університет

іменні О.О. Богомольця

Кафедра травматології та
ортопедії
Завідувач кафедри: Заслужений діяч
науки і техніки України, д.мед.н.,
професор Бур’янов Олександ
Анатолійович

Методика обстеження ортопедо-

травматологічного хворого
 Схема історії хвороби:
1. Паспортна частина
2. Скарги хворого
3. Анамнез захворювання
4. Анамнез життя
5. Об’єктивне обстеження
6. Локальне обстеження
7. Попередній діагноз
8. Дані додаткових методів обстеження
9. Диференційний діагноз
10. Клінічний діагноз
11. План лікування
12. Щоденники
13. Прогноз
14. Рекомендації
15. Епікриз
 Паспортна частина:

1. П.І.Б.
2. Вік
3. Стать
4. Професія
5. Місце роботи
6. Адреса проживання
7. Госпіталізований: а) в плановому порядку
б) за екстреними показниками
8. Діагноз лікувального закладу, який направив
хворого
 Скарги:
Зі скарг хворого необхідно відрізняти основне від
другорядного. Різноманітні скарги в типових випадках
можуть бути зведенні до скарг на біль, втрату або
ослаблення функції опорно-рухового апарату і на
косметичні дефекти. В ортопедичній практиці хворий
часто не може точно вказати, що більше його турбує, так
як зміни, які складаються із первинних і вторинних
деформацій, мають розповсюджений характер.

1) При відсутності свідомості у хворого:

а) Користуватись документами які можуть бути присутні у
хворого;
б) Зі слів супроводжуючих хворого;
в) Супровідного листа швидкої допомоги.
2) У дітей скарги зі слів батьків або супроводжуючих
близьких родичів.
 Анамнез захворювання

• В анамнезі хворого необхідно звертати увагу на

спадковість, особливості початку і розвиток
захворювання, яке проводилось консервативне і
оперативне лікування. При травмах – на механізм
травми і характер травмуючого предмета,
долікарську і лікарську допомогу у догоспітальний
період.
 Анамнез життя:

• Слід починати з моменту перебігу вагітності та

народження пацієнта, стан соціальних умов, умов
трудової та професійної діяльності, сімейний стан.
Час статевого дозрівання, у жінок гінекологічний
анамнез. Перенесені захворювання (особливо
туберкульоз, вірусні гепатити, венеричні
захворювання), операції, лікування гормональними
препаратами, використання гемотрансфузій.
Непереносимість лікарських засобів, наявність інших
видів алергій. Спадковість та шкідливі звички.
 Об’єктивне обстеження:
1. Стан хворого в момент обстеження:
- загальний стан хворого (задовільний, середньої
важкості, важкий);
- свідомість (за шкалою Глазго: ясна свідомість,
помірне приглушення, глибоке приглушення, сопор,
кома Іст., кома ІІст., кома ІІІст.);
- положення (активне, пасивне, вимушене);
- будова тіла (нормостенічна, астенічна, гіперстенічна);
- зріст, вага;
- температура тіла;
- вираз обличчя.
2. Обстеження хворого за органами і системами:

- Шкіра: колір (блідо-рожевий, блідий, ціанотичний,

землистий, жовтуватий, жовтий, бронзовий. Волосяний
покрив (розвинутий за “чоловічим, жіночим типом”,
гіпертрихоз). Вологість шкіри: звичайна, підвищена ( в яких
місцях). Шкіра суха. Еластичність шкіри. Нігті (вигляд,
колір, еластичність).
- Слизові оболонки рота та повік: (колір, пігментація,
почервоніння, висипання, виразки, лейкоплакія). Стан
ясен (колір, щільність,кровоточивість). Язик – вологий,
сухий, дуже сухий; набряклий обкладений білими, сірими,
землистими нашаруваннями; колір – рожевий, малиновий,
вигляд лаковий; наявність тріщин, виразок; зуби – зубна
формула. Мигдалики – величина, колір, набряк. Зів.
Високе піднебіння. Запах з рота (немає, гнійний, пахне
сечею, ацетоном).
- Підшкірна основа: товщина жирового шару (шкірна
складка на рівні V-VI ребер по задній аксілярній лінії),
характер розділу його. Наявність набряків, їх локалізація.
- Лімфатичні вузли: шийні, підщелепні, потиличні,
надключичні, пахвові, по зовнішньому краю молочної
залози, ліктьові, пахвинні, стегнові. Величина вузлів,
щільність, зрощення між собою та навколишніми
тканинами, рухливість, болючість.
- Щитовидна залоза: Величина ( 0, І, ІІ, ІІ, ІV, V ступенів).
Форма збільшення (дифузна, вузлова, змішана).
Консистенція, поверхня, болючість при пальпації,
зміщення при ковтанні, наявність спайкового процесу з
навколишніми тканинами. Межі залози. Наявність шумів
при аускультації. Симптоми Грефе, Мебіуса, Штельвага,
Елінека, Дальрімпля.
 - Органи дихання: Форма грудної клітки (конічна,
бочкоподібна, циліндрична, лійкоподібна тощо).
Положення лопаток (прилягають до грудної клітки,
відстають). Тип дихання (грудний, черевний). Участь обох
половин грудної клітки в акті дихання. Ритм дихання ,
частота в 1 хвилину, глибина. Дихання Чейн-Стокса,
Кусмауля, Біота. Стан міжреберних проміжків при
глибокому диханні (втягування, виринання). Пальпація
грудної клітки (болючі місця, набряк, ущільнення).
Голосове тремтіння (не змінене, ослаблене, підсилене).
Порівняльна перкусія. Звук (легеневий, коробковий, тупий,
тимпанічний). Висота стояння верхівок спереду над
ключицею та ззаду відносно променевого відростку VІІ
шийного хребця (поля Креніга). Нижня межа легень по всіх
лініях з обох сторін. Рухливість легеневого краю (по якій
лінії). Порівняльна аускультація. Дихання везикулярне,
бронхіальне, амфоричне, змішане тощо. Хрипи сухі,
вологі, їх локалізація. Шум тертя плеври, його характер.
- Органи кровообігу: визначити пульс порівняно з
двох сторін на артеріях: променевих, скроневих,
сонних, плечових, стегнових, підколінних, задніх
гомілкових, тилу ступні. Характеристика пульсу
(частота 1 хв., ритм, величина, напруженість),
характеристика артеріальних стовбурів (щільність
стінок, наявність розширень, видима пульсація).
Артеріальний тиск (максимальний, мінімальний,
пульсовий). Наявність розширених вен на грудній
клітці, передній черевній стінці, кінцівках. Ступінь
розширення. Наявність симптомів Троянова-
Тренделенбурга, Дельбе-Пертеса, Мейо-Пратта.
Огляд ділянки серця. Наявність випинання в ділянці
серця. Верхівковий поштовх, його сила, локалізація.
При пальпації ділянки серця також визначають місце
верхівкового поштовху та його силу (не підсилений,
підсилений, піднімаючий).
- Пульсація в епігастральній ділянці (серце, аорта,
печінка), яремній ямці (аорта, сонні артерії).
Перкуторно визначають межі відносної та абсолютної
серцевої тупості (права, верхня ліва). Аускультація.
Тони серця (ясні, глухі, акцентовані, розщеплення,
роздвоєння, випадання). Шуми, їх відношення до
фази серцевої діяльності (систолічний, діастолічний,
пресистолічний). Сила (різкі, слабкі), тривалість
(довгі, короткі). Зміна характеру шуму при переміні
положення тіла. Шум тертя перикарда. Функціональні
проби: ортостатична, з фізичним навантаженням, із
затримкою дихання (проба Штанге).
- Шлунково-кишковий тракт: Форма живота (округлий,
овальний, втягнутий, рівномірно здутий, випинання
окремих ділянок, “жаб’ячий” живіт), наявність видимої
перистальтики. Участь передньої черевної стінки в акті
дихання, біль при цьому чи при кашлі. Поверхнева
порівняльна пальпація. М’язовий захист (defense
musculaire) частковий при пальпації чи постійний
(“дошкоподібний живіт”), болючість, наявність симптому
Щоткіна-Блюмберга. Стан пупкового, пахвинних та
стегнових кілець. Розходження прямих м’язів, симптом
“кашльового поштовху”. Глибока, методична, ковзна
пальпація за методом В.П.Образцова, М.Д.Стражеско.
Сигмоподібна кишка (розміщення: форма, консистенція,
рухливість, болючість, бурчання). Сліпа кишка, ті ж дані.
Хробакоподібний відросток. Висхідна, низхідна та
попереково-ободова кишки (розміри, болючість,
рухливість, консистенція, бурчання). Наявність пухлин.
Шлунок - нижня межа (пальпаторно, перкуторно-
аускультативно, за “шумом” плескоту). Болючість
(обмежена, розлита), видима перистальтика при
пальпації.
- Печінка. Особливості краю печінки (гострий, тупий,
заокруглений, твердий, м’який, горбкуватий, гладкий).
Межі, верхня – перкуторно, нижня –пальпаторно. Жовчний
міхур – чи пальпується? Болючість у точці Кера. Жовчний
міхур - пальпується, локалізується, розміри, рухливість,
консистенція, болючість. Підшлункова залоза (болючість,
наявність інфільтрату, кісти, пухлини). Селезінка -
величина, межі, консистенція (м’яка, щільна), поверхня
(гладка, горбиста), болючість. Визначення меж
перкуторно.
- Сечовидільна система. Нирки: величина, локалізація,
рухливість, поверхня (гладка, горбиста), болючість.
Симптом Пастернацького. Пальпація сечового міхура.
Через пальцеве дослідження простатичної залози
(розміри, консистенція, наявність ущільнень, флюктуації).
- Нервова система. Рефлекси (зіничні, кон’юктивальні,
колінні, ахілових сухожилків, ригідність м’язів потилиці,
симптом Керніга). Чутливість (больова, тактильна,
температурна). Гіпостезії, гіперстезії. Парези, параліч,
гіперкінези. Симптоми Вассермана та Ласега
 Локальне обстеження
• Огляд ортопедо-травматологічного хворого необхідно
проводити в оголеному стані, оскільки порушення
функції одного органу неминуче веде до порушень
функції всього опорно-рухового апарату (Приклад:
вкорочення нижньої кінцівки після невірно
консолідованого перелому веде до фіксованого
нахилу таза, компенсаторного викривлення хребта,
кульгавості та ін.). При огляді необхідно розрізняти
три основні стани хворого:
1. Активний;
2. Пасивний (Приклад: пасивне звисання кисті при
переломі плечової кістки з пошкодженням
променевого нерву);
3. Вимушений (Приклад: при вивихах шийного
відділу хребта хворий тримає голову нахиленою
вперед, підтримуючи її руками).
 Вирази обличчя
• обличчя при пневмонії (facies pneumonica) - характеризується
однобічним рум'янцем на стороні запалення (за рахунок
рефлекторного розширення судин), невеликою одутловатістю
обличчя зі старечим виразом, з пробігаючою при кашлі (через
болісність) гримасою, з “грою” крил носа (внаслідок задишки);

• обличчя при туберкульозі легенів (лихоманяче обличчя,

facies febrilis) - худе, бліде, з яскравим рум'янцем на щоках, із
широко розкритими блискучими (“палаючими”) очима, нерідко
з блакитнуватим відтінком склер, з напіввідкритим ротом,
сухими губами і збудженим виразом;

• обличчя астматика (facies asthmatica) – бліде з ціанотичним

відтінком губ, кінчика носа і вушних раковин; вираз загальної
напруженості та прагнення вдихнути побільше повітря;
спостерігається при нападі бронхіальної астми;
• “аортальне обличчя” (facies aortale) - характеризується
блідістю шкірних покривів (внаслідок відносного недокрів'я
у великому колі кровообігу – “аортальна блідість”);
спостерігається при аортальних вадах, частіше при
стенозі;

• “мітральне обличчя” (facies mitralе) – моложаве,

одутлувате, із застійним двубічним рум'янцем
характерного темно-червоного із синюшним відтінком
(вишневе забарвлення) у вигляді “мітрального метелика”
та вираженим акроціанозом; характерне для
декомпенсованих мітральних вад серця, особливо при
мітральному стенозі;

• серцеве обличчя Корвізара (facies Corvisara, facies

cordiaca) – риси брезклі, очі нібито постійно сльозяться,
погляд тупий і сонний, колір обличчя – сполучення
жовтуватої блідості і синюшності, рот постійно
напіввідкритий, губи трохи випнуті; характерне для тяжкої
серцевої недостатності;
• facies mitralе • facies Corvisara
• акромегалічне обличчя (facies acromegalica) -
характеризується різким розвитком надбрівних дуг,
непропорційно великими розмірами носа, губ, вух,
підборіддя, надмірним збільшенням нижньої щелепи,
що спричиняє розходження зубів; спостерігається при
акромегалії, котра розвивається на тлі еозинофільної
аденоми передньої частки гіпофіза;

• обличчя при дифузному токсичному зобі (facies

basedovica) – неспокійне, рухливе, багате на міміку,
котре швидко червоніє, вологе з витріщеними,
випнутими (екзофтальм), немиготливими,
блискучими очима, які надають обличчю вираз
застиглого переляку, страху, гніву; характерне для
дифузного токсичного зобу;
• facies acromegalica • facies basedovica
• мікседематозне обличчя (facies myxoedemica)
– одутловате, амімічне, із сухою блідо-жовтою
шкірою, позбавлене зовнішніх половин брів, з
набряклими повіками, вузькими очними щілинами.
Іноді на одутлому і малорухомому обличчі
з'являється рум'янець (нагадує обличчя ляльки);
характерне для тяжкої форми гіпотиреозу
(мікседеми);

• місяцеподібне кушингоїдне обличчя (facies selenica)

– кругле, місяцеподібне, з темно-червоним рум’янцем
на щоках, лискучою шкірою і явищами гіпертрихозу
(вуса, борода у жінок); характерне для хвороби
Кушінга або синдрому Іценка-Кушінга, а також при
тривалому прийомі глюкокортикоїдних препаратів;
• facies myxoedemica • facies selenica
• обличчя при системному червоному вовчаку -
характеризується ерітемою у вигляді “вовчакового
метелика”, тіло якого розташоване на спинці носа, а крила
– на щоках; специфічне для системного червоного
вовчака;

• обличчя при склеродермії - (facies sclerodermica) -

маскоподібне, амімічне обличчя з вузькою ротовою
щілиною, з розташованими навколо неї зморшками у
вигляді кисета; характерне для системної склеродермії;

• обличчя при дерматоміозиті - характеризується

периорбітальним набряком спочатку блідого кольору, що
потім набуває своєрідного цегляно-бурого відтінку
(“симптом окулярів”)

• обличчя алкоголіка (facies potatorica) - гіперемійоване

обличчя з різким ціанозом носа, щік і губ; спостерігається
у хворих на хронічний алкоголізм
• вовчакове обличчя • facies sclerodermica
• маска Гіппокрта (facies Hippocratica) – ознака тажких
захворюваннь органів черевної порожнини ( перитоніт,
перфорація виразки шлунка та дванадцятипалої кишки та
ін.). Характеризується запалими очима та щоками,
загостреним носом, синювато-блідою шкірою.

• вираз обличчя при правці (сардонічна посмішка) –

розвивається тонічне скорочення жувальних м’язів (тризм)
і судоми мімічних м’язів, внаслідок чого у хворого
з’являється сардонічна посмішка: брови підтягнуті, рот
розтягнутий в ширину, кути опущені, лице одночасно
виражає усмішку і плач. Далі розвивається клінічна
картина з втягненням мускулатури спини і кінцівок
(“опістотонус”).
• Сардонічна посмішка • Опістотонус
• синдром Бернара-Горнера – клінічний симптом який
виникає внаслідок ураження симпатичної нервової
системи. Характерний птоз (опущення верхньої повіки)
міоз (звуження зрачка) та енофтальм (западання очного
яблука)

• обличчя при інсульті, невриті трійчастого, лицевого

нерва – характеризується згладжуванням зморшок на
лобі, опускання повіки, опусканням кута губ, оскалом при
спробі посміхнутись
• Синдром Бернара- • Неврит трійчастого
Горнера (птоз, міоз, нерва
енофтальм)

• Неврит лицевого
нерва
 Дослідження ходи

• Хода – це ритмічне свідомо-рефлекторне

переміщення людини в ортостатичному положенні.
• Кульгавість - це порушення ходи, яка викликає зміни
ритму руху внаслідок вертикального розгойдування
тіла.
• Виділяють щадну кульгавість – зумовленна больовим
синдромом в сегменті кінцівки, та нещадну яка
зумовленна не больовим синдромом, а анатомічним
або функціональним вкороченням кінцівки,
вродженою вадою.
 Розлади ходи:
• качина хода - тулуб відхиляється то в один то в інший бік.
Спостерігається при двобічному вродженому вивиху стегон,
двобічній (coxa vara) та інших.

• пірнаюча хода - тулуб розгойдується в один бік. Виявляється при

однобічному вродженому вивиху стегна.

• паралітична хода (поліомієліт) - зустрічається при ізольованих

паралічах, парезах окремих м"язів.

• спастична хода (ДЦП) - спостерігається при підвищенні

м'язового тонусу, при спастичних паралічах. Хворі ходять
дрібними кроками, майже не відриваючи стопи від підлоги, із
зігнутими кульшовими і колінними суглобами (згинально-привідні
контрактури).

• півняча хода - виникає у хворих із паралічем малогомілкового

нерва, в яких наявна так звана падаюча стопа. Хворий змушений
високо піднімати гомілку, згинаючи ногу в кульшовому і
колінному суглобі із різким викиданням гомілки вперед.
• Качина хода • Півняча хода
• лисяча хода – виникає внаслідок ураження лобних часток
головного мозку, хворі ставлять стопи на одну лінію.

• хода канатоходця – виникає внаслідок спондилолістезу,

хворі ходять із напівзігнутими кульшовими і колінними
суглобами, ставлячи стопи на одну лінію.

• ходульна хода – ноги у хворих не згинаються у колінних

суглобах.

• підстрибуюча хода - обумовлена подовженням нижньої

кінцівки.

• мозочкова хода - широко розставлені ноги, нестійкість в

положенні стоячи і сидячи, нерівномірні кроки по довжині і
по напрямку падіння у бік ураженої півкулі мозочка при
його однобічному ураженні.
• Пірнаюча хода • Ходульна хода
• при ураженні екстрапірамідних систем - при
Паркінсонізмі розвивається акінетико – ригідний синдром –
рухи скуті, тонус м’язів підвищений, співдружність рухів
порушена, хворий йде, зігнувшись, нахиливши голову
вперед, зігнувши руки в ліктьових суглобах, дрібними
кроками, повільно «човгаючи» по підлозі. Хворому важко
почати рух, «розійтися» і зупинитися. При зупинці він
продовжує якийсь час нестійкий рух вперед або в сторону.

• циркумдувальна хода – хворий надмірно відводить ногу і

описує нею півколо при цьому рука зігнута в лікті і
приведена до тулуба (залишкові явища після
перенесеного інсульту).

• “танцююча” хода (танець Святого Вітта) – при Хореї

Гентінгтона розвивається гіперкінетично-гіпотонічний
синдром з насильницькими рухами в м’язах тулуба і
кінцівок і періодами м’язевої слабкості (гіпотонії) хворий
іде ніби пританцьовуючи.
• Циркумдувальна хода • Хода при хворобі
(поза Верніке-Мана) Паркінсона
• Циркумдувальна хода (поза Верніке-Мана)
• “танцююча” хода при Хореї Гентінгтона
• Спастична хода при ДЦП
 Постава
Постава – вироблене в процесі
життєдіяльності ортостатичне,
вертикальне в спокої,
положення тіла у просторі при
обов’язковому збереженні
фізіологічних вигинів хребта,
симетричному розташуванні
голови, надпліч, верхніх та
нижніх кінцівок в сагітальній
площині і горизонтальному
положенні таза.

В.І. Даль визначав нормальну

поставу як «Поєднання
стрункості, величавості,
краси»
• Викривлення хребта може наступити в трьох
площиннах:
- фронтальній (бокове відхилення сколіоз);
- сагітальній (кругла спина, горб - кіфоз);
- горизонтальній (поворот хребців навколо
вертикальної осі – торсія).

• Найбільш поширеними видами постави є:

- кругла (сутула) спина;
- кіфотична;
- лордотична постава;
- плоска спина.

• Патологічна постава:
- сколіотична.
• Кругла спина – для
круглої спини
характерне рівномірне
збільшення
фізіологічного
кіфотичного вигину
хребта у грудному
відділі. Характерне
збільшення
поперекового лордозу та
нахилу таза. Грудна
клітка запала з
виступаючим вперед
животом.
• Кіфотична постава –
відрізняється від круглої
спини більш обмеженим
заднім вигином хребта з
вершиною на VII грудному
хребці, з компенсаторним
збільшенням поперекового
лордозу, збільшенням
нахилу таза вперед.
• Плоска спина – типовим є значне
зменшення або повна відсутність
фізіологічних вигинів хребта без нахилу
таза вперед. Вісь хребта не має
відхилені у фронтальній площині.
• Лордотична постава –
характерне надмірне
заглиблення поперекового
лордозу з нахилом тазу в
сагітальній площині
вперед. Грудний кіфоз стає
більш пологим, живіт
виступає вперед.
• Сколіотична постава –
характеризується бічним
відхиленням хребта в одному з
відділів лише у фронтальній
площині. Клінічно сколіотична
постава проявляється бічним
вигином хребта у нижньогрудному
або поперековому відділі,
асиметричним розміщенням
надпліч, на боці увігнутості
надпліччя опущене, а на
випуклому – підняте. Лопатки
розміщенні асиметрично.
 Огляд шкірних покривів
• При огляді необхідно звертати увагу на зміну кольору
шкіри, появу крововиливів, локалізацію та їх
розповсюдженість.
• По кольору крововиливу можна судити про давність його
появи, так як руйнування гемоглобіну призводить до зміни
кольору, спочатку фіолетовий, потім жовтий, голубий,
зелений.
• Необхідно звертати увагу на наявність запального
почервоніння, його локалізацію по відношенню до
лімфатичних судин (лімфангіт), вен (флебіт) і сухожильних
піхв, а також на наявність ран, свищів, виразок.
• При набряках слід звернути увагу на зникнення і появу
шкірних складок та морщин, на напруженість шкіри, її
збліднення і появу венозних сіток.
• Звернути увагу на наявність патологічної пігментації,
судинних п’ятен, шкірну реакцію, органічних ущільнень
шкіри, на складки які розташовані в нетипових місцях.
 Жовто-коричнева пігментація шкіри кольору “кави з
молоком” спостерігається при ряді захворювань
опорно-рухового апарату
• Нейрофіброматоз -
частіше всього
зустрічаються невеликі
плями, які тісно і
дифузно покривають
все тіло; між ними
розкидані великі
жовто-коричневі плями
кольору “кави з
молоком” з нерівними
“географічними”
межами. А також
характерна поява
неврофібром на шкірі
грудей, спини, обличчі
і кінцівках у вигляді
вузлів від горошини до
яйця.
• Ураження опорно-рухового апарату при
нейрофіброматозі (хв. Реклінгаузена)
• Ураження опорно-рухового апарату при
нейрофіброматозі (хв. Реклінгаузена)
• Фіброзна дисплазія – захворювання
старшого дитячого віку, особливістю
є ураження скелету, при якому
кісткова тканина і кістковий мозок
заміщуються щільною волокнистою
тканиною. Позаскелетні прояви
характеризуються двома головними
симптомами: раннім статевим
дозріванням та жовто-коричневою
пігментацією
• Фіброзна дисплазія
• Фіброзна дисплазія
• Синдром Фелті – симптомокомплекс
який характеризується
гранулоцитопенією, спленомегалією,
виникненням пігментних плям на
шкірі кінцівок, анемією та
тромбоцитопенією. Розглядається як
варіант системного перебігу
ревматоїдного артриту у дорослих.
 Судинні зміни шкіри
• Синдром Рейно – збліднення та/або
ціаноз кистей і стоп які наступають
внаслідок пароксизмального спазму
судин. Характерна стадійність: 1.
Збліднення, знижується чутливість,
парастезії; 2. Ціаноз, холодна шкіра,
болісність; 3. Реактивна гіперемія,
шкіра стає теплою і червоною.

• Акроціаноз – безболісний,
затяжний, часто симетричний
ціаноз із вологою холодною
шкірою. Акроціаноз
відрізняється від синдрома
Рейно тривалим ціанозом і
відсутністю фази збліднення.
• Гемангіома - доброякісна пухлина,
за походженням пов'язана з
вадами формування судинної
системи. Може бути:
артеріальною, капілярною,
венозною, кавернозною та
змішаною. Спостерігається у шкірі,
підшкірній клітковині, м'язах,
кістках, внутрішніх органах.

• Синдром Parkes-Weber
характеризується
наявністю шкірної судинної
плями, гіпертрофії
половини тіла, кінцівки чи
тільки одного пальця,
гіпертрофуються також і
кістки з варикозним
розширенням вен.
 Шкірні реакції
• Кільцевидна еритема –
специфічний шкірний
прояв гострої ревматичної
лихоманки. З’являється
переважно на шкірі грудей,
живота, спини, рідше на
внутрішній поверхні стегон.

• Ревматичні вузлики –
вузликові утворення від
просяного зерна до
горошини (інколи біьше),
м’ягкі чи твердо еластичні,
рухомі, безболісні,
утворюються частіше всього
біля суглобів, на пальцях
рук і стоп, на ліктях і
колінах.
• Ревматоїдні вузлики –
спостерігаються при
ревматоїдному артриті і
досягають інколи розміру
лісового горіха.
З’являються переважно на
ліктях, колінах, пальцях.

• Вузлувата еритема – має

вигляд рожево-червоних шкірних
вузлів. Вузли з’являються
групами на передній поверхності
гомілки, рідше на розгинальній
стороні передпліч у вигляді
болісних підвищень, рохомих по
відношенню до кістки
• Геморагічний васкуліт
(пурпура Шенлейна-Геноха )
системне ураження
капілярів, артеріол, венул,
головним чином шкіри,
суглобів, черевної
порожнини та нирок.

• Контактний дерматит та
парапсоріаз характерні на
початку розвитку
дерматоміозиту
 До пухлин опорно-рухового апарату
відносяться: пухлини кісток, м’яких тканин та
шкіри
• Доброякісні пухлини кісток
• Первинні злоякісні (саркоми)
• Метастази раку в кістки
• Пухлиноподібні захворювання
• Системні пухлинні захворювання
• Мієлома
 Фізикальне обстеження хворих з пухлинами опорно-
рухового апарату.
• Скарги: 1) поява новоутворення, 2) біль,
3) порушення функції кінцівки,
температура, кульгавість та ін.
• У огляді хворого (Status localis) слід
описати:
– локалізацію, розміри пухлини,
окружність хворої та здорової кінцівок
над пухлиною.
– консистенцію пухлини, рухливість,
болючість.
– стан шкіри (розширення підшкірних
вен, наявність післяопераційного
рубцю, рани, виразки їх походження
та стан, розпад пухлини з
кровоточивістю).
– стан реґіонарних лімфатичних вузлів
(рухливість, болючість, консистенцію,
форму, розміри).
– функція ураженої кінцівки, чутливість,
переферійний кровообіг.
• Саркома м’яких тканин
Рентгенологічні Доброякісні пухлини: Злоякісні пухлини:
симптоми
1. Динаміка ріст швидке прогресування (місяці-
повільний (роками). тижні)
2. «-» тканина/ вогнища деструкції вогнища множинні дрібні (мм) →
симптом поодинокі великі (см) великі (см). С-м «побито міллю»
деструкції кістки при лімфомі
(руйнування краї деструкції чіткі, відсутність чітких меж, плавний
кісткової обмеженні «ободком перехід від вогнища до
тканини) остеосклерозу»; нормальної тканини (саркоми,
трабекулярність метастази,
(гігантоклітина пухлина, С-м «пробійника» при мієломі)
кіста)
3. «+» тканина/ один однорідний багато нечітких вузлів
позакістковий обмежений вузол підвищенної щільності
компонент (остеохондрома, еностоз) (остеосаркома нагадує «хмару»)

4. реакції в гіперостоз голкоподібний періостоз

кортикальному (остеоїд-остеома); (спікули), дашок Кодмана,
шарі деструкція кортикального пошаровий періостоз (нагадує
шару «пластинки цибулі»), деструкція
патологічний перелом; кортикального шару (п.2) і
патологічний перелом
 Злоякісні пухлини
• Остеогенна саркома. Форми: остеобластична,
остеолітична, змішана
Ураження дистального відділу стегнової кістки
гігантоклітинною пухлиною
 Пальпація
При пальпації визначається ряд важливих даних:
• Місцева температура – визначається легким
доторкуванням поверхні кисті до області
ураження. Необхідно визначати порівняльно,
спочатку здоровий відділ потім хворий, вище і
нижче лежачі відділи.
• Локальна болючість
• Стан шкірних покривів над ураженою областю
визначається її рухомістю, товщиною шкірної
складки, наявністю підшкірних абсцесів чи
гематоми, набряком чи потовщенням підшкірної
жирової клітковини.
- Набряк визначається натискуванням великим
пальцем, проба вважається позитивною якщо на
місці натискування залишається ямка.
 - Флуктуація: проводиться двома руками, пальцем
однієї руки проводиться натискування, іншим пальпується.
Необхідно проводити пробу в двох перпендикулярних
напрямках.
- Крепітація (відчуття хрускоту) - може бути
посттравматична, інфекційна, симптоматична (визначати
при показаннях).
• Дослідження стану кістково-суглобового апарату.
Пальпація дозволяє визначити положення суглобових
кінців, окремих кісткових виступі. Пальпувати необхідно
симетрично.
• Пальпація сухожилків, слизових сумок, периферичних
нервів дозволяє визначити наявність запального процесу.

• Флуктуація
(методика
виконання проби)
 Аускультація

• Проводиться під час пасивних рухів.

• Нормальні шуми в суглобі – до 10 років зазвчай
відсутні, після 10 відмічається легкий скрип в
кінцевий момент руху.
• Патологічні шуми:
- Хрустящі
- Скриплячі
- Клацаючі
Вислуховування суглобів дає позитивні данні при
підозрі на хронічні артрити, хондропатії, хондроматоз,
розсікаючий остеохондрит, дегенаративно-
дистрофічні ураження суглобів, спондилоз,
пошкодження менісків.
 Огляд кінцівок
• Вісі кінцівок:

• Вісь нижньої кінцівки проходить через

головку стегнової кістки, середину
колінної чашечки, середину гомілкової
вилки;
• Клінічно визначається вісь нижньої
кінцівки від передньо-верхньої ості
клубової кістки, через внутрішній край
наколінника і між першим та другим
пільцем стопи;
• Функціональна довжина - відстань від
п’ятки до підлоги з обов’язковим
горизонтальним (симетричним)
розташуванням лінії, яка з’єднує
передні верхні ості здухвинних кісток.
• Клінічно вісь нижньої
кінцівки вимірюють від
передньої верхньої ості,
тому що головку
стегнової кістки майже
неможливо
пропальпувати
• Вісь верхньої кінцівки
визначається через
головку плечової кістки,
головку променевої
кістки, головку ліктьової
кістки.
• Порушення нормальної вісі кінцівки можуть
проявлятися:
а) В викривленні кінцівок в області суглобів: при
цьому в залежності від характеру викривлення можна
розрізняти відхилення кута суглоба досередини
(valgus) та назовні (varus);
б) В викривленні окремих сегментів кінцівки на
протязі, в межах метафізів та діафізів (humerus varus;
femur varum, valgum і т.д.)
в) В відхиленні осі назад з кутом, відкритим
наперед, утворює деформацію, що має назву
(рекурвація), а з кутом, відкритим назад, —
(антикурвація).
• Вальгусна деформація
• Варусна деформація
• Рекурвація колінного суглобу
 Визначення об’єму рухів в суглобі
(активні та пасивні):
• Активні рухи – здійснюються самим пацієнтом,
пасивні рухи виконуються за допомогою лікаря;
• Рухомість починають досліджувати із визначення
об’єму активних рухів в напрямках допустимих
формою досліджуваного суглобу;
• Якщо у хворого виникають болючі відчуття то
отриманий об’єм активних рухів вважається межею
можливого пасивного руху;
• Вимірювання проводять із початкового положення –
стоячи, погляд прямо перед собою, руки звисають
паралельно тулубу, великі пальці рук направленні
вперед, паралельно розміщені стопи зімкнуті. Так
само лежачи. Початкове положення називають також
нейтральним та нульовим.
 Вимірювання рухів верхньої кінцівки

• Плечовий суглоб
В фронтальній площині – відведення
90º/приведення 20-40º
За участі лопатки відведення
можливе до 170º
• Кутомір розташовують на задній
поверхні плечового суглоба в
фронтальній площині так, щоб шарнір
співпадав з голівкою плечової кістки,
одна з браншей кутоміра
розташовується вздовж тулуба
паралельно хребту, а інша по осі плеча
в положенні максимального відведення
В сагітальній площині
згинання 150-170º/розгинання 40º

Кутомір розташовують в сагітальній площині і

прикладають до зовнішньої поверхні плеча.
Вісь шарніра розташовують на голівці плечової
кістки, одна брашна кутоміра – по вісі плеча,
друга – вздовж тулуба.
 Ротація в плеча вимірюється при
зігнутому під прямим кутом
Ротація в плечовому суглобі ліктьовому суглобі передпліччі.
зовнішня 40º/внутрішня 95º Кутомір встановлюється в
горизонтальній площині і
прикладають до тильної поверхні
передпліччя так що шарнір
кутоміра розташовується на
ліктьовому відростку . Одна
бранша кутоміра розташовується
в строго сагітальній площині,
друга – слідує за передпліччям.
• Ліктьовий суглоб
В фронтальній площині – згинання
150º /розгинання 0º
перерозгинання 10º

• Променево-ліктьовий суглоб
Ротація зовнішня 80º-90º/
внутрішня 80º-90º

• Променево-зап’ястковий суглоб
Тильна (розгинання) флексія 60º-90º
Долонна (згинання) флексія 60º-80º
Променеве відведення 25º-30º
Ліктьове відведення 30º-40º
 Вимірювання рухів нижньої кінцівки

• Кульшовий суглоб
В сагітальній площині згинання
140º/розгинання 0º
Перерозгинання – 15-10º
• Кутомір розташовується в
сагітальній площині і
прикладається до зовнішньої
поверхні кульшового суглобу.
Одна з браншей розташована
по вісі стегна, інша вздовж
тулуба.
• Кульшовий суглоб
В фронтальній площині
відведення 30-45º/приведення
20-30º
• При вимірюванні кутомір
розташовують в
фронтальній площині,
одна бранша
розташовується на лінії
яка з’єднує передньо-
верхні ості клубової кістки,
інша по вісі нижньої
кінцівки.
• Кульшовий суглоб
Ротація зовнішня 30-45º
внутрішня 40-50º
• Колінний суглоб
В фронтальній площині
згинання
120-150º/розгинання 0º
Перерозгинання 5-10º
• Гомілковостопний суглоб
Тильне (розгинання) згинання 20-30º
підошвове згинання 30-50º

Ротація внутрішня (пронація) 60 º

Зовнішня (супінація) 30º
 Вимірювання довжини верхньої та
нижньої кінцівок (співставленням)
• Укорочення кінцівки, особливо нижньої, понад 2-3 см
виявляється при порівняно швидкому огляді. Воно
супроводжується появою кульгавості. При огляді
можна помітити також зміни об’єму кінцівки -
припухлість, гіпотрофію, атрофію. Точні зміни
довжини кінцівок визначаються шляхом зіставлення і
порівняльного огляду симетричних точок, видимих ​
або легко доступних пальпації.
 Пізнавальні точки
(пізнавальними точками слугують найбільш доступні пальпації кісткові виступи)

На верхній кінцівці такими

точками є:

1. Акроміальний
відросток (proc.
Acromialis)

2. Ліктьовий відросток
(proc. Olecranon)

3. Шиловидний відросток
ліктьової кістки (proc.
styloideus ulnae)
 На нижній кінцівці такими точками є:

1. Передня верхня
клубова ость (spina
illiaca anterior superior)
2. Верхівка великого
вертлюга стегна
(trochanter major)
3. Суглобовий кінець
зовнішнього
надвиростка стегна
або голівка
малогомілкової кістки
4. Внутрішня і зовнішня
кісточка гомілки
• Вимірювання довжини
нижньої кінцівки при
зіставленні симетричних
точок проводиться
шляхом визначення
висоти стояння
щиколоток, верхніх
полюсів колінних чашок,
вертлюгів стегна,
верхніх передньої і
задньої остей клубових
кісток (при зсувах крил
таза). досліджується
хворий в положенні
лежачи.
• Визначення вкорочення стегна • Визначення вкорочення гомілки у
у дитини порівнянням дитини порівнянням
симетрочиності висоти стояння симетричності висоти стояння
колін. Ноги зігнуті в колінних та колін. Ноги зігнуті в кульшових та
кульшових суглобах і колінних суглобах, впираються в
фіксованні в такому положенні. поверхню столу, фіксовані.
Вкорочення лівого стегна.
• Визначення довжини ніжок
у дитини при розігнутих під
прямим кутом кульшових
суглобів і розігнутих
колінах; укорочення ніжки
добре помітне при
співставленні висоти
стояння п'яток. Такий
прийом дає можливість
визначити не тільки
вкорочення однєї із ніжок,
но і міцність упору голівки
стегнової кістки в
вертлюгову впадину.
• Довжина верхніх кінцівок
визначається по рівню
кінчиків третіх пальців
витягнутих “по швам” рук,
при симетричності надпліч.
• Довжина плеча • Довжина передпліччя
визначається оглядом визначається якщо
ззаду при зігнутих під встановити обидва лікті на
прямим кутом стіл приклавши передпліччя
один до одного лодонними
передпліччях. поверхнями.
 Вимірювання довжини кінцівок (анатомічної,
відносної, функіціональної)

• Вимірювання дозволяє закріпити данні первинного

огляду в цифрових показниках.
• При необмежених рухах в кінціках необхідно надати
хворій і здоровій кінцівці симетричне положення
(нейтральне положення).
• Точками для вимірювання слугують вже відомі
кісткові виступи.
• Відносна довжина нижньої кінцівки визначається
відстанню від передньої верхньої ості здухвинної
кістки до верхівки медіальної кісточки гомілки:
 Анатомічна (абсолютна) довжина нижньої
кінцівки вимірюється посегментно :
• Стегно – відстань від • Гомілка - відстань від
великого вертлюга до щілини колінного суглоба
щілини колінного суглоба до верхівки зовнішньої
ззовні. кісточки.
• Відносна-довжина верхньої кінцівки визначається від
акроміально-ключичного сполучення до верхівки
шилоподібного відростка променевої кістки
Анатомічна (абсолютна ) довжина верхньої кінцівки
вимірюється посегментно:
• плече - відстань від • передпліччя - відстань від
великого горбика плечової верхівки ліктьового відростка
кіски до зовнішнього до верхівки шилоподібного
виростка тієї ж кістки відростка ліктьової кістки
 Види укорочень (подовжень) кінцівок
• Справжнє (анатомічне) укорочення (подовження)
визначається в тих випадках, коли при
посегментному вимірюванні виявляється укорочення
(подовження) однієї з кісток в порівнянні з
симетричним відділом здорової кінцівки. В основі цих
змін можуть бути руйнування епіфізарної пластинки і
затримкою росту кістки в довжину, зміщення
відламків кістки по довжині, переломи, які
неправильно зрослися та після ампутації кінцівок,
аномалій розвитку. Анатомічне подовження виникає
при надлишковому рості епіфізарної пластинки.
• Відносне укорочення (подовження)
зустрічається при змінах у розташуванні
сегментів, які сполучаються, коли суглобові
кінці виявляються зміщеними (вивихи,
підвивихи).

• Функціональне укорочення - відстань від

п’ятки до підлоги з обов’язковим
горизонтальним (симетричним)
розташуванням лінії, яка з’єднує передні
верхні ості здухвинних кісток.
 Вимірювання окружності сегментів
кінцівок та суглобів
• При гітрофії та атрофії м’язів, наявності випоту в суглобі,
набряку, вимірювання окружності як ураженої, так і здорової
кінцівок дозволяють слідкувати за їх динамікою. Окружність
сегмента кінцівки вимірюється на симетричних ділянках на
певній відстані від кісткових виступів : наприклад, окружність
правого стегна на 20 см проксимальніше суглобової щілини
колінного суглоба - 52 см, окружність лівого стегна на тім же
рівні - 50 см. Зменшення окружності лівого стегна - 2 см.
 Сила м’язів
• Для визначення м’язової сили використовують активні рухи з
опором, який здійснює лікар.
• Розрізняють шість ступенів м’язової сили:
1) 100% - 5 балів - (Н) - нормальна: повний об/єм рухів з
подоланням власної ваги кінцівки і зовнішнього опору;
2) 75% - 4 бала -(Д) - добра: повний обсяг рухів з подоланням
власної ваги кінцівки і зниженого зовнішнього опору;
3) 50% - 3 бала - (З) - задовільна: повний обсяг рухів з
подоланням власної ваги кінцівки;
4) 25% - 2 - (П) – активні рухі неможливі, повний обсяг рухів
забезпечується із сторонньою допомогою;
5) 5% - 1 - (ДП) – відсутність активних рухів та пальпується
незначне м’язове скорочення без рухів в суглобі;
6) 0% - 0 - (0) - нульова: повна відсутність функції м’яза, та
повна відсутність при пальпації м’язових скорочень.

З метою об’єктивного контролю м’язової сили також

використовують динамометр та електроміографію.
Види обмеження рухомості суглобів.
• Обмеження рухомості в суглобі може обумовлюватися
змінами, які виникають в самому суглобі та назовні.
Розрізняють анкілози, ригідність, тугорухомість та
контрактури.
• Анкілоз - повне знерухомлення в суглобі. Розрізняють:
1) Кісткові анкілози - при яких повна відсутність рухів
пояснюється кістковим зрощенням суглобових кінців, які
сполучаються. Клінічно характерна повна відсутність рухів
та болю. Рентгенологічно визначається перехід кісткових
балок з однієї кістки на іншу.
2) Фіброзні анкілози - при яких оточуючі суглоб тканини
зпаяні між собою фіброзними та рубцевими тканинами, які
міцно утримують суглоб у вимушеному положенні. При
цьому виді анкілозу визначається біль в ураженому
суглобі при навантаженні або пасивних рухах, незначні
гойдаючі рухи. Рентгенологічно між суглобовими
поверхнями виявляють різко звуженні ділянки суглобової
щілини.
• Кістковий анкілоз
• Ригідність обумовлена рубцевим зрощенням змінених
суглобових поверхонь. Ригідність наближується до
фіброзних анкілозів і відрізняється від останніх тим, що
можливо визначити незначний об’єм рухів гойдаючого
характеру в різних площиннах.
• Тугорухомість – сповільнений збережений об’єм рухів у
всіх площинах.
• Контрактури - обмеження рухів у суглобі в одній площині.
Бувають вродженими та набутими. До розвитку набутих
контрактур призводять:
- процес рубцювання в ділянці травматичного,
інфекційного та токсичного ураження суглоба та
оточуючих тканин;
- рефлекторне м’язове напруження під час тривалої
установки кінцівки;
- порушення м’язового синергізму при паралічах,
пошкодженні м’язів та сухожиль та інші;
- тривале знерухомлення кінцівки.
• За походженням (генезом) контрактури розподіляють на:
- дерматогенні - виникають внаслідок тяги скороченого
шкірного рубця при пошкодженні шкіри;
- десмогенні - виникають при скороченні фасцій, зв’язок
після глибоких пошкоджень чи хронічних запальних
процесів;
- тендогенні - після пошкоджень і запальних змін
сухожилків та сухожилкових піхв, тендогенні контрактури
надають суглобам стійке вимушене положення внаслідок
розвитку рубців та спайок;
- міогенні - обумовлені структурними змінами у м’язах, які
скорочуються та гублять нормальну еластичність,
порушенням м"язової рівноваги, спастичним скороченням
м’язів;
- артрогенні - розвиваються внаслідок змін в суглобових
кінцях чи зв’зково-капсульному апараті;
- неврогенні - обумовлені захворюваннями та ураженнями
нервової системи;
- психогенні (істерічні)- часто завершують істерічний
припадок;
- змішані контрактури.
• Дерматогенна контрактура • Десмогенна контрактура
(контрактура Дюпюітрена)
• Тендогенна контрактура • Артрогенна контрактура
 Положення хворого в ліжку
• Активне —це положення, коли хворий може самостійно вставати з
ліжка, сидіти, ходити. Але таке положення не завжди є показником
доброго здоров’я людини, бо, наприклад, хворі на злоякісні пухлини
до останнього часу свого життя можуть перебувати в активному
положенні.

• Пасивне — це положення, коли хворий не може самостійно

пересуватися, повертатися в ліжку, підняти руки, ноги, голову і
лежить у такому положенні, в яке його поклали. Звичайно таке
положення свідчить про важкий стан хворого.

• Вимушене положення. Буває декількох видів: 

а) вимушене активне - це коли хворий займає самостійно, свідомо
таке положення, щоб полегшити свої страждання.
б) вимушене пасивне положення — це коли хвороба змушує
хворого зайняти його, наприклад, при правці — так зване
положення опістотонус, коли внаслідок тонічної судоми тіло хворого
вигинається дугою.
• Перелом шийного • Хворий лужить із
відділу хребта, нерухомим тулубом і
ускладнений ногами, з закинутими
вверх руками, руки
ушкодженням шостого відведенні і ротовані
шийного сегменту (С6). назовні.
• Параліч плечового
сплетення верхнього
типу – С5, С6, С7.

• Рука приведена до
тулуба. Плече ротоване
всередину. Ліктьовий
суглоб розігнутий,
передпліччя проноване.
Кисть і пальці
зберігають нормальну
рухомість
• Параліч ліктьового
нерва.

• Пальці руки
перерозігнуті в
п’ястно-фалангових
суглобах. Четвертий і
п’ятий пальці зігнуті в
міжфалангових
суглобах, згинання
п’ятого виражено
сильніше
• Параліч променевого
нерва

• Кисть звисає,
установлюючись в
положенні лодонного
згинання. Пальці
опущенні. Рухи пальців
можливі лише в напрямку
подальшого згинання.
• Параліч
малогомілкового
нерва

• Стопа звисає донизу

і досередини,
встановлюючись в
положенні pes
equino varus.
Виникає півняча
хода.
• Комбінований перелом
лонного і клубового
сегментів тазового
кільця (або вивих в
лонному і крижово-
клубовому з’єднанні чи
переломо-вивих).

• Ноги дещо зігнуті в

кульшових і колінних
суглобах, відведенні і
ротованні назовні, тобто
знаходяться в
положенні жаб’ячих лап.
• Перелом шийки • Нога здаходиться в
стегнової кістки положенні зовнішньої
ротації
 Рентгенографія
• При рентгенографії необхідно дотримуватись певних
умов:
1.Пошкоджена ділянка повинна знаходитись в центрі
знімку.
2.При ураженні діафізів довгих трубчастих кісток
рентгенограма повинна включати два суміжних суглоба,
а при переломах кісток гомілки та передпліччя - всього
сегмента кінцівки із захватом обох відповідних суглобів.
3.Рентгенологічне дослідження повинно проводитись,
як мінімум у двох взаємоперпендикулярних проекціях.
При особливих показаннях виконують дослідження в
косій чи аксіальній проекціях, а також симетричної
ділянки.
4. Рентгенограми повинні бути якісними.
• В рентгенологічній картині кісткових уражень
спостерігаються типові зміни, які позначаються певними
найменуваннями:
Аплазія - вроджена відсутність всієї чи частки кістки
внаслідок порушення ембріональної закладки.
Гіпоплазія - означає затримку чи зупинку
енхондрального росту кістки.
Гіперплазія - обумовлена прискоренням
енхондрального та периостального росту кістки.
Атрофія - відображує зміни макроструктури , при якому
зменшуються розміри кістки.
Остеоліз - місцеве розсмоктування кістки, при якому
кістка не тільки потоншується, але й повністю зникає.
Узура - маленький крайовий дефект, який
спостерігається на зовнішньому контурі кістки.
Остеопороз - означає зменшення кількості кісткових
балок на одиницю об’єму, яке надає відображенню кістки
певну прозорість. Може бути локальний та тотальний.
 Остеопенія – фізіологічний процес зменшення
кісткової маси на одиницю об’єму кістки.
Остеосклероз - ущільнення кісткової структури, яке
виникає внаслідок потовщення кісткових трабекул і
збільшення їх кількості.
Гіперостоз - надлишкове збільшення
периостального росту кістки в товщину, при якому
подовження кістки відстає від потовщення.
Гіпостоз - зменшення періостального потовщення
кістки; кістки тонкі, деформовані.
Періостоз - періостальне кістковоутворення , при
якому навкруги діафізу відкладаються численні шари
новоутвореної кісткової тканини.
Остеофіти - обмежені невеличкі періостальні
кісткові розростання.
Екзостози - обмежені великі періостальні кісткові
розростання.
• Аплазія променевої
кістки та кісток
зап’ясття
• а) Вроджений вивих кульшового суглобу справа, гіпоплазія
кульшової западини, стегнової кістки та головки стегнової
кістки
• б), в) гіпоплазія мало- та великогомілкової кісток
• Узури
• Крайові кісткові
розростання (остеофіти)
• Екзостоз
• Для визначення правильних анатомічних
співвідношень в суглобах існують основні пізнавальні
точки і лінії:
• трикутник Гюнтера, лінія Гюнтера, Маркса для
діагностики ушкоджень в ліктьовому суглобі;
• трикутник Бріана, лінія Шемакера, Розер – Нелатона,
Шентона і Кальве для діагностики ушкоджень в
кульшовому суглобі.
• Трикутник Гюнтера утворений
точками, які розташовані на
верхівках виростків плечової
кістки та ліктьового виростка
при зігнутому під прямим
кутом передпліччі.В нормі він
рівнобічний

• Лінія Гюнтера: при

розігнутому положенні
верхньої кінцівки-медіальний і
латеральний над виростки та
вершина ліктьового виростка
розміщені на одній лінії
• Лінія Маркса: при
зігнутому положенні
верхньої кінцівки в
ліктьовому суглобі під
кутом 90º лінія осі
плечової кістки утворює
прямий кут з лінією, яка
з’єднує між собою над
виростки плеча.
• Трикутник Бріана утворений лініями, що з’єднуть
між собою вершину великого вертлюга з передньо-
верхньою осттю клубової кістки та
перпендикуляром опущеним з передньо-верхньої
ості клубової кістки на продовження повздовжньої
вісі стегнової кістки в пахвинну ділянку.
• Лінія Розер-Нелатона
з’єднує сідничний
бугор з передньо-
верхньою остью
клубової кістки.В
нормі при зігнутій в
кульшовому суглобі
нижній кінцівки під
кутом 135º, вершина
великого вертлюга
знаходиться на лінії
Розер-Нелатона.
• Лінія Шемакера з’єднує
вершину великого
вертлюга з передньо-
верхньою осттю
клубової кістки. В нормі
її продовження
проходить через пупок
або дещо вище пупка.
При переломах чи
вивихах в кульшовому
суглобі лінія проходить
нище.
• Лінія Шентона - лінія, що з'єднує нижній край шийки
стегна і верхній край затульного отвору. У нормі
утворюється рівна дугоподібна лінія. При підвивиху
і вивиху - шийка стегна зміщується догори,
дугоподібна лінія переривається.
• Лінія Кальве - лінія, що з'єднує зовнішній край
клубової кістки і верхній край шийки стегна. У нормі
утворює правильну безперервну дугоподібну лінію.
При підвивиху або вивиху в кульшовосу суглобі лінія
стає переривчастою, неправильною.
 Інші інструментальні методи дослідження

• Комп’ютерна томографія (КТ) - комп’ютерна

томографія інформативна в діагностиці внутрішньо-
та позасуглобових пошкоджень, захворювань
пухлинного генезу з виходом процесу за межі кістки.
Суть методу полягає в математичній обробці та
відтворенні відображення тканин на зрізі. Кожна
ділянка тканин які досліджуються має свій коефіцієнт
абсорбції. Таку ділянку тканин розміром в декілька
кубічних міліметрів кодують і враховують при
комп’ютерній обробці отриманих даних. Обертаючись
навкруги пацієнта рентгенівський випромінювач
дозволяє 44 досліджувати даний сегмент під кутом в
360º . По серії багатомірних зображень за допомогою
комп’ютерної обробки можна дослідити об’єкт
зображення.
• Рентген • Комп’ютерна томографія • КТ - 3D візуалізація
• Магнітно-резонансна томографія (МРТ) - МРТ
дозволяє виявити набряк м’яких тканин,
ідентифікувати пошкодження зв’язок та сухожиль
відрізнити розтягнення від розриву сухожилля. Метод
корисний в ранній діагностиці кісткових пухлин, а
також при визначенні їх інтрамедулярного та
екстрамедулярного розповсюдження. ЯМР-
томографія використовується також для візуалізації
нервів, судин, суглобової капсули, зв"язок,
визначення патологічного стану епідурального
простору. З її допомогою можливо диференціювати
фіброзні зміни в тканинах, гематоми, абсцеси,
метастази, лімфоми, лейкози, інтрамедулярний
гемопоез.
• МРТ Плечового суглоба
• Ультразвукове дослідження (УЗД) -
Артросонографія дозволяє діагностувати
запальні захворювання суглобів до появи
кісткової деструкції. Доплерографічна УЗД
дозволяє оцінити рівень кровообігу в м’яких
тканинах. За допомогою УЗД
діагностуються пошкодження та
захворювання м’яких тканин: м’язів,
сухожилків, зв’язок. Сонографія дозволяє
виявити патологічні зміни окістя та
накопичення рідини під ним в
“рентгеннегативний”період при запальних
та пухлинних процесах.
• УЗД. Випіт у порожнині проксимального
міжфалангового суглоба кисті (позначено стрілкою)
• Електроміографія - метод реєстрації коливань
біопотенціалів м’язів для оцінки стану м’язів та
нейрорухового апарату. За допомогою
електроміографії можна виявити, чи пов’язана зміна
електричної активності з ураженням нервової
системи чи самого м’язу. Електроміографічні дані
широко застосовують для уточнення топічного
діагнозу та об’єктивізації патологічних процесів.
Рефлекторні зміни м’язового тонусу
характеризуються незначним збільшенням амплітуд
частих, швидких та змінних за ритмом коливань. При
довільних скороченнях м’язів реєструється
інтерференційна електроміограма. При м’язевій
гіпотрофії – зниження амплітуд біопотенціалів. При
парезі-спостерігають розріджені, ритмічні коливання
із збільшенням тривалості. Млявий параліч
проявляється ”біоелектричною мовчанкою”. Для
спастичного паралічу характерне різке підвищення
амплітуд коливань при тонічній напрузі, наявність
розріджених коливань.
 Лабораторні методи обстеження:

• Загальний аналіз крові

• Загальний аналіз сечі
• Біохімчний аналіз крові (АлАт, АсАт, білірубін та
фракції, лужна фосфатаза, СРБ, білкові фракції,
креатинін, сечовина, кальцій, фосфат)
• Імунологічні методи дослідження при ревматичних
захворюваннях (ревматоїдний фактор, антинуклеарні
антитіла, антиген HLA B27, антитіла до
двохспіральної молекули ДНК, антитіла до
цитрлюнового віментину (anti-mcv), антитіла до
цитрулюваного циклічного пептиду (anti-ccp) та ін.).
• Диференійна діагностика - спосіб діагностки, що виключає
захворювання які не підходять по симптомам чи іншим фактам,
що можливі у хворого, і в кінцевому рахунку приводить до
єдиного правильного варіанту.
• Клінічний діагноз – виставляється лише після того коли
проаналізовані усі об’єктивні та суб’єктивні симптоми,
проведені усі необхідні обстеження, проведена диференційна
діагностика.
• Структура клінічного діагнозу:
- назва захворювання (в термінах МКХ);
- давність захворювання;
- етіологія (якщо встановленна);
- стадія (фаза) розвитку, для хронічних захворювань – стадії
загострення і ремісії;
- ступінь тяжкості захворювання;
- основні клінічні синдроми;
- ступінь компенсації порушених функцій відповідних органів або
системи;
- ускладення;
- прогноз для життя, одужання, ступінь збереження та/або втрати
працездатності.
Дякую за увагу!