Сапфо одна з перших поетес, відомих у

світовій літературі. Філософ Платон називав

Сапфо «десятою музою».

Пісні Сапфо звернені до подруг і учениць, що

належали до своєрідного гуртка («дому муз») —
культового об’єднання, присвяченого богині
Афродіті, яке очолювала поетеса. Вагомий вплив
на поезію Сапфо мав фольклор.

Особливо помітно це було в її весільних піснях —

епіталамах.
До богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадливий усміх: від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки образ твій я побачу — слова
Мовить не можу. І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаюсь потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти...
(Переклад Г. Кочура)
 Сапфо створила свою «сапфічну строфу».

1 рядок. Ключове слово.

2 рядок. 2–3 прикметники, що характеризують ключове
поняття.
3 рядок. 2–3 дієслова.
4 рядок. Ваше ставлення.
5 рядок. 1 слово — підсумок.

Сапфо,
дивовижна, незбагненна,
зачаровує, закохує,
дає відчути світу красу,
поезія.