про мову

Хейтит - це така проста річ. Ну типу маю приклад. В мене є песик, і я піддтримую те,
що за собакою треба прибирати. Для того, щоб це стало нормою у суспільстві закони
необовязкові. Саме суспільство собачників може вплинути на це. Треба лише робити
зауваження. Але згодом я збагнула, що ділити собачників на гарних - які приберают, і
не гарних - які не прибирають, марна справа. Як і гримати на тих, хто вважає, що
прибирати не потрібно. Отже, я виробила тактику. Коли я бачу таких, господарів і бачу
як собачка робить свої великі справи, то я звертаю на це увагу, і одразу даю пакетик,
для того щоб прибрати, пояснюю, що тут в нас дітки можеть гратися, або ви ж і самі
можете вступити. В мене набагато більше перемог, коли я дякую людям, коли вони
прибирають, ніж коли я дивилася на них з висока та гримала на них.
До чого тут мова? Ви помітили як легко було нас поділили під час війни? На справжніх
та не справжніх українців? Ті хто з дитинаства говоре на український мові хейтять тих
хто не говорив. Україномовні люди часто кажуть про те, що їх притісняли, і роблять це
у відповідь вважаючи це справедливим. І можливо, вони праві, але насилля порджує
насилля, тиснення - опір і так далі.
Питання у тому, що ви досягаєте при цьому. Тут як з песиками - ніхто не буде тебе
слухати, коли ти порушуєшь кордони іншої людини і наказуєшь їй як жити.
Я вважаю, що тільки ємпатія може створити гарне цивілізоване суспільство. Тож на
своємо прикладі, я спробую цю емпатію у вас пробудити.
Місто в якому я народилася, родину та час, свою стать та навіть деякі властивості
характеру, я не обирала. Нажаль. Наврядчи чотирирічна дитина мала вибір почати
лепотіти українською чи російською. У свої чотири роки я була не надто говірка, але
прослуховування старшим братом пісні Децела Кров моя кров дали свої плоди, і ось я
в чотири роки читала напамять пісні цього виконавця, навіть у ритм). Справа в тому,
що багато поколінь у моїй сімї горорили саме російською. Моя бабуся навіть не знає
уркїньскої мови. Русифікація в україні була трагедією, але я навіть не можу згадати що
про це мені розповідали. Я ніколи не зміню того факту, що перші гурти які я слухала BB
альянс, B.O.B, Mary jane, Каста та Тріада були саме російськими. Мені не вдасться при
згадуванні Іроніі долі не асоціювати це з новим роком. ба більше, моя сімя різдво
почало святкувати, коли я в 25 ввела цю традицію(Лвів надихнув мене). Моє дитинство
вже відболося, мої перші слова кохання вже сказані, мої спогади майже 30 років вже
заисані саме російською мовою. Моє рідне місто в окупації, моя мама та бабусі там, і
мені так шкода і так прикро, що все це відбувається.
Зараз я пишу це українською, бо едине, що можу зробити я, що залежить від мене, це
зробити так, щоб у моїх дітей Рідною мовою була україньска, а не російська. Я не можу
змінити того, де та ким я народилася, але я маю змогу вплинути на майбутнє. Я не
хочу нікого звинувачувати, бо я знаю - грубощі, сила і тиснення, ще ніколи не
призводили до гарних результатів. Така модель проведінки прихводила лише до
трагедій.
І останнє, той кого не можна називати, намагається розєднати нас, він намагається
посіяти паніку, тероризуючи нас. Але в нього немає головнішого у житті, він втратив це
на шлаху до свого “трону” - це любов. Тож любімося, юо ми того варті, будемо
дружнімі, бо ми того варті, робімо кроки до розуміня, бо ми того варті. Свіло завжди
перемагає темряву, тож стьньмо тим світлом.