Микола Васильович Гоголь (1809 – 1852) –

видатний письменник, чия творчість складає

славу і гордість світової культури
20 березня
(1 квітня) 1809
року в селі
Великі Сорочинці
на Полтавщині в
будинку відомого
українського
лікаря
Трофимовського
народився
М. В. Гоголь
Яновські – старовинний польський рід. Це прізвище
носив прадід письменника - Дем’ян Іванович, його
син – Панас Дем’янович. Дід письменника став
називатись подвійним прізвищем Гоголь-
Яновський. Деякий час так підписувався сам
Гоголь.
Бабуся Гоголя зі сторони матері, Марії Іллівни,
походить з татар, рід прабабусі Щербак – з росіян.
Предками Миколи Васильовича були Дорошенки,
Скоропадські. Відомо, що ріс Микола мовчазним і
замкнутим, приховуючи в душі прив’язаність до
матері, батька, близьких, до рідного краю. У нього
було чотири сестри – Марія, Анна, Єлизавета, Ольга
і один брат Іван. Ще дві сестри померли в ранньому
дитинстві.
 Василь Панасович –
батько Гоголя,
талановитий розповідач,
письменник, драматург,
поет – за походженням
“малорос”. Він був
правнуком полковника
козацького війська часів
Богдана Хмельницького –
Остапа Гоголя. Пізніше
знаменитий нащадок
звеличить його в
легендарній постаті і
оспіває в образі Тараса
Бульби.
Мати Гоголя – Марія Іванівна
Косярівська, походила з
поміщицької сім’ї. За
переказами, була першою
красунею на Полтавщині.
Заміж вийшла в 14 років.
Марія Іванівна була вкрай
вразлива і підозріла: бували
дні, тижні, місяці, коли
вразливість досягала майже
хворобливого стану. Іноді
вона купляла речі взагалі
непотрібні (навіть в кредит),
які доводилося повертати.
Вона приписувала сину
Миколі весь технічний
прогрес, винаходи
телеграфу, залізниці, і не
було ніякої можливості
переконати її в
протилежному.
Батьки Гоголя
вважались
поміщиками
середньої руки
і мали
1 000 десятин землі
та
400 душ кріпаків

м.Ніжин. Гімназія вищих наук.
З 1818 року по 1819 рік Гоголь
разом з братом Іваном
навчається в Полтавському
повітовому училищі. Раптова
смерть брата сильно вразила
душу хлопця, який вилив свої
почуття в баладі “Дві рибки”. З
1821 року по 1828 рік Гоголь
навчається у Ніжинській гімназії
вищих наук. Гоголь-гімназист
багато читає, особливо творів О.
С. Пушкіна, Альманахи Рилєєва,
Бєстужева “Полярная звезда”,
заборонену літературу. В гімназії
Гоголь пронизується прагненням
присвятити свої сили служінню
Батьківщині, росте його інтерес
до народу, народної поезії.
 В 1828 році Гоголь переїзджає до Петербурга, влаштовується на
державну службу. Та зрозумівши, що в Миколаївській Росії не
можливо втілити мрію про суспільно-корисну працю, Гоголь
звертається до літературної творчості “Я палав невгасимим
прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я
жадав принести хоча б якнайбільшу користь… Я поклявся, жодної
хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага”
 В 1829 році Гоголь знайомиться з В.А. Жуковським, П.А. Плєтньовим, А.А.
Дельвінгом, також вперше друкує твір “Ганц Кюгельгарден”. На вечірці у
П. Плєтньова 20 травня 1831 року відбулося знайомство з О.С. Пушкіним, в
якому Гоголь знайшов мудрого вчителя, зразок поета-громадянина.
“Гоголь, руководимый Пушкиным, стал однажды на верный путь и на этом
пути он был крепок и силен, и пока он был на нем – он создал лучшие
свои произведения…”
М. Горький
 Любов до мовно-музичної культури рідної землі заклалася в Гоголя з
дитинства. Він захоплювався збиранням українських народних пісень,
прислів’їв, легенд, приказок. Збирав матеріали для українсько-
російського словника. Пізніше він писав про українську пісню “Якби наш
край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історію його,
тому що не збагнув би минулого”, “Це народна історія, жива, яскрава,
барвиста, правдива, що розкриває все життя народу”

М.В. Гоголь в Василівні слухає пісню кобзаря

 В 1829 році Гоголь пише матері
щоб та прислала йому описи
звичаїв, національних костюмів,
пісень, казок, легенд, переказів
українського народу. Образи
народної поезії поряд з
реальними враженнями
українського життя, лягли в
основу повістей, створивши
книгу “Вечори на хуторі біля
Диканьки”. Перша книга видана
від імені Рудого Панька в 1831
році. Це був час визнання слави
М.В.Гоголя. Всі журнали і газети
відгукнулися на “Вечори”. “Вот
настоящая веселость,
искренняя, непринужденная, без
жеманства, без чопорности. А
местами какая поэзия! Какая
чувствительность». Так казав
О.С.Пушкін.
Книга отримала широке
визнання.
 Микола Васильович Гоголь панічно боявся потойбічного
світу та смерті. Будучи глибоко релігіозною людиною,
Гоголь залишається неперевершеним містиком. Не
веселий, добродушний сміх, а містичні страшні сили
служать в творах “Вій”, “Страшна помста”, які є джерелами
трагічних поворотів в житті героїв, народу. Ці історії Гоголь
чув від діда та прадіда.
 В 1835 році вийшов у
світ збірник повістей
М.В.Гоголя “Миргород”,
продовження “Вечорів
на хуторі біля
Диканьки”. Тут були
надруковані повісті
“Вій”, “Тарас Бульба”,
“Старосвітські
поміщики”, “Повість
про те, як посварились
Іван Іванович з Іваном
Никифоровичем”, в
яких Гоголь показав світ
провінційних дворян, їх
пусте життя.
 Письменника постійно не
залишала думка про
героїчні постаті рідної
Полтавщини, про яких
збереглися легенди та
перекази. Його хвилювала
історія національно-
визвольної боротьби
українського народу проти
своїх гнобителів. “Тарас
Бульба” – це уривок, епізод
з життя великої епопеї життя
цілого народу.
“ …І яка поезія, енергічна,
могутня, як та Запорізька
Січ, “то гніздо, звідки
вилітали всі ті горді, могутні,
як льви, звідки
розливається воля та
козацтво на всю Україну”
Тарас Бульба Г.Белінський
 В 1939 році на
сцені
Олександрійсь-
кого театру
відбулася
постановка
комедії
“Ревізор”.
Головну роль
городничого
зіграв відомий
артист
М.С.Щепкін. В
комедії дана
знищуюча
критика
бюрократичної
влади
Миколаївської
Росії, розкрито її
антинародний
характер
 Вражений ворожим
ставленням суспільства до
п’єси “Ревізор” М.Гоголь
вирішує поїхати за кордон.
Останні 15 років він живе
в Франції, Римі.
“Пророку немає слави на
Батьківщині, як важко і
сумно, коли бачиш
ворожість до тебе своїх
співвітчизників, яких
всією душею любиш”
М.Гоголь
Пам'ятник М.В. Гоголю в Римі
 В 1846 році в світ вийшла
поема “Мертві душі”, сюжет
якої подав Гоголю
О.С.Пушкін. Це широке
епічне полотно, правдива
картина кріпосницької та
чиновницько-бюрократичної
Росії, це вершина
критичного реалізму Гоголя.
“Какой огромный , какой
оригинальный сюжет! Какая
разнообразная куча! Вся
Русь явится в нем.”
М.Гоголь
Про особисте життя Гоголя відомо
небагато. Але важливе місце в ньому
займала Олександра Йосипівна
Смірнова-Россет. Приваблива і
дотепна, вона була молодою фрейліною
Імператорського двору і, на думку
багатьох, воістину володіла талантом
дружби. Гоголь завжди відзивався про
Смірнову лише із захватом, називаючи
її «перлиною всіх російських жінок».
Згодом він напише: «Вона була дійсним
моїм утішником, тоді як навряд чи чиє-
небудь слово могло мене утішити, і,
подібно до двох близнят-братів, бували
схожі наші душі між собою». Він
признавався Олександрі Йосипівні:
«Любов, що пов'язала нас з вами, -
висока і свята. Вона заснована на
взаємній душевній допомозі, яка у
декілька разів істотніше за всякі
зовнішні допомоги”
 Восени 1848 року
Гоголь повертається
з-закордону в Росію і
поселяється в Москві.
Тяжкі переживання
соціальних протиріч,
тяжка хвороба
підірвали фізичні
сили і привели до
його смерті.
21 лютого (4 березня)
1852 року М.В.Гоголь
помер. Похорони
перетворились в
громадянську
демонстрацію
 Для росіян він –
Николай Васильевич,
для українців – Микола
Васильович, для
італійців – синьйор
Ніколо, а для людства –
він просто Гоголь.
Великий чародій слова,
ясновидець, який мав
дар проникати в
таємницю людської душі.
“Найди тільки ключ до
своєї особистої душі,
тоді цим же ключем
відкриєш душі всіх”

М.Гоголь