МУЗИЧНІ ТА ХОРЕОГРАФІЧНІ

АРАБЕСКИ
Музика регіону сформувалася в результаті злиття
власне арабського мистецтва з мистецтвом країн, що
колись входили до Арабського халіфату. Провідне
місце належало вокальній музиці, де мелодія і поезія
представляли єдине ціле, а найбільш поширеним
складом виконавців були вокально-інструментальні
ансамблі, де головна роль відводилася співаку.
Характерна риса мелодій цього регіону -
орнаментальне перетворення мелодійної основи,
варіаційність та імпровізаційність, ритмічне багатство
віршованого тексту, що під час виконання
підкреслюється ударними інструментами. У манері
виконання (як вокального, так і інструментального)
широко застосовується прийом «ковзання» від звука до
звука (глісандо).
Арабські музичні інструменти
У народній творчості розвивалася переважно
вокальна музика, де панував одноголосний
спів з хоровим, інструментальним або
ритмічним супроводом чи танець із музичним
супроводом.
Культова музика регіону особлива, адже в
богослужінні мусульман відсутня інструментальна
музика. Панівне становище належить вокальним
формам, що посилюють сакральне значення слова в
мелодійній декламації Корану. У культовій музиці
утвердилися особливі речитативні форми, пов’язані
зі специфікою арабської мови, її інтонаційним ладом.
Провідні з них азан - щоденне п’ятиразове
запрошення до молитви і тиляв — розспів сур Корану
соло або хором в унісон (у мечеті або вдома).
Упродовж віків культова музика мусульман не
зазнала значних змін. Слід зазначити, що багато
професійних світських музикантів-виконавців
розкрили свій талант саме як читці Корану, зокрема
будучи муедзинами.
Професійній музиці притаманна світська
спрямованість. Серед її характерних рис -
переважно одноголосний (або унісонний)
спів, нерідко під супровід музичного
інструменту - ударного чи струнного, або
виконання на одноголосному музичному
інструменті; вільна ритміка та
імпровізаційність (результат впливу
віршованого тексту на музику). Основа
музичного інструментарію - ударні
інструменти. Серед розповсюджених
струнних - уд (арабська лютня), ребаб
(різновид віоли) тощо.
Особливе музичне явище, характерне для арабської
(іранської, турецької та ін.) професійної музики, -
макам (макамат, мугам, мукам тощо) -
багатозначний термін, що означає і позицію пальців-
на грифі струнного інструмента, і ладовий звукоряд,
і цілісну текстово-музичну композицію, що включає
конкретні прийоми техніки композиції
(орнаментальне та ритмічне варіювання,
імпровізацію тощо), і особливий принцип
розгортання музичної думки. Макам потребує
високого рівня професійної майстерності та
творчості митця.

Запис турецького макама «Гам-зедеім

дева булмам» (старотурецька мова)
 Сафі-аль-Діна - перший арабський
композитор, який залишив нотовані записи
(літерами і цифрами).
Протягом століть на цій сонячній землі розвивалося
танцювальне мистецтво. Більшість із танців були
жіночими і включали особливі рухи стегон і живота.
Основні елементи цього танцю являють собою різні
комбінації з використанням кіл, хвиль, ударів, трясінь
та інших рухів, суміщених з проходками і накладенням
пластики. В арабському танці важлива мова жестів. За
їхньою допомогою танцівниця може донести до глядача
настрій танцю, музики, передати таємний зміст, який
вона вкладає в цей танець, і те, чим хоче поділитися з
іншими учасниками цього дійства. Особливе значення в
танці приділяється очам. Вони можуть висловлювати
найрізноманітніші емоції (пристрасть, ніжність, ласку,
симпатію, любов, вдячність), що є найважливішим
елементом у виконанні. Рухи всіх частин тіла танцівниці
повинні бути відпрацьовані до найменших деталей.
Танець для задоволення султана
Ахмета III
Фабіо Фоббі. Танцівниці в гаремі
Костюм танцівниці складається з досить
відкритого ліфа, пояса на стегнах і довгої
спідниці. Ліф і пояс розшиті бісером,
паєтками та стразами. Можливий варіант
використання замість спідниці штанів-
шароварів. Іноді на стегна поверх сукні
пов’язують хустку. Костюм танцівниці
доповнюють відповідні прикраси. Як
аксесуари для виконання класичного
арабського танцю часто використовують
хустку (шаль, вуаль, шарф), сагати (цимбали),
табла та інші танцювальні атрибути.
У більшості видів танців використовуються аксесуари
та прикраси:
палиця
доф (бубон)
хус (тарілка з очерету)
вогонь
шаблі
сагати (маленькі металеві диски)
крила
віяла
барабанчики
меляйа (велика чорна хустка, у яку можна замотатися з
голови до ніг)
поі (тканина, намотана на палицю)
стрічка
шаль
Сам термін «танець живота» є перекладом з французького
 «danse du ventre».[1] Цей термін насамперед стосувався 
алжирських танцівниць, чиї танці мали в собі більше рухів
брюшиною, аніж ті, що зараз називаються «танцем живота».
На цей час, коли основними рухами танцю вважаються рухи 
стегнами, така назва вже не є правильною.
Ракс шаркі (араб‫ـقي‬
. ‫) رـقص شرـ‬ — стиль, найбільш знайомий
жителям Заходу, що його танцюють у ресторанах та кабаре
по всьому світові. Частіше танцюється жінками, ніж
чоловіками. Це сольна імпровізація, хоча учні зазвичай
танцюють у групах.
Ракс баладі (араб. ‫لدي‬‫) رـقص بــــ‬ — фольклорний танок, який
танцюють незалежно від статі та віку у деяких країнах 
Середнього Сходу, зазвичай на свята. Хоча таку назву
використовують у Єгипті для загального позначення будь-
якого різновиду танцю живота
Більшість рухів танцю живота можна розділити на три категорії:
Ударні рухи — зазвичай це рухи стегнами, за допомогою яких
акцентуються звуки музики чи барабанів. Включають спади, підйоми,
качання, удари, скручування. Також можуть робитися ударні рухи
грудною клітиною та акценти плечима.
Плавні рухи — хвилеподібні рухи, які можуть бути використані як
для ліричної, так і для ритмічної музики.
Включають вертикальні та горизонтальні вісімки, кола, петлі,
хвилясті хитання стегнами. Існує також хвиля животом, що вимагає
дуже вмілого володіння м'язами брюшини.
Тряски та вібрації — дрібні, швидкі, довгі рухи стегнами, грудною
клітиною чи брюшиною, що зазвичай використовують разом із
вищезазначеними рухами. Існує багато різновидів трясок та вібрацій,
найбільш поширені включають швидкі рухи розслабленими стегнами
вгору й униз, тряску колінами, швидку дрібну тряску стегнами,
тряску, що складається зі скручувань стегнами, а також тряску
плечима.
Усі ці рухи можуть відтінюватися рухами голови, рук, особливими
танцювальними кроками.
 Різновиди
Класичний танець живота
Даний напрямок має в основі руху арабського танцю,
допускає включення, але не переважання фольклорних
елементів. Забороняється використання аксесуарів, крім
Сагат (Цимбал) і Тархов-Вейл (шалі). Використовується
класичний костюм: ліф, пояс з навішуванням і широка
спідниця.
Шоу Belly Dance
Цей напрямок може включати різні танцювальні напрямки.
Крім самого танцю живота можуть використовуватися
елементи акробатики, підтримки. У шоу belly dance
використовуються самі різні аксесуари, наприклад, мечі,
крила, канделябри, сагати та ін Варіант костюма може бути
будь-який.
Естрадний Belly Dance
Танець також може включати різні напрями, але основною
частиною має бути белліданс. У музичному супроводі
використовується будь-яка популярна естрадна східна
музика.
Табла
Танець живота, який виконується під барабани. Якщо
інструментальна музика і включається, то не більше
четвертої частини танцю.
Трайбл, трайбл-ф'южн
Танець, створений Кароліною Неріккіо, суміш єгипетського
й традиційного індійського танців та фламенко.
Фольклорний Belly Dance
У фольклорніх варіаціях танець відображує національні
особливості певної народності, включаючи музику,
танцювальні рухи і костюм.
 Олександрійський танець
У олександрійському танці, який з'явився в місті Олександрія,
другому за значенням у Єгипті, втілюються манери портових
дівчат, які займалися найдавнішою в світі професією. У танці
багато кокетства, поширені групові постановки.
Саіді
Єгипетський танець із палицею та певними стрибковими
рухами у особливому ритмі.
Тахтіб
Єгипетський чоловічий танок, у якому імітується бій на
палицях.
Гавейзі
Циганський танок, у якому зазвичай використовують цимбали.
Баладі
Єгипетський танок, який танцюють босими у білих голобеях, з
хустками на стегнах і на голові. Історично виконувався в суто
жіночих колективах.
 Халіджі
Танок країн Перської затоки. Танцівниці роблять рухи
головою, роблячи акцент на волоссі, і швидкі тряски
плечима, ляскають у долоні і роблять кроки у різному
ритмі. Танцюють у абайях, закриваючи майже усе тіло,
щоб привернути увагу до довгого розпущеного
волосся.
Нубія
Груповий танок, який виконується у яскравих і
незвичайних костюмах. Танцівниці виконують рухи
руками і стегнами у особливому ритмі,
використовують доф і хус.
Сіва
Танок бедуїнів, технікою якого володіє вузьке коло
професіоналів. Основний акцент робиться на рухи
стегнами. Виконується у голобеї до колін, шальварах
та хустці, що закриває півобличчя.
 Хаггала
Енергічний танок бедуїнів, у якому акцент робиться
на рухи стегнами. Також танцівники ляскають у
долоні та підстрибують. Виконується танок у сукні та
спідниці з воланами.
Дабка
Ліванський чоловічий груповий танок, який
використовують переважно на народних
святкуваннях.
Шамадан
Єгипетський танок із канделябром зі свічками на
голові
Дивовижні і заворожуючі плетива арабських візерунків було
«озвучено» у музичних «арабесках». Цей термін уперше
застосував Роберт Шуман, який назвав арабескою свою п’єсу для
фортепіано (1839). З того часу таку назву неодноразово
використовували композитори, переважно для невеликої п’єси, як
правило, витонченого характеру, з візерункової фактурою і багато
орнаментованим мелодичним малюнком.

Леон Бакст.
Ескізи костюмів до
балету «Шехеразада»