Дикція ( 

лат.dictio – вимова) – чітка правильна

вимова кожного мовного звука, артикуляція
голосних і приголосних.
Для педагога чіткість мови (вимова
слів, складів і літер) – професійна
необхідність. Щоб говорити добре,
потрібно володіти собою, своїм
голосом, мати відпрацьовану дикцію. 
 Вона залежить від скоординованої й
енергетичної роботи всього мовного
апарату:

м'якого та твердого піднебіння

маленького язичка голосових зв'язок

щелеп губ гортані

язика зубів

задньої стінки глотки

Формування правильної артикуляції потребує
цілеспрямованої й копіткої роботи, в процесі якої
рухи мовленнєвого апарату відпрацьовуються до
автоматизму.
Швидкість мовлення залежить від індивідуальних особливостей
учителя, змісту мовлення та ситуації спілкування. Складну для
розуміння частину матеріалу педагог викладає в уповільненому
темпі, далі можна говорити швидше.
 Обов’язково враховується емоційний
стан дітей: із збудженою, знервованою
дитиною варто розмовляти повільніше й
тихіше.

Обов’язково вповільнюється мовлення, коли

потрібно сформулювати визначення, правило,
принцип, закон.

Для досягнення виразності звучання потрібно

вміти користуватися логічними та
психологічними паузами, правильно
визначати логічні наголоси.
А якщо педагогу вдається дотримуватись
помірного темпу мовлення в кризовій
ситуації, то він не лише сам зберігає свій
стабільний стан, але й передає свій
спокій і впевненість учням.
Отже, володіння голосом – ключ до створення
гарного іміджу,
інструмент продуктивної комунікації, засіб
налагодження добрих стосунків з
оточуючими.
 Темп

 швидкість мовлення в цілому

 довгота звучання окремих фраз

 інтервали та паузи
 Недоліки темпу:

а) мова прискорена б) схвильована мова

в) повільна мова г) невпевнена мова