3.

1
3. Форми і види конституційного контролю. Попередній та наступний конституційний контроль.

1. Поняття та завдання конституційного контролю. Розмежування понять «конституційний

контроль» та конституційний нагляд.
Функція захисту прав і свобод здійснюється органами конституційної юрисдикції шляхом
використання трьох основних форм їхньої діяльності: за допомогою абстрактного, конкретного
й індивідуального контролю відповідності конституції й закріпленим у ній правам і свободам
людини та громадянина законів та інших нормативних актів, а також судових і адміністративних
рішень.
Контроль – система відносин між органами публічної влади, за якої контролюючий орган може
скасовувати акти підконтрольного органу.
Нагляд – система відносин, за якої наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного
органу на його помилку і принаймні призупинити дію його акта, але скасовувати або виправляти
повинен сам піднаглядний орган.
Конституційного нагляд - це діяльність компетентних органів державної влади,пов 'язана із
здійсненням спостереження, перевірки, виявлення та констатації порушень Конституції,
невідповідних їй нормативно-правових актів та вжиття заходів до неухильного дотримання її
положень, припинення та усунення виявлених порушень, приведення у відповідність до неї
нормативно-правових актів, що суперечать їй.
Конституційний контроль – будь-яка форма перевірки на відповідність (несуперечність)
конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють
публічні функції або створені для участі в здійсненні публічної влади, діяльність спрямована
на охорону Конституції, встановленого нею конституційного ладу, прав та свобод людини й
громадянина, забезпечення верховенства права і конституційної законності.
Конституційний контроль можливий лише там, де діє писане право, у тому числі писані
конституції, положення яких мають вищу юридичну силу порівняно з будь-якими іншими
національними та місцевими правоположеннями.
Контролю щодо несуперечності конституційним (органічним) законам, підлягають

 звичайні закони, прийняті на референдумі,

 внутрішньодержавні договори,
 акти виконавчої влади,
 акти місцевого самоврядування.
 проводиться також перевірка відповідності національних законів міжнародним
договорам.
 Крім того, здійснюється контроль актів і дій громадських об'єднань, на які держава
поклала певні владні функції (палата виробників певних товарів може видавати
сертифікати і допускати при цьому дискримінацію).
 Межі конституційного контролю охоплюють також створення та діяльність політичних
громадських об'єднань, політичних партій.
Отже, контроль - це перевірка на відповідність конституції дій посадових осіб - президента,
членів уряду, верховних суддів.
Конституційний контроль здійснюється у формі індивідуальної або колективної скарги, що
передбачає наділення індивіда – суб'єкта прав і свобод людини, а також різних об'єднань
громадян, юридичних осіб правом подавати в конституційний суд скарги про порушення
своїх прав і свобод законами, нормативними актами, судовими рішеннями. Конституційна
скарга виступає як важливий правовий засіб захисту індивіда від сваволі держави.

2. Моделі органів конституційного контролю. Американська та європейська моделі органів

конституційного правосуддя. Порядок формування органів конституційної юрисдикції в
Україні та зарубіжних країнах

Юридичній науці відомо дві основні моделі спеціалізованого конституційного контролю —

американська і європейська.
За американської моделі конституційний контроль здійснюється судами загальної
юрисдикції при розгляді та вирішенні кримінальних, цивільних, господарських,
адміністративних і інших судових справ. Якщо верховний суд визнає закон неконституційним,
то цей закон формально продовжує діяти, але фактично він втрачає юридичну силу і жоден суд
застосовувати його не буде. Як правило, парламент у таких випадках подібний закон скасовує.
В Аргентині, Болівії, Данії, Ізраїлі, Мексиці, Норвегії, США, Швеції, Японії та ряді інших
країн конституційний контроль здійснюється усіма судами загальної юрисдикції. Наприклад, у
ч. 1 ст. 76 Конституції Японії 1946 р. встановлено, що «вся повнота судової влади належить
Верховному суду і тим судам нижчих інстанцій, які будуть засновані законом», а в ст. 81 цієї
Конституції проголошено, що «Верховний суд є судом вищої інстанції, повноважним вирішувати
питання про конституційність будь-якого закону, наказу чи розпорядження або іншого
офіційного акта…».
В Австралії, Бельгії, Естонії, Індії, Ірландії, Ісландії, Канаді, Колумбії, Люксембурзі, Швейца
рії, на Філіппінах вирішення питань про відповідність нормативно-правових актів основного
закону надано тільки верховному суду як найвищої судової інстанції.
Наприклад, у ч. 3 ст. 149 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено, що "…
Державний суд водночас є судом конституційного нагляду, " а в ч. 2 ст. 152 цієї Конституції
встановлено, що « Державний суд визнає недійсним будь-який закон чи інший правовий акт, якщо
він суперечить положенням та суті Конституції», у п. 3 ст. 34 Конституції Ірландії 1937 р. у
редакції 1995 р. встановлено, що «ніякий суд не повинен здійснювати юрисдикцію з питань
юридичної сили закону або будь-якого положення закону, законопроекту, який повинен бути
переданий Верховному суду…».

За європейської моделі конституційний контроль здійснюється спеціалізованими судовими

органами або квазісудовими (не судовими) органами.
Спеціальні судові органи в різних країнах мають різні назви.
У більшості країн ці органи мають назву конституційного суду (Білорусь, Болгарія, Грузія,
Іспанія, Італія, Литва, Македонія, Молдова, Португалія, Словаччина, Словенія, Узбекистан,
Угорщина, Україна, Чехія, Хорватія), в Єгипті — Вищий конституційний суд, у Польщі —
Конституційний Трибунал, у Німеччині — Федеральний конституційний суд та інші.
В окремих федеративних державах такі органи можуть створюватися також суб'єктами
федерацій (Боснія і Герцеговина, Німеччина, Росія).
Наприклад, у п. 1 ст. 100 Основного Закону ФРН 1949 р. записано, «… якщо мова іде про
порушення Конституції землі, повинно бути отримано рішення суду землі, який компетентний
у вирішені конституційного спору, а якщо мова іде про порушення чинного Основного
закону, — то рішення Федерального Конституційного суду…». При цьому Федеральний
конституційний суд і конституційні суди земель не створюють єдиної системи, між ними не існує
ніяких відносин інстанційності, і тому кожен із них перевіряє нормативно-правові акти на
відповідність тільки своєї конституції.
Статус конституційного суду, як правило, закріплюється в спеціальному розділі конституції,
який іноді буває відокремлений від її структурної частини, присвяченої засадам судоустрою.
В одних країнах конституційний суд вважається судом особливої категорії і входить до
судової системи, в інших (Болгарія, Італія, Румунія) — є особливим органом контролю, що не
належить до судової влади. Наприклад, у ч. 3 ст. 124 Конституції України 1996 р. встановлено,
що «судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції»,
у п. 1 ст. 119 гл.6, яка має назву «Судова влада» Конституції Республіки Болгарія 1991 р.
зазначено, що «правосуддя здійснюється Верховним касаційним судом, Верховним
адміністративним судом, апеляційними, окружними, військовими та районним судами», а
статус Конституційного Суду визначений у главі 8 цієї Конституції.
У деяких країнах (Казахстан, Марокко, Сенегал, Туніс, Франція) для здійснення
конституційного контролю створенні квазісудові (не судові) органи, які мають назву
конституційної ради. Наприклад, у п. 1 ст. 72 Конституції Республіки Казахстан 1995 р.
зазначено, що Конституційна Рада « розглядає до підписання Президентом прийнятті
Парламентом закони про їх відповідність Конституції Республіки», у ч. 1 ст. 61 Конституції
Французької Республіки 1958 р. встановлено, що «органічні закони до їх промульгації і
регламенти палат Парламенту до їх застосування повинні бути подані до Конституційної Ради, яка
висловлюється про їх відповідність Конституції».
Головна і єдина різниця між конституційним судом і конституційною радою полягає в тому,
що конституційний суд застосовує гласну процедуру розгляду справ, а конституційна рада —
застосовує не публічну процедуру, яка заснована на письмовому впровадженні, тобто
практикується надання письмових пояснень, а не відкритий виступ сторін.

Порядок формування органів конституційної юрисдикції в Україні та зарубіжних країнах

Розрізняють три способи формування органів конституційного контролю: парламентський,

позапарламентський і змішаний.
Парламентський спосіб застосовується у невеликій кількості держав: у Німеччині по вісім
членів федерального Конституційного Суду обираються бундестагом і бундесратом, а члени
конституційних судів земель – ландтагами. В Угорщині члени Конституційного Суду обираються
Державними зборами, а у Хорватії – нижньою палатою за поданням верхньої.
Прикладом позапарламентського формування органу конституційного контролю є Японія, де
15 членів Верховного Суду призначає Кабінет Міністрів, в Головного суддю – імператор за
поданням Кабінету Міністрів.
У більшості країн застосовується змішаний спосіб, за якого у формуванні органів
конституційного контролю беруть участь представники різних гілок влади або самостійно, або
сумісно (Італія, Болгарія, Франція, РФ, Чехія тощо).
Україна:
Порядок формування й діяльності, завдання, повноваження Конституційного Суду України
визначаються Конституцією України (розділ XII) та Законом України “Про Конституційний
Суд України” від 16 жовтня 1996 року.
Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду України:
Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість
суддів Конституційного Суду України.
Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев’ять років без права
бути призначеним повторно.
Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду від дня складення ним присяги судді
Конституційного Суду України на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за
участю Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховного Суду України,
не пізніше як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду України.
Конституція України (ч. З ст. 148) та Закон України “Про Конституційний Суд України” (ст. 16)
передбачають досить суворі вимоги до членів Конституційного Суду України.
Так, суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день
призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не
менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною
мовою.
Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та
профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності,
обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім
наукової, викладацької та творчої.
Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні
Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного
голосування лише на один трирічний строк.

3. Форми і види конституційного контролю. Попередній та наступний конституційний контроль.

 Внутрішній – проводиться органом, що видає акт.

 Зовнішній – проводиться іншим органом внутрішнього контролю, має консультативний
характер.
 Консультативний – рішення за цим контролем має моральну, а не юридичну силу,
юридично воно нікого не зобов'язує й не зв'язує.

 Постановний – рішення загальнообов'язкове: якщо воно відповідає актові певної

конституції, жодні претензії до такого акта в цьому плані більше не приймаються, але
якщо акт оголошений неконституційним, то втрачає юридичну силу.
 Обов'язковий – акт обов'язково піддається конституційному контролю, зазвичай
попередньому.
 Факультативний – здійснюється лише у разі заявленої ініціативи уповноваженого
суб'єкта.
  Абстрактний – означає перевірку конституційності акта або норми поза зв'язком з якою-
небудь справою. Попередній контроль завжди абстрактний.
Абстрактний контроль передбачає можливість подання запиту в конституційний суд про
конституційність прийнятих законів та інших нормативних актів незалежно від їхнього
застосування в конкретних правовідносинах. Мета цього виду контролю – дотримання
законодавцем конституції та її положень, що регулюють права і свободи людини в процесі
прийняття нормативно-правових актів.
Зазначене право конституційного контролю може реалізовуватись у двох основних формах: а)
попереднього контролю, б) наступного контролю.

 Попередній – акт перевіряється до набрання ним чинності (закон після прийняття

парламентом).
 Наступний – поширюється на чинні, офіційно опубліковані закони.

У сфері своєї практичної реалізації попередній контроль має місце на стадіях, які є пов’язаними з
підготовкою й розглядом законопроектів. Він передбачений конституціями таких держав як
Румунія, Франція, Італія, Угорщина, Польща.
Наприклад, у ст.61 Конституції Франції зазначено: «Органічні закони до їх промульгації та
регламенти палат Парламенту до їх застосування повинні бути надані до Конституційної ради, яка
виносить рішення про їх відповідність Конституції». Саме тому в Конституції Франції (ст.62) було
зафіксовано, що законопроект в цілому, чи його окремі положення, які було визнано
неконституційними не можуть бути ані застосованими, ані промульгованими.
Однак крім попереднього конституційного контролю, існує ще одна його форма, яка є значно
більш широко застосованою. Ми маємо на увазі наступний конституційний контроль. На
відміну від попереднього контролю, його об’єктом є вже не законопроекти (тобто такі
нормативно-правові акти, що ще не набули повної сили і тому ще не є законами), а закони,
які прийнято парламентом і підписано главою держави. Подібні закони можуть ставати
предметом конституційного контролю як результат двох факторів.
З одного боку, розгляд їх конституційності може бути ініційовано безвідносно до безпосередніх
наслідків їх застосування. Тобто у випадку виникнення сумніву щодо конституційності закону
суб’єкти конституційного звернення (подання) можуть звернутись до конституційного суду
стосовно визначення конституційності закону. Причому спірний, з точки зору суб’єкту подання
закон може зачіпати інтереси не тільки законодавчої чи виконавчої влади, але й судової
З іншого ж боку, подібне звернення до конституційного суду може виступити наслідком
застосування закону (ця форма звернення, яку ще визначають як «конкретний конституційний
контроль» є поширеною в тих державах де функції конституційного контролю можуть виконувати
суди загальної юрисдикції).