ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В ЄС

ТА В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ

МОДЕРНІЗАЦІЇ
ІННОВАЦІЙНІ ПРОФЕСІЙНІ КОМПЕТЕНТНОСТІ В УМОВАХ
СУСПІЛЬСТВА ЗНАНЬ ЯК ЦІЛЬОВИЙ ІМПЕРАТИВ ОСВІТНЬОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ.
Об’єктивні процеси розвитку суспільства (глобалізація і прискорення світових процесів
суспільного розвитку, перехід суспільства до інформаційної стадії свого розвитку, демократизація
суспільних відносин, інтеграція суспільних систем та ін.), зокрема ті з них, що здійснюються в
напрямі забезпечення поступового та неухильного зростання матеріального добробуту і духовності
людини, підвищення рівня її захищеності від можливих суспільних, техногенних і природних
небезпек. В теперішні часи зміни в техніці і провідних технологіях, в економіці та суспільному
житті, відбуваються досить швидко. Серед технологій, які суттєво змінюють сучасний світ
людського буття варто, передусім, назвати інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). Ці
технології поступово, активно і невпинно вкрапляються та інтегруються в усі сфери діяльності
людини і суспільства, стають могутнім каталізатором і визначальним джерелом їх об’єктивного
розвитку. Цей процес називають інформатизацією суспільства, а саме суспільство набуває ознак
інформаційного, визначаючи тим самим ІКТ – своєю провідною технологією. Широке
використання сучасних ІКТ з метою надання вільного доступу до інформації та знань є базовим
принципом інформаційного суспільства, проголошеним Генеральною Асамблеєю Організації
Об’єднаних Націй. Терміни інформаційно-комунікаційні, електронні, цифрові технології сьогодні
використовуються як синоніми (наприклад, електронні освітні ресурси – цифрові освітні ресурси,
інформаційне, електронне суспільство – цифрове суспільство).
• Освіта завжди була соціальним інститутом, що формує головну продуктивну силу. Як свідчить
світовий досвід, економічні, соціальні та культурні показники вищі у тих країнах, де більш
розвинута освіта, де активно впроваджується система неперервної освіти. Остання
розглядається як освіта від початку і до кінця життя людини. Організація економічного
співробітництва та розвитку визначила основні напрями системи неперервної освіти:
• визнання результатів усіх форм навчання, включаючи формальне, неформальне, інформативне;
• розвиток базових навиків, що розуміються значно ширше традиційного набору і включають
стимулювання мотивації до навчання та розвитку здібностей до самонавчання;
• розподіл фінансової відповідальності між різними зацікавленими учасниками освітнього
процесу;
• зміцнення взаємодії між широким колом зацікавлених учасників освітнього процесу,
включаючи заклади освіти та державні органи.
Рівень освіти в Україні постійно зростає, проте він ще далекий від реальних
потреб.
Для порівняння зазначимо, що, скажімо, у країнах так званого золотого мільярду серед зайнятого
населення вищу освіту мають від 40 до 60%. В Україні цей показник становить лише 26%. Ці дані свідчать
про необхідність нарощування в нашій державі як освітнього потенціалу в цілому, так і зумовленого
розвитком вищої освіти зокрема. Вибір стратегії при цьому, як свідчить досвід багатьох країн, є більш
успішним за умов, коли враховуються не лише національні особливості, але й міжнародні аспекти
освітньої політики, актуальні напрями розвитку економіки загалом, соціальної, культурної, сфери
молодіжної політики, охорони здоров’я тощо.
Необхідність розвитку неперервної освіти посилюють інноваційні та глобалізаційні процеси.
За міжнародною стандартною класифікацією, неперервна освіта включає, крім ступенів освіти, на наш
погляд, і самоосвіту.
Незважаючи на те, що в системі
До речі, інновації в освітніх закладах
неперервної освіти вища освіта має
набувають статусу основного індикатора
позитивну динаміку, вона, як і всі інші
модернізації освіти, а власне освітні
ланки, потребує модернізації. Адже
заклади мають освітній ефект лише при
постійне оновлення професійної культури,
інноваційному підході. Вперше термін
навиків практичної діяльності протягом
інновація використано французькими
усього життя стає необхідністю,
дослідниками ще 1297 року. Нині це
імперативом сьогодення. Від успішної
поняття, як і якість освіти, об’єднує
реалізації стратегії неперервної освіти в
декілька значень. У сучасній науковій
цілому і вищої зокрема залежить
літературі інновація розглядається в двох
економічний розвиток країни, її
аспектах: як результат і як процес.
інноваційна спрямованість.
Останнім часом все активніше вживається й
термін інноваційний
процес, що розглядається як:
• усвідомлення чи прогнозування
суспільних потреб;
• пошук концепції розв’язання
соціально-економічних проблем;
• дослідження зазначених проблем;
• розробка, освоєння і поширення
нового;
• впровадження нового в норми чи
зразки предметів тощо.
У системі неперервної освіти поряд із поняттями інновація та
інноваційний процес використовується інноваційна діяльність. Останнє
прийнято розглядати як на рівні колективного, так й індивідуального
суб’єкта. Ефективність інноваційної діяльності в системі неперервної
освіти
визначається:
• рівнем інноваційного потенціалу всіх ланок неперервної освіти;
• готовністю колективу до створення нового та його сприйняття;
• рівнем залучення інновацій колективом навчального закладу в
• свою діяльність;
• інноваційною орієнтованістю як керівника, так і освітян у цілому;
• рівнем розуміння цілей та значущості нововведень;
• упровадженням демократичного стилю керівництва навчальним
• закладом і навчальним процесом;
• бажанням і намаганням колективу надавати освітні послуги, що
• відповідають запитам учнів, слухачів, студентів тощо.
Щоб забезпечити високу якість • Випускник ХХІ ст. має відповідати вимогам
підготовки висококваліфікованих євроінтеграційного процесу, який зумовлює необхідність
фахівців, необхідно забезпечити: оперативного корегування змісту навчання з урахуванням
· модернізацію структури та вимог соціально-економічного прогресу з метою
оновлення змісту професійної забезпечення професійної компетентності випускників.
освіти; Водночас у кожному навчальному закладі слід створити
умови, що дозволяють студентам оволодіти додатковими
· вдосконалення економічних професійними програмами.
механізмів, законодавчої і
• Надзвичайно актуальною залишається необхідність
нормативної бази діяльності підняття культу знань, культури професійної освіти.
навчальних закладів; Важливим напрямом у цьому контексті є швидке і
· поліпшення професорсько- системне оновлення змісту і технологій навчання,
викладацького складу, підвищення розробка та освоєння нового покоління державних
стандартів, які побудовані на компетентному підході до
кадрового потенціалу всієї системи професійної освіти. Назріла також необхідність у
неперервної освіти. подальшій оптимізації, оновленні переліку професій і
спеціальностей, переході до інтегрованої та мобільної
універсальної підготовки фахівців.
• Світова практика підтверджує, що підвищенню якості підготовки кадрів сприяє створення
нових типів і видів навчальних закладів, зокрема університетських комплексів, освітніх
холдингів, які формуються на соціально-економічному імперативі. Якість підготовки кадрів
безпосередньо залежить від економічного стану навчального закладу, його фінансового
забезпечення.
• Незважаючи на певне зростання фінансових ресурсів на розвиток освіти, неперервна освіта в
цілому потребує додаткових ресурсів, у тому числі на правах приватно-державного і
соціального партнерства. В умовах недостатніх бюджетних ресурсів, спаду економіки пріоритет
у фінансуванні навіть з боку держави має, на наш погляд, належати навчальним закладам, які
готують кадри з урахуванням формування інноваційної моделі економіки. Досвід свідчить, що
капіталізація інвестицій і ресурсів на базі таких навчальних закладів – це реальний потенціал
покращення якості ринку праці, зростання економіки в період виходу її із кризи.
 ПЛАТНЕ НАВЧАННЯ, ЯКЕ ОСТАННІМ ЧАСОМ НАБУЛО ЗНАЧНОГО ПОШИРЕННЯ,
ПРИЗВЕЛО ДО ДЕФОРМАЦІЇ СТРУКТУРИ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ, НЕГАТИВНО ВПЛИНУЛО НА
ЯКІСТЬ НАВЧАННЯ. ТОМУ НИНІ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ
ВАЖЛИВИМ Є ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

• компетентного підходу до навчання, що передбачає проектування сукупної міри оцінки якості підготовки
спеціаліста у певній предметній сфері. Для цього повинна бути виділена певна рамкова конструкція, що
характеризує проектований системоутворюючий результат у вигляді передбачуваних компетенцій, які можна
перевірити та змінити;
• наявності такої моделі випускника, що базується на професійній діяльності. Вона може бути представлена
переліком компетенцій, виявлених на основі спеціально проведеного дослідження, які дозволяють у ході реалізації
освітнього процесу підготувати спеціаліста, затребуваного на ринку праці;
• формування такої моделі неперервної освіти, що має сприяти здійсненню індивідуалізації освітнього процесу, який
дозволяє особистості в подальшому органічно „вписатись” у стрімко змінюваний світ з максимальною користю для
суспільства та збереження власної індивідуальності. Індивідуалізація має доповнюватись оптимізацією процесу
навчання та виховання за критерієм максимального результату при мінімальних витратах;
• гуманізації освітнього процесу, що розглядається як важлива умова підвищення ефективності освіти, та
проблемно-цільової орієнтації освітнього процесу.
Все це сприятиме модернізації неперервної освіти, розвитку інноваційної економіки та підвищенню її ефективності.
ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ( КОНТЕКСТНИЙ,
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ, СТУДЕНТО-ЦЕНТРОВАНИЙ, ПРАКТИКО-ОРІЄНТОВАНИЙ,
ДОСЛІДНИЦЬКО-ІННОВАЦІЙНИЙ) ДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ТА ВИКОРИСТАННЯ
КУРИКУЛУМУ, ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ОСВІТИ В УМОВАХ РОЗВИТКУ
ЄПВО.
• 1. Контекстний підхід • Контекстне навчання спирається на
• Концепція контекстного навчання була теорію діяльності Л.Виготського,
розроблена А.Вербицьким у 1991р. За відповідно до якої засвоєння соціального
визначенням автора концепції досвіду здійснюється у результаті
«контекстне навчання» –це форма активної діяльності суб’єкта . Як слушно
активного навчання, призначена для зауважує А.Вербицький, процес і зміст
застосування у вищій школі, професійної освіти повинні виходити з
орієнтована на професійну підготовку головної мети –підготовки
висококваліфікованого фахівця. З огляду
студентів іреалізована за допомогою
на це, контекстний підхід –це підхід до
системного використання професійного
проектування і реалізації освітнього
контексту, а також поступового
процесу, коли за допомогою системи
насичення навчального процесу дидактичних форм, методів і засобів
елементами професійної діяльності. моделюються предметний і соціальний
зміст майбутньої професійної діяльності,
а засвоєння абстрактних знакових засобів
накладено на канву цієї діяльності .
При контекстному підході, реалізація пізнавальної діяльності студента базується на
принципах:
1)психолого-педагогічного забезпечення включення студента до навчальної діяльності;
2)послідовного моделювання у навчальній діяльності цілісного змісту, форм та умов
професійної діяльності;
3)проблемності змісту навчання і процесу його розгортання у навчальному процесі;
4)адекватності форм організації навчальної діяльності студентів меті і змісту освіти;
5)головної ролі спільної діяльності, між-особистісної взаємодії та діалогічного спілкування
суб’єктів освітнього процесу;
6)методично обґрунтованого поєднання традиційних та інноваційних технологій професійної
підготовки;
7)урахування індивідуально-психологічних особливостей та кроскультурних (сімейних,
національних, релігійних, географічних та ін.) контекстів кожного студента.
• На відміну від традиційного, контекстний підхід має певні переваги:
• 1)у процесі професійної підготовки студенти перебувають в діяльнісний позиції, оскільки
навчальні дисципліни представлені не як сукупність відомостей та наукової інформації, а як
засіб діяльності;
• 2)знання засвоюються студентами в контексті аналізу та розв’язання змодельованих
професійних ситуацій, що стимулює розвиток пізнавальної й професійної мотивації, формує
особистісний сенс навчання;
• 3)у процесі професійної підготовки використовується поєднання індивідуальних і колективних
форм роботи студентів, що дає змогу кожному з них обмінюватися власним інтелектуальним і
особистісним потенціалом;
• 4)студент накопичує досвід використання навчальної інформації як засобу регуляції власної
діяльності, що перетворює її на особистісно значущу в процесі формування професійної
компетентності;
• 5)логічним центром педагогічного процесу стає особистість та індивідуальність майбутнього
фахівця, що забезпечує гуманізацію освіти;
• 6)у професійному навчанні в модельній формі віддзеркалюється сутність наукових, виробничих
та суспільних процесів, що сприяє розв’язанню проблеми інтеграції навчальної, наукової й
професійної діяльності студентів;
• 7)при контекстному підході з об’єкта педагогічного впливу студент перетворюється на суб’єкт
пізнавальної, професійної та соціокультурної діяльності.
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД

• Компетентнісний підхід — спрямованість навчального процесу на досягнення результатів,

якими є компетентності студентів
• • компетентність/компетентності - здатність особи до виконання певного виду діяльності, що
виражається через знання, розуміння, уміння, цінності, інші особисті якості (Національна рамка
кваліфікацій (2011 р.)).
• • компетентність - динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів,
цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися,
провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність (Закон України «Про освіту»
(2017 р.))
• • результати навчання - компетентності (знання, розуміння, уміння, цінності, інші особисті
якості), які набуває та/або здатна продемонструвати особа після завершення навчання;
• • інтегральна компетентність - узагальнений опис кваліфікаційного рівня, який виражає основні
компетентністні характеристики рівня щодо навчання та/або професійної діяльності.
• Понятійний апарат компетентнісного підходу
• • кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли
уповноважений компетентний орган встановив, що особа досягла компетентностей (результатів
навчання) за заданими стандартами;
• • кваліфікаційний рівень - структурна одиниця Національної рамки кваліфікацій, що
визначається певною сукупністю компетентностей, які є типовими для кваліфікацій даного
рівня;
• • знання - осмислена та засвоєна суб’єктом наукова інформація, що є основою його
усвідомленої, цілеспрямованої діяльності. Знання поділяються на емпіричні (фактологічні) і
теоретичні (концептуальні, методологічні);
• • уміння - здатність застосовувати знання для виконання завдань та розв’язання задач і проблем.
Уміння поділяються на когнітивні (інтелектуально-творчі) та практичні (на основі майстерності
з використанням методів, матеріалів, інструкцій та інструментів);
• • комунікація - взаємозв’язок суб’єктів з метою передавання інформації, узгодження дій,
спільної діяльності;
• • автономність і відповідальність - здатність самостійно виконувати завдання, розв’язувати
задачі і проблеми та відповідати за результати своєї діяльності.
 СТУДЕНТОЦЕНТРОВАНИЙ ПІДХІД

• • Студентоцентрований підхід – нова освітня парадигма, що означає перехід від зосередженості

на викладанні (форми, методи, засоби діяльності викладача) до центрації на навчанні
(навчальній діяльності студента), відпроцесоцентрованості до результатоцентрованості
(зосередження на компетентностях, що є необхідними студенту у для успішної самореалізації,
зокрема до працевлаштування).
• • Витоки теорії студентоцентрованого навчання: ідеї гуманістичної психолого-педагогічної
науки ХХ ст., сформульовані у творах Д. Дьюї, К. Роджерса, А. Маслоу, Ж. Піаже, М. Ноулза та
ін.
СУТНІСТЬ СТУДЕНТО-ЦЕНТРОВАНОЇ ОСВІТНЬОЇ ПАРАДИГМИ

• Поняття студентоцентрованого навчання (Student-Centred

• Learning - SCL) включає такі елементи:
• - опора на активне, а не пасивне навчання;
• - акцент на глибоке вивчення і розуміння навчального матеріалу;
• - підвищення відповідальності та підзвітності з боку студента;
• - підвищення рівня автономії студента;
• - взаємозалежність між викладачем і студентом;
• - взаємна повага викладача і студента,
• - рефлексивний підхід до навчального процесу як з боку викладача, так і студента.
КЛЮЧОВІ ПАРАДИГМАЛЬНІ ОЗНАКИ SCL
• 1) інноваційне викладання, спрямоване на формування у студентів готовності до ефективної навчальної
діяльності; використання методів, що дозволяють досягти найкращих навчальних результатів (технології
активного, інтерактивного, кооперованого (навчання в команді), саморегульованого, проблемного,
проектного, контекстного тощо навчання), розвиток критичного мислення студентів, формування якостей
«незалежного пожиттєвого учня» (independent lifelong learner);
• 2) центрованість на досягненні студентами навчальних результатів (знання, уміння, навички, готовність до
професійної діяльності, готовність та здатність до працевлаштування);
• 3) використання системи трансферу та акумуляції навчальних кредитів, тобто Європейської
кредитнотрансферної системи (European Credit Transfer and Accumulation ‒ ECTS), яка дозволяє
зараховувати навчальні курси та їх модулі, вивчені студентами не тільки в системі традиційної формальної
вищої освіти, але й у різних формах неформальної освіти, у різних ЗВО своєї країни та за кордоном.
Застосування ECTS має на меті врахування індивідуальних освітніх потреб і можливості кожного
споживача освітніх послуг. ECTS слугує вагомим чинником подальшого розвитку неперервної освіти у
регіоні, оскільки дає можливість врахувати як навчальні результати студентів, так і трудомісткість процесу
їх досягнення;
• 4) Гнучкий курикулум та індивідуальні навчальні траєкторії, що є тісно пов’язаними із можливістю
трансферу та акумулювання навчальних кредитів. Запровадження індивідуальних навчальних траєкторій
надає можливість залучити студентів до їх визначення, а, отже, і підвищити рівень відповідальності за
результати власного навчання. Особливо актуальним є підхід в умовах заочної, вечірньої та дистанційної
освіти; дозволяє формувати у студентів готовність до неперервної пожиттєвої освіти. Такий підхід вимагає
грамотного консультування студентів, допомоги у визначенні змісту освіти та шляхів (траєкторій) його
засвоєння.
ОСНОВНІ ПЕРЕВАГИ СТУДЕНТОЦЕНТРОВАНОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ
ДЛЯ СТУДЕНТІВ:
• становлення студентства як рівноправної складової академічної громади шляхом активізації взаємодії між студентами та
викладачами;
• • підвищення рівня вмотивованості студентів до навчання завдяки активізації суб’єктної позиції в навчальному процесі;
• • врахування індивідуальних освітніх потреб студентів, що актуалізується в умовах персоналізації освітньої траєкторії кожного з
них.
• для викладачів:
• • нова роль викладача як фасилітатора й консультанта, що зумовлено зростаючою активністю та відповідальністю студентів у
навчальному процесі;
• • поява нових можливостей ефективного розв’язання проблем, пов’язаних із
• масовізацією та диверсифікацією студентських контингентів;
• • нові можливості самовдосконалення та неперервного професійного розвитку.
• для ВНЗ та суспільства:
• • підвищення якості вищої освіти;
• • підвищення статусу професії викладача, яка стає цікавішою, а відтак, привабливішою
• для абітурієнтів;
• • розвиток колаборативного підходу в управлінні закладами освіти, тобто включення всіх
• суб’єктів, у тому числі й студентів, до процесу ухвалення важливих рішень;
• • зниження рівня відсіву студентів, які з різних причин не закінчують ВНЗ;
• • постійний процес вдосконалення діяльності ВНЗ та підвищення його конкурентоспроможності;
• • сприяння розвиткові культури безперервної освіти в суспільстві.
 ПРАКТИКО-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД
• Практико-орієнтований підхід нині вважається одним із найефективніших засобів
професіоналізації навчання у ВНЗ, оскільки максимально наближує студентів до
майбутньої професійної діяльності.
• Практико-орієнтований підхід у професійній підготовці розглядається як орієнтація
навчального процесу на кінцевий продукт професійного навчання – конкретизовані
види дій, засвоєні студентами в ході роботи з навчальною інформацією у вигляді
досвіду. По своїй суті він є переліком конкретних практичних дій, досвід застосування
яких можливий в результаті інтеграції теорії й практики. Таким чином, ми маємо всі
підстави під практико-орієнтованим підходом у професійній підготовці студентів ВНЗ
розуміти орієнтацію змісту і методів педагогічного процесу на формування у
майбутніх фахівців практичних навичок роботи.
• Зазначимо, що практико-орієнтований підхід не виключає вивчення традиційних для
вітчизняної освіти фундаментальних наук у поєднанні з прикладними, практичними
дисциплінами на основі реалізації низки принципів, а саме: 1) побудова цілісного освітнього
середовища у трьох вимірах – навчальному, освітньо-рефлексивному і соціально-практичному;
2) реалізація академічної мобільності та академічних свобод; 3) забезпечення гнучкості й
динамічності оновлення освітньо-професійних програм в цілому й окремими блоками; 4)
використання різних форм і методів професійної підготовки.
• Зміст практико-орієнтованого навчання включає: теоретичну частину (лекції, семінари,
самостійну роботу, курсове та дипломне проектування, роботу з масивами інформації);
прикладну або практичну частину (практичні та лабораторні роботи, ігрові форми підготовки,
навчальну і виробничу практики, виконання проектів спільно з викладачами ВНЗ та фахівцями-
практиками).
ЧОТИРИ РИСИ ПРАКТИКО-ОРІЄНТОВАНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ:

• 1) створення у ВНЗ середовища, що стимулює формування у студентів мотивованої

усвідомленої потреби в набутті професійних компетенцій; 2) впровадження
практикоорієнтованої технології професійної підготовки, котра забезпечує формування у
студентів значущих для майбутньої фахової діяльності якостей особистості, а також досвіду
виконання професійних обов’язків за профілем підготовки; 3) організація практичної
підготовки студентів на засадах формування професійної компетентності за профілем
підготовки; 4) розробка і впровадження у ВНЗ інноваційних форм зайнятості студентів з метою
вирішення ними реальних професійних, науково-практичних та дослідно-виробничих робіт
відповідно до профілю навчання.
 ДОСЛІДНО-ОРІЄНТОВАНИЙ ПІДХІД
• Понятійний апарат:
• • research-informed teaching – навчальний процес, побудований із залученням інформації щодо
результатів новітніх наукових досліджень;
• • research-enhanced teaching ‒ викладання навчального предмета, програма якого збагачена
інформацією про результати наукових досліджень;
• • research-led teaching – навчальний процес, що передбачає ознайомлення студентів з методами
проведення наукових досліджень у відповідній галузі знань;
• • research-linked teaching ‒ навчальний процес, пов’язаний із здійсненням наукових досліджень;
• • research-infused teaching ‒ навчальний процес, пройнятий науковими дослідженнями;
• • research-based teaching ‒ навчальний процес, побудований на наукових дослідженнях;
• • research-oriented teaching ‒ навчальний процес, орієнтований на формування у студентів
дослідницької компетентності.
ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ ДОСЛІДНО-ОРІЄНТОВАНОЇ
ПАРАДИГМИ НАВЧАННЯ В УНІВЕРСИТЕТІ
• використання викладачами матеріалів та результатів своєї дослідної роботи у процесі розробки змісту
навчальних курсів;
• включення матеріалів актуальних досліджень до аналізу історичної ретроспективи відповідних
галузей знань;
• звернення у процесі навчальних занять до актуальних проблем відповідної галузі знань;
• навчання методам дослідження, технологіям, навичкам дослідної роботи у рамках вивчення
навчальних предметів;
• включення завдань дослідницького характеру у навчальні програми дисциплін починаючи з першого
року навчання;
• включення студентів до виконання колективних дослідницьких проектів структурних підрозділів;
• формування у студентів дослідницької культури та відчуття належності до дослідницької громади
структурного підрозділу;
• перетворення досліджень на невід’ємну складову навчального процесу з метою формування у
студентів власного досвіду у цій сфері та ставлення до викладачів як до науковців-дослідників;
• вивчення викладачами теорії і методики викладання у вищій школі;
• формування у студентів системи цінностей, характерних для дослідницької культури.
 Автор Організаційні моделі
Р. Тайнінг, 1. Консультаційна модель.

І. Сейн 2. Модель кореспонденції.

  3.Модель регульованого
самонавчання.
Т.П. Вороніна, 1. Традиційне заочне навчання.

В.П. Кашицин, 2. Відкрите навчання.

О.П. Молчанова 3. Телеосвіта.

4. Віртуальні класи та університети.

Класифікація моделей
Е.С. Полат 1. Навчання за типом екстернату.

2. Навчання на базі одного

реалізації технології
університету.

3. Навчання, засноване на співпраці

дистанційного навчання
декількох навчальних закладів.

4. Навчання в спеціалізованих

освітніх установах.

5. Неформальне інтегроване
навчання

на основі мультимедійних програм.

А.А. Андрєєв 1. Модель КТ (кейс-технологія).

2. Модель КО (кореспондентське

навчання).

3. Модель РТ (радіотелевізійна).

4. Модель СО (мережеве навчання).

5. Модель МТ (мобільна технологія).

ПЕРЕВАГИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЙ
ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ:

 створення моделі навчального процесу, за результатами навчання з кожної дисципліни;

 розробка індивідуальної траєкторії кожним, хто навчається;

 асинхронний режим роботи;

 розробка та впровадження продуктивних методів навчання (“кейс” – технології, проектний метод, дослідницькі методи,
тестові технології, навчання в малих групах, ділові ігри та навчання у телекомунікаційних проектах та ін.);

 здійснення системи контролю та самоконтролю, вихідного та підсумкового контролю знань;

 дидактичне забезпечення навчання в електронному вигляді, що створює базу для самостійного відпрацювання курсу;

 узгодження аудиторних практичних завдань з online тренінгами, взаємодіями у мережі (форуми, консультації, чати, блоги).