Давайте розберемо основні історичні міфи якими спекулює росія щодо «Дня

Пабєди»

Міф 1. Велика Вітчизняна війна.

«Суть міфу»
Міф-термін: назва «Велика Вітчизняна війна Радянського народу проти німецько-фашистських
загарбників» означала боротьбу у єдиному пориві проти ворога-супостата за спільну радянську
Вітчизну, а тому як історичний термін — єдино правильна.
Факти стисло. «Велика Вітчизняна війна» — це радянська історіографічна та ідеологічна
концепція, яку створив СРСР та яку дотепер нав’язливо використовує росія як альтернативу до
терміна «Друга світова війна» зі сподіванням зберегти вплив на Україну та пострадянські
республіки. Спочатку словосполучення було ординарним ідеологічним кліше. Вперше воно
прозвучало у виступі Йосифа Сталіна по радіо 3 липня 1941 року. Після 23 серпня 1939 року
співпраця комуністів та нацистів тривала майже 22 місяці протягом 1939–1941 років. Назва
«Велика Вітчизняна війна» — це фіговий листок для союзу Гітлера та Сталіна. Радянська
пропаганда після нацистської агресії намагалася прикрити ним факт попередньої співпраці двох
тоталітарних режимів.
«Друга світова» і «Велика Вітчизняна» — не тотожні поняття ані хронологічно, ані
географічно
Участь України у Другій світовій війні не обмежувалась періодом протистояння СРСР та
Німеччини у 1941–1945 роках.
Уже від самого початку 1 вересня 1939 року ця війна торкнулася території України. До останнього
дня Другої світової війни — 2 вересня 1945 року — майже на всіх її фронтах у складі збройних
сил не тільки СРСР, але й Польщі, Канади, США та інших країн Об’єднаних Націй зі зброєю в
руках боролися солдати та офіцери-українці.
Масова здача у полон солдатів і офіцерів Червоної армії також була свідченням того, що сотні
тисяч радянських громадян не були готові воювати за сталінський режим і не сприймали цю війну
як «Вітчизняну»

Міф 2. Радянський Союз завжди був непримиренним противником німецьких

нацистів
«Суть міфу»
СРСР завжди був послідовним противником нацизму.
Факти стисло.
У міжвоєнний період Москва і Берлін прагнули зруйнувати лад, встановлений переможцями
Першої світової війни. Протягом 1922–1933 років Радянський Союз допомагав Німеччині
відновлювати військовий потенціал. Російські більшовики мали на меті світову комуністичну
революцію, тож в 1923 році не цуралися підтримувати німецьких нацистів. В період 1933–1939
років СРСР та Німеччина поводилися як ідеологічні вороги, що дозволило їм отримати підтримку
міжнародного співтовариства. Накопичені сили Сталін та Гітлер використали для спільного
розв’язання Другої світової війни. Для підготовки німецьких військовослужбовців СРСР
організував навчально-дослідні центри «Липецьк» (авіатори), «Кама» (танкісти), «Томка» (хімічне
озброєння). Стажування в СРСР проходили майбутні військові командири Третього Райху. У
вирішальний 1939 рік Сталін свідомо зруйнував спроби організації антигітлерівської коаліції за
участі СРСР. За приєднання до союзу з Францією та Великою Британією радянський вождь
вимагав права на окупацію східних регіонів Польщі. Це була неприйнятна умова. 23 серпня 1939
була укладена Угода про ненапад між Німеччиною та СРСР розрахована на 10 років. Що
важливіше, до договору додавався таємний протокол, який став відомим лише після поразки
Німеччини в 1945 році. Цим протоколом визначались радянські та німецькі «сфери впливу» в
Північній та Східній Європі. Протокол складався з короткої преамбули та таких чотирьох пунктів:
1. У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу
Балтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви
одночасно є межею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо
Віленської області визнаються обома сторонами.
2. У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Польської
держави, межа сфер інтересів Німеччини та СРСР буде приблизно проходити по лінії
рік Нарви, Вісли і Сяну. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної
Польської держави, і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясованим
лише протягом подальшого політичного розвитку.
3. Стосовно Південно-Східної Європи з радянської сторони підкреслюється зацікавленість
СРСР у Бессарабії. З німецької сторони заявляється про її повну політичну
незацікавленість у цих областях.
4. Цей протокол зберігатиметься обома сторонами в суворій таємниці.

Міф 3. Війна для України почалася 22 червня 1941 року

«Суть міфу»
Війна для українського народу розпочалася від моменту агресії Третього Райху проти СРСР 22
червня 1941 року.
Факти стисло.
Ще до початку Другої світової війни, 14–18 березня 1939 року, українці Карпатської України
воювали за власну свободу з Угорщиною, яку підтримувала гітлерівська Німеччина. Коротка
боротьба Карпатської України коштувала, за різними даними, від 2 до 6,5 тисяч життів її
захисників.
Українці у складі армії Польської держави почали воювати з Німеччиною з 1 вересня 1939 року.
Серед мільйона польських військових 106–112 тисяч (за деякими оцінками, до 120 тисяч) були
українцями. У боях у вересні 1939 року загинуло близько 8 тисяч українців-громадян Польщі. Від
17 вересня 1939 року у конфлікт вступила Червона армія. Після вторгнення радянських військ на
територію Польщі українці брали участь у бойових діях і на боці Польщі, і на боці СРСР.

Міф 4. Німецько-фашистські загарбники

«Суть міфу»
Іще один міф-термін: усі супротивники СРСР у цій війні є фашистами.
Факти стисло.
Назва «фашисти» була перетворена радянською пропагандою на ідеологічний жупел для
визначення усіх своїх супротивників: як до початку, так і під час та після Другої світової війни.
Ідеологічний констукт «фашисти» у радянській пропаганді з’явився іще в середині 30-х на
шпальтах передвоєнної преси для визначення найрізноманітніших політичних режимів від Італії
до Польщі. Наступним кроком радянської пропаганди стала заміна поняття націонал-соціалісти —
фашистами, слово «фашизм» набуло негативних конотацій і стало загальним для означення всіх
«соціалістично-робітничих» ідеологій, які конкурували із комунізмом, або ж політичних режимів,
які конфліктували з СРСР. Спробуємо розібратися, як і чому так сталося.
Гітлерівці завжди називали себе націонал-соціалістами.
Спочатку пригадаймо, хто такі фашисти, де і коли вони з’явилися?
Фашисти — це члени заснованого Беніто Муссоліні у 1919 році Італійського союзу боротьби
(Fasci italiani di combattimento). «Fascio» італійською означає «союз», «спілка», звідки і взялася
назва «фашист». На базі цього союзу у 1921 році постала Національна фашистська партія (Partito
Nazionale Fascista, PNF). 28 жовтня 1922 року фашисти провели Марш на Рим (Marcia su Roma),
під тиском якого італійський король Віктор Емануїл III запропонував їхньому очільнику («дуче»)
Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. За кілька днів, 31 жовтня, Муссоліні обійняв посаду
прем’єр-міністра Італії, яку з цього часу й практично до завершення Другої світової війни можна
вважати фашистською державою. Радянська пропаганда значно розширила географію
використання цього терміна. Окрім власне фашистської Італії та нацистської Німеччини,
пропагандисти називали «фашистськими» політичні режими Франциско Франко в Іспанії,
Міклоша Горті в Угорщині, Йона Антонеску в Румунії, Анте Павеліча в Хорватії і навіть Юзефа
Пілсудського у Польщі.
Чи мав стосунок нацизм до фашизму?
Фюрер Третього Райху Адольф Гітлер ніколи не перебував у лавах італійського фашистського
руху. З 1919 року він був членом Німецької робітничої партії (Deutsche Arbeiterpartei, DAP), 1920
року перетвореної у Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини (Nationalsozialistische
Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP). Німеччина у період 1933–1945 років, коли її очолював
райхсканцлер Адольф Гітлер, була нацистською державою, а не фашистською. Будь-який інший
термін, ніж нацисти або націонал-соціалісти, є некоректним щодо Гітлера, його прибічників та
політичних і мілітарних структур Третього Райху.
Чому ж Сталін уникав терміна «націонал-соціалістичний»?
Можна припустити, що радянські пропагандисти боялися аналогій між нацистами і комуністами.
Історична предтеча ВКП(б) — Російська соціал-демократична робітнича партія — мала граничну
подібність назви до Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Сталіну не подобалось
використання Гітлером терміну «соціалізм».
Таким чином, у СРСР з 1930-х років утвердилася традиція називати німецьких націонал-
соціалістів (нацистів) — фашистами.

Міф 5. Нацисти ешелонами вивозили чорнозем з України

«Суть міфу»
Чи нацисти наступали, чи відступали — неважливо: за першої-ліпшої нагоди вони складали в
піраміду автомати та бралися до лопати, знімали з землі шар родючого чорнозему та ешелонами
відправляли його в Райх.
Факти стисло.
Цей міф — напластування дуже різнорідних історій, як-от вивіз до Німеччини сировини,
продовольства та остарбайтерів, плани сільськогосподарської колонізації України німецькими
бауерами тощо. Натомість в реальності нацисти вели дуже скрупульозний підрахунок
награбованого майна — і в жодному звіті земля як ресурс не значиться.
Враховуючи «легендарний» стан радянських автодоріг та не дуже щільну мережу залізниць, нема
чого дивуватися, що німці постійно мали клопіт із постачанням до військ потрібних матеріалів. У
той самий час викопування, завантаження та транспортування землі — це надзвичайно
трудомісткий процес, а сама земля, навіть найродючіша, не дає миттєвого економічного ефекту.
Відповідно, обираючи між вивезенням марганцевої або залізної руди та чорноземом, нацисти
схилялися на користь руди.
Остарбайтерів до Німеччини нацисти вивозили масово. Але чорнозем — ні
У післявоєнні часи декілька дослідників сконцентрували свою увагу на темі награбованих
нацистами на сході багатств. Серед них, наприклад, автор з Німецької Демократичної Республіки
Н. Мюллер, українець із Франції В. Косик та багато інших. У жодному дослідженні, базованому на
ґрунтовних нацистських архівах, про вивезення з України чорнозему не йдеться.

Міф 6. Війна завершилася 9 травня.

«Суть міфу»
Війна для Радянського Союзу закінчилася 9 травня 1945 року.
Факти стисло.
Закріплення у свідомості радянських громадян 9 травня як дати закінчення війни є наслідком
історичної політики Радянського Союзу. Насправді, для СРСР Друга світова війна закінчилася
2 вересня 1945 року.
Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини у Реймсі підписали о 02:41 7 травня 1945
року.
На церемонії підписання була присутня група журналістів. Проте на вимогу представника СРСР
генерала Івана Суслопарова США і Британія погодилися відкласти публічне оголошення про
капітуляцію, щоб Радянський Союз міг підготувати другу церемонію капітуляції в Берліні. З
репортерів взяли обіцянку проінформувати про капітуляцію тільки 36 годин по тому — рівно о
15:00 8 травня 1945 року. Проте німецьке радіо повідомило про підписання капітуляції вже 7
травня о 14 годині 41 хвилині. Ще через годину, про це розповіло агентство «Associated Press»,
репортер якого Едвард Кеннеді після німецького повідомлення визнав себе вільним від обіцянки
тримати подію у секреті. Однак Кеннеді звільнили з агентства, і мовчання про капітуляцію
тривало на Заході іще цілу добу.
Удень 8 травня про капітуляцію Німеччини заявили офіційно.
У Радянському Союзі на інформацію про капітуляцію 7 травня наклали абсолютну заборону.
Причиною стало те, що радянський представник генерал Іван Суслопаров підписав акт у Реймсі,
не маючи на руках директив з Москви. Інструкції з Кремля на той момент іще не прийшли.
Незабаром після підписання акта генерал Суслопаров отримав телеграму Сталіна з категоричною
забороною підписувати капітуляцію.
Сталін обурився підписанням капітуляції в Реймсі, адже так провідну роль зіграли західні
союзники. Радянський вождь відмовився визнати цей акт та зажадав підписання нового акта про
капітуляцію Німеччини у здобутому Червоною армією Берліні, а також — як уже зазначалося —
поставив союзникам вимогу не робити офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу другої
капітуляції 9 травня за московським часом. У цій вимозі йому відмовили і прем’єр Великої
Британії Вінстон Черчилль, і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен. Черчилль пояснив, що
від нього буде вимагати інформації парламент. Трумен заявив, що прохання Сталіна надійшло до
нього занадто пізно та скасувати оголошення Перемоги неможливо. Сталін у свою чергу сказав:
«Договір, підписаний у Реймсі, не можна скасувати, але його не можна і визнати. Капітуляція
повинна бути здійснена як найважливіший історичний акт і прийнята не на території переможців,
а там, звідки прийшла фашистська агресія, — в Берліні, і не в односторонньому порядку, а
обов’язково верховним командуванням всіх країн антигітлерівської коаліції». У відповідь
союзники погодилися провести церемонію повторного підписання Акта про капітуляцію в Берліні.
8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом — або 9 травня о 00:43 за московським — у
берлінському передмісті Карлсхорст підписаний другий Акт про капітуляцію Німеччини. Його
текст майже дослівно повторює текст 7 травня. Карлсхорстський акт підтвердив час припинення
вогню, вказаний у Реймському акті — 8 травня о 23:01 за центральноєвропейським часом.
Того самого дня Президія Верховної Ради СРСР видала указ, яким оголосила 9 травня Днем
Перемоги.
У лютому 1945 на Ялтинській конференції Сталін дав обіцянку союзникам оголосити війну
Японській імперії через 2-3 місяці після закінчення бойових дій в Європі. На Потсдамській
конференції в липні 1945 союзники виступили з спільною декларацією, вимагаючи беззастережної
капітуляції Японії. Тому Радянський Союз вступив у війну з Японською імперією у серпні 1945
року. Акт про капітуляцію Японії був підписаний 2 вересня 1945 року. Так закінчилася Друга
Світова війна.