Тема: Новела

Григора Тютюнника
«Три зозулі з поклоном»:
інтерпретація «вічної» теми
«любовного трикутника».

Епіграф:
Любов - це, люди, діло не осудне
По всі віки. Вовік віків.
Амінь.
Л.Костенко «Маруся Чурай»
Надвечірнім простором солоним,
Подолавши даль гірких років,
Три зозулі прилетять з поклоном
До квітчасто чистих рушників.
І душа здригнеться рушниково,
І дитинність вирветься з оков,
Як джерельце Григорове слово –
З первозданним іменем: Любов.

С.Чернілевський
Сьогодні на уроці ми:
- познайомимось з твором Г.Тютюнника «Три зозулі з
поклоном»;
- будемо вдосконалювати навички роботи з художнім текстом;
- повторимо відомості з теорії літератури;
- спробуємо співставити погляди на «любов Всевишню» двох
різних авторів: чоловіка – прозаїка Григора Тютюнника і
жінки – поетеси Ліни Костенко (на основі роману у віршах
«Маруся Чурай»);
- характеризуючи героїв і ситуації з твору «Три зозулі з
поклоном», спробуйте влучно і доцільно використовувати
виписані вами цитати з роману Ліни Костенко (міні – підручник:
літературні вузлики)
 Психологічний портрет
Г.Тютюнника та Л.Костенко
у певних соціальних умовах
 Летіла зозуля через мою
хату
Летіла зозуля Слова і музика народні Зозуле, зозуле,
Через мою хату, Що я наробила:
Сіла на калину Козак має жінку,
Та й стала кувати. А я полюбила.
 
Зозуле, зозуле, Козак має жінку,
Чого рано куєш, Ще й діточок двоє.
Чи ти, зозуленько, Крається серденько
Моє горе чуєш? На четверо моє...
 
Якби не чувала, ...Ой то не зозуля,
То б я не кувала, То рідная мати —
Тобі молоденькій
Вона прилетіла
Правди б не
казала... Дочку рятувати.
 Новела «Три зозулі з поклоном» -
згадка про батька, якого як ворога народу було
заарештовано 1937 року. Заарештовано і героя
новели Михайла. І Марфа, яка кохала чужого
чоловіка, і Софія, яка чекала на повернення
чоловіка із заслання, і Михайло, який бажав
повернутися до родини, сподівалися на щастя і
кохання марно. До всіх них линули зозулі з
поклонами.
 Даний твір має чудову присвяту:
“Любові всевишній присвячується”.
Епітет “всевишній” у нашій мові
використовується лише у сполученні зі словом
“Бог”, а тому в даній присвяті підкреслено
велич найбільшого людського почуття.
Студент, поштар дядько Левко, чоловік Марфи - Карпо

Михайло

«Звела їх доля
наче в нагороду
За те, що мали
незглибинні
душі»
Софія Марфа
Iгрупа
Любов у житті Марфи
…стоїть Марфа
Яркова і веде мене
очима. Вона стоїть
без хустки, сива,
пишноволоса — колись
її волосся сяяло проти
сонця золотим, тепер
не сяє.
Видно, думаю собі,
волосся умирає
раніше, ніж людина...
Марфа — тоді її в селі за маленький зріст звали
“маленькою Марфою”
— знала, що лист від тата приходить раз на місяць.
Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист, мабуть,
ще з півдороги. І ждала.

Сидить на поріжку і обриває пелюстки на ромашці,

шепочучи:
“Є — нема, є — нема, є...”
II група
Любов у житті Михайла

— Мамо, — питаю..., — а чого тітка Марфа

Яркова на мене так дивиться?
Мама довго
мовчить, потім
зітхає і каже: —
Вона любила
твого тата.
А ти на
нього схожий...
 III група
Любов у житті Софії

Очі мамині сухі,

голос ані
здригнеться, і я
чую за ним:
спогади її не
щемлять їй і не
болять — вони
закам'яніли.
 Образи новели
теж дуже глибокі психологічно і, можливо, написані
дещо в традиційному ключі.
Софія — спокійна, врівноважена, здатна до
прощення.
Батько — мудрий і сильний, гідний кохання двох
жінок, справжній козак.
Марфа — кохана — чутлива й ніжна, одчайдушна,
нещаслива й безтямно закохана.
Ці характери дуже красиві у своїй життєвій
правдивості й чистоті. І несуть вони у світ Любов —
Любов-кохання, Любов-прощення, Любов
материнську, Любов синівську. Ту Любов, без якої
світ давно б зник і розчинився в німому просторі.
Хвилинка творчості
«Лист до Софії»
Останній лист від тата
Чиїми серцями заволоділа любов у новелі
Григора Тютюнника “Три зозулі з
поклоном”?
Марфа вийшла заміж за недалекого,
Михайло має дружину Софію і малого сина,
Любовний
негарного
він щасливийтрикутник
парубка Карпа
у шлюбі.
—
з відчаю, жалощів чи з покірності долі.
Згодом його відправляють до Сибіру.
Полюбила
Він хоче хочаж уодруженогоМихайло
бСофія
сні не ревнуєчоловіка
побачити дружину Михайла,
і малого
свого чоловіка досина,
Марфи,
що був
томуяк «сокіл»,
і просить чорноокий,
Софію сходити що
розуміючи, ставний
до Марфи.
причин
Хай не ходить
“Марфа на біля
серцем
те не нього
чула,
має, її нещасна
вона, коли
навітьдуша:
від
більше того,
"Може, вонапо-справжньому
нього покличе
приходитсвоюлист.
душу назад жінці,
співчуває
і тоді до мене прийде
якій забуття в житті
не судилося
Вона просить у листоноші
хоч на хвильку“.
особистого щастя.
Левка лише пригорнути
я
Сончужого Ма
ин а ) листа, щоб рф а
уж
(дрвідчути,
Яро
наблизитись ва
до Михайла
 Новела несе на собі печать притчовості—
висновку, до якого прийшли і ми. Ось він: любов
—почуття, Щобнезалежне
позбавитивід людської
мук палко свідомості,
волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь
вищоюзакохану
силою,людину, якiй нелишатися
тому мусить могли поза
вiдповiсти взаємнiстю,
осудом чи запереченням, має право на існування.
передавали своєрiдне
привiтання: "Три зозулi з
поклоном". Таке привiтання
означало: забудь, покинь, залиш
мене, вiдпусти. Вiдомо, зозуля
гнiзда не мостить, тож людина
повинна була зрозумiти, що ïï
кохання приречене, не матиме у
вiдповiдь тако­го ж почуття.
«Тоді не було б тебе –
шумить велика «татова» сосна».
 Пояснити символи новели

Символи Що означають

Зозуля  
Сосни  
Ромашка  
Чорна хустина  
Листи  
Глибина кохання передається через кілька
важливих символів.

По-перше, це потроєний у своїй силі образ-

символ «зозулі» — символ жіночої
самотності, відданості далекому коханому,
який не буде з нею, і тому вона не матиме
дітей, не стане матір'ю.
По-друге, сосна — символ рідного житла,
але й знову ж таки символ самотності.
У цих деталях виражається вся глибина
Тютюнникового таланту новеліста.
І читач разом із автором доходить висновку:

любов людині дається якоюсь вищою силою,

незалежно від її волі, бажання, моралі. Тому
має право на існування, не може
осуджуватися. Кохання у творі оточене
неземним ореолом, далеким від звичного,
побутового розуміння. І це підкреслюється
епіграфом: «Любові Всевишній
присвячується». Незвичайна і композиція
твору — відбувається зміщення часових
площин, а лист є «новелою в новелі». Усі ці
чинники роблять твір художньо довершеним,
перлиною української новелістики.
Всі герої лишаються на роздоріжжі — кожен сам по собі:

Михайло безслідно зник

на каторзі,
Соня сама виростила сина,
Марфа продовжує чогось
чекати, вдивляючись в
обличчя сина
свого коханого.
      
 Новела має ознаки притчі —
висновок, до якого приходить автор і який
пропонує читачеві:
любов —почуття, незалежне від людської
свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби
дається якоюсь вищою силою.
Тому мусить лишатися поза осудом чи
запереченням, має право на існування.
 Процеси, що відбуваються в людській душі,
безконечні, як безконечний Всесвіт,
адже душа і є відображенням Всесвіту.
Митець прагнув такої любові, від нас,
українців.
Бо «любов — це коли віддаєш...».
 Домашнє завдання

1. Скласти запитання до тесту за новелою

Г.Тютюнника «Три зозулі з поклоном».
2. Написати творчу роботу на одну із тем:
« Авторський ідеал людини в малій прозі
Тютюнника.»
«Уроки, дані нам письменником».
«Милосердя і добро – основа всього?»