4.

2
1. Конституційно правовий статус людини і громадянина за законодавством України.
Конституційно-правовий статус людини і громадянина - це встановлена конституцією та
іншими законами система юридичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і
громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави.
Структуру конституційно-правового статусу людини складають такі елементи:
 правосуб'єктність людини;
Правосуб’єктність в юридичній науці прийнято розглядати як поєднання трьох елементів:
o правоздатності — це визнана державою загальна (абстрактна) змога мати передбачені
законом суб’єктивні права та юридичні обов’язки, здатність бути їхнім носієм;
o дієздатності — це здатність особи своїми діями набувати прав й обов’язків, самостійно
реалізовувати їх. Дієздатність передбачає змогу розпоряджатися правами та виконувати
обов’язки.
o деліктоздатності — це здатність суб’єкта права нести юридичну відповідальність за свої
протиправні вчинки.
Конституційна правосуб’єктність може бути загальною та спеціальною. Усі люди в межах
правової системи наділені загальною правосуб’єктністю від народження, яка є однаковою для
всіх. Спеціальна правосуб’єктність передбачає здатність особи бути учасником певного кола
правовідносин.

 його принципи;
 права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації (центральний елемент
цього статусу);
 обов'язки людини та гарантії їх виконання.
Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні грунтується на таких
принципах.
1. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека - найвища соціальна
цінність (ст. З Конституції України).
2. Конституційний принцип рівноправ'я, який передбачає:
- рівність громадян перед законом (частини 1,2 ст. 24 Конституції України), яка полягає в тому,
що стосовно кожної особи закону належить мати однакову силу впливу. Іншими словами, закон не
повинен зважати на існуючі індивідуальні відмінності між людьми2;
- рівність прав жінки і чоловіка (ч. З ст. 24 Конституції України). На розвиток регламентування
цього аспекту принципу рівноправ'я було прийнято Закон України "Про забезпечення рівних прав
та можливостей жінок і чоловіків" від 08.09.2005 р. (набув чинності з 01.01.2006 р.)1;
- рівний доступ громадян до публічних посад (ч. 2 ст. 38 Конституції України);
- рівність у галузі політичних прав (статті 38, 71 Конституції України);
- рівність у виборі професії та роду трудової діяльності (ч. 2 ст. 43 Конституції України);
- рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї кожного з подружжя (ч. 1 ст. 51 Конституції
України) та рівність дітей незалежно від походження, а також незалежно від того, народжені вони
у шлюбі чи поза ним (ч. 1 ст. 52 Конституції України);
- рівність перед судом (п. 2 ч. З ст. 129 Конституції України), що означає рівний судовий захист
прав та інтересів (причому у країнах з англосаксонською системою права цей принцип
обумовлений ще й тим, що суд виступає не тільки правозастосовним, а й правотворчим органом).

3. Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав і свобод (статті 21, 22, ч. 1 ст.
157 Конституції України). У випадках, передбачених Конституцією України, деякі права і
свободи людини і громадянина можуть бути обмежені. Обмеження прав і свобод людини і
громадянина можуть бути постійно діючими (наприклад, вони передбачені ч. З ст. 30, ч. З ст.
34, ч. 2 ст. 35, ст. 37 Конституції України) та тимчасовими, обумовленими надзвичайним
станом (ст. 64 Конституції України). Перелік тих прав та свобод, які не можуть бути обмежені
за жодних умов, встановлено в ст. 64 Конституції України.
4. Принцип єдності конституційних прав і обов'язків (принцип природного обмеження
реалізації прав і свобод людини і громадянина правами та свободами інших осіб (ст. 23
Конституції України).
5. Принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією
України.
6. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина відповідно до
загальновизнаних принципів і норм міжнародного права

Конституція України розрізняє також поняття "права людини" і "права громадянина". У

першому випадку йдеться про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та
розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) у цьому розумінні виступає переважно як фізична
особа.
До цього виду прав належать: право на життя (ст. 27); право на повагу до гідності людини (ст.
28); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканість житла (ст. 30);
право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Щодо прав громадянина, то вони пов'язані з сферою відносин людини з суспільством,

державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави,
громадянином якої вона є. Прикладом прав громадянина, встановлених у Конституції
України, є право громадян нашої держави на свободу об'єднання у політичні партії та громадські
організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на участь
у проведенні мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46), право
власності тощо.

Права людини мають порівняно з правами громадянина домінантне значення. Адже права
людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права
громадянина – лише на тих осіб, які є громадянами певної країни.
Отже, відповідно до Конституції України основне право громадян – це його можливість
здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів,
які встановлені державою і закріплені в Конституції та інших нормативно-правових актах.

2. Конституційні права і свободи людини і громадянина. Гарантії здійснення прав і свобод

людини і громадянина в Україні.
Конституція України розрізняє права людини і її свободи. Свобода людини, загалом, є
первинним поняттям у системі прав людини й громадянина.
У широкому розумінні свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус.
У вужчому, правовому тлумаченні свобода є можливістю людини вчиняти ті чи інші конкретні
дії в межах, встановлених правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного
права, мають назву суб'єктивних прав людини.

Свободу людини характеризують такі основні риси:

- люди вільні від свого народження, й ніхто не має права порушувати їхні природні права, до
того ж саме держава у демократичному суспільстві є головним гарантом свободи людини;
- людина вільна робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством;
- люди мають рівні можливості, що закріплені правом.

В Конституції України передбачаються наступні групи основних прав: громадянські, політичні,

економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні. Вони, насамперед, викладаються в розділі 2
Конституції України.
Громадянські права – можливості людей, що характеризують їх фізичне і біологічне існування,
задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб. Сюди відносять такі суб’єктивні
права:
а) право на життя;
б) право на недоторканість особи, житла, особисту недоторканість, таємницю листування,
телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;
в) право на вибір місця проживання, свободу пересування, на вільне залишення території України
та повернення в будь-який час в Україну;
г) кожному гарантується також право на свободу власної думки і слова, на вільне виявлення своїх
поглядів і переконань;
д) кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно,
письмово і в інший спосіб на свій вибір;
є) кожен має право на свободу світогляду і віросповідання та інші.
Політичні права – можливості людини і громадянина брати участь у громадському і державному
житті, вносить пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їх службових осіб і
об’єднань громадян, критикувати недоліки в роботі, безпосередньо приймати участь в різних
об’єднаннях громадян.
До цієї групи прав відносяться:
а) брати участь в управлінні державними і громадськими справами, користуватися рівним правом
доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування;
б) обговорювати і приймати закони та рішення загальнодержавного і місцевого значення, беручи
участь у всеукраїнському та місцевих референдумах;
в) направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до
державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
г) утворювати і брати участь в роботі об’єднань громадян (політичних партіях та громадських
організаціях);
д) збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення
яких завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування;
д) вибирати і бути обраним в державні органи і в органи місцевого самоврядування;
е) мати громадянство.
Економічні права – це такі можливості людини і громадянина, які характеризують їх участь у
виробництві матеріальних благ. До них відносять:
а) право на приватну власність (індивідуальну і колективну);
б) право на працю і вибір професії та роду трудової діяльності;
в) можливість вибору роду занять і роботи за своїм покликанням;
г) право на професійну підготовку і перепідготовку;
д) право на справедливу оплату праці;
е) право на страйк;
є) право на відпочинок та інші.
Соціальні права – можливість людини і громадянина по забезпеченню належних соціальних умов
життя. Це:
а) право на охорону здоров’я;
б) право на житло;
в) право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати
працездатності, втрати годувальника та інші.
г) право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (харчування, одяг, житло).
Екологічні права – можливість людини і громадянина на безпечне екологічне середовище.
Тобто це:
а) право на безпечне для життя і здоров'я довкілля;
б) відшкодування завданої порушенням цього права шкоди та інші.
Культурні права – можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та
всього людства. Це право на освіту; право на користування досягненнями вітчизняної та
світової культури; право на свободу наукової, технічної та художньої творчості; праово на
захист інтелектуальної власності; право на використання результатів інтелектуальної, творчої
діяльності та інші.
Сімейні права – можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних
правовідносинах: а) не втручання в сімейне життя; б) добровільне заключення шлюбу, рівні
права і обов'язки у шлюбі і сім'ї; в) право на державну охорону сім'ї, материнства,
батьківства і дитинства; г) право на рівність дітей незалежно від походження чи народження у
шлюбі або поза шлюбом та інші.

До загальносоціальних гарантій відносять: ідеологічні, політичні, економічні, власне

соціальні, організаційні.
Загальносоціальні і юридичні гарантії узгоджені і тісно пов’язані між собою. Більшість перших
формально закріплено в Конституції і законах України.
 До ідеологічних гарантій можна віднести ліберальну концепцію прав людини, на якій
ґрунтується правова система держави, що визнає права людини як природні і передбачає їх
пріоритет щодо прав колективу, держави, суспільства, а також ідеологічний плюралізм і
багатоманітність, заборону визнання державою жодної
ідеології як обов’язкової. Ці гарантії втілено у статтях 8, 9, 11, 15 Конституції України.

 Політичними гарантіями є суверенітет держави, суворе дотримання її демократичних засад,

фактична незмінність її конституційного ладу, закріпленого в Основному Законі України,
суворе забезпечення законності і неможливості зловживань з боку політичної влади,
відкритість політичної системи і наявність можливостей для вільної діяльності політичних
партій та громадських організацій, наявність усіх інших ознак правової держави у їх
сукупності.
Формальна наявність політичних гарантій також відображена у Конституції України. Так,
відповідно до статей 1, 2, 5, 6, 7, 15, 37 Конституції України наша держава є суверенною і
демократичною; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні виступає народ;
державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;
гарантується політичний плюралізм і водночас обмежується діяльність ультрарадикальних
партій тощо

 Економічні гарантії знайшли своє відображення у статтях 13, 41, 95 та інших Конституції
України. Ними є ринкова економіка, основу якої становлять відносини приватної власності,
поєднані зі свободою підприємницької діяльності та ефективним використанням
державної власності і дієвою системою державного регулювання економіки, а також
ресурсна, фінансова та технологічна незалежність національної економіки від інших
країн.
Якщо політичні гарантії є визначальними для реалізації усієї системи конституційних прав та
свобод людини і громадянина, то належні економічні гарантії фактично обумовлюють
можливість реалізації соціальних, культурних, деяких інших прав та свобод людини і
громадянина (права на соціальний захист, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на освіту,
на охорону здоров’я тощо).

 Соціальними гарантіями визнається відсутність будь-якого суспільно-політичного

протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України, максимальну
зайнятість населення, відсутність тенденцій моральної та духовної деградації в суспільстві.

 До організаційних гарантій відносять: структуру, взаємини, матеріально-технічне

забезпечення суду та інших органів захисту прав людини і громадянина, загальну ефективність
судової та правоохоронної діяльності, рівень кваліфікації суддів та працівників інших
правоохороннихорганів тощо.

Правові (юридичні) гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина – це встановлені

державою із наданням їм формальної (юридичної) обов’язковості принципи та норми, які
забезпечують здійснення зазначених прав та свобод шляхом належної регламентації порядку їх
здійснення, а також їх охорони і захисту.
Серед правових гарантій, за критерієм їх змісту, можна виділити:
а) матеріальні (положення правових норм, які безпосередньо містять тічи інші приписи та
заборони);
б) процесуальні (положення, які визначають процес реалізації
матеріальних гарантій);
в) організаційні (положення, які, зокрема, визначають систему судових і власне
правоохоронних органів, інших органів державної влади і органів місцевого самоврядування,
встановлюють їх функції, повноваження їх посадових і службових осіб).
Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства,
їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й
захисту конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, Основний Закон передбачає низку
конкретних гарантій, які є переважно традиційними для Конституції і законів України.

3. Конституційні обов’язки людини і громадянина в Україні. ЗУ «Про політичні партії в

Україні», ЗУ Закон України «Про громадські об’єднання». Особливості конституційно-
правового статусу закордонних українців.
Конституційні обов'язки людини і громадянина.
Для того, щоб людина могла успішно реалізувати свої права, отримувати від суспільства
певні матеріальні і духовні блага, вона повинна виконувати покладені на неї обов'язки
віддавати суспільству свою працю, свої зусилля, піклуватись про державні та громадські справі.
Це цілком відповідає існуючим міжнародним стандартам, адже ст. 29 Загальної декларації прав
людини встановлює, що "Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й
можливий вільний і повний розвиток її особи".
Обов'язки закріплені у ст. ст. 65-68 Конституції України.
Класифікація конституційних обов’язків:
1) залежно від того належать ці обов’язки людині чи громадянину на обов’язки людини і
обов’язки громадянина;
2) за сферами суспільного життя ( особисті, політичні, соціальні, економічні, екологічні,
сімейні, культурні);
3) за способом закріплення ( прямо закріплені у конституції чи витікають з тлумачення її
норм);
6) за характером здійснення ( в конкретних чи у загальних правовідносинах);
7) за формами здійснення ( індивідуальні чи колективні);
8) за часом реалізації ( постійні чи тимчасові);
9) за характером забезпечення (у право реалізаційній чи правозастосовчій діяльності)
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її
державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині,
відшкодовувати завдані ним збитки.
Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про
свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів
України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Конституція встановлює вичерпний перелік обов'язків людини і громадянина:
- обов'язок громадян захищати Вітчизну, її незалежність і територіальну цілісність (ст. 65);
- обов'язок громадян шанувати держані символи України (ст. 65);
- обов'язок громадян відбувати військову службу, відповідно до закону (ст. 65);
- обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані
ним збитки (ст. 66);
- обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст.
67);
- обов'язок громадян щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації
про свій майновий стан та доходи за минулий рік, у порядку встановленому законом (ст. 67);
- обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття (ст.51);
- обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків (ст. 51);
- обов'язок кожного отримати повну загальну середню освіту (ст. 53);
- обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не
посягати на права і свободи, честь і гідність інших громадян (ст. 68).
Конституція України підкреслює, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Особливості конституційно-правового статусу закордонних українців.

Закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без
громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України;
українське етнічне походження - це належність особи або її предків до української нації та
визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження.
Стаття 3. Умови надання статусу закордонного українця
Умовами надання особі статусу закордонного українця є:
1) українська самоідентифікація;
2) українське етнічне походження або походження з України;
3) письмове звернення щодо бажання мати статус закордонного українця;
4) досягнення особою 16-річного віку;
5) відсутність громадянства України.
Українське етнічне походження або походження з України заявник підтверджує відповідними
документами або свідченнями громадян України, закордонних українців чи громадських
організацій закордонних українців.
Стаття 4. Порядок надання статусу закордонного українця
Особа, яка бажає набути статусу закордонного українця, подає письмову заяву про надання
статусу закордонного українця: на території України - до Міністерства закордонних справ
України, а за кордоном - до дипломатичних установ України за формою, встановленою Кабінетом
Міністрів України.
Стаття 5. Посвідчення закордонного українця
Посвідчення закордонного українця є документом, що засвідчує цей статус, але не замінює
паспорт.
Дані до посвідчення закордонного українця вносяться українською мовою.
Вносити до посвідчення закордонного українця дані, не передбачені цією статтею, забороняється.
Посвідчення закордонного українця видається на 10 років з подальшою його перереєстрацією.

Стаття 9. Права, свободи і обов’язки закордонних українців

Закордонний українець, який перебуває в Україні на законних підставах, користується такими
самими правами і свободами, а також несе такі самі обов’язки, як громадянин України, за
винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами, згода
на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Особа, яка набула статусу
закордонного українця, має право працювати на підприємствах, в установах і організаціях
або провадити іншу трудову діяльність на підставах і в порядку, встановлених для громадян
України.
Закордонним українцям щороку встановлюються квоти прийому до вищих навчальних закладів
України в межах обсягів державного замовлення.
Особи, які набули статусу закордонного українця, мають право на набуття громадянства
України в порядку, встановленому Законом України "Про громадянство України".