РЕФЛЕКСІЯ В ТЕКСТІ,

ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ
 ПЛАН

1. Що таке рефлексія?

2. Рефлексія і текст.
3. Основні функції рефлексії в тексті.
4. Засоби вираження рефлексії в тексті.
5. Форми рефлексії в тексті.
6. Висновок
7. Інформація про дослідників даної теми.
8. Література
• «Воістину великий той автор, що
навчає не готовому розумінню, а
рефлексії - здатності приходити до
розуміння самостійно».

Г.І. Богін
Рефлексія - це форма вираження свідомості, один із
проявів авторської суб'єктивності у тексті, що
виражається в дії розуму автора у спробі вирішити
питання, хто він, який він у світі пізнання.
Дана дія розуму автора обумовлена
самозацікавленістю і приводить до внутрішнього
самопізнання через входження в себе. Іншими
словами, рефлексія - це спрямованість свідомості на
усвідомлення самого себе, свого твору, взагалі, світу,
що навколо.
 • Рефлексія в тексті містить у собі і літературні, і
нелітературні мовні практики і найчастіше є
притаманною для художніх текстів.
• Одна з дослідників рефлексії в тексті І. Т. Вепрєва
розглядає рефлексію як особливий мовний
механізм, вербальною формою якого є рефлексив .
• Даний термін на її думку, підкреслює головну,
родову рису подібних утворень – наявність
рефлексії, тобто направленість свідомості на
пізнання самої себе.
• Дослідники вважають, що рефлексиви виконують когнітивну
функцію, збагачують способи категоризації дійсності і вносять у
її уявлення елементи емпіричного досвіду, міфологічного і
культурно-національного світосприйняття. Якщо говорити
простіше, то рефлексія в тексті виконує наступні функції:
По-перше
По-друге
Вона дає
можливість читачу По-третє
Пряме вираження
глибше проникнути автором своїх
в художній світ Авторська
поглядів і переконань рефлексія виступає
тексту, осягти сприяє
суть авторської ідеї. тією єднальною
ланкою, що поєднує
частини
літературного
твору в єдине ціле.
 Д.П. Бак
виділяє :

рефлексію оповідача рефлексію персонажа

Рефлексія оповідача являє собою Рефлексія персонажа

вставні міркування про природу рухається у світі безпосередньо
літературної творчості, про процес життєвих подій, не досягаючи
написання даного літературного рівня їхнього словесного
твору. Даний вид рефлексії замкнутий
перетворення
у риторичній сфері тексту, тяжіє до
традиціонального, риторичного етапу
розвитку літературної самосвідомості
 метатекст

різноманітні
авторські засоби
відступи і вираження
міркування авторської
модальності
Традиційними
зонами
рефлексії
внутрішньо-
текстового
автора є :
 заголовки і підзаголовки

Рамкові компоненти
епіграфи і присвяти
тексту

авторські передмови,
післямови і примітки,
вставні тексти
… з одного боку, є формою прояву авторської
суб'єктивності; з іншого боку - це спроба автора
наблизитися до читача, сформулювати читацьку
установку на сприйняття твору.
СЕРЕД ВИЩЕВКАЗАНИХ РАМКОВИХ КОМПОНЕНТІВ
СЛІД ЗАЗНАЧИТИ ОСОБЛИВУ ВАЖЛИВІСТЬ ТИХ,
КОТРІ РОЗТАШОВУЮТЬСЯ НА ПОЧАТКУ
ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
 ЗАГОЛОВОК ТЕКСТУ -
• це іпостась самого твору у його адресованої читачу авторській
інтерпретації. Для усвідомлення важливості заголовка при
аналізі тексту необхідно прийняти за аксіому думку, що
більшість текстів були озаглавлені авторами вже після
завершення роботи над ними. Тому читач і повинний пройти
весь шлях створення художньої дійсності. Проходження цього
шляху в значній мірі спрощується авторськими підказками,
наприклад, гіперсемантизацією ключових думок у тексті шляхом
повтору заголовних слів.
•
 ЕПІГРАФ -
це той компонент тексту, що вибирається автором усвідомлено, навмисно,
відповідно, відбиває рефлективний тип авторської суб'єктивності. Найважливіше
призначення епіграфа - служити виразником авторської ідеї.
• Для формування читацької установки важливий не тільки епіграф, але і
його походження: тимчасова, просторова, соціокультурна, персонологічна
віддаленість джерела.
• Знання/незнання початкового тексту (автора, ситуації) грає важливу роль,
що визначає ставлення читача як до твору, який ілюструє епіграф, так і до
автора, до його письменницької культури. Крім цього, нерідко узагальнююча
глибина епіграфа змушує читача звернутися і до початкового тексту, з якого
було зроблено висновок, у пошуках контексту, який породив універсальний
висновок.
• Епіграф, отже, виконує й роль стимулу, що провокує читацький інтерес у
декількох напрямках - до книги, якій він передує, до інших творів даного
автора, до власного тексту-джерела.
 МЕТАТЕКСТ: АВТОРСЬКІ МІРКУВАННЯ ТА
ВІДСТУПИ
• Ці дві композиційно-мовленнєві форми є невід'ємною частиною
авторського дискурсу, тому що спрямовані на створення авторської
суб'єктивної картини світу в межах простору художнього твору.
• Це своєрідний автодіалог, у процесі якого автор розробляє свої
основні концепти, метафори, символи. Саме пряме слово автора є
безпосереднім вираженням його суб'єктивності, зрушенням убік
активної взаємодії з героями, читачами, іншими адресатами. Автор
запрошує їх зважити, оцінити, обміркувати разом з ним те, що
відбувається в зображуваному ним світі.
• І міркування, і відступ є проявом літературної особистості автора,
засобом будування шляху до реального читача. Саме в цих формах
рефлексії авторські інтонації найбільш помітні.
• Однією з ознак літературної рефлексії є наявність
у творі вставних текстів, які дослідники
називають «дзеркалами» для основного.
• У цьому змісті читацька рефлексія також
створює тексти в тексті літературного твору,
що піддаються інтерпретації. В
авторефлексивному творі ці види текстів у
тексті об'єднані, а в якості авторів і читачів (не
втрачаючи свого основного статусу) виступають
і персонажі .
 РЕФЛЕКСІЯ, ЩО МОЖЕ БУТИ ВИРАЖЕНА В
ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ, - ЯВИЩЕ
БАГАТОПЛАНОВЕ.

• Поняття «рефлектуючий автор» містить у собі суб'єкта

художньої діяльності, героя і читача, що знаходяться в
ситуації рефлексії. Автор може прямо або непрямо
рефлектувати свою позицію. Цю діяльність автора у
ставленні до власного тексту умовно називають також
автоінтерпретацією.
• «Рефлектуючий герой» - одна з можливих
форм переходу із суб'єктивного плану автора в
об'єктивний план його твору.
• Найчастіше, це герой, наділений
поінформованістю, більше інших залучений до
розуміння авторської волі. Рефлектуючий
герой займає в тексті центральне місце, і його
фігура, є незамінною.
• Такий герой залучений до задачі автора-
творця, у чому б вона не виражалася .
• Подібне розташування героя, іноді наділення його
деяким «сверхзнанням» приводить до об'єднання його
з автором у рішенні основного творчого завдання.
Безумовно, у цих стосунках автора і героя провідна
роль належить автору, і життя героя розгортається
відповідно до задуму автора-творця.
• Однак,присутність у тексті рефлектуючого героя
допомагає автору знайти, усвідомити і показати себе
у своєму творі.
ТРЕТІЙ ТИП РЕФЛЕКСІЇ ЯК ХУДОЖНЬОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ – «РЕФЛЕКТУЮЧИЙ ЧИТАЧ»
Сприйняття художнього тексту, що вимагає «співпереживання»
читача, багато в чому обумовлено індивідуальністю сприймаючого:
його…

начитаністю

рівнем культури

розумінням законів художньої

зображальності, стилістичних прийомів
 САМЕ РЕФЛЕКСІЯ ПРИВОДИТЬ ЧИТАЧА ДО
РОЗУМІННЯ ЗМІСТУ.

• Рефлексія читача - це збагнення ідеї автора, вираженої

різноманітними текстовими засобами.
• У певному сенсі, автор і адресат обмінюються ролями: не
автор конструює свого читача, а читач конструює свого
«автора».
• Сам процес рефлексії стає для читача предметом творчої
активності в актуальному для нього (читача) контексті.
Читач шукає власні шляхи інтерпретації тих мовних світів,
що рефлектуються автором або героєм.
 • Вчені, які досліджують герменевтичні схеми, неодноразово
вказували на той факт, що письменники ведуть читача різними
шляхами до рефлексії над питаннями буття, і функція будь-
якого тексту саме і полягає в тому, щоб звертати увагу
читача на проблеми людського існування у світі.
• Ця модель рефлексії актуалізується крізь механізм читацького
розуміння. Діяльність читача при сприйнятті художнього
тексту є по суті своїй рефлексивною діяльністю.
• Рефлексія у процесі художнього сприйняття, як місток, пов'язує
результат творчості письменника, реалізований як сукупність
засобів мовного вираження - художній текст, з наявними в
читача як читацьким, так і просто життєвим людським
досвідом.
 «Адекватне сприйняття художнього тексту
можливе лише тоді, коли рефлексія письменника і
читача збігаються»
підкреслює А.Б. Бушев
(наприклад, у відношенні оцінки політичних подій, суспільних
інститутів, і т.д.)
 ВИСНОВОК
• Рефлексія — це унікальна здатність людської свідомості в
процесі сприйняття діяльності сприймати саму себе.
• Художня рефлексія перетворює текст у факт свідомості
реципієнта, піднімає читача до спілкування із Шекспіром,
Моцартом, Рафаелем, Пушкіним. Досвід ставлення великих
авторів до життя, їхній світогляд, їхня концепція світу,
згорнуті в творі, трансплантуються художнім
сприйняттям у свідомість читача й у тому чи іншому
ступені стають змістом цієї свідомості й орієнтирами його
ставлення до дійсності.
 ГЕОРГІЙ ІСАЄВИЧ БОГІН
• (23 грудня 1929 року, Ленінград (нині Санкт-Петербург) - 10 жовтня 2001, Твер)

• радянський і російський філолог, лінгвіст, герменевт,

педагог, був добре знайомий з психолінгвістикою.
• Професор, доктор філологічних наук, заслужений діяч науки
Російської Федерації, автор понад 300 наукових праць,
засновник Тверської герменевтичної школи. Головний
редактор журналу «Герменевтика в Росії» / «Hermeneutics in
Russia», ініціатор міжнародних конференцій «Розуміння і
рефлексія в комунікації, культурі та освіті».
 ВЕПРЄВА ІРИНА ТРОХИМІВНА
(27 червня 1947 Ревда, Свердловська область)

• доктор філологічних наук, професор кафедри риторики і стилістики російської

мови УрФУ, завідувач кафедри.
• Для студентів-філологів читає лекції і веде практичні заняття з курсів «Сучасна
російська мова (словотвір і морфологія)», «Російська мова і культура мови»;
читає розроблені нею спецкурси «Активні процеси в сучасній російській мові»,
«метамовна рефлексія в пострадянський період»; веде спецсемінари «Мовна
поведінка: норма і помилки», «Основи науково-дослідної роботи з лінгвістики».
• Основні наукові інтереси - лексична семантика, словотвір, лінгвокультурологія,
культура мови. Тема докторської дисертації - «метамовна рефлексія у
функціонально-типологічному дослідженні».
• Автор понад 200 робіт, опублікованих в російських і зарубіжних виданнях, в
тому числі монографії.
 ДМИТРО ПЕТРОВИЧ БАК
• 24 червня 1961 Єлізово

• російський літературознавець і літературний критик, журналіст,

перекладач. Кандидат філологічних наук (1991), професор
Російського державного гуманітарного університету.
• В 1991 в Інституті світової літератури захистив кандидатську
дисертацію ( «Творча рефлексія в літературному творі:
структура та функції»).
• Основні напрямки досліджень:
• історія російської класичної літератури і літературної критики,
• історія сучасної російської поезії і прози,
• історія вітчизняної освіти.
 ОЛЕКСАНДР БОРИСОВИЧ БУШЕВ
• доктор філологічних наук (2011 рік), професор кафедри
журналістики, реклами і зв'язків з громадськістю Тверського
державного університету.
• Проводить дослідження професійної мовної особистості,
працює над проблемами дискурсивного аналізу
психотерапевтичної комунікації.
• Написав три монографії, понад 440 публікацій.
• Учасник авторського колективу словників-довідників
«Англомовне перекладознавство, «Художній переклад» і
наукової школи «Сублогічний аналіз мови».
 ЛІТЕРАТУРА:
• Бак Д. П. Творча рефлексія в літературному творі: природа і
функції: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд.
філолог. наук: спец. 10.01.06 «Теорія літератури» / Д. П. Бак. - М.,
1990. - 18 с.
• Богін Г. І. Школа рефлексії і рефлективності // Методологія
сучасної лінгвістики: проблеми, пошуки, перспективи: зб. статей. -
Барнаул, 2000. - С. 12 - 18.
• Бушев А. Б. Роль рефлективної реальності читача при роботі з
художнім текстом // Теоретичні проблеми художнього тексту:
матеріали Міжнародної наукової конференції «Мовна семантика і
образ світу». - Казань, 1997. - С. 84 - 88.
• Гнатко В. В. Автор і герой в ситуації рефлексії // Спадщина М. М.
Бахтіна і проблеми розвитку діалогічного мислення в сучасній
культурі: тези міжнарод. науч. конф. - Донецьк, 1996. - С. 66 - 67.