КОНВЕНЦІЯ ПРО

ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИНУ
ГЕНОЦИДУ ТА ПОКАРАННЯ
ЗА НЬОГО 1948 Р.

Підготувала
Студентка 311 групи
Горскіна Дар’я
 План

 Загальне про Конвенцію

 Ст.1-11 Конвенції
 Країни, що порушили конвенцію
 росія та геноцид України
 Загальне про Конвенцію

Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була

прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р. як Резолюція Генеральної
Асамблеї 260. Конвенція набрала чинності 12 січня 1951 р.; вона встановлює
правове визначення геноциду, яке стало кульмінацією багаторічної кампанії
польського юриста єврейського походження Рафаеля Лемкіна. Яір Орон пише, що
"Коли Рафаель Лемкін вперше використав слово «геноцид» у 1944 р. він зазначав 
знищення вірмен у 1915 р. як важливий приклад геноциду. Всім країнам-учасницям
рекомендовано запобігати актам геноциду та карати за них під час війни та в
мирний час. Нині 149 держав світу ратифікували Конвенцію.
 Стаття 1 Конвенції

Договірні сторони підтверджують,

що геноцид незалежно від того, чи
відбувається він у мирний, чи
воєнний час, є злочином, що
порушує норми
міжнародного права і проти якого
вони зобов’язуються вживати
заходів
попередження і карати за його
здійснення
 Стаття 2 Конвенції

У даній Конвенції під геноцидом розуміються наступні дії , чинені з

наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну , етнічну , расову
чи релігійну групу як таку:
a) убивство членів такої групи;
b) заподіяння
серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи ;
c)
навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов , що
розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її ;
d) міри, розраховані на
запобігання дітородіння в середовищі такої групи ;
e) насильницька передача
дітей з однієї людської групи в іншу.
 Стаття 3 Конвенції
 Карні наступні діяння:
a) геноцид;
b) змова з метою здійснення
геноциду;
c) пряме і публічне
підбурювання до здійснення
геноциду;
d) замах на
здійснення геноциду;
e) співучасть у геноциді.
 Стаття 4 та 5 Конвенції

Стаття 4 Стаття 5
 Особи, що чинять геноцид чи які-небудь  Для введення в силу положень даної
інші з перерахованих у Конвенції договірні сторони
статті III діянь, підлягають покаранню, зобов’язуються провести необхідне
незалежно від того, чи є вони законодавство, кожна у відповідності зі
відповідальними по конституції своєю конституційною процедурою, і,
правителями, посадовими чи приватними зокрема, передбачити ефективні заходи
особами. покарання осіб, винних у здійсненні
геноциду чи інших згаданих у статті III
злочинів.
 Стаття 6 Конвенції
Особи, звинувачені в здійсненні геноциду
чи інших перерахованих у
статті III діянь, повинні бути суджені
компетентним судом тієї держави, на
території якої було зроблено це діяння,
чи таким міжнародним карним судом,
що може мати юрисдикцію у відношенні
сторін даної Конвенції, що визнали
юрисдикцію такого суду.
 Стаття 7 та 8 Конвенції
У відношенні видачі винних геноцид і
інші перераховані в статті III
діяння не розглядаються як політичні
злочини. У таких випадках договірні
сторони зобов’язуються здійснювати
видачу у відповідності зі своїм
законодавством і діючими договорами
Кожен учасник даної Конвенції може
звернутися до відповідного
органу Об’єднаних Націй з вимогою вжити,
відповідно до положень Статуту
Організації Об’єднаних Націй, усіх необхідних,
на його думку, заходів з метою
попередження і припинення актів геноциду чи
одного з інших перерахованих у
статті III діянь.
 Статті 9 та 10 Конвенції

Стаття 9 Стаття 10
 Суперечки між договірними сторонами  Дана Конвенція, англійський, китайський,
по питанню тлумачення, чи іспанський, французький і
застосування виконання даної Конвенції, російський тексти якої є рівно
включаючи суперечки щодо автентичними, датується 9 грудня 1948
відповідальності тієї чи іншої держави року.
за здійснення геноциду чи одного з
інших перерахованих у статті III діянь,
передаються на розгляд Міжнародного
Суду за вимогою кожної зі сторін у
суперечці
 Стаття 11 Конвенції
Дана Конвенція буде відкрита для підписання
її до 31 грудня 1949
року від імені будь-якого члена Організації
Об’єднаних Націй і будь-кого, хто
не є членом Організації держави, що
одержала запрошення Генеральної
Асамблеї підписати Конвенцію. дана
Конвенція підлягає ратифікації, і акти про
ратифікацію депонуються в Генерального
секретаря Організації Об’єднаних
Націй. Починаючи з 1 січня 1950 року до
даної Конвенції можуть приєднатися
будь-який член Організації Об’єднаних Націй
і будь-яка держава, що не є
членом цієї Організації, яка одержала
вищезазначене запрошення. Акти про
приєднання депонуються в Генерального
секретаря Організації Об’єднаних
Націй.
Югославія, як порушник конвенції
Першою державою, яку порушила
Конвенцію про геноцид, була Сербія. 
Міжнародний Суд ООН виніс своє рішення
у справі Боснія та Герцоговина проти
Сербії та Чорногорії 26 лютого 2007 р.
Суд заперечив безпосередню участь Сербії
 у геноциді під час Боснійської війни, але
визнав, що Белград порушив норми
міжнародного права, не спромігшись
запобігти геноциду в Сребрениці у 1995 р.
та передати осіб, звинувачених в геноциді,
в Міжнародний трибунал щодо колишньої
Югославії. Таким чином Сербія порушила
свої зобов'язання взяті нею згідно статей 1
та 4 Конвенції про геноцид, особливо через
невидачу генерала Ратко Младича.
Руанда,як порушник Конвенції
Вперше положення Конвенції було
застосовано 2 вересня 1998 року коли
Міжнародний трибунал щодо Руанди
визнав колишнього мера маленького міста
в Руанді Жан-Поля Акаєсу винним у
геноциді в дев'ятьох епізодах. Головним
прокурором у цьому процесі був П'єр-
Рішар Проспер. Через два дні Жан
Камбанда став першим головою уряду,
якого звинуватили в геноциді.
росія вбиває не лише українців. Чи це впливає на визнання
геноциду?

 Конвенція проти геноциду містить досить вузький і виключний перелік захищених

груп людей, щодо яких може бути вчинений геноцид, який включає лише
національні, етнічні, расові або релігійні групи.
 В Заяві ВР від 14 квітня 2022 року такою захищеною групою визнано Український
народ як сукупність громадян України всіх національностей, що проживають на
території України.
 Для кваліфікації геноциду не має значення, чи дійсно жертва злочину є членом
національної, етнічної, расової або релігійної групи, чи є вона етнічним українцем
чи громадянином України. Вирішальним є намір суб’єкта злочину. Для прикладу,
у справі Nchamihigo Міжнародний кримінальний трибунал щодо Руанди дійшов
висновку, що для засудження особи за злочин геноциду достатньо, аби сам
злочинець сприймав жертву як таку, що належить до певної захищеної групи. Не
обов’язково, щоб жертва насправді належала до такої групи.
Чи Україна позивається до росії в Міжнародному суді ООН?

 Україна використовує можливості Міжнародного суду ООН. Але на даному етапі

цей процес стосується використання Росією неправдивих заяв про нібито вчинення
Україною "геноциду на Донбасі" як приводу для збройної агресії.
 16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН виніс наказ про тимчасові заходи і,
з-поміж іншого, зобов’язав Росію негайно зупинити військові дії, розпочаті на
території України 24 лютого 2022 року.
 У даній справі Україна ще не заявила свої вимоги щодо геноциду, вчинюваного
Росією щодо українського народу, хоч і зазначила про існування ризику його
планування і здійснення. Але Київ може розширити свої позовні вимоги на основі
подій та фактів, які сталися після 26 лютого 2022 року – дати подання позову або
ж подати новий позов.