 ) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах

та в порядку, що передбачені цим Законом;

 2) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо
здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової
допомоги клієнту;
 7) клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади,
орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська
діяльність;
 8) конфлікт інтересів - суперечність між особистими інтересами адвоката
та його професійними правами і обов’язками, наявність якої може вплинути
на об’єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його
професійних обов’язків, а також на вчинення чи невчинення ним дій під час
здійснення адвокатської діяльності;
 19.Інститут адвокатської таємниці

Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту
адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт
(особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом
підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій,
роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші
документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.

Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта
(особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом
підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них,
можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних.
 Стаття 10. Конфіденційність

 Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і щонайважливішою

передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є
неможливим належне надання професійної правничої (правової) допомоги,
здійснення захисту та представництва. Тому збереження конфіденційності
будь-якої інформації, яка визначена як предмет адвокатської таємниці
Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», або становить
персональні дані про фізичну особу, які охороняються законодавством з
питань захисту персональних даних, є правом адвоката у відносинах з усіма
суб’єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та
обов’язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується. Дія
принципу конфіденційності не обмежена в часі.
 Адвокатською таємницею є:
  факт звернення особи за правовою допомогою;
  будь-яка інформація, що стала відома адвокату, адвокатському бюро, адвокатському
об’єднанню, помічнику адвоката, стажисту або іншій особі, яка перебуває у трудових
відносинах з адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням), у зв’язку з наданням
професійної правничої (правової) допомоги або зверненням особи за правовою допомогою;
  зміст будь-якого спілкування, листування та інших комунікацій (в тому числі з
використанням засобів зв’язку) адвоката, помічника адвоката, стажиста з клієнтом або
особою, яка звернулася за наданням професійної правничої (правової) допомоги;
  зміст порад, консультацій, роз’яснень, документів, відомостей, матеріалів, речей,
інформації, підготовлених, зібраних, одержаних адвокатом, помічником адвоката, стажистом
або наданих ним клієнту в рамках професійної правничої (правової) допомоги чи інших видів
адвокатської діяльності. Розголошення відомостей, що складають адвокатську таємницю,
заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів досудового
розслідування і суду допитати адвоката про обставини, що складають адвокатську таємницю.
 Адвокатська таємниця і полягає в тому, що адвокат не вправі без згоди клієнта
скористатися отриманою інформацією, він може шукати лише слабкі місця в
обвинуваченні й просити суд про винесення виправдального вироку. Адвокат на
повинен ігнорувати волю дієздатної  людини, яка заперечує проти розголошення
адвокатом довірених йому таємниць. Розголошення адвокатської таємниці можливе
лише в тому разі коли підзахисний повідомив про можливий небезпечний злочин,
вчинення якого можна попередити. Адвокат який отримав достовірні дані про
можливий тяжкий злочин, вступає в суперечність зі своїм статусом громадянина.
 Відповідальність за розголошення адвокатської  таємниці має покладатися й на інших
працівників, які працюють разом з адвокатом. Облік, зберігання матеріалів справи
повинні виключати можливість доступу сторонніх осіб. Гарантією збереження
адвокатської таємниці повинно бути притягнення до юридичної відповідальності
службових осіб , що прагнуть нею заволодіти,  внаслідок виконання ними службових
обов `язків.
 Певною формою забезпечення саме конфіденційності є побачення адвоката з клієнтом,
яке сприяє необхідному психологічному контактові відвертості довірі створюючи
можливості для ведення захисту. В той же час, особливим моральним обов’язком для
адвоката стає неповідомлення підзахисному тих відомостей, якими той міг би
скористатися, щоб ввести  органи слідства в оману.
 Інформація та документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за
згодою клієнта або особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання
професійної правничої (правової) допомоги, що викладена у її письмовій
заяві. При цьому, з метою захисту своїх професійних прав та гарантій
адвокатської діяльності адвокат має право продовжити зберігати інформацію
та документи в статусі адвокатської таємниці. Адвокат зобов’язаний
поінформувати та роз’яснити дотримання принципу конфіденційності його
помічникам, стажистам та іншим особам, які перебувають у трудових
відносинах з адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням).
 Адвокат має створити належні умови зберігання документів та інформації,
переданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що
знаходяться в його розпорядженні і містять адвокатську таємницю. Адвокат
не несе відповідальності за відмову будь-яким особам, органам і установам в
розкритті адвокатської таємниці і наданні доступу до неї за наявності
дозволу клієнта або особи, яка звернулася за професійною правничою
(правовою) допомогою, на розкриття адвокатської таємниці. У такому разі,
адвокат може, але не зобов’язаний розкривати адвокатську таємницю.
Цифрові сейфи

 WIPO PROOF
 7. Адвокат не несе дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової та
кримінальної відповідальності за подання центральному органу виконавчої влади,
що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та
фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, інформації про
фінансову операцію, навіть якщо такими діями завдано шкоди юридичним або
фізичним особам, та за інші дії, якщо він діяв у межах виконання Закону України
 "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження
зброї масового знищення".
 Адвокат, який надає (надавав) безоплатну вторинну правову допомогу, без
письмової згоди особи, стосовно якої прийнято рішення про надання
безоплатної вторинної правової допомоги, не має права передавати будь-яку
інформацію, речі та документи, що містять адвокатську таємницю будь-яким
особам за винятком осіб, які здійснюють дисциплінарне провадження. Таку
інформацію, речі та документи адвокат має право, але не зобов’язаний,
надавати особам, які наділені правом проводити оцінку якості, повноти та
своєчасності надання безоплатної правової допомоги та адвокату, якого в
подальшому залучено на підставі договору або доручення для надання
правової допомоги.
Стаття 22. Дотримання принципу
конфіденційності
 під час прийняття доручення клієнта Адвокат не повинен приймати
доручення, виконання якого може призвести до розголошення відомостей,
що складають предмет адвокатської таємниці, крім випадків наявності
письмової згоди клієнта, зацікавленого в збереженні конфіденційності такої
інформації. У випадку відмови від прийняття доручення, адвокат
зобов’язаний зберігати конфіденційність інформації, що стала йому відома
від клієнта або іншої особи, яка звернулась в інтересах клієнта з
пропозицією укладення договору. Отримані в процесі цього відомості
складають окремий предмет адвокатської таємниці.
виключення

 Законом №1702-VII від 14.10.2014 були внесені доповнення до ст.22 Закону

«Про адвокатуру», згідно з якими інформування Державної служби фінансового
моніторингу України (далі – «Держфінмоніторинг») на виконання вимог,
передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму
та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі – «Закон про
запобігання та протидію легалізації доходів»), не є порушенням адвокатської
таємниці. Зазначений закон було прийнято на виконання рекомендацій FATF
«Міжнародні стандарти з протидії відмиванню коштів та фінансуванню
тероризму і розповсюдженню зброї масового знищення» від 16 лютого 2012 р.
Відповідно до цих рекомендацій, країни повинні вживати заходів щодо
залучення представників нефінансових занять та професій, в т.ч. адвокатів, до
протидії відмиванню коштів і фінансування тероризму.
 Ми не перші аналізуємо ці питання. Усвідомлюючи наслідки, європейські
колеги, зокрема національні асоціації адвокатів Бельгії, Франції змогли
відстояти право на збереження адвокатської таємниці. Так, активну позицію
зайняли адвокати ФРН, Іспанії, Австрії, Італії та Нідерландів. Окремої уваги
заслуговує досвід колег із Франції. У 2008 р. адвокатам цієї країни вдалося
переконати Державну раду визнати деякі положення французького Декрету
від 26 червня 2006 р., якими були адаптовані європейські директиви
91/308/ЄЕС, 2001/97/ЄС, 2005/60/ЄС, що передбачали зазначене виключення
з-під загального обсягу адвокатської таємниці, недійсними. Натомість
адвокатам було запропоновано звітувати не перед компетентними органами з
боротьби з відмиванням грошей, а перед колегією адвокатів.
20. Деонтологічні засади адвокатської
професії в україні та країнах ЄС
 Відповідно до Конституції України основним завданням держави є
забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Права і свободи
людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і
забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3
Конституції України).
 Україна ратифікувала відповідно у 1973 і 1997 роках Міжнародний пакт про
громадянські і політичні права 1966 року і Європейську конвенцію про
захист прав людини і основних свобод 1950 року і взяла на себе зобов'язання
забезпечити кожну людину, права якої порушено, ефективними засобами
правового захисту (ст. 3 Пакту і ст. 13 Конвенції).
 Характеристика міжнародно-правових актів, що містять деонтологічні
засади діяльності адвоката. Універсальні (ООН) та регіональні (європейські)
стандарти адвокатської деонтології.
 2. Документи Європейського Союзу, що регламентують деонтологічні
стандарти адвокатської діяльності.
 3. Роль Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та
правових позицій європейського суду з прав людини в становленні
деонтологічних стандартів адвокатської діяльності.
 4. Деонтологічні принципи адвокатської діяльності у країнах Європейського
Союзу: порівняльно-правовий аналіз.
 В ст. і 4 Загальних положень зазначено, що адвокатська діяльність
здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності,
конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
 У кодексі поведінки юристів у Європейському співтоваристві, прийнятому у
жовтні 1998р., підкреслено роль деонтологічних правил для забезпечення
виконання адвокатурою ії важливої й особливої ролі у суспільстві. В
преамбулі до цих правил зазначено, що адвокат у демократичному
суспільстві при виконанні своїх професійних обов'язків вступає в
різноманітні відносини, що покладуть на нього відповідальні обов'язки
перед клієнтами, судом та іншими органами влади, адвокатською професією,
ії окремими представниками, суспільством. Адвокатська професія стала
суттєвою запорукою охорони прав людини у відносинах з державною
владою. Це і формує особливі вимоги до юридичне) деонтології, існування
чітких норм адвокатської, етики, які відповідають загальновизнаним
міжнародним стандартам, розглядається як необхідна передумова без якої
неможлива довіра до адвокатів.
Загальний кодекс правил
для адвокатів країн
Європейського Співтовариства
(Прийнято делегацією дванадцяти країн-учасниць
на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року)

Витяг

1. Вступ

1.1. Місце адвоката в суспільному житті

У будь-якому правовому суспільстві адвокату відведено
особливу роль; його призначення не обмежено сумлінним виконанням
свого обов'язку у межах закону. Адвокат має діяти в інтересах
права в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи
йому довірено захищати; не лише виступати в суді від імені
клієнта, а й надавати йому юридичну допомогу у вигляді порад і
консультацій.
У цьому зв'язку на адвоката покладено цілий комплекс
зобов'язань як юридичного, так і морального характеру, які часто
вступають у взаємну суперечність. Зобов'язання умовно поділяють на
такі категорії:
перед клієнтом; .
2.4. Додержання правил інших
об'єднань адвокатів

Згідно з законодавчими актами Співтовариства (зокрема, з

Директивою N 77/249 від 22 березня 1977 р.) адвокат з іншої країни
Співтовариства повинен керуватися правилами об'єднання адвокатів
тієї країни Співтовариства, де він займається професійною діяльністю.
Адвокати зобов'язані надавати інформацію про ті
правила, які можуть перешкоджати здійсненню ними професійної
діяльності.

Тут есть о гонорарах: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_343#Text

 Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992
року, висунула основні завдання щодо реформи конституційного ладу, теорії управління,
юридичної науки та конституційних засад судочинства. До основних завдань реформи
належить і посилення ролі адвокатури. Значним кроком у цьому напрямку стало
прийняття 19 грудня 1992 р. першого у незалежній Україні Закону "Про адвокатуру",
яким на адвокатуру покладено завдання сприяти захисту прав та свобод людини і
громадянина. Адвокатура є юридичним механізмом, який сприяє демократизації і
гуманізації правосуддя, зміцненню законності. Вона є невід'ємним елементом суспільного
устрою, хоча ї є недержавною інституцією, проте виконує функцію особливої державної
ваги, захищаючи права та законні інтереси громадян та юридичних осіб.
 Стаття 55 Конституції України закріпила право кожної особи на правовий захист, а ст. 59,
у свою чергу, закріплює право на правову допомогу, визначаючи, що ці дії покладаються
саме на адвокатуру. Адвокати при здійсненні своєї професійної діяльності мають
дотримуватись конституційних прав особи, не допускаючи розголошення адвокатської
таємниці, на чому наголошується і в законодавстві і в Правилах адвокатської етики.
МОРІС ПРОТИ ФРАНЦІЇ [ВП]
(MORICE V. FRANCE)
 ЗАСУДЖЕННЯ ЗА ДИФАМАЦІЮ АДВОКАТА, ЩО ПРЕДСТАВЛЯВ ІНТЕРЕСИ ВДОВИ СУДДІ БОРРЕЛА,
БУЛО НЕПРОПОРЦІЙНИМ ВТРУЧАННЯМ У ЙОГО ПРАВО НА СВОБОДУ ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ
  У сьогоднішньому рішенні Великої Палати [1] у справі Моріс проти Франції  (Morice v. France, №29369/10)
Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце:
 порушення §1 статті 6 (право на справедливий суд) Європейської конвенції з прав людини та
 порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.
 Справа стосувалася засудження адвоката за співучасть в поширенні дифамації про слідчих суддів, які були
відсторонені від розгляду справи про смерть судді Бернарда Боррела, у зв’язку із зауваженнями, які він зробив у пресі.
 Велика Палата визнала, зокрема, що пан Моріс висловив оціночні судження, які містили необхідну фактичну базу.
Його зауваження не вийшли за межі права, гарантованого статтею 10, і вони становили предмет суспільного інтересу, а
саме – функціонування судової системи та розгляд справи Боррела.
 Тимне менш, Велика Палата наголосила, що адвокати не можуть прирівнюватись до журналістів, оскільки вони не є
зовнішніми свідками, які мають на меті інформування суспільства, а є прямо залученими до функціонування судової
системи та захисту сторони.
 Окрім цього, Велика Палата встановила, що важливе значення має надаватися контексту справи, водночас,
відзначаючи, що необхідно підтримувати авторитет судової влади та забезпечувати взаємну повагу суддів та адвокатів.
 Заявник, Олівер Моріс, є громадянином Франції, що народився у 1960 році та живе у Парижі.
Він – адвокат, який представляє пані Боррел, вдову французького судді Бернарда Боррела,
мертве тіло якого було знайдено 19 жовтня 1995 року за 80 кілометрів від міста Джибуті.
 У 1997 році для французького судового розслідування смерті були призначені судді М. та  Л. Л.
21 липня 2000 року, внаслідок подання паном Морісом та його колегою апеляційної скарги,
апеляційний суд Парижу відмінив рішення суддів, у якому вони відмовилися організувати
виїзне відтворення за участі цивільних сторін, а також відсторонив цих суддів від справи та
передав її новому слідчому судді, судді П. Новий суддя склав звіт від 1 серпня 2000 року з
наступними зауваженнями: відеозапису, зробленого у Джибуті у березні 2000 року протягом
виїзного відтворення суддів та експертів, не було у файлі судового розслідування, який йому
направили, запис не було зареєстровано як доказ; згодом суддя М. передав йому у відповідь на
запит касету в конверті, що був підписаний ім’ям цього судді як адресата разом із карткою,
підписаною та адресованою їй прокурором з Джибуті; в цій картці було використано розмовну
мову (форма на «tu») і в ній обмовлялись місіс Боррел та її адвокати, які звинувачувались в
«оркеструванні їхньої маніпуляції», й вона завершувалась словами «З найкращими
побажаннями, Джама».
 У жовтні 2000 року судді М. та Л. Л. подали кримінальний позов до керівника
видавництва «Le Monde», до журналіста, який написав статтю, а також до пана Моріса,
звинувачуючи їх в публічному поширенні дифамації про держслужбовця. В 2008 році
пан Моріс був визнаний Апеляційний судом Руана винним у співучасті в цьому
правопорушенні в повній мірі. Йому наказали сплатити штраф в розмірі 4 000 євро та
1 000 євро судді М. на покриття її витрат, додатково до відшкодування шкоди в розмірі
7 500 євро кожному із суддів, які мають бути сплачені разом із двома іншими
відповідачами, а також зобов’язали опублікувати оголошення в «Le Monde».
 Касаційний суд в своєму рішенні від 10 листопада 2009 року відхилив скаргу пана
Моріса на підставі закону, встановивши, зокрема, що прийнятні межі свободи вираження
поглядів через критику дій суддів булі перевищені. Склад суду відрізнявся від
попередньо оголошеного сторонам. В ньому брав участь суддя  Ж. М., що стало
підставою скарги заявника, оскільки 4 липня 2000 року цей суддя на загальному зібранні
суддів Паризького трибуналу високої інстанції, висловив свою підтримку судді М. у
контексті дисциплінарного провадження щодо її розгляду справи «Саєнтологія».
СТАТУС ЗАЯВНИКА ЯК АДВОКАТА І
ДЕБАТИ ЩОДО ПИТАННЯ
СУСПІЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ
 Пан Моріс посилався на право адвокатів захищати своїх клієнтів через пресу. Суд нагадав свою
прецедентну практику про те, що необхідно розмежовувати ефект, який справляється, коли адвокат
говорить в або поза залою судових засідань. Зауваження, зроблені у залі судових засідань, там і
залишаються та гарантують високий рівень толерантності до критики. В інших випадках адвокати
повинні уникати зауважень, які призводять до необґрунтованих особистих нападів, що не мають
прямого відношення до фактів справи. Дійшовши до такого висновку щодо цієї справи, Суд не побачив,
як зауваження пана Моріса могли прямо посприяти вирішенню завдання із захисту його клієнта, пані
Боррел, оскільки судове розслідування до того часу було ввірене іншому судді, якого не критикували.
 Пан Моріс також посилався на своє право робити внесок до суспільно важливих дискусій. Суд взяв до
уваги, що його зауваження, які стосувалися функціонування судової влади та вирішення справи Боррел,
підпадали під контекст таких дискусій, оскільки суспільство мало законний інтерес, щоб бути
поінформованим про кримінальні провадження. У цьому контексті, органи влади мали особливо вузьку
свободу розсуду, коли справа торкнулась обмеження свободи вираження поглядів. Тим не менше, Суд
наголосив, що адвокати не можуть бути прирівняні до журналістів. В той час, як адвокати займають
особливе місце при здійсненні судочинства, що робить їх безпосередніми свідками будь-яких недоліків,
вони не можуть прирівнюватись до журналістів, оскільки вони не є зовнішніми свідками, які мають на
меті інформування суспільства, а є прямо залученими до захисту сторони.
НАКЛАДЕНІ САНКЦІЇ

 Суд взяв до уваги природу та суворість накладених санкцій. Він нагадав, що навіть
відносно малий штраф буде мати охолоджувальний ефект на здійснення права на свободу
вираження поглядів. Накладення санкції на адвоката також може мати певні наслідки,
прямі (дисциплінарні провадження), або непрямі (за умов, наприклад, їхнього зображення
або впевненості, закладеної у них суспільством та їхніми клієнтами). Суд зазначив, що
покарання пана Моріса не обмежилось кримінальним засудженням: накладені на нього
санкції мали певну важливість, а його статус як адвоката навіть був використаний для
того, щоб виправдати більшу суворість.
 Зважаючи на викладене вище, Суд вирішив, що рішення суду проти пана Моріса може
бути визначеним як непропорційне втручання у його право на свободу вираження
поглядів, а відтак, він визнав, що мало місце порушення статті 10.
 СТАТТЯ 41 (СПРАВЕДЛИВА САТИСФАКЦІЯ)
 Суд постановив, що Франція мала заплатити пану Морісу 4 270 євро як компенсацію
матеріальної шкоди, 15 000 євро як моральну шкоду та 14 400 євро за його судові витрати.
21. Міжнародні стандарти організації та
діяльності інституту адвокатури

 Верховна Рада України 17 липня 1997 р. ратифікувала Європейську

Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини, яка є одним із
основних міжнародних правозахисних документів [1]. Щоправда, цей
документ не містить окремої правової норми щодо прав адвокатів. Однак
права, які вона гарантує адвокатам країн Європейського Співтовариства,
мають загальнолюдський характер.
 Місце адвоката у суспільному житті визначає Загальний кодекс
правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства
(прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на
пленарному засіданні в Страсбурзі у 1988 році) «У будь-якому
правовому суспільстві адвокату приготована особлива роль.
Його обов'язки не обмежуються сумлінним виконанням свого
обов'язку у межах закону. Адвокат має діяти в інтересах права
в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи
йому довірено захищати; не лише виступати в суді від імені
клієнта, а й надавати йому юридичну допомогу у вигляді порад
і консультацій. В цьому зв'язку на адвоката покладається цілий
комплекс зобов'язань як юридичного, так і морального
характеру, які часто вступають у взаємну суперечність і
умовно підрозділяються на такі категорії» [8].
демократичні стандарти та
перспективи
 Адвокатура є вкрай важливим інститутом правової держави, який діє для захисту конституційних прав і
свобод громадян. Саме тому Конституція України у статті 59 визначила особливе місце адвокатури
України.
 Попри це законодавство про адвокатуру фактично не оновлювалось близько двадцяти років, що
зумовило його невідповідність європейським стандартам та сучасним реаліям. Положення нині
діючого Закону України "Про адвокатуру" є застарілими і не здатні в повній мірі забезпечити реалізацію
зазначених конституційних гарантій, а також належним чином регулювати відносини у цій сфері.
 До того ж, після ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу України створення в Україні
професійного самоврядного інституту адвокатури України та посилення гарантій діяльності адвокатури
на сьогодні залишається чи не єдиним із невиконаних Україною зобов'язань, що випливають з її
членства в Раді Європи (Висновок Парламентської Асамблеї Ради Європи № 190 (1995) від 26 вересня
1995 року).
 Тому на сьогодні важливим є докорінне реформування законодавства про адвокатуру, що сприятиме
забезпеченню конституційного права громадян на якісну та доступну правову допомогу, реалізації
принципу змагальності в судовому процесі та посиленню професійних гарантій адвокатської діяльності
у відповідності до європейських стандартів.
  Так, як уже зазначало­ся, VIII Конгрес ООН щодо запобігання злочинам,
який відбувся у серпні 1990 р. у Нью-Йорку, прийняв "Основні положення
про роль адвокатів". У цьому документі на світовому рівні вперше було
закріплено основні засади, які стосуються соціального призначення
адвокатури, її організації та діяльності. Тут викладено найзагальніші
принципи формування, функціонування, легалізації та діяльності адвокатів.
Документ є еталоном для всіх національних систем адвокатури, який
забезпечує їх відповідність світовим стандартам, світовому рівню організації
і діяльності цього важливого інституту захисту основних прав і свобод
людини.
 Цілком слушним є, що в Преамбулі "Основних положень" вміщено вимогу про те, що вони повинні
братися до уваги як адвокатами, так і суддями, прокурорами, представниками законодавчої та
виконавчої влади і суспіль­ством у цілому; ці принципи мають також застосовуватись до осіб, які
здійснюють адвокатські функції без одержання формального статусу адвоката. О.Д. Святоцький та
В.В. Медведчук справедливо вважають, що з викладеними в "Основних положеннях" принципами
слід порівнювати всі національні системи адвокатури, якщо прагнути забезпечення їх відповідності
світовим стандартам, світовому рівню організації і діяльності цього інституту, захисту основних
прав і свобод людини.
 З "Основними положеннями" узгоджується ще один документ, прийнятий у вересні 1990 р.
міжнародною, неурядовою організацією - Міжнародною асоціацією юристів - "Стандарти
незалежності юридичної професії".
 У жовтні 1988 р. у Страсбурзі на пленарному засіданні делегацією дванадцяти країн-учасниць було
прийнято За­гальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. Кодекс
визначає місце адвоката в суспільному житті, основні принципи адвокатської діяльності,
регламентує відносини адвоката з клієнтами, судом та взаємовідносини адвокатів.
 Кабінет міністрів Ради Європи прийняв цілу низку документів, які стосуються забезпечення права
особи на на­дання правової допомоги (Резолюцію 78 (8) Комітету міністрів Ради Європи про
юридичну допомогу і консуль­тації від 2 березня 1978 р.; Рекомендацію К (81) 7 Комітету міністрів
Ради Європи державам-членам відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя від 14 травня
1981 р.; Рекомендацію К (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи де­ржавам-членам відносно
принципів цивільного судочин­ства, спрямованих на вдосконалення судової системи від 28 лютого
1984 р.; Рекомендації К (2000) 21 Комітету міністрів державам — учасницям Ради Європи про
свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків від 25 жовтня 2000 р.)
 7. Адвокат не повинен ототожнюватися або ідентифікуватися владою та громадськістю з його
клієнтом або з його справою клієнта, незалежно від того, наскільки популярним або, навпаки,
непопулярним може бути це справа.
 8. Жоден адвокат не повинен піддаватися кримінальним, цивільним, адміністративним або іншим
санкціям або погроз їх застосування внаслідок того, що він давав поради або представляв інтереси
клієнта в відповідно до законом.
 9. Ні суд, ні адміністративний орган не повинен відмовляти у визнанні права юриста, який має
необхідний допуск до практики в даному регіоні, представляти в цьому суді чи органі інтереси свого
клієнта.
 10. Юрист повинен мати право на обґрунтовані заперечення проти участі або продовження участі
судді у конкретній справі, або проти ведення судового процесу або будь-якого розгляду.
 11. Для належного забезпечення цих принципів юрист повинен володіти цивільних і кримінальних
імунітетом від переслідувань за відповідні заяви, зроблені у письмовій або усній формі при
сумлінному виконанні свого обов'язку й здійсненні професійних обов'язків у суді, трибуналі або
іншому юридичному або адміністративному органі.
 12. Незалежність адвокатів при веденні справ осіб, позбавлених свободи, повинна гарантуватися з
тим, щоб забезпечити надання їм вільної, справедливої та конфіденційної юридичної допомоги, в
тому числі забезпечити право на відвідування цих осіб. Гарантії і запобіжні заходи повинні
забезпечуватися так, щоб не допускати будь-яких можливих пропозицій про таємній змові з владою,
встановлення, отриманої від влади, або залежно від них юриста, що діє в інтересах осіб,
позбавлених волі.
 13. Юристам повинні бути надані таке обладнання і можливості, які необхідні для ефективного
виконання ними професійних обов'язків, у тому числі:
 Юридичне обслуговування бідних
 15. З концепцією незалежної організації юристів нерозривно пов'язане правило, згідно
якому її члени повинні надавати свої послуги всім соціальним групам з тим, щоб нікому не
було відмовлено в юридичної допомоги.
 16. Юристам, що беруть участь в організаціях та програмах з надання юридичної допомоги,
що фінансуються повністю або частково з громадських фондів, повинні надаватися повні
гарантії їх професійної незалежності і, зокрема:
 а) керівництво такими організаціями або програмами повинно бути довірено незалежного
правління, причому здійснювана останнім політика, його бюджет і склад повинні
контролюватися;
 б) необхідно визнати, що найпершим обов'язком адвоката у його служінні справі правосуддя
є його обов'язок перед клієнтом - консультувати і представляти останнього у відповідності з
професійною совістю і переконаннями.
 Асоціації юристів
 17. У кожному регіоні повинна бути утворена одна або більше незалежна самоврядна
асоціація юристів, визнана чинним законодавством, чий виконавчий орган повинен бути
вільно обраний усіма сочленами без будь-якого втручання інших органів або осіб. Це
положення має здійснюватися незалежно від права створювати або вступати, крім того, в
інші професійні асоціації адвокатів та юристів.
 Завдання асоціації
 18. Завдання Асоціації юристів та адвокатів щодо забезпечення незалежності юридичної
професії повинні складатися крім іншого, у наступному:
 а) розвивати і підтримувати правосуддя, в якому не буде місця для страху або
заступництва;
 б) забезпечувати честь, гідність, компетентність, професійні стандарти та етичні норми в
поведінці і дисципліни; також захищати інтелектуальну та економічну незалежність
адвоката від його клієнта.
 в) захищати роль і значення юристів у суспільстві, а також їх професійну незалежність;
 г) захищати гідність і незалежність суду;
 д) сприяти вільного та рівного доступу населення до системі юстиції, включаючи
надання юридичної допомоги;
22. Роль конвенції про захист прав
людини та основних свобод у
діяльності адвокатури
 Питання захисту прав і свобод людини і громадянина на сьогодні є важливою проблемою
внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової спільноти. Поступове утвердження на
міжнародному рівні ідеї про людину як вищу соціальну цінність, процес розвитку міжнародних
стандартів з прав людини, підвищення ролі та значущості міжнародних механізмів у їх
забезпеченні дозволяють зробити висновок про формування у сучасний період ще одного виду
прав людини -- права на міжнародний захист [11].
 Щоб мати уявлення про обсяги міжнародної діяльності, пов'язаної із захистом прав людини,
досить зазначити, що основними актами, які регулюють цивільні і політичні права на
міжнародному рівні, є Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про
громадянські і політичні права (1966 р.) та Факультативні протоколи до нього, Міжнародний пакт
про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Конвенція про попередження злочину
геноциду і покарання за нього (1948 р.), Конвенція про припинення злочину апартеїду і
покарання за нього (1973 р.), Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або
таких, що принижуючих гідність, видів поводження і покарання (1984 р.) і Європейська
конвенція про захист прав людини й основних свобод (1950 р.). У своїй сукупності всі ці акти
утворюють так звану Міжнародну хартію прав людини.
Стаття 6
Право на справедливий суд
 1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім
судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить
обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але
преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі,
громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або
захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність
розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
 2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде
доведено в законному порядку.
 3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
 a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого
проти нього;
 b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
 c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком
достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають
інтереси правосуддя;
 d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих
самих умовах, що й свідків обвинувачення;
 e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.
 Згідно із ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України [1]. У ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про міжнародні
договори України» від 29.06.2004 р. встановлено принцип примату
міжнародного права в Україні, відповідно до якого, якщо міжнародним
договором України, який набрав чинності в установленому законом порядку,
встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті
законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору
[3]. Ч. 2 ст. 9 Конституції України, встановлює процедуру укладення
міжнародних договорів, згідно з якою, укладення міжнародних договорів, які
суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних
змін до Конституції України
 Аналіз статей розділу II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і
громадянина» свідчить про те, що майже всі статті цього розділу так чи інакше відображають
зміст актів, що утворюють Міжнародну хартію прав людини, проте простежуються і відмінні
риси. Це можна пояснити тим, що Загальна декларація прав людини була прийнята в 1948 році і
з тих пір в житті України і всього світу відбулися певні зміни, а Конституція України була
прийнята 1996 року і до неї постійно вносяться зміни, та тим, що Загальна декларація прав
людини відображає загальні права людини, призначені для багатьох країн, тому вона не може
враховувати індивідуальні проблеми і риси національного права [13].
 Але реальна можливість здійснення основних прав людини конкретною людиною
забезпечується, насамперед, юридичними механізмами відповідної держави. Про це, зокрема,
свідчать і встановлені процедури міжнародного захисту: особа може реалізувати своє право на
міжнародний захист лише в тому випадку, якщо вона вичерпала усі національні засоби
правового захисту (до речі, слід зазначити, що громадяни не кожної держави можуть
скористатися таким правом, а лише тієї, яка визнала юрисдикцію відповідних міжнародних
органів) (ч. 4 ст. 55 КУ). Тому саме держава зобов'язана забезпечити кожну людину, права якої
порушено, ефективними засобами захисту [6].
23. Напрями гармонізації національного
законодавства із законодавством ЄС

 ЗАКОН УКРАЇНИ

 Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до

законодавства Європейського Союзу

 (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, № 29, ст.367)

 Затвердити Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу (додається).
 2. Кабінету Міністрів України:
 1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
 2) відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових
актів, передбачених цим Законом;
 3) забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим
Законом;
 4) у проектах законів про Державний бюджет України на відповідний рік
передбачати кошти на фінансування Загальнодержавної програми адаптації
законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
 Acquis communautaire (acquis) - правова система Європейського Союзу, яка включає акти
законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках
Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і
Співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ;
 адаптація законодавства - процес приведення законів України та інших нормативно-
правових актів у відповідність з acquis communautaire.
 Джерела acquis communautaire:
 первинне законодавство:
 Договір про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 року (з 1993
року - Договір про заснування Європейського співтовариства), Договір про заснування
Європейського співтовариства з атомної енергії 1957 року (далі - установчі договори) з
наступними змінами, внесеними Маастрихтським договором (Договір про утворення
Європейського Союзу 1992 року), Амстердамським договором 1997 року та Ніццьким
договором 2001 року, а також актами про приєднання;
 Договір про Європейський Союз 1992 року, із змінами, внесеними Амстердамським
договором 1997 року та Ніццьким договором 2001 року, а також договорами про
приєднання;

 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1629-15#Text
 Отож, 5 липня 2012 року Верховна Рада прийняла Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Цей Закон
отримав ряд новел, на які вже давно очікувала прогресивна та істинно професійно-патріотична адвокатська спільнота.
Врешті решт тут було поставлено крапку в дискусії, нав’язаній сумно-відомим Рішення КС України від 16.11.2000 р.
за конституційним зверненням Геннадія Солдатова про незаконнонароджену у кримінально-процесуальному праві і
неприкаяну процесуальну фігуру «фахівець в галузі права» [14].
Дотримуючись міжнародних принципів, Україна з перших же днів своєї незалежності обрала курс на зближення
правової системи держави з європейським шляхом реформування судової системи, правоохоронних органів та
адвокатури. Кінцевою метою перетворень ставиться максимальне наближення українського законодавства до
міжнародних стандартів і реорганізація правоохоронної системи з метою максимального гарантування прав людини в
Україні.
У вересні 1990 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла Основні положення про роль
адвокатів (далі - Основні положення ООН), що встановлюють мінімальні стандарти для країн під час розвитку
національного законодавства і регулюють становлення, організацію і функціонування адвокатської професії. Цей
документ було розроблено з метою визнання «життєво важливої» ролі професійних об‘єднань адвокатів і сприяння
країнам у забезпечення такої ролі адвокатів у демократичному суспільстві [1].
Рада Європи врахувала Основні положення ООН під час розробки подібних стандартів для адвокатів у своїй
Рекомендації № Рес(2000)21 про свободу здійснення професії адвоката. Цей документ був прийнятий Комітетом
Міністрів Ради Європи на 72- й зустрічі заступників міністрів 25 жовтня 2000 року. Даний нормативний акт
продемонстрував потребу у загальноєвропейському консенсусі щодо істотної ролі адвокатів, що базується на
верховенстві права, в демократичному суспільстві.
 Рада Європи визначила, що одним з фундаментальних елементів верховенства права є висококваліфіковані та
незалежні адвокати, доступ до послуг яких відкритий всьому суспільству загалом. Рекомендація №
І1ес(2000)21 регулює питання, пов’язані зі свободою здійснення адвокатської діяльності, правовою освітою,
фаховою підготовкою та вступом до професії, роллю та обов’язками адвокатів, доступом до адвокатів,
встановленням і функціонуванням професійних об‘єднань адвокатів та дисциплінарними провадженнями.
Хоча ці рекомендації не мають обов’язкового характеру, вони визначають принципи, які всі Держави-
учасниці повинні «поважати і враховувати в межах національного законодавства та практики» [7].
Загальний кодекс правил для адвокатів, розроблений Радою адвокатур та правничих товариств Європи
(Кодекс правил ССВЕ), є іншим джерелом стандартів, які повинні враховуватись при розробці рамкових
документів, що регулюють діяльність адвокатів та об’єднань. Рада адвокатур та правничих товариств Європи
(абревіатура англійською мовою ССВЕ) представляє Європейські адвокатські об‘єднання і Правничі
товариства в Європейському Союзі, Європейському Економічному Просторі та інших міжнародних
організаціях. До складу ССВЕ входить понад тридцять делегацій, з яких 27 представлені від країн-членів
Європейського Союзу та 3 від країн Європейського Економічного Простору (Норвегія, Ліхтенштейн та
Ісландія) разом із Швейцарією.
Багато країн з молодою демократією Центральної Європи також мають статус спостерігачів в рамках
діяльності ССВЕ. Одним з першочергових завдань ССВЕ є гармонізація, координація і розвиток правової
професії в Європі. Організація досягла цієї мети шляхом прийняття Кодексу правил для адвокатів.
Дотримання Кодексу є обов’язковою умовою для всіх адвокатів з країн-членів ССВЕ, включаючи як
адвокатів, які є громадянами країн Європейського Союзу, так і адвокатів з інших європейських країн, які
мають статус спостерігача у ССВЕ.
Україна має статус країни-спостерігача у ССВЕ та представлена Спілкою адвокатів України [16]. Оскільки
Україна є членом Ради Європи, український уряд має брати до уваги дані стандарти під час розробки
проектів законів, що регулюють адвокатську професію [1].
24. Концептуальні засади взаємодії
адвокатури і держави
25. Міжнародні стандарти та принципи
взаємодії адвокатури і держави
26. Адвокатура та громадянське
суспільство
27. Адвокатура як суміжний інститут в
механізмі судової влади
28. Міжнародні стандарти взаємодії
суддів та адвокатів