Мистецтво епохи

європейського
просвітництва
Виконали студенти К-27 групи
II курсу ФКНК, КНУ ім. Тараса Шевченка

Ярмоленко Софія
Побережний Юрій
Марчук Олександр
Найкращий порядок речей —
той, де мені призначено жити, і
до біса найкращий зі світів,
якщо мене там нема.

Дені Дідро
Загальна характеристика епохи Просвітництва
Просвітництво — так називають інтелектуальний і духовний рух кінця XVII - початку XIX ст. у Європі. Він виявився
природним продовженням гуманізму Відродження та раціоналізму початку Нового часу, які заклали основи
просвітницького світогляду: відмову від релігійного світорозуміння та звернення до розуму як до єдиного критерію
пізнання людини й суспільства.

Назва закріпилась після виходу статті Іммануїла Канта «Відповідь на запитання: що таке Просвітництво?» (1784).

Кореневе слово «світло», від якого походить термін «просвітництво» (англ. Еnlіghtemment; фр. Lеs Lumieres; нім.
Аufklärung; іт. Іlluminismo), сягає стародавньої релігійної традиції, закріпленої як у Старому, так і в Новому Заповітах. Це і
відокремлення Творцем світла від темряви, і визначення самого Бога як Світла. Сама християнізація передбачає
просвітлення людства світлом вчення Христа. Переосмислюючи цей образ, просвітники вкладали в нього нове розуміння,
кажучи про просвітлення людини світлом розуму.

Філософія
Просвітництво сповідувало справжній "культ розуму", вбачаючи в ньому той "архімедів важіль", за допомогою якого
можна перевернути всю систему громадського та духовного життя.
Просвітництво зародилось в Англії наприкінці XVII ст. у творах його засновника Дж. Локка та його послідовників були
сформульовані основні поняття просвітницького вчення: «спільне благо», «природна людина», «природне право»,
«природна релігія», «суспільний договір». У вченні про природне право, викладеному в «Двох трактатах про державне
правління» Дж. Локка, обґрунтовані основні права людини: свобода, рівність, недоторканість особистості і власності,
які є природними, вічними та невід’ємними.
Три етапи Просвітництва •У XVIII ст. центром просвітницького руху стає Франція.
•На першому етапі французького Просвітництва головними постатями
були Шарль Монтескьє та Вольтер.

•У працях Монтескьє набуло подальшого розвитку вчення Локка про

правову державу. У трактаті «Про дух законів» (1748) був сформульований
принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. У «Перських
листах» (1721) Монтескьє визначив той шлях, яким мала піти французька
просвітницька думка з її культом розумного та природного.

•Вольтер був ідеологом освіченого абсолютизму та прагнув прищепити ідеї

Просвітництва монархам Європи. Він виступав проти релігійного
фанатизму та блюзнірства, церковного догматизму та панування церкви
над державою та суспільством.

•На другому етапі французького Просвітництва основну роль відіграли

філософ і письменник Дені Дідро та інші вчені-енциклопедисти. їхня праця
«Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» (1751-
1780) була першою науковою енциклопедією, у якій викладались основні
поняття в області фізико-математичних наук, природознавства, економіки,
політики, інженерної справи й мистецтва. У більшості випадків, статті були
ґрунтовними й відображали найновіший рівень знань.

•У створенні «Енциклопедії» брали активну участь Вольтер, Кондильяк,

Гельвецій, Гольбах, Монтескьє, Руссо. Статті з конкретних галузей знання
писали фахівці — науковці, письменники, інженери.
Три етапи Просвітництва
•Третій період висунув постать Ж.-Ж. Руссо. Він став
найвідомішим популяризатором ідей Просвітництва.
Руссо запропонував свій шлях політичного устрою
суспільства.

•У трактаті «Про суспільний договір, або Принципи

політичного права» (1762) він висунув ідею народного
суверенітету. За нею, уряд отримує владу з рук народу
у вигляді доручення, яке він зобов’язаний виконувати
відповідно до народної волі. Якщо він цю волю
порушує, то народ може обмежувати, видозмінювати
чи забирати дану ним владу. Ідеї Руссо знайшли свій
подальший розвиток у теорії та практиці ідеологів
Великої французької революції.
 Період пізнього
Просвітництва
•Період пізнього Просвітництва (кінець XVIII - поч. XIX ст.)
пов’язаний з країнами Східної Європи, Росією та Німеччиною.
•Новий імпульс Просвітництву надає німецька література і
філософська думка. Німецькі просвітителі були духовними
спадкоємцями ідей англійських і французьких мислителів, але в
їхніх творах вони трансформувались і набули глибоко
національного характеру.

•Самобутність національної культури та мови стверджував

Йоганн Готфрід Гердер. Його основний твір «Ідеї до філософії
історії людства» (1784-1791) став першою ґрунтовною
класичною працею, з якою Німеччина вийшла на арену світової
історико-філософської думки. Філософським пошукам
європейського Просвітництва була співзвучна творчість багатьох
німецьких письменників. Вершиною всесвітньо відомого
німецького Просвітництва стали твори Фрідріха Шиллера, Г. Е.
Лессінга й особливо «Фауст» Йоганна Вольфганга Гете.

•У формуванні ідей Просвітництва важливу роль відіграли

філософи Г. В Лейбніц та Іммануїл Кант.
Література
Просвітителі підпорядкували свою художню творчість завданню перебудови суспільства, їхні твори носили
глибокий філософський характер.
Відстоюючи демократичні напрями мистецтва, просвітителі ввели в літературу нового героя —
простолюдина. В якості позитивного образу митці оспівали і прославили його працю, його мораль,
співчутливо і проникливе показали його страждання.
Викриваючи сваволю панівних станів, вони сміливо вводили в літературу критичний елемент.
Головним жанром у літературі XVIII ст. стає соціально-побутовий роман.
Література Просвітництва виростає з класицизму XVII ст., наслідуючи його раціоналізм, уявлення про
виховну функцію літератури, увагу до взаємодії людини й суспільства. Порівняно з літературою
попереднього століття, у просвітницькій літературі герой літературного твору вже не є «героєм» у розумінні
володіння винятковими властивостями та не посідає вищих щаблів у суспільній ієрархії. Він залишається
«героєм» лише в другому значенні слова — центральною дійовою особою твору. Читач може
ототожнювати себе з таким героєм, ставити себе на його місце; цей герой ні в чому не вище від звичайної,
середньої людини. Але цей герой, щоби привернути інтерес читача, мав діяти в не знайомій читачеві
обстановці, в обставинах, які пробуджують уяву читача. Тому з цим «звичайним» героєм у літературі XVIII ст.
ще відбуваються надзвичайні пригоди, непересічні події, адже для читача XVIII ст. вони й виправдовували
оповідь про звичайну людину, саме в них полягала захопливість літературного твору. Пригоди героя
можуть розгортатись у різному просторі, близько чи далеко від його домівки, у звичних суспільних умовах
чи в неєвропейському суспільстві, а то й поза суспільством взагалі.
Але незмінно література XVIII ст. загострює та порушує, показує крупним планом проблеми державного
та суспільного устрою, місця особистості в суспільстві та впливу суспільства на окрему особистість.
Музика та театр
На розвиток музичного мистецтва доби Просвітництва справили вплив пануючі у той час художні стилі — бароко
і класицизм.
Збільшення потреби у світській музиці, посилення її значення. Церковна хорова й органна музика, як і раніше,
була досить поширеною, однак вона іноді наповнювалась світським життєстверджуючим змістом.
Створення спочатку при дворах знаті, а пізніше й у великих містах оперних театрів і концертних залів.
Зростання техніки сприяло удосконаленню музичних інструментів, передусім, органу, скрипки, клавесину.

У добу Просвітництва відбувається нечуваний злет музичного мистецтва. Після реформи, проведеної К. В.
Глюком, опера стає мистецтвом, яке поєднує в одній виставі музику, спів і складне драматичне дійство.
Вершиною музичної культури Просвітництва є творчість Вольфґанґа Амадей Моцарта та Йоганна Себастьяна
Баха .
Й.-С. Бах – великий німецький композитор і органіст, створив сотні музичних творів для церковного хору,
концертів для оркестрів, п’єс для органа, скрипки, флейти. Композитор використав і переробив величезний
матеріал з німецьких, французьких, англійських народних пісень і танців.
В.-А. Моцарт – великий австрійський композитор. Його геніальний талант розвинувся дуже рано. Цьому сприяли
рідкісні природні дані, а також сімейне середовище – батько був видатним музикантом. Опери Моцарта «Дон
Жуан», «Чарівна флейта», «Весілля Фігаро» й досі виконуються на кращих сценах багатьох країн.

Говорити про музичне мистецтво доби Просвітництва неможливо, не згадавши ім’я геніального композитора,
новатора в музиці Й. Гайдна. Його справедливо вважають «батьком» симфоній і квартетів. П. І. Чайковський
писав про нього: «Не будь його – не було б ні Моцарта, ні Бетховена». Найбільш знамениті твори Й. Гайдна:
опера «Несподівана зустріч», симфонія «Ранок», «Полудень», «Вечір».

У театрі виникає новий жанр буржуазної драми та комедії, в яких виведений на сцену новий герой, представник
третього стану — у п’єсах П’єра Огюста Бомарше «Севільський цирульник» (1775) й «Одруження Фігаро» (1784),
Карло Гольдоні в «Слуга двох панів» (1745, 1748) і «Трактирниця» (1753). В історії світового театру помітно
виділяються імена Р. Б. Шерідана, Г. Філдінга, К. Гоцці.
Живопис
При дворах абсолютних монархів XVIIІ ст. розквітав пишний офіційний придворний живопис. У ньому було менше
релігійних мотивів, ніж у середні віки, переважали міфологічні сюжети, портрети королів, полководців. Особливо
модним став так званий «галантний живопис», який змальовував світських дам і кавалерів, пікніки на лоні природи.
Наприкінці XVIIІ ст. гостра політична боротьба французької буржуазії проти дворянства відбилося і в живописі.
Художники почали створювати картини з образами реальних людей з «третьої верстви», писали портрети видатних
просвітителів XVIIІ ст. У такому напрямі працював талановитий художник Ж.Б. Грез (1725–1805), який написав портрет
Дені Дідро.

Найбільш видатним представником класицизму став Ж. Л. Давід (1748–1825). Ще до Великої французької революції він
написав картину «Клятва Гораціїв», на якій зображений батько, який благословляє синів на бій з ворогами республіки у
Стародавньому Римі. Під час Великої французької революції Давід голосував за страту короля і вніс пропозицію про
перетворення королівського зібрання картин і статуй у Луврі у національний музей. В подальшому, за часів імперії, Ж.-Л.
Давід став писати пишні, офіційно-холодні, придворні картини, які звеличували Наполеона і створену ним знать.

На останню чверть XVIIІ ст. припадає виникнення складного духовного руху, який отримав назву романтизм. Для
романтизму властивий духовний порив, піднесення над реальністю, що зумовлено небажанням змиритися з
суперечностями дійсності. Романтизм, показ героїки національно-визвольної боротьби є характерним для творчості
великого іспанського художника Ф. Гойї (1746–1828). Широко відомий груповий портрет королівської сім’ї, в якому він не
побоявся реалістично зобразити обличчя короля з ознаками виродження, відштовхуюче, пихате і злобне лице королеви.
В той же час картини, присвячені простим людям Іспанії, Ф. Гойя писав з величезною любов’ю до народу. Революційним
пафосом овіяна його картина «Розстріл повстанців».
 Розстріл повстанців / Ф. Гойя

Клятва Гораціїв / Ж. Л. Давід  Смерть Сократа / Жак Луи Давид

Архітектура

Характерною особливістю розвитку архітектури в XVIIІ ст. було спорудження великих будівель державного та
громадського значення. Розповсюджується витончений стиль: у зовнішньому та внутрішньому оздобленні палаців,
церков, замків; застосовується багато дрібних ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками. Цей стиль увійшов в
історію під назвою «рококо» (від французького «rococo» – подібний на черепашку).
Напередодні та під час французької революції XVIIІ ст. архітектура у Франції знову повертається до класицизму,
наслідуванню архітектури стародавніх Греції та Риму. Цей стиль особливо утвердився в роки імперії Наполеона І.
Будівлі, портрети, меморіальні колони, тріумфальні арки споруджувалися в чітких, величних пропорціях, як в часи
імператорського Риму. Стиль Французької архітектури, пов’язаний з часом імперії Наполеона І, прийнято
назвати ампіром (імперія). Один з шедеврів французького класицизму другої половини XVIIІ ст. є Пляс де ля Конкорд
(Площа згоди) у Парижі (архітектор Ж.-А. Габрієль).

Класицизм як основний напрям архітектури широко використовувався і в Англії: собор Св. Павла (1675–1710, архітектор
К. Рен).

Під час великої пожежі 1666 року в Лондоні згоріло 13200 будинків. Весь лондонський центр (Сіті) треба було зводити
заново. Під керівництвом К. Рена була проведена велика робота по плануванню лондонського центру, збудовано
безліч споруд. Однак найбільшим його досягненням був собор св. Павла (1675–1710), який вважається шедевром
світової архітектури. Напис на могильній плиті К. Рена, похованого в соборі, закликає: «Якщо ти шукаєш пам’ятник
будівничому, то оглянься довкола!».
 Таким чином, епоха Просвітництва може бути названа
революційною не лише в розумінні соціально-
економічних та політичних перетворень, але й
Висновок перетворень у сфері духовної культури. Внаслідок
творчості вчених, філософів-просвітителів, літераторів,
митців людство отримало принципово нові підходи до
розуміння філософських, етичних і естетичних
проблем, які не втратили своєї актуальності і сьогодні.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ