Про кого йдеться?

 Народився на Львівщині. Походив із заможної україно-польської родини.

Вивчав право, філософію й теологію. Мав ступінь доктора права й

доктора філософії. За короткий час пройшов усі ступені духовної
кар'єри. У 35 років призначений митрополитом Галицьким і
архієпископом Львівським. Сорок чотири роки мудро вів корабель УГКЦ.

 Народився 1 січня 1909 р. у с. Угринові Старому в сім'ї греко-

католицького священика. Початкову освіту здобув у батьківському домі.
Навчався на агрономічному факультеті Львівської вищої політехнічної
школи. Був кілька разів заарештований за різні акції УВО та ОУН. У 1936
р. його як крайового провідника ОУН засудили до смертної кари, однак
внаслідок амністії цей вирок замінили довічним ув'язненням.
 Про кого йдеться?

 Народився поблизу Львова. Вивчав право в Львівському університеті.

Слухав лекції професора М. Грушевського. У 1917 р. став одним із

засновників Галицько-Буковинського куреня січових стрільців. Січові
стрільці під його керівництвом придушили більшовицький заколот у
січні 1918 р. в Києві. Очолював УВО та ОУН.

 Видатний український публіцист, політичний діяч, літературний

критик. Навчався в Петербурзькому та Віденському університетах. В
роки Першої світової війни — активний член СВУ. В міжвоєнний період
живе у Львові, де займається політичною та літературною діяльністю. У
своїх роботах обґрунтовував необхідність політичної незалежності
України та розробив основи українського націоналізму.
Дайте визначення поняттям:

 полонізація,

 асиміляція,

 пацифікація,

 «інтегральний націоналізм».
1. Коли було створено ОУН?

2. Яка організація була її попередницею?

3. Які прошарки українського суспільства стали

соціальною опорою ОУН?

4. Якою була ідеологічна основа ОУН?

5. Назвіть основні положення інтегрального

націоналізму.

6. Чому інтегральний націоналізм оцінюють як

тоталітарну (авторитарну) ідеологію?

7. Чому саме підпільна організація стала на чолі

українського руху в 1930—1950-ті рр.?

8. Які методи боротьби застосовувала ОУН?

9. Чим був зумовлений розкол в ОУН?

Проблемне питання
Субтельний так характеризував ситуацію:
«Своєю нетерпимістю до національних
меншостей Румунія перевершувала навіть
Польщу». Чи відповідало це дійсності, ми і
повинні з'ясувати на сьогоднішньому уроці.
Обставини входження українських
земель до складу Румунії

Сен –
“Бессарабський
Жерменський
протокол”
мирний договір

11 вересня 28 жовтня
1919 р. 1920 р.

Північна Буковина До Румунії

відходили
передавалася до
Хотинський,
складу Румунії.
Акерманський,
Ізмаїльський
Формування території повіти колишньої
Румунії у ХХ ст. Бессарабської
губернії.
Основні терміни Основні дати:
та поняття: січень 1918 р. — окупація румунськими
військами Бессарабії;

Татарбунарське листопад 1918 р. — окупація

повстання румунськими військами Буковини;

1919 р. — міжнародне визнання

Диктатура приєднання до Румунії Буковини;

1920 р. — міжнародне визнання

Румунізація приєднання до Румунії Бессарабії;

1924 р. — Татарбунарське повстання;

1927 р. — утворення Української

національної парти;

1940 р. — входження Північної

Буковини й Бессарабії до складу СРСР
 Землі, які увійшли до складу Румунії:
Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та
Ізмаїльський повіти Бессарабії, а також Мармарощина
(Південна частина Закарпаття).
1919 р. – Сен-Жерменський договір: Буковина Румунія
1920 р. – Бессарабський протокол: Бессарабія Румунія
Головні риси румунського правління

Денаціоналізація, “румунізація”
У північній Буковині проживають “аж ніяк не
українці, а слов'янізовані румуни”

Колоніальна економічна політика

“Не буде перебільшенням, якщо скажемо: гуцули
в даний момент – у стадії вимирання”

“Царський батіг був поганий, та в порівнянні з

румунським гнітом, він був іграшкою”
Вайда-Воде, прем'єр Румунії
Політика румунської влади щодо
українських земель
Перший період
Наполеглива політика
1918 – 1928 рр. асиміляції українців

 запровадження воєнного стану на

українських землях;
 заборона легальної політичної
діяльності;
 жорстка колоніальна економічна
політика, денаціоналізація та
румунізація українського
населення.
Герб Королівства Румунія.
 Післявоєнна Румунія була багатонаціональною державою, але
позицію домінуючої нації займали румуни аналогічно, як і
поляки в Полиці. Політика румунських і польських панівних кін
щодо українців загалом не відрізнялася і зводилася до одного
слова — асиміляція. Це можна пояснити схожістю становища
обох держав, бо після війни вони вдержали більше територій, ніж
могли втримати.
Особливу небезпеку для Румунії і Польщі становили політичні
рухи насильно приєднаних національних меншин, зокрема
українців, що становило загрозу для територіальної цілісності та
стабільності цих держав. Тому правлячі кола Румунії та Польщі
зосередилися на насильному викоріненні культурних, мовних і
релігійних особливостей національних меншин.
 Головними об'єктами румунізації ставали освітні заклади і
церква. Закон про шкільну систему 1924 року трактував українців
як "громадян румунського походження, що забули свою мову".
Українці усувалися з адміністративних посад, назви населених
пунктів і навіть українські прізвища румунізувалися.
Центральним об'єктом асиміляції стала українська церква,
оскільки для українців Західної України вона була уособленням їх
належності до-української нації.

Чому румунський правлячий режим таку

серйозну увагу приділяв асиміляції української
церкви?
Політика румунської влади щодо
українських земель
Соціально-економічне гноблення

корінні румунські землі анексовані українські

землі

Всебічна підтримка Всебічне гальмування та

соціального та стримування
економічного розвитку соціального та
економічного розвитку
 Промисловий розвиток українських
земель у складі Румунії
Умови розвитку національної промисловості

промислові мало місце найбільшу частку засилля

підприємства вивезення в економіці краю
іноземного
Північної промислового складали:
капіталу:
Буковини та устаткування французького
Бессарабії до та

оброблення шкур
залишалися центральних
промисловість

тканин, сукна
англійського,

варіння мила

виробництво
дрібними та регіонів харчова
а напередодні
напівкустар- країни. Другої
ними.
ними світової війни
збереглися - німецького.
народні
ремесла.
 Економічне і соціальне становище
українського населення:
Українські землі – джерело дешевої сировини й робочої сили;
Розвиток сировинних галузей: лісова, деревообробна
промисловість Буковини, рибне господарство Бессарабії;
Панування в промисловості дрібного кустарного виробництва з
ручною працею;
Розвиток дрібної промисловості: обробка шкур, варіння мила,
виробництво тканини;
Погіршення економічного становища в умовах світової
економічної кризи 1929-1933 рр.;
Масове безробіття;
1919 р. – аграрна реформа;
Зниження попиту на с/г продукцію;
Скорочення посівних площ;
Колоніальна політика;
Переселення румунських колоністів на Буковину;
Уніфікація загарбаних земель;
Ліквідація самоврядування громад.
Політика польської влади щодо
українських земель
Визначну роль в
економічному
розвитку
українських
земель відігравав
аграрний сектор.
Серед політико-
економічних
заходів на
підпорядкованих
територіях чільне
місце займала
аграрна реформа і
безпосередньо
пов'язана з нею
колонізація.
Селяни на відпочинку.
Перша половина 20-х рр.
 Аграрні реформи як засіб
колонізації українських земель

Аграрні реформи,
проведені у 1919 р.
на Буковині та у
1920 р. в Бессарабії,
нічого не змінили у
становищі
українського
селянства, оскільки
їх головною метою
було забезпечення
землею не
українських селян, а
румунських
поміщиків.

У бессарабському селі. 20-і рр.

 Сільськогосподарський розвиток
українських земель
Розвиток сільського господарства

Земельні Левова Селяни не Держава

реформи 1919 частка могли обклала
та 1920 років земель після використову- селянські
не ліквідували аграрної вати машини господарства
малоземелля реформи та агротехніку непосильним
та безземелля залишалася для обробітку и податками.
селян, за землі.
призвели до поміщиками
скорочення та церквою. Значною мірою як наслідок
посівних безземелля та малоземелля
площ. селянські господарства
розорювалися.
 В економічному розвитку Румунії і Польщі було багато спільного. Румунія у
міжвоєнний період являла собою відсталу аграрну країну із слаборозвинутою
промисловістю. Після першої світової війни майже 72% населення Румунії були
зайняті в сільському господарстві. Практично майже чверть сільського
населення країни були надлишковими з точку зору продуктивності в аграрному
секторі.
Аграрна політика королівського уряду враховувала конкретні соціально-
економічні умови різних українських земель. Так, у Бессарабії поміщицька земля
була поділена між селянами: Не наважуючись відразу відібрати у селян цю
землю, румунська влада встановила високі викупні платежі. Це привело до того,
що селянам було невигідно користуватися землею і тому не менше половини
поміщицьких земель було повернутої колишнім власникам.
На Буковині у власність українських селян перейшло тільки 6% поміщицьких
земель. Середній розмір ділянки, яку одержували селяни під час аграрної
реформи, не перевищував двох третин гектара. Частка карликових господарств,
що ледве могли прогодувати своїх власників, становила близько 60 відсотків.
Для румунських колоністів аграрна реформа створила сприятливі умови. В
руках поміщиків і церкви опинилося більше половини оброблюваних земель і
майже всі лісові масиви. За землі, які підлягали парцеляції, власники
одержували державну компенсацію.

Чому аграрна реформа в Румунії не сприяла

розвиткові сільського господарства і всієї економіки
країни?
 Карликові господарства унеможливлювали впровадження техніки,
інтенсивного сільськогосподарського виробництва. А оскільки землеробство
становило основу господарського життя країни, то і всієї економіки в цілому.
Крім того, доцільно нагадати, що ціни на сільськогосподарську продукцію у
міжвоєнний період постійно падали. Особливо це було відчутно під час великої
депресії 1929-1933 рр. Звузилися можливості заробляти гроші за океаном через
обмеження на еміграцію населення з Центральної Європи. В результаті посівні
площі основних сільськогосподарських культур істотно скоротилися.
Високі податки, несприятливі ринкові умови приводили до розорення
селянських господарств. Місцева ж промисловість була надто незначною, щоб
забезпечити місцем праці надлишкову робочу силу села. Підкреслюється, що
промислові підприємства Північної Буковини і Бессарабії залишалися, як і
раніше, дрібними, напівкустарними. Румунська адміністрація не тільки не
розвивала новоприєднані території, а навпаки, нерідко вивозила промислове
устаткування в центральні регіони Румунії, як це було з обладнанням
Ізмаїльського і Ренійського портів, устаткуванням Акерманських трамвайних
майстерень і прядильної фабрики.
В умовах економічної кризи, що почалася в Румунії ще в 1928 р., кількість
промислових підприємств Північної Буковини скоротилася майже наполовину.
Робітники одержували зарплату у половинному розмірі, становище безробітних
було ще гіршим. Вчитель підводить учнів до думки, що становище
західноукраїнських земель у складі Румунії і Польщі загалом відбивало
особливості соціально-економічного життя панівних націй і мало багато
спільното.
 Політика румунської влади щодо
українських земель
Соціальне становище
населення

 жорстка експлуатація при низькій

заробітній платі та відсутності
безпеки праці;
 низький життєвий рівень;
 високий рівень безробіття;
 майже повна відсутність
медичного обслуговування, через
Поштова картка з видом на
це висока захворюваність та
бессарабське поселення. смертність населення;
Перша половина 30-х рр.  витіснення українців та
збільшення питомої ваги румунів у
всіх сферах виробництва.
 Політика румунського уряду
Заходи Зміст Результат
Адміністратив Ліквідація самоврядування Українські землі розглядались як румунські
на реформа українських громад й заміна провінції
Закон румунською адміністрацією Українців стали називати «громадянами
«Про румунів, Закриття українських шкіл, румунського походження, що забули рідну
що забули заборона вживання української мову». Румунізовано населені
рідну мови в офіційних установах. пункти, прізвища. 155 українських шкіл
мову» — 1924 Сувора цензура 1927 р. — перетворені на румунські. Повне знищення
р. припинено викладання українського національного життя. Закриття
української мови як предмета найбільшої української газети «Буковина».
Працював один український театр. У
Бессарабії не було ні української преси, ні
товариств. Українську церкву
перейменовано в Румунську православну
церкву. Автономну Буковинську митрополію
підпорядковано румунському патріархові
Економічні Українські землі — джерело Низький рівень економіки. Дрібне кустарне
заходи сировини і дешевої робочої сили виробництво,
ручна праця
Аграрне Встановлення високих викупних Малоземелля і безземелля селян. Колонізація
реформування платежів на земельні володіння українських
1921 р. для селян. земель. Для колоністів — 0,5 га під садибу, 1
Розмір ділянки не перевищував га пасовищ, 4,5 га ріллі. Селяни за викуп
2/3 гектара. отримували землю (Буковина).
На Буковині — обмеження Татарбунарське повстання — 1924 р.
поміщицьких володінь до 250 га
 Щодо питання воєнного стану
на українських землях
“Жандарм – фактичний
господар села. Жандарм
може арештувати
селянина прямо у полі,
побити його, кинути у
темницю. До цього краю
можна вжити вислів
Герцена і сказати, що у
ньому кожен жандарм –
некоронований король, а
король – коронований
жандарм”.

Зі статті у французькій
газеті “L’Umanite”.
Березень 1932 р.
Перевірка бессарабського селянина
нарядом жандармерії. Початок 30-х рр.
 Політика румунської влади щодо
українських земель

Національно-культурне гноблення

 скасування автономних прав краю;

 заборона українцям працювати у державних установах;
 жорстка денаціоналізація та “румунізація“, як її складова, у всіх її
проявах:
• заборона вживання українських географічних назв та прізвищ;
• заборона вживання української мови у всіх сферах діяльності,
• закриття українських шкіл та культурно-освітніх установ;
• ліквідація українських кафедр у Чернівецькому університеті;
• перехід українських шкіл на румунську мову навчання;
• заборона на ввезення української літератури та музичних творів;
• переведення церковної служби на румунську мову;
 високі ціни на навчання у середніх та вищих навчальних закладах.
Денаціоналізація – політика, спрямована на
позбавлення народу власної культури і
національного самоусвідомлення.

Румунізація – процес насадження румунської

мови та культури етнічним українцям, які
перебували у складі Румунії у період між
двома світовими війнами, з метою асиміляції.
 Головні риси румунського правління.
Точка зору влади

“У Північній Буковині проживають

аж ніяк не українці, а
слов'янізовані румуни”.

“Не буде перебільшенням, якщо

скажемо: гуцули у даний момент
– у стадії вимирання”.

“Царський батіг був поганий, та у

порівнянні з румунським
гнітом, він був іграшкою”.
А.Вайда-Воєвод,
премєр-міністр Румунії
1919-1920, 1932-1933 рр.
Александру Вайда-Воєвод
 Політика румунської влади щодо
українських земель
Другий період
Деякі поступки і компроміси у
1928 – 1938 рр. стосунках з українцями

 лібералізація режиму;
 відновлення громадського,
культурного та політичного
життя на українських землях;
 продовження політики
асиміляції українців.

Учні одного з класів відновленої

початкової школи. Бессарабія, 1935 р.
Грамотність населення як показник
національно-культурного розвитку

Освіченість населення,
рівень його грамотності
завжди визначали рівень
національно-культурного
розвитку нації.
80 % українського
населення Північної
Буковини та Бессарабії
були неписьменними або
малописьменними.
 Національно-визвольна боротьба
на українських землях
Причини розгортання національно-
визвольного руху

 колонізація;
 денаціоналізація та “румунізація”;
 обмеження демократичних прав і свобод;
 мало- та безземелля як наслідок обмеженості земельних реформ;
 тяжкі умови праці;
 безробіття;
 низький рівень життя;
 низький рівень медичного обслуговування та висока смертність.
 В межах Румунії і Польщі західні українці демонстрували різні рівні
національної свідомості і політичної активності; в Галичині він був
вищим, ніж на Буковині.
Українців намагалися асимілювати не тільки етнічно, але й
політично: вони мали стати лояльними громадянами Румунії і Польщі.
Офіційний Бухарест, як і Варшава, сповідали однонаціональну
ідеологію; хоча були багатонаціональними країнами. Різниця була в
тому, що румунський режим робив це більш жорстоко, ніж польський.
Така асиміляторська політика румунських правлячих кіл привела до
ворожості у стосунках влади і національних меншин в Буковині і,
особливо, Бессарабії.
Цю ситуацію використало керівництво радянської Росії, яке
сприяло розгортанню партизанського руху в Бессарабії, щоб змусити
Румунію відмовитись від анексованих територій.
 Розгортання партизанської боротьби здійснювалося через комуністичні
осередки. На території Буковини діяла Компартія Буковини, яка тривалий
час. входила безпосередньо в КП(б)У на правах автономної крайової
організацій але була підпорядкована РКП(б).
У перший період діяв воєнний стан, легальна політична діяльність була
заборонена.
Радянська Росія (а потім СРСР) сприяла розгортанню в Бессарабії
партизанського руху, аби змусити Румунію відмовитися від анексованих
територій. Боротьба здійснювалася через комуністич­ні осередки.
Протягом 1918—1924 рр. було понад 150 збройних виступів.
Збройні загони діяли по всій території Бессарабії, отримуючи зброю і
кошти через радянську Україну.
За 1918-1924 роки на території Бессарабії відбулося понад 150 збройних
виступів, найбільшим з яких було татарбунарське повстання.
 Національно-визвольна боротьба
на українських землях
Антиукраїнська політика
Татарбунарське румунської влади
збройне повстання
причини Бідність і злиденне існування
українського населення
16 – 25 вересня 1924 р.
Сприяння СРСР у розгортанні
в Бессарабії партизанського
масштаби руху

Повстанням було охоплено Повстанням Повстання

села Аккерманського, керував
було
Ізмаїльського, Кагульського та Революційний
Бендерського повітів. комітет на чолі жорстоко
Кількість учасників складала з Андрієм придушене
близько 6 тисяч осіб. Клюшниковим. урядовими
військами
та
Молдавські селяни не підтримали повстанців, а поліцією.
німці-колоністи виступили на боці влади.
 Татарбунарське повстання
1924 р. 16-25 вересня

Причини
повстання
Незадоволення селян аграрною
політикою, яку проводив
румунський уряд, зокрема
Аграрною реформою 1921 року.
курс Комінтерну на світову
революцію селянський
повстанський рух (протягом 1918-
1924 рр. відбулося понад 150
повстань) голод через посуху 1924
Очолював повстання пробільшовицький "Південревком" на чолі з
О.Клюшніковим. У повстанні брало участь близько 6 тис. осіб.
Повстання не підтримали молдавські селяни і німецькі колоністи.
 Татарбунарське повстання
охопило села
Аккерманського,
Ізмаїльського, Кагульського
та Бендерського повітів.
 Після триденних жорстоких боїв повстання було придушене.
Кількасот повстанців загинуло, близько 500 було заарештовано,
значна частина відійшла на територію радянської України.

1925 р. судовий процес ("Процес 500") над учасниками повстання.

85 осіб було засуджено на різні терміни ув'язнення. Судові
переслідування тривали аж до 1929 р.
 Чим були зумовлені такі ліберальні
вироки?
Широкою компанією протестів у Румунії та за її межами. На боці
повсталих виступила Комуністична партія Румунії. ЦК компартії
Румунії в спеціальному маніфесті закликав надати допомогу
повстанцям. У ноті протесту Радянський уряд зажадав покласти
кінець кривавим розправам.
 Розправившись з повсталими і заарештувавши багатьох його
учасників, румунська влада в 1925 році інсценували «процес 500»,
який повинен був довести, що Татарбунарське повстання -
«справа рук Москви».
 На захист заарештованих татарбунарців виступили А. Барбюс,
Р.Роллан, Е. Сінклер, Т. Драйзер, А. Ейнштейн, Б. Шоу, Л. Арагон,
М.Садовяну, К. Пархон, Т. Манн і багато інших представників науки
і культури. У листопаді 1925 року в Кишинів прибула делегація
прогресивної громадськості країн Західної Європи на чолі з
письменником Анрі Барбюсом.
Судові переслідування тривали до 1929 року. Не знайшовши доказів
їх зв'язки з Москвою і під тиском громадської думки суд виправдав
більшість арештованих. Засуджено було лише близько 85 чоловік,
які були засуджені до термінів від 5 років до довічного ув'язнення.
Пам'ятний знак на місці розстрілу татарбунарських повстанців.
 Політика румунської влади щодо
українських земель
Третій період
Повернення до жорсткої
1938 – 1940 рр. антиукраїнської
політики

 румунська влада відкинула навіть

натяк на будь-які поступки
українцям;
 повне знищення українського
національного життя в умовах
диктатури;
 ліквідація національних політичних
партій і громадських організацій.
Король-диктатор Кароль ІІ.
 Відновлення жорсткої
антиукраїнської політики

Різкий злам у
ставленні
румунської
влади до
українців був
пов’язаний з
посиленням
фашистських
тенденцій у
країні,
підготовкою
пануючого
режиму до
війни.
Марш “Залізної гвардії”. 1939 р.
 Таким чином, характерними рисами політики Румунії в
українському питанні були форсована, жорстка асиміляція,
колоніальна експлуатація, гальмування економічного розвитку,
блокування політичної активності української спільноти.
 У лютому 1933 р. на українських землях було оголошено надзвичайний стан.
Румунський парламент приймає кілька репресивних законів, в тому числі про
реорганізацію і зміцнення поліції. З середини 30-х рр. набирають сили
фашистські організації, серед яких виділяла­ся «Залізна гвардія». Голова уряду
заявляє: «Необхідно врятувати країну, переступивши через усі закони, через усі
порядки, через усі конституції. Нехай буде диктатура, але країну необхідно
врятувати».

Як би ви прокоментували?
Що стояло за цим закликом?

Фашистські організації, відчуваючи прихильність до них влади, проводили

збройні демонстрації та паради. У травні 1937 р. румунським фашистам було
офіційно дозволено носити свастику.
Міжвоєнна Румунія, як і Польща, була багатонаціональною державою. Панівні
кола прагнули об'єднати суспільство засобами насильницької румунізації і
велося це у жорстокіший спосіб, ніж полонізація у Польщі. Румунським властям
вдалося зберегти майже абсолютну роз'єднаність між трьома різними за
історичною долею українськими громадами.
В умовах, глибокого економічного і політичного розвалу в лютому 1938 р. у
Румунії встановилася практично нічим не обмежена особиста деспотія монарха
Кароля П, так звана «королівська диктатура». Було відмінено Конституцію,
розпущено парламент, ліквідовано демократичні свободи, заборонено
профспілки та антифашистські організації. Буковина і Бессарабія оголошувалися
воєнною зоною. Протидія знову стала можлива тільки в нелегальних умовах у
підпіллі.
1. У чому історичне значення Татарбунарського
повстання?
2. Які питання піднімали діячі визвольного руху
в українських землях під владою Румунії?
3. Які чинники ускладнювали український рух?
4. Які політичні впливи діяли на український
рух?
5. Чим зумовлена популярність ідей
інтегрального націоналізму серед молоді?