Хартія прав людини і принципів

для Інтернету. Загальна

характеристика.
 Історія
Ідея застосування поняття прав людини до управління інтернетом зародилася в другій фазі
Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства у Женеві 2003 року. На ІІІ Форумі з
управління онлайн-середовищем, що відбувся в Індії 2008 року, учасники дійшли згоди у тому,
що інтернет є рушієм в утвердженні прав людини. Було створено Динамічну коаліцію інтернет-
прав і принципів, результатом праці якої стала Хартія прав людини і принципів, першу редакцію
якої оприлюднили 2011 року. ця Хартія спрямована на створення орієнтованого на інтереси
людей інформаційного суспільства, заснованого на повазі і затвердження основних прав людини,
які закріплені у Загальній декларації прав людини. Вона базується на вже утверджених правах
людини для впровадження їх в онлайн-середовище. На 21-ій сесії ООН 2012 року спеціальний
доповідач з питань заохочення і захисту права на свободу думок та їх вільне вираження Франк
Ла Рю наголосив, що немає потреби запроваджувати нові правозахисні стандарти для інтернету,
оскільки принципи й доктрини в контексті прав людини застосовують і в режимі офлайн, і
онлайн.
 Аналіз преамбули Хартії прав людини і
принципів для Інтернету
З аналізу преамбули Хартії прав людини і принципів для Інтернету видно, що доступ до
Інтернету дійсно є однією з гарантій реалізації прав людини в сучасному світі. Таким чином,
необхідність прийняття такого документа назріла давно - з того моменту, коли Інтернет з
наукового проекту став глобальним міжнародним надбанням, коли користувачі отримали
можливість реалізовувати свої права і свободи в процесі користування Інтернету.
Також в преамбулі закріплюється множинність суб'єктів управління Інтернетом, звідси випливає
необхідність врахування інтересів всіх зацікавлених сторін при прийнятті рішень з питань
управління інтернетом в цілях реалізації прав і свобод людини. Більш того, Хартія передбачає
відповідальність різних груп за сприяння повазі і захисті прав користувачів Інтернету.
 Свобода релігії та переконань
Свобода совісті означає право людини сповідувати будь-яку
релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи
і здійснювати атеїстичну пропаганду, в тому числі за
допомогою Інтернету.
В віртуальному просторі релігія знаходить інструменти
миттєвої передачі повідомлень, оперативного реагування,
координування дій, адресного впливу, доступу до віддалених
регіонів географічної карти світу. Віруючий може легко
придбати широкий спектр доктринальних текстів, предмети з
символікою релігії або храму, замовити молебень чи іншу
церемонію. Суть релігійної активності в Мережі
розкривається в генеруванні і тиражуванні за допомогою
інформаційних технологій ідеї сакрального або, інакше
кажучи, сакральних смислів.
Держава встановлює систему спеціальних гарантій, що забезпечують свободу
совісті.
Як закріплено в статті 18 Загальної декларації прав людини, кожна людина має
право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає в себе свободу як
самостійно, так і спільно з іншими, публічно або в приватному порядку,
сповідувати свою релігію або переконання в навчанні, богослужінні і
ритуальних обрядах. Це право включає в себе і свободу від релігії. Це право не
повинно використовуватися незаконно або обмежувати будь-які інші права
людини.
 Право на освіту
Інтернет відкрив нові можливості для освіти. Постійно з'являються різноманітні ініціативи в
області електронної освіти, онлайн-освіти, дистанційної освіти, основною метою яких є
використання Інтернету як засобу навчання. Хоча онлайн-освіта не може замінити традиційного
навчання, воно надає нові можливості в тих випадках, коли час або відстань утруднюють
безпосереднє (очне) відвідування занять.
 Генеральна Асамблея ООН проголосила Всесвітню програму освіти в області прав
людини. Відповідно до установчих документів програми освіту в галузі прав
людини має величезне значення для здійснення прав людини і основних свобод і в
значній мірі сприяє заохоченню рівності, запобігання конфліктам і порушень прав
людини і активізації широкого участі та демократичних процесів в інтересах
формування товариств, в яких цінуються і поважаються всі люди без будь-якої
дискримінації або відмінностей.
 Відповідно до Декларації ООН про освіту і підготовку в області прав людини кожна
людина має право знати, запитувати і отримувати інформацію про всі права людини
та основні свободи і повинен мати доступ до освіти і підготовки в області прав
людини. Освіта і підготовка з прав людини мають істотне значення для заохочення
загальної поваги і дотримання всіх прав людини і основних свобод усіх осіб
відповідно до принципів універсальності, неподільності і взаємозалежності прав
людини.
Захист прав споживачів
Проблема захисту прав споживачів, на перший погляд, носить
виключно приватно-правовий характер. Електронна комерція і торгівля
- області, лише опосередковано стосуються реалізації прав людини.
автори Хартії включили проблему захисту прав споживачів в сферу дії
прав людини. захист прав споживачів тісно пов'язана з проблематикою
захисту прав людини, наприклад, з правом на володіння власністю, на
ефективний судовий захист та ін. Здійснення цивільних прав, що
випливають з відносин в Інтернеті, публічно-правовими засобами, в
тому числі і за допомогою рекомендаційних норм, ускладнюється
конфліктом юрисдикцій, відсутністю правових норм про застосовне
право щодо Інтернету, невизначеністю судової та правозастосовчої
практики в цій галузі.
Найважливішою умовою дотримання прав споживачів в сфері електронної торгівлі та
кіберпослуг є суворе дотримання принципів мережевої нейтральності.
Мережева нейтральність передбачає взаємодію операторів зв'язку, постачальників
контенту (додатків, послуг) і кінцевих користувачів на таких умовах, які забезпечують
відкрите і недискримінаційне використання Інтернету для поширення і отримання
доступу до інформації та послуг.
Іншими словами, принцип мережевої нейтральності передбачає, що мережі зв'язку
повинні бути відкриті для обміну інформацією без дискримінації за образом і (або)
джерела трафіку, тобто будь-який користувач має право розраховувати на те, що доступ
для нього до Інтернету в цілому або утримання будь-яких окремих сторінок не буде
заблокований, уповільнений або прискорений залежно від того, ким і як він
забезпечується.
Висновки
При аналізі норм міжнародного та національного права стосовно реалізації Хартії видно,
що найбільш відповідним міжнародним стандартам в галузі прав людини є право
Європейського союзу і Сполучених Штатів, тобто країн, найбільш розвинених в
технологічному відношенні. Це нормативний наслідок проблеми цифрового розриву.
Саме універсальні акти повинні закріплювати універсальний стандарт в області прав
людини в Інтернеті, який не повинен залежати ні від рівня правової регламентації в
окремо взятих країнах, ні від рівня їх економічного або технологічного розвитку. Це, в
свою чергу, вимагає прийняття Хартії прав людини і принципів для Інтернету хоча б в
якості інструменту м'якого права.
Саме така регламентація прав і свобод користувачів Інтернету буде гарантувати, що
держави не зроблять заходів, спрямованих на обмеження або неправомірне обмеження
прав користувачів Інтернету.
Розробка, нормативна регламентація і тлумачення прав і принципів в Інтернеті,
викладених у Хартії, - це безперервний процес, успіх якого залежить від
цілеспрямованих зусиль всіх сторін, що беруть участь в управлінні Інтернетом.
Дякую за увагу!