Вступ.

Основні
завдання хірургічної
служби в Україні.
Обстеження пацієнта
медичною сестрою.
 Хірургія – розділ медицини, основним лікувальним засобом якого є хірургічні маніпуляції та операції.

Основні періоди історії хірургії

Емпіричний період (6-7 тис. до н. е. до кінця 16 ст. нашої ери).
Анатомічний період (з кінця 16 до кінця 19 ст.).
Період великих відкриттів кінця 19 - початку 20 ст.
Фізіологічний період – хірургія 20 – початку 21 ст.
Гіппократ (460-377 р. до н.
е.)
Засновник медицини і
хірургії. Гіппократ лікував
сепсис, правець,
застосовував фіксуючі
пов'язки при переломах.
Лікар дотримувався
асептики.
Корнелій Цельс
(30 р. до н. е. – 38 р. н. е.)
Застосував лігатуру
для перев'язування
судин, описав ознаки
запалення і техніку
проведення багатьох
операцій.

Клавдій Гален (130-210 рр.)

Ввів у медицину
безпосередній експеримент,
запропонував користуватися
шовком, розробив техніку
оперування при дефекті
розвитку верхньої щелепи.
У період Середньовіччя спостерігається занепад
культури, науки, мистецтва, значно уповільнюється
розвиток хірургії.

Епоха Відродження відзначилась численними

війнами, тому в цей час розвивається військово-
польова хірургія, удосконалюється лікування
поранених. Великий вплив на розвиток хірургії того
часу мали: Парацельс
(1493-1541 рр.) і Амбруаз Паре (1517-1590 рр.).

1654 р. у Москві засновано першу медичну школу для

підготовки хірургів.

Пирогов М.І. (1810-1881 рр.)

Видатний хірург, вчений-
анатом, засновник військово-
польової хірургії.
 Перешкодою на шляху розвитку хірургії стали три основні
проблеми:
безсилля хірургів запобігти зараженню ран під час операції й
відсутність способів боротьби з інфекцією;
відсутність засобів знеболення, що дають змогу звести до
мінімуму ризик розвитку операційного шоку;
неможливість повноцінно спинити кровотечу і відновити
втрату крові.
Кінець ХІХ - початок ХХ ст. вважається
періодом великих відкриттів у хірургії. Розвиток
пов'язують з трьома фундаментальними
досягненнями:

- впровадження в хірургічну практику асептики і

антисептики;
- винайдення знеболювальних препаратів і впровадження їх
у практику;
- відкриття груп крові і можливості її переливання.
Бурхливий розвиток вітчизняної хірургії почався в ХХ ст.

На сучасному етапі виділилися в самостійні

спеціальності гінекологія, травматологія і ортопедія,
урологія, онкологія, дитяча хірургія, серцево-судинна,
легенева хірургія, анестезіологія і реаніматологія.

Визначні хірурги ХІХ-ХХ ст.:

М.В. Скліфосовський;
М.І. Пирогов;
О.М. Бакулев; Українська школа хірургів:
П.І. Дьяконов; В.О. Караваєв;
С.П. Федоров; О.П. Кримов;
О.В. Вишневський; М.М. Дітеріхс;
М.М. Петров; С.П. Коломнін;
Б.В. Петровський В.П. Філатов;
О.О. Шалімов;
М.М. Амосов
 Організація хірургічної допомоги в Україні
У сільській місцевості:
ФАП – перша долікарська допомога;
Дільнична лікарня – екстрена (невідкладна) лікарська і хірургічна
допомога й лікування, профілактика захворювань і травм, керування
роботою ФАП;
Районна лікарня – лікування при гострих захворюваннях і травмах,
планові операції, більш складні операції;
Обласна лікарня – спеціалізована хірургічна допомога, складні методи
діагностики, складні операції.

У місті:
Здоровпункти підприємст – перша долікарська
допомога;
Станції швидкої допомоги – перша лікарська
допомога;
Міські лікарні – спеціалізована допомога;
Обласна лікарня;
НДІ травматології, нейрохірургії, серцево-судинної
хірургії, клініки медичних інститутів.