Лесь Танюк

Підготував: Пилипів Богдан

 «…кожна нова влада, яка приходить, не
виявляється кращою, ніж попередня»…
український режисер театру і
кіно, професор Київського національного
університету театру, кіно і телебачення ім.
І.Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв
України, Народний артист України, народний
депутат України 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го
скликань, голова Національної спілки
театральних діячів України;
голова Всеукраїнського товариства
«Меморіал» ім. В.Стуса; заступник
голови НРУ, член Політради НРУ, член
Центрального проводу НРУ;
член Національної комісії України у справах
ЮНЕСКО; голова Всеукраїнського комітету з
підготовки суду над КПРС-КПУ за злочини
тоталітаризму «Нюрнберґ-2» (з 1996).
 Життя:
Народився у с. Жукин. Українець. Батько — Стефан Самійлович, учитель української мови і літератури.
Мати — Наталя Миколаївна, учителька іноземних мов.
Закінчив школу в Луцьку, працював ливарником-формувальником на заводі, закінчив культосвітній технікум,
працював актором у Волинському облдрамтеатрі.
1958-1963 — студент Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого, режисерський факультет.
1959—63 — президент Клубу творчої молоді (м. Київ), навколо якого гуртувалися І. Світличний, А. Горська,
В. Стус, В. Чорновіл та ін. Ставив спектаклі у Львівському українському драматичному театрі, Одеському
театрі ім. Революції, Харківському театрі ім. Шевченка.

Через переслідування з боку місцевої влади виїхав до Москви. 1965—1986 — ставив спектаклі у ЦДТ,
МХАТі, театрах ім. Станіславського, ім. Пушкіна, ім. Московської ради. Вів правозахисну діяльність.
06.1986-04.1988 — головний режисер Київського молодіжного театру. Звільнений без права на режисуру.
Потім — на творчій роботі, на керівних посадах у Спілці театральних діячів. 06.1990-05.94 — голова Комісії
ВР України з питань культури та духовного відродження.
Володів німецькою, французькою, англійською мовами.
Захоплення: театр, література, музика.
Помер 18 березня 2016 року від раку шлунку. Похований у вівторок, 22 березня на Байковому кладовищі
міста Києва.
Під час ІІ Світової війни трирічним хлоп’ям потрапив разом із батьками до
німецьких концтаборів. 
По війні родині не дозволили повернутися до Києва, і Танюки оселилися на Волині.  
Захоплювався театром, навчався у культосвітньому технікумі. Обдарованого хлопця за
якийся час прийняли до акторської групи  Волинського обласного музично-
драматичного театру. 
1963р. закінчив режисерське відділення Київського інституту театрального мистецтва
ім.І.Карпенка-Карого.
Обирався народним депутатом України 1-5 скликань, очолював парламентський Комітет з
питань культури і духовності.
У 1989- 2014р.р. — голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.
У 1992р. очолив Національну спілку театральних діячів України.
У березні 1999р., після загибелі Вячеслава Чорновола, був обраний заступником
Голови Руху.
Інтерв’ю з Лесем Танюком:
 Його творчість:
Автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва, збірок поезій «Сповідь»
(1968); книг: «Марьян Крушельницкий» (рос. 1974, укр. 2007), «Хроніка опору» (1991), «Хто
з'їв моє м'ясо?» (1994), «Монологи» (1994), «Як рубали фермерів під корінь» (1994),
«Парастас» (1998), «Quo vadis, Україно?», «Кому закони не писані?», «Твори у 3-х томах.
Слово. Театр. Життя»; упоряд. і автор статей в книгах: «М. Куліш. Твори в 2-х т.» (1990),
«Лесь Курбас. Статті і спогади» (1987), «В'ячеслав Чорновіл. Пульс української
незалежності» (2000); «Щоденники без купюр» у 60 томах (вийшло 37 томів);
Перекладач творів Шекспіра, Мольєра, Брехта, Піранделло, Апполлінера, роману Дж. Кері
«Улюбленець слави», Ж. Кесселя «Лев», Г. Креґа «Про мистецтво театру» (1974) та ін.
Режисер понад 50 вистав: «Маклена Граса», «Патетична соната» М. Куліша, «Ніж у сонці» за
І. Драчем, «Матінка Кураж» за Б. Брехтом, «В день весілля» В. Розова, «Казки О. Пушкіна»,
«Месьє де Пурсоньяк» за Мольєром, «Принц і жебрак» за М. Твеном, «Вдова полковника»
Ю. Смуула, «Диктатура совісті» М. Шатрова; реж. фільму «Десята симфонія», Сценарист
«Голод-33», автор серії телефільмів про Розстріляне Відродження.
 Заслуги, нагороди і відзнаки:

1. Почесний професор Харківського інституту культури (1992) і Волинського

університету ім. Лесі Українки.

2. Орден ім. В. Стуса (2002, «Меморіал»).

3. Лауреат премії СТД (1990).

4. почесна нагорода Союзу «Чорнобиль» «За гуманізм» (1996).

5. Орден князя Ярослава Мудрого V (07.1998), IV ст. (03.2005).

Помер 18 березня 2016
року від раку шлунку.
Похований у вівторок, 22
березня на Байковому
кладовищі міста Києва.

В пам’ять в його честь

названі на його ім’я дві
вулиці які знаходяться в
Києві та в Дніпрі.
 Додатковий матеріал і посилання на джерела:
1) 1
https://ridna.ua/2018/07/les-tanyuk-ponad-use-prahnuv-zberehty-henetychnu-pamyat-ukraji
nskoji-natsiji/

2) https://www.youtube.com/watch?v=VroZaE8egX4

3) https://old.uinp.gov.ua/news/18-bereznya-pomer-les-tanyuk

4) https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%BD%D1%8E%D0%BA_%D0%9B%D0%B5
%D0%BE%D0%BD%D

5) http://museum.khpg.org/index.php?id=1114000538

6) https://www.youtube.com/watch?v=XmrQf5ywiEA
Кінець!