1

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
КАФЕДРА ДЕРМАТОЛОГІЇ, ВЕНЕРОЛОГІЇ

ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ
З ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЇ ДЛЯ МАГІСТРІВ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З
ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЇ ДЛЯ МАГІСТРІВ ВИЩИХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ЛЬВІВ – 2019
 2
Методичні рекомендації підготували:

проф. Сизон О.О.

доц. Білинська О.А.
доц. Бабак І.Д.
доц. Возняк І.Я.
доц. Дашко М.О.
доц. Асцатуров Г.Є.
ас. Чаплик-Чижо І.О.

Укладач методичних рекомендацій: доцент Білинська О.А.

Методичні рекомендації підготовлені згідно з вимогами, передбаченими типовою

програмою для студентів медичних і стоматологічних факультетів вищих навчальних
закладів України Ш-1V рівнів акредитації «Шкірні та венеричні хвороби» (МОЗ України,
від 26 вересня 2014 р.).

Відповідальний за випуск :
проректор з навчальної роботи
Львівського національного медичного
університету імені Данила Галицького,
д-р мед.н., професор М.Р.
Гжегоцький

Рецензенти :
д-р мед.наук., професор Л.Р. Матешук -
Вацеба д-р мед.наук., професор Р.Я. Дутка

Методичні рекомендації затверджені на засіданні профільної методичної комісії з

терапевтичної дисципліни Львівського національного медичного університету імені
Данила Галицького
(Протокол № 5 від 4 квітня 2019 р).
 3

ЗМІСТ

1. ВСТУП.....................................................................................................4
2. МЕТОДИКА ОПИТУВАННЯ ХВОРОГО...................................................8
3. МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ОГЛЯДУ ХВОРОГО.....................................11
4. ВИЗНАЧЕННЯ ДЕРМОГРАФІЗМУ..........................................................15
5. ДОСЛІДЖЕННЯ ЛУСОЧОК, ВОЛОССЯ, НІГТІВ НА ГРИБИ.............17
6. ОГЛЯД ХВОРОГО ПІД ЛАМПОЮ ВУДА...............................................18
7. ПРОВЕДЕННЯ ПРОБИ БАЛЬЦЕРА..........................................................19
8. ВИЗНАЧЕННЯ ПСОРІАТИЧНИХ ФЕНОМЕНІВ...................................20
9. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ СИМПТОМУ НІКОЛЬСЬКОГО..............20
10. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ СИМПТОМІВ ПОСПЕЛОВА................21
11. МЕТОДИКА ЗАСТОСУВАННЯ МІСЦЕВИХ
ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАСОБІВ..............................................................................22
12. МЕТОДИКА УФ-ОПРОМІНЕННЯ ШКІРИ ПРИ
ПСОРІАЗІ ТА ІНШИХ ДЕРМАТОЗАХ.........................................................27
13. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ БЛІДОЇ
ТРЕПОНЕМИ ТА ГОНОКОКІВ.....................................................................31
14. НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ
СТАЦІОНАРНОГО ХВОРОГО.....................................................................34

15. ВИПИСУВАННЯ ОСНОВНИХ

ДЕРМАТОЛОГІЧНИХ РЕЦЕПТІВ...............................................................39
16. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................43
 4
1. ВСТУП

У матеріалі методичної розробки детально висвітлені схема

написання історії хвороби та практичні навички, які є обов'язковою
частиною іспиту з дерматовенерології. Адже кожен студент у в процесі
вивчення дисципліни повинен вміти виставити і обґрунтувати клінічний
дерматологічний діагноз та супутні діагнози в разі наявності комбінованої
патології у хворого; призначити патогенетично та симптоматично
обґрунтовану загальну та місцеву медикаментозну терапію; обґрунтувати
прогноз подальшого перебігу дерматологічної патології у конкретного
хворого щодо одужання, працездатності та життя.
Такий систематизований підхід у вивченні дисципліни формує у
студентів правильне розуміння практичного значення дерматовенерології
серед інших суміжних клінічних дисциплін та правильний підхід до
діагностики захворювань шкіри з використанням попередньо набутих
навичок.
Запропоновані методичні рекомендації складені на сучасному
професійному рівні з елементами міжпредметної інтеграції та дають змогу
оцінити професійне мислення студентів шляхом їх опитування біля ліжка
хворого.
 5

ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ
З ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЇ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Конкретні цілі:
 Продемонструвати розуміння схеми написання учбової історії
хвороби.
 Продемонструвати вміння оперативно та деонтологічно зважено
зібрати анамнез життя та хвороби у конкретного хворого.
 Вирізняти особливості висипань на шкірі та видимих слизових.
 Продемонструвати вміння описати особливості наявних висипань,
їх локалізацію, характер, кількість та взаєморозміщення.
 Проаналізувати наявні результати лабораторних досліджень крові,
сечі, кала та визначити їх достатність або недостатність як для
постановки дерматологічного діагнозу, так і для наступного лікування.
 Провести диференціювання з іншими дерматозами, що мають
схожі клінічні та лабораторні прояви.
 Виставити і обґрунтувати попередній, остаточний дерматологічні
діагнози та супутні діагнози в разі наявності комбінованої патології у
хворої людини.
 Призначити патогенетично та симптоматично обґрунтовану
загальну та місцеву медикаментозну терапію.
 6

 Узагальнити обґрунтування прогнозу подальшого перебігу

дерматологічної патології у конкретного хворого щодо одужання,
працездатності та життя.
 Запропонувати хворому низку профілактичних заходів для
зменшення вірогідності рецидивування висипань та запобігання їх
подальшого розповсюдження по тіл.

ЗНАТИ:
- схему написання учбової історії хвороби з виставленням остаточного
дерматологічного діагнозу та супутніх діагнозів в разі наявності
комбінованої патології у хворої людини;
- призначити патогенетично та симптоматично обґрунтовану загальну
та місцеву медикаментозну терапію.
- застосувати основні практичні навички в дерматовенерології:
- методика фізичного огляду хворого;
- визначення лусочок, волосся, нігтів та патологічних
гриби;
- огляд хворого під лампою Вуда;
- проведення проби Бальцера;
- визначення псоріатичних феноменів;
- методика застосування місцевих лікувальних
засобів: примочок, паст, мазей та ін.;
- методика УФ-опромінення щкіри при псоріазі та
інших дерматозах;
- методика вивзначення блідої трепонеми та гонококка;
- методика постановки проби Ядассона;
- методика визначення симптому Нікольського;
- методика визначення симптому Послєлова;
- написання історії хвороби стаціонарного хворого;
- виписування основних дерматологічних рецептів.

УМІТИ:
- дослідити стан уражених ділянок шкіри при найбільш
розповсюджених дерматозах;
- описати особливості наявних висипань, їх локалізацію, характер,
кількість, взаєморозміщенн, інше.
 7

- провести диференційну діагностику з урахуванням результатів

клініко-лабораторного обстеження хворих;
- вирішення ситуаційних задач, що мають клінічне спрямування. Та
виставити і обґрунтувати клінічний діагноз у дерматологічного
пацієнта;

МІЖПРЕДМЕТНА ІНТЕГРАЦІЯ:
№ Дисципліни Знати Вміти
п/п
1. Патанатомія Анатомо-морфологічні Кваліфіковано оцінити
ознаки, характерні для результати гістологічного
ураження шкіри, слизових та дослідження
паренхіматозних органів.
2. Пропедевтика Загальні методи обстеження Зібрати аnamnesis vitae,
внутрішніх хвороб morbi, оцінити status
praesens.
3. Лабораторна Стандартні серологічні реакції Правильно трактувати
діагностика і їх варіанти результати цих реакцій

4. Дерматовенерологія 1. Розрізняти патогістологічні Володіти основними

зміни шкіри, її придатків і
слизової оболонки
порожнини рота в нормі чи
при різних патологічних
станах.
2. Володіти основними та
додатковими методами
обстеження шкірних
хворих.
3. Розрізняти елементи
шкірного висипу.
5. Акушерство і Терімни васерманізації
гінекологія вагітних, шляхи проникнення
блідої спірохети в організм
плоду. Ознаки ураження
плаценти.
деонтологічними
принципами роботи
дерматовенеролога.
2. Проводити спеціальний
огляд, трактувати дані
огляду.
Цілеспрямовано зібрано
акушерсько-гінекологічний
анамнез правильно
трактувати результати
клінічного обстеження
вагітних

ПЛАН І ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ
 8
Основні етапи Навчальні Методи контролю Матеріали Час, хв.
 9
№ з/п заняття, його цілі в рівнях навчання методичного
функції і зміст засвоєння забезпечення

І. Підготовчий етап

1. Організація заняття 5 (5)*

2. Постановка навчальних Див.пункт «навчальні

цілей цілі»

3 Контроль 60 /
. початкового рівня знань, Наочність (25)*
навичок і вмінь Питання, таблиці,
Методи І рівня муляжі, препарати,
3.1. Схема І-ІІ 1. Фронтальне прозірки,
написання учбової теоретичне експрес- структурологічні
історії хвороби з опитування схеми 175 /
виставленням 2. Тестовий (125)*
остаточного контроль І рівня
дерматологічного Методи ІІ рівня Питання.
діагнозу. ІІ 1. Індивідуальне Задачі ІІ рівня
усне опитування. Письмове
3.2 Призначення 2. Розв'язання теоретичне завдання.
патогенетично типових задач. Тести ІІ рівня
та ІІ-ІІІ 3. Письмове
симптоматично теоретичне
обґрунтованої загальної опитування.
та місцевої 4. Тестовий
медикаментозної терапії. контроль ІІ рівня
3.3.Осно ІІІ Методи ІІІ рівня Задачі ІІІ рівня
вні практичні 1. Вирішення
навички в нетипових задач
дерматовенерології: 2. Тестовий Тести ІІІ рівня.
контроль ІІІ рівня

ІІ. Основний етап: 1175 (125)*хв..

ІІІ Заключний етап: 60 хв

 10
1. Контроль і корекція рівня ІІІ Метод контролю 1. Обладнання
професійних вмінь і навичок навичок 2. Тестові ситуаційні задачі
Індивідуальний ІІІ рівня
Підведення підсумків контроль практичних 3. Результати курації хворого
2. заняття (теоретичного, навичок або їх
практичного, результатів.
організаційного). Метод контролю
вмінь:
Домашнє завдання: а) рішення нетипових
3. навчальна література за ситуаційних задач;
темою (основна, додаткова) б) контроль Орієнтовні карти (алгоритми),
результатів самостійні роботи з літературою
лабораторного
дослідження

Примітка: * - для стоматологічного факультету

ЗМІСТ ТЕМИ

2. МЕТОДИКА ОПИТУВАННЯ ХВОРОГО

(збір скарг та даних анамнезу)

Насамперед з’ясовують скарги хворого. Зазвичай, це можуть бути

різні суб'єктивні відчуття, що супроводжують висип: свербіж, печія, біль,
оніміння, підвищення чи зниження чутливості, гіпо- і анестезія тощо.
Аналізують інтенсивність свербежу, який буває сильним при
нейродерміті, екземі, свербці, кропив'янці, корості, червоному плоскому
лишаї, грибоподібному мікозі та інших дерматозах, помірним — при
псоріазі, піодермітах, рожевих вуграх тощо.
Печію хворі відзначають при герпетиформному дерматозі Дюринга,
пухирцевому лишаю, пустульозному псоріазі; біль - при глибоких
піодермітах, трофічних виразках; анестезію - при лепрі (проказі),
сирингомієлії та ін.
Не менш важливими є анамнестичні дані щодо порушень загального
характеру, які турбують хворих на шкірні та венеричні хвороби (втрата
апетиту, безсоння, зниження працездатності, дратівливість, підвищення
температури).
 11

З’ясовують ознаки порушення функції інших органів та систем, що

можуть спричинити дерматоз або стати фоном, на якому він розвинеться
чи сприяти загостренню хвороби (алергійні дерматози, свербіж шкіри,
порфірія та ін.) Нерідко хвороби шкіри пов’язані з порушеннями
менструального циклу, вагітністю, клімаксом, ендокринопатіями.
Слід відзначити, що опиратися повністю на анамнестичні дані про
суб'єктивні відчуття не слід. Оцінка та інтерпретація їх залежить від
психіки хворого, характеру сприйняття, помисливості.
Висипи на шкірі зазвичай асоціюються у хворого з неминучим
свербежем, якого насправді може й не бути (псоріаз). Отже, виникає
необхідність більш детального з'ясування характеру проявів хвороби:
ритмічність нападів свербежу, болю, печії, в який період вони
переважають, їх тривалість, зв'язок із факторами довкілля, тривалістю
захворювання, порою року, місцем появи і загострень. Так, наприклад,
вузлувата еритема, багатоформна ексудативна еритема виникають частіше
навесні і восени, а дисемінований нейродерміт, псоріаз, вульгарні вугри -
взимку, червоний вовчак, рожеві вугрі, порфирія - влітку.
Низка хвороб (фіксована еритема, простий міхурцевий лишай та ін.)
схильні до рецидивування, інші ж (оперізуючий лишай, інфільтративно-
нагнійна трихофітія) -практично не мають рецидивів.
Важливе значення у діагностиці посідають й інші дані: вік та стать
хворого, вік на початок хвороби, Наприклад, туберкульоз шкіри зазвичай
розпочинається в дитинстві або юнацтві, а червоний вовчак – в дорослому
віці. Деякі хвороби уражають осіб певного віку. Так, стафілококовий
сикоз, ринофіма, вузликовий хондродерматит майже завжди
зустрічаються у дорослих чоловіків; везикулопустульоз, епідемічна
пузирчатка - у немовлят; рожеві вугри, хронічна трихофітія – у дорослих;
хвороба Фокса- Фордайса - у жінок.
 12

При деяких хворобах шкіри велику роль відіграє постійне чи

тимчасове проживання в тій чи іншій географічній місцевості (ендемічні
вогнища) (лепра, хвороба Боровського, флеботодермії).
Важливим є з’ясування характеру роботи, наявності хімічних,
фізичних та біологічних шкідливостей, з якими контактує хворий,
особливо при діагностиці професійних дерматозів, озноблення,
туберкульозу, еризепелоїду, окремих форм дерматомікозів тощо.
Для постановки правильного діагнозу мають значення відомості про
перебіг хвороби, місце її виникнення, характер первинних морфологічних
елементів, їх подальша еволюція, Іноді хворий може висловити свою
думку щодо причини появи висипу, проте до його міркувань треба
відноситись критично. Важливу інформацію можна отримати при
з’ясуванні попереднього лікування і його результативності.
Для розпізнавання хвороби непересічне значення має анамнез
життя, умови, в яких ріс і розвивався хворий, характер його трудової
діяльності (професійні шкідливості), умови побуту, харчування,
захоплення (фотографія, садівництво і городництво, розведення риб,
звірів, домашніх тварин тощо), спадковий анамнез (перенесені або наявні
хвороби шкіри у кровних родичів), шкідливі звички (алкоголь,
тютюнопаління, вживання наркотичних середників).
Збір анамнезу у хворих на недуги, що передаються статевим шляхом
(венеричні хвороби) має свої особливості. Насамперед, це вміння лікаря
знайти із хворим психологічний контакт, що необхідно для з’ясування
питань інтимного характеру (джерело і статеві контакти). Ці хворі часто
подають неправдиві дані про себе, свої контакти, соромлячись і боячись
розголосу, конфліктів на роботі, в сім'ї, а нерідко і свідомо приховують, не
розуміючи, що цим вони наносять моральну і фізичну шкоду рідним і
близьким.
Особливо важко зібрати анамнез у дітей, які не завжди вміють
диференціювати свої відчуття, не пам'ятають початок і перебіг хвороби, а
 13

тим паче попередню терапію. У цих випадках звертаються до послуг

родичів чи осіб, що доглядають за дитиною.
Якщо хворого раніше вже обстежували і лікували, тоді корисно
ознайомитись із результатами обстеження, детальною випискою із
амбулаторної карти, історії хвороби.
Важливим для призначення майбутнього лікування є з'ясування
питання: "Які ліки допомагали хворому при попередньому лікуванні?".
Віра пацієнта в ліки має виключне значення для формування призначеної
вами терапії.
Необхідно пам’ятати, що економити час на збирання анамнезу не
варто. При неповному з'ясуванні анамнестичних даних діагностика може
ускладнитися. Проте, процес збору анамнезу повинен бути керованим з
боку лікаря, особливо у емоційних хворих та пацієнтів з хронічними
захворюваннями.

3. МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ОГЛЯДУ ХВОРОГО

Діагностика шкірних та венеричних хвороб має низку специфічних

особливостей. У дерматовенерологічній практиці в більшості випадків
перевага надається візуальному огляду хворих. При цьому необхідно
дотримуватися наступних правил:
а) огляд проводити в теплому приміщенні (tº - 18-20ºC) і бажано при
розсіяному денному освітленні. Для огляду слизової оболонки рота
рекомендується застосувати яскраве скероване електричне світло і
використовувати дерев'яний шпатель, за допомогою якого добре вдається
осушити від слини ділянки слизової порожнини рота:
б) огляд всього шкірного покриву та слизової оболонки, а не тільки
ураженої в даний момент ділянки шкіри або слизової. Лікар повинен при
цьому проявити достатню наполегливість, щоб провести огляд хворого,
дотримуючись правил деонтології;
в) під час фізичного обстеження всього шкірного покриву хворого є
 14

можливість об'єктивного підтвердження такого суб'єктивного симптому

як свербіж (численні екскоріації, особливий блиск та утонченність
вільних країв нігтів), а також зміни шкіри, які не супроводжуються
суб'єктивними відчуттями (рубці, пігментація).
При загальному фізичному огляді шкірного покриву хворих
звертаєм увагу:
- на колір всього шкірного покриву;
- вогнищеві зміни забарвлення шкіри;
- характер малюнку, рельєф шкіри;
- вологість (потовиділення), сухість та масність
(само виділення);
- ознаки раніше перенесених шкірно-венеричних хвороб;
- стан придатків шкіри(волосся, нігтів).
Після огляду всього шкірного покриву оглядаємо уражену ділянку.
Захворювання шкіри та слизових оболонок візуалізується при фізичному
огляді об'єктивними ознаками, що мають назву морфологічних
елементів (первинної ефлоресценції).
При локалізації висипки на шкірі, вона має назву екзантеми, а при
ураженні слизових оболонок – енантеми.
Перед тим, як детально зробити морфологічний аналіз даних
висипань встановлюємо наступні дані, які стосуються локалізації
висипки:
- ділянки максимальних висипань (згинальні, розгинальні поверхні,
складки і т.д.);
- місце початку висипань;
- симетричність, асиметричність висипки;
- взаємовідношення висипань до ходу нервів шкіри.
Оглядати необхідно весь шкірний покрив, звертаючи увагу і на
обличчя хворого, яке може виражати різні емоції і стани (дратівливість,
страждання, втомленість, байдужість тощо), що властиве хворим на різні
 15

дерматози. Якщо язик є дзеркалом шлунково-кишкового тракту, то шкіра

обличчя - є дзеркалом здоров'я людини.
Форма і деформація носа має значення при діагностиці сифілісу
(«сідлоподібний ніс»:), туберкульозного вовчака («баранячий ніс»),
ринофіми («шишкоподібний ніс»).
Іноді при огляді необхідно користуватися збільшувальним склом
(лупою), краще із збільшенням не більше, ніж у 3-5 разів. Найбільш
зручною є бінокулярна лупа, яку одягають на чоло. При цьому обидві
руки є вільними, що дозволяє поєднати огляд з пальпацією, гратажем.
При огляді шкіри за допомогою лупи краще розрізняти характер
лусок, кірок, петехіальний та розеольозний висипи. Молодим лікарям слід
спочатку навчитися оглядати шкіру неозброєним оком.
Звертають увагу на забарвлення шкіри, що в нормі може бути
блідою, рожевою, смуглою, “тілесного” кольору. У здорових людей вона
матова, не має жирного блиску, відсутні поширені протоки сальних залоз,
при деяких хворобах шкіра змінює свій природній колір. Вона може бути
синюшною при застійних явищах, синьо-бурою при акродерматиті,
коричневою - при початковій стадії грибовидного мікозу, жовтою - при
жовтяниці, сірувато-чорною - при іхтіозі, меланодермії, бронзовою - при
адісоновій хворобі.
При дерматозах, де порушена функція вегетативного відділу
нервової системи, шкіра буває вологою: при свербці, нейродерміті, іхтіозі
- сухою.
Під час огляду шкіри визначають морфологічні елементи: первинні
та вторинні. Первинні елементи – це ефлорисценції, які з'являються на
видимо неушкодженій шкірі як безпосередній первинний результат
патологічного процесу. Вторинні елементи – це ті, які розвиваються
внаслідок еволюції первинних елементів, або ж в результаті лікування
хворого. До первинних морфологічних елементів висипу відносяться:
пляма (macula), пухир (urtica), міхурець (vesicula), пузир/міхур (bulla),
 16

гноійничок (рustula), вузлик (papula), горбик (tuberculum), вузол (nodus),

пухлина (tumor), киста (cista). До вторинних елементів належать: вторинна
пігментна пляма, лусочка (squama), ерозія (erosio), виразка (ulcus), кірка
(crusta), кірко-луска (crusta-laminosa), тріщина (fissura seu raqades),
екскоріація (син. травматична ерозія), рубець (cicatrix), струп («sphacelus»),
ліхеніфікація (lichenificatio, син. ліхенізація - lichenisatio), вегетація
(vegetatio).
Завдання полягає в тому, щоб визначити характер ефлоресценції та
прослідкувати всі етапи послідовної еволюції морфологічних елементів.
Найсвіжіші, найменш змінені первинні елементи розміщуються по
периферії вогнища ураження. При виявленні морфологічних елементів
висипу окрім огляду виконуємо пальпацію. За допомогою пальпації маємо
уяву про консистенцію елементів, глибину їх залягання, сухість,
шершавість, еластичність і т.д. Наприклад, візуально не можна визначити
точні розміри горбика чи вузла, адже на поверхні шкіри контурується
лише верхня частина елемента. Без пошкрябування важко оцінити
наявність лусок (приховане лущення), ступінь їх прикріплення до елемента
(фолікулярний гіперкератоз), характер лущення.
Важливий діагностичний прийом, який вимагає певних навичок і
практики. Пальпаторно визначають еластичність і тургор (тонус) шкіри,
щільність, болючість та інші характеристики елементів висипки. При
цьому слід пам'ятати, що еластичність і тонус шкіри в різних ділянках є
різним у однієї і тієї ж людини, він залежить і від віку. Так, при старінні
еластичність і тургор знижуються. Дуже цінною є пальпація при
гіпереластичній шкірі. Пальпаторно також можна визначити підвищення
або зниження температури уражень шкіри (бешиха, глибока стафілодермія,
еритродермія, хвороба Рейно, склеродермія), вологість, жирність,
розміщення висипань (епідерміс, дерма, гіподерма), їх розміри,
консистенцію, з’єднання з оточуючою тканиною, болючість.
 17

При набряку визначають його вираженість, деякі особливості

(ущільнений набряк - атиповий твердий шанкер; розм’якшення -
флюктуація при абсцесі, гідраденіті; відсутність болючості - атипова
первинна сифілома тощо). Відчуття провалювання пальця буває при
атрофодермії, тертушки - при фолікулярних кератозах, феномен «кнопки
дзвінка» - при хворобі Реклінггаузена.
У випадку підозри на сифіліс або інше контагіозне захворювання
пальпацію слід проводити в гумових рукавичках або через 2-3 пласти
марлі. Своєрідне відчуття наявності вузликів на волоссі буває при
монілетріксі, а нерівностей шкіри, що нагадує дорогу, викладену камінням
- при амілоїдозі шкіри.
При огляді визначають мономорфізм (псоріаз, червоний плоский
лишай, вульгарна пузирчатка, кропивниця) або поліморфізм висипу, коли
спостерігаємо декілька морфологічних елементів. Справжній поліморфізм
буває тоді, коли є декілька первинних елементів (герпетиформний
дерматоз Дюринга), несправжній (еволюційний), коли є і первинні, і
вторинні елементи (екзема, фурункульоз).
Особливу увагу звертають на взаєморозташування висипань:
фокусне (елементи не зливаються, між ними є здорова шкіра), дифузне
(злиття елементів у великі вогнища), їх розповсюдженість: обмежена
(вогнищевий нейродерміт, вогнищева склеродермія, невус, простий
міхурцевий лишай, бородавчастий туберкульоз), розповсюджена (псоріаз,
токсикодермія, рожевий і червоний плоский лишаї); тотальна
(еритродермія); інші особливості: симетрична (справжня екзема, псоріаз),
асиметрична (дерматофітія, бородавчастий туберкульоз, кільцеподібна
гранульома, контактний дерматит); пов'язана з нервовими закінченнями
(оперізуючий лишай, лінійний червоний плоский лишай, лінійний невус),
судинами (ангіїти), фігурна (псоріаз, мігруюча еритема), повзуча
(туберкульозний вовчак, лепра, горбковий сифіліс).
 18

Оглядають волосся, нігті, зовнішні статеві органи, шкіру заднього

проходу. При огляді червоної облямівки губів звертають увагу на її колір,
сухість, наявність лусочок, тріщин, ерозій, виразок, кірок. Оглядають
слизову оболонку ротової порожнини, при цьому можна спостерігати
висипи, зміну кольору, ерозії, виразки, наліт (кандидоз, сифіліс, червоний
плоский лишай, справжня пузирчатка тощо).
Отже, використовуючи методики фізичного огляду
дерматовенерологічних хворих ми створюємо уяву про загальні
властивості шкіри, локалізацію висипань, а характеристика морфологічних
елементів висипу, так звана дерматологічна «абетка» дає змогу формувати
попередній діагноз.

4. ВИЗНАЧЕННЯ ДЕРМОГРАФІЗМУ

Вивчення характеру дермографізму має суттєве значення для

визначення властивостей судиннорухомої інервації шкіри у хворих.
Судини шкіри відповідають на подразнення (як зовнішні, так і внутрішні)
звуженням або розширенням. Таким чином, метод визначення
дермографізму дозволяє визначити стан вегетативної нервової системи.
Дермографізм необхідно перевіряти на ділянках шкіри вільних від
висипань.
При неураженій шкірі найкраща реакція викликається на шкірі
грудей і спини, але необхідно досліджувати і інші ділянки шкіри: обличчя
і кінцівки, так як рефлекси можуть бути різні. На слизових оболонках
судинні рефлекси не викликаються. Найбільш доступні дослідження
слизової твердого піднебіння.
Демографізм викликають застосовуючи механічне подразнення
шляхом проведення по шкірі дерев'яним шпателем чи дерев'яною ручкою
перкусійного молоточка або спеціально сконструйованим дозованим
дермографом.
При дослідженні шляхом механічного подразнення необхідно
 19

дотримуватися слідуючих умов:

1) надавлювання не повинно бути сильним, так як може
приєднатися чисто механічна гіперемія, а дуже ніжний дотик не дає
результату при відсутності дермографу;
2) треба мати на увазі, що судинна реакція має скритий
період; при нормальній реакції чи червоному дермографізмі – 5
секунд, білому – 15-20 сек;
3) не потрібно вважати білим дермографізмом ту біленьку і
вузеньку смужку, яка візуалізується відразу при проведенні по шкірі
і яка залежить від лущення рогових клітин.
Методика визначення дермографізму: тупим кінцем палочки,
ребром шпателя або дермографом проводимо по шкірі смужку. Через 5-20
с. чітко повторюючи рух вищевказаними предметами утворюється біла
або червона смужка. При білому дермографізмі характерного для
нейродерміту, пруріго тощо, смужка зникає через 2-8 хв. При червоному
дермографізмі (наприклад при екземі) смужка утворюється дещо раніше і
тримається значно довше, іноді до 1 год. І більше. Рідше спостерігається
підвищений, або уртикарний дермографізм, особливо типовий для
кропив'янки і рефлекторний, при якому гіперемія з'являється в вигляді
смужки шириною до 3 см. Деякі автори розрізняють також змішаний
дермографізм.
Ще більше значення має дослідження судинної реакції на ураженій
шкірі, яка може не співпадати з реакцією здорової шкіри. На ураженій
гіперемованій шкірі можуть спостерігатися на всі види рефлексів. Щоб
вилікувати висип на шкірі, яка має патологічні судинно-рухомі рефлекси
необхідно прагнути до приведення рефлексів до норми за допомогою
відповідальних засобів: судиннозвужуючих або судиннорозширюючих.
При білому дермографізмі на ураженій гіперемованій шкірі застосовують
охолоджуючі зовнішні середники, і навпаки. Теплові в різних формах.
Відсутність будь-якої реакції свідчить про параліч судинозвужувачів та
 20

розширювачів.

5. ДОСЛІДЖЕННЯ ЛУСОЧОК, ВОЛОССЯ, НІГТІВ НА ГРИБИ

Матеріал беруть до початку, під час і після лікування. Мазь,

фарбники змивають за 2-3 дні до отримання матеріалу. Іноді на вогнище
накладають оклюзивну пов'язку на декілька днів для результативності
дослідження. Шкіру і нігті попередньо обробляють 70% етиловим
спиртом.
Дослідження лусочок: при гострому процесі шкірні лусочки беруть
по периферії вогнища і покришок міхурців: при хронічних ураженнях
шкірні лусочки знімають скальпелем, мацеровану шкіру між пальцями і
покришки міхурів – пінцетом. Шкірні лусочки знімають скальпелем,
мацеровану шкіру між пальцями і покришки міхурів – пінцетом. Шкірні
лусочки можна збирати за допомогою прозорої лепкої стрічки і після
приклейки її на предметне скло скеровують в лабораторію.
Дослідження волосся: з вогнищ облисіння відбирають коротке,
поломане, перекручене волосся (характерно для тріхофії); волосся
довжиною 5-10 мм з білуватим «чохликом» в основі (при мікроспорії);
довге, ніби присипане мукою білувате волосся (при фавусі). Волосся
дістають епіляційним пінцетом. При хронічній трихофітії в товщі шкірних
лусочок зустрічаються коротке (1-3 мм) закругле волосся в вигляді
«чорних крапок», які дістають голкою або скальпелем.
Дослідження нігтів: уражений край нігтя зрізають бритвою або
скальпелем і через розріз роблять зішкріб з глибини нігтєвої пластинки.
Можна використовувати бормашину і відбирати пробу через «вікно» в
нігті.

6. ОГЛЯД ХВОРОГО ПІД ЛАМПОЮ ВУДА

За допомогою лампи Вуда проводять люмінесцентну діагностику.

 21

Лампа Вуда названа на честь американського дослідника Р.W. Wood, є

джерелом ультрафіолетових променів, які проходять через скло, що
містить 9% окису нікеля. Вперше вона була використана в
дерматологічній практиці в 1925р.
Для ефективного використання лампи Вуда необхідні навички.
Обстеження проводять в повністю затемненій кімнаті. Світло від білих
халатів чи одежі може затруднювати дослідження. Якщо поверхня
волосистої частини голови покрита маззю то її необхідно змити.
Люмінісцентна діагностика мікозів. Гриби роду Місrosporum, а
також Trichophyton Shoenleini, уражаючи волосся в променях лампи Вуда
випускають зелене свічення. При інфекції волосистої частини голови,
викликаної Microsporum, зона зеленого свічення може обмежитися
вузькою просто над поверхнею шкіри. Волосся, інфіковане Trichophyton
флюресціює блідніше, не по всій довжині.
Люмінісцентна діагностика висівкоподібного лишаю: метод
застосовується для визначення вогнищ ураження на шкірі волосистої
частини голови. При освіченні лампою Вуда вогнища мають золотисто-
жовте, жовто-коричневе або буровате свічення.
Більш темне свічення, яке нагадує малахіт спостерігається при
фавусі, а ділянки бластомікозу – рожево-оранжеві.
Люмінесцентна діагностика еритразми: використовується для
диференційної діагностики еритразми і пахової епідермофітії,
рубромікозу. При еритразмі спостерігається корало-червоне свічення
більше виражене в периферичній зоні.
Люмінісцентна діагностика вітіліго: знаходимо ділянки шкіри на
початку депігментації. На фоні темної шкіри чітко контуруються світлі,
яскраво-білі ділянки різної величини і форми, невидимі при звичайному
освітленні. Краї плям – різко пігментовані.
Люмінісцентна діагностика червоного вовчаку при ураженні
червоної окрайки губ: вогнища ураження контуруються більш чіткіше,
 22

розміри їх більші, ніж при звичайному освітленні. Зони гіперкератозу

світяться ніжно-білим кольором, ділянки атрофії – білуватим. В вогнищах
ураження на вустах візуалізується біле свічення з голубим відтінком, при
гострому процесі і відсутності атрофії – свічення голубуватого кольору.
При актинічному хейліті і лейкоплакії, які можуть нагадувати червоний
вовчак – свічення відсунє.
Люмінесцентна діагностика пізньої порфітії шкіри: добову сечу
помішують в посудину з темного скла, добавляючи 10-15 мл толуолу, для
попередження гнилостних процесів. Можна взяти разову кількість сечі
після нічного утримання, відлити в пробірку 5 мл і помістити під лампою
Вуда, реакція позитивна, якщо сеча набуває червоної флюоресценції, у
здорових людей – голубовато-біле свічення.

7. ПРОВЕДЕННЯ ПРОБИ БАЛЬЦЕРА

Застосовується для діагностики висівкоподібного лишаю (Pityriasis

versicolor). При замазуванні шкіри 5% спиртовим розчином йоду ураженні
ділянки, де роговий шар розрихлений забарвлюються більш інтенсивніше,
ніж здорові ділянки шкіри. При відсутності розчину йоду можна
користуватися аніліновими фарбниками. Необхідно пам`ятати, що при
залишковій лейкодермі після висівкового лишаю, особливо у осіб, які
опромінювалися ультрафіолетовими променями – проба Бальцера буває
відсутньою.

8. ВИЗНАЧЕННЯ ПСОРІАТИЧНИХ ФЕНОМЕНІВ

Для діагностики псоріазу має цінність ряд симптомів, до яких

відносять псоріатичну тріаду. При псоріазі вона є майже постійний
симптом при прогресуючій і стаціонарній (рідше) стадіях псоріазу. При
пошкрябуванні (граттажі) псоріатичних елементів (папули, бляшки)
лущення збільшується і луски приймають біле забарвлення, нагадуючи
 23

краплю розтертого стеарину (феномен «стеаринової плями»). При

подальшому пошкрябуванні до зернистого шару епідермісу луски
знімається і оголюється рожева волога плівка (феномен «термінальної» чи
«псоріатичної» плівки). При продовженні пошкрябування до сосочкового
шару дерми – на поверхні плівки утворюються маленькі крапельки крові.
Число їх залежить від кількості уражених при пошкрябуванні капілярів,
які входять в сосочки – феномен « точкової кровотечі» (Auspitz), чи
«кров’яної роси» (Поспелова). Пошкрябування проводять предметним
склом, або тупою стороною скальпеля.
Патогістологічна суть псоріазу (пара кератоз, акантом, папіломатоз)
лежать в основі цих феноменів.

9. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ СИМПТОМУ НІКОЛЬСЬКОГО

Цей феномен виявлений Нікольським (1896) при листовидному

міхурнику і в дальнійшому знайдений при всіх формах істинного міхурника.
Феномен, або симптом Нікольського широко використовується в
діагностиці істинного міхурника/пузирчатки і інших дерматозах, при яких
утворення міхура/пузира супроводжується акантолзізом. Цей феномен
викликається трьома способами:
а) потягнувши пінцетом за шматок епідермісу пузиря, що тріснув,
побачимо відшарування шкіри на видимо неушкодженій ділянці, що
прилягає до пузиря;
б) потерши ділянки шкіри між двома пузирями зауважимо, що
епідерміс відшаровується із злиттям пузирів між собою і утворенням одного
великого пузиря;
в) потерши шкіру на ділянках, віддалених від місць ураження, де
ніколи не було пузирів, побачимо що епідерміс теж відшаровується з
утворенням ерозії.
Варіантами симптому Нікольського є описаний G-Asboe-Hansen при
істинному міхурнику феномен збільшення площі пузира/міхуря при
 24

натискуванні на його центральну частину і феномен груші, описаний

Шеклаковим (1961), який полягає в тому, що під тяжкістю накопиченої в
міхурі рідини площа основи його збільшується в центрі і міхур набуває
грушевидної форми.

10. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ СИМПТОМІВ ПОСПЕЛОВА

Симптом кільця Поспєлова при червоному плоскому лишаї: у

випадку затруднення діагностики червоного плоского лишаю
застосовують метод запропонований Поспеловим (1886). На уражену
ділянку шкіри накладають водний зігріваючий компрес (марля, змочена
водою і компресний папір, вата, бинт) на одну добу. При знятті
компресу відмічається зміна кольору папули (бляшки) з червонувато-
бурого на білувато-фарфоровий, набухання, особливо виражене по
периферії елементу у вигляді кільця.
Симптом, ознака Поспєлова (при діагностиці туберкульозного
вовчаку): горбики при туберкульозному вовчаку, внаслідок руйнування в
них еластичних і колагенових волокон руйнування в них еластичних і
колагенових волокон, набувають тістуватої, м’якої консистенції.
Враховуючи цю особливість Поспєлов (1886) запропонував симптом
провалювання зонду. При легкому натискуванні на горбик ґудзиковим
зондом на поверхні горбику залишається вдавлення, яке дуже поступово
зникає. Це явище можна порівняти з картиною, яка спостерігається при
надавлюванні пальцем на дріжджове тісто. Якщо на горбик натиснути
зондом сильніше, то він ніби провалюється в глибину ліпоми – при цьому
візуалізується легка кровотеча і незначна болючість. Симптом більш
виражений при свіжій ліпомі.

11. МЕТОДИКА ЗАСТОСУВАННЯ

МІСЦЕВИХ ЛІКУВАЛЬНИХ
ЗАСОБІВ
 25

Місцеве лікування завжди потребує індивідуалізації і частого

спостереження лікаря за хворим. Одне з основних правил місцевого
лікування ряду шкірних захворювань: «подразненого не подразнюй». При
виборі форми лікарських засобів для зовнішнього застосування завжди
враховується степінь розповсюдженості процесу і його локалізацію, стадію
захворювання, характер і глибину запального процесу, анамнестичні дані
по відношенню переносимості різних видів і засобів місцевої терапії.
При всіх формах запалення можна використовувати креми тільки з
кортикостероїдами. Для успіху місцевого лікування шкірних хвороб має
також значення сама методика застосування місцевих лікарських засобів,
наприклад: втирання мазі в уражену ділянку шкіри може дати результат,
обернений такому як при змазуванні мазі. Тому лікуючий лікар, медсестра
повинні розповісти хворому як правильно використовувати той чи інший
зовнішній засіб для успішного результату лікування.
Зовнішні лікарські засоби найбільш часто застосовуються в
наступних фармакологічних формах:
1) розчин у вигляді примочок, волого висихаючих пов’язок,
компреси; 2) присипки; 3) бовтанки; 4) пасти; 5) креми; 6) мазі; 7) клей; 8)
пластир; 9) лаки; 10) мила.
розчини
Гостре запалення з мокнуттям
взбовтуючі суміші

лініменти
Гостре запалення без мокнутті
пудри

Підгостре запалення пасти

креми
 26

Хронічне запалення
мазі
Розчини: примочки, застосовують для зменшення гостро
запального процесу, припинення мокнуття, зменшення неприємних
суб’єктивних відчуттів печії та свербіжу. Протипокази для застосування:
вік до 5 і більше 60 років, ускладнення вторинною інфекцією, пасивна
гіперемія.
Методика застосування: примочки завжди необхідно робити
холодними. Для примочок застосовують марлю або заміняючи її тканину,
яку складають в 506 шарів. Поверх марлі (на відміну від компресу) нічого
не кладуть. Марлю змочують в розчині для примочок, віджимають і
відразу накладають на уражену ділянку шкіри. Не можна допускати
зігрівання марлі, тому її змочують не рідше, ніж кожні 5-10 хвилин.
Переважно примочки призначають протягом дня з перервами, процедура
виконання примочок триває 1-2 години.
Для примочок застосовують наступні розчини: резорцину, борної
кислоти, марганцево-кислого калію, риванолу, ляпісу (нітрат срібла) тощо.
Для терапевтичного ефекту має значення не стільки якого складу
примочки, скільки її правильна техніка застосування. При неправильному
застосуванні примочки може наступити не покращення, а навпаки,
погіршення дерматологічного статусу. При зовнішньому застосуванні на
одних і тих же місцях хворий відчуває натягнутість і тріскання шкіри за
рахунок того, що під дією примочки шкіра стала сухою. Для того, щоб
уникнути привикання до одного й того ж фармакологічного засобу при
затяжних процесах розчини для примочок міняють. Найбільша помилка
при використанні примочок, коли хворий не міняє їх кожні 5-10 хвилин,
тобто дія холоду припиняється. Коли примочка погано переноситься тоді
застосовують цю примочку не на воді, а на фізіологічному розчині.
Вологовисихаючі пов’язки призначають при значному мокнуті
поверхні шкіри і наявності значного інфільтрату, а також при інтенсивних
суб’єктивних відчуттях.
 27

Методика застосування: на ураженні ділянки шкіри накладають

марлю, змочену одним з тих розчинів, які для примочок, а зверху кладуть
шар вати та забинтовують. Їх міняють кожні 4-5 годин. При цьому дуже
поволі випаровуються розчини, що супроводжується охолодженням
поверхні шкіри.
Протипокази: суха шкіра.
Компреси – в дерматології застосовують не часто. Вони мають
зігріваючу дію і добре розсмоктують шкірні інфільтрати, зменшують
запалення та захищають уражені ділянки від зовнішнього впливу. Для
компресів використовують буровську рідину, борну кислоту, свинцеву
воду. Іноді компреси накладають не тільки безпосередньо на уражену
шкіру, а на попередньо нанесену індиферентну пасту. При цьому також
проходить епітелізація мокнучих ділянок шкіри.
Протипокази: гостре запалення, ускладнене вторинною інфекцією.
Методика застосування: змочену в розчині матерію злегка
відживають, накладають на вогнище ураження, потім кладуть вощений
папір чи компесну плівку, зверху шар вати та бинтують.
Присипки – використовують для зменшення гостроти запалення
(при відсутності мокнуття), з локалізацією процесу в складках шкіри.
Вони адсорбують жир, піт, охолоджуючи і висушуючи таким чином
шкіру. Застосовують індиферентні мінеральні присипки (окись цинку,
тальк і інш.), іноді додаючи до них дезінфікуючі та протисвербіжні
засоби.
При призначенні присипок доцільно комбінувати мінеральні
речовини (цинк, тальк) і рослинні (крохмаль), так як перші добре
всмоктують жири, а другі – воду.
Протипокази: мокнуття, пасивна гіперемія, сухість шкіри.
Методика застосування: припудрюють.
Взбовтуючі суміші («бовтанки»): застосовують з ціллю зменшення
запальних явищ, висушування і охолодження. Розрізняють водні, водно-
спиртові і масляні взбовтуючі суміші або «Бовтанки». Найпростіша
 28

взбовтуюча суміш складається з рівних частин порошків і рідини, або 30-

50% порошкоподібних речовин 9цинк, тільк, крохмаль) і 50-70% рідини
(води і гліцерину, води, гліцерину і етилового спирту). Масляна бовтанка
складається з окису цинку (30,0) і рослинного масла (70,0).
Методика застосування: після взбовтування суміш з допомогою
палочки, обмотаної ватою чи кісточкою, наносять на уражені ділянки
шкіри. Рідкі частини суміші досить швидко випаровуються, особливо на
повітрі, а на поверхні шкіри залишається шар порошків.
Протипокази до застосування бовтанок: 1) масивне мокнуття; 2)
надмірна сухість уражених ділянок шкіри; 3) локалізація процесу на
волосистих ділянках шкіри.
Перевага взбовтуючих сумішей це є можливість їх застосування без
накладання пов’язок.
Паста - це суміш жирних речовин з індиферентними порошками в
рівних частинах. Вони займають проміжне місце між взбовтуючими
сумішами та мазями. Не призначаються на масивні мокнучі поверхні і
волосисті ділянки шкіри.
Застосовують при підгострих та загостренні хронічних запальних
дерматозів. Для підсилення протизапальної, протисвербіжної дії паст до
них додають іхтіол, препарати сірки та дьогтю, нафталін і т.д.
Методика застосування: пастою змазують уражену поверхню
шкіри, або коли кладеться пов’язка, пасту спочатку наносять на марлю, а
потім накладають її на уражену ділянку шкіри. Пасти, як і взбовтуючі
суміші застосовують 1 раз в день, так як вони, завдяки своїй густій
консистенції довше тримаються на шкірі. Залишки пасти змінають за
допомогою вати, змоченої в будь-якому індиферентному жирі.
Креми – лікарська форма, яка посідає проміжне місце між пастою і
маззю. Основа кремів: жири та жироподібні речовини, які можуть
змішуватися з водою, внаслідок чого утворюється густа або напівпуста
маса – емульсія.
 29

Методика застосування: наносять на чисту шкіру при підгострому

та хронічному запальному процесі.
Протипокази: мокнуття.
Масла – в чистому вигляді застосовують для очищення уражених
ділянок від вторинних нашарувань, знімаючи залишки лікарських
речовин.
Вживають: персикове, лляне, соняшникове, оливкове тощо.
Мазі – лікарська форма, основою яуої є жир або синтетична
жироподібна речовина.
Методика застосування: змазування, втирання, у вигляді мазевого
компресу.
Покази до застосування: наявність інфільтрації шкіри при
відсутності гострих або підгострих запальних явищ. Основою мазі є
жовтий вазелін, ланолін, свине сало. В мазеві основи в залежності від
показів додають: сірку, дьоготь, саліцилову кислоту, ментол тощо. Часто
використовують в практиці мазі, які містять кортикостероїди.
Протипокази: гостре запалення.
Пластирі – це густа липка маса у якій змішані у різних пропорціях
віск, каніфоль та інші речовини, до яких додається фармакологічний засіб.
Методика застосування: наклеюють.
Покази: фіксація пов’язок, хронічне запалення.
Протипокази: мокнуття.
Лак – це рідкий лікарський засіб, який при нанесенні на шкіру
швидко висихає, залишаючи тонку плівку. Основа лаку – еластичний
колодій.
Покази до застосування: для лікування обмежених уражень шкіри
при застійній інфільтраціх, гіперкаратозі.
Протипокази: мокнуття, гостре запалення.
Методика застосування: змазування.
 30

12. МЕТОДИКА УФ-ОПРОМІНЕННЯ ШКІРИ

ПРИ ПСОРІАЗІ ТА ІНШИХ ДЕРМАТОЗАХ
Метод базується на дії інфрачервоного випромінювання і давно
застосовують при лікуванні захворювань шкіри. В основі фізіологічної дії
ультрафіолетової радіації лежать три взаємозв’язаних процеси:
біофізичний, гуморальний, нервово рефлекторний. Біологічні властивості
ультрафіолетової радіації – це бактеріоцидна, вітаміноутворююча,
пігментностимулююча, гіпосенсибілізуюча, протизапальна і
імуностимулююча дії. Під дією її активується також функція коркової
речовини наднирників, підсилюються окисні процеси в тканинах. Всі ці
сторони біологічної дії УФ-радіації використовують при фототерапії
захворювань шкіри.
Для проведення штучного УФ-опромінення застосовують інтегральні
світлові джерела, селективні (короткохвильові або довгохвильові).
При призначенні ультрафіолетових опромінень першочергово
визначають біодозу – найменшу експозицію радіації, яка викликає чітку
еритемну реакцію шкіри. Необхідно пам’ятати, що при ряді хвороб
(екзема,нейродерміт, прогресуючий псоріаз) ерітемна чутливість шкіри
підвищується. У зв’язку з цим при визначенні біодози експозиція складає
не 1 хвилину, а 15-30 с.
Для сеансів ультрафіолетових опромінень використовують дози:
суберитемну (менше і біодози), малу еритемну (1-2 біодози), середню
еритемну (3-4 біодози), гіпереритемну (більше 4 біодоз).
Процедури проводять по 3 основним методикам:
- загальне опромінення всієї поверхні шкіри, починаючи
з суберитемної дози і поступово доводячи до еритемної (при
розповсюджених дерматозах);
- сегментарні (зональні) опромінення гіпереритемними
дозами окремих сегментів (паравертебральної, шийної,
поперекової ділянок);
 31

- місцеве опромінення вогнищ ураження

гіпереритемними дозами при обмежених формах дерматозів.
Загальні УФ-опромінення призначають по 3 схемах: основній
(починаючи з ¼ біодози з поступовим збільшенням до 3 біодоз; курс – 20
процедур), прискореної (починаючи з ½ біодози до 4 біодоз; курс 15
процедур), сповільненої (починаючи з 1/8 біодози до 3 біодоз, курс 25
процедур). В дерматології застосовують основну і прискорені схеми.
Протипокази: системний червоний вовчак, вульгарний міхурник,
фото дерматоз (світлова віспа, сонячна екзема, пруріго і інш), шкірна
порфірія, злоякісні новоутвори шкіри, гостра екзема з явищами мокнуття,
псоріатична еритродермія.
Ультрафіолетове опромінення при псоріазі: при УФ-опроміненні дія
пов’язана в першу чергу з гальмуванням підвищеної при цьому
захворюванні клітинної проліферації. УФО приводить до нормалізації
структур епідермісу. Використання УФ-опромінення в прогресуючій стадії
– питання спірне. Більшість авторів рахують це проти показом із
можливістю загострення і розвитку еритродермії.
Псоріаз. Загальне УФ-опромінення: при розповсюджених формах
захворювання з міліарною папульозною висипкою лікування проводять по
прискореній схемі. Віддаль 100 см, початкове опромінення ½ біодози.
Максимальне опромінення 4 біодози. Процедури по 2 дні підряд або через
день. Курс лікування 16-18 опромінень.
Секгментарно-зональне УФ-опромінення: діють на рефлексогенні
зони (комірцеві, трусикові, сегменти хребта) з віддалі 100 см.
Використовують середньо-еритемні і гіпереритемні дози (2-4-6 біодози).
Процедури проводять через 2-5 днів після зменшення попередньої
еритеми. Курс 10-12 опромінень.
Вогнищеве опромінення: рекомендовано при обмеженому
бляшковому псоріазі. Діють на окремі шкірні вогнища з віддалі 50 см.
Застосовують 5-6 біодоз з інтервалами в 2-5 днів. Курс 6-8 опромінень.
 32

Опромінення проводять до мазевої терапії. Їм передує ванна чи

теплий гігієнічний душ. Для підсилення дії УФО опромінення
рекомендується поєднання застосування дігтярних лосьйонів чи кремів
(метод Геккермана).
Піодермії. При піодерміях – лікування ефективно в фазі інфільтрації
при глибоких гострих стафілодерміях (фурункул, карбункул, гідраденіт);
при лікуванні хронічних форм піодермії (фурункульоз, хронічна
виразкова піодермія, ектима, сікоз).
При глибоких стафілодерміях – діють безпосередньо на вогнище
ураження. Віддаль 50 см. Використовують 3-4 біодози. Процедуру
повторюють через 1-2 дні. Курс 5-6 процедур.
Фурункульоз: застосовують УФ-опромінення по прискореній схемі.
Дерматомікози. Висівкоподібний лишай – загальні УФ-опромінення
по прискореній схемі з ціллю доповнюючої мікостатичної дії та
відновлення пігментації в вогнищах.
Туберкульоз шкіри. УФ-опромінення – в холодну пору року
застосовують як загальне опромінення, так і по основній, прискореній або
сповільненій схемах. Повторні курси через 2-3 місяці. При індуративній
еритемі Базена призначають місцеві УФО. Застосовують3-4 біодози 1 раз
в 3-5 днів. Курс 6-8 опромінень.
Вірусні захворювання шкіри. Простий герпес. Дія УФО на вогнище
ураження. Віддаль 50 см. Призначають 2-4 біодози. Процедури проводять
через 1-3 дні. Курс 4-5 процедур.
Оперізуючий лишай. При розповсюджених формах: сегментарне УФ-
опромінення. Діють на ділянку відповідних спинномозкових гангліїв,
використовують 2-3 біодози. Проводять процедури через 1-2 дні. Курс – 5-
6 процедур. При обмежених формах – місцеве УФО. Діють на уражену
ділянку на віддалі 50 см. Застосовують від 2 до 4-5 біодолз. Одночасно
опромінюють відповідні сегменти спинного мозку. Кус – 5-6 процедур.
Іхтіоз. УФО сприяє покращенню процесів кератинізації.
 33

Застосовують загальні УФО по основній на прискореній схемах. Курс 15-

20 процедур. Позитивні результати отримані при призначенні зональних
УФ-опромінень.
Екзема. УФО застосовують з обережністю, особливо у дітей, у яких
часто спостерігається висока ерітемна чутливість шкіри.
Дизгідроз. Загальне УФО по основній і сповільненій схемах.
Курс 15-20 процедур.
Нейродерміт. Загальне УФО по основній і прискореній схемах.
Зональне окремих зон, застосовуючи 3-4-6 біодоз, 1 раз в 3-5 днів.
Пруріго. Загальне УФО по основній і сповільненій схемах. Курс 12-
14 сеансів. Протипоказані дітям з підвищеною фото чутливістю шкіри.
Червоний плоский лишай. При розповсюдженій формі в
стаціонарній стадії загальні УФО по основній та прискореній схемах
курс 15-20 опромінень.
Вульгарні вугрі. УФО по прискореній схемі, або вогнище УФО (2-4
біодози) через 2-3 дні, на курс 10-15 процедур.
Вогнищева алопеція. УФО на вогнища уражень використовують в
еритемних і гіпереритемних дозах (2-3 до 6-8 біодоз). Уражені ділянки
за 30-60 хв. до опромінення обробляють спиртовим розчином
фотосенсибілізаторів.
Вітіліго. Проводять селективну УФО, курс 25-40 опромінень.

13. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ БЛІДОЇ ТРЕПОНЕМИ ТА

ГОНОКОКІВ
Методика визначення блідоїрепонеми. Мікроскопічна діагностика
виявлення збуднику сифілісу на ранніх стадіях захворювання
залишається найбільш достовірним методом діагностики сифілітичної
інфекції.
Найчастіще бліду трепонему знаходять при первинному сифілісі в
тканинній рідин, отриманій з шанкру, рідше – з елементів на шкірі і
слизовій оболонці – при вторинному сифілісі. Можливо виявлення
 34

трепонеми в матеріалі реґіонарних лімфатичних вузлів, а також в

цереброспінальній рідині.
Для отримання серуму з шанкру поверхню останнього обережно
вивільняють від некротичних мас і кірок стерильним тампотом, змоченим
ізотонічним розчином натрію хлориду. Дно виразки злегка подразнюють
платиновою лопаточкою, здавлюючи пальцями основну шанкру.
Матеріал з елементів на шкірі і слизовій оболонці отримують шляхом
зішкрябу.
Пункцію лімфатичних вузлів здійснюють в асептичних умовах за
допомогою шприца з товстою голкою.
Фіксуючи голку пальцями в лімфатичному вузлі, її злегка рухають
для розрушення сполучної тканини, вводять декілька крапель стерильного
ізотонічного розчину натрію хлориду і відсмоктують матеріал для
дослідження. Цереброспінальну рідину центрифугують для осадження
блідих трепонем.
Найбільш розповсюдженим є негайне дослідження отриманого
матеріалу. Нативний препарат вивчають в світлооптичному мікроскопі з
темнопольним конденсором, об’єктивом 40 і окуляром 7,10 або 15.
Фарбування препаратів проводять по способу Романовського-Гімзи при
неможливості дослідження з допомогою темнопольного конденсору. При
мікроскопічному дослідженні бліда трепонема має вигляд тонкої спіралі з
витонченими кінцевими відділами і рівномірними завитками тісно
розміщеними в середній частині тіла. В середньому вона має 8-10 завитків.
У нативному препараті можна спостерігати три види рухів: швидке
обертання навколо осі, вигинання клітин і рухання по гвинтовому чи
хвилеподібному шляху. Найбільш близькі по морфології до блідої
трепонеми є: Treponema macrodentium і microdentium, які є в рото глотці, а
також Treponema-retrinqens (зустрічаються на статевих органах). Тому
знадходження в препараті блідої трепонемами потребує достатньої уваги і
високої кваліфікації лікаря-лаборанта.
Дослідження блідої трепонеми в живому стані методом
 35

мікроскопічного вивчення матеріалу в темному полі – головний метод

визначення та основний лабораторний тест при встановленні діагнозу
первинного серонегативного сифілісу.
У випадках, коли неможливо використати цей метод тоді
рекомендують фарбування препаратів на бліду трепонему по методу
Романовського-Гімза. Мікроскопічне дослідження проводять в
імерсійній системі: бліда трепонема фарбується в рожевий або рожево-
фіолетовий колір, в той час, як інші трепонеми фарбуються в інтенсивно-
синюватий тон.
Для підтвердження діагнозу сифілісу з лабораторних методів
використовують серологічну діагностику.
До групи стандартних серологічних реакцій відносять:реакцію
Вассермана (RW) і дві осадкові реакції. Ці реакції уніфіковані і
рекомендовані як обов’язковий комплекс для серодіагностики сифілісу,
тому названі стандартними. Для проведення цих реакцій необхідно 4-5 мл.
Крові, яку отримують пункцією ліктевої вени або будь-якої іншої (у
грудних дітей – темпоральна вена). Перед взяттям крові необхідно
виключити прийом пацієнтом алкоголю, наркотичних речовин. Не
рекомендовано досліджувати кров після вакцинації, пологів, хірургічних
втручань, обширних травм (можливі неспецифічні результати). Забір крові
проводять не раніше 5-6 годин після останнього прийому їжі. Проросші,
жовтушні, гемолізовані, хільозні сироватки не придатні для дослідження.
Псля проведення самої реакції реєструють результати реакції Васермана:
- 4+ (повна відсутність гемолізу) різко позитивна;
- 3+ (гемолізу, який тільки почався) позитивна;
- 2+ (гемоліз значний);
- 1+, ± слабо позитивна, сумнівна;
- Повний гемоліз (від’ємна).
Група специфічних реакцій:
 36

1) РІБТ (реакція іммобілізації блідих трепонем). Оцінка

результатів РІБТ. Іммобілізація блідих трепонем від 0-20% -
від’ємний результат, 21-30% - сумнівний, 31-50%- слабо позитивний,
51-100% - позитивний;
2) РІФ (реакція імунофлюоресценції).
При мікроскопуванні в спеціальному люмінесцентному мікроскопі
бліді трепонеми будуть мати жовто-зелене свічення, інтенсивність якого
оцінюється від 1 + до 4 +.
Методика визначення гонококів. У діагностиці гонореї дані
лабораторних досліджень мають вирішальне значення. Етіологічна
діагностика проводиться з використанням бактеріоскопічних
(дослідження виділень з обов’язковим забарвленням їх метиленовим синім
і за Грамом) і бактеріологічних методів (посів виділень на спеціальні
поживні середовища). Якщо в препаратах при бактеріоскопії знайдені
типові гонококи, тоді культуральне дослідження не проводиться.
Топічна діагностика проводиться для точного визначення локалізації
запального процесу в уретрі за допомогою двохсклянкової проби. Більш
точна топічна діагностика здійснюється за допомогою уретроскопії, який
застосовують виключно при хронічній гонореї.
Методика постановки тьохсклянкової проби Ядассона. Ставлять
в випадку в’ялого перебігу запального процесу в сечовипускному каналі
при наявності симптомів заднього уретриту і від’ємної двохскляночної
проби. Попередньо хворого просять затримати сечу в сечовому міхурі
протягом 4 годин і більше.
Ізотонічним розчином натрію хлориду чи 2% розчином борної
кислоти промивають передній відділ сечовипускного каналу, змив
поміщають в склянку (перша порція). Потім хворого просять виділити 50-
100 мл. Сечі в другу склянку (друга порція) – змив з заднього відділу
сечовипускного каналу, а сечу, яка залишилася – в третю склянку (третя
порція). Наявність змін (мутність хлоп»я, плаваючі нитки) в першій порції
 37

сечі свідчать про ураження переднього відділу сечовипускного каналу, в

другій порції - заднього відділу, в третій порції – сечового міхура.

14 НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ
ХВОРОБИ СТАЦІОНАРНОГО
ХВОРОГО
І. Паспортні дані: прізвище, ім’я по-батькові, вік, стать, сімейний
стан, освіта, професія, місце праці, домашня адреса, час поступлення,
діагноз при поступленні.
ІІ. Скарги. Найперше описуються скарги, яке стало причиною
госпіталізації. Ці основні скарги детально висвітлюються. Окрім
основних, описують інші скарги.
Ш. Анамнез хвороби (Anamnesis morbi). Початок захворювання:
перебіг процесу в хронологічному порядку з вказанням динаміки змін в
вогнищі уражень: лікування в минулому, причини, з якими хворий
пов’язує своє загострення: причини госпіталізації.
ІV. Анамнез життя (Anamnesis vitae). Описують захворювання, які
перенесені в минулому. Сімейний анамнез (соціальне положення сім’ї,
санітарно-гігієнічні умови проживання і т.д.). У жінок – гінекологічний
анамнез. Професійний анамнез. Шкідливі звички. Шкірні та венеричні
хвороби у інших членів сім’ї. При збиранні анамнезу життя необхідно
дотримуватися правил деонтології.
V. Об’єктивні дані. Теперішній стан хворого (Status pracesens
communis).
Загальний огляд. Загальний стан хворого. Свідомість. Положення в
ліжку. Хода. Конституція. Характеристика стану шкірного покриву (колір,
вологість, жирність, еластичність, тургор, ріст волосся, стан нігтів,
рубцеві зміни, дерматографізм, чутливість шкіри).
Стан порожнини рота (зів, мигдалики, слизова порожнина рота,
зуби).
Лімфатична система (лімфатичні вузли:: величина, форма,
 38

консистенція, рухомість, болючість, спаяність з тканинами і між собою, чи

змінена шкіра над вузлами).
Стан органів дихання: грудна клітка (форма, деформація); тип
дихання, число за 1 хвилину. Об’єктивні дані перкусії та аускультації
легень.
Серцево-судинної системи: серце (дані перкусії, аускультації); пульс.
Артеріальний тиск.
Cистема органів травлення: запах, стан ясен, язика, живіт (форма,
дані пальпації).
Система органів сечовиділення: пальпація нирок. Симптом
Пастернацького.
Нервово-психічна сфера: поведінка, орієнтація в просторі, часі,
настрій, рух очних яблук, зіниці, реакція на світло. Наявність
патологічних рефлексів. Зір, нюх, смак, слух.
Ендокринна система: щитовидна залоза, наднирники (пігментація
шкіри і слизових), гіпофіз (акромегалія).
При описанні теперішеетрнр стану хворого всіх вищевказаних
систем конкретно відобразити тільки патологію, яка є у хворого.
УІ. Опис вогнища ураження (Status localis)
Клінічний огляд хворого необхідно проводити в приміщенні при +
18 до + 22 С, при денному освітленні і проводити огляд окрім ураженої
ділянки всього шкірного покрову. При загальному огляді звертаємо увагу
на розповсюдженість висипки по всьому шкірному покриві (дифузна,
генералізована) чи на обмеженій ділянці, оглядаючи при деяких нозологіях
типові ділянки локалізації; симетричність, асиметричність, розташування
по ходу нервових волокон. Відмічаючи форму та межі вогнища
визначають відношення вогнища до здорової шкіри, на фоні зміненої
шкіри.
Далі описуємо повну характеристику висипки, починаючи з
найсвіжіших первинних морфологічних елементів. При цьому звертаємо
 39

увагу на величину, відзначаємо моно-, поліморфність (істинна,

несправжня) висипки. Величина (в мм. Чи см.), колір (червоний, бурий,
синюшний і ін.); обриси (неправильні); межі (чітка, не чітка, не має меж,
виражається в межах нормальної шкіри); описують положення елементів
до рівня шкіри); описують положення елементів до рівня шкіри, вказуючи
форму (плоска, конічна, напівкругла, западає в центрі); характер поверхні
(гладка, ерозивна, виразкова, бородавчата); периферичний ріст
(відсутність, є); динаміка розвитку (зникають безслідно, залишають
рубець, рубцеву атрофію); оточуюча шкіра (не змінена, гіперемована і
т.д.). Характеристика вторинних морфологічних елементів (кірки: серозні,
гнійні, геморагічні; рубці: втягнуті, плоскі, гіпертрофічні і ін.; луски:
висівкоподібні, пластинчаті (м’які, великі); вторинні плями: пігментні і
депігментовані; ліхеніфікація, вегетація тощо. Далі відзначаємо моно,-
поліморфність (істинна, несправжня) висипки.
VІІ. Попередній діагноз та його обгрунтування.
Враховуючи сукупність даних морфологічного та клінічного станів
діагностики обгрунтовуємо попередній діагноз.
VІІІ. Дані лабораторних та спеціальних дерматологічних
методів дослідження.
Проводимо комплекс рутинних клінічних аналізів та визначений,
щодо попереднього діагнозу, комплекс необхідних клінічних,
мікологічних, мікробіологічних, функціональних, біохімічних,
імунологічних, гістологічних методів дослідження. При потребі —
проводимо консультації суміжних спеціалістів.
ІХ. Диференційний діагноз.
Проводимо із захворюваннями, які мають подібну дерматологічну
симптоматику, враховуючи всі суттєві ознаки на кожному з етапі
діагностики.
Х. Остаточний діагноз (клінічний, ускладнення основного
захворювання) та його обґрунтування.
 40

На основі даних морфологічного, клінічного етапів діагностики та

враховуючи лабораторні, спеціальні дерматологічні методи і методики
обстеження етіопатогенетичного етапу виставляється остаточний
діагноз. При формуванні остаточного клінічного діагнозу вказується:
нозологічна форма; розповсюдженість та локалізація; клінічна форма;
гострота перебігу; стадія розвитку.
Далі констатується: ускладнення та супутня патологія.
Остаточний клінічний діагноз написати латинською мовою
(нозологія).
ХІ. Етіологія і патогенез захворювання (у даного хворого
конкретно).
ХІІ. План лікування (загальне і зовнішнє). Призначаючи зовнішнє
лікування виписати рецепти латинською мовою.
ХІІІ. Прогноз захворювання у хворого відносно життя, одужання,
працездатності, перебігу хвороби.
ХІV. Епікриз.
Послідовно висвітлюються основні дані з усіх попередніх розділів
історії хвороби.
ХV. Використана література (учбова, наукова, методична)..

Взірець оформлення титульного листа

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького
Кафедра дерматології, венерології

Зав. кафедри:
 41

д.мед.н О.О.
изон Викладач:
доц. О.А. ілинська

ІСТОРІЯ ХВОРОБИ
Повний клінічний діагноз

Куратор: студент: (П.І.Б.)

факультет, курс, № групи

Львів — (рік)

15. ВИПИСУВАННЯ ОСНОВНИХ

ДЕРМАТОЛОГІЧНИХ
РЕЦЕПТІВ

Лікарські речовини, які застосовуються для зовнішнього лікування

шкірних хвороб, можуть бути приготовлені у вигляді різних
фармацевтичних форм.
Примочки у вигляді розчинів:
Резорцинова: Rp: Sol. Resorcini 1-2%
D.S. Зовнішнє
 42

Борна: Rp: Sol.Ac. Borici 2-3%

D.S. Зовнішнє
Марганцева: Rp: Sol. Kalii hypermanganici 1 : 1000 – 1 : 5000
D.S. Зовнішнє
Ріванолева: Rp: Sol. Rivanoli 1 :
1000
D.S. Зовнішнє
Р-н ляпісу: Rp: Sol. Argenti nitrici 0,20-0,25%
D.S. Зовнішнє
Цинкова: Rp: Sol. Zinci sulfatis 0,5%
D.S. Зовнішнє
Присипки і пудри:
Індиферентні : мінеральна Rp: Zinci oxydati
Talci veneti, aa.10,0
MDS.Зовнішнє.
рослинна:
Rp: Amylum triticum
Amylum oryzae
Amyli tritici aa.
10,0
MDS.Зовнішнє.
Комбіновані мінерально-рослинні:
Rp: Zinci oxydati
Talci veneti
Amyli tritici aa. 10,0
MDS.Зовнішнє.
Залежно від характеру ураження, суб’єктивних відчуттів хворого до
індиферентної присипки можна добавляти інші лікарські речовини.
Взбовтуючі суміші (бовтанки). Найпростіша взбовтуюча суміш
складається з рівних частин порошків та рідини.
Rp: Zinci oxydati
Talci veneti(S. Amyli tritici)
 43

Glicerini
Ag. Destillatae aa.25,0
MDS. Перед вживанням
взбовтувати. При відсутності гліцерину пропис
бовтанки змінюємо:
Rp: Zinci oxydati
Talci veneti
Sol.Ac. Borici 2%
MDS. Перед вживанням взбовтувати.
Бовтанки із спиртом:
Rp: Zinci oxydati
Talci veneti
Glicerini
Spiritus vini rectificati
Sol.Ac. Borici 2% aa 25,0
MDS. Перед вживанням взбовтувати.
До цього основного складу взбовтуючих сумішей по показах
додають інші лікарські речовини: сірку, дьоготь, іхтіол, анестезинін.
Rp: Ichthyoli 10,0
Zinci oxydati
Talci veneti aa. 20,0
Glicerini
Aguae distilatae aa. Ad 100,0
MDS. Перед вживанням
взбовтувати (10% іхтіолова
взбовтуюча суміш).
Консистенція бовтанок залежить від кількості в ній порошку чи
рідини: бовтанки рідкі чи густі.
Густа бовтанка: Rp: Zinci oxydati
Talci veneti aa. 30,0
. Glicerini
Aguae distilatae aa. Ad 100,0
 44

MDS. Зовнішнє.
Рідкі бовтанка: Rp: Zinci oxydati
Talci veneti aa. 25,0
. Glicerini
Spiritus vini rectificati
Ag. Destill. aa. 20,0
MDS. Зовнішнє.
Пасти — це рівна кількість порошку і жиру:
Rp: Zinci oxydati
Talci veneti aa. 10,0
Naphtalati 20,0
MDS.Зовнішнє
Rp: Zinci oxydati
Amuli trici ag. 10,0
MDS.Зовнішнє
Додаючи до основного пропису різні лікарські речовини –
отримуємо пасти різної дії.
Наприклад: Rp: Ac. Salicylici 0,6
Zinci
oxydati Talci
veneti
Lanolini
Vaselini flavi aa ad 30,0
MDS. (саліцило-цинкова
паста, або паста Ласара).
Змінюючи співвідношення порошків і жирів, можна отримувати
більш м’які або більш густі пасти.
Масла (персикове, оливкове, лляне, соняшникове).
Масляна взбовтуюча суміш: цинкове масло, яке складається з
рослинного масла і окису цинку.
Rp: Zinci oxydati 30,0
 45

OI. Persicorum ad 100,0

MDS.Зовнішнє
До цинкового масла можна додати ту чи іншу лікарську речовину:
Rp: Ichthyoli 5,0
Zinci oxydati 30,0
OI. Persicorum ad 100,0
MDS.Зовнішнє
Мазі. Найбільш часто застосовують як зовнішній лікарський засіб в
дерматології. Звичайною основною для мазей є вазелін. З тваринних жирів
як основу для мазей використовують ланолін та очищене свине сало.
Менше застосування має віск білий, жовтий). Неподразнюючою основою
є спермацет. В основу мазей іноді включають рослинні жири і масла
(персикове, касторове масло, масло какао). Для основи мазей можна
використовувати ще й нафталан.
Індиферентні мазі: Rp: Ung. Wilsoni
MDS. Зовнішня
У мазеву основу можна додавати різні активні лікарські речовини в
залежності від показів (сірку, дьоготь, іхтіол і т.д.).
Частіше знаходять застосування мазеві основи з різних синтетичних
речовин. Випускають мазі до складу яких входять лише корти
стероїди/ГКС (флуцинар, сіналар, сінафлан); ГКС і антибіотики
(целестодерм, гіоксизон); ГКС і антисептичні речовини (лорінден-С,
дермазолон); ГКС і саліцилова кислота (лорінден-А, діпросалік).
Креми. Основою для кремів є жири або жироподібні речовини, які
можуть змішуватися з водою, наприклад – ланоліновий крем.

16. СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ

ЛІТЕРАТУРИ І. Навчальна основна
література
1. Кожные и венерические болезни : руковод. для врачей : в 4-х т. /
Под ред. Ю.К. Скрипкина. – М.: Медицина, 1995. – Т. 3. – 447 с.
 46

2. Коляденко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби / В.Г. Коляденко,

В.І.Степаненко, П.В.Федорич та ін. – Вінниця: Нова книга. –2006. – 421с.
3. Кравченко В.К. Шкірні та венеричні хвороби. – К., 1995. – 300 с.
4. Савчак В. Практична дерматологія: навч. посібник / В.Савчак,
С. Галникіна. – К.: Укрмедкнига, 1998. – 508 с.
5. Степаненко В.І. Дерматологія, венерологія / В.І.Степаненко,
М.М.Шупенько, О.О.Сизон та ін.: підруч. під заг. ред. д-ра мед.наук,
проф. В.І Степаненка для студ. вищих мед. нач. закладів ІV рівня акред. –
К.: КИМ. – 2012. – 848 с.
ІІ. Навчальна додаткова література
1. Адаскевич В.П. Кожные и венерические болезни / В.П. Адаскевич,
В.М. Козин: учеб. руковод. – М.: Медицинская литература. – 2006. – 672
с.
2. Мавров И.И. Основы диагностики и лечения в дерматологии
и венерологии. – Харьков, 2007. – 800 с.
ІІІ. Методична література
Методичні основи підготовки та проведення навчальних занять в
медичних вузах ІІІ-ІV рівнів акредитації відповідно до теми, розроблені у
вищих навчальних закладах згідно з «Положенням про кафедру»:
1. Основи діагностики шкірних хвороб / Туркевич Ю.М., Сизон
О.О.: посібник для студентів Ш-IV рівнів акрид. вищих медичних закладів.
– Львів, 2000. –58 с.