20 Metoduchni Rekomendacii Syfilis (1)

1
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
КАФЕДРА ДЕРМАТОЛОГІЇ, ВЕНЕРОЛОГІЇ
СИФІЛІС: КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ,

ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ, ПРОФІЛАКТИКА
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З
ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЇ ДЛЯ МАГІСТРІВ ВИЩИХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
ЛЬВІВ – 2019
2
Методичні рекомендації підготували:
проф. Сизон О.О.
доц. Білинська О.А.
доц. Бабак І.Д.
доц. Возняк І.Я.
доц. Дашко М.О.
доц. Асцатуров Г.Є.
ас. Чаплик-Чижо І.О.
Укладач методичних рекомендацій: проф. Сизон О.О.
Методичні рекомендації підготовлені згідно вимог, які передбачені

типовою програмою для студентів медичних та стоматологічних факультетів
вищих навчальних закладів України Ш-1V рівнів акредитації «Шкірні та
венеричні хвороби» (МОЗ України, 2014 р.).
Відповідальний за випуск:
проректор з навчальної роботи Львівського національного
медичного університету імені Данила Галицького,
д.мед.н., проф. М.Р. Гжегоцький
Рецензенти:
д-р.мед.наук., проф. О.М.Зінчук
д-р.мед.наук., проф. Л.Р.Матешук-Вацеба
Методичні рекомендації затверджені на засіданні профільної методичної комісії

з терапевтичної дисципліни Львівського національного медичного
університету імені Данила Галицького
(Протокол № 5 від 4 квітня 2019 р).
3
ЗМІСТ
1. ВСТУП………………………………………………………………...
…….4
2. СИФІЛІС: КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ, ДІАГНОСТИКА,
ЛІКУВАННЯ, ПРОФІЛАКТИКА......................................................................9
2.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ………………………..…
30
3. ПЕРВИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (LUES PRIMARIA)..........................33
3.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ..........................................38
4. ВТОРИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (LUES SECUNDARIA)....................42
4.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ…………………...…..
….51
5. ТРЕТИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (SYPHILIS TERTIARIA)..................55
6. ПРИРОДЖЕНИЙ СИФІЛІС (SYPHILIS CONGENITA)...........................66

7. СЕРОДІАГНОСТИКА СИФІЛІСУ.............................................................82
7.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ.......................................103
8. ЛІКУВАННЯ СИФІЛІСУ...........................................................................107
8.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ.......................................129
9. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................132

4
1. ВСТУП
У повсякденній лікарській практичній діяльності дерматовенеролог

постійно приймає хворих на венеричні хвороби і на сифіліс, зокрема. В
останні роки відмічається значна кількість хворих сифілісом. У зв'язку зі
значним збільшенням кількості хворих сифілісом в Україні за останні роки
(захворюваність сифілісом на 100.тис. населення у 2016 р. становила 91,5
хворих; у 2001 - 77,1), реєстрацією форм, особливо вторинного, сифілісу
переважно серед молодих людей 20-29 років і, що особливо небезпечно,
серед жінок репродуктивного віку, зростає необхідність поглибленого
вивчення класичних клінічних проявів сифілісу, особливостей сучасного
клінічного перебігу та сучасної діагностики цього небезпечного
венеричного інфекційного захворювання лікарями.
Методичні рекомендації розроблені допоможуть студентам засвоїти
характер перебігу сифілісу, як інфекційного захворювання, епідеміологію,
роль побутових і соціальних факторів у його розповсюдженні, клініку,
лабораторну, диференційну діагностику, методи обстеження хворих на
5
сифіліс та промінювати знання в практичній діяльності.

Систематизований підхід у вивченні дисципліни формує у студентів
правильне розуміння практичного значення дерматовенерології серед
інших суміжних клінічних дисциплін та правильний підхід до діагностики
захворювань шкіри з використанням попередньо набутих навичок.
Запропоновані методичні рекомендації складені на сучасному
професійному рівні з елементами міжпредметної інтеграції та дають змогу
оцінити професійне мислення студентів шляхом відповідей на запитання
для самоконтролю
СИФІЛІС: КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ,

ДІАГНОСТИКА, ЛІКУВАННЯ, ПРОФІЛАКТИКА
Конкретні цілі:
 Узагальнити класифікацію хвороб, що
переважно передаються саме статевим шляхом.
 Орієнтуватись в історії виникнення та подальшого
розвитку сифілісу в Європі.
 Аналізувати особливості епідеміології цих хвороб.
 Визначати сучасні особливості психологічного реагування та
поведінки людей, що мають сексуально обумовлену інфекційну
патологію.
 Узагальнити інформацію стосовно шляхів та імовірних умов
інфікування венеричними хворобами.
 Трактувати інкубаційний період та фактори, що впливають
на його перебіг та особливості.
 Вирізняти клінічні прояви типового твердого шанкру та його
атипових різновидів.
 Вирізняти загальні особливості реґіонарного склераденіту.
6
 Розрізняти диференційну діагностику первинного періоду

сифілісу.
 Продемонструвати особливості заповнення медичної
документації на хворих, що мають венеричну патологію.
 Трактувати особливості епідеміології вторинного періоду
клінічного перебігу сифілітичної інфекції.
 Трактувати особливості психологічного реагування та
патологію.
 Вирізняти шляхи та імовірні умови інфікування від осіб з
активними проявами вторинного періоду сифілісу.
 Визначати характерні клінічні особливості розеольозної
висипки.
 Визначати загальні особливості типових клінічних проявів.
 Узагальнювати клініку типових проявів папульозного сифілісу.
 Трактувати диференційну діагностику проявів вторинного
періоду сифілісу.
 Вирізняти особливості заповнення медичної документації на
таких хворих.
 Розрізняти особливості епідеміології третинного періоду
розвитку сифілітичної інфекції.
поведінки людей, що мають цю патологію. І особливо – вагітних
жінок.
активними проявами третинного періоду сифілісу.
 Визначати характерні клінічні особливості розеоли Фурнье.
 Трактувати загальні особливості клінічних проявів.
 Пояснювати клініку типових проявів гумозного сифілісу.
 Трактувати клініку типових проявів горбикового сифілісу.
 Трактувати прояви характерних клінічних
особливостей вісцеральних уражень.
 Визначати наявні клінічні прояви в ході
диференційної діагностики третинного періоду сифілісу.
 Орієнтуватись в диференційній діагностиці
проявів третинного періоду сифілісу.
7
 Узагальнити особливості клінічних проявів у вагітних жінок.

 Розрізняти характерні клінічні особливості вродженого
сифілісу у немовлят та дітей грудного віку.
 Трактувати прояви раннього та пізнього вродженого сифілісу.
 Проілюструвати хворому раціональну тактику поведінки в
ході подальшого його лікування та диспансерного
спостереження.
 Розрізняти особливості епідеміології третинного періоду
розвитку сифілітичної інфекції.
поведінки людей, що мають цю патологію. І особливо – вагітних
жінок.
активними проявами третинного періоду сифілісу.
 Визначати характерні клінічні особливості розеоли Фурнье.
 Трактувати загальні особливості клінічних проявів.
 Пояснювати клініку типових проявів гумозного сифілісу.
 Трактувати клініку типових проявів горбикового сифілісу.
 Визначати наявні клінічні прояви в ході
диференційної діагностики третинного періоду сифілісу.
 Орієнтуватись в диференційній діагностиці
 Узагальнити особливості клінічних проявів у вагітних жінок.
 Розрізняти характерні клінічні особливості вродженого
сифілісу у немовлят та дітей грудного віку.
 Трактувати прояви раннього та пізнього вродженого сифілісу.
 Проілюструвати хворому раціональну тактику поведінки в
ході подальшого його лікування та диспансерного
спостереження
8
МІЖПРЕДМЕТНА ІНТЕГРАЦІЯ
№ Дисципліни Знати Вміти

п/п
1. Патанатомія Анатомо-морфологічні ознаки, Кваліфіковано оцінити
характерні для сифілітичного результати гістологічного
ураження шкіри, слизових та дослідження
паренхіматозних органів.
2. Пропедевтика Загальні методи обстеження Зібрати аnamnesis vitae,
внутрішніх хвороб morbi, оцінити status
praesens
3. Лабораторна Стандартні серологічні реакції і
діагностика їх варіанти Правильно трактувати
результати цих реакцій
Спеціальні методи обстеження: Проводити спеціальний
- взяття матеріалу з клінічний огляд, трактувати
4. Дерматовенерологія вогнища ураження; результати клініко-
- діагностику знаходження лабораторного обстеження
збудника хвороб;
- взяття крові на РВ, РІФ,РІБТ
5.. Акушерство і Терімни васерманізації Цілеспрямовано зібрано
гінекологія вагітних, шляхи проникнення акушерсько-гінекологічний
блідої спірохети в організм анамнез правильно
плоду. Ознаки ураження трактувати результати
плаценти. клінічного обстеження
вагітних
Навчальне завдання Вказівки до виконання завдання Примітка
1. Загальна характеристика 1. Повторити принципи

етапів перебігу сифілісу. мікробіологічної та лабораторної
діагностик.
2. Правила забору матеріалу для 1. Знати клінічний перебіг сифілісу Дотримуватись

дослідження на бліду 2. Знати класичні клінічні прояви усіх деонтологічних
1
трепонему. Серологічні методи періодів сифілісу, його атипові правил.
обстеження при сифілісі. форми і ускладнення.
3. Вміти клінічно і лабораторно
обстежити хворого сифілісом.
3. Навички збору анамнезу у 1. Вміти вести бесіду з хворим.
хворого сифілісом і заповнення 2. Вміти поставити діагноз сифілісу
медичної документації'. та виявити джерело і контакти
хворого.
ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

ЗА ТЕМОЮ: «СИФІЛІС: КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ, ДІАГНОСТИКА,
ЛІКУВАННЯ, ПРОФІЛАКТИКА
№ Основні етапи Навчальні Методи Матеріали Час, хв
№ заняття, його цілі в контролю методичного
з/ функції і зміст рівнях навчання забезпечення
п засвоєння
І. Підготовчий етап
1. Організація заняття 5 (5)*
2. Постановка див.пункт
навчальних цілей «навчальні цілі»
3 Контроль Наочність 60 /
. початкового рівня Методи І Питання, (25)*
знань, навичок і вмінь І-ІІ рівня таблиці, муляжі,
3.1. Основні етапи 1. препарати,
перебігу сифілісу. Фронтальне прозірки,
Диференційний теоретичне структурологічні
діагноз етапів експрес- схеми 175 /
розвитку сифілісу опитування Питання. (125)*
3.2. Навички 2. Тестовий Задачі
ІІ контроль І рівня
збору анамнезу у
Методи ІІ рівня
хворого сифілісом і Письмове
ІІ рівня теоретичне
заповнення
1. завдання.
документації. Індивідуаль-не Тести ІІ рівня
ІІ-ІІІ усне опитування.
3.3. Правила 2.
забору матеріалу для Розв'язання
дослідження на бліду типових задач. Задачі ІІІ
трепо-нему. 3. Письмове рівня
Серологічні методи ІІІ теоретичне
опитування.
10
обстежен-ня при 4. Тестовий Тести ІІІ
сифілісі. контроль ІІ рівня рівня.
3.4. Принципи Методи ІІІ
терапії сифілісу. рівня
1. Вирішення
нетипових задач
2. Тестовий
контроль ІІІ
рівня
ІІ. Основний етап: 1175 (125)*хв
ІІІ Заключний етап: 60 хв
1. Контроль і корекція ІІІ Метод 1. Обладнання
рівня професійних контролю 2. Тестові ситуаційні задачі
вмінь і навичок. навичок ІІІ рівня.
Індивідуальний 3. Результати курації хворого.
контроль
Підведення підсумків практик-них
2. заняття. навичок або їх
Домашнє завдан-ня: результатів. Орієнтовні карти (алгоритми),
3. навчальна література Метод самостійні роботи з
за темою (основна, контролю літературою
додаткова). вмінь:
а) рішення нети-
пових
ситуаційних
задач;
б) контроль
результатів
дослідження
Примітка: * - для стоматологічного факультету
2. ЗАГАЛЬНИЙ ПЕРЕБІГ СИФІЛІСУ.
ІМУНІТЕТ. РЕІНФЕКЦІЯ. СУПЕРІНФЕКЦІЯ
 Орієнтуватись в історії виникнення та подальшого розвитку
сифілісу в Європі.
 Аналізувати особливості епідеміології сифілітичної інфекції.
 Визначати сучасні особливості психологічного реагування та
патологію.
11
 Узагальнити інформацію стосовно шляхів та імовірних
умов інфікування венеричними хворобами.
 Трактувати інкубаційний період та фактори, що
впливають на його перебіг та особливості.
 Продемонструвати особливості заповнення
медичної документації на хворих, що мають венеричну
патологію.
З Н А Т И:
- сучасне розуміння етіопатогенезу сифілісу;

- морфологічні особливості блідої спірохети та її ідентифікації;
- шляхи передачі, умови інфікування, імунітет, реінфекція, суперінфекція;
- значення та клінічна оцінка серологічних реакцій;
- загальний перебіг сифілітичної інфекції в організмі людини;
- основні помилки в діагностиці сифілісу;
- юридичні та етичні аспекти венеричної патології.
В М І Т И:
- деонтологічно правильно зібрати загальний і статевий анамнез у

пацієнта з підозрою на венеричні захворювання;
- класифікувати хвороби, що передаються саме статевим шляхом;
- орієнтуватись в історії виникнення та подальшого розвитку сифілісув
Європі;
- аналізувати особливості епідеміології хвороб, що передаються
саме статевим шляхом;
- працювати і вчасно виявляти особливості психологічного реагування та
поведінки людей, що мають сексуально обумовлену інфекційнупатологію;
- володіти інформацією стосовно шляхів та імовірних умов
інфікування венеричними хворобами;
- провести визначення блідої трепонеми в темному полі підмікроскопом.
ЗМІСТ ТЕМИ
Венеричні хвороби – високо контагіозні інфекційні захворювання, які
переважно передаються статевим шляхом і вражають не лише статеві
органи (табл. 1).
12
Таблиця 1
Класифікація ВООЗ хвороб, що переважно передаються статевим шляхом
Нозологія Збудник
Класичні венеричні хвороби
1. Сифіліс Treponema pallidum
2. Гонококова інфекція Neisseria gonorrhoeae
3. Шанкероїд Haemophilus Ducrey
4. Лімфогранульома венерична Chlamydia trachomatis
5. Пахова гранульома Callimmantobacterium granulomatis
Інші інфекції, що передаються статевим шляхом
А. З переважним ураженням статевих органів
1. Урогенітальний хламідіоз Chlamydia trachomatis
2. Урогенітальний трихомоніаз Trichomonas vaginalis
3. Урогенітальний мікоплазмоз Mycoplasma hominis
4. Кандидозні вульвовагініти і Candida albicans
баланопостити баланопостити
5. Генітальний герпес Herpes simplex virus
6. Гострокінцеві бородавки Papillomavirus hominis
7. Генітальний контагіозний молюск Molluscovirus hominis
8. Бактерійний вагіноз (гарднерельоз) Gardnerella vaginalis та інші
9. Урогенітальний шигельоз Shigella species
гомосексуалістів
10. Фтиріаз (лобковий педикульоз) Phthyrus pubis
11. Короста Sarcoptes scabiei
Б. З переважним ураженням інших органів
1. Інфекція, зумовлена вірусом Human immunodeficiency virus
імунодефіциту людини
2. Гепатит В,С Hepatitis В,С virus
3. Цитомегаловірусна інфекція Cytomegalovirus hominis
4. Амебіаз (переважно гомосексуалістів) Entamoeba histolytica
5. Лямбліоз Giardia (lamblia) intestinalis
Сифіліс (люес, lues) - це хронічне системне інфекційне захворювання
з циклічним хвилеподібним варіабельним перебігом, яке переважно
передається статевим шляхом та характеризується ураженням шкіри,
слизових оболонок, внутрішніх органів, кісток, нервової системи.
Історичні відомості. На даний час є дві основні теорії
розповсюдження сифілітичної інфекції в Європі та Азії. Таким чином
перші описи пандемії і клініки сифілісу співпадають з подорожжю
Колумба (1492- 1495 роки). На основі цього і виникла теорія
американського походження сифілісу в Європі. Згідно цієї теорії моряки з
13
ескадри Христофора Колумба заразилися сифілісом від жителів острова
Гаїті і завезли його в Барселону. 31 грудня 1494 року король Франції Карл
VIII зайнявши Італію почав осаду Неаполя. Серед його війська було багато
найманих солдат, в тому числі і з Іспанії. Разом з військами просувалося
біля 1400 проституток. На початку 1495 року серед солдат почалася
епідемія сифілісу, в зв'язку з чим Карл VIIІ змушений був зняти осаду
Неаполя, а військо розпустити. Солдати розійшлися по різних країнах
створивши умови для виникнення пандемії сифілісу. До 1512 року сифіліс
розповсюдився по цілій Азії.
Інші автори (так звані «європеїсти») приводять докази, що це
захворювання існувало в країнах Європи та Азії ще з давніх часів. На
думку захисників іншої теорії (європеїстів) сифіліс у вигляді ендемічних
вогнищ існував в Європі та Азії споконвіків, протікаючи переважно скрито
(латентно). Початок ХVI століття ознаменувався бурхливим розвитком в
різних країнах капіталістичного ладу з процесом урбанізації та інтенсивної
міграції населення. Це призвело до «пересіву» збудника сифілісу на нове
сприятливе середовище і еволюцію хвороби в активні гострі форми.
На підтвердження останньої теорії, європеїсти висувають ряд фактів.
Так вікінги, які населяли скандинавський півострів регулярно допливали
до берегів північної Америки ще в першому тисячолітті, тобто більше ніж
за 500 років до мореплавання Христофора Колумба. Описано подорож
короля вікінгів Еріка Рудого в 982 році, а його син Лейф в 1000 році
заснував в північній Америці колонію, яка називалася Вінландія (нинішній
штат Род- Айленд) і налічувала 100 поселень, 2 міста, 16 церков та 2
монастирі. Однак в цей час в Європі епідемій сифілісу не спостерігалося.
Відомо, що китайці неодноразово пересікали Берінгову протоку, ширина
якої в деяких місцях становить всього 96 кілометрів, однак в Азії до ХVІ
століття епідемій сифілісу теж не спостерігалося.
Професор М.В.Борзов, проводячи аналізи вмісту амфор, знайдених
ним в Середній Азії встановив в ньому наявність воску та ртуті в
14
концентрації, яку застосовували для лікування сифілісу. Збереглися описи
таких древніх авторів, як Плутарх, Гален, Цельс та ін. шкірних уражень,
які дуже нагадують симптоми сифілісу. Абу Алі Ібн Сина (Авіаценна) в
«Каноні медицини» описує клініку захворювань, які нагадують
сифілітичний міхурник у дітей, сифілітичний катар та кератит. Цікавими є
і результати археологічних розкопок. Так в районі Цимлянського моря, при
будівництві Волго-Донського каналу в захороненнях Х-ХІ століття були
виявлені кістки черепів та трубчаті кістки, з явищами сифілітичних змін. В
той же час чеський археолог Градлічка при дослідженні більше тисячі
скелетів із захоронень індійців доколумбової епохи ні в одному випадку не
знайшов ознак характерних для гумозного ураження кісток. В Римі в 1483
році, тобто за 10 років до мореплавання Колумба, описано досить велике
розповсюдження хвороби, яка клінічно нагадувала сифіліс.
Всі ці факти і послужили основою для висування гіпотези про
споконвічне існування сифілісу в країнах Європи і Азії.
Назв сифілісу існувало багато. Найчастіше йому давали назву тієї
країни звідки було завезено хворобу. Так італійці називали сифіліс
іспанською хворобою, французи - неаполітанською, в Росії та Польщі -
французькою. Ще до сьогоднішніх часів на теренах Польці зберігся як
образливий вислів – «франтувата», тобто хвора на французьку хворобу -
сифіліс, В даний час збереглося офіційно три назви: хвороба Гофмана (за
прізвищем автора відкрившого збудник сифілісу), люес (від давшого цій
хворобі Бетенкура назві люес венерікус - венерична хвороба) і сифіліс.
Цікавою є історія виникнення назви «сифіліс». В 1330 році
італійський лікар, філософ та поет Фракастро написав поему, в якій
описував пастуха на ім’я Сифілус. Пастух займався зоофілією, тобто жив
статевий життям із свиньми, яких пас, за що богиня Венера покарала його
страшною хворобою. Тут Фракасторо описує клініку сифілісу, вказуючи
на болячки, які переходили з однієї ділянки тіла на іншу. Пізніше добра
фея порадила Сифілусу поїхати на острів в Середземному морі де він
купався в
15
ртутних озерах та вдихав пари ртуті і вилікувався від своєї хвороби. Опис
клініки сифілісу в поемі Фракасторо був настільки оригінальним, що його
сучасники дали назву хворобі по імені пастуха – сифіліс.
Збудник сифілісу довгий час був невідомий. Це зумовлювали різні
причини. Насамперед в тих місцях, де найчастіше локалізуються
висипання при сифілісі, тобто на статевих органах та в ротовій порожнині
сапрофітує велика кількість різноманітних мікроорганізмів, в тому числі і
трепонем (спірохета рефрінгенс, мікроденціум). Другою причиною було
те, що збудник сифілісу погано зафарбовується аніліновими барвниками.
Однією з перешкод виявлення збудника сифілісу був помилковий погляд,
що сифіліс та гонорея є одним і тим же захворюванням. Така думка серед
лікарів склалася внаслідок досліду проведеного англійським лікарем
Хантером. Так Хантер в 1786 році зробив собі прививку на головку
статевого члену і крайньої плоті вмісту виділень з уретри, як він рахував
хворого на гонорею. На місцях прививок розвинувся типовий твердий
шанкр з наступним регіонарним лімфаденітом. На основі цього Хантер
зробив висновок, що сифіліс і гонорея є однією і тою ж хворобою і що у
випадку попадання збудника хвороби в уретру розвивається гонорея, а у
випадку попадання його на головку статевого члена – сифіліс. Очевидно
хворий від якого Хантер взяв матеріал для прививки хворів одночасно
сифілісом і гонореєю, або мав інтрауретральне розміщення твердого
шанкру. Авторитет Хантера серед лікарів був настільки великий, що понад
півстоліття вважалося, що сифіліс та гонорея є однією і тою ж хворобою.
Ця думка остаточно була заперечена в 1837 році французьким
дерматологом Рікором, який зробив абсолютно недопустимий як з
лікарської так і з моральної точки зору дослід заразивши анонімно 1400
здорових людей сифілісом, гонореєю і м’яким шанкером і тим самим
доказавши, що це різні захворювання.
В 1879 році Нейсер відкрив збудника гонореї, після чого почалися
інтенсивні пошуки збудника сифілісу, які однак з вищевказаних причин не
16
давали бажаного результату. Так до 1905 року Лассар нарахував 125
претендентів на збудника сифілісу.
І лише 3 березня 1905 року збудник сифілісу – бліда трепонема –
була відкрита мікробіологом Шаудіном та венерологом Гофманом. Свою
назву вона одержала завдяки слабим здатностям забарвлюватися
барвниками, на відміну від інших спірохет.
Епідеміологія. У літературі описано багато епідемій сифілісу.
Більшість авторів зв’язувала появу піків захворюваності на сифіліс з
міграцією населення підчас та після воєн. Так відмічалося різке зростання
на сифіліс в 1914-1920 роках і в 1945-1948 роках, тобто після першої та
другої світових воєн.
Однак спостерігалося зростання захворюваності і в 30-х та 60-х
роках XX століття. Було встановлено, що епідемії сифілісу
спостерігаються з циклічною залежністю через кожні 11 років (за даними
деяких авторів - 14 років), тому деякі вчені-венерологи пов’язують це з
геліобіологічними факторами.
Дослідженнями М.В.Міліча на основі підрахунку коефіцієнтів
кореляції між рівнями захворюваності на сифіліс і геліогеофізичними
факторами (числа Вольфа, які характеризують кількість сонячних паям в
певні відрізки часу, індекси планетарної геомагнітної забуреності і
полярності секторів міжпланетного магнітного поля) було встановлено з
вірогідністю в 99%, що головними причинами циклічних змін рівнів
захворюваності заразними формами сифілісу є зміна полярностей
секторної структури міжпланентного магнітного поля і цикли сонячної
активності. На основі цього висунута думка, що це впливає на
вірулентність блідих трепонем і тим самим зростання захворюваності.
За даними статистики ВООЗ причинами розповсюдження сифілісу є
міграція населення, незнання клінічних проявів венеричних захворювань,
існування проституції, доступність для вживання антибіотиків, атипове
протікання та недостатня серологічна допомога. Треба відмітити, що в
17
останній час велике значення в розповсюдженні сифілісу відіграє
гомосексуалізм. Так за даними Ю.К.Скрипкіна та Г.Я.Шарапової серед
хворих на сифіліс в деяких штатах США гомосексуалісти складають 80-
85%, в Лондоні – 70% і т.д. У світі щорічно інфікуються сифілісом 15 млн.
чоловік. За даними офіційної державної статистичної звітності,
епідеміологічна ситуація по сифілісу характеризується поступовим
зниженням захворюваності в цілому (у 2009 р. – 53,3 випадку на 100000
населення; в 2014 р. – 30,7 випадків на 100000 населення). На тлі зниження
загальної захворюваності на сифіліс відзначається збільшення числа
зареєстрованих випадків нейросифілісу з переважанням його пізніх форм
(70,1%). Сьогодні це захворювання розглядається фахівцями як кофактор,
сприяючий зараженню ВІЛ-інфекцією та виникненню СНІДУ.
Етіологія сифілісу. Збудник сифілісу відноситься до порядку
Spirochaetales, сімейству Spirochaetaeceae, роду Treponema, виду
Treponema pallidum, підвиду pallidum (син. Spirochaeta pallidum), яка
представляє собою спіраль, що має 8-12 завитків, довжиною від 4 до 14
мкм з висотою завитків 0,2 - 0,25 мкм. Важливою ознакою є те, що завитки
в блідої трепонеми є рівномірні, зверху заокруглені, віддаль між ними є
однаковою та висота завитків в напрямі до кінців зменшується.
Для мікроскопічної діагностики сифілісу застосовують дослідження
матеріалу з елементів висипки в темному полі зору, яке одержують за
допомогою спеціального конденсора або способом М.П. Архангельського,
накладаючи круглий чорний папірець на поверхню конденсора Аббе. За
рахунок феномену Тиндаля (рух пилинок у вузькому сонячному промені)
спостерігають характер руху трепонем. Спірохета паліда має чотири
характерних види руху: маятнико-подібний, коли трепонема
прикріплюючись до клітинного елемента розхитується у вигляді маятника
годинника (різновидність - хлистоподібний рух), поступальний вперед,
згинальний та роторний (вкручування в клітинний елемент подібно до
коркотягу). Характер будови блідої трепонеми та види її рухів дають
18
можливість віддеференціювати її від інших спірохет.
Біологічні властивості блідої трепонеми є такі, що вона малостійка
до впливу зовнішніх факторів. При температурі 40-42°С вона гине на
протязі 3-6 годин, на чому очевидно ґрунтується застосування піротерапії
(малярієтерапія). При температурі 55о – життєздатність
спірохети зберігається лише 15 хвилин, а при більш високих
температурах вона гине моментально. Навпаки низькі температури бліда
трепонема переносить добре, так при температурі – 780
бліда трепонема зберігаєсвою вірулентність на протязі
одного року. Згубно діють на спірохету 5% розчин гідрокарбонату натрію
(дезинфікуюча дія мила), сполуки ртуті (розчин
сулеми в концентрації 1:4000), 0,5% соляна кислота. У 40% розчині
етилового спирту трепонема паліда зберігає свою рухливість до 20 хвилин.
В основному трепонеми діляться шляхом поперечного поділу. При певних
обставинах захисні імунологічні сили організму сприяють
переходу спіралевидних форм блідих трепонем в форми «зберігання» –
цист-форми та L-форми. При цьому цист-форми зберігають антигенні
властивості, що викликає утворення в організмі хворого різноманітних
антитіл і проявляється позитивними серореакціями. L-форми на відміну не
мають антигенних властивостей, або вони дуже слабо виражені, тому в
осіб, в організмі яких є бліді трепонеми у вигляді L-форм є серологічно
негативними і в них при від’ємних стандартних серологічних реакціях
можуть бути лише позитивними реакції РІБТ та РІФ.
Умови та шляхи зараження сифілісу. Найбільш заразною формою
сифілісу рахується вторинний період, тому що сифіліди в цьому періоді
можуть розміщуватися на будь-якій ділянці шкірних покровів та слизових.
Первинний період сифілісу як правило є заразним при статевих контактах
(наявність великої кількості спірохет на поверхні твердого шанкру).
Третинний період сифілісу рахується практично незаразним, хоча деякі
автори описують випадки зараження при довготривалому безпосередньому
контакті, здорової особи з гумозними сифілідами хворого.
19
Зараження відбувається під час прямого контакту з хворим або
через предмети, на яких є заразний матеріал. Зараження можливе також
через трупи людей, які за життя хворіли на сифіліс. Розрізняють 3
основних шляхи зараження сифілісом:
1. Контактний:
• статевий - при генітальних, анальних та оральних контактах.
• побутовий (позастатевий) – можливе зараження через
різноманітні предмети, якими користувався хворий заразливою
формою сифілісу; поцілунки; укуси; під час годування хворою
жінкою маленьких дітей, а також можливе зараження немовлят
через материнське молоко хворої на сифіліс жінки.
• професійний – під час хірургічних втручань, секцій, обстеження
хворих через медичні предмети.
2. Трансфузійний шлях – відносно нечастий, оскільки кров є
несприятливим середовищем для існування блідої трепанами. Зараження є
найбільш імовірним при вторинному свіжому сифілісі, коли відбувається
масова гематогенна дисемінація блідої трепонеми.
3. Трансплацентарний.
Класифікація сифілісу. На даний час в Україні використовується
міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду (МКБ-10), яка не завжди
адекватно відображає клінічні форми захворювання (табл. 2).
Таблиця 2
Класифікація сифілісу
згідно міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду
А50 Природжений сифіліс

А50.0 Ранній вроджений сифіліс з симптомами (вроджений сифілітичний
стан, уточнений як ранній або проявився у віці до двох років).
1. Ранній вроджений сифіліс: шкіри; шкіри та слизових оболонок; вісцеральний.
2. Ранній вроджений сифілітичний: ларингіт; окулопатія;
остеохондропатия; фарингіт; пневмонія; риніт.
А50.1 Ранній вроджений сифіліс прихований (природжений сифіліс без
20
проявів, з позитивною серологічною реакцією і негативним результатом
при дослідженні цереброспінальної рідини, що проявився у віці до двох
років).
А50.2 Ранній вроджений сифіліс не уточнений (природжений сифіліс БДУ (без
додаткових уточнень), що проявився у віці до двох років).
А50.3 Пізнє вроджене сифілітичне ураження очей
2. Пізній вроджений сифілітичний інтерстиціальний кератит (Н19.2).
2. Пізня вроджена сифілітична окулопатія (Н58.8).
3. Виключена тріада Гетчинсона (А50.5).
А50.4 Пізній вроджений нейросифіліс (ювенільний нейросифіліс)
1. Деменція паралітична ювенільна.
2. Ювенільний: прогресивний параліч; спинна сухотка; табопараліч.
3. Пізній вроджений сифілітичний: енцефаліт (G05.0); менінгіт
(G01); поліневропатія (G63.0).
При необхідності ідентифікувати будь-який зв'язок із відповідним
захворюванням психічний розлад використовують додатковий код.
4. Виключена: тріада Гетчинсона (А50.5).
А50.5 Інші форми пізнього вродженого сифілісу з симптомами (вроджений
сифілітичний стан, уточнений як пізній або той, який проявився через два роки або
більше з моменту народження).
1. Суглоби Клаттона (М03.1).
2. Гетчінсона: зуби; тріада.
2. Пізній вроджений: кардіоваскулярний сифіліс (198.); сифілітична: артропатія
(М03.1) та остеохондропатія (М90.2).
3. Сифілітичний сідлоподібний ніс.
А50.6 Пізній вроджений сифіліс прихований (природжений сифіліс без клінічних
проявів, з позитивною серологічної реакцією і негативним тестом цереброспінальной
рідини, що проявився у віці двох і більше років).
А50.7 Пізній вроджений сифіліс не уточнений (природжений сифіліс БДУ, що
проявився у віці двох і більше років).
А50.9 Вроджений сифіліс не уточнений.
А51 Ранній сифіліс
А51.0 Первинний сифіліс статевих органів
1. Сифілітичний шанкр.
А51.1 Первинний сифіліс анальної області.
А51.2 Первинний сифіліс інших локалізацій.
А51.3 Вторинний сифіліс шкіри та слизових оболонок.
2. Широка кондилома.
3. Сифілітична: алопеція (L99.8); лейкодерма (L99.8); вогнища на
слизових оболонках.
А51.4 Інші форми вторинного сифілісу
Продовження таблиці 2
21
Вторинні сифілітичні: запальне захворювання жіночих тазових органів (N74.2);
іридоцикліт (Н22.0); лімфаденопатія; менінгіт (G01); міозит (М63.0); окулопатія НКДР
(Н58.8); періостит (М90.1).
А51.5 Ранній сифіліс прихований (сифіліс (набутий) без клінічних проявів з
позитивною серологічною реакцією і негативною пробою цереброспинальной рідини та
давністю менше двох років після зараження).
А51.9 Ранній сифіліс, неуточнений
А52 Пізній сифіліс
А52.0 Сифіліс серцево-судинної системи
1. Кардіоваскулярний сифіліс (198.0).
2. Сифілітична (ий): аневризма аорти (179.0); аортальна недостатність (139.1);
аортит (179.1); церебральний артеріїт (168.1); ендокардит (139.8); міокардит (141.0);
перикардит (132.0); легенева недостатність (139.3).
А52.1 Нейросифіліс з симптомами
1. Артропатія Шарко (М14.6).
2. Пізній сифілітичний: неврит слухового нерва (Н49.0); енцефаліт (G05.0);
менінгіт (G01); атрофія зорового нерва (Н48.0); поліневропатія (G63.0);
ретробульбарний неврит (Н48.1).
3. Сифілітичний паркінсонізм (G22).
4. Спинна сухотка.
А52.2 немає симптомів нейросифилис
А52.3 Нейросифіліс неуточнений
1. Гумма (сифілітична).
2. Сифіліс (пізній) центральної нервової системи.
3. Сифілома.
А52.7 Інші симптоми пізнього сифілісу
1. Сифілітичне ураження ниркових клубочків (N 08.0).
2. Гумма (сифілітична) будь-яких локалізацій, крім класифікованих в рубриках
А52.0-А52.3.
3. Сифіліс пізній, або третинний.
4. Пізній сифілітичний: бурсит (М73.1); хориоретиніт (Н32.0); епісклерит
(Н19.0); запальне захворювання жіночих тазових органів (N74.2); лейкодерма (L99.8);
окулопатія (Н58.8); перитоніт (К67.2).
5. Сифіліс (без уточнення стадії): кістки (М90.2); печінки (К77.0); легень (J99.8);
м'язів (М63.0); синовіальний (М68.0).
А52.8 Пізній сифіліс прихований (сифіліс (набутий) без клінічних проявів, з
позитивною серологічної реакцією і негативною пробою цереброспинальной рідини,
давністю два роки чи більше після зараження).
А52.9 Пізній сифіліс неуточнений
А53 Інші та неуточнені форми сифілісу
А53.0 Прихований сифіліс, неуточнений як ранній або пізній
1. Прихований сифіліс .
22
2. Позитивна серологічна реакція на сифіліс.
А53.9 Сифіліс неуточнений
1. Інвазія, викликана Treponema pallidum. Сифіліс (набутий).
2. Виключений: сифіліс, що з'явився причиною смерті у віці до двох
років (А50.2).
Так, A51.4 (інші форми вторинного сифілісу) включає раннє

ураження нервової системи, внутрішніх органів і опорно-рухового апарату.
Також немає поділу асимптомного нейросифілісу на ранній і пізній,
внаслідок чого всі хворі з безсимптомним перебігом нейросифілісу
незалежно від давності захворювання відносяться до пізнього сифілісу
(А52.2). Слід зазначити, що шифр МКБ-10, що закінчується цифрою 9
(A50.9; A51.9, А52.9 і А53.9), а також А50.2 і А50.7 відображають форми
інфекції, не підтверджені лабораторними методами діагностики, будучи
«кошиком, в яку скидаються неправильно оформлені сповіщення».
Спрощеною загальноприйнятою є наступна класифікація сифілісу:
1. Інкубаційний період. Такий діагноз може бути встановленим на
основі даних анамнезу або конфронтації особи, яка була в контакті із
хворим на сифіліс у випадку відсутності клінічних проявів, при
незначному терміні від моменту контакту та встановленні позитивних
серореакцій (РІФ).
2. Сифіліс первинний серонегативний.
3. Сифіліс первинний серопозитивний.
4. Сифіліс первинний скритий. У цю групу відносять хворих у яких
раніше був встановлений діагноз активного сифілісу, які ще не закінчили з
цього приводу лікування, але клінічні прояви у них зникли.
5. Вторинний свіжий сифіліс (наявність вперше зареєстрованих
багаточисельних яскравих висипань на шкірі та слизових з наявністю
твердого шанкру, або його залишків).
6. Вторинний рецидивний сифіліс.
7. Вторинний скритий (латентний) сифіліс. Такий діагноз
23
виставляється у хворих з позитивними серореакціями, які в минулому
перенесли вторинний активний сифіліс і в них висипання зникли під
впливом проведеного лікування.
8. Третинний активний сифіліс.
9. Третинний скритий сифіліс. В цю групу відносять хворих,
які перенесли в минулому активні прояви третинного сифілісу.
10. Скритий сифіліс (ранній або пізній).
11. Ранній вроджений сифіліс – вроджений сифіліс грудного віку -
до 1-го року і дитячого віку - до 4 років).
12. Пізній вроджений сифіліс.
13. Скритий вроджений сифіліс.
14. Ігноратний (неуточнений) сифіліс.
15. Вісцеральний сифіліс (вказують назву пораженого органу).
16. Сифіліс нервової системи асимптомний (асимптомний
нейросифіліс). Такий діагноз виставляється на основі виявлення змін зі
сторони спиномозгової рідини (ліквору) при наявності позитивних
серореакцій і відсутності клінічних проявів.
17. Спинна сухотка (табес дорзаліс).
18. Прогресивний параліч.
Клініка. Загальне протікання сифілісу характеризується двома
особливостями. По перше, це циклічне протікання, коли періоди з
активними проявами сифілісу (наявність сифілідів) змінюються на періоди
із скритим (латентним) перебігом. Друга особливість полягає в тому, що в
процесі перебігу сифілісу клінічні та патологоморфологічні ознаки
послідовно змінюються, набуваючи все більш вираженого та тяжкого
характеру. Ці особливості дали можливість ще в минулому столітті
французькому венерологу Рікору розділити перебіг сифілітичної інфекції
на: інкубаційний період, первинний сифіліс, вторинний та третинний
періоди. Сьогодні виділяють наступні періоди перебігу сифілісу:
24
1. Інкубаційний період сифілісу - від моменту зараження до появи
твердого шанкру. Цей період триває 3-4 тижні, але в деяких випадках
може скоротитися до 8-15 днів, що спостерігається при біполярному
розміщенні твердих шанкрів, внаслідок чого відбувається більш швидке
насичення організму блідими трепонемами і прискорення генералізації
інфекції та імунологічних змін в організмі. Укорочення тривалості
інкубаційного періоду може спостерігатися також у випадках зараження
сифілісом осіб хворих на інші інфекційні захворювання, особливо на
СПІД, або при прийомі під час інкубаційного періоду препаратів, які
пригнічують імунітет (глюкокортикоїди, імунодепресанти). Здовження
інкубаційного періоду спостерігаються, якщо хворий застосовує
препарати, які діють спірохетоцидно, або спірохетостатично, але в дозах
недостатніх для вилікування сифіліс. Найчастіше це буває при
застосуванні невеликих доз антибіотиків (пеніцилін, тетрациклін та ін.) з
приводу інтеркурентних захворювань (ангіна, пневмонія, грип, гонорея,
ін.). Особливо небезпечним є застосування з приводу трихомоніазу
антитрихомонадних засобів (трихопол, тинідазол, трихомонацид та ін.),
тому що часто спостерігається зараження сифілісом та трихомоніазом
разом, як хворобами що передаються статевим шляхом. Тому у хворим на
гонорею або трихомоніаз після закінчення лікування необхідно проводити
протягом півроку серологічний контроль на сифіліс. У випадках здовження
інкубаційного періоду він може тривати за даними різних авторів від 65
днів до 6 місяців. Необхідно відмітити, що в останній час інкубація має
тенденцію дещо продовжуватися (28 - 55 днів) і триває в середньому 32
дні.
2. Первинний період сифілісу А51.0-А51.2 (syphilis I primaria) –
стадія захворювання з моменту появи твердого шанкеру починається
первинний період сифілісу, який триває 6-7 тижнів до появи на шкірі та
слизових множинних сифілідів (розеоли, папули). Таким чином клінічно
первинний період сифілісу відрізняється від вторинного відсутністю
25
сифілітичних висипань на різних ділянках шкіри, та наявністю тільки
твердого шанкеру, який появляється на місці проникнення в організм
збудника сифілісу – блідої трепонеми. За мітким виразом французів при
сифілісі першим буває «покарано те місце, яким людина згрішила». Через
5-8 днів після появи твердого шанкру збільшуються регіонарні лімфатичні
вузли (регіонарний лімфаденіт) та лімфатичні судини (регіонарний
лімфангіт) на стороні ураження, а через тиждень з’являється лімфаденіт
на протилежній стороні. Через 3-4 тижні спостерігається збільшення всіх
лімфатичних вузлів – специфічний поліаденіт. Слід відмітити, що в XIX
столітті венерологи спостерігали появу регіонарного лімфаденіту у 100%
випадків і навіть існував вислів, що «лімфаденіт їде за шанкером, як тінь за
чоловіком». Під кінець первинного періоду сифілісу, напередодні появи
висипань у вторинному періоді сифілісу, спостерігаються продромальні
явища: недомагання, безсонниця, головні болі, втрата апетиту, болі в
суглобах і підвищення температури до 38-39°С (інтоксикаційний
синдром). Первинний період сифілісу ділиться на: серонегативний
(syphilis I seronegativa), серопозитивний (syphilis I
seropositiva) та прихований (suphilis I latens)
сифіліс. Необхідно відмітити, що реакція РІФ стає позитивною навіть під
час інкубаційного періоду, тому на основі аналізу результатів цієї реакції
діагноз серопозитивного сифілісу не виставляється.
3. Вторинний період сифілісу А51.3 (syphilis II secundaria) – стадія
захворювання, обумовлена гематогенним розповсюдженням блідої
трепонеми з місця їх первинного вогнища по всьому організму, для якої
характерна певна стадійність. Наступає через 6-7 тижнів після появи
твердого шанкру, або через 9-10 тижнів після зараження і характеризується
появою на шкірі різних ділянок тіла вторинних сифілідів (розеол, папул,
гнійничків). При вторинному сифілісі можуть спостерігатися ураження
внутрішніх органів та нервової системи. Патологічні зміни органів та
тканин при вторинному періоді сифілісу мають схильність до порівняно
швидкого розрішення і відсутністю глибоких деструктивних змін. Без
26
лікування триває в середньому 3-4 роки і характеризується почерговою
зміною активних проявів періодами скритого (безсимптомного,
латентного) протікання хвороби.
Вторинний період сифілісу ділять на наступні форми:
- вторинний свіжий (syphilis II recens), коли на шкірі та слизових
оболонках вперше появляються яскраві висипання при наявності твердого
шанкеру, або його залишків;
- вторинний рецидивний (syphilis II recediva) вторинний рецидивний
сифіліс - повторні висипання, які характеризуються невеликою кількістю
тусклих тонів сифілідів без наявності твердого шанкру;
- вторинний прихований чи латентний сифіліс (syphilis II latens) без
активних проявів, з наявністю лише позитивних серологічних реакцій.
При всіх формах вторинного сифілісу серологічні реакції крові
завжди позитивні. Від третинного сифілісу вторинний відрізняється
доброякісним протіканням. Вторинний сифіліс триває 2-4 роки, однак в
деяких випадках він може латентно протікати 40 і більше років.
Сифіліс може протікати без появи твердого шанкру, починаючись
зразу з вторинної стадії. Це спостерігається при переливанні реципієнтові
крові від донора хворого на сифіліс. В цьому випадку зразу через 2-2,5
місяці на шкірі та слизових появляються генералізовані висипання,
характерні для вторинного періоду сифілісу. Часто цим висипанням
передують продромальні явища (головні болі, болі в костях та суглобах,
підвищення температури).
4. Третинний сифіліс А52.7 (syphilis III tertiaria) – стадія, яка
характеризується деструктивним ураженням внутрішніх органів і
нервової системи з виникненням в них глибоких специфічних інфільтратів
– горбиків та гум. Перебіг цього періоду сифілісу теж буває
хвилеподібним, коли фази активних проявів змінюються фазами скритого
(латентного) сифілісу. Тому в третинному періоді виділяють дві форми –
третинний активний сифіліс, та третинний скритий.
27
5. Прихований сифіліс (syphilis latens) – являє собою збірне
поняття, до якого відносять такі випадки перебігу сифілісу, який має
латентний перебіг з моменту зараження, без клінічних ознак хвороби, але з
позитивними серологічними реакціями в крові. Виділяють: ранній
прихований сифіліс А51.5 (syphilis latens praecox) — коли з моменту
інфікування пройшло менше 2 років; пізній прихований сифіліс А52.8
(syphilis latens tarba) — з моменту зараження пройшло 2 роки і більше;
неуточнений прихований сифіліс А53.0 (syphilis ignorata) — коли давність
інфікування встановити не вдається. Це має значення для проведення
протиепідемічних заходів, призначення відповідної терапії.
6. Вроджений сифіліс А50 (syphilis congenita) – коли інфікування
блідою трепоненмо відбулося від хворої матері в період внутрішньо-
утробного розвитку дитини. Принято виділяти наступні його різновиди:
ранній вроджений (syphilis congenita praecox), пізній вроджений (syphilis
congenita tarda) та прихований вроджений сифіліс (syphilis congenita
latens).
7. Сифіліс нервової системи А51.4 - А52.3 (neurosyphilis)
поділяється залежно від давності на:
- ранній сифіліс нервової системи (neurosyphilis praecox) - давність
хвороби до 5 років;
- пізній сифіліс нервової системи (neurosyphilis tarda) – більше 5 років.
8. Сифіліс вісцеральний (syphilis visceralis). Термін вісцеральний сифіліс
означає ураження внутрішніх органів. Сифілітичні ураження можуть
спостерігатись в любому органі, але найчастіше вони виникають у
внутрішніх органів з найбільшим функціональним навантаженням на
серце, легені, печінка, шлунок, головний та спинний мозок (нейросифіліс).
9. Сифіліс побутовий – при інфікуванні нестатевим шляхом.
10. Сифіліс обезголовлений (syphilis decapitata) – зараження
відбулось при попаданні блідої трепонеми безпосередньо в кров'яне русло
(через рану, при дослідженні крові) і твердий шанкер відсутній.
28
11. Сифіліс трансфузійний (syphilis transfusionalis) – в результаті
переливання крові від хворого на сифіліс.
12. Сифіліс злоякісний – важка «прискорена» форма перебігу
інфекційного сифілітичного процесу, при якій вже на 1-му році хвороби
має місце масивне ураження внутрішніх органів і нервової системи,
характерне для третинного сифілісу.
13. Сифіліс експериментальний — сифіліс, що виник у піддослідних
тварин (мавп, кроликів) в результаті їх штучного зараження.
Помилки, які допускаються лікарями в діагностиці сифілісу є однією з
причин, які сприяють розповсюдженню цієї інфекції, розвитку тяжких,
нерідко інфвалідизуючих уражень внутрішніх органів і нервової системи,
вродженого сифілісу.
Несвоєчасне розпізнання сифілісу допускають лікарі різних
спеціальностей, що пов’язано з недостатнім знанням клініки сифілісу,
патоморфозом інфекції, відсутністю своєчасної серодіагностики. На
сучасному етапі почастішали атипові клінічні прояви первинного та
вторинного періодів сифілісу: шанкри панариції, шанкери амігдаліти,
внутрішньоуретральні і анальні шанкри, злоякісний перебіг з пустульозними
висипаннями, особливо у соціально неадаптованих осіб.
Імунітет при сифілісі. У процесі протікання сифілітичної інфекції
виникає так званий нестерильний інфекційний імунітет; який є відповіддю
організму хворого на наявність в ньому збудника. Він існує до того часу,
поки в організмі є наявність блідої трепонеми і зникає при повному
виздоровленні. Інфекційний імунітет при сифілісі зумовлюється як
клітинними елементами (Т-лімфоцити-кілери, фагоцитоз), так і
гуморальними факторами. У відповідь на проникнення в організм антигена
проходить синтез різних антитіл. Реагіни, які виявляються за допомогою
реакції Васермана складаються з імуноглобулінів класу М. Імуноглобуліни
класу G (імобілізини) зумовлюють реакцію імобілізації блідих трепонем
(РІБТ), а імуноглобуліни класів А та М (флюресцирантини) зумовлюють
29
появу реакції імунофлуорисценції (РІФ). Найшвидше в організмі хворого
після зараження появляються флюорисціюючі антитіла, які виявляються з
допомогою реакції Іg МFТА-АВS, ще до появи твердого шанкру, потім
починається синтез реагінів і в останню чергу починають синтезуватися
імобілізини (імуноглобуліни класу G). Таким чином на самому початку
захворювання сифілісом визначаються антитіла з найбільшою
молекулярною масою (ІgА і ІgМ), а при пізніх формах набутого або
вродженого сифілісу практично можна визначити лише антитіла -
імуноглобуліни G (реакція РІБТ).
У зв’язку з тим, що при сифілісі спостерігається тільки інфекційний
імунітет є можливе повторне зараження (реінфекція) тільки при умові
повного виздоровлення. При встановленні діагнозу реінфекції необхідно
врахувати вірогідність першого зараження на основі підтвердження
клінічними спостереженнями венерелога та виявленими серореакціями,
повноцінність проведеного протисифілітичного лікування з приводу
попередньої інфекції та відповідність зникнення сифілідів і негативації
серореакцій у відповідні терміни.
Суперінфекція розвивається в організмі хворого на сифіліс (при
наявності блідих трепонем) повторного зараження, тобто проходить якби
нашарування нової сифілітичної інфекції на вже існуючий сифіліс.
Реінфекція клінічно може проявлятися по різному. В інкубаційному
періоді, коли ще напруженість інфекційного імунітету (перші 10-14 днів)
не досягла відповідного рівня при повторному зараженні на місці
проникнення блідих трепонем розвивається повторний твердий шанкр.
Такі послідовні тверді шанкри, як правило менших розмірів і виникають
через 10-15 днів (укорочений інкубаційний період) після проникнення
спірохети в організм. В інших стадіях сифілісу при суперінфекції
появляються клінічні ознаки характерні для відповідної стадії. У деяких
випадках при пізніх формах сифілісу, коли імунобіологічні сили організму
є на невисокому рівні внаслідок повторного зараження суперінфекція може
30
виглядати клінічно, як реінфекція з появою твердого шанкру
(«ресуперінфекція»). Суперінфекція може розвинутися і при повторному
зараженні у хворих на сифіліс, які отримали недостатній курс терапії.
Диференціальна діагностика. Диференціюють сифіліс з:
• первинний сифіліс: з ерозивним баланопоститом, генітальним
герпесом, трихомоніазом, шанкриформной піодермією, раком шкіри,
м'яким шанкр, венеричною лімфогранульомою, донованозом, гострою
виразкою вульви Чапліна-Ліпшютца, блискавичнїю гангреною статевих
органів, тромбофлебітом і флеболімфангітами статевих органів;
• вторинний сифіліс:
- плямисті сифіліди – з гострими інфекціями (краснуха, кір, черевний
і висипний тифи), токсідермією, рожевим лишаєм, висівкоподібним
лишаєм, мармуровістю шкіри, плямами від укусів комах;
- папульозні сифіліди – з каплевидним парапсоріазом, червоним
плоским лишаєм і псоріазом; при локалізації папул на долонях і підошвах –
з псоріазом, екземою, мікозами стоп і кистей; ерозивні папули геніталій – з
фолікулітами, контагіозним молюском; широкі кондиломи – з загостреними
кондиломами, вегетируючою пузирчаткою, гемороїдальними вузлами;
- папуло-пустульозні сифіліди: вугревидні – з юнацькими вуграми,
папулонекротичним туберкульозом шкіри, вузликовим алергічних
васкулітом, олійними професійними фолікулітами; віспоподібні – з
вітряною віспою; імпетігоподібні – з вульгарним імпетиго; сифілітичну
ектіму – з ектімою вульгарною; сифілітичні рупії – з псоріазом;
- везикульозні сифіліди – з герпетичні висипання;
- ураження слизових оболонок – з лакунарною ангіною, дифтерією
зіва, ангіною Плаута-Венсана, червоним плоским лишаєм, лейкоплакією,
червоним вовчаком, кандидозом, багатоморфною еритемою, бульозним
ексфоліатівним глоситом;
- сифілітину лейкодерму – з висівкоподібним лишаєм, лейкодермою
після виключення інших дерматозів (псоріаз, парапсоріаз і т. д.), вітіліго;
- сифілітичну алопецію – з дифузною алопецією неспецифічної
етіології, крупновогниевою алопецією, себорейним облисінням, рубцевою
алопецією (псевдопеладою Брока), трихомікозами, дискоїдним і
дисемінованим червоним вовчаком, червоним плоским лишаєм;
31
• третинний сифіліс:
- бугорковий сифілід – з туберкульозним вовчаком, туберкулоїдним
типом лепри, конглобатним акне, кільцеподібною гранульомою,
базаліомою, саркоїдозом Беньє-Бек-Шауманна, ектімою вульгарною,
варикозними виразками гомілок, шкірним лейшманіозом, ліпоїдним
некробіозом, васкулітом вузликовим некротичним, хронічної виразковою
піодермією, псоріазом;
- гуми – зі скрофулодермою, індуративним туберкульозом шкіри,
ектімою вульгарною, хронічною виразковою піодермією,
спіноцеллюлярним раком, базаліомою з виразкуванням, варикозними
виразками, вузлуватою еритемою, васкулітом вузлуватим алергічним,
паннікулітом вузлуватим гарячковим Вебера-Крісчена, лейшманіозом
шкіри, туберкульозними ураженнями і новоутвореннями;
- третинну розеолу – з різними еритемами (стійкою фігурною
еритемою Вейде, хронічною мігруючою еритемою Афцеліуса-Ліпшютца,
відцентровою кільцеподібною еритемою Дар’є), а також з плямистими
висипаннями при лепрі;
• позитивні результати серологічного обстеження при
прихованих формах сифілісу – з хибнопозитивними серологічними
реакціями на сифіліс;
• нейросифіліс – з менінгітами будь-якої етіології, нейросенсорною
приглухуватістю різного походження, гіпертонічним кризом, мієлітом
іншої етіології, пухлиною спинного мозку, тромбозами судин спинного
мозку, спінальної формою розсіяного склерозу;
- психічні порушення при прогресуючому паралічі – з неврастенію,
маніакально-депресивним психозом, шизофренією, атеросклерозом,
старечим психозом, пухлиною мозку (особливо лобових часток);
• неврологічні розлади при спиннфй сухотці – з травмою головного
і спинного мозку, гострими інфекційними захворюваннями з ураженням
нервової системи (черевний тиф, грип), тривалою хронічною
інтоксикацією (миш'як, алкоголь);
-первинну табетичну атрофію зорових нервів – з атрофіями зорових
нервів іншої етіології, частіше туберкульозної;
- гуми – з новоутвореннями головного і спинного мозку.
2.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

32
Питання для самоконтролю І рівня складності:

1. Який збудник викликає сифіліс?
А. Pediculus corporis
В. Sarcoptes scabiei varietas hominis
С. Demodex folliculorum
D. Treponema Pallidum
Е. Staphilococcus albus
2. У клінічному перебігу сифілітичної інфекції виділяють наступні
періоди, окрім:
А. Syphilis primaria
В. Syphilis congenita
С. Syphilis tertiaria
D. Syphilis secundaria
Е. Syphilis nummularis
3. Реінфекція при сифілісі це:
А. Повторне зараження людини, яка раніше хворіла сифілісом і
вилікувалась
В. Повторне зараження хворого у пізньому третинному періоді сифілісу
С. Повторне зараження недолікованої людини, яка хворіє сифілісом
D. Повторне зараження сифілісом на ранніх етапах хвороби
Е. Повторне зараження хворого при пізньому вродженому сифілісі
4. Шляхи зараження хворих на сифіліс поділяють на:
А. Статевий
В. Тісний побутовий контакт
С. Трансфузійний
D. Трансплацентарний
Е. Усі вищеперераховані
5. Які помилкові діагнози нерідко виставляють при наявності
первинної сифіломи?
33
А. Баланопостит
В. Генітальний герпес
С. Трихомонадна ерозія
D. М’який шанкер
Е. Усі вищеперераховані
Питання для самоконтролю ІІ-ІІІ рівнів складності:

Задача 1. У чоловіка віком 70 років в області розгинальної поверхні
колінного суглоба є кулеподібне утворення величиною з куряче яйце,
щільної консистенції, безболісне, рухоме. Шкіра над ним незмінена. РВ
негативна, РІБТ та РІФ позитивні.
а). Поставте попередній діагноз?
А. Туберкульоз шкіри
В. Вузловата еритема
С. Ревматоідний
артрит
D. Сифіліс
Е. Індуративна еритема
б). Ваші рекомендації.
Задача 2. У дерматовенерологічному відділенні хворому с діагнозом:
первинний серопозитивний сифіліс призначено лікування пеніциліном.
Через 10 годин після перших ін’єкцій у хворого підвищилась температура
тіла до 380С, з’явилось нездужання, головний біль, а на шкірі тулуба виник
розеольозний висип.
а). Як можна розуміти ці симптоми?
А. Як алергічну реакцію
В. Як токсичну реакцію
С. Як ідіосинкразію
D. Як інфекційне захворювання
Е. Як вірусне захворювання
б). Ваші терапевтичні рекомендації.
34
Задача 3. У зв’язку з відсутністю молока у породіллі дитина
отримувала молоко від донора, у якої наступного дня встановлено діагноз
вторинного свіжого сифілісу.
а). Ваша тактика щодо дитини?
А. Консультація педіатра
В. Проведення дитині реакції Вассермана на другий день
С. Реакція імунофлюоресценції до 3 днів
D. Реакція іммобілізації блідих трепонем до 5 днів
Е. Клініко-серологічне спостереження протягом 3-х місяців
б). Які виділяють шляхи зараження сифілісом?
Задача 4. Жінка віком 35 років у минулому отримала повноцінне
лікування з приводу вторинного свіжого сифілісу, знаходилась на клініко-
серологічному обстеженні. Згодом знята з диспансерного обліку.
а). Чим можна підтвердити її повне виліковування?
А. Відсутністю проявів захворювання
В. Народженням здорових дітей
С. Відсутністю рецидивів захворювання
D. Випадками повторного зараження
Е. Все перераховане вірно
б). Чи можливе повторне зараження сифілісом?
Задача 5. Молодий чоловік мав інтимний зв’язок з незнайомою
жінкою, яка після коїтусу розповіла про свої підозри на наявність у неї
венеричної хвороби.
а). Якою повинна бути тактика молодого чоловіка?
А. Використання після коїтусу гібітану з подальшою консультацією у
венеролога
В. Проведення реакції Васермана на наступний день
С. Консультація сексопатолога до 5 годин
D. Взяття мазка на виділення блідої трепонеми
Е. Рентгенологічне дослідження трубчастих кісток
35
б). Які необхідні умови для зараження сифілісом?
Відповіді до питань І рівня складності:

1 – D; 2 – Е; 3 – А ; 4 – Е; 5 – Е
Відповіді до питань ІІ-ІІІ рівня складності:
1а – D; 2а – В; 3а – Е; 4а – Е; 5а – А
3. ПЕРВИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (LUES PRIMARIA)
Первинний період сифілісу (syphilis I primaria) - стадія

захворювання з моменту виникнення твердого шанкеру до
розвитку вторинних сифілідів.
 Розуміти шляхи та ймовірні умови інфікування сифілісом.
 Трактувати загальний перебіг та клінічну характеристику
первинного сифілісу.
 Орієнтуватись в типових та атипових проявах первинного
періоду.
 Визначити сучасні особливості клінічних проявів первинного
сифілісу.
 Продемонструвати особливості заповнення медичної
документації на хворих, що мають первинний сифіліс.
З Н А Т И:
- фактори, що впливають на тривалість та особливості

перебігу інкубаційного періоду сифілісу;
- клінічні ознаки класичного твердого шанкр;
- атипові форми шанкрів: шанкр-панарицій, шанкр-амигдаліт,
індуративний набряк;
36
- особливості та клінічну характеристику ураження лімфатичних вузлів
при сифілісі;
- діагностичний алгоритм первинного періоду сифілісу;
- ускладнення твердого шанкеру (баланіт, баланопостит, фімоз,
парафімоз, гангренізація, фагединізація, вульвіт, вульвовагініт);
- особисту профілактику.
У М І Т И:
- деонтологічно виважено збирати загальний і статевий анамнез;

- правильно провести обстеження хворого;
- клінічно обстежити стан лімфатичних вузлів;
- проаналізувати результати лабораторних тестів хворого з
первинним періодом сифілісу;
- віддиференціювати клінічні прояви первинного періоду сифілісу;
- заповнювати медичну документацію на хворих, що мають
первинний сифіліс;
- провести диференційну діагностику з хворобами, які маютьподібну
клінічну симптоматику;
- призначити патогенетичну терапію згідно інструкції.
ЗМІСТ ТЕМИ
Клініка. Інкубаційний період – це той період розвитку
специфічного інфекційного ураження людського організму який
починається від моменту зараження і тягнеться до появи перших
клінічних ознак хвороби. Тривалість його складає у середньому 3-4 тижні.
Він може бути скороченим до 8-15 днів при біполярному розташуванні
шанкерів, реінфекції та у ослаблених іншою соматичною патологією
пацієнтів) або, навпаки, подовженим до 2-3 місяців (навіть до 190 днів),
що останнім часом найчастіше пов'язується з широким застосуванням
антибіотиків трепонемоцидної дії, які використовують з приводу різних
супутніх захворювань (ангіна, грип, гонорея, пневмонія, фурункул). При
цьому дози антибіотиків, що приймаються такою особою є
недостатніми для превентивного лікування сифілісу що і обумовлює у них
37
подальший нехарактерний (нетиповий) перебіг сифілісу. Вже в цей період
інфікована особа може служити джерелом подальшого зараження
сифілісом близько контактуючих з нею осіб.
З моменту появи твердого шанкеру починається первинний період
сифілісу, який продовжується 6-7 тижнів до виникнення множинних
висипань на шкірі та слизових оболонках. Протягом 3-4 тижнів
первинного періоду стандартні серологічні реакції (реакція Васермана)
крові негативні, тому він називається первинним серонегативним (syphilis I
seronegativa). Після цього перебіг первинного сифілісу характеризується
наявністю позитивних стандартних серологічних реакцій, тому цей період
називається первинним серопозитивним (syphilis I seropositiva). Окрім
цього виділяють первинний прихований сифіліс (sуphilis I latens), що
характеризується відсутністю клінічних проявів у пацієнтів.
Шанкр – це одинока ерозія (80-90% випадків) або виразка,
правильних округлих або овальних обрисів, блюдцеподібної форми з
різкими і чіткими межами, розміром 10-20 мм, кольору «червоного м'яса».
Краї злегка підвищуються і полого опускаються до дна, деколи дно має
вигляд «зіпсованого сала». Характерно ознако є інфільтрат щільно-
еластичної консистенції, який пальпується в основі ерозії. Неускладнена
первинна сифілома переважно не викликає ніяких суб'єктивних розладів.
Запальні явища відсутні, болючості не має. Почастішала кількість хворих з
множинними шанкерами, маленьких розмірів.
Розрізнюють наступні різновиди твердого шанкру:
1. За розміром – карликовий (до 20 мм. у діаметрі) і
гігантський (40-50 мм і більше у діаметрі).
2. За кількістью – поодинокий і множинні.
3. За локалізацією - генітальні, екстрагенітальні,
періанальні, анальні, біполярні.
4. За формою –підковоподібні, кільцеподібні, щілиноподібні.
5. За характером інфільтрату в основі – пластинчасті, вузлуваті,
38
пергаментні.
6. За зовнішнім виглядом – псевдодифтерийні (поверхня шанкеру
покрита нальотом у середині), опікові (виражено виразкування
поверхні), геморагічні (петехії на дні).
Нерідко зустрічаються й атипові форми шанкерів у вигляді
індуративного набряку, шанкеру-панарицію та шанкру-амігдаліту.
Індуративний набряк локалізується найчастіше на соромітних
губах у жінок, на передній шкірочці – у чоловіків а також в області
крайньої плоті та мошонки. Внаслідок ураження блідою трепонемою
лімфатичних судин уражена ділянка значно збільшується, стає
ущільненою, має своєрідне блідо-рожеве або синювато-червоне
забарвлення, при пальпації скарги відсутні, а при натисканні ямки не
залишається.
Шанкер-панарицій клінічно нагадує звичайний панарицій,
локалізується він на нігтьовій фаланзі в області навколонігтьових валиків,
як правило, вказівного пальця. Палець стає набряклим, булавоподібно
припухлим, синювато-червоного кольору.
Шанкер-амигдаліт характеризується збільшенням, ущільненням та
гіперемією одного мигдалика без утворення ерозії або виразки. Межа
почервоніння чітка, біль незначна, загальна температурна реакція відсутня.
Ковтання дещо ускладнене.
Другим важливим симптомом первинного сифілісу є регіонарний
склераденіт (лімфаденіт, бубон, «плеяда» Ріккора), який з'являеється на 3-
5 або 10 день після появи твердого шанкру. Найближчі до твердого шанкру
регіонарні ліфмовузли (частіше усього паховинні) з одного боку
збільшуються до розмірів фасолі або лісового горіху, один з них
виділяється з групи за розмірами. Вони щільно-еластичної консистенції, не
спаяні між собою і оточуючими тканинами, рухомі, не болючі при
пальпації, шкіра над ними не змінена. Рідко буває перехресний склераденіт
– збільшення лімфовузла на протилежному боці. Наприкінці первинного
39
періоду сифіліса настає поліаденіт. Може розвинутись запалення
лімфатичних судин (реґіонарний лімфангіт).
Ускладнення. Клінічний перебіг як типових так і нетипових
шанкерів може ускладнюватись внаслідок їх місцевого подразнення при
спробах самолікування, приєднання бактеріальної флори, малігнізації,
лімфангоїту. До ускладнень твердого шанкеру відносять: у чоловіків –
баланіт,
баланопостит, фімоз, парафімоз; у жінок – вульвит, вульвовагініт У осіб
обох статей – гангренізіція, фагеденізація.
Баланіт і баланопостит є найчастішими ускладненнями твердого
шанкеру. Вони виникають внаслідок приєднення піококової або
трихомонадної інфекції. Баланопостит може призводити до звуження
препуціального мішка, що не дозволяє відкрити головку статевого члену.
Цей стан носить назву фімозу. Спроба насильницького відкривання
головки статевого члену при наявності фімозу може призвести до
парафімозу, при якому набряк і інфільтрація защемлюють головку
статевого члену. При несвоєчасному вправленні головки статевого члену
можливо змертвління крайної плоті. Найбільш важким і рідшим
ускладненням є гангренізація – чорний струп на поверхні шанкеру, і
фагеденізм – поширення струпу за межі первинної сифіломи, які
розвиваються у найбільш ослаблених хворих (алкоголіки, наркомани).
Для усунення запальних явищ при ускладнених формах
застосовується примочка з ізотонічним розчином натрія хлориду, що
полегшує мікроскопічне виявлення збудника.
Діагностика. Діагноз первинного сифілісу встановлюється на основі
клініко-лабораторних даних: анамнез, типова клінічна картина твердого
шанкеру, регіонарний склераденіт або поліаденіт. У всіх випадках діагноз
повинен бути підтверджений виявленням блідих трепонем з шанкеру або
при пункції лімфатичного вузла, необхідні неодноразові дослідження крові
на класичні серореакції та експрес-методом та іншими сучасними
40
методами.
Особливості сучасного перебігу первинного періоду сифілісу.
1. Продовження інкубаційного періоду /до 3-4 місяців/
2. Перевага виразкових шанкерів і ії множинність.
3. Ускладнення твердого шанкеру вторинною інфекцією,
розвиток фімозу.
4. Відсутність ущільнення в основі твердого шанкеру.
5. Екстрагенітальне розташування твердого шанкеру.
6. Відсутність склераденіту або його однобічнічть.
7. Часто реакція загострення Лукашевича -Яриша - Герксгеймера.
8. Прискорена поява ознак вторинного свіжого сифілісу.
Диференційна діагностика. Часто твердий шанкр диференціюють з:
1. Еерозивним баланопоститом, який розвивається у ослаблених осіб, з
утворенням ерозії з різко окресленими поліциклічними краями. Характер
реакції гострий, виразка і лімфовузли – болючі, є температурна реакція, у
виділеннях з ерозії бліді трепонеми - відсутні.
2. Міхурцевим лишєм – вірусним захворюванням, при якому ерозії
відрізняються відсутністю в основі щільного інфільтрату, гострим
перебігом, швидким загоюванням, суб'єктивними явищами у вигляді печії,
болючості. Результати дослідження на бліду трепонему – від'ємні.
3. М’яким шанкром, збудник якого – стрептобактерії палички Дюкрея
-Унни-Петерсона. Виразки – гострозапального характеру, неправильних
обрисів, різко болючі, підриті, краї з'їджені, дно – нерівне бугристе, велика
кількість гнійних виділень, відсутність ущільнення в основі. Виразки
м'ягкого шанкеру переважно множинні, інкубаційний період у чоловіків –
2-3 дні, у жінок 2-8 тижнів.
4. Раковими виразками, які виникають у осіб старше 50 років,
розвиваються повільно, неправильних обрисів, краї щільні, нерівні, дно
підрите, кровоточить. При пальпації – болючі. Регіонарні лімфатичні вузли
збільшуються значно пізніше.
41
5. Шанкроформною піодермією – округла ерозія або виразка правильних
обрисів, з рівними краями, лакованим дном і ущільненням у основі.
Ураження однобічне. Необхідно багаторазове клініко-лабораторне
обстеження хворого терміном не менше 6 місяців.

1. Первинний період сифілісу характеризується:
А. Наявністю твердого шанкру
В. Регіонального лімфаденіту
С. Лімфангоїту
D. Негативною і позитивною реакцією Васермана
Е. Все вищеперераховане
2. Індуративний набряк характеризується наступними ознаками, крім:
А. Розвивається внаслідок ураження лімфатичних капілярів шкіри на
прутні і калитці чи малих і великих статевих губ
В. Уражені органи збільшуються в розмірах
С. Шкіра уражених органів щільна, синюшного кольору
Д. При надавлюванні ямка не залишається, пальпація безболюча
Е. При надавлюванні - залишається ямка, пальпація болюча
3. Основними клінічними симптомами регіонарного лімфаденіту є:
А. Повна відсутність ознак гострого запалення
В. «Плеяда» Рікора
С. Вузли округлої і овальної форми, шкіра над вузлами не змінена
Д. Консистенції щільно-еластичної, безболісні при пальпації
Е. Усі вище перечислені
4. Для шанкру-амигдаліту (специфічний амигдаліт) не характерно:
А. Збільшенням і ущільненням мигдалику без утворення ерозії і
виразки В. Не болючий при ковтанні
42
С. Одностороннім ураженням, відсутністю порушень загального стану
організму
Д. Одностороннім ураженням підшелепових і шийних лімфатичних вузлів
Е. Болючістю, двобічним ураженням
5. Первинний період сифілісу триває:
А. 7-8 тижнів
В. 14 тижнів
С. 3 тижні
D. 4 тиждень
Е. 6 місяців
Питання для самоконтролю ІІ-ІІІ рівня складності :

Задача 1. Під час профілактичного огляду у 37-річної жінки
виявлено двобічне збільшення розміру пахових лімфатичних вузлів,
гіперемія з синюшним відтінком правої великої статевої губи, котрі хвора
помітила біля 5 тижнів тому. При огляді: інші групи лімфатичних вузлів не
збільшені, шкірні покрови вільні від висипки.
а). Який найбільш вірогідний діагноз?
А. Бартолініт
В. Сифіліс І серопозитивний, шанкер-амігдаліт
С. Сифіліс І серонегативний, типовий твердий шанкер
D. Сифіліс І серопозитивний, ідуративний набряк
Е. Сифіліс І латентний
б). Які діагностичні обстеження треба провести?
Задача 2. До шкірно-венерологічного диспансеру звернувся хворий
35 років зі скаргами на збільшення і болючість статевого члена.
Об'єктивно: статевий член збільшений внаслідок запального
набряку препуціального мішка, зовнішній листок котрого яскраво-
червоного кольору. Голівка статевого члена не відкривається, при
пальпації
препуціуму справа промацується вогнище ущільнення діаметром 2 см; з
43
під препуціуму - посилейні гнійні виділення. Пахові лімфовузли збільшені
до розміру сливи, інші групи лімфатичних вузлів не збільшені.
Серологічні реакції позитивні.
а). Найбільш вірогідний діагноз?
А. Сифіліс І серопозитивний, парафімоз
В. Сифілис І серопозитивний, фагеденізм
С. Сифіліс І серопозитивни,
баланопостит
D. Сифіліс І серопозитивний, індуративний набряк
Е. Сифіліс І серопозитивний, фімоз
б). Які клінічні наслідки можуть розвинутися?
Задача 3. На консультацію до дерматолога звернулася лаборант
шкірно-венерологічного диспансеру в зв'язку з порізом склом пальця
при виконанні аналізу сечі у хворого на вторинний рецидивний сифіліс.
а). Які клінічні наслідки можуть розвинутися?
А. Сифіліс І після скорочення інкубаційного періоду
В. Сифіліс II
С. Зараження не відбудеться
D. Стан септицемії
Е. Шанкр-панарицій
б). Ваші терапевтичні рекомендації
Задача 4. Хворий 36 років поступив до венерологічного відділення
після отримання позитивних результатів серологічних реакцій під час
проходження профілактичного огляду. З анамнезу: 2 місяці тому мав
випадковий статевий зв'язок, у той же час (2 місяці тому) лікувався
антибіотиками з приводу гострого бронхіту. Ніяких проявів захворювання
на статевих органах не помічав, клінічна симптоматика відсутня.
а). З чим може бути пов'язана відсутність клінічної симптоматики?
А. З наявністю сапрофітуючих трепонем в організмі хворого, що
обумовлюють хибнопозитивні серологічні реакції
В. Зі станом реінфекції
44
С. З високою імунологічною реактивністю організму хворого
D. З прийманням антибіотиків
Е. Зі станом септицемії
б). Що має зробити в цій ситуації лікар?
Задача 5. До лікаря отоларинголога звернулася жінка 32-х років
зі скаргою на патологію горла. При огляді – однобічне збільшення лівої
мигдалини, яка при дотику до неї шпателем виявилась неболючою.
Появу такого роду патології вона ні з чим не пов’язує.
а). Про яке захворювання можна думати?
А. Бартолініт
В. Сифіліс І серопозитивний, шанкер-амігдаліт
С. Сифіліс І серонегативний, типовий твердий шанкер
D. Сифіліс І серопозитивний, ідуративний набряк
Е. Сифіліс І латентний
б). Які діагностичні обстеження треба провести?
Відповіді до питань І рівня

складності: 1 – Е; 2 – Е ; 3 – Е; 4 – Е; 5 -
А
1а – D; 2а – Е; 3а – С; 4а – D; 5а – В
4. ВТОРИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (LUES SECUNDARIA)

Вторинний період сифілісу (syphilis II secundaria) — стадія
захворювання, обумовлена гематогенним розповсюдженням блідої
трепонеми з місця їх первинного вогнища по всьому організму, для якої
характерним є поліморфні висипання (папули, плями, пустули) на шкірі та
слизових оболонках та їх певна стадійність.
 Трактувати особливості епідеміології вторинного періоду
клінічного перебігу сифілітичної інфекції.
45
патологію.
активними проявами вторинного періоду сифілісу.
 Визначати характерні клінічні особливості розеольозної
висипки.
 Визначати загальні особливості типових клінічних проявів.
 Узагальнювати клініку типових проявів папульозного сифілісу.
 Трактувати диференційну діагностику проявів вторинного
 Вирізняти особливості заповнення медичної документації на
таких хворих.
ЗНАТИ:
- епідеміологію, загальну характеристику вторинного періоду сифілісу;
- особливості клінічного перебігу вторинного періоду сифілісу
(свіжого, рецедивного, латентного);
- шляхи та імовірні умови інфікування від осіб з активними
проявами вторинного періоду сифілісу;
- характеристику та різновиди клінічних проявів вторинного сифілісу на
шкірі: розеол, папул, пустул, сифілітичної алопеції, пігментних сифілідів;
- клініку уражень внутрішніх органів та слизових оболонок
при вторинному сифілісі;
- особливості серологічних реакцій при вторинному сифілісі.
УМІТИ:
- еонтологічно виважено збирати загальний і статевий анамнез;
- проаналізувати результати лабораторних тестів хворого та
правильно поставити діагноз вторинного сифілісу;
- клінічно обстежити стан лімфатичних вузлів;
- віддиференціювати клінічні прояви вторинного періоду сифілісу;
- заповнювати медичну документацію на хворих із вторинним сифілісом;
- провести диференційну діагностику з хворобами, які мають
подібну клінічну симптоматику;
- призначити патогенетичну терапію згідно інструкції.
ЗМІСТ ТЕМИ
46
Клініка та диференційна діагностика. При переміщенні крові по
судинах і лімфатичних шляхах бліді трепонеми попадають в міжклітинну
рідину і сполучну тканину і викликають ураження шкіри, слизових,
порушується пігментація, спостерігається посилене випадає волосся,
поліаденіт. Сифілітична інфекція стає генералізованною, в процес
втягуються внутрішні органи, опорно-руховий апарат, нервова,
ендокринна системи. Вторинний період характеризується доброякісним
перебігом, у пацієнтів переважно відсутні скарги, серологічні реакції в
крові позитивні.
Вторинний період сифілісу починається з моменту появи першої
висипки на шкірі, через 7-8 тижнів після появи твердого шанкеру. Строки
початку вторинного періоду сифілісу можуть скорочуватися до 4-5
тижднів або продовжуватися до 2-3 місяців. Загальна тривалість
вторинного періоду сифіліса 3-5 років.
Найбільш ранній симптом вторинного періоду сифілісу –
специфічний поліаденіт (poliadenitis specificae). Збільшння залоз, як
правило, помірне: вони розміром з горошину, невеликий горіх, щільно-
еластичної консистенції, без запальних явищ.
Перед висипанням вторинного періоду на шкірі у хворих за 7-10 днів
можуть бути продромальні явища: зменшення працездатності, слабість,
головний біль, біль у м’язах і суглобах, підвищення температури тіла,
розвивається анемія, лейкоцитоз, збільшується ШОЕ.
Розрізняють:
1. Вторинний свіжий сифіліс (syphilis II recens) – період сифілісу, що
характеризується численними поліморфними висипаннями на шкірі і
слизистих оболонках, поліаденітом, наявністю залишкових проявів
твердого шанкера та різко позитивними серореакціями.
2. Вторинний прихований сифіліс (syphilis II latens) – вторинний
період захворювання, що протікає клінічно латентно та проявляється
лише позитивними серологічними реакціями. Через 2-3 місяці висипання
47
поступово зникають навіть без лікування, зберігаються лише позитивні
серологічні реакції. Цей сифіліс може тривати кілька місяців, але
найчастіше через 3-4 місяці переходить у вторинний рецидивний сифіліс.
Зміна активних проявів хвороби прихованим перебігом зумовлена зміною
імунобіологічних реакцій організму.
3. Вторинний рецидивний сифіліс (syphilis II recediva) – період
вторинного сифілісу, що характеризується нечисленними поліморфними
згрупованими висипаннями, а нерідко і ураженням нервової системи та
окремих соматичних органів. Рецидив вторинного сифілісу, який
розвивається внаслідок масової дисемінації блідих трепонем, існує кілька
тижднів, зникає самовільно внаслідок наростання титру антитіл, активації
фагоцитозу і неспецифічних захисних імунних реакцій.
Рецидиви повторюються до 3-5 років, змінюючись етапами
прихованого перебігу.
Загальні особливості перебігу вторинного сифілісу:
1. Вторинні сифіліди мають доброякісний перебіг – не руйнують
тканин, не залишають рубців, не супроводжуються суб’єктивними
скаргами. У забарвленні елементів переважають рожево-лівідні,
бурувато- еритематозні, мідні застойні відтінки.
2. Висипання різко відмежовані від здорової шкіри, розсіяні, не схильні
до периферійного росту і злиття, розташовуються фокусно.
3. Вторинні сифіліди шкіри і слизових оболонок гострозаразливі.
4. Висипання при вторинному сифілісі поліморфні – одночасно
знаходять: розеоли, папули, пустули.
5. Під впливом специфічної терапії вторинні сифіліди швидко зникають.
6. Серологічні реакції (КСР, РЗК, РНГА) різко позитвні приблизно у
100% випадках (з високим титром реагінів - 1:160, 1:320) при
вторинному свіжому сифілісі і в 96-98% (з більш низким титром
реагінів) у хворих, при вторинному рецидивному сифілсі.
48
7. РІФ різко позитивна (до 100%), РІБТ у половини хворих вторинним
свіжим сифілісом (дає 60-80% іммобілізації), і приблизно у 80-100%
хворих вторинним рецидивним сифілісом (90-100% іммобілізації).
До 50% випадків вторинного рецидивного сифілісу супроводжується
патологічними змінами спинномозкової рідини при відсутності
клінічної картини менінгіту (так званий скритий сифілітичний
менінгіт).
8. При проведенні активної протисифілітичної терапії у хворих
вторинним свіжим і, менше, у хворих рецидивним сифілісом,
виникає реакція загострення Лукашевича-Яриша-Герксгеймера
(підсилення яркості гиперемії і набряку ефлоресценцій, поява нових
елементів, підвищення температури тіла до 39-40 о С з лихоманкою,
загальним нездужанням, внаслідок розпаду блідих трепонем і появи
великої кількості антигенних субстанцій, ендотоксину).
Вторинні сифіліди можна розділити на 6 груп: макульозний або
плямистий, папульозний, везикульозний (міхурцевий), пустульозний,
сифілітичну алопецію і пігментний сифілід.
Плямистий (розеольозний) сифілід – найбільш типова висипка на
початковому етапі розвитку вторинного свіжого сифілісу, яка переважно
розміщується на бокових поверхнях грудей, животі, спині, передній
поверхні верхніх кінцівок, а іноді і на стегнах. Висипання з’являються
поступово – по декілька розеол в день, і достигають повноти «розквіту» за
7-10 днів, тримається 3-4 тижня. Добре візуалізується при введенні
хворому 1% р-ну нікотинової кислоти- 3.0-5,0 мл. (позитивна реакція
«спалаху»), при опроміненні шкіри променями фільтру Byда, при
прохолодній температурі повітря.
Висипка вторинному свіжому сифілісі рясна, фокусна, без гострого
запалення, не зливається, не підвищується над рівнем шкіри, не лущиться,
не викликає свербежу, хаотично розміщена на симетричних ділянках
тулуба, кінцівок, вкрай рідко на обличчі, китицях, стопах. При діаскопії
49
зникає. Плями блідо-рожевого кольору (при відцвітанні жовто-бурі),
округлі, овальні, розміром до одної копійки (d.: 2-10-15 мм.).
При вториному рецидивному сифілісі розеола більш крупна, в
невеликій кількості, асиметрична, схильна до групування у формі гірлянд,
напівкілець. Забарвлення менш інтенсивне з ціанотичним відтінком.
Піздня розеола (Roseola tardiva) виникає у віддаленому періоді вторинного
сифілісу і характеризується дуже великими розмірами, асиметричними
кільцями з широкою лентою гіперемії по периферії.
Атипова розеола зустрічається рідко: розеола з легким
пластинчастим лущенням (Roseola psoriasiformis pigmentosa
pseudoatrophica за І.З.Талаловим); розеола, що підвищується (roseola
elevata), зумовлена периваскулярним набряком, нагадує пухир, але не
свербить; у хворих з фолікулярним кератозом можлива зерниста розеола
(roseola granulata); зливна розеола (roseola confluens).
При диференціальній діагностиці потрібно виключити плямисті
висипання при деяких інфекційних захворюваннях, рожевому лишаї,
токсикодермії, висівковому лишаї, рожевому лишаї Жибера
Папульозний сифілід може бути і при вторинному свіжому
сифілісі, однак поява папул більш властива для вторинного рецидивного
сифілісу. При вторинному свіжому сифілісі число папул досить значне,
вони безладно розташовуються по всій поверхні шкіри паралельно з
розеолами (поліморфізм); а у разі вторинного рецидивного кількість папул
менша, вони групуються з утворенням кілець, дуг, гірлянд а також
розміщуються, крім тулуба і кінцівок, нерідко на на обличчі, волосистій
частині голови, долонях і підошвах.
Папула утворюється за рахунок, скупчення клітинного інфільтрату у
верхніх шарах дерми. Дермальна папула щільно-еластичної консистенії.
поверхня її блискуча, глянцеподібна. Колір блідо-рожевий, мідяний,
ціанотично-червоний, подібний до сирої шинки.
За розміром найчастіше зустрічаються папули:
50
1. Розміром із чечевицю – крупно-папульозний чи
лентикулярний сифілід.
2. Рідше – розміром з 10-25-копійчану монету - нумулярний, або
монетоподібний сифілід (різновиди: кокардний папульозний
сифілід; брізантний, корімбіформий – сифілід, який нагадує «вибух
бомби»)
3. Дрібно-папульозний (міліарний, ліхеноїдний) з розміром папул з
просяне зернятко, який свідчить про важкий перебіг у ослаблених
хворих при алкоголізмі, туберкульозі. Висипка часто
супроводжується свербежем.
4. Бляшковидні сифіліди спостерігаються при злитті монетовидних або
лентикулярних папул у складках шкіри з утворенням величезних
бляшок з фестончастими краями, які нерідко ерозуються. У місцях
тертя (у складках, на статевих органах) з'являються гіпертрофічні
папули – широкі кондиломи - найдужче заразна висипка при другому
По периферії папул можливі лущення у вигляді «бієтовського
ковмірця» та симптом «облатки». При натисканні на центр свіжої папули
відмічається різкий біль (симптом Ядассона). Папули з’являються
повштовхами, на вигляд різного «віку» – еволюційний поліморфізм. З
«віком» папули групуються, формують фігури, кільця, півкільця. У
себорейних зонах можливі себорейні папули, улюблена локалізація
себорейних папул – на межі шкіри обличчя та волосистої частини голови
(«корона Венери»). Папульозні сифіліди існують до 1-2 місяців, поступово
розсмоктуються, залишають пігментацію.
Диференційний діагноз проводять з вульгарним псоріазом, червоним
плоским лишаєм, контагіозним молюском, папуло-некротичним
туберкульозом шкіри. Диференційну діагностику мокнучих сифілідів
проводять з: гострокінцевими кондиломи, вегетуючим акантолітичним
міхурником, гемороїдальними вузлами, інше. Папульозний сифілід
51
долоней і підошв – поліморфний і важкий для діагностики, оскілки часто
нагадує мозоль, рогову екзему, бородавки. Диференціюють дрібно-
папульозний (міліарного) сифілід з: дисемінованим туберкульозом,
фолікулярним кератозом, червоним волосяним лишаєм Девержи.
Пустульозний сифілід – найбільш важкий прояв вторинного
сифілісу, який зустрічається зрідка і розглядається як прояв
несприятливого перебігу сифілісу у осіб виснажених хворобами,
алкоголіків, наркоманів, ВІЛ інфекцією. Супроводжується загальними
розладами: підвищенням температури тіла, слабістю, болючістю кісток,
суглобів, м’язів.
Різновидами пустульозних сифілісів є: сифілітичне імпетиго
(поверхневе і глибоке сифілітичне імпетиго, фрамбезіформний сифілід,
серпігінуючий (роз’ідаючий) сифілід, керіоноподібний сифілід);
вугреподібний та віспеноподібний сифіліди; сифілітична ектима:
поверхнева і глибока; сифілітична рупія.
Диференційну діагностику пустульозних сифілісів відповідно
проводять з: вульгарним імпетиго чи сикозом; вульгарними вуграми;
папуло-некротичним туберкульозом шкіри; вітряною віспою, інше
Везикульозний (міхурцевий) сифілід зустрічається рідко, як ознака
важкого перебігу сифілітичної інфекції. При цьому на фоні мідяно-
червоних крупних папул з’являються дрібні, серозні, згруповані міхурці,
які швидко зсихаються у тоненькі кірочки, після яких залишаються
пігментні плями і дрібні рубчики.
Пігментний сифілід (сифілітична лейкодерма) виникає на
незміненій шкірі через 5-7 місяців після зараження, тобто при вторинному
рецидивному сифілісі. Лейкодерма розташовується переважно на боковій
та задній поверхнях шиї («намисто Венери»), рідше – на шкірі плечового
поясу, животі. Розрізняють лейкодерму плямисту (чітка різниця в
забарвленні гіпер- та гіпопігментованих ділянок, широкі зони
гіперпігментації), мереживну (вузькі прошарки гіперпігментації між
52
плямами гіпопігментації), мармурову (незначна різниця в кольорі гіпо- та
гіперпігментованих зон). Плями не турбують.
Найхарактернішими ознаками сифілітичної лейкодерми є: наявність
депігментованих плям, відсутність запальних явищ, свербежу, лущення,
еволюція плями зчерез 1-2 роки.
Диференційний діагноз сифілітичної лейкодерми проводять з:
вітіліго, вторинною лейкодермою після висівкового лишаю, вторинною
лейкодермою після псорізу, парапсоріазу, екземи, атопічного дерматиту.
Сифілітична алопеція спостерігається у частини хворих вторинним
рецидивним сифілісом на першому році хвороби. Волосся випадає
(переважно у чоловіків) в результаті порушення живлення їх коріння,
обумовленого васкулітом і навколосудинним інфільтратом. Розрізняють
наступні клінічні форми: дрібновогнищева, дифузна, змішана сифілтична
алопеції. Уражуються ділянки потилиці, скронь, аксилярні, бороди, вій,
брів. Облисіння може існувати без специфічного лікування на протязі 2-3
місяців, потім ріст волосся відновлюється. При специфічній терапії через
10-15 днів випадіння припиняється і через 6-8 тижнів облисіння зникає.
Диференційний діагноз проводять з: симптоматичною алопецією,
трихофітією, мікроспорією волосистої частини голови, фавусом, інше.
Ураження слизових оболонок при вторинному сифілісі. Слизові
оболонки часто уражуються при вторинному сифілісі і можуть
поєднуватися з ураженням шкіри або бути єдиним симптомом хвороби.
Уражуються слизові оболонки порожнини роту, губ, язика, глотки і
гортані, носу, зовнішних статевих органів, анальної ділянки, особливо
місця, які механічно подразнюються. Висипка у вигляді плям або папул,
мацерована, ерозована, високозаразлива, регресує повільно.
1. Сифілітична інфекція рано уражує і внутрішні органи, але при
звичайному клінічному обстеженні ці зміни, як правило, не
вдається виявити, так як відсутні специфічні притаманні тільки
сифілісу
клінічні симптоми. Ранні форми вісцерального сифілісу торкаються
53
внутрішніх органів з найбільшим функціональним навантаженням
(серця (сифілітичний міокардит, сифілітичний аортит, облітируючий
ендартеріїт коронарних артерій і інфаркт міокарда ); легень (гостра
бронхопневмонія, сухий сифілітичний бронхіт, сухий сифілітичний
плеврит); печінки (ранній дифузний гепатит (без жовтяниці або з
жовтяницею) і ураження селезінки); шлунка (гастропатія (нудота,
блювота, втрата апетиту, булемія, зміна кислотності шлунку),
гострий гастрит, сифілітична виразка шлунку); нирок (безсимптомна
дисфункція нирок (білок у сечі), сифілітичний гломерулонефрит,
сифілітичний ліпоїдний нефроз)). Нерідко виявлять ураження
нервової системи (функціональні розлади: поганий сон, біль
голови, гіпо-гіперстезії, дратливість; прихований (латентний)
менінгіт; підгострий базальний менінгіт); кісток (запальні
специфічні зміни з доброякісним перебігом (симптомні і
асимптомні) по типу:
періоститів або остеоперіоститів у ділянці довгих трубчастих кісток і
кісток черепа; артралгії (нічні болі)); очей (ретиніт); слуху (отит).
Особливості сучасного перебігу вторинного періоду сифілісу.
1. Переважає мономорфна розеольозна висипка (35-59% хворих).
2. Поліаденіт виявляється у 61% хворих.
3. Реакція Лукашевича-Яриша-Герксгеймера при вторинному
свіжому сифілісі розвивається у 69,8% хворих, а при рецидивному
– у 47%.
4. Часто розвивається папульозний сифілід долоней і підошв.
5. Вкрай рідко виявляються сифілітична алопеція і лейкодерма.
6. Збільшилося число випадків з нечіткою симптоматикою свіжого і
рецидивного сифіліса, що утруднює діагностику. Специфічна терапія
в таких випадках призначається на користь хворого за схемами
вторинного рецидивного сифілісу.
Діагностика. Діагноз вторинного періоду сифілісу встановлюється
на основі позитивних лабораторних реакцій з урахуванням змін шкіри,
слизових оболонок, даних анамнезу, конфронтації та комплексного
54
всебічного обстеження внутрішніх органів, нервової системи хворих.
Лабораторна діагностика вторинного сифілісу.
1. Бактеріоскопічні дослідження на бліду трепонему з різних
уражень шкіри і слизових оболонок при вторинному сифілісі.
2. Серологічні дослідження крові: ліпідні (реагінові реакції): МРП з
кардіоліпіновим антигеном, реакція Вассермана, осадочні
реакції (Кана, Закса-Вітебського); групові трепонемні реакції
(РЗК, РІФ,
РІП); видоспецифічні протеїнові трепонемні реакції: (РІБТ, РІФ-Абс
і її варіанти: IgM-FTA-ABS, 19S-IgM-FTA-ABS і інші),
імуноферментний аналіз (ІФА), реакція непрямої гемаглютинації
блідих трепонем (РНГА).
3. Метод імуноблотинга (Western blot) для виявлення (IgG, IgM).
4. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР).
5. Лікворологічна діагностика передбачає визначення: загального
білка; формених елементів; глобулінових реакцій: Нонне-
Апельта,
Панді; реакція Ланге; реакції: Вассермана, РІФ, РІБТ – із
спинномозковою рідиною.
6. Гістологічні дослідження (забарвлення препаратів на Tr. Pallidum).

1. Вторинний період сифілісу триває:
А. До 3 тижнів
В. Від 3-х тижнів до 2-х місяців
С. До 2-х років
D. 3-5 роки
Е. Більше 5 років
2. Що характерно для вторинного рецидивного сифілісу?
А. Білий дермографізм
55
В. Позитивна проба Ауспіца
С. Лейкодерма
D. Позитивний симптом Азбо-Ганзена
Е. Позитивний симптом Нікольського
3. З якими захворюваннями необхідно диференціювати
розеольозну висипку при вторинному сифілісі?
А. Сикоз
В. Ліхеноїдний туберкульоз
С. Висівкоподібний лишай
D. Короста
Е. Червоний плоский лишай
4. Лусочки, що розміщуються по периферії морфологічних
елементів при вторинному сифілісі називаються:
А. Комірець Бієта
В. Намисто Венери
С. Корона Венери
D. Облямівка Воронова
Е. Рубці Робінзона-Фурньє
5. Загострення після введення пеніциліну при вторинному
свіжому сифілісі називають:
А. Реакція Герксгеймера-Яріша-Лукашевича
В. Реакція Васермана
С. Реакція імунофлюоресценції
D. Реакція іммобілізації блідих трепонем
Е. Полімеразна ланцюгова реакція

Задача 1. Хворий 27 років, водій, скаржиться на висипку на шкірі
тулуба, яка з’явилася тиждень тому. Появі висипки передували: слабкість,
біль в м’язах, болі в суглобах, які підсилювалися вночі. На шкірі тулуба
56
багато чисельна висипка у вигляді рожево-червоних плям, діаметром до 1
см з чіткими межами. Елементи розташовані ізольовано, не турбують.
Периферичні лімфатичні вузли помірно збільшені, безболісні, щільно-
еластичної консистенції, рухливі, не спаяні.
а). Поставте попередній діагноз.
A. Токсикодермія
B. Рожевий лишай Жибера
C. Вторинний свіжий сифіліс
D Вторинний рецидивний сифіліс
E. Різнокольоровий лишай
б). Проведіть диференційний діагноз із різнокольоровим лишаєм.
Задача 2. Хвора звернулась до лікаря з приводу висипу на тулубі та
кінцівках без суб’єктивних відчуттів. Напередодні відмічалась слабість,
підвищення температури. Об’єктивно: дрібні розеоли яскравого кольору,
поліаденіт. В анамнезі статевий контакт з малознайомим чоловіком 10
тижнів тому.
а). Ваш діагноз?
А. Вторинний рецидивний сифіліс
В. Токсикодермія
С. Рожевий лишай Жибера
D. Різнокольоровий лишай
Е. Вторинний свіжий
сифіліс
б). Які методи обстеження необхідно провести для постановки
клінічного діагнозу?
Задача 3. Хвора 42 років пройшла повний курс лікування з приводу
вторинного свіжого сифілісу, лікувалася з порушенням режиму (вживала
алкоголь). Через 2 роки з’явились нові папули та плями блідо-рожевого
кольору з тенденцією до групування на шкірі тулуба. Серологічні реакції
позитивні.
57
А. Вторинний свіжий сифіліс
В. Вторинний рецидивний сифіліс
С. Вторинний прихований сифіліс
D. Токсикодермія
Е. Ліхеноїдний туберкульоз шкіри
б). Провести диференційний діагноз між свіжим та рецидивним
вторинним сифілісом.
Задача 4. Хвора 29 років, заміжня, залучена як контакт чоловіка,
який знаходиться на стаціонарному лікуванні з приводу вторинного
свіжого сифілісу. Об’єктивно у неї: на долонях і підошвах папульозний
висип, в ано- генітальних ділянках гіпетрофічні папули без субєктивнеих
відчуттів. Серологічні реакції позитивні.
а). Вкажіть в якому періоді сифілісу знаходиться жінка:
А. Первинний серопозитивний сифіліс
В. Первинний прихований сифіліс
С. Вторинний свіжий сифіліс
D. Вторинний рецидивний сифіліс
Е. Вторинний прихований сифіліс
б). Хто є джерелом зараження?
Задача 5. У хворої в ділянках задніх та бокових поверхнях шиї на
гіперпігментному фоні розташовані як мережки гіпохромні плями
округлої форми, без запальних явищ. Проба 2% спиртовим розчином йоду
відємна. а). Який діагноз можна припустити?
А. Різнокольоровий лишай
В. Вторинний прихований сифіліс
С. Вторинний свіжий сифіліс
Д. Токсикодермія
Е. Вторинний рецидивний сифіліс
б). Які методи обстеження необхідно провести для постановки
клінічного діагнозу.
58

1 – D; 2 – С; 3 – С; 4 – А; 5 – А
1а – С; 2а – Е; 3а – В; 4а – D; 5а – Е
5. ТРЕТИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (SYPHILIS TERTIARIA)
Третинний період сифілісу (пізній сифіліс, syphilis tertiaria seu

gummosa) – це тяжке хронічне системне інфекційне захворювання, при
якому в уражених органах розвиваються деструктивні патологічні зміни з
порушенням їх функцій.
 Розрізняти особливості епідеміології третинного
періоду розвитку сифілітичної інфекції.
 Трактувати особливості психологічного реагування
та поведінки людей, що мають цю патологію.
 Відрізняти шляхи та імовірні умови інфікування у осіб
з активними проявами третинного періоду сифілісу.
 Трактувати загальні особливості клінічних проявів
третинного періоду cифілітичної інфекції.
 Трактувати клініку типових проявів горбикового сифіліду.
 Пояснювати клініку типових проявів гумозного сифіліду.
 Визначати характерні клінічні особливості розеоли Фурньє.
 Узагальнювати клініку уражень слизових оболонок
в третинному періоді cифілісу.
 Визначати основні клінічні ознаки ураження опорно-
рухового апарату при сифілісі.
 Орієнтуватись в диференційній діагностиці клінічних
59
ЗНАТИ:
- етіопатогенетичні та епідеміологічні особливості
третинного сифілісу;
- чинники, які сприяють розвитку третинного періода сифілісу;
- загальні клінічні особливості третинного періоду;
- особливості імунобіологічної реактивності макроорганізму
та стан класичних серологічних реакцій;
- методи лабораторної діагностики третинного періоду сифілісу;
- метод пробної терапії як діагностичний феномен,
його особливості;
- клініку типових проявів та різновидів горбикового сифіліду;
- клінічні прояви та різновиди гумозного сифіліду;
- клінічні прояви третинних сифілітичних уражень
слизових оболонок;
- принципи диференційної діагностики проявів
третинного періоду сифілісу.
УМІТИ:
- правильно зібрати у хворого скарги, анамнез (в тому числі і статевий);
- провести фізичне обстеження хворого;
- визначити особливості специфічного ураження шкіри,
слизових оболонок, внутрішніх органів, опорно-рухового апарату;
- визначити морфологічні елементи на шкірі та слизових
оболонках, динаміку патологічного процесу;
- визначити необхідний обсяг обстеження хворого, його
послідовність (фізичні, лабораторні, в тому числі і серологічні
методи);
- трактувати результати лабораторних досліджень;
- проводити диференційну діагностику із захворюваннями з
подібною клінікою;
- застосовувати засоби етіологічної, патогенетичної,
симптоматичної терапії;
- рекомендувати необхідні заходи особистої профілактики сифілісу.
ЗМІСТ ТЕМИ
Клініка. Через 5-10 років, а інколи і пізніше, після зараження
60
сифілісом починається третинний період хвороби, , у тому випадку,
коли хворий не отримав повноцінного лікування або взагалі не
лікувався.
Рахують, що основними причинами появи ознак третинного сифілісу є
важкі супутні захворювання, хронічні інтоксикації, травми,
перевтома, неповноцінне харчування, алкоголізм, наркоманія,
токсикоманія,
імунодефіцитні стани, ВІЛ-інфекція. У цьому періоді сифілісу може бути
уражена шкіра, слизові оболонки, нервова та ендокринна системи, кістки,
суглоби, очі, внутрішні органи( серце, аорта, легені, печінка).
Розрізняють маніфестну (активну) стадію третинного сифілісу і
приховану (латентну).
Маніфестна (активна) стадія третинного сифілісу
супроводжується явними ознаками сифілісу, прихована (латентна стадія
– syphilis III latens) – характеризується наявністю залишкових явищ (рубці,
зміни кісток, інших органів) активних проявів хвороби. У цьому періоді
сифілісу прояви ураження практично не вміщують збудника, тому вони не
заразні. Прийнято розрізняти активний горбиковий або гумозний
третинний сифіліс (syphilis III activa, seu manifesta, tuberculosa, seu
gummosa), що характеризується активним процесом утворення горбиків
та гум, розвиток яких завершується некротичним розпадом, утворенням
виразок, їх рубцюванням і появою нерівномірної мозаїчної пігментації.
Третинні сифіліди розміщуються групами в одній області, не
супроводжуються лімфаденітом. Поверхнево розміщені в шкірі горбики
можуть групуватись у формі дуг, кілець, гірлянд і, регресуючи, залишають
після себе характерні атрофічні рубці (бурі плями з явищами атрофії) з
малюнком, що нагадує мозаїку. Глибоко розміщені горбики (гуми), що
виходять із підшкірної клітковини, досягають великої величини. Вони
можуть розсмоктуватись, проте частіше розпадаються, перетворюючись в
глибокі, неправильної форми виразки.
Класичні серологічні реакції в більшості випадків позитивні і по
титру коливаються. Проте у 35 відсотків хворих можуть бути негативними.
61
Своєрідний прояв цього періоду хвороби – третинна сифілітична
розеола Фурньє у вигляді червоно-синюшних, червоно-бурих або мідно-
червоних крупних плям (10-15 см), що розміщуються дугоподібно,
переважно на боковій поверхні тулуба, спині. Вона не викликає
суб’єктивних відчуттів, не лущиться, не свербить, існує до року і більше.
Після регресу еритеми слідів не залишається, проте в окремих випадках
відмічаються ділянки рубцевої атрофії (симптом Ге).
Третинну розеолу Фурньє відрізняють від: трихофітії; мікроспорії
гладкої шкіри (міхурці в периферичній зоні еритематозних вогнищ,
незначне лущення, виявлення спор і міцелію гриба в лусочках, швидкий
ефект при антимікотичному лікуванні); висівкоподібного лишаю;
рожевого лишаю Жибера; токсикоалергодермії.
Горбиковий сифілід (поверхнева гума, третинна папула, syphilis
tuberculosa) – найчастіша форма третинного сифілісу. Морфологічним
елементом цього висипу є горбик у вигляді щільного, різко окресленого
інфільтрату величиною до 0,5-0,8 см в діаметрі, закладеного в товщі шкіри.
Горбиковий сифілід має напівсферичну форму, одна третина його
піднімається над її повернею, коричнево-червоного або синювато-темно-
червоного кольору, відмежований від тканин. Висипання появляються
хвилеподібно. Тому, при огляді хворого, є свіжі, зрілі елементи та горбики
у стані розпаду, виразки, а, інколи, і рубці. Відмічається їх виражена
схильність до групування - у одних хворих вони розміщуються згруповано,
у других - у вигляді неповних кілець, півдуг, гірлянд, які при злитті
утворюють обширні ділянки ураження. Поверхня горбиків – блискуча,
пізніше з’являються дрібні лусочки, а при виразкуванні кірочки. Еволюція
віувається по 2-х шляхах: без виразкування – до утворення атрофічних
рубців; з утворенням виразки, а згодом – «мозаїчного» рубця.
Виділяють такі різновиди горбикового сифіліду: згрупований;
серпігінуючий («повзучий»); карликовий; дифузний («площадкою»).
При згрупованих горбикових сифілідах горбики розміщуються
62
близько один до одного, фокусно, не зливаються, зазвичай їх 10-20 в одній
ділянці. Можуть знаходитись на різних етапах розвитку (еволюційний
поліморфізм). Горбик може розсмоктатись, залишаючи після себе рубцеву
атрофію, або перетворитися у виразку. Виразка округла, має щільний,
пологий, синюшно-червоний край, піднімається над рівнем шкіри. На дні
виразки розміщується некротична, розплавлена, брудно-жовтого кольору
тканина (некротичний стрижень). Через декілька тижднів некротичний
стрижень відторгається, а виразка заповнюється грануляціями і
рубцюється. Рубець щільний, глибокий, зірчатий. На сифілітичному рубці
ніколи не відмічаються рецидиви горбиків.
Дифузний горбиковий сифілід (горбиковий сифілід площинкою)
характеризується зливанням горбиків. Виникає суцільна ущільнена темно-
червона бляшка, розміром з монету і більше (до ладоні), різної форми, з
поліциклічними краями, інколи із незначним лущенням. Розрішується
шляхом розсмоктування (залишається рубцева атрофія) або виразкування
із подальшим утворенням рубця.
Серпігінуючий горбиковий сифілід (повзучий) появляється у вигляді
невеликого вогнища горбиків, що злилися. Поступово процес прогресує по
периферії, а в центрі регресує. Виникають обширні вогнища ураження з
характерним рубцем в центральній зоні («мозаїчний» рубець в старих
ділянках депігментований, а у більш свіжих – з різними відтінками
червоного кольору залежно від термінів його появи, з неоднорідним
рельєфом відповідно до глибини залягання окремих горбиків). По
периферії вогнища горбикові елементи на різних етапах розвитку
(інфільтрати, виразкування), які утворюють своєрідний фестончатий валик.
Карликовий горбиковий сифілід проявляється горбиками невеликих
розмірів, зазвичай розміщених згруповано. Вони ніколи не виразкуються,
нагадують пустули, проте залишають після себе рубцеву атрофію.
Диференційну діагностику горбикового сифіліду слід проводити з
туберкульозним вовчаком, туберкулоїдною лепрою, базаліомою.
63
Гумозний сифілід (сифілітична гума, syphilis gummosa, gumma
subcutanea, syphilis nodosa profunda) в даний час зустрічаються рідко.
Проявляються окремими вузлами або розмитою гумозною інфільтрацією.
У клінічному перебігу гуми розрізнюють 4 періоди: утворення і ріст;
розм”ягшення; виразкування; рубцування.
Виникають гуми у підшкірній основі або у більш глибше розміщених
тканинах. На цьому етапі вони чітко відмежовані, щільні, не болючі
утворення без запальних явищ, легко зміщуються під шкірою. Поступово
вузол збільшується і досягає величини горіху, а інколи курячого яйця,
спаюється з оточуючими тканинами і шкірою, яка поступово червоніє, а
потім наступає розм’якшення гуми та відмічається флюктуація. З
невеликої нориці, яка формується внаслідок витончення і прориву шкіри,
виділяється невелика кількість в’язкої рідини грязно жовтого кольору.
Поступово отвір нориці збільшується і перетворюється в глибоку виразку з
щільними валикоподібними краями, які поступово знижуються в сторону
дна, де розміщується гумозний стрижень (грязно жовта некротична
тканина). Після його відходження, дно виразки виповнюється
грануляціями, процес завершується рубцюванням. Рубець спочатку
червоно-бурий, в подальшому набуває коричневого відтінку і поступово
депігментується; рубець - глибокий, втягнутий, зірчастий, щільний.
Еволюція гуми продовжуються від декількох тижнів до місяців.
Зазвичай гума не викликає суб’єктивних відчуттів, окрім випадків, коли
вона розміщується безпосередньо над кісткою, поблизу суглобів, кута
роту, язика, зовнішніх статевих органів. Якщо хворий починає лікування
до початку розпаду гуми, то може наступити її розсмоктування із
залишками рубцевої атрофії.
При достатній опірності організму гумозний інфільтрат може
заміщуватись сполучною тканиною, що піддається фіброзу (фіброзні гуми)
з наступним відкладанням в ньому солей кальцію. При таких змінах на
передній і задній поверхнях великих суглобів (колінних, ліктевих і ін.)
64
виникають зазвичай поодинокі, «білясуглубові вузловатості»
Джансельма-Лютца, які ніколи не виразкуються і стійкі до терапії.
.
Гумозні виразки можуть ускладнюватись вторинною інфекцією,
рожистим запаленням. Інколи вогнище розростається в глибину, і по
периферії. Внаслідок глибокого розміщення інфільтрату, втягнення у
процес лімфатичних судин, порушення лімфовідтоку з’являється
слоновість. Частіше гуми виникають в ділянці гомілок, рідше – на верхніх
кінцівках, голові, грудині, животі, спині, в ділянці попереку.
Ураження слизових оболонок в третинний період хвороби
зустрічається порівняно часто. Сифіліди слизових оболонок більш яскраві,
набряклі, з великою кількістю судин в підслизовому шарі.
При третинному сифілісі у всіх внутрішніх органах можуть
виникати обмежені вузли та гумозні інфільтрати, а також спостерігатися
різні дистрофічні процеси та обмінні розлади. Частіш за все уражається
серцево-судинна система (90-94%), рідше печінка (4-6%) та інші органи –
легені, нирки, шлунок, кишківник, яєчки та інш. (1-2%).
Третинний сифіліс кісток та суглобів проявляється у вигляді
остеоперіоститу або остеомієліту. Остеоперіостит може бути обмеженим і
дифузним. Обмежений періостит – це гума, яка у своєму розвитку або
осифікується, або розпадається з утворенням типової гумозної виразки.
Особливості сифілідів третинного сифілісу: мало заразливість;
мономорфність та асиметричність; сповільнений розвиток та регрес;
відсутність гострозапальних явищ; відсутність суб’єктивного відчуття;
деструктивність вогнища ураження; рубцева атрофія, як наслідок;
виразкування з формуванням рубця; лімфаденіт не обов’язковий.
Діагностика. Підтвердити наявність сифілітичної інфекції важче,
ніж може видатись на перший погляд. Безпосередньо виявити бліду
трепонему вдається рідко. не представляє важкості. У випадку
недостатньої вираженості симптомів діагностика затруднена і стає
можливою в комплексі з даними серологічних реакцій, гістологічних
65
досліджень, пробного лікування йодистим калієм, даних анамнезу.
Серологічні дослідження. Класичні серологічні реакції у більшості
випадків позитивні, по титру – коливаються. У 40% хворих третинним
сифілісом стандартні серологічні реакції крові можуть бути від”ємними,
тому у всіх хворих необхідно досліджувати кров на РІФ та РІБТ.
Специфічні серологічні реакції майже завжди позитивні. Після лікування
КСР рідко стає повністю від’ємним, а специфічні серологічні реакції
практично ніколи не стають від’ємними.
Морфологічні дослідження. Суттєве значення мають гістологічні
дослідження. Виявляється специфічне гранулематозне запалення –
сифілітична гранульома (нерідко її важко диференціювати з
туберкульозною та ін.)
Пробне лікування йодом. Корисна проба з йодистим калієм (при
оральній терапії з його допомогою протягом 5 діб наступає специфічний
зворотній розвиток шкірних проявів третинного сифілісу).
Проте, до початку проби необхідно виключити туберкульоз (ТВС)
легень, сифілітичну аневризму аорти, бо під дією йодистого калію
можливе загострення TВС процесу і перфорація аневризми аорти.
Диференційна діагностика. Стандартні серологічні реакції при
сифілітичних гумах позитивні у 60-70% хворих, РІБТ і РІФ – частіше. Для
уточнення діагнозу, коли серологічні реакції від’ємні, а клінічні прояви
типові для третинного сифілісу, проводять патоморфологічне дослідження
біоптату та пробне лікування (diagnosis ex juvantibus).
Диференціювати сифілітичну гуму до її розпаду потрібно з:
ліпомами або фіброліпомами (зазвичай множинні підшкірні більш м’які
вузли, розміри яких довший час не змінюються або збільшуються досить
поволі); атеромами (поволі прогресуюча киста сальної залози
плотноеластичної консистенції, з чіткими границями, інколи нагноюється,
при пункції з неї вилучають зловонний сирний вміст); ущільненою
еритемою Базена (щільні, злегка болючі вузли, у молодих жінок та
66
дівчаток, розміщені переважно на гомілках, шкіра над ними червоно-
синюшна, інколи вони виразковуються, існують довший час; загострення
буває в холодну пору року, реакція Манту позитивна, серологічні
реакції, РІБТ, РІФ - від’ємні). Після розпаду гуми її необхідно відрізняти
від:
коліквативного туберкульозу шкіри (підшкірні вузли поступово
збільшуються в розмірах, спаюються зі шкірою, котра стає
синюшною).

1. Третинний сифіліс характеризується всім перерахованим, окрім:
А. Обмеженого ураження на шкіри
В. Фокусного розташування висипки
С. Схильності елементів до розпаду
D. Утворення рубців на місці висипів
Е. Яскравого кольору елементів висипки
2. Що представляє собою сифілітична гума?
А. Пузир
В. Вузол
С. Папулу
D. Горбик
Е. Вегетацію
3. Наявні всі перераховані наслідки гумозних сифілідів, окрім:
А. Безслідне розсмоктування
В. Рубцева атрофія
С. Гнійне виразкування
D. Глибоке склерозування
Е. Атрофічне рубцювання
4. З якими захворюваннями слід диференціювати гумозний сифілід?
А. Туберкульозний вовчак, лепра, лейшманіоз
67
В. Склеродермія, псоріаз, нейродерміт
С. Короста, педикулез, демодекоз
D. Кропив’янка, лепра, червоний вовчак
Е. Пузирчатка, кропив’янка, екзема
5. Різновидами горбикового сифіліду є все перераховане, окрім:
А. Згрупованих
В. Карликових
С. Серпігінуючих
D. «Площадкою»
Е. Смугастих

Задача 1. У хворого віком 27 років після травми правої гомілки на ії
зовнішній поверхні виник вузол, який розіткнувся з виділенням невеликої
кількості клейкої рідини жовтуватого кольору. Виникла виразка округлої
форми зі щільними рівними краями, некротичними масами на дні.
Суб`єктивні відчуття відсутні.
а). Який первинний діагноз?
А. Флегмона гомілки
В. Фурункульоз
гомілки С. Туберкульоз
гомілки
D. Третинний сифіліс
Е. Вузловатий
васкуліт
б). Складіть план додаткового обстеження хворого для
підтвердження діагнозу.
Задача 2. Хворий віком 35 років більш 5 років тому лікувався з
приводу вторинного рецидивного сифілісу, не закінчив лікування, змінив
місце проживання. При огляді – на шкірі лоба та носу наявний висип
горбиків. Реакція Вассермана, РІБТ, РІФ позитивні.
а). Про яке захворювання треба думати?
68
А. Вторинний сифіліс
В. Червоний вовчак
С. Туберкульозний вовчак
D. Вузловатий васкуліт
Е. Третинний сифіліс
б). Складіть план лікування хворого.
Задача 3. Хворий віком 63 років звернувся до лікаря із скаргами на
наявність протягом 2-х місяців на шкірі правої ступні висипів без
суб`єктивних відчуттів. Захворювання ні з чим не пов’язує. Раніш ніколи
не отримував лікування. При огляді: в області п’ятки і тила правої ступні
наявні висипи горбиків синюшного і бурого кольору, окремі елементи
гладенькі, блискучі, а на деяких – виразкування. По периферії вогнища
розташовані нові елементи. На місці попередніх елементів наявна рубцева
атрофія та мозаїчні рубці. Реакція Вассермана негативна, РІБТ позитивна.
А. Глибока піодермія
В. Глибокий мікоз
С. Третинний сифіліс
D. Вузловата еритема
б). Який додатковий метод лабораторного дослідження необхідно
провести для встановлення кінцевого діагнозу?
Задача 4. Жінка віком 65 років відмітила у себе гугнявість голосу,
незручність при розмові. При огляді язик збільшений у розмірі,
безболісний, щільний, що погіршує його рух. Підщелепні лімфовузли не
збільшені. РВ негативна, РІБТ позитивна.
А. Кандидозний глосит
В. Туберкульозний глосит
С. Сифілітичний глосит
69
D. Вовчаночний глосит
Е. Герпетичний глосит
б). Тактика ведення хворої.
Задача 5. У чоловіка віком 70 років в області розгинальної поверхні
колінного суглоба є кулеподібне утворення величиною з куряче яйце,
щільної консистенції, безболісне, рухоме. Шкіра над ним незмінена. РВ
негативна, РІБТ та РІФ позитивні.
А. Туберкульоз шкіри
В. Вузловата еритема
С. Ревматоідний
артрит
D. Сифілітична гума
б). Які різновиди сифілідів при третинному періоді захворювання Ви
знаєте?

1 – Е; 2 – В; 3 – А; 4 – А ; 5 – Е
1а – D; 2а – Е; 3а – С; 4а – С; 5а – D
5. ПРИРОДЖЕНИЙ СИФІЛІС (SYPHILIS CONGENITA)
Природжений сифіліс (ПС, syphilis congenita) - це коли інфікування

блідою трепонемою відбулося від хворої матері в період
внутрішньоутробного розвитку майбутньої дитини.
 Визначити шляхи передачі сифілітичної інфекції від батьків.
 Узагальнити соціальне значення природженого сифілісу.
 Трактувати вплив сифілісу на перебіг вагітності.
 Орієнтуватись в класифікації природженого сифілісу.
 Узагальнити клініку і перебіг раннього природженого сифілісу.
70
 Узагальнити клініку пізнього природженого сифілісу.
 Трактувати стан серологічних реакцій при
природженому сифілісі.
 Систематизувати методи діагностики і
лікування природженого сифілісу.
З Н А Т И:
- патогенез природженого сифілісу;
- вплив сифілітичної інфекції на вагітність та її наслідок;
- шляхи передачі сифілітичної інфекції при вродженому сифілісі;
- класифікацію природженого сифілісу;
- ознаки специфічного ураження плаценти та пуповини;
- клінічні ознаки сифілісу плода;
- клінічні прояви раннього природженого сифілісу: ураження шкіри,
слизових оболонок, кісток, внутрішніх органів, нервової системи, очей;
- діагностику раннього природженого сифілісу;
- клінічні прояви пізнього природженого сифілісу: достовірні та
вірогідні його ознаки;
- критерії діагностики природженого сифілісу.
У М І Т И:
- правильно зібрати анамнез у матері хворої дитини;
- провести фізичне обстеження хворої дитини;
- визначити особливості специфічного ураження шкіри,
слизових оболонок, кісток,
внутрішніх органів, нервової системи, очей при вродженому сифілісі;
- визначити достеменні та ймовірні ознаки пізнього вродженого сифілісу;
- провести диференційну діагностику уражень при вродженому сифілісі.
ЗМІСТ ТЕМИ
Вплив сифілітичної інфекції на вагітність і питання
профілактики. Вагітна жінка може заразитися сифілісом у любий термін
вагітності і здатна передати плоду інфекцію у будь-якій стадії сифілісу.
При відсутності лікування вагітних, з діагнозом вторинний сифіліс,
інфікування плоду відбувається у 100%. На наслідки вертикальної передачі
сифілісу плоду впливає термін вагітності матері. Сифілітична інфекція у
71
першу половину вагітності може викликати самовільний викидень або
сифілітичне ураження плоду, випадки сифілітичного мертвонародження
(25%). Сифілітична інфекція у другій половині вагітності може призвести
до народження асимптомних немовлят, у яких з часом можуть розвинутися
клінічні прояви сифілісу. При захворюванні вагітної сифілісом перед
пологами передача сифілісу плоду варіює, але зменшується з часом.
Профілактика природженного сифілісу складається з
1. Вассерманізації вагітних при постановці їх на облік у першій
половині вагітності; другий раз у 2-ій половині вагітності та по
епідемічним
показам; 3-ій раз в пологовому будинку до пологів і 4-ий раз через 14 днів
після пологів.
2. Детального збору акушерського і сімейного анамнезу,
консультація невропатолога, офтальмолога, обстеження чоловіка.
3. Сонографічне обстеження вагітних при сифілісі виявляє
постнатальні ускладнення.
4. Госпіталізація жінок без обмінної карти у обсерваційне відділення.
Повноцінне лікування вагітних згідно встановленого діагнозу і
своєчасне профілактичне лікування за рекомендованими схемами з
високою вірогідністью забезпечує профілактику природженного сифілісу.
Діагноз природженного сифілісу повинен базуватися з урахуванням
даних анамнезу матері, клінічного, серологічного,рентгенологічного
обстеження матері і дитини. У дітей молодшого віку необхідно
виключати статеву
наругу як причину раніше набутого, ніж природженного сифілісу.
У звітні форми природженного сифілісу включають випадки
природженного сифілісу дітей і випадки сифілітичного мертвонародження.
Класифікація. За МКХ-10 розрізняють:
І. Ранній природжений сифіліс (syphilis congenita praecox) плоду і в
дітей до 2 років від народження:
1. Ранній природжений сифіліс з симптомами плоду і в дітей до
2 років від народження:.
72
2 Скритий природжений сифіліс у дітей до 2 років без симптомів з
позитивними серореакціями у крові і від’ємними у спинномозкової рідині.
3. Ранній природжений сифіліс не уточнений.
ІІ. Пізній природженний сифіліс (syphilis congenita tarda) із
симптомами, які виявилися через 2 роки і більш із моменту
народження дитини після 2 років:
1. Пізній природженний сифіліс у дітей після 2 років з
симптомами (ураження очей);
2. Пізній природжений нейросифіліс (ювенльний нейросифіліс)
3. Пізній природжений сіфіліс з іншими формами:
ураження суглобів, тріада - Гетчинсона, піздній
кардіоваскулярний сифіліс, сифілітична остеохондропатія,
сифілітичний сідловидний ніс.
4. Пізній скритий природжений сифіліс у дітей після 2 років
без симптомів, з позитивними серореакціями і нормальним складом
спинномозкової рідини.
5. Пізній природжений неуточнений сифіліс у віці 2 і більш
років. ІІІ. Природжений сифіліс неуточнений. (syphilis congenita
latens)
ранній і пізній - без клінічних проявів із позитивними серологічними
реакціями крові і негативними реакціями в спинномозковій рідині у
дітей відповідно до 2 років і старше за 2 роки.
Клініка. Залежно від клінічної симптоматики особливостей перебігу
хвороби, строків її появи ПС поділяють на: сифіліс плаценти, сифіліс
плоду, ранній ПС (від моменту народження до 4 років), ПС пізній (у дітей
старше 4 років), скритий ПС, якій спостерігається у кожному віці.
Сифіліс плаценти і пуповини. Сифілітична плацента збільшена у
масі по відношенню до маси плоду (1:3-1:4), потовщена. У нормі
співвідношення 1:6, (вага 500-600г. в кінці вагітності). Колір плаценти
блідо жовтувато-сірий, нагадує речовину головного мозку. Плацента
крихка, котиледони збільшені, легко відокремлюються один від одного.
При мікроскопічному дослідженні є тріада: гіпертрофія ворсинок
73
плаценти; проліферативні судинні зміни, гострі або хронічні вілюзити.
Рахують, що існує дві стадії ураження плаценти: реактивна і
некротична (P. Walter, 1982). Остаточно доводиться діагноз сифілісу
плаценти знаходженням блідих трепонем у пуповині і інших органах
плоду. У плаценті їх знаходять рідше.
Пуповина. Зміни у пуповині проявляються набряком, лейкоцитарною
інфільтрацією переважно судин м’язевого шару. У стінках судин (ендо,-
мезо,-періваскуліт) може спостерігатися потовщення інтими із звуженням
їх просвіту. У пуповині знаходять часто бліді трепонеми. Для
патоморфологічного дослідження пуповини необхідно проводити її забір
біля плаценти (5-7см.) і занурити у пробірку з розчином формаліну 25%.
Внутрішньоутробний сифіліс чи сифіліс плоду.
Патологоанатомічні і патоморфологічні зміни плоду при класичному
перебігу нелікованого сифілісу типові. Плід гине внутрішньоутробно на 6-
7 місяці вагітності з викиднем на 3-4 день після загибелі. Рідше при
сифілісі відбуваються викидні на 4-5 місяці вагітності.
Плід. У 80% плід мацерований, меншого розміру, маси, епідерміс
рихлий, легко сповзає шарами, або містить міхурі з рідиною
(серозною, серозно-гнійною, геморагічною). Бліда трепонема тропна
до тканин
мезенхімального ґенезу, зокрема: печінка - збільшена у 1,5-2 рази, щільна -
«кремнєва печінка»; селезінка - збільшена, на розрізі червоно-бурого
кольору, із сірими відкладаннями на капсулі; легені - щільні. Ураження
серця, кишкового тракту, підшлункової залози спостерігається рідко.
Характерна типова мікроскопічна картина: при ураженні легень -
вогнещева катарально-десквамативна пневмонія «біла пневмонія»(Weber);
печінки, легень, нирках, селезінки, ендокринних залозх – дифузна
дрібноклітинна інфільтрація, зміни судин, розростання сполучної тканини.
Усі тканини нафаршировані блідими трепонемами.
Починаючи з VI місяця вагітності уражаються кістки плоду, а саме:
довгих трубчастих і ребер у зоні росту між епіфізарним хрящем і діафізом.
74
У нормі: межа між хрящем і кісткою рівна, біла, ½ мм товщиною. А при
сифілісі –до 2 мм і більше, сіро-жовтуватого кольору, із зигзагоподібним
краєм. Процес носить системний характер і одночасно уражує верхні,
нижні кінцівки, плоскі кістки черепу. Розвиваються остеохондрити
(Wegner) і періостити, які при рентгендіагнстиці плоду і є типовими.
Ранній природжений сифіліс. Ранній (РПС) поділяють на сифіліс
грудного віку і сифіліс раннього дитячого віку.
Сифіліс грудного віку. Ураження слизових оболонок і шкіри
спостерігається в 15-60% інфікованих немовлят. Висипи нагадує
вторинний набутий сифіліс і найчастіше представлений:
1. Плямисто-папульзним висипом на кінцівках, сідницях, спині,
стегнах, підошвах, обличчі, долонях, від рожевого, червоного до мідно-
коричневого кольору з ледь помітним лущенням.
2. Дифузною формою папульозного сифіліду - плоский дифузний
сифілід, або дифузна інфільтрація шкіри Гохзінгера, або «дзеркальні»
долоні і підошви. Дифузний інфільтрат малоеластичний і навколо роту
внаслідок цього формуються глибокі тріщинки, які залишають після себе
на все
життя патогномонічний симптом - радіальні рубці Робінсона-Фурньє.
3 Везикульозно-бульозними (сифілітичний міхурник новонароджених)
висипання на долонях і підошвах та їх еволюцією протягом 1-3 тижні.
4. Мокнучими висококонтагіозними папулами (широкі кондиломи) з
локалізацією навколо рота, ніздрів, кутиків роту і заднього проходу.
5. Петехіальними висипання, як наслідок
жовтяниці, тромбоцитопенії, генералізованої водянки.
Сифілітичний риніт (Coryza neonatorum) – класичний ранній
симптом природженного сифілісу, виниає від 1 тижня до 3 місяців. Носове
дихання утруднене, що унеможливлює годування. Носові ходи звужені,
забиті серозно-гнійними виділеннями з кров’ю, спірохетами. Дифузна
інфільтрація слизової призводять до переходу патологічного процесу на
кістку, руйнації носової перегородки, формуванню «сідлоподібного» носу.
75
Риніт супроводжується ураженням гортані, сиплим плачем, афонією.
Ураження кісток (остеохондрити, періостити, остеомієліти, остеїти)
відбувається у низхідному порядку. Рідше уражуються череп, нижня
щелепа, носова перегородка, китиці. Найчастіше зустрічаються:
1. Остеохондрит Вегенера – нерідко однобічне ураження
трубчастих кісток верхніх кінцівок з набряком у ділянці епіфізів,
болем – при
пальпації, вимушеним положенням руки – нерухома з внутрішньою
ротацією та виглядом паралізованої – «сифілітичний ложний параліч
Парро». .Якщо ураження виникають двобічно в медіальних відділах
проксимальних метафізів великогомілкових кісток – це симптом
Уімбергера.
2. Періост діафізу синтизує нові шари кістки, що рентгенологічно
нагадує періостит. Остеохондрити і периостити переважно
самовільнорегресують.
3. Зміни черепа внаслідок періоститів і екзостозів – «ягодицеподібний
череп», іноді комбінується з загальним його збільшенням
(гідроцефалією), формується грушеподібна форма обличчя «обличчя
Веспасіана».
4. Ранне закриття великого тім’ячка при ПС.
Рентгендіагностика має високу цінність, порушення виникають дуже
рано і візуалізується у 75% на рентгенограмах, деколи до появи
позитивних серореакцій і можуть бути єдиним симптомом ПС.
Рентгендіагностику треба проводити до 2-3 місяців після народження
дитини, у оскільки 85% хворих спостерігається типова симптоматика.
Диференційну діагностику проводять з TORCH-інфекціями,
метафізальними переломами, цингюо, рахітом, остеомієлітом.
Неврологічні зміни при РПС формуються у вигляді:
- менінгіту (ригідність потиличних м’язів, короткотривалі
судоми, нерівномірність зрачків, кривошия, випинання тім’ячка,
розходження швів, у лікворі ознаки асептичного менінгіту з
позитивними результати нетрепонемних тестів);
76
- менінгоєнцефаліту (паралічі, парези, нерівномірне розширення
77
зрачків);
- гідроцефалії. якая формується внаслідок запалення м’якої мозкової
оболонки. Перебігає гостро або хронічно. характеризується
збільшенням розмірів черепа, розходженням швів, випинанням очних
яблук.
Природженний сифіліс раннього дитячого віку. Характеризується
обмеженими змінами на шкірі і слизових оболонках у вигляді невиликої
кількості розеольозних і папульозних елементів періоститами і
остеоперіоститами. Переважають крупні папули і широкі кондиломи.
Слизові оболонки уражуються папульозними елементами, в кутиках роту
нагадують заїди при дріжджових або стрептококових процесах. На гортані
папули призводять до охриплості, осиплості, афоніі. Сифілітичний риніт
виявляється рідко, проявляється атрофічним катаром, деколи перфорацією
носової перегородки. У дітей можлива дифузна або вогнищева алопеція.
Вісцерити проявляються ущільненням і збільшенням печінки і
селезінки. Рідше уражуються нирки. Вісцеро-ендокринопатії (щитовидна
залоза, гіпофіз) перебігають безсимптомно і проявляються
функціональними порушеннями. Часті – гіпохромна анемія і лейкоцитоз.
Офтальмологічні порушення. При гістопатологічному дослідженні
бліда трепонема була виявлена у рогівці, склері, увеальному просторі,
сітківці і оптичному тракті. Показано персистенцію блідої трепонеми в
кришталику. Найчастіше спостерігаються ретиніт і іридоцикліт. Описано
сифілітичний хоріоретиніт, який може закінчуватися рубцюванням та
ретинальною пігментацією, так званий симптом «солі та перцю».
Діагноз підтверджується серологічними реакціями крові (РВ, РІФ,
РІБТ). В останні роки почастішали випадки з незначною клінічною
симптоматикою і скритим перебіом.
Піздній природжений сифіліс (ППС). ППС може проявлятися
горбиково-виразковими сифілідами і гумами з переважним розташування
на тулобі, кінцівках, обличчі. Закінчуються розпадом і утворенням
фагеденічних виразок, перфорацій кісток носової перегородки, твердого
78
піднебіння, або в будь якому місці. Поряд із симптомами третинного
сифілісу у хворих можливо виявити прояви сифілісу грудного віку: рубці
Робінсона-Фурнье, «сідловидний» ніс, деформації черепа, залишкові
явища остеоперіоститів, «шаблеподібні» гомілки (викривлення наперед,
сплощення з боків) У дошкільному віці (5-7років) переважають ураження
шкіри, при яких спостерігаються рецидивуючі папули, папуло-горбики або
гуми. У пізнішому віці бувають тільки горбикові і гумозні висипи.
Симптоми ППС поділяються на 2 групи:
1. Специфічні (патогномонічні), безумовні – вказують на природжений
характер сифілісу;.
2. Неспецифічі, недостовірні, які вимагають додаткового підтвердження
ППС. Виділяють дистрофії (стигми), яки спостерігаються не
тільки при
ППС, але і при інших захворюваннях.
Специфічна ознака ППС:
Тріада Гетчінсона («печатка» ППС):
- зуби Гетчінсона - дистрофія двох постійних верхніх середніх різців,
які мають форму викрутки з півмісяцевою виїмкою на ріжучому краї,
проміжки між зубами розширені.
- інтерстиціальний (паренхіматозний ) дифузний кератит – важка
запальна реакція спочатку одно-, а потім двобічна: світлобоязнь,
сльозотеча, розлите помутніння рогівки молочного кольору, повна втрата
зору. Можливо попередити при лікуванні дитини віком до 3-місяців.
- сифілітичний лабіринтит – ( глухота, пов’язана з ураженням VIII
пари слухового нерва) з’являється у дітей віком від 6 до 15 років.
Уражуються обидва вуха, різко погіршується слух, хворі скаржаться на
запаморочення, шум і дзвін у вухах, закінчується глухотою (найменш
поширена ознака ППС).
До цих ознак додають :
79
- зуби Муна або Фурньє - специфічна дистрофія, при яких виявляється
недорозвиток жувальних горбиків перших нижніх молярів
- суглоби Клаттона - специфічний гоніт - хронічний синовііт
колінних суглобів без ураження хрящів та суглобів. Суглоб
збільшується у розмірі, дещо набряклий, рухомість не обмежена.
Неспецифічні чи недостовірні, чи вірогідних ознак пізнього
природженого сифілісу відносять різноманітні дистрофії, що мають
меншу діагностичну цінність і вимагають додаткового
підтвердженнявродженого сифілісу. Найбільш часті зних:
- «шаблевидні» гомілки, що виявляються викривленням кісток
гомілки наперед унаслідок перенесеного раніше дифузного
остеоперіоститу і реактивного остеосклерозу;
- «сідницеподібний» череп, що виникає в результаті одночасного
розвитку обмеженої гідроцефалії і специфічного остеоперіоститулобової і
тім’яної кісток;
- «лорнетоподібний («сідлоподібний» або «козлячий») ніс, що
розвивається унаслідокперенесеного раніше сифілітичного риніту або гуми
носової перетинки;
- рубці Робінсона-Фурньє – радіарні, які локалізуються навколо рота
післярозсмоктування інфільтрації Гохзінгера;
- аксифоідія– відсутність мечоподібного відростка;
- симптом Авситідійського-Ігуменакіса – потовщення грудинного
кінця ключиці;
- діастема Гаше – широко розставлені верхні різці;
- високий («олімпійський») лоб;
- симптом Дюбуа-Гіссара – інфантильний (укорочений) мізинець;
- горбикКорабеллі – п'ятий додатковий горбик на жувальній
поверхні 1-го верхнього моляра;
- високе «готичне» піднебіння, «олімпійський» лоб, зуб Муна
(недорозвинення жувальних горбиків перших молярів), мікродентія,
80
гіпертрихоз.
Характерний розвиток сифілітичних гонітів (сіновіїтиКлаттона),
переважно у віці 7-15 років, при яких гостро або підгостро первинно
уражаєтьсясиновіальна оболонка колінних суглобів без ураженняхрящів і
епіфізів кісток.
Дистрофії (стигми) ППС: симптом Авсітидійського-Ігуменакіса
(потовщення грудного кінця ключиці), відсутність мечоподібного паростка
грудини (аксифоідія), високе «готичне» піднебіння, симптом Дюбуа
(скорочення нігтьової фаланги мізинця – «інфантильний» мізинець),
симптом Гоше (широко розставлені верхні різці), горбик Карабеллі
(наявність п’ятого додаткового горбика на жувальній поверхні першого
моляра верхньої щелепи), «олімпійське» чоло, виступаючі лобні і тім’яні
горби без розмежувальної полоси, гіпертрихоз.
Виявлення декількох дистрофій у поєднанні з однією із
патогномонічних ознак або із кількома недостовірними ознаками при
позитивних серологічних реакціях крові та анамнестичнх даних дитини і
батьків є основою для постановки діагнозу ППС.
Вісцеропатії. При ППС ураження внутрішніх органів трапляється
порівняно рідко. Сердцево-судинні розлади мають перебіг за типом
природжених кардіопатій, стенозу мітрального клапана, звуження отвору
легеневої артерії. Печінка уражена за типом інтерстиціального гепатиту
без різкого збільшення і затвердіння органу, можливий атрофічний цироз
печінки. Серед уражень нервової системи спостерігаються: затримка
розумового розвитку, гідроцефалія., судомний синдром, юнацька спинна
сухотка з ранньою атрофією зорового нерва.
Діагностика природженого сифілісу. Ймовірний ПС: стан дитини,
мати якої мала нелікований або погано лікований (меньше ніж за 30 днів
до пологів) сифіліс, у пологах, незважаючи на клінічні прояви у
немовляти, чи немовля, яке має позитивні трепонемні тести і будь-що з
наведеного:
81
- вірогідні ознаки прироженого сифілісу при клінічному обстеженні,
- вірогідні ознаки прироженого сифілісу при рентгенографії
довгих трубчастих кісток;
- позитивні специфічні тести в спинномозковій рідині (VDRL);
- підвищений рівень клітин чи білку в спинномозковій рідині;
- позитивний 19 IgM у РІФ-абс чи ІФА.
Підтверджений ПС – випадок, що підтверджений лабораторно.
Діагностика ПС є складною, так як 2/3 випадків є асимптомним
перебігом від народження дитини. Трансплацентарний перехід до
організму плода материнських трепонемних і нетрепонемних IgG
ускладнює трактовку серологічних аналізів на сифіліс у дитини.
Визначення IgM, які виробляються організмом дитини є вирішальним, але
чутливість тестів остаточно не встановлена. Необхідно проводити
багаторазовий контроль клініко-серологічних показників.
Для діагностики природженого сифілісу необхідно ураховувати
низку даних:
1. Знаходження блідої трепонеми у висипах, плаценті, пуповині чи
автопсійному матеріалі методом мікроскопії у темному полі зору,
шляхом імунофлюоресценції, гістологічного дослідження.
2. Епідеміологічних.
3. Клінічних;
4. Серологічних:
- ідентифікація сифілісу у матері;
- повноцінність материнського лікування;
- наявність клініко-лабораторних, рентгенологічних ознак сифілісу
у дитини;
- порівняння титрів нетрепонемних реакцій дитини і матері.
При проведенні скринінгу на сифіліс перевага віддається
результатам дослідження сироватки матері у порівнянні з сироваткою
новонародженного чи пуповинної крові. Немовлятам, народженим від
82
серопозитивних матерів, слід проводити кількісні нетрепонемні тести з
венозною, а не з пуповинною кров”ю, яка через вміст материнської крові
може давати псевдопозитивні реакції.
Обстеженню на природжений сифіліс підлягають діти, народжені
від серопозитивних матерів, що відповідають будь-якому критерію:
1. Нелікований сифіліс (жінку, проліковану за схемою, яка не відповідає
чинній інструкції, слід вважати нелікованою).
2. Серологічні дані рецидиву чи реінфекції після лікування: збільшення у 4
рази чи більше титру нетрепонемних антитіл.
3. Лікування сифілісу під час вагітності еритроміцином. Лікування
сифілісу менше, ніж за 30 днів до пологів.
4. Лікування протягом вагітності сифілісу пеніциліном за відповідною
схемою, але титри нетрепонемних антитіл після лікування не знизилися до
відповідного рівня (зниження в 4 або більше разів).
5. Відсутня документально підтверджена історія лікування сифілісу.
6. Лікування перед вагітністю відповідне, але через недостатній
серологічний контроль бракує даних щодо відповідного зниження
серологічних реакцій, а також для виключення реінфекції (зниження у 4
рази титрів для пацієнтів, пролікованих від раннього сифілісу; стійкі
титри, що знижуються в 4 або менше разів для інших форм сифілісу).
Жодне немовля не повинно залишити лікарню без встановленого
серологічного статусу його матері, який був би задокументований хоча б
раз протягом вагітності. Серологічне обстеження також повинно
проводитися в пологах в популяції з високим ризиком природженого
сифілісу. Серологічні реакції можуть бути негативними у немовлят, які
інфікувалися в пізніх термінах вагітності.
Обстеження немовлят з підозрою на природжений сифіліс:
Клінічне та лабораторне обстеження немовлят, народжених від
матерів, які хворі на сифіліс, що відповідають вищезазначеним критеріям,
включає:
83
1. Клінічне обстеження з метою встановлення клінічних ознак сифілісу:
жовтяниця (невірусний гепатит), гепатоспленомегалія, риніт, шкірний
висип, широки кондиломи і/чи псевдопараліч кінцівок.
2. Кількісний нетрепонемний тест з сироваткою крові дитини (а не з
пуповинною кров’ю).
3. Визначення клітин, білка, RW у спинномозковій рідині.
4. Рентгенографія довгих трубчастих кісток.
5. Інші клінічно показані дослідження (рентгенографія грудної клітки,
загальний аналіз крові, печінкові проби).
6. Визначення IgM - антитіл для дітей, які не мають ознак природженого
сифілісу при вищезазначеному обстеженні, методами, які мають
тимчасовий або стандартний статус.
7. Патогістологічне дослідження плаценти чи пуповини з використанням
специфічного флуоресцентного світіння антитіл.

1. Основними ураженнями шкіри та слизових оболонок при
ранньому природженому сифілісі є все перераховане, окрім:
А. Дифузної інфільтрації шкіри
В. Папульозних висипів
С. Сифілітичного риніту
D. Сифілітичної пузирчатки
Е. Фолікулярного кератозу
2. При ранньому природженому сифілісі спостерігається:
А. Псевдопараліч Парро
В. Остеохондрит 3 стадії
С. Остеохондрит 2 стадії
D. Остеоперіостит
84
Е. Усе перераховане вірно
3. Співвідношення маси плаценти до маси плоду у нормі складає:
А. 1:5 або 1:6
В. 1:3 або 1:4
С. 1:7 або 1:8
D. 1:2 або 1:3
Е. 1:9 або 1:10
4. При сифілітичному ураженні плаценти зміни спостерігаються:
А. У материнській
частині В. У зародковій
частині С. Значні зміни
відсутні
D. Усе перераховане вірно
Е. Нічого з перерахованого
5. До достеменних ознак пізнього природженого сифілісу
відноситься все перераховане, окрім:
А. Паренхіматозного кератиту
В. Лабиринтної глухоти
С. Бочкоподібних зубів (зубів Гетчинсона)
D. Гнійного увеїту
Е. Усе перераховане, окрім увеїту

Задача 1. Дитина вагою 2,4 кг народилася від жінки, яка перехворіла на
активний сифіліс. Підшкірно-жирова клітковина недорозвинена,
макроцефалія, великий живіт, при пальпації – збільшення печінки та
селезінки.
А. Недоношена дитина
В. Вроджена патологія
С. Вроджений сифіліс
85
D. Вроджений токсоплазмоз
Е. Ектодермальна дисплазія
б). Які зміни можливі при обстеженні плаценти?
Задача 2. Дитина вагою 3,5 кг народилася від жінки, яка перехворіла
сифілісом. При огляді мікропедіатром змін не виявлено. Через три тижні у
дитини з’явилось важке дихання, яке супроводжувалося сопінням. Потім
з`явився серозний, а в подальшому – гнійний відокремок, кірки; важке
смоктання. Протягом місяця дитина прибавила у вазі лише 100 г. При
обстеженні: реакція Вассермана позитивна.
А. Риніт аденовірусний
В. Риніт сифілітичний
С. Вроджені аденоїди
D. Вроджений токсоплазмоз
Е. Герпетична інфекція
б). Назвіть стадії сифілітичного риніту.
Задача 3. У 9-ти місячної дитини на початку ходьби незабаром виник
перелом правої ноги. При рентгенологічному обстеженні знайдено
симетричне ураження кісток обох гомілок, смуга розряження між епіфізом
та діафізом склала 5 мм (внутрішньоепіфізарний перелом). Реакція
Вассермана у дитини та матері позитивні. Під час вагітності реакція
Вассермана була негативна.
А. Сифілітичний остеохондрит
В. Псевдопараліч Парро
С. Сифілітичний періостит
D. Сифілітичний остит
Е. Сифілітичний остеоперіостит
б). Тактика ведення хворої дитини.
Задача 4. У дитини віком 10 тижнів, народженої від жінки, яка
86
перехворіла сифілісом, на шкірі долоней і підошв з`явилась еритема, потім
інфільтрація шкіри. Поверхня потовщеної шкіри гладенька, еластичність
знижена, шкіра напружена, є поодинокі тріщини. При обстеженні: реакції
Вассермана, РІТ, РІФ – позитивні.
А. Вульгарний псоріаз
В. Сифілітична пузирчатка
С. Атопічний дерматит
D. Дифузна сифілітична інфільтрація
Е. Вроджена пузирчатка
б). Які ще ознаки раннього вродженого сифілісу розрізняють?
Задача 5. У новонародженої дитини на 5-й день життя на шкірі
долоней, підошв, тулуба, сідниць з’явилися пузирі розміром від горошини
до вишні з серозним вмістом та напруженою покришкою. Пузирі оточені
червоною облямівкою. На місці пузирів знайдені ерозії з обривками
покришок пузирів. Стан дитини задовільний.
а). Про яке захворювання треба думати в першу чергу?
А. Епідемічна пузирчатка новонароджених
В. Сифілітична пузирчатка
С. Природжена пузирчатка
D. Неутримання пігменту
Е. Бульозне імпетиго
б). Які додаткові методи обстеження необхідні для підтвердження
діагнозу?
1 – Е; 2 – Е; 3 – А; 4 – В ; 5 – Е
1а – С; 2а – В; 3а – А; 4а – D; 5а – В
7. СЕРОДІАГНОСТИКА СИФІЛІСУ
Конкретн цілі:
87
 Розрізняти методи лабораторної діагностики сифілісу
при різних його періодах.
 Трактувати особливості забору клінічного матеріалу для
його дослідження.
 Визначити основні методи серологічної діагностики,
показання для їх застосування.
 Оволодіти методами серодіагностики сифілісу, трактовки
і співставлення їх результатів з клінікою хвороби.
 Орієнтуватись у методах сучасної діагностики сифілісу,
визначити показники для їх призначення.
З Н А Т И:
- методи лабораторної діагностики сифілісу: мікроскопічний; серологічні
(методи експрес-діагностики, стандартні та специфічні реакції на
сифіліс);
- правила забору матеріалу для лабораторного дослідження
блідої трепонеми;
- правила забору крові та спинномозкової рідини для
серологічної діагностики сифілісу;
- тактику повноцінного серологічного обстеження в залежності
від клінічних проявів сифілісу.
В М І Т И:
- опанувати технікою забору матеріалу для мікроскопічного
дослідження та проводити дослідження блідої трепонеми в темному
полі зору;
- віддиференціювати бліду трепонему від інших трепонем;
- трактувати результати мікроскопічного дослідження;
- провести забір крові та ліквору для серологічного
обстеження пацієнта на сифіліс;
- оцінити хід серологічних реаукцій на сифіліс та трактувати
їх результати;
- вичленувати трепонемні та нетрепонемні тести, показники для
їх застосування, інтерпретувати їх результати;
- провести диференційну діагностику хибнопозитивних та
справжніх серореакцій.
ЗМІСТ ТЕМИ
Діагностика сифілісу ґрунтується на даних анамнестичного,
88
клінічного та лабораторного досліджень.
Лабораторна діагностика сифілісу. Діагноз сифілісу повинен бути
обґрунтований клінічно та підтверджений лабораторно: мікроскопічним
дослідженням на бліду трепонему, постановкою серологічних реакцій,
інколи гістологічним дослідженням.
Мікроскопічне дослідження на бліду трепонему. У хворих з
підозрою на сифіліс дослідженню на бліду трепонему підлягають
ерозивно- виразкові елементи на шкірі, слизових оболонок порожнини
рота, статевих органів, заднього проходу. Якщо дослідження висипних
елементів неможливе, то прибігають до пункції регіональних лімфатичних
вузлів. При вторинному сифілісі матеріалом для дослідження можуть бути
тканинна рідина з поверхні залишків твердого шанкеру на шкірі та
слизових оболонках та поверхні ерозивно-виразкових елементів (папул,
широких кондилом); вміст ексудативних елементів (везикульозний,
пустульозний сифілід); пунктат лімфатичних вузлів. При вродженому
сифілісі – амніотична рідина; тканинна рідина пупковини; тканинна рідина
плаценти; тканинна рідина ерозивно-виразкових елементів на шкірі та
слизових оболонках; вміст бульозних елементів при сифілітичній
пузирчатці новонароджених.
При заборі матеріалу для дослідження поверхню ерозії, виразки,
ерозивної папули на шкірі та слизових оболонках попередньо очищують
ватним або марлевим тампоном, змоченим ізотонічним розчином натрія
хлориду. Потім поверхню ерозій, виразок подразнюють ложечкою
Фолькмана до появи тканинної рідини, яку петлею наносять на чисте,
знежирене предметне скло в краплю фізіологічного розчину, і накривають
покривним склом.
Пункцію лімфатичного вузла проводять в первинному та вторинному
періодах сифілісу у тих випадках, коли при дослідженні тканинної рідини з
поверхні твердого шанкеру або ерозивно-виразкових елементів не
виявлено блідих трепонем, або коли через фімоз пошук їх не можливий. Це
89
дослідження проводять і у хворих, в яких на час звертання до лікаря
наступила епітелізація твердого шанкеру. При правильній техніці
виконання пункції бліду трепонему виявляють у 80-85% випадків.
Для лабораторної діагностики сифілісу застосовуються прямі і
непрямі методи. Прямі методи діагностики виявляють самого збудника
або його генетичний матеріал. До непрямих методів діагностики
сифілісу відносяться тести, що виявляють антитіла до збудника сифілісу в
сироватці крові і цереброспінальній рідині.
Абсолютним доказом наявності захворювання є виявлення блідої
трепонеми в зразках, отриманих з вогнищ уражень, за допомогою:
• мікроскопічного дослідження в темному полі зору;
• імуногістохімічного дослідження з використанням
моноклональних або поліклональних антитіл;
• виявлення специфічної ДНК і РНК збудника молекулярно-
біологічними методами з використанням тест- систем, дозволених до
медичного застосування в Україні.
Прямі методи використовуються для діагностики ранніх форм
захворювання (первинний і вторинний сифіліс) з клінічними появами
(виразкові елементи), для підтвердження вродженого сифілісу (тканина
пуповини, плаценти, органи плоду, відокремлюване слизової оболонки
носа, вміст везикул, виділення з поверхні папул) .
Найкращим методом виявлення блідих трепонем є мікроскопічне
дослідження нативних препаратів у темному полі зору за методикою
Тиндаля. Дослідження в темному полі мікроскопа дозволяє вивчати бліду
трепонему в живому вигляді, а також диференціювати її від інших
трепонем як по морфологічних ознаках, так і по характерних рисах руху.
Бліда трепонема в темному полі зору представляється у вигляді
ніжної спіралі або тонкого ніжного пунктиру. Вона слабко переломлює
світло й має сріблистий відтінок. Важливе значення має оцінка
характерних для блідої трепонеми рухів. Бліду трепонему диференціюють
90
від інших трепонем, зустрічаються на статевих органах: Т. refringens та Т.
balanitidis, і в порожнині рота: T. microdentium (denticola), buccalis, vincenti.
Бліді трепонеми відновлюють нітрат срібла в металеве срібло, що
відкладається на поверхні трепонеми та робить їх видимими
при мікроскопії у тканинах. Для
цього використовують імпрегнацію за методом
Levaditi і Manouelian або Морозова. При методі імпрегнації
трепонеми коричневі або майже чорні, у них зберігаються морфологічні
особливості. Препарати не підлягають тривалому зберіганню.
При зафарбуванні за Романовським – Гімзе бліда трепонема набуває
рожевого або рожево-фіолетовий колір, а інші трепонеми - інтенсивно
синюваті тони.
Серологічна діагностика сифілісу. Серодіагностика застосовується
для підтвердження клінічного діагнозу сифілісу, постановки діагнозу
прихованого сифілісу, контролю за ефективністю лікування, як один із
критеріїв вилікованості хворих сифілісом, для профілактики сифілісу в
певних груп населення.
Серологічні реакції дозволяють виявляти імунні зрушення в
організмі хворого у відповідь на розмноження в ньому збудника хвороби.
При цьому береться до уваги антигенна будова блідої трепонеми, зокрема:
1) Протеїнові антигени – мають у своєму складі фракцію, загальну
для патогенних і сапрофітних трепонем, проти якої синтезуються групові
антитіла. Крім того, є фракція, специфічна тільки для патогенних
трепонем. Протеїнові антигени блідої трепонеми високоіммуногенні.
Антитіла проти них з'являються в організмі наприкінці інкубаційного
періоду або протягом першого тижня після появи твердого шанкеру.
2) Антигени полісахаридної природи мало імуногенні, антитіла проти
них не досягають значних титрів, тому роль цих антитіл у серодіагностиці
сифілісу незначна.
3) Ліпідні антигени блідої трепонеми схожі з ліпідами
мітохондріальних мембран тканин людини і тому мають властивості
91
аутоантигенів. Відповідні антитіла в організмі хворого з'являються
приблизно на 5- 6-й тижні після зараження.
В імунній відповіді організму беруть участь як клітинні (макрофаги,
Т-лімфоцити), так і гуморальні механізми (синтез специфічних
імуноглобулінів). Поява протисифілітичних антитіл відбувається в такій
послідовності: спочатку наробляються IgM, в міру розвитку хвороби
починає переважати синтез IgG, а IgA виробляються в порівняно
невеликих кількостях. Питання про синтез IgE і IgD вивчено недостатньо.
IgM з'являються на 4-му тижні після зараження і зникають у нелікованих
хворих через 18 місяців, при лікуванні раннього сифілісу – через 3-6
місяці, пізнього
– через 1 рік. IgG з'являються на 4-му тижні після зараження і досягають
більш високих титрів, ніж JgM. Антитіла цього класу можуть
довгостроково зберігатися й після клінічного одужання хворого.
Сифілітичні антитіла бувають неспецифічними (реагіни) і
специфічними (протитрепонемними).
Неспецифічні антитіла (реагіни) спрямовані проти ліпідних
антигенів блідої трепонеми та проти аутоантигенів, що виникають
внаслідок деструкції клітин організму. Їх кількість підвищується при
різних фізіологічних та патологічних станах. Ці реагіни можуть бути
причиною біологічних хибнопозитивних серологічних реакцій на сифіліс.
Для визначення антитіл у сироватці крові хворого використовують
різні серологічні реакції, що відрізняються чутливістю, специфічністю,
складністю постановки та вартістю. З огляду на те, що всі серологічні
реакції на сифіліс у певних умовах можуть бути хибнопозитивні, їх варто
ставити в комплексі та у динаміці. Серологічні реакції підрозділяються на
три групи:
I. Ліпідні (реагінові) реакції:
1) мікрореакції на склі з ліпідними антигенами – експрес-метод
діагностики мікрореакції преципітації – МРП, VDRL, CMF, RPR і ін.);
92
2) реакція зв'язування комплементу (РЗК) c ліпідними антигенами -
реакція Вассермана;
3) осадові реакції (реакція преципітації Кана, цитохолева, реакція Закса -
Вітебського).
II. Групові трепонемні реакції:
1) РЗК із протеїновим антигеном Рейтера;
2) реакція імунофлюоресценції (РІФ);
3) реакція імунного прилипания (РІП).
III. Видоспецифічні протеїнові трепонемні реакції:
1) реакція іммобілізації блідих трепонем (РІБТ);
2) РІФ-абс. та її варіанти (IgM-FTA-ABS, 19S-IgM-FTA-ABS);
3) реакція непрямої гемагглютинації блідих трепонем (РПГА).
Різні серологічні реакції використовуються для різних практичних цілей. У
практиці використовують комплекс серологічних реакцій, що включає:
1) відбіркові реакції мікропреципітації (МРП) з
кардіоліпіновим антигеном;
2) стандартні серологічні реакції – РЗК із кардіоліпіновим і
трепонемним антигенами – реакція Васермана (RW);
3) РІФ і її модифікацію РІФ-абс;
4) РІБТ.
Техніка забору крові для серологічних реакцій. Кров для
дослідження на РВ, РІФ і РІБТ беруть із локтьової вени натще, в стерильну
пробірку, обьемом 5мл. Кров для дослідження експрес-методом беруть із
пучки, обьемом 2 капілярів. При необхідності проведення дослідження на
відстані можна замість крові пересилати сухі сироватки.
Відбіркові серологічні реакції використовуються для масових
серологічних обстежень на сифіліс осіб декретованих професій, хворих
соматичних стаціонарів, пацієнтів поліклінік і амбулаторій, для экспресс-
дианостики в шкірно-венерологічних диспансерах.
В Україні використовують мікрореакції преципітації (МРП) з
93
плазмою і інактивованої сироваткою. В інших країнах її варіанти, що
відрізняються одна від одної застосовуваним антигеном, зокрема: RPR
(РПР) – тест швидких плазмових реагінів (Rapid Plasma Reagins), або
експрес-тест на реагіни плазми; VDRL – Venereal Disease Research
Laboratory test – тест Дослідницької лабораторії венеричних захворювань;
TRUST – тест з толуїдиновим червоним і непрогрітою сироваткою
(Toluidin Red Unheated Serum Test); USR – тест на реагіни з непрогрітій
сироваткою (Unheated Serum Reagins); Їх не застосовують для обстеження
вагітних і донорів, а також для контролю після лікування хворих
сифілісом. Постановка мікрореакцій здійснюється на склі із краплею крові,
плазми, активованою або неактивованою сироваткою та спеціальним
кардіоліпіновим антигеном. Кардіоліпіновий антиген відрізняється
високою чутливістю і являє собою екстракт бичачого серця, збагачений
холестерином і лецитином. МРП можна проводити за кількісною
методикою з розведенням сироватки крові. Перевагою експрес-методу є
швидкість одержання відповіді (через 30 хв), невеликий обсяг необхідної
для аналізу крові (2 краплі плазми або сироватки). МРП мають невисоку
чутливість (до 70-90% при ранніх формах сифілісу і до 30% – при пізніх),
можуть давати хибнопозитивні результати (3% і більше). тому остаточний
діагноз цим методом встановлювати заборонено.
Реакція пасивної гемагглютинаціі (РПГА) є позитивною у 100%
нелікованих та 99,6% лікованих хворих з різними формами сифілісу. При
контролі результатів лікування тест не має значення, тому що дає
негативні результати в малому відсотку випадків. Можливість
використовувати антиген Рейтера, простота, висока чутливість, мала
вартість ставлять РПГА на перше місце серед методів для діагностики
сифілісу. Цінність її більше підвищується при автоматичному виконанні.
Діагностичні підтверджувальні серологічні реакції на сифіліс.
Стандартні серологічні реакції включають: реакцію Васермана, осадові
реакції.
94
Реакція Вассермана (RW/РВ) – класична реакція, яка розроблена
Вассерманом, Нейссером та Бруком у 1906 р. на феномені зв'язування
комплементу (реакція Борде – Жангу) і визначає протиліпідні антитіла
(реагіни). У РВ використовують одночасно два антигени: кардіоліпіновий і
трепонемний. Ці антигени утворюють разом з реагінами сироватки крові
хворого імунний комплекс, здатний адсорбувати та зв'язувати комплемент.
В якості індикатора комплексу, що утворився (реагіни + антиген +
комплемент) використовується гемолітична система (суміш ерітроцитів
барана з гемолітичною сироваткою).
Якщо комплемент зв'язався у першій фазі реакції (реагіни + антиген
+ комплемент), то гемоліз не наступить, еритроцити випадуть в осад, легко
помітний неозброєним оком (RW - позитивна). Якщо в першій фазі
комплемент зв'язаний не буде внаслідок відсутності у випробуваній
сироватці реагинів, то він використовується гемолітичною системою і
відбудеться гемоліз (RW - негативна).
Ступінь виразності гемолізу в реакції Вассермана оцінюється
плюсами: повна відсутність гемолізу 4+ (RW - різкопозитивна), гемоліз,
що почався, 3+ (RW - позитивна), значний гемоліз 2+ (RW -
слабопозитивна), повний гемоліз - РВ негативна.
Крім якісної оцінки RW, є кількісна постановка її з різними
разведениями сироватки крові (1:10, 1:20, 1:80, 1:160, 1:320). Титр реагінів
визначаеться максимальним розведенням, що ще дає різкопозитивний (4+)
результат. Кількісна постановка РВ має значення в діагностиці деяких
форм сифілісу та при контролі за успішністю терапії.
Реакція Вассермана має недостатню чутливість. Вона негативна на
початку первинної стадії, буває негативної в 1/3 хворих третинним
активним сифілісом з ураженням шкіри, слизових оболонок, кісток,
внутрішніх органів, центральної нервової системи, пізнім вродженим
сифілісом, особливо якщо хворі піддавалися лікуванню антибіотиками.
У первинному періоді сифілісу RW стає позитивною через 2-3 тижні
95
після появи твердого шанкеру або на 6-й - після зараження, у вторинному -
майже в 100% хворих, у третинному активному – в 70-75%, при спинній
сухотці – в 50%, прогресивному паралічі – в 95- 98%. Після закінчення
специфічного лікування первинного серопозитивного та вторинного
свіжого сифілісу реакція стає негативною в строки від 1 до 8 міс. При
пізніх формах сифілісу вона може на довгі роки залишатися позитивною
незважаючи на додаткове лікування (серорезистентність). Для збільшення
чутливості RW ставлять на холоді.
Осадові реакції (Кана, Закс - Вітебського, Мейніка) до 80-х років 20-
го сторіччя були основними для діагностики сифілісу. Імунологічна
сутність осадових реакцій нічим не відрізняється від РВ, але для них
готують більш концентровані антигени, які при взаємодії з реагінами
дають видимий оком осад, оцінюваний якісно. В наш час ці реакції не
використовуються.
Всі реагінові серологічні реакції не є строго специфічними і можуть
давати хибнопозитивні результати. Хибнопозитивними називаються
позитивні серологічні реакції на сифіліс у людей, які ніколи не хворіли і в
момент обстеження не хворіють на сифіліс. У випадках хибнопозитивних
серологічних реакцій у сироватці крові обстежуваних людей є тільки
реагіни, але відсутні іммобілізини, комплемент єднальні протеїнові
антитіла та антитіла, обумовлені в РІФ. Виділяють три групи основних
причин хибнопозитивних реагінових серологічних реакцій на сифіліс:
1) інфекційні захворювання, збудники яких мають антигенну
подібність з блідою трепонемою (зворотний тиф, фрамбезія, беджель,
пінта, лептоспірози, запальні процеси, обумовлені трепонемами,
сапрофітуючими в порожнині рота та на статевих органах);
2) фізіологічні й патологічні стани, що приводять до порушень
ліпідного обміну речовин (вагітність, подагра, малярія, пневмонія, лепра,
ендокардит, дифузні хвороби сполучної тканини, інфаркт міокарду, струс
мозку, штучна імунізація, онкологічні захворювання, кір, інфекційний
96
мононуклеоз, вакцинація, наркоманія, алкоголізм, туберкульоз,
скарлатина, венерична лімфогранульома, білкове голодування, лепра,
тиреоідіт Хашимото, ревматизм, цироз печінки, саркоїдоз, кріоглобулінова
пурпура, отруєння свинцем, фосфором, прийом саліцилату натрію);
3) технічні погрішності при постановці реакцій.
Розрізняють гострі та хронічні хибнопозитивні реакції. Гострі
хибнопозитивні реакцій нестійкі і їх спонтанна негативація відбувається
протягом 6 місяців. Хронічні реакції зберігаються позитивними більше 6
міс. Іноді причини хибнопозитивних реакцій залишаються неясними або
вони спостерігаються спонтанно в деяких родинах.
Група специфічних серологічних реакцій. Існує п'ять основних
типів специфічних реакцій, у яких використовується трепонемний антиген
на основі визначення визначення комплексів антиген – антитіло, зокрема:
реакція іммунофлюоресценціі (РІФ), реакція іммобілізації блідих трепонем
(РІБТ), іммуноферментний аналіз (ІФА), реакція непрямої гемааглютинаціі
(РНГА), реакція гемабсорбціі у твердій фазі.
Реакція іммунофлюоресценціі (РІФ). Принцип її полягає в тім, що
досліджуваною сироваткою обробляється антиген, що являє собою бліду
трепонему штаму Нікольса, отриману з орхіту крілика, висушену на
предметному склі та зафіксовану ацетоном. Після промивання препарат
обробляється люмінесцуючою сироваткою проти глобулінів людини.
Флюоресцуючий комплекс (антилюдський глобулін + флюоресцеин
тиоизоционат) зв'язується з людським глобуліном на поверхні блідої
трепонеми і може бути ідентифікований методом люмінесцентної
мікроскопії. Існують модифікаціі РІФ: реакція іммунофлюоресценціі з
адсорбцією (РІФ-абс.), реакція IqМ-PІФ-абс., реакція 19SIgМ-РІФ-абс.
Реакція іммунофлюоресценціі з адсорбцією (РІФ-абс.). Групові
антитіла віддаляються з досліджуваної сиворотки за допомогою
зруйнованих ультразвуком культуральных трепонем, що підвищує
специфічність реакції. Досліджувана сироватка розводиться 1:5, тому
97
модифікація зберігає високу чутливість. По чутливості і специфічності
РІФ- абс. не поступається реакції Нельсона (РІБТ), але простіше останньої
в постановці. РІФ-абс. стає позитивною на початку 3-й тижня після
зараження (до появи твердого шанкеру або одночасно з ним) і є методом
ранньої серодіагностики сифілісу. Сироватка залишається позитивною на
протязі років після повноцінного лікування раннього сифілісу, а у хворих з
пізнім сифілісом – протягом десятиріччя.
Показами для постановки РІФ-абс є: позитивна реакція Вассермана у
вагітних при відсутності клінічних і анамнестических даних на користь
сифілісу; позитивна реакція Вассермана в осіб з різними соматичними та
інфекційними захворюваннями; негативна реакція Вассермана в осіб з
клінічними проявами сифілісу (метод ранньої діагностики сифілісу).
Перехід позитивної РІФ-абс. у негативну, у результаті проведеного
лікування, є стовідсотковим критерієм успішності проведеного лікування.
Хибнопозитивні результати РІФ-абс. відзначають у вагітних,
алкоголіків, хворих з ревматоїдним артритом, червоним вовчаком,
склеродермією, цирозом печінки іноді – в здорових людей.
Реакція IqМ-PІФ-абс. Показання для постановки цієї реакції:
- серодіагностика вродженого сифілісу, тому що реакція дозволяє
виключити IgG материнського походження, які проходять через плаценту і
можуть зобумовити хибно позитивний результат РІФ-абс, при відсутності
в дитини активного сифілісу;
- диференціювання реінфекції (повторного зараження) від рецидиву
сифілісу, при якому буде позитивною РІФ-абс, але негативною IgM-РІФ-
абс;
- оцінка результатів лікування раннього сифілісу: при повноцінному
лікуванні IgM-РІФ-абс. з позитивної переходить у негативну. При
постановці цієї реакції в рідких випадках можуть спостерігатися
хибнопозитивні результати.
Реакція 19SIgМ-РІФ-абс. Дослідження в реакції РІФ-абс. сироватки,
98
що містить тільки фракцію 19SIgM, усуває всі можливі джерела помилок.
Однак техніка постановки реакції (особливо фракціонування
досліджуваної сироватки) складна й трудомістка, що серйозно обмежує
можливість її практичного використання.
Реакція іммобілізації блідих трепонем (РІБТ). Принцип реакції
полягає в тім, що при змішуванні сироватки хворого із суспензією живих
патогенних блідих трепонем в присутності комплементу втрачаєтся
рухливість блідих трепонем, у той час як при змішуванні суспензії блідих
трепонем із сироваткою здорових, рухливість блідих трепонем зберігається
тривалий час. Виявлені в цій реакції антитіла - іммобілізини відносяться до
пізніх антитіл; вони з'являються пізніше комплементзвязуючих антитіл і
досягають максимального титру до 10-го місяця хвороби. Тому як метод
ранньої діагностики реакція непридатна. Однак при вторинному
нелікованому сифілісі реакція буває позитивної в 95% випадків. При
третинному сифілісі РІБТ дає позитивні результати до 100% випадків. При
сифілісі внутрішніх органів, ЦНС, вродженому сифілісі відсоток
позитивних результатів РІБТ наближається до 100. Чутливість і
специфічність РІБТ приблизно такі ж, як у РІФ-абс, за винятком
діагностики раннього сифілісу. Негативація РІБТ в результаті
повноцінного лікування наступає не завжди; реакція може залишатися
позитивною протягом років. Показання до постановки реакцій такі ж, як
для РІФ-абс. З усіх специфічних реакцій РІБТ найбільш складна й
трудомістка реакція. Не можна досліджувати кров на РІБТ раніше 2 тижнів
після закінчення прийому протисифілітичних препаратів.
Іммуноферментний аналіз (ІФА). Принцип методу полягає в тім,
що антигенами блідої трепонеми сенсибілізується поверхня
твердофазового носія (лунки панелей з полістиролу або акрилу). Потім у ці
лунки вноситься досліджувана сироватка. При наявності в сироватці
антитіл проти блідих трепонем утворюється комплекс антиген -антитіло,
пов'язаний з поверхнею носія. На наступному етапі в лунки додають
99
антивидову (проти глобулінів людини) сироватку, мічену ферментом
(пероксидазой або лужною фосфатазою). Мічені антитіла (конъюгат)
взаємодіють із комплексом антиген – антитіло, утворюючи новий
комплекс. Для його виявлення в лунки додають розчин аміносаліцилової
кислоти. Під дією ферменту субстрат міняє колір, що вказує на позитивний
результат реакції. По чутливості та специфічності метод близький до РІФ-
абс. Показання до постановки ІФА такі ж, як для РІФ-абс.
Реакція непрямої гемааглютинаціі (РНГА). Принцип
реакціі полягає в тім що в якості антигену
використуються формалінізовані
ерітроцити, на яких адсорбуються антигени блідої трепонеми.
При додаванні такого антигену до сироватки хворого
відбувається склеювання ерітроцитів - гемагглютинація. Специфічність та
чутливість реакції вище в порівнянні з іншими методами виявлення
антитіл до блідої трепонеми за умови високої якості антигену. Реакція стає
позитивною на 3-му тижні
після зараження та залишається такою через багато роківпісля видужання.
Реакція гемабсорбціі у твердій фазі (IgM-SPHA - lgM- Solid phase
haemabsorption). Реакція високочутлива та специфічна, технічно легко
здійснюється, стає позитивною з 2-го тижня після зараження і тому
перспективна. Принцип. її полягає в тім, що стінки полістиролових лунок
покриваються анти-IgМ проти людської сироватки, потім в них додається
досліджувана сироватка зі спеціальним абсорбуючим розріджувачем. На
третьому етапі в лунки додають еритроцитарний діагностикум. В
позитивних випадках відбуваються гемагглютинація - еритроцити
фіксуються на стінках лунок, у негативних - осідають на їх дно у вигляді
диска. Реакція може бути поставлена в якісному й кількісному варіантах.
Дослідження спинномозкової рідини. Лікворологічна діагностика
проводиться при встановлення діагнозу нейросифілісу, а також при
визначенні вилікуваності хворого сифілісом перед зняттям з обліку після
відповідного клініко-лабораторного контролю.
Нормальна спинномозкова рідина безбарвна, прозора, при зберіганні
10
не дає ососаду, відносна щільність її 1006-1007; рн 7,35-7,4; вміст білка від
10 до 25 мг % ; в 1 мл нормального ліквору може знаходитись від 0 до 7
формених елементів.
Для визначення специфічних сифілітичних змін спинномозкової
рідини рекомендуються наступні тести: визначення загального змісту
білка, підрахунок формених елементів, глобулінові реакції, реакція
Вассермана з трьома розведеннями спинномозкової рідини, реакція Ланге
– колоїдна реакція з хлорним золотом, РІБТ, РІФ-10 і РІФц (реакція
іммунофлюоресценціі із цільним нерозведеним ліквором).
Визначення загального білка. У патологічно зміненій
спинномозковій рідині хворого сифілісом збільшується кількість білка.
Визначається це в східчастих розведеннях ліквору ізотонічним розчином
хлориду натрію від 1:5 до 1:80.
Кількісне визначення формених елементів. У нормальному лікворі
спостерігаються поодинокі формені елементи (лімфоцити). Збільшення їх
числа і поява при плеоцитозі поряд з лімфоцитами плазматичних клітин і
моноцитів свідчить про патологічну зміну спинномозкової рідини.
Глобулінові реакції. Важливе значення в діагностиці патології
ліквору має визначення в спинномозковій рідині важкої фракції білків -
глобулінів. До глобулінових реакцій відносяться реакції Нонне - Апельта
та Панді, в основу яких покладена властивість деяких солей у певних
концентраціях осаджувати вибірково глобуліни зі спинномозкової рідини.
Реакція Ланге.. Принцип реакції заснований на тім, що колоїдний
розчин хлорного золота, що не змінюються під впливом східчастих
розведень нормальної спинномозкової рідини, за тих самих умов у
патологічно зміненій рідині в присутності розчину хлориду натрію
спостерігається зміна ступеня дисперсності залежно від її розведення. Цей
стан проявляється зміною кольору колоїдного розчину при випаданні
осаду. Реакція Ланге має диференційно-діагностичне значення при раннім
визначенні сифілітичного ушкодження нервової системи.
10
Реакція Вассермана з спиномозковою рідиною. Встановлено, що
позитивна реакції Вассермана зі спинномозковою рідиною є доказом
наявності в обстежуваного сифілітичної інфекції, але негативні результати
реакції Вассермана не виключають наявність нейросифілісу. У цих
випадках необхідна постановка інших реакцій.
РІФ і РІБТ у спинномозковій рідині. Вважається, що ці реакції зі
спинномозковою рідиною є абсолютно специфічними для сифілісу. РІФ у
цих випадках використовують у модифікаціях РІФ-10 і РІФц. Методики
постановки й облік результатів РІФ і РІБТ у лікворі проводяться так само,
як і при дослідженні крові.
Критерії постановки діагнозу активного нейросифілісу. Для
оцінки активності нейросифіліса можна використовувати емпіричні
критерії, запропоновані в 1949 р. Datter і Thomas:
1) нейросифіліс може протікати асимптомно навіть при наявності
вираженої активності патпроцесу в центральній нервовій системі;
2) активність нейросифілісу не визначається позитивними
стандартними та серологічними реакціями; більше достовірним критерієм
є їх сполучення з підвищеним цитозом і загальною кількістю білка в
спинномозковій рідині;
3) при лікуванні нейросифілісу цитоз у спинномозковій рідині стає
нормальним через 3-4 місяці після закінчення терапії, тоді як кількісні
стандартні серологічні реакції і загальний білок приходять у норму значно
пізніше;
4) у хворих активним нейросифілісом після лікування пеніциліном
може спостерігатися тенденція до нормалізації спинномозкової рідини, що
не виключає можливості рецидиву хвороби. Рецидиви нейросифілісу,
однак, рідко виникають раніше, ніж через 1 рік після закінчення терапії.
Якщо в спинномозковій рідині нормалізації цитозу, загальної кількості
білка та стандартних серологічних реакцій не відбувається через 6 місяці
після закінчення специфічної терапії, хворому показано повторне
10
лікування навіть при відсутності клінічних симптомів нейросифілісу.
Роль серологічних реакцій при оцінці ефективності терапії.
Серологічні реакції є показником ефективності лікування. Їх проводять
перед початком, під час і після лікування. При первинному сифілісі це
особливо важливо для визначення тривалості лікування, а при вторинній і
іншій формах сифілісу - для оцінки результатів лікування. Залежно від
мети серологічне обстеження населення на сифіліс здійснюється з
використанням різних методів (табл.3).
Таблиця 3
Методи серологічне обстеження населення на сифіліс
Мета обстеження Рекомендовані тести
Масовий скринінг населення з метою
виявлення хворих з активними формами Нетрепонемні тести (РМП, РПР, VDRL і інші
сифілісу (поліклініки, стаціонари загального аналоги) чи імунохроматографічні (трепонемні)
профілю, за винятком спеціалізованих, тести.
декретовані контингенти).
Скринінг в особливих цільових групах
для виявлення хворих на сифіліс чи осіб, які
перенесли сифілітичну інфекцію:
- вагітні й ті, які направляються на Комплекс нетрепонемних (РМП, РПР, VDRL і
штучне переривання вагітності; інші аналоги) і трепонемних (РПГА, ІФА, ІБ, ІХЛ,
- донори крові, сперми і тканин; ІХГ) тестів.
- пацієнти спеціалізованих стаціонарів
(офтальмологічних, неврологічних, ін..);
- ВІЛ-інфіковані.
Комплекс нетрепонемних (РМП, РПР, VDRLі
Діагностика клінічних форм набутої
інші аналоги) в кількісному варіанті постановки і
сифілітичної інфекції.
трепонемних (РПГА, ІФА, ІБ, ІХЛ, ІХГ) тестів.
Діагностика прихованих і пізніх форм
Комплекс нетрепонемних (РМП, РПР, VDRLі
набутого сифілісу, диференційна діагностика
інші аналоги) в кількісному варіанті і постановки
прихованого сифілісу і хибнопозитивних
не менше вох трепонемних (РПГА, ІФАIgM+IgG,
результатів нетрепонемних і трепонемним
РІФабс/200, РІТ, ІБ, ІХЛ) тестів.
тестів, підозра на пізній вроджений сифіліс.
Обстеження осіб, що були в статевому і
Один із трепонемних тестоі (ІФАIgM,
тісному побутовому контакті з хворим на
ІФАIgM+IgG, РІФабс/200, ІБIgM)
сифіліс, при давності першого контакту не
більше 2 місяців.
Обстеження новонароджених з метою Комплекс нетрепонемного (РМП, РПР, VDRL
виявлення вродженого сифілісу. і інші аналоги) теста в кількісному варіанті
постановки (+ порівняння титрів з аналогічними у
матері) і трепонемного (РПГА, ІФАIgM, ІФАIgM+IgG,
10
РІФабс/200, ІБIgM) теста.
Комплекс нетрепонемного (РМП, PПP,
VDRL) і декількох трепонемних тестів (РПГА,
Дослідження цереброспінальної рідини.
РІФц, ІФАIgM, ІФАIgM+IgG,, ІБIgM, ІБIgG) + визначення
кількості формених елементів, рівня білка.
Нетрепонемний тест (РМП, РПР, VDRL і інші
аналоги) в кількісному варіанті постановки і один
Контроль ефективності терапії.
із трепонемних тестів (РПГА, ІФАIgG, ІФАIgG+IgM,
РІФабс/200, ІБ, ІХЛ, РІБТ).
Нетрепонемний тест (РМП, РПР, VDRL і інші
Підтвердження реінфекції, диференційна аналоги) в кількісному варіанті постановки і
діагностика реінфекції з клінічним і трепонемні тести (РІФабс/200, ІФАIgM, ІФАIgM+IgG,
серологічним рецидивом. ІБIgM,
РПГА), динамічне спостереження за рівнем
антитіл.
У деяких хворих, незважаючи на повноцінне лікування, серологічні
реакції залишаються позитивними й після нього. У цих випадках мова
може йти про серорезистентність.
Основними причинами серорезистентности є: пізно почате та
неповноцінне лікування хворого; наявність у хворих сифілісом хронічних
супутніх захворювань; присутність трепонем у вогнищах, важко доступних
для дії антибіотиків; перехід блідих трепонем у форми, що важко
піддаються дії пеніциліну, а також наявність в організмі хворого флори,
що виробляє пеніцилліназу; порушення ліпідного обміну.
Правові документи по використанню методів лабораторної
діагностики сифілісу. Використання вищеперерахованих методів
лабораторної діагностики сифілісу проводиться згідно наказу МОЗ
України
№ 286 від 07.06.2004 в розділі «Методики діагностики, лікування і
профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом»:
1. Природжений сифіліс. Лабораторні критерії діагнозу:
- виявлення збудника в клінічних зразках (тканинна рідина з
елементів клінічних проявів на шкірі та слизових оболонках, амніотична
рідина, плацента, пупочний канатик, уражені органи і тканини, трупний
матеріал) при мікроскопії в темнопу полі або
- виявлення антигену збудника методом прямої імунофлуоресценції
в клінічних зразках або
10
- виявлення нуклеїнової кислоти Treponema pallidum методом
полімеразної ланцюгової реакції або
- наявність позитивних стандартних серологічних реакцій (КСР) при
дослідженні сироватки крові. Ступінь позитивності визначається від
слабкопозитивної (2+) до позитивної (3+, 4+) з визначенням титрів (1:5-
1:10-1:20-1:40 і т.д.); оцінка результатів, проводиться з урахуванням
пасивного імунітету дитини та результатів серологічного дослідження
матері (для постановки діагнозу раннього природженого сифілісу без
клінічних проявів титр антитіл в сироватці крові дитини не повинен бути
нижчим за титр антитіл в сироватці крові матері), або
- наявність позитивних специфічних серологічних реакцій (реакції
імунофлуоресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) з титрами не нижче, ніж у матері,
при дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини, або
- наявність позитивних трепонемних реакцій (КСР з трепонемним
антигеном, РІФ, реакції іммобілізації блідих трепонем - РІБТ) з титрами не
нижче, ніж у матері , при дослідженні сироватки крові або спинномозкової
рідини, або
- визначення IgG та IgM в сироватці крові методом реакції
імунофлуоресценції або ІФА (використовується для диференційної
діагностики набутого та природженого сифілісу, наявність специфічних
імуноглобулінів IgM є підставою для встановлення діагнозу природженого
сифілісу) та
- наявність позитивних результатів імуноферментного аналізу (ІФА)
при дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини.
2. Ранній сифіліс (випадки, передбачені шифром А.51 «Міжнародної
статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони
здоров'я» X перегляду):
2.1. Первинний сифіліс. Лабораторні критерії діагнозу:
поверхні шанкру, пунктат лімфатичних вузлів) при мікроскопії в темному
10
полі, або
в клінічних зразках, або
полімеразної ланцюгової реакції, або
1:10-1:20-1:40 і т.д.) *, або
імунофлуоресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) при дослідженні сироватки крові,
або
- визначення IgG та IgM в сироватці крові методом
реакції імунофлуоресценції або ІФА та
- наявність позитивних результатів імуноферментного аналізу
(ІФА) при дослідженні сироватки крові.
Примітка:
* при відсутності даних конфронтації (джерело зараження та статеві
контакти хворого на сифіліс) для верифікації діагнозу обов'язково
повторне дослідження на КСР, ІФА та РІФ.
2.2. Вторинний сифіліс. Лабораторні критерії діагнозу:
поверхні шанкру, пунктат лімфатичних вузлів) при мікроскопії в темному
полі, або
в клінічних зразках, або
полімеразної ланцюгової реакції, або
10
1:10 -1:20-1:40 і т.д.) *, або
імунофлуоресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) з визначенням титрів антитіл при
дослідженні сироватки крові, або
- визначення IgG та IgM в сироватці крові методом реакції
імунофлуоресценції або ІФА та
при дослідженні сироватки крові.
* при відсутності даних конфронтації (джерело зараження та статеві
контакти хворого на сифіліс) для верифікації діагнозу обов'язкове
повторне дослідження на КСР та ІФА.
2.3. Ранній сифіліс, латентний (прихований). Лабораторні критерії
діагнозу:
1:10 -1:20-1:40 і т.д.) *, або
імунофлюоресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) з визначенням титрів антитіл при
дослідженні сироватки крові **, або
антигеном, РІФ, реакції іммобілізації блідих трепонем - РІБТ) з
визначенням титрів антитіл при дослідженні сироватки крові, та
Примітки:
* для виключення хибнопозитивних результатів КСР, обумовлених
іншими захворюваннями та станами, обов'язкове консультування пацієнта
спеціалістами, клініко-діагностичне лабораторне обстеження.
10
** в лікувально-профілактичних закладах, де відсутня можливість
постановки РІФ, РІБТ і при неможливості відіслати сироватку в сусідні
заклади, допускається постановка діагнозу при триразових позитивних
результатах КСР, з урахуванням даних анамнезу і конфронтації.
3. Пізній сифіліс. Лабораторні критерії діагнозу:
дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини. Ступінь
позитивності визначається від слабкопозитивної (2+) до позитивної (3+,
4+) з визначенням титрів (1:5-1:10-1:20-1:40 і т.д.) *, або
імунофлуоресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) з визначенням титрів антитіл при
дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини **, або
антигеном, РІФ, реакції іммобілізації блідих трепонем - РІБТ) при
дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини **, та
Примітки:
4. Латентний сифіліс не уточнений як ранній або пізній.
Лабораторні критерії діагнозу:
дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини. Ступінь
позитивності визначається від слабкопозитивної (2+) до позитивної (3+,
10
4+) з визначенням титрів (1:5-1:10-1:20-1:40 і т.д.) *, або
імунофлуо-ресценції: РІФ-200, РІФ-АБС) з визначенням титрів антитіл при
дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини **, або
антигеном, РІФ, реакції іммобілізації блідих трепонем - РІБТ) при
дослідженні сироватки крові або спинномозкової рідини **, та
Примітки:
Контрольні питання І рівня складності:

1. Найпоширенішим відбірним серологічним тестом на сифіліс є:
А. Реакція імунофлюоресценії
В. Реакція іммобілізації блідих трепонем
С. Реакція Вассермана з трепонемним антигеном
D. Реакція Вассермана з кардіоліпіновим антигеном
Е. Мікрореакція преципітації
2. Найбільш чутливим серотестом при діагностиці сифілісу є:
А. Реакція імунофлюоресценції РІФ200
В. Реакція імунофлюоресценції РІФАВС
С. Реакція Вассермана з кардіоліпіновим антигеном
10
D. Реакція Вассермана з трепонемним антигеном
Е. Реакція іммобілізації блідих трепонем
3. Які лабораторні методи застосовуються для підтвердження діагнозу
первинний сифіліс?
А. Комплекс класичних серологічних реакцій (КСР)
В. Пунктат лімфовузлів
С. Дослідження на бліду трепонему
D. Реакція імунофлюоресценції (РІФ)
4. Який препарат застосовують для очищення поверхні
твердого шанкру при дослідженні на бліду трепонему?
А. 2% розчин борної кислоти
В. 0,02% розчин фурациліну
С. 0,9% розчин натрія хлориду
D. Розчин хлорофіліпту
Е. Розчин хлоргексидину
5. Які лабораторні методи застосовуються для підтвердження діагнозу
вторинний сифіліс?
А. Вперераховане вірно
В. Реакція Вассермана з кардіоліпіновим антигеном
С. Реакція імунофлюоресценції
D. Дослідження на бліду трепонему
Е. Реакція Вассермана з трепонемним антигенон
Контрольні питання ІІ-ІІІ рівня складності:

Задача 1. Хворий віком 60 років протягом довгого періоду страждає
на цироз печінки. При госпіталізації в терапевтичне відділення виявлена
позитивна реакція Вассермана в титрах 1: 5 та 1:10.
а). Як можна оцінити отримані результати серологічного обстеження?
11
А. Гостра хибнопозитивна реакція
В. Хронічна хибнопозитивна реакція
С. Специфічна реакція
D. Помилкова реакція
Е. Все перераховане вірне
б). Тактика лікаря щодо уточнення характеру ураження печінки.
Задача 2. До дерматолога на консультацію направлений хворий віком
45 років, у якого на протязі 6 місяців зберігається позитивна реакція
Вассермана у невеликих титрах (1:5, 1:10). Протягом 5 років страждає
цирозом печінки. Одружений. При обстежені у дружини реакція
Вассермана негативна. Позашлюбні статеві зв`язки заперечує.
а). Які лабораторні дослідження необхідно провести для
підтвердження діагнозу?
А. Мікрореакція преципітації
В. Реакція Вассермана с трепонемним антигеном
С. Реакція Вассермана с кардіоліпіновим антигеном
D. РІБТ, РПГА
Е. РІФ200, ІФА
б). У яких випадках спостерігаються хронічні хибнопозитивні
серореакції?
Задача 3. До лікаря звернувся пацієнт віком 40 років зі скаргами на
висипання на статевому органі без суб’єктивних відчуттів. Висипання
існують протягом тижня. При огляді на голівці статевого члена є залишки
твердого шанкру. Поліаденіт. На шкірі тулуба – дрібні, чісельні висипання
розеольозного характеру. Виставлений діагноз – сифіліс вторинний
свіжий. а). Які лабораторні дослідження необхідно провести
для
підтвердження діагнозу?
А. Реакція Вассермана з кардіоліпіновим антигеном
В. Реакція Вассермана з трепонемним антигеном
11
С. Реакція іммобілізації блідих трепонем (РІБТ)
D. Реакція імунофлюоресценції (РІФабс)
Е. Все перераховане вірне
б). Проведіть диференційну діагностику захворювання.
Задача 4. До дерматолога на прийом звернулась жінка з
висипаннями в області геніталій, які існують протягом 2-х тижнів. При
огляді на шкірі малих соромних губ є ерозивні папули. Встановлено
діагноз – сифіліс вторинний рецидивний.
а). Яке лабораторне дослідження необхідно провести для
підтвердження діагнозу ?
А. Мікроскопічне
В. Реакція Вассермана
С. РІФабс та РІФ200
D. РІБТ
Е. Все перераховане
б). Чи можлива негативна реакція Вассермана в такому випадку?
Задача 5. До лікаря стоматолога звернувся хворий виком 19 років зі
скаргами на виникнення 5 днів тому безболісної виразки на язиці. З
анамнезу: неодружений, веде безладне статеве життя. Об’єктивно: на язиці
виявлено виразку круглих обрисів з рівними краями розміром із сочевицю.
Підщелепні лімфатичні вузли не збільшені.
а). Які дослідження насамперед необхідні для встановлення діагнозу?
А. Мікроскопічне дослідження на бліду трепонему
В. Реакція Вассермана
С. Реакція іммобілізації блідих трепонем
D. Реакція пасивної гемаглютинації
Е. Мікрореакція преципітації
б). Який може бути попередній діагноз?
11
1 – Е; 2 – В; 3 – Е; 4 – С; 5 – А
1а – С; 2а – D; 3а – Е; 4а – Е; 5а – А
7. ЛІКУВАННЯ СИФІЛІСУ
 Характеризувати принципи терапії хворих сифілісом.
 Охарактеризувати види лікування
протисифілітичними препаратами.
 Трактувати неспецифічне лікування хворих сифілісом.
 Узагальнювати принципи профілактики сифілісу.
ЗНАТИ :
- інструктивні матеріали, згідно яких проводиться лікування
та профілактика сифілісу;
- принципи лікування хворих сифілісом;
- види лікування протисифілітичними препаратами:
показання, протипоказання, ускладнення;
- резервні антибіотики для лікування хворих сифілісом;
- види неспецифічної терапії хворих сифілісом;
- основні положення диспансерного спостереження
хворих сифілісом;
- критерії вилікуванності сифілісу;
- комплекс профілактичних заходів при сифілісі.
ВМІТИ :
- зібрати анамнез про переносимість антибіотиків;
11
- скласти план лікування хворого сифілісом;
- проводити тест на переносимість пеніциліну;
- надати першу допомогу в разі алергічної реакції на пеніцилін;
- виконати методику особистої профілактики на
пунктах противенеричної допомоги чоловікам і жінкам;
- прочитати лекцію для населення з пропаганди санітарно-
гігієнічних знань з профілактики венеричних захворювань.
ЗМІСТ ТЕМИ
Специфічне лікування призначається хворому сифілісом після
встановлення діагнозу. Важається, що сифіліс повністю виліковується,
якщо лікування почате в ранній стадії захворювання. При пізно початому
лікуванні в більшості випадків спостерігається клінічне одужання або
стабілізація процесу. Лікування хворих на сифіліс повинно проводитись
тільки згідно положень клінічних протоколів надання медичної допомоги
хворим на дерматовенерологічні захворювання опублікованим в наказах
МОЗ України № 286 від 07.06.2004 р. та № 312 від 08.05.2009.
Медична допомога хворим надається в спеціалізованих лікувально-
профілактичних закладах: шкірновенерологічних кабінетах та диспансерах
(районні, міські, обласні), клініці інституту дерматології та венерологіії
АМН України, в клініках вищих навчальних закладів. Профіль відділення
– дерматовенерологічний, профіль спеціаліста – дерматовенеролог.
Лікування проводиться амбулаторно, при наявності ускладнень
стаціонарно.
Медичні препарати пеніцилінового ряду є основними лікарськими
засобами для лікування сифілісу. В практиці лікування сифілісу в Україні
використовуються такі препарати біосинтетичного пеніциліну:
- бензилпеніциліну натрієва сіль – водорозчинний пеніцилін, що
характеризується високою трепонемоцидною активністю в крові, тканинах
організму та відносно гарним проникненням крізь гематоенцефалічний
бар'єр. Ці препарати уводяться по 500 тис. - 1 млн. ОД внутрішньом'язово
11
кожні 3-4 години. Тривалість терапії залежить від стадії сифілісу. Даний
спосіб є основним при лікуванні сифілісу в умовах стаціонару.
- новокаїнова сіль бензилпеніциліну, як і його зарубіжний аналог
прокаїн-пеніцилін G – препарати «середньої дюрантності», які знаходяться
в організмі протягом 12-24 годин. Даний препарат використовується як для
лікування стаціонарних хворих, так і амбулаторно.
- прокаїн-пеніцилін G уводять 1-2 рази на добу в дозі 1,5 - 3 млн ОД.
Основним препаратам для лікування раннього сифілісу в
амбулаторних умовах є бензатин-бензилпеніцилін (біцилін-1, екстенцилін,
ретарпен, прокаїн-пеніцилін). Вводиться один раз на тиждень.
При непереносимості препаратів пеніцилінового ряду
застосовуються антибіотики резерву: тетрацикліни, макроліди,
цефалоспорини. Препарати вісмуту (бійохінол, бісмоверол та
пентабісмол), та йоду можуть призначатися в якості резерву при лікуванні
пізніх форм сифілісу.
Лікування дорослих, хворих на сифіліс. Терапію сифілісу
здійснюють залежно від різновиду, терміну хвороби.
Превентивне лікування проводиться особам, які мали статевий або
тісний побутовий контакт з хворим на заразні форми сифілісу, якщо з
моменту контакту пройшло не більше 3 місяців. Особам, які мали контакт
з хворим на сифіліс більше 3 місяців тому, проводиться повне серологічне
обстеження (КСР, ІФА, РІФ, РІТ), і в разі негативного результату
лікування не проводиться.
Призначається бензатин-бензилпеніцилін одноразово в дозі 2,4 млн.
ОД внутрішньом'язово, або прокаїн пеніцилін G 1,5 млн. ОД 1 раз на добу
7 днів. Можна використовувати біциліни -1, -3, -5 по 1,2; 1,8; та 1,5 млн.
ОД відповідно, тричі, з інтервалом у 3-4 дні.
Превентивне лікування проводиться амбулаторно. В умовах
стаціонару можна призначати натрієву сіль бензилпеніциліну по 500 тис.
-1 млн. ОД кожні три години, або новокаїнову сіль пеніциліну по 600 тис.
11
ОД двічі на добу протягом 7 діб. Розводиться водою для ін'єкцій в
розрахунку 4 мл на 1 200 000 ОД або аналогічно бензатинпеніциліну.
Превентивне лікування реципієнта, якому було перелито кров хворого на
сифіліс, проводять аналогічно, але курсові дози (тривалість лікування)
збільшується в два рази.
При набутому сифілісі з точно встановленим строком зараження
до 3 місяців (первинний, вторинний свіжий, прихований) для лікування
застосовується:
- натрієва сіль бензилпеніциліну – по 500 тис.-1 млн. ОД в/м кожні 3
год. протягом 14 діб. В разі злоякісного перебігу (гігантські шанкери,
алопеція, ранні вісцеральні та неврологічні прояви) або при наявності
супутньої патології строки лікування подовжуються до 21-28 діб;
- пеніцилін G-натрієва сіль – в/м по 1 мл. ОД тричі на добу, 14 діб;
- новокаїнова сіль пеніциліну – в/м по 1 млн. 200 тис. ОД двічі на
добу протягом 14 діб;
- прокаїн-пеніцилін G – по 3 млн. ОД в/м протягом 14 діб;
- бензатин-бензилпеніцилін (екстенцилін, ретарпен) – по 2,4 млн. ОД
в/м один раз на тиждень, №2. При масі тіла більше 90 кг призначається три
ін'єкції один раз на 5 діб;
- біциліни –1, -3, -5 по 1,2; 1,8; та 1,5 млн. ОД відповідно, двічі на
тиждень, два тижні.
Набутий сифіліс з точно встановленим строком зараження від 3
до 6 місяців (вторинний свіжий, рецидивний, прихований) лікується з
використанням:
- натрієвої солі бензилпеніциліну – по 500 тис.-1 млн. ОД в/м кожні
три години протягом 16 діб;
- пеніциліну G-натрієва сіль – в/м по 1 мл. ОД тричі на добу, 16 діб;
- новокаїнової солі пеніциліну – по 1 млн.200 тис. ОД двічі на добу
протягом 16 діб;
- прокаїн-пеніциліну G – по 3 млн. ОД в/м 1 раз на добу, 16 діб;
11
- бензатин-бензилпеніциліну (екстенцилін, ретарпен) 2,4 млн. ОД
один раз на тиждень, три ін'єкції. При масі тіла більше 90 кг призначається
чотири ін'єкції один раз на 5 діб;
- біцилінів -1,-3,-5 по 1,2; 1,8; та 1,5 млн. ОД відповідно один раз на
три доби, на курс – 7 ін'єкцій.
Для лікування набутого сифілісу з точно встановленим строком
зараження від 6 місяців до 1 року (вторинний рецидивний, прихований)
застосовується:
- натрієва сіль бензилпеніциліну – по 1 млн. При масі тіла менше 50 кг
– доза 500 тис. ОД кожні три години протягом 21 доби.
- 1-й день – прокаїн-пеніцилін G 3 млн. ОД 2 рази на добу, або
пеніцилін G (натрієва сіль), в/м по 2 млн. ОД, тричі; з 2-го дня - бензатин-
бензилпеніцилін – по 2,4 млн. ОД один раз на тиждень, чотири ін'єкції, а
при масі тіла більше 90 кг – п'ять ін'єкцій один раз на 5 діб;
- новокаїнова сіль пеніциліну – по 1 млн. 200 тис. ОД двічі на добу
протягом 21 доби;
- прокаїн пеніцилін G – по 3 млн. ОД 1 раз на добу, 21 добу;
- 1-й день новокаїнова сіль пеніциліну –по 1 млн. 200 тис. ОД двічі на
добу; з 2-го дня – біциліни -1, -3, -5 по 1,2; 1,8; та 1,5 млн. ОД відповідно,
двічі на тиждень, чотири тижні;
- пеніцилін G (натрієва сіль) – в/м по 2 млн. ОД кожні 8 год., 21 добу.
Набутий сифіліс з строком зараження більше 1 року (вторинний
рецидивний, не уточнений, або пізній прихований), а також ранній сифіліс
(до 1року) зі злоякісним перебігом та вісцеральними або
неврологічними ураженнями, природжений сифіліс у дорослих (терапія
проводиться в умовах стаціонару) лікується з використанням:
- натрієвої солі бензилпеніциліну по 1 млн. ОД кожні 3 години
протягом 18 діб – два курси з інтервалом 1 місяць. При необхідності може
бути проведено третій курс;
- пеніциліну G (натрієва сіль) – в/м по 2 мл. ОД тричі на добу, 16 діб -
11
два курси з інтервалом 1 місяць;
- пеніциліну G (натрієва сіль) – в/в по 2-4 мл. ОД двічі на добу, 14 діб
- два курси з інтервалом 1 місяць;
- новокаїнової солі пеніциліну – по 1 млн. 200 тис. ОД двічі на добу
протягом 18 діб - два курси з інтервалом 1 місяць;
- прокаїн-пеніциліну G – 3 млн. ОД 1 раз на добу, 18 днів – два курси
з інтервалом 1 місяць.
Хворим на прихований сифіліс та активний сифіліс зі строком
зараження більше 1 року, або з невстановленим строком показане
лікворологічне обстеження. При наявності раннього нейросифілісу
перевага надається внутрішньовенному введенню пеніциліну. Паралельно
зі специфічною терапією слід проводити неспецифічну патогенетичну
терапію з урахуванням рекомендацій терапевта, невропатолога, ін.
Лікування дітей, хворих на сифіліс. Всі діти до 3-х років, які
перебували в контакті з хворим на заразний сифіліс, обов'язково
підлягають лікуванню, якщо з моменту останнього контакту минуло не
більше 3-х місяців. Питання про проведення лікування дітей віком старше
3 років вирішується індивідуально. Лікування сифілісу у дітей
здійснюється за тими ж принципами, що лікування дорослих, але з
урахуванням маси тіла і фізіологічних особливостей дитячого організму.
Способи лікування дітей, хворих на набутий або природжений сифіліс,
визначаються формою захворювання, віком дитини та індивідуальними
особливостями даного випадку. Пропонуються такі методики:
Профілактичне лікування:
1. Новонароджені (вік до 7 діб) – натрієва сіль бензилпеніциліну або
пеніцилін G (натрієва сіль) - разова доза 50 000 ОД/кг, внутрішньом'язово,
кожні 12 год. 8 діб.
2. Вік від 7 до 30 діб – натрієва сіль бензилпеніциліну або пеніцилін
G (натрієва сіль) – разова доза 50 000 ОД/кг, внутрішньом'язово, кожні 8
год. 8 діб.
11
Превентивне лікування:
1. Вік від 1 до 6 місяців:
- натрієва сіль бензилпеніциліну – 50 000 ОД/кг в/м, кожні 6 год. (3 рази
на добу) протягом 8 діб;
- пеніцилін G (натрієва сіль) – 50 000 ОД/кг в/м, кожні 8 год. (3 рази
на добу), 8 діб;
- бензатин-бензилпеніцилін – 100 000 ОД/кг в/м, одноразово (доза
ділиться навпіл і уводиться в обидві сідниці).
2. Вік більше 6 місяців:
- натрієва сіль бензилпеніциліну – 25 000 ОД/кг, в/м, кожні 4 год,
протягом 8 діб;
- пеніцилін G (натрієвая сіль) – 50 000 ОД/кг в/м, кожні 8 год., протягом
8 діб;
- бензатин-бензилпеніцилін – 60 000 ОД/кг, в/м, одноразово (доза
ділиться навпіл та уводиться в обидві сідниці);
- біциліни – 1, -3, -5 по 60 000 ОД/кг, кожних 2 дні, в/м, №4 (доза
ділиться навпіл і уводиться в обидві сідниці);
- новокаїнова сіль пеніциліну – 60 000 ОД/кг в/м 2 рази на добу протягом
8 діб;
- прокаїн-пеніцилін G – 100 000 ОД/кг, в/м 1 раз на добу протягом 8 діб.
Специфічне лікування:
1. Новонароджені (вік до 7 діб):
- натрієва сіль бензилпеніциліну або пеніцилін G (натрієва сіль)
разова доза 50 000 ОД/кг, внутрішньом'язово кожні 12 год. 1-й тиждень,
потім два тижні по 50 000 ОД/кг кожні 8 годин;
- пеніцилін G (натрієвая сіль) по 50 000 ОД/кг, в/в, кожні 12 год, 1-й
тиждень, потім два тижні кожні 8 годин.
2. Вік від 7 до 30 діб:
- натрієва сіль бензилпеніциліну або пеніцилін G (натрієва сіль) по 50
000 ОД/кг, в/м, кожні 8 год.: при природженому сифілісі – 3-4 тижні;
11
набутому –2 тижні.
- пеніцилін G (натрієва сіль) по 50 000 ОД/кг, в/в, кожні 12 год.:
при природженому сифілісі – 3-4 тижні; набутому –2 тижні.
3. Вік від 1 до 6 місяців:
- натрієва сіль бензилпеніциліну по 500 тис. - 1 млн. ОД кожні три
години протягом 16 діб;
- пеніцилін G-натрієва сіль — в/м по 1 млн. ОД тричі на добу, 16 діб;
- новокаїнова сіль пеніциліну по 1млн.200 тис. ОД двічі на
добу протягом 16 діб;
- прокаїн-пеніцилін G 3 млн. ОД 1 раз на добу, 16 діб;
- бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД один раз на тиждень, три
ін’єкції. При масі тіла більше 90 кг призначається 4 ін’єкції 1 раз на 5
діб.
4. Лікування дітей, хворих на сифіліс, віком більше 6
місяців представлений в таблиці 4.
Таблиця 4
Лікування дітей, хворих на сифіліс, віком більше 6 місяців
Форма сифілісу
Набутий
Набутий Набутий
Препарат Природ- (строк
Природ- (строк (строк
жений зараженн
жений зараженн заражен-ня
(більше 1 я від 6
(до 1 я до 6 більше 1
року) місяців до
року) місяців) року)
1 року)
Натрієва сіль місяць

бензилпеніциліну, 3-4 тижні два курси,
разова доза 25 000 по 3-4
ОД/кг, в/м, кожні тижні з
4 год. інтервало
м1
12
2 тижні 3 тижні
курси по
3
т
и
ж
н
і
з
і
н
т
е
р
в
а
-
л
о
м
в
1
м
і
с
я
ц
ь
12
Пеніцилін G (натрієва
сіль), доза 50 000
ОД/кг, в/м, кожні 8
год.
Пеніцилін G (натрієва
сіль), разова доза
50000 ОД/кг, в/в,
кожні 12 год
Бензатин-бензил- 1 раз на 1 раз

пеніцилін, доза 60000 тиждень, кожні 5
ОД/кг, в/м. Доза №3 днів,
ділиться навпіл і №4
вводиться в обидві
сідниці.
Біциліни -3, -5 по 60 1 раз 4 тижні

000 ОД/кг, доза кожних 2
ділиться навпіл і дні,
уводиться в обидві 3тижні
сідниці
Прокаїн пеніцилін G, 4 тижні два курси 2 тижні 3 тижні два курси по

доза 100000 ОД/кг, триваліст 3 тижні з
в/м, 1 раз на добу. ю по 4 інтервалом в
Новокаїнова сіль тижні з 1 місяць

пеніциліну 60 000 інтервало
ОД/кг два рази на м1
добу. місяць
Лікування вагітних, хворих на сифіліс. Пеніциліни є не тільки

препаратами вибору, але єдиним адекватним засобом лікування вагітних,
хворих на сифіліс. Альтернативою можуть слугувати тільки макроліди,
застосування яких виправдане виключно нестерпністю пеніцилінів, коли
специфічна десенсибілізація неможлива. Еритроміцин погано проникає
крізь плаценту і не може призначатись для лікування вагітних після 18
тижнів. Кларитроміцин, спіраміцин, мають високу біодоступність і добре
проникають крізь плацентарний бар'єр.
Для жінок в другій половині вагітності необхідні ефективні та
12
водночас зручні схеми лікування сифілісу, які відповідають наступним
вимогам:
- профілактика природженого сифілісу при вчасно початому лікуванні;
- гарантія трепонемоцидної (трепонемостатичної) концентрації в усіх
тканинах матері та плоду від 2 до 4 тижнів (в залежності від форми
захворювання);
- максимальне скорочення перебування в стаціонарі, можливість лікування
в умовах денного стаціонару;
- добра переносимість і відсутність негативного впливу на плід.
Методики лікування сифілісу у вагітних залежать від
форми захворювання і строку вагітності.
Профілактичне лікування вагітних жінок у першій половині
вагітності (до 19-20 тижнів) проводиться за однією з таких методик:
- натрієва сіль бензилпеніциліну по 500 тис. ОД кожні три
години протягом 15 діб;
- бензатин-бензилпеніцилін (екстенцилін, ретарпен) 2,4 млн. ОД
один раз на тиждень, дві-три ін'єкції;
- біциліни -1,-3,-5 по 1,2; 1,8; та 1,5млн. ОД відповідно, двічі
на тиждень, на курс 7 ін'єкцій;
- прокаїн-пеніцилін G 1,5 млн. ОД 1 раз на добу 15 діб;
- новокаїнова сіль пеніциліну по 600 тис. ОД двічі на добу протягом
15 діб;
- пеніцилін G (натрієва сіль), внутрішньом'язово по 1 мл. ОД три рази
на добу 15 діб.
Превентивне і специфічне лікування жінок у першій половині
вагітності (до 19-20 тижнів) проводиться методами, аналогічними тим,
що застосовуються при лікуванні дорослих.
Лікування жінок у другій половині вагітності засновано на комбінації
водорозчинного пеніциліну G (натрієва сіль), який вводиться
внутрішньовенно та бензатин-бензилпеніциліну, який вводиться
12
внутрішньом'язово. З метою профілактики реакції Jarisch-Herxheimer, при
якій можливе токсичне ураження плоду, перед початком лікування
вводиться 30 мг преднізолону одноразово. Лікування проводяться в умовах
стаціонару.
Схеми специфічного лікування різних форм сифілісу у жінок в
другій половині вагітності.
Рекомендовано пеніцилін G (натрієва сіль), внутрішньовенно 2 млн.
ОД, два рази на добу, кожні 12 годин (перша ін'єкція - 500 тис. ОД, друга -
1 млн. ОД):
- превентивне, профілактичне - 8 діб (16 ін'єкцій);
- сифіліс первинний - 10 діб (20 ін'єкцій);
- сифіліс вторинний свіжий і прихований ранній з строком зараження
до 6 місяців - 12 діб (24 ін'єкції);
- сифіліс вторинний рецидивний і ранній прихований з строком
зараження від 6 місяців до 1 року - 14 діб (24 ін'єкції);
При всіх формах сифілісу через 12 годин після останньої
внутрішньовенної ін'єкції одноразово вводиться бензатин-бензилпеніцилін
2,4 млн. ОД (по 1,2 млн. ОД в обидві сідниці). При прихованому
неуточненому сифілісі лікування проводять двома курсам по 14 діб
пеніциліну G внутрішньовенно по 2 млн. ОД два рази на добу + бензатин-
бензилпеніцилін (екстенцилін, ретарпен) 2,4 млн. ОД одноразово. Другий
курс проводиться через 3-4 тижні після першого.
Резервні методики для лікування вагітних. При встановлені вузько
специфічної нестерпності до пеніциліну лікування проводиться
напівсинтетичними пеніцилінами (оксациліном або ампіциліном), які
вводять внутрішньом'язово по 1 млн. ОД через 6 годин протягом 14-28 діб,
залежно від стадії захворювання. У деяких пацієнтів, які мають алергію до
всіх препаратів пеніцилінового ряду, ці препарати також викликають
непереносимість. У цих випадках можна провести десенсибілізацію
феноксіметилпеніциліну за відповідною схемою, або перейти на лікування
12
макролідами - кларитроміцином або спіраміцином. Призначають:
- по 0,5 г кларитроміцину (в 20 мл ізотонічного р-ну) два рази на
добу, внутрішньовенно, або
- 1,5 млн. МО спіраміцину (розчиняють у 4 мл води, а потім
уводять в 100 мл. 5% глюкози), два рази на добу внутрішньовенно.
Тривалість терапії:
- при превентивному, профілактичному лікуванні - 8 діб (16 ін'єкцій);
- при сифілісі первинному - 10 діб (20 ін'єкцій);
- при сифілісі вторинному свіжому і ранньому прихованому з
строком зараження до 6 місяців - 12 діб (24 ін'єкції);
- при сифілісі вторинному рецидивному і ранньому прихованому з
строком зараження більше 6 місяців - 14 діб (28 ін'єкцій).
При всіх формах сифілісу через 12 годин після останньої ін'єкції
призначають кларитроміцин по 0,5 г, або спіраміцин 3 млн. МО
перорально, кожні 8 годин протягом 10 днів.
При всіх ранніх формах сифілісу (строк зараження не більше 1 року)
лікування проводиться одним курсом. При пізньому і прихованому
сифілісі з невстановленим строком зараження, а також при злоякісному
перебігу захворювання лікування проводиться двома курсами:
кларитроміцин або спіраміцин по 14 діб внутрішньовенно, з перервою між
курсами 3-5 тижнів. При порушенні функції нирок і печінки метаболізм та
елімінація препаратів затримується. При вмісті креатиніну в сироватці
крові більше 10 мг% та його кліренсі менше 10 мл/хв, а також при
підвищенні рівня трансаміназ (АЛТ, АСТ, ЛДГ) більш ніж на 50%, разові
дози пеніциліну, кларитроміцину, або спіраміцину знижують в 1,5-2 рази.
Сифіліс у поєднанні з іншими венеричними хворобами. Супутній
хламідіоз і мікоплазмоз у хворих на сифіліс ускладнює лікування, тому що
препарати пеніциліну не діють на Mycohlasmacea, а по відношенню до
Chlamydiacea виявляють лише слабку активність. Оскільки для
пригнічення цих збудників потрібні великі разові та курсові дози
12
антибіотиків широкого спектру, то найбільш ефективним і безпечним
засобом лікування хворих на сифіліс та хламідіоз/мікоплазмоз є спочатку
лікування препаратами пеніциліну, а потім, через 3-4 тижні (час,
необхідний для відновлення функцій печінки, нирок, мікрофлори кишок) -
лікування супутньої інфекції. При наявності у хворого на сифіліс гонореї,
трихомоніазу, гарднерельозу і кандидозу, лікування всіх інфекцій
проводиться разом, одночасно.
Лікування сифілісу у осіб, хворих на СНІД та у ВІЛ-інфікованих.
Характер перебігу сифілісу у ВІЛ-інфікованих на теперішній час не
встановлено. Одні дослідники вказують, що клініка є типовою, другі - що
має місце злоякісний перебіг. Безперечно встановлено, що стан
імунодефіциту змінює клініку сифілісу і суттєво впливає на результати
лікування. У ВІЛ-інфікованих рецидиви сифілісу після лікування
трапляються досить часто. Вважається, що ВІЛ-інфіковані в разі зараження
сифілісом мають підвищений ризик розвитку раннього нейросифілісу.
Тому хворим на прихований сифіліс та активний сифіліс зі строком
зараження більше 6 місяців, або з невстановленим строком, які також
мають ВІЛ- інфекцію, показане обстеження ліквору.
Для лікування ВІЛ-інфікованих хворих на сифіліс можна
рекомендувати підвищені курсові дози пеніциліну, які в 1,5-2 рази
перевищують звичайні, та більш активне застосування неспецифічної
(імунної) терапії. При наявності симптомів та ознак нейросифілісу у ВІЛ-
інфікованих рекомендовано вводити пеніцилін у вену.
Лікування проводиться за однією зі схем для злоякісного сифілісу з
вісцеральними або неврологічними ураженнями:
- натрієва сіль бензилпеніциліну по 1 млн. ОД кожні три години
протягом 18 діб - два-три курси з інтервалом 1 місяць;
- пеніцилін G (натрієва сіль), вунутрішньом'язово по 2 млн. ОД тричі
на добу, 21 днів - два-три курси з інтервалом 1 місяць;
- пеніцилін G (натрієва сіль), внутрішньовенно по 2,4 млн. ОД двічі
12
на добу, 18 днів два-три курси з інтервалом 1 місяць;
- новокаїнова сіль пеніциліну по 1 млн. 200 тис. ОД двічі на добу
протягом 18 днів - два-три курси з інтервалом 1 місяць;
- прокаїн-пеніцилін G 3 млн. ОД 1 раз на добу, 18 днів - два-три
курси з інтервалом 1 місяць.
Прискорені схеми амбулаторного лікування сифілісу.
Епідеміологічні дослідження показують, що основним резервуаром
сифілітичної інфекції є так звані групи підвищеного ризику. До цих груп
звичайно відносять наркоманів, алкоголіків, повій, волоцюг, осіб без
певних занять, біженців та ін. Перебуваючи в конфлікті з суспільними
нормами поведінки, ці люди негативно ставляться до лікування
венеричних хвороб в офіційно визнаних установах і досить часто
ухиляються від лікування. В силу об'єктивних причин, ефективність
диспансерної роботи серед таких контингентів вкрай низька. Найбільш
дієві в даній ситуації схеми лікування сифілісу в умовах амбулаторії
наступні схеми лікування:
- превентивне лікування - бензатин-бензилпеніцилін (екстенцилін,
ретарпен) 2,4 млн. ОД, одноразово;
- сифіліс первинний - прокаїн-пеніцилін 3 млн. ОД в одну сідницю,
бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД в іншу сідницю одночасно;
- сифіліс вторинний свіжий - прокаїн-пеніцилін 3 млн. ОД в одну
сідницю, бензатин-бензилпеніцилін 2,4 млн. ОД в іншу сідницю. Через 7
днів повторна ін'єкція 2,4 млн. ОД бензатин-бензилпеніциліну;
- сифіліс вторинний рецидивний, сифіліс ранній прихований -
прокаїн-пеніцилін 3 млн. ОД в одну сідницю, бензатин-бензилпеніцилін
2,4 млн. ОД в іншу сідницю. Через 7 днів бензатин-бензилпеніцилін по 2,4
млн. ОД в обидві сідниці.
Резервні методи лікування хворих на сифіліс. Проблеми стійкості
Treponema pallidum до специфічних препаратів вибору - пеніцилінів
практично не існує. Не знайдено клінічних або мікробіологічних доказів
12
того, що збудник сифілісу може мати бета-лактамази чи інші механізми,
що знижують чутливість до антибіотиків. Тому поняття резервні методи
лікування сифілісу пов'язане з непереносимістю пеніциліну з боку
організму хворого. Оскільки токсичність пеніцилінів у порівнянні з
багатьма іншими антибіотиками досить низька, тому мова йде про
алергічні реакції на пеніцилін.
Перед початком пеніцилінотерапії пацієнт(ка) ретельно розпитується
про лікарську непереносимість та інші алергічні реакції в анамнезі. На
основі ретельного опитування всі хворі поділяються на дві групи:
1. Група А - без алергії на пеніцилін в анамнезі.
2. Група Б - з чітко встановленою наявністю алергії до пеніциліну в
анамнезі.
Хворим групи А проводиться провокаційна проба на переносимість
(введення внутрішньошкірно 0,1 мл ізотонічного розчину, що містить
пеніцилін 1:10 000 від терапевтичної концентрації). При позитивній
внутрішньошкірній пробі, та при відсутності анафілактичних реакцій в
анамнезі проводиться специфічна гіпосенсибилізація шляхом
перорального призначення суспензії феноксіметілпеніциліну за
відповідною схемою. Хворим групи Б провокаційні проби не проводяться,
а призначається специфічний імунологічний тест (РАЛ - реакція
агломерації лімфоцитів), яка дозволяє встановити сенсибілізацію in vitro.
Хворим групи Б лікування проводиться лише в умовах стаціонару.
Слід пам'ятати, що відмовлятись від пеніцилінотерапії сифілісу
треба лише за умови вираженої непереносимості, коли вживання цього
антибіотика абсолютно небезпечне для хворого, незважаючи на
специфічну десенсибілізацію. Є можливість розвитку анафілактичного
шоку, синдрому Лайєла та інших подібних реакцій. У багатьох випадках,
коли непереносимість проявляється лише висипом або незначним
нездужанням, призначення антигістаміних препаратів, діуретиків, або
кортикостероїдів дозволяє продовжити специфічну терапію. Конкретне
12
рішення про відміну пеніциліну і перехід на резервні методи приймається
за багатьох обставин (анамнез, клініка, стан організму, тощо). У практиці
часто трапляються випадки, коли пеніцилін хворому на сифіліс не
призначають тільки тому, що пацієнт вказав на непереносимість.
Непереносимість повинна бути об'єктивно встановлена за допомогою
специфічних імунологічних тестів - внутрішньошкірної проби та РАЛ з
даною субстанцією. При наявності моноспецифічної позитивної реакції на
пеніцилін рекомендовано спробувати провести специфічну
десенсибілізацію, яка проводиться за відповідною методикою обов'язково
в умовах стаціонару під наглядом алерголога.
Методика пероральної специфічної десенсибілізації у хворих з
позитивною моноспецифічною шкірною пробою на пеніцилін.
Десенсибілізація проводиться шляхом перорального прийому наростаючих
доз феноксиметилпеніциліну у формі водної суспензії (таблиця 2).
Відповідна доза феноксиметилпеніциліну - 1,3 млн. ОД розводиться в 30
мл води для ін'єкцій та приймається перорально дрібними частинами кожні
15 хвилин у наростаючій кількості. Загальний час десенсибілізації - 3
години 45 хвилин.
Після закінчення процедури через 30 хвилин призначається перша
парентеральна ін'єкція натрієвої солі бензилпеніциліну (пеніциліну G) 10
тис. ОД. Через 3-4 години вводиться 20 тис. ОД обов'язково в нижню
третину плеча, а не в сідницю. Розчиняти треба у воді для ін'єкцій або в
ізотонічному розчині. Через 30 хвилин, якщо стан пацієнта не змінюється,
вводять 50 тис. ОД в сідницю, а через 4 години - 100 тис. ОД, потім
переходять на необхідну разову дозу (в залежності від форми сифілісу).
Увесь час потрібно уважно стежити за хворим: контролювати загальний
стан та кров'яний тиск. Необхідно мати на поготові засоби протишокової
терапії. Після проведення десенсибілізації лікування проводиться лише
натрієвою сіллю бензилпеніциліну (пеніциліном G). Новокаїнова сіль та
дюрантні препарати пеніциліну в цих випадках не призначаються!
12
Якщо нестерпність пеніциліну носить вузько специфічний характер,
то можливо призначення напівсинтетичних пеніцилінів (ампіцилін,
амоксіцилін). В залежності від фармакологічних властивостей цих
препаратів вони призначаються дорослим в дозах від 500 тис до 1 млн. ОД
кожні 4-8 годин. Термін лікування (від 8 до 21 днів) та кількість курсів
залежить від форми сифілісу. Перевага надається парентеральному шляху
введення.
При абсолютній нестерпності всіх препаратів пеніцилінового ряду
застосовуються антибіотики резерву: тетрацикліни, макроліди,
цефалоспорини. Їх терапевтична ефективність значно нижча за пеніцилін,
тому вони повинні використовуватись лише при абсолютній неможливості
лікування препаратами пеніцилінового ряду. При тривалому вживанні (а
це необхідно при лікуванні сифілісу) мають місце токсичні, алергічні
реакції. Багато з цих препаратів не можуть застосовуватись у вагітних,
дітей та хворих з супутньою патологією.
Схеми лікування хворих на сифіліс антибіотиками резерву:
- доксициклін (вібраміцин, доксибене, юнідокс) 0,3 г на добу, 14-28 діб;
- еритроміцин - 2,0-2,5 г на добу, 14-28 діб;
- азітроміцин (сумамед) - 1,0 г на добу, 10-21 діб;
- спіраміцин (роваміцин) - 6-9 млн. МО на добу, 10-21 діб;
- кларитроміцин (фромілід, клацид) - 0,5 г на добу, 10-21 діб;
- цефтриаксон (роцефін, офрамакс, іфіцеф) (5) - 1,0 г на добу 8-14 діб;
- цефотаксим (клафоран) - 2,0 г на добу 8-14 діб;
- цефуроксим (зінацеф, зіннат) - 3,0 г на добу 8-14 діб;
- цефіксим - 0,4 г на добу 8-14 діб.
У випадку сильної реакції загострення Jarisch-Herxheimer
пеніцилінотерапія не припиняється, а вводиться преднізолон 0,5 мг на 1 кг
ваги тіла. Якщо через 6 годин реакція не вщухає, то ін'єкцію преднізолону
повторюють.
Лікування хворих на сифіліс антибіотиками резерву треба проводити
13
кількома курсами, зокрема, при первинному серонегативному сифілісі - 1
курс, первинному серопозитивному - 3 курси, вторинному сифілісі та
пізніх формах - 5 курсів.
Клініко-серологічний контроль результатів лікування. Клініко-
серологічний контроль проводиться за місцем диспансерного обліку
хворого (ШВД за місцем мешкання, або інша спеціалізована установа
дерматовенерологічного профілю). Контроль здійснюється шляхом
ретельного клінічного обстеження і постановки серологічних реакцій:
- реакції зв'язування комплементу з кардіоліпіновим і трепонемним
антигенами плюс мікрореакція преципітації з кардіоліпіновим антигеном
(стандартний комплекс класичних серореакцій - КСР);
- реакція імунофлуоресценції (РІФ);
- реакція іммобілізації трепонем (РІТ);
- імуноферментний аналіз (ІФА) - вибірковий і той, що підтверджує
діагноз.
Періодичність та обсяг серологічного обстеження при контролі після
лікування залежить від форми сифілісу та від динаміки негативації. Якщо
негативація КСР та вибіркового ІФА підтверджується результатами РІФ,
контроль припиняється раніше встановленого терміну.
Серорезистентність. Серорезистентність - стан, коли після
повноцінного лікування раннього сифілісу КСР залишаються позитивними
більше ніж 1,5 роки для дорослих і більше ніж 9 місяців для дітей без
тенденції до зниження титрів. Серорезистентість є лабораторною ознакою
того, що остаточна санація організму від Treponema pallidum не настала і
збудник залишився в організмі в неактивній формі без клінічних проявів. В
цьому випадку призначається додаткове лікування. Позитивні серореакції
після повноцінного лікування сифілісу зі строком зараження більше 2
років серорезистентністю не вважаються і не потребують додаткового
специфічного лікування, якщо немає інших показань.
Лікування серорезистентності проводиться двома-трьома курсами
13
з перервою 2-3 місяці за однією із запропонованих схем лікування сифілісу
з строком зараження більше одного року (стор. 6), з обов'язковим
неспецифічним (патогенетичним) лікуванням.
Хворі потребують ретельного обстеження для встановлення
чинників, які могли призвести до серорезистентності: імунодефіцити,
супутні захворювання, ВІЛ-інфекція, наркоманії-токсикоманії, алкоголізм,
професійні отруєння, погане харчування та умови життя, тощо. На підставі
результатів обстеження призначається комплексне лікування, спрямоване
на корекцію виявлених розладів. При цьому часто призначаються:
- імуномодулятори, біостимулятори (тимоген,
левамізол, метилурацил, пірацетам);
- вітаміни, ферменти, мікроелементи;
- гепатотропні заходи (гемодез, гепабене, ліпамід, есенціале, карсил,
гліцерам);
- опромінювання крові ультрафіолетовим світлом та
лазером, мікрохвильове опромінювання надниркових залоз,
магнітотерапія.
Зняття з обліку хворих на сифіліс. По закінченні клініко-
серологічного нагляду всі хворі незалежно від форми сифілісу підлягають
обстеженню терапевта, невропатолога, окуліста, отоларинголога.
Всім хворим на сифіліс у разі початку лікування пізніше 6 місяців
після зараження рекомендується лікворологічне обстеження.
Суспільна профілактика сифілісу передбачає:
1) виявлення, облік і лікування хворих і джерел зараження;
2) госпіталізацію хворих з ранніми манифестними та прихованими
формами сифілісу в 1-у доба після встановлення діагнозу; амбулаторне
лікування дозволяється проводити тільки соціально-адаптированным
особам;
3) обстеження членів родин хворих і осіб, що перебували з ним у
статевому та тісному побутовому контактах;
4) регулярне проведення профілактичних оглядів працівників
13
дитячих установ, харчових об'єктів, автопідприємств і інших установ, в
яких можуть створюватися умови для позастатевого зараження; активне
виявлення хворих сифілісом серед так званих груп ризику (повій,
гомосексуалістів, наркоманів, осіб, без певного місця проживання й т.п.);
5) обов'язкове обстеження всіх донорів з дослідженням крові на
серологічні реакції;
6) серологічне обстеження на сифіліс всіх дорослих хворих, що
перебувають на обстеженні й лікуванні в стаціонарах різного профілю;
7) профілактику вродженого сифілісу;
8) лікування хворих по єдиним для всієї країни схемам, викладеним у
наказі №286;
9) обстеження й лікування хворих сифілісом проводиться тільки з
їхньої згоди; лікар, що встановив наявність захворювання, переданого
статевим шляхом, повинен переконати хворого пройти курс лікування та
спостереження і дати підписати «попередження особі, що занедужала
венеричною хворобою», попередньо ознайомивши з правилами поведінки,
пов'язаного з його захворюванням; у відповідності зі статтями «Основ
законодавства України про охорону здоров'я громадян» передбачена
мождивість надання медичної допомоги (обстеження, лікування,
контрольне спостереження) без згоди хворого або його законного
представника як особи, що представляє небезпеку для оточуючих людей;
рішення про проведення медичного обстеження та спостереження
громадян без їхньої згоди або згоди їхніх законних представників
приймається лікарем (консиліумом), а рішення про примусову
госпіталізацію - судом; надання медичної допомоги без згоди громадян або
за згодою їхніх законних представників, пов'язане з проведенням
протиепідемічних заходів, регламентується санітарним законодавством;
10) спостереження й контроль за акуратністю лікування, аж до
повного видужання, тобто до моменту зняття хворого з обліку; своєчасне
клінічне й лабораторне обстеження хворих, що закінчили лікування;
13
11) проведення заходів щодо підвищення кваліфікації медичного
персоналу лікувально-профілактичних установ, у тому числі фахівців не
дерматовенерологічного профілю, з питань клінічного перебігу,
діагностики та профілактики хвороб, що передаються статевим шляхом;
12) санітарно-просвітительську роботу (всередині- та
позадиспансерну серед населення).
Індивідуальна профілактика. Індивідуальна профілактика може
бути здійснена як у пунктах профілактики, так і самостійно особою, в разі
небезпеки зараження сифілісом або іншою хворобою, що передається
статевим шляхом. В останньому випадку аутопрофілактика проводиться за
допомогою індивідуальних (кишенькових) профілактичних засобів
відповідно до прикладеної до них інструкції. До числа таких засобів
відноситься хлоргексидин біглюконат (гібитан), цидіпол, мирамістин і ін.
Профілактика значною мірою забезпечується використанням бар'єрних
методів контрацепції - презервативів.
Методика особистої профілактики на пунктах противенеричної
допомоги в чоловіків:
1) відвідувач випускає сечу та миє руки водою з милом;
2) статевий член, калитку, лобок, стегна, промежину ретельно
обмивають теплою водою з милом;
3) після обсушування ті ж місця протирають вологим тампоном,
просоченим розчином діхлорида ртуті (сулеми) 1:1000 або 0,05% розчином
гібітану;
4) з кухля Эсмарха роблять промивання передньої частини уретри
розчином калію перманганату 1:6000 або 0,05% розчином гібітану,
пропускаючи при цьому не менш 0,5 л промивної рідини;
5) після промивання за допомогою очної піпетки вводять в уретру 1-2
мл 0,05% розчину гібітану; потім зовнішній отвір уретри стискають на 2-3
хв і рекомендують після випускання розчину не мочитися протягом 2-3
год;
13
6) відвідувачеві видають марлеву серветку для захисту статевих
органів від забрудненої білизни, що рекомендується перемінити по
приході додому.
Методика особистої профілактики на пунктах
противовенерической допомоги в жінок:
1) відвідувачка спорожняє сечовий міхур, обмиває теплою водою з
милом зовнішні статеві органи й обтирає їх серветкою;
2) після обсушування статеві органи, лобок, стегна протирають
ватяним тампоном, просоченим розчином діхлориду ртуті (сулеми) 1:1000
або 0,05% розчином гібітану;
3) виробляється спринцювання піхви за допомогою підвішеного
іригатора розчином перманганату калію 1:6000 або 0,05% розчином
гібітану з наступним введенням в уретру 2% розчину нітрату срібла;
4) по закінченні спринцювання через дзеркало Куско протирають 2%
розчином нітрату срібла піхву та піхвову частину шийки матки, а по
видаленню дзеркала - переддень піхви (зі зверненням особливої уваги на
крипти і ходи);
5) відвідувачці видають марлеву серветку для захисту статевих
органів від забрудненої білизни, змінюваного по приходу додому.
Перелік заходів у мережі лікувально-профілактичних закладів з
виявлення інфекцій, які передаються статевим шляхом. Загально-
лікувальна мережа є важливою ланкою у виявленні хвороб, що
передаються статевим шляхом.
1. В закладах загально-лікувальної мережі проводяться наступні
заходи з виявлення інфекцій, які передаються статевим шляхом:
1.1. Серологічні дослідження на інфекції, які передаються статевим
шляхом проводяться всім хворим, які перебувають у стаціонарі, та один
раз на рік особам, які звертаються за амбулаторно-поліклінічною
допомогою.
1.2. Планові оперативні втручання без попереднього серологічного
13
обстеження на сифіліс не допускаються.
2. З метою активного виявлення інфекцій, які передаються статевим
шляхом у закладах загально-лікувальної мережі, лікарям незалежно від
фаху необхідно старанно оглядати шкіру та слизові оболонки хворих. При
наявності патологічних висипань або/і виділень з сечостатевих органів
хворого необхідно направити на консультацію до дерматовенеролога.
2.1. Кожна помилка у виявленні інфекцій, які передаються статевим
шляхом, допущена у загально-лікувальній мережі повинна обговорюватись
на лікарських конференціях лікувальних закладів, де допущено помилку.
Безпосередню відповідальність за розгляд таких випадків несуть
заступники головних лікарів по лікувальної роботи лікарень.
2.2. Особи, у яких виявлено вісцеральні ураження сифілітичною
інфекцією та сифіліс сердцево-судинної, нервової та кістково-м'язової
систем (тощо) отримують лікування в профільних відділеннях загально-
лікувальної мережі, або спеціалізованих закладах.
2.3. Облік і звітність з питань інфекцій які передаються статевим
шляхом здійснюються закладами загально-лікувальної мережі на
підставах, передбачених відповідним наказом МОЗ України.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
Контрольні питання І рівня складності:

1. Назвіть методи лікування сифілісу:
А. Специфічне
В.
Неспецифічне
С. Превентивне
D. Профілактичне
Е. Усе
перераховане
13
2. До методів неспецифічної терапії сифілісу відноситься все, окрім:
А. Піротерапії
В. Вітамінотерапії
С. Аутогемотерапії
D. Фізіотерапії
Е. Гормонотерапії
3. До резервних препаратів для лікування хворих
сифілісом відноситься все, окрім:
А. Біцилін-3
В. Сумамед
С. Бензілпеніцилін-G
D. Біцилін-5
Е. Ретарпен
4. Які антибіотики використовують для лікування вагітних, хворих
на сифіліс?
А. Віброміцин
В. Еритроміцин
С. Пеніцилін
D. Роцефін
Е. Фромілід
5. Назвіть заходи щодо профілактики вісцерального сифілісу:
А. Виявлення прихованих форм
В. Повноцінне лікування активних форм
С. Вассерманізація в терапевтичному стаціонарі
D. Вассерманізація в неврологічному стаціонарі
Е. Усе перераховане вірно
Контрольні питання ІІ-ІІІ рівня складності:

Задача 1. У пологовому будинку жінка, яка хворіла на сифіліс та
отримала повноцінне специфічне та профілактичне лікування у другій
13
половині вагітності, народила дитину без клінічних проявів сифілісу та з
негативними серологічними результатами.
а). Яка тактика ведення дитини?
А. Консультація суміжних фахівців
В. Рентгенологічне обстеження довгих кісток
С. Реакція Вассермана в динаміці
D. Спостережння протягом року
б). Чи показане профілактичне лікування дитині?
Задача 2. Лікареві-лаборанту при постановці серологічних реакцій
без захисних окулярів, крапля крові хворого на сифіліс попала в око.
а). Яких дій потребує така ситуація ?
А. Призначення профілактичного лікування
В. Серологічне обстеження через місяць
С. Призначення превентивного лікування
D. Призначення пробного лікування
б). Назвіть види лікування сифілісу.
Задача 3. В пологовий будинок поступила породілля, яка у другий
половині вагітності лікувалась з приводу вторинного рецидивного
сифілісу. Отримала повний курс специфічної терапії. Профілактичне
лікування не отримувала. Пологи пройшли нормально. Дитина народилась
вагою 3100 г без зовнішніх проявів сифілісу, РІФ негативна.
а). Ваша тактика у відношенні дитини?
А. Призначити профілактичне лікування.
В. КСР протягом року
С. Консультації суміжних фахівців
D. Рентгенологічне обстеження трубчастих кісток
б). Ваші терапевтичні рекомендації.
13
Задача 4. Акушер-гінеколог більш 4-х місяців тому приймав пологи
у породіллі, яка хворіла вторинним свіжим сифілісом.
а). Ваша тактика у відношенні лікаря-гінеколога?
А. Провести специфічне лікування
В. Провести превентивне лікування
С. Клініко-серологічний контроль протягом року
D. Клініко-серологічний контроль протягом 6 місяців
Е. Однократне обстеження на КСР
б). Назвіть заходи індивідуальної профілактики венеричних хвороб.
Задача 5. Дитина віком 1,3 роки отримала повноцінне лікування з
приводу вродженого сифілісу.
а). Яке обстеження необхідно провести для зняття її з диспансерного
обліку?
А. Все перераховане вірно
В. Консультація оториноларінголога
С. Постановка КСР
D. Постановка РІТ та РІФ
Е. Консультація педіатра, невропатолога
б). Як класифікується вроджений сифіліс?
1 – Е; 2 – Е; 3 – В; 4 – С; 5 – Е;
1а – Е; 2а – С; 3а – Е; 4а – D; 5а – А
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
І. Навчальна основна література:
1. Кожные и венерические болезни: Руководство для врачей в 4-х томах /
Под ред. Ю.К. Скрипкина. – Москва: Медицина, 1995. – Т.3. – 447 с.
2. Коляденко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби / В.Г. Коляденко,
В.І.Степаненко, П.В.Федорич, С.І.Скляр. – Нова книга: Вінниця, 2006. –
421с.
3. Кравченко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби. - К.: Здоров'я, 1995.- 304 с.
13
4. Савчак В., Галникіна С. Практична дерматологія. Навчальний посібник.
- К.: Укрмедкнига, 1998. – 508с.
5. Скрипкин Ю.К. Кожные и венерические болезни. Учебник
для студентов мед. вузов. - М.: Медицина, 1990. – 525 с.
ІІ. Навчальна додаткова література:

1. Айзятулов Р.Ф. Сексуально-трасмиссивные заболевания.-
Донецк: Каштан.-2004.-400 с.
2. Венерические болезни: Руководство для врачей / Под ред.
Шапошникова О.К. - М.: Медицина, 1991. - 544 с.
3. Венерические болезни: Руководство для врачей / Под ред. О.К.
Шапошникова.— М.: Медицина, 1991.—544 с.
4. Гольдштейн Л.М., Ткач В.Є., Фіщук В.О. Методи і методики
обстеження хворих на шкірні та венеричні хвороби. – Івано-
Франківськ: Нова Зоря, 2004. – 144 с.
5. Дерматовенерологія. Навчальний посібник для лікарів і
лікарів- інтернів. За редакцією В.П. Федотова, А.Д. Дюдюна, В.І.
Степаненка.
– Дніпропетровськ-Київ, 2008. – 600 с.
6. Диагностика, лечение и профилактика заболеваний,
передаваемьіх половьім путем: Методические материалы / Под ред.
К.К. Борисенко.— М.:«Санам», 1998.— 188с.
7. Жуков В.И. Венерические болезни.-2 изд.– Рига: Звайгзне, 1983.
- 257 с.
8. Збірник тестових завдань з дерматовенерології для контролю
та самоконтролю / Туркевич О.Ю., Сизон О.О, Білинська О.А. [і
ін.] // Навчальний посібник для студентів вищих медичних закладів
4-го рівня акредитації та лікарів-інтернів: Львів.-2010. -198с.
9. Зудин Б.И. Кожные и венерические болезни. - М.: Медицина,
1990. - 214. с.
14
10. Мавров И.И. Половые болезни: Руководство для врачей,
интернов и студентов. Х.: Факт, 2002. - 789 с.
11. Мавров И.И., Мавров Г.И., Калюжная Л.Д., Коляденко В.Г. та
ін. Методики лікування і профілактики інфекцій, які передаються
статевим шляхом. - X.: Факт, 2001. - 30 с.
12. Методи дослідження в дерматовенерології та оформлення
історії хвороби. Дерматовенерологічна термінологія. Навчальний
посібник для студентів медичного факультету і лікарів-інтернів. За
ред. А.Д. Дюдюна, С.В. Захарова, В.В. Горбунцова. –
Днепропетровск: ЧП Федоренко В.В., 2009. – 135 с.
13. Романенко И.М. и соавторы. Лечение кожных и венерических
болезней.–М.,2006.–884с.
14. Савичева А.М., Соколовский Е.В., Домейка М. Краткое
руководство по микроскопической диагностике инфекций,
передаваемых половым путем. – Санкт-Петербург: Фолиант, 2004.
15. Сифилис (эпидемиология, патогенез, клинка, диагностика,
лечение) / Л.Н.Ковалева, С.В.Гончаров, В.В.Кресюн. – Одесса: Одес.
мед. ун-т, 2003. – 202 с.
16. Шкірні та венеричні хвороби (за ред. О.М. Дудченка. (Нова
Книга, Вінниця, 2007. с. 160-163.
ІІІ. Методична література:

1. Методичний посібник до практичних занять зі спеціальності
«Дерматовенерологія» блоку «Сифіліс» в 2-частинах / Абрагамович
Л.Є., Бабак І.Д., Іваночко Л.Й., Сизон О.О., ін. – Львів, 2011. – Ч.1-2.
– 68 (98) с.
2. Наказ №204 від 29.12.1992 р. МОЗ України «Про
організацію лабораторної діагностики сифілісу в Україні».
3. Наказ №21 від 30.01.1997 р. МОЗ України «Про
організацію лабораторної діагностики сифілісу в Україні».
14
14

20 Metoduchni Rekomendacii Syfilis (1)

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

20 Metoduchni Rekomendacii Syfilis (1)

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

1

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СИФІЛІС: КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ,

Укладач методичних рекомендацій: проф. Сизон О.О.

Методичні рекомендації підготовлені згідно вимог, які передбачені

Методичні рекомендації затверджені на засіданні профільної методичної комісії

2. СИФІЛІС: КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ, ДІАГНОСТИКА,

2.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ………………………..…

3. ПЕРВИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (LUES PRIMARIA)..........................33

3.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ..........................................38

4. ВТОРИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (LUES SECUNDARIA)....................42

4.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ…………………...…..

5. ТРЕТИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (SYPHILIS TERTIARIA)..................55

5.2 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ..........................................62

6. ПРИРОДЖЕНИЙ СИФІЛІС (SYPHILIS CONGENITA)...........................66

6.2 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ..........................................78

7.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ.......................................103

8.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ.......................................129

9. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................132

У повсякденній лікарській практичній діяльності дерматовенеролог

сифіліс та промінювати знання в практичній діяльності.

СИФІЛІС: КЛІНІЧНИЙ ПЕРЕБІГ,

 Розрізняти диференційну діагностику первинного періоду

 Узагальнити особливості клінічних проявів у вагітних жінок.

№ Дисципліни Знати Вміти

Навчальне завдання Вказівки до виконання завдання Примітка

1. Загальна характеристика 1. Повторити принципи

2. Правила забору матеріалу для 1. Знати клінічний перебіг сифілісу Дотримуватись

ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

- сучасне розуміння етіопатогенезу сифілісу;

- деонтологічно правильно зібрати загальний і статевий анамнез у

А50 Природжений сифіліс

Так, A51.4 (інші форми вторинного сифілісу) включає раннє

2.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Питання для самоконтролю І рівня складності:

Питання для самоконтролю ІІ-ІІІ рівнів складності:

Відповіді до питань І рівня складності:

3. ПЕРВИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (LUES PRIMARIA)

Первинний період сифілісу (syphilis I primaria) - стадія

- фактори, що впливають на тривалість та особливості

- деонтологічно виважено збирати загальний і статевий анамнез;

3.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Питання для самоконтролю І рівня складності:

Питання для самоконтролю ІІ-ІІІ рівня складності :

Відповіді до питань І рівня

4. ВТОРИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (LUES SECUNDARIA)

4.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Питання для самоконтролю І рівня складності:

Питання для самоконтролю ІІ-ІІІ рівнів складності:

Відповіді до питань І рівня складності:

5. ТРЕТИННИЙ ПЕРІОД СИФІЛІСУ (SYPHILIS TERTIARIA)

Третинний період сифілісу (пізній сифіліс, syphilis tertiaria seu

4.2 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Питання для самоконтролю І рівня складності:

Питання для самоконтролю ІІ-ІІІ рівнів складності:

Відповіді до питань І рівня складності:

5. ПРИРОДЖЕНИЙ СИФІЛІС (SYPHILIS CONGENITA)

Природжений сифіліс (ПС, syphilis congenita) - це коли інфікування

6.1 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Питання для самоконтролю І рівня складності:

Питання для самоконтролю ІІ-ІІІ рівнів складності:

7.2 ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Контрольні питання І рівня складності:

Контрольні питання ІІ-ІІІ рівня складності: