1.

Поняття конституційно-правового статусу особи. Права і свободи людини як об’єкт

конституційного регулювання

Конституційно-правовий статус людини і громадянина відображає закріплене в основному

законі держави (конституції) становище людини і громадянина в суспільстві і державі
Цей статус обумовлюється, насамперед, існуючими у суспільстві відносинами власності і
характером праці, формою державного правління і політичним режимом.
Структуру конституційно-правового статусу людини складають такі елементи:
 правосуб'єктність людини;
 його принципи;
 права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації (центральний елемент
цього статусу);
 обов'язки людини та гарантії їх виконання.
Отже, конституційно-правовий статус людини - це сукупність правосуб'єктності людини, його
принципів, прав, свобод і обов'язків людини та гарантій їх виконання.
Конституційно-правовий статус громадянина, крім названих елементів, включає також певний
зв'язок між людиною і державою, із якого випливають додаткові права, свободи й обов'язки особи
та їх гарантії.
Правосуб’єктність включає правоздатність і дієздатність фізичної особи.
Загальна конституційна правоздатність означає здатність мати конституційні права та обов'язки,
виникає з моменту народження і визнається за усіма людьми незалежно від їхнього віку, статі,
легальності народження, стану здоров'я, соціального стану, національності, ставлення до політики
і релігії, моральності їхньої поведінки та інших ознак. Проте у випадках, передбачених
Конституцією України, здатність мати окремі права, свободи та обов'язки може пов'язуватися із
досягненням людиною відповідного віку (наприклад, як випливає зі статей 33 і 65 Конституції
України, неповнолітні не можуть вільно залишати територію України без згоди своїх батьків, не
призиваються на військову службу). Конституційна правоздатність припиняється у момент
смерті.
Конституційна дієздатність - це здатність людини і громадянина своїми діями набувати для
себе конституційних прав та свобод і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями
створювати для себе конституційні обов'язки, самостійно їх виконувати і нести
відповідальність за їх невиконання (наприклад, конституційний обов'язок сплачувати податки
несуть особи, які реалізували своє право на працю або на підприємницьку діяльність). Обсяг
конституційної дієздатності визначається Конституцією України і не може бути обмежений, крім
випадків, передбачених нею ж (повна дієздатність з 18).
Деліктоздатність – це здатність особи нести відповідальність за свої вчинки( кримінальна з 14,
адміністративна з 16).

Права і свободи людини і громадянина окреслюють певну сферу автономного існування

індивіда, його життєдіяльності як члена суспільства. Ці правові можливості мають
розцінюватися як своєрідні юридичні блага, зміст яких полягає у встановленні і
гарантуванні певних меж свободи чи несвободи особи.
- Права і свободи людини і громадянина визнаються в певному розумінні як природні.
Але права і свободи людини і громадянина вважаються природними в тому розумінні, що
організоване на правових засадах суспільство виходить із необхідності та доцільності визнання
свободи людей, їх рівних можливостей як певних правових суб’єктів, які не повинні залежати
від не правових факторів і тому пов’язуються лише з фактом народження та існування людини.
- Права і свободи людини і громадянина є невід'ємними.
Вони невід'ємні, оскільки становлять складову частину особистості, є її правовим надбанням,
а тому людина як соціальна істотна, що позбавлена прав, не тільки безправна у вузькому
юридичному розумінні, але й не може бути особистістю, бо не має можливості для задоволення
свої потреб та інтересів.
- Права і свободи людини і громадянина є необхідними для її нормального існування і
розвитку.
Передусім права і свободи людини і громадянина є необхідними в екзістенціальному значенні як
елемент соціального буття людини, без чого вона не може існувати як суб'єкт суспільних
відносин, бути соціально і юридично дієздатною, реалізувати свою життєву програму.
Перелік конкретних прав людини охоплює створення умов для задовільного існування і розвитку
особи. Ступінь реалізації прав і свобод людини і громадянина є показником рівня розвитку
особи як суб'єкта права, дійсних соціальних можливостей людини.
- Права людини мають бути загальними і рівними для кожного.
- Права і свободи людини і громадянина повинні визнаватися та гарантуватися державою
в обсязі загальновизнаних міжнародних стандартів.

Конституція України розрізняє права людини і її свободи. Свобода людини, загалом, є

первинним поняттям у системі прав людини й громадянина.
У широкому розумінні свобода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус.

У вужчому, правовому тлумаченні свобода є можливістю людини вчиняти ті чи інші конкретні

дії в межах, встановлених правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного
права, мають назву суб'єктивних прав людини.

Свободу людини характеризують такі основні риси:

- люди вільні від свого народження, й ніхто не має права порушувати їхні природні права, до
того ж саме держава у демократичному суспільстві є головним гарантом свободи людини;
- людина вільна робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством;
- люди мають рівні можливості, що закріплені правом.

Конституція України розрізняє також поняття "права людини" і "права громадянина". У

першому випадку йдеться про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та
розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) у цьому розумінні виступає переважно як фізична
особа.
До цього виду прав належать: право на життя (ст. 27); право на повагу до гідності людини (ст.
28); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканість житла (ст. 30);
право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.
Щодо прав громадянина, то вони пов'язані з сферою відносин людини з суспільством,
державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави,
громадянином якої вона є. Прикладом прав громадянина, встановлених у Конституції
України, є право громадян нашої держави на свободу об'єднання у політичні партії та громадські
організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на участь
у проведенні мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46), право
власності тощо.

Права людини мають порівняно з правами громадянина домінантне значення. Адже права
людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права
громадянина – лише на тих осіб, які є громадянами певної країни.
Отже, відповідно до Конституції України основне право громадян – це його можливість
здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів,
які встановлені державою і закріплені в Конституції та інших нормативно-правових актах.

Міжнародно-правові аспекти регулювання статусу індивіда. Міжнародно-правові стандарти і

конституційне законодавство України про правове становище людини і громадянина.
Сьогодні основні права і свободи людини вже не є об'єктом внутрішньої компетенції тільки
держави, а стали справою всього міжнародного співтовариства. Ці основні права і свободи
відображені у низці найважливіших міжнародно-правових актів, що встановлюють
загальнолюдські стандарти прав і свобод особистості.
Такими міжнародно-правовими актами є:
 o Загальна декларація прав людини (1948 р.). її положення є завданням, виконання якого
повинні прагнути всі народи і держави (Преамбула Декларації);
 o Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.) та Факультативні
протоколи до нього;
 o Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);
 o Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.),
ратифікована Україною 17.07.1997 р., набула чинності 11.09.1997 р.
У сукупності ці акти утворюють так звану Міжнародну хартію прав людини. Міжнародні
стандарти з прав людини є підставою для міждержавного співробітництва з питань їх
забезпечення і захисту, діяльності спеціальних міжнародних органів, що спостерігають за
дотриманням і захистом прав людини, найважливішими з яких є Комітет ООН з прав людини та
Європейський суд з прав людини.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 р.
встановлено принцип примату міжнародного права в Україні: якщо міжнародним договором
України, який набрав чинності в установленому порядку, закріплено інші правила, ніж ті, що
передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного
договору.
Аналіз статей розділу II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і
громадянина" свідчить про те, що майже всі статті цього розділу так чи інакше відображають
зміст актів, що утворюють Міжнародну хартію прав людини, однак іноді простежуються
відходи від послідовності викладення прав і свобод, передбаченої міжнародно-правовими актами.
Також у Конституції України можна знайти положення, яких немає у міжнародних
документах про права людини. Остання обставина зумовлена загальністю формулювання прав і
свобод у міжнародних актах, а також фактором часу. Наприклад, право на безпечне для життя і
здоров'я довкілля, передбачене у ст. 50 Конституції України, не міститься у текстах головних
міжнародних документів

2.Конституційні права і обов’язки людини і громадянина в Україні та зарубіжних

країнах. Обмеження прав і свобод.
Конституція України розрізняє також поняття "права людини" і "права громадянина". У
першому випадку йдеться про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та
розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) у цьому розумінні виступає переважно як фізична
особа.
До цього виду прав належать: право на життя (ст. 27); право на повагу до гідності людини (ст.
28); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканість житла (ст. 30);
право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.

Щодо прав громадянина, то вони пов'язані з сферою відносин людини з суспільством,

державою, їх інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави,
громадянином якої вона є. Прикладом прав громадянина, встановлених у Конституції
України, є право громадян нашої держави на свободу об'єднання у політичні партії та громадські
організації (ст. 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст. 38), право на участь
у проведенні мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46), право
власності тощо.

Права людини мають порівняно з правами громадянина домінантне значення. Адже права
людини поширюються на всіх людей, які проживають у тій або іншій державі, а права
громадянина – лише на тих осіб, які є громадянами певної країни.

В Конституції України передбачаються наступні групи основних прав: громадянські, політичні,

економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні. Вони, насамперед, викладаються в розділі 2
Конституції України.
Громадянські права – можливості людей, що характеризують їх фізичне і біологічне існування,
задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб. Сюди відносять такі суб’єктивні
права:
а) право на життя;
б) право на недоторканість особи, житла, особисту недоторканість, таємницю листування,
телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;
в) право на вибір місця проживання, свободу пересування, на вільне залишення території України
та повернення в будь-який час в Україну;
г) кожному гарантується також право на свободу власної думки і слова, на вільне виявлення своїх
поглядів і переконань;
д) кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно,
письмово і в інший спосіб на свій вибір;
є) кожен має право на свободу світогляду і віросповідання та інші.
Політичні права – можливості людини і громадянина брати участь у громадському і державному
житті, вносить пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їх службових осіб і
об’єднань громадян, критикувати недоліки в роботі, безпосередньо приймати участь в різних
об’єднаннях громадян.
До цієї групи прав відносяться:
а) брати участь в управлінні державними і громадськими справами, користуватися рівним правом
доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування;
б) обговорювати і приймати закони та рішення загальнодержавного і місцевого значення, беручи
участь у всеукраїнському та місцевих референдумах;
в) направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до
державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;
г) утворювати і брати участь в роботі об’єднань громадян (політичних партіях та громадських
організаціях);
д) збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення
яких завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування;
д) вибирати і бути обраним в державні органи і в органи місцевого самоврядування;
е) мати громадянство.
Економічні права – це такі можливості людини і громадянина, які характеризують їх участь у
виробництві матеріальних благ. До них відносять:
а) право на приватну власність (індивідуальну і колективну);
б) право на працю і вибір професії та роду трудової діяльності;
в) можливість вибору роду занять і роботи за своїм покликанням;
г) право на професійну підготовку і перепідготовку;
д) право на справедливу оплату праці;
е) право на страйк;
є) право на відпочинок та інші.
Соціальні права – можливість людини і громадянина по забезпеченню належних соціальних умов
життя. Це:
а) право на охорону здоров’я;
б) право на житло;
в) право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати
працездатності, втрати годувальника та інші.
г) право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (харчування, одяг, житло).
Екологічні права – можливість людини і громадянина на безпечне екологічне середовище.
Тобто це:
а) право на безпечне для життя і здоров'я довкілля;
б) відшкодування завданої порушенням цього права шкоди та інші.
Культурні права – можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та
всього людства. Це право на освіту; право на користування досягненнями вітчизняної та
світової культури; право на свободу наукової, технічної та художньої творчості; праово на
захист інтелектуальної власності; право на використання результатів інтелектуальної, творчої
діяльності та інші.
Сімейні права – можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних
правовідносинах: а) не втручання в сімейне життя; б) добровільне заключення шлюбу, рівні
права і обов'язки у шлюбі і сім'ї; в) право на державну охорону сім'ї, материнства,
батьківства і дитинства; г) право на рівність дітей незалежно від походження чи народження у
шлюбі або поза шлюбом та інші.

Конституційні обов'язки людини і громадянина.

Для того, щоб людина могла успішно реалізувати свої права, отримувати від суспільства
певні матеріальні і духовні блага, вона повинна виконувати покладені на неї обов'язки
віддавати суспільству свою працю, свої зусилля, піклуватись про державні та громадські справі.
Це цілком відповідає існуючим міжнародним стандартам, адже ст. 29 Загальної декларації прав
людини встановлює, що "Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й
можливий вільний і повний розвиток її особи".
Конституційні права, свободи і обов'язки в єдності з конституційними принципами й гарантіями
становлять основи правового положення громадян, або конституційний статус особистості в
Україні. Положення, статус громадянина України відзначається не тільки його правами, а й тими
обов'язками, які він несе перед державою, перед іншими громадянами, перед організаціями.
Основні права нерозривно пов'язані з обов'язками громадян. Основний обов'язок – це
встановлений Конституцією держави вид і міра необхідної обов'язкової поведінки громадянина.
Обов'язки закріплені у ст. ст. 65-68 Конституції України.
Класифікація конституційних обов’язків:
1) залежно від того належать ці обов’язки людині чи громадянину на обов’язки людини і
обов’язки громадянина;
2) за сферами суспільного життя ( особисті, політичні, соціальні, економічні, екологічні,
сімейні, культурні);
3) за способом закріплення ( прямо закріплені у конституції чи витікають з тлумачення її
норм);
6) за характером здійснення ( в конкретних чи у загальних правовідносинах);
7) за формами здійснення ( індивідуальні чи колективні);
8) за часом реалізації ( постійні чи тимчасові);
9) за характером забезпечення (у право реалізаційній чи правозастосовчій діяльності)
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її
державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині,
відшкодовувати завдані ним збитки.
Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про
свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів
України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Конституція встановлює вичерпний перелік обов'язків людини і громадянина:
- обов'язок громадян захищати Вітчизну, її незалежність і територіальну цілісність (ст. 65);
- обов'язок громадян шанувати держані символи України (ст. 65);
- обов'язок громадян відбувати військову службу, відповідно до закону (ст. 65);
- обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані
ним збитки (ст. 66);
- обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст.
67);
- обов'язок громадян щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації
про свій майновий стан та доходи за минулий рік, у порядку встановленому законом (ст. 67);
- обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття (ст.51);
- обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків (ст. 51);
- обов'язок кожного отримати повну загальну середню освіту (ст. 53);
- обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не
посягати на права і свободи, честь і гідність інших громадян (ст. 68).
Конституція України підкреслює, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім
випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження
прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і
свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї
Конституції.
Конституційні засади обмеження прав людини — це визначені конституцією принципи,
підстави, умови, засоби, способи, форми обмежень прав людини, мета яких забезпечити потрібний
баланс особистих (індивідуальних) та суспільних (публічних) інтересів.
Так, Конституцією України передбачені наступні обмеження прав і свобод людини і громадянина:

 в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з

метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для
захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації,
одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
  в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту
прав і свобод інших людей.
При цьому конкретні права і свободи громадян мають конкретні підстави їх обмеження. Тому не
може бути обмежене, право на свободу світогляду і віросповідання необхідністю з’ясувати істину
під час розслідування кримінальної справи, а право на недоторканість житла — необхідністю
запобігти розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.
Винятки iз цього правила стосуються прав іноземців і права на участь в політичних партіях і
професійних спілках, оскільки в статтях 26 і 36 Конституції України вказано, що обмеження цих
прав встановлюється Конституцією і законами України, а також права на невтручання в особисте і
сімейне життя, оскільки це право згідно зі статтею 32 Конституції України та за змістом статей 23,
27. 29—32, 34—35, 37, 41, 43—44, 50—52, 54—55. 64—68 Конституції України може бути
обмежене в багатьох випадках, передбачених Конституцією України.

1. Гарантії забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина.

Гарантії основних прав і свобод людини і громадянина становлять собою систему норм,
принципів, умов і вимог, які у сукупності забезпечують додержання прав і свобод та законних
інтересів особи.
Система гарантій прав і свобод людини включає передумови економічного, політичного,
організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод.

Гарантії реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина – це умови та

засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, охорону і захист зазначених прав, є
порукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які
покладаються на них, з метою реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій.
- Це, по-перше, загальні гарантії, які охоплюють усю сукупність об’єктивних і суб’єктивних
факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення
можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав
від порушень.
- По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії — правові засоби і способи, за допомогою яких
реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи “громадян, усуваються порушення
прав і свобод, поновлюються порушені права
До загальносоціальних гарантій відносять: ідеологічні, політичні, економічні, власне
соціальні, організаційні.
Загальносоціальні і юридичні гарантії узгоджені і тісно пов’язані між собою. Більшість перших
формально закріплено в Конституції і законах України.

 До ідеологічних гарантій можна віднести ліберальну концепцію прав людини, на якій

ґрунтується правова система держави, що визнає права людини як природні і передбачає їх
пріоритет щодо прав колективу, держави, суспільства, а також ідеологічний плюралізм і
багатоманітність, заборону визнання державою жодної
ідеології як обов’язкової. Ці гарантії втілено у статтях 8, 9, 11, 15 Конституції України.

 Політичними гарантіями є суверенітет держави, суворе дотримання її демократичних засад,

фактична незмінність її конституційного ладу, закріпленого в Основному Законі України,
суворе забезпечення законності і неможливості зловживань з боку політичної влади,
відкритість політичної системи і наявність можливостей для вільної діяльності політичних
 партій та громадських організацій, наявність усіх інших ознак правової держави у їх
сукупності.
Формальна наявність політичних гарантій також відображена у Конституції України. Так,
відповідно до статей 1, 2, 5, 6, 7, 15, 37 Конституції України наша держава є суверенною і
демократичною; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні виступає народ;
державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;
гарантується політичний плюралізм і водночас обмежується діяльність ультрарадикальних
партій тощо

 Економічні гарантії знайшли своє відображення у статтях 13, 41, 95 та інших Конституції
України. Ними є ринкова економіка, основу якої становлять відносини приватної власності,
поєднані зі свободою підприємницької діяльності та ефективним використанням
державної власності і дієвою системою державного регулювання економіки, а також
ресурсна, фінансова та технологічна незалежність національної економіки від інших
країн.
Якщо політичні гарантії є визначальними для реалізації усієї системи конституційних прав та
свобод людини і громадянина, то належні економічні гарантії фактично обумовлюють
можливість реалізації соціальних, культурних, деяких інших прав та свобод людини і
громадянина (права на соціальний захист, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на освіту,
на охорону здоров’я тощо).

 Соціальними гарантіями визнається відсутність будь-якого суспільно-політичного

протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України, максимальну
зайнятість населення, відсутність тенденцій моральної та духовної деградації в суспільстві.

 До організаційних гарантій відносять: структуру, взаємини, матеріально-технічне

забезпечення суду та інших органів захисту прав людини і громадянина, загальну ефективність
судової та правоохоронної діяльності, рівень кваліфікації суддів та працівників інших
правоохороннихорганів тощо.

Правові (юридичні) гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина – це встановлені

державою із наданням їм формальної (юридичної) обов’язковості принципи та норми, які
забезпечують здійснення зазначених прав та свобод шляхом належної регламентації порядку їх
здійснення, а також їх охорони і захисту.
Серед правових гарантій, за критерієм їх змісту, можна виділити:
а) матеріальні (положення правових норм, які безпосередньо містять тічи інші приписи та
заборони);
б) процесуальні (положення, які визначають процес реалізації
матеріальних гарантій);
в) організаційні (положення, які, зокрема, визначають систему судових і власне
правоохоронних органів, інших органів державної влади і органів місцевого самоврядування,
встановлюють їх функції, повноваження їх посадових і службових осіб).
Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства,
їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й
захисту конституційних прав і свобод громадян. Зокрема, Основний Закон передбачає низку
конкретних гарантій, які є переважно традиційними для Конституції і законів України.

До них належать:
— право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів
 самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55);
— право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування
матеріальної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених
органів і осіб;
— право знати свої права та обов’язки; закони та інші нормативно-правові акти, що
визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку,
встановленому законом; закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та
обов’язки громадян, але не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є
нечинними (ст. 57); гарантується неприпустимість зворотної дії закону; ніхто не може
відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення (ст.
58);
— право на правову допомогу, яке означає, зокрема, що кожний вільний у виборі захисника
своїх прав і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно (ст. 59);
— принцип необов’язковості виконання явно злочинного
розпорядження чи наказу (ст. 60);
— принцип презумпції невинності людини, який означає що особа вважається невинуватою у
вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, і що ніхто не
зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ст. 62);
— гарантія неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод означає, що дані права і
свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 64).
Окремим, специфічним видом правових гарантій є юридична відповідальність. її специфіка
полягає у тому, що захист і охорону прав та свобод людини і громадянина юридична
відповідальність забезпечує шляхом гарантування виконання органами державної влади,
місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами своїх обов’язків, що
кореспондують зазначеним правам та свободам. Крім того, вона також виконує функцію
забезпечення виконання обов’язків людини і громадянина, які є складовою правового статусу
людини і громадянина.

Залежно від рівня їх юридичного статусу правові гарантії поділяються на міжнародно-

правові та національні, конституційні та галузеві.
Міжнародно-правові гарантії встановлені в чинних міжнародних договорах, обов’язкових для
України. У свою чергу, вони також є матеріальними (скажімо, можливість звернення до
Європейського Суду з прав людини, встановлена Конвенцією про захист прав і основних свобод
людини), процесуальними (наприклад, доступний для кожного порядок такого звернення),
організаційними (система і організація діяльності Європейського Суду з прав людини).

2. Інститут громадянства. Способи набуття та зміни громадянства.

Основну частину населення будь-якої країни становить особлива категорія фізичних осіб, а
саме: громадяни цієї держави.
Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина,
можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та
культурного життя суспільства і держави. Громадянство є одним із визначальних чинників у
характеристиці правового становища особи, одним із найважливіших елементів її правового
статусу.
Система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства складає
головний конституційно-правовий інститут - інститут громадянства. Джерелами цього
інституту є:
- Конституція України.
- Закон України «Про громадянство України».
- Чинні міжнародні договори України з питань громадянства.
- Підзаконні акти.
Норми цих актів, виходячи з визнання права на громадянство як природного права людини,
закріплюють принципи громадянства та регламентують порядок набуття і припинення
громадянства, повноваження органів державної влади та інших організацій, які беруть
участь у вирішенні питань громадянства та порядок їх вирішення.

Закон України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р. визначає громадянство як
"правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних
правах та обов'язках" (ст. 1). Згідно з ч. 2 ст. 4 Конституції, питання набуття та припинення
громадянства України передбачені в Законі. Ст. 6 Закону про громадянство України
визначає такі підстави набуття громадянства України:
 — за народженням(Філіація)
 — за територіальним походженням;
 — унаслідок прийняття громадянства(Натуралізація)
 — унаслідок поновлення в громадянстві;
 — унаслідок усиновлення;
 — унаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
 — унаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
 — у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
 — унаслідок встановлення батьківства;
 — за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Міжнародному праву відомі такі способи набуття громадянства:

 філіація;
 натуралізація (іноді именована укоріненням);
 оптація і трансферт;
 змішана система набуття громадянства.

 Філіація (від лат. filius —син) —набуття громадянства за народженням. У порядку філіації
громадянство набувається на підставі двох принципів:

- громадянство за принципом «права ґрунту» (jus soli) означає, що дитина стає громадянином
тієї держави, на території якої вона народилася. При цьому громадянство його батьків не має
значення.
- громадянство за принципом «права крові» (jus sangvinium) — тут дитина набуває
громадянства батьків незалежно від місця народження.
 Натуралізація (укорінення) —це надання громадянства іноземцю за його заявою. її смисл
полягає в тому, що будь-який іноземний громадянин за умови відмови від іноземного
громадянства або апатрид можуть одержати громадянство даної держави
Умовами вступу (прийняття) до громадянства України є:
 — визнання та дотримання Конституції України та законів України;
 — зобов'язання припинити іноземне громадянство (окрім випадків, зазначених у Законі);
 — безперервне проживання на законних підставах на території України впродовж
останніх п'яти років;
 — отримання дозволу на постійне проживання в Україні;
 — володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для
спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, котрі мають певні фізичні вади (сліпі,
глухі, німі);
 — наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким
надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.
До громадянства України не приймається особа, котра:
 — вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
 — засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення
або зняття судимості);
 — вчинила на території іншої держави діяння, що визнані законодавством України тяжким
злочином.

Відновлення в громадянстві може відбуватися двома шляхами: за

допомогою реінтеграції або репатріації.
- Реінтеграція —це відновлення в громадянстві у випадку його втрати або попереднього
виходу з громадянства. Відповідно до статті 10Закону України від 18січня 2001року особа,
яка після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства і
подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином
України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за
відсутності обставин, передбачених законодавством України.
- Репатріація —це відновлення громадянства шляхом повернення в країну свого
громадянства (постійного проживання або походження) певної групи осіб, які опинилися
внаслідок різних обставин на території інших держав.

Трансферт (франц. transfert, від лат. transfero - переношу, переміщую) означає автоматичну
зміну громадянства осіб у зв'язку з передачею території, де вони проживають, від однієї
держави до іншої.. Крім того, окремим категоріям населення, окремим особам надається право
оптації - вибору громадянства, тобто право набути нового громадянства через трансферт або
зберегти громадянство держави - колишнього суверена.
Оптацією називають також право вибору одного з двох громадянств, яке надається біпатриду
з огляду на конвенції про скасування подвійного громадянства
Громадянство України припиняється (ст. 19):
 — унаслідок виходу з громадянства України;
 — унаслідок втрати громадянства України;
 — за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Громадянство України втрачається, якщо:
За національним правом більшості держав є кілька підстав втрати громадянства.
Експатріація - вихід із громадянства за власним бажанням. Згідно з законодавством
Великобританії, США і ряду інших держав для експатріації не потребується дозволу
державних органів -вона здійснюється за односторонньою заявою про відмову від
громадянства.. В Японії, Ірландії, Австрії, Україні існує дозвільна система експатріації; у
виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила
клопотання про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою, майнові
зобов'язання, з якими пов'язані істотні інтереси громадян чи організацій.
Денатуралізація - примусове позбавлення громадянства, набутого в результаті
натуралізації. Денатуралізація, базується на концепції недостатньої усталеності зв'язку
натуралізованого громадянина з його новою батьківщиною. Тому законодавство деяких
держав встановлює умови, за яких акт натуралізації скасовується.
Денаціоналізація - примусове позбавлення громадянства осіб, які набули його за правом
народження. Так, громадянство України втрачається внаслідок вступу особи на військову
службу, службу безпеки, поліції, юстиції або до інших органів державної влади в
іноземній державі без згоди на те державних органів України.