1.Українсикі землі в воєнно-політичні боротьбі к.15-17 століттях.

У середині XIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна
потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі.

У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях
історичного розвитку — посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій.
Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення
західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні
братства, греко-католицька (уніатська) церква.

У XIII ст. внаслідок розпаду племінного та зародження феодального суспільства утворилася

Литовська держава

Протягом 14 століття триває Литовська експансія на руських землях.

Ольгерд син литовського князя Гедиміна поширює свою владу на Чернігово-Сіверщину . Після
війни з поляками, Ольгерд поступається їм Галичиною. Але сам зміг утримати за собою Волинь, та
звідти проник на Поділля і після блискучої перемоги в 1362 році на річці Сині Води підкорив собі
решту теренів Київського князівства. Також, князеві вдалося поширити свою владу до
Причорномор’я. «...і відтоді з Поділля вигнано владу татарську. Цей Ольгерд інші руські землі
під свою владу взяв, і Київ з-під Федора-князя, ставленика хана, взято і посадив в ньому
Володимира, сина свого, і почав над ними володіти...»

Уплив Литовського князівства був настільки сильним, що сягнув Тверського князівства і зупинився
під мурами Москви. Розширення земель вдалося досягти не тільки за допомогою зброї, а і за
сприяння руських князів, що зустрічали литовців як своїх рятівників і легко приймали їх зверхність.
У свою чергу литовці на початках правили на руських землях під гаслом «Нового не вводимо,
старого не змінюємо».

Таким чином у 1338-1386 майже всю Південну та Західну Русь було зібрано докупи в одне могутнє
політичне ціле. Руси зберегли внутрішню єдність та певну автономію. Литовські господарі
укладали з князями окремих земель договори(«ряди»).

Союз з руською знаттю посилив опір Литви натиску Тевтонському ордену. Таку ж боротьбу проти
нього веде Польща. Яка в свою чергу у протистоянні хотіла використати династичний союз з
Угорщиною. Але після смерті угорського короля в 1382 році польсько-угорська унія була розірвана
і Польща повертається на курс зближення з Литвою.

Після смерті Ольгерда, престол у Литві займає князь Ягайло. Аби протистояти своєму дядькові той
укладає угоду з Тевтонським орденом, за яким між ними встановлювався мир на 4 роки, а Жематія
переходила до Тевтонців. Так як Ягайло не виконав умов договору в 1384 році в наслідок війни
Орден все таки отримує Жематію.

У 1385 р. була підписана Кревська унія —шлюбний договір між великим князем литовським
Ягайлом та польською королівною Ядвігою. Ягайло прийняв католицтво і став польським королем.
Ця угода мала винятково політичну вигоду. Кревська унія зміцнила Польсько-Литовську державу
перед загрозою агресії з боку німецьких хрестоносців, але разом з тим відкривала шлях до
загарбання польськими феодалами українських земель та експансії католицької церкви на Схід.
 Ягайло приєднав до Польщі Велике князівство Литовське разом з українськими і білоруськими
землями, сам прийняв католицтво, передав Польщі литовську казну. Велике князівство Литовське
втратило свою незалежність.

В цей час підтримку від Ордену починає отримувати ще один князь, Вітовт. Але боячись опинитися
між двох вогнів Прусією і Московією, Ягайло укладає угоду з Вітовтом ще в 1384, за якою той
визнавався великим князем Литви. Однак намагання приєднати до Польщі литовські землі і
перетворити їх на провінцію Польщі викликали опір з боку литовської знаті і особливо
двоюрідного брата Ягайла – Вітовта ( син Кейтуса, онук Гедиміна) . Вони виступили за збереження
самостійності Литви. Їхня збройна боротьба змусила Яґайла в 1392 р. піти на укладення
Острівської унії і визнати Вітовта довічним намісником Литви ( 1392-1430). Кревська унія була
скасована. Вітовт фактично став самостійним князем Литви.

У 1399р. — битва на р. Ворсклі між об'єднаним військом Великого князівства Литовського, під
командуванням Вітовта і руськими (українськими) військами з одного боку та військами Золотої
Орди з другого боку. Завершилася повним розгромом литовсько-руського (українського) війська,
погіршенням політичних позицій Литви через неспроможність протистояти натиску сусідніх
держав. Битва на Ворсклі була однією з найбільших битв 14 століття в Східній Европі.

Вітовт зазнавши поразки від них змушений був звернутися за допомогою до Польщі й
порозумітися з Ягайлом.

Польщі та Литві надокучав спільний ворог — Тевтонський орден. У 1410 р. було укладено
Віленську унію, за якою Литовське князівство знову визнавало васальну залежність від Польщі. Усі
українські й литовські землі по смерті Вітовта мали перейти під владу польського короля

У 1410 році спільна польсько-литовсько-руська рать на чолі з Вітовтом завдала поразки німецьким
хрестоносцям у битві під Ґрюнвальдом.

У 1430 р. Вітовта отруїли. Він не мав спадкоємців по чоловічій лінії. Українська, частина литовської
знаті без згоди польського короля обрали князем ВКЛ молодшого брата Ягайла Свидригайла
Ольгердовича ( 1430-1435).

Його підтримували українські князі, які за літописом « посадили Свидригайла в 1432 р. на

велике князювання», « Русичі несли за нього голову під ворожий меч і катівську сокиру».
Фактично з 1432- 1435 рр. в межах ВКЛ існувало 2 держави- власне Литва ( яку очолював брат
Вітовта - Сигізмунд) і Велике князівство Руське ( яке очолював Свидригайло)

Це не сподобалося Польщі. Ягайло у 1431 р. розпочав воєнні дії проти Литви. Чергове
протистояння закінчилось перемир’ям за яким Західне Поділля відходило Польщі ( з 1435 р. –
Подільське воєводство) , а Східне Поділля залишалося під контролем Литви.

Свидригайло пішов на повний розрив в Польщею. У 1432 р. він був усунутий від влади в
результаті змови, яку очолив Сигізмунд .

З 1432 по 1435 р. Сигізмунд вів тривалі війни із Свидригайлом.

У цій боротьбі переміг Сигізмунд. У 1435 р. він остаточно розбив військо Свидригайла в битві під
Вількомиром. Ідея створення незалежного «Великого князівства Руського» так і не була втілена в
життя.

Свидриґайлові було надано Волинське князівство . Він правив князівством до кінця життя (помер
1452 р.), після чого князівство було ліквідоване.
Від середини XV ст. започатковується практика скликання Вальних сеймів — загальних зборів
представників усіх прошарків феодалів. В основному сейм збирався для виборів великого князя
(вперше — у 1440 p.)

Після смерті Сигізмунда ( 1440) великим князем став син Ягайла Казимир ( Ягеллончик 1440 –
1492), став одночасно Великим князем Литовським і Польським королем ( 1447 р.).

Він продовжив наступ на українську автономію у складі Литви. При ньому Волинь, Київщина і
Поділля остаточно стали литовськими провінціями втративши автономію.

Після виснажливих литовсько-руських війн з Ордою, Київщина, Волинь та Поділля звільнилися від
ординської залежності. В д.полов 15 століття Золота Орда розпадається на декілька ханатів-
суперників.

У 1449 р. Кримське ханство на чолі з ханом Хаджі-Ґіреєм проголосило незалежність від Орди.
Проте зовсім скоро, у 1478 році, мусило від неї відмовитися і визнати васальну залежність від
Османської імперії.

Кримське ханство продавало рабів в Османську імперію. Для цього періодично чинили набіги на
руські території, особливо на ті, що межували зі степом.

2.Московсько-литовське протистояння

Характерною рисою цього періоду є також виснажлива політична, дипломатична та військова

боротьба Литовського князівства і міцніючою Московії за києворуську спадщину.

У лютому 1406 року Вітовт напав на Псков, що викликало у травні безрезультатний похід Великого
князя московського Василя I на Вязьму та Серпейськ. У відповідь Вітовт здійснив рейд углиб
московської території, воював в околицях Можайська, захопив Барятинськ і Козельськ, де посадив
своїх намісників. У цей час на Псковщині воювали союзники Вітовта — лівонські лицарі.

У вересні 1406 року московські війська при допомозі татар та Великого князя Тверського Івана
Михайловича рушили в межі ВКЛ та підійшли до війська Вітовта на річці Ока. Не починаючи битви,
сторони уклали перемир'я до 15 травня 1407 року.

Восени 1408 року противники зійшлись біля гирла річки Угра і після декількох днів стояння
уклали мир.

1487–1494 рр. Війна була спричинена масовим переходом верхівських князів зі своїми вотчинами
до московського князя Івана III. Завершилася перемогою Московської держави. За умовами миру
1494 р. великий князь литовський Олександр визнав перехід до Москви верхівських князів.

1500–1503 рр. Війна була спричинена переходом до московського царя разом зі своїми вотчинами
стародубського, новгород-сіверського і чернігівського князів, незадоволених спробами великого
князя литовського Олександра примусово окатоличувати православне населення їхніх князівств.
Завершилася перемогою московського князя.

1507-1508 рр. Наприкінці 1507 р. московські полки здійснили невдалу спробу

захопити Кричев і Мстиславль. У січні 1508 князь М.Глинський зайняв Мозир і Бобруйськ, однак
під Слуцьком зазнав невдачі. Не отримавши вчасно додаткової допомоги від великого князя
московського Василія III Івановича, князь М.Глинський відступив до Московії. У травні—
липні 1508 р. три московські армії здійснили похід до внутрішніх районів Великого князівства
Литовського, загрожуючи навіть Вільно (нині м. Вільнюс).

Облоги Мінська і Орші закінчилися невдачею. Під натиском литовських військ, московські воєводи
відступили до своїх кордонів. У серпні литовці здійснили похід на Сіверщину, а також захопили
міста Білий, Торопець і Дорогобуж, однак утримати їх не змогли.

1512–1514 рр. Війну розпочав московський князь Василь III, який прагнув оволодіти західною
частиною Смоленської землі. Завершилася взяттям 1 серпня 1514 р. Смоленська. У битві під
Оршею у вересні 1514 р. литовці завдали поразки московським військам, але скористатися своєю
перемогою і взяти після цього Смоленськ не змогли.

1517–1522 рр. Війну розпочала литовська армія, очолювана Костянтином Острозьким. Жодна
сторона не змогла досягти вирішального успіху. За перемир’ям 1522 р. Литва визнала перехід
Смоленська під зверхність московського князя.

1534–1537рр. Остання московсько-литовська війна. Її розпочав польський король і великий князь

литовський Сигізмунд (1506–1548), що прагнув повернути втрачені землі. Литва не змогла здобути
перемогу.

Результатом московсько—литовських війн стало послаблення Литовсько-Руського князівства та

посилення Московської держави. Після об'єднання Польського королівства та Князівства
Литовського, Руського і Жемайтійського боротьба за білоруські та українські землі перейшла у
протистояння Московського царства та Речі Посполитої.

3.Люблінська унія та її наслідки

Висвітлювати це питання необхідно з того, що Люблінська унія була зумовлена такими

основними чинниками:

 тривалим досвідом Литовсько-Польських союзів XIV–XV ст. (Кревська унія 1385 р.,
Вільненська унія 1401 р., Городельська унія 1413 р.);

 загрозою з боку Московського князівства та Кримського ханства;

 династичними зв’язками між Литвою і Польщею;

 прагненням української шляхти здобути права, якими користувались польські шляхтичі

(наприклад, не сплачувати деякі податки); обмежити утиски з боку великих феодалів
(магнатів, князів, панів) та місцевих великокнязівських намісників.

У січні 1569 р., знекровлена Лівонською війною з Московською державою, Литва була змушена
піти на участь у спільному польсько-литовському сеймі, який мав винести остаточне рішення щодо
включення Литовської держави до складу Польщі.

Люблінський сейм тривав протягом першої половини року і тільки 1 липня 1569 р. було підписано
акт про унію.

Основний зміст унії:

 Польща і Литва об’єдналися в єдину державу – Річ Посполиту;

  майже всі українські землі ввійшли до складу Польщі;

 державу очолював король, обраний на спільному сеймі;

 встановлювалися єдиний сейм і сенат, які мали збиратися у Варшаві;

 держава здійснювала єдину зовнішню політику, мала спільну монету;

 польські феодали могли мати землю в Литві, а литовські – в Польщі;

 державною релігією ставав католицизм;

 Литва зберігала обмежену автономію (мала окремий уряд, печатку, герб, адміністрацію,
суд, закони, військо).

Після укладення унії українські землі у складі Королівства Польського поділилися на шість
воєводств: Руське, Белзьке, Подільське, Волинське, Брацлавське, Київське.

У 1635 р. було створене Чернігівське воєводство. Управляли ними воєводи з дуже великими
повноваженнями. На території колишніх литовських земель продовжували діяти Литовські статути,
попередня система судочинства, "руська мова" як урядова.

Люблінська унія була здійснена польськими феодалами за активної допомоги литовських,

українських і білоруських шляхтичів, які з метою задоволення своїх інтересів зрадили батьківщину.

Негативними наслідками унії були: посилення польської експансії на етнічні українські землі,
остаточне закріпачення селян, руйнівний наступ католицизму, насильницька полонізація,
наростання соціальної напруги.

Наслідки Люблінської унії.

1.Прийнято Третій Литовський статут 1588 р. – запровадив кріпосне право на українських землях.

- Перший Старий Статут був укладений комісією на чолі з канцлером ВКЛ А.Гаштольдом і
набув чинності 29 вересня 1529. Статут 1529 не був надрукований, а поширювався в
рукописній формі. Невдовзі з’явилися переклади Статуту латиною (1530) та польс. мовою
(1532). Офіційно Статут 1529 іменувався: "Права писані надані державі Великому князівству
Литовскому, Руському, Жомойтському й іншим…"
- Другий Статут набув чинності лише 1 березня 1566. Другий "Статут Великого князівства
Литовського 1566 року" містив 14 розділів і 367 артикулів/статей. З огляду на політ. роль
шляхти Волинської землі при його укладенні Другий Статут названо "Волинським". Так
іменували і ті списки Другого Статуту, які не містили другого розділу ("Про оборону
земську") та були чинними на укр. землях, що після Люблінської унії 1569 відійшли до
Польщі.

2. Унія привела до втрати Україною державності, яка хоч і обмежено але зберігалася у складі
Литви.

3.Більшість українців зазнавали національних, релігійних утисків. Відбувалася

полонізація( ополячення) й покатоличення українців

4. Шляхетське беззаконня . Польські магнати і шляхта відбирали в українських селян землю,

обкладали високими податками.

Єдиний позитивний наслідок той , що в межах однієї держави обєдналися більшість

українських земель.