АЛЬБЕР КАМЮ

Альбер Камю народився 7

листопада 1913 року в містечку
Мондові в Алжирі, яке на той
час було французькою
колонією, у сім'ї найманого
сільськогосподарського
робітника, що через рік після
народження сина помер від
поранення на полі бою Першої
світової війни. Мати, іспанка за
походженням, працювала
прибиральницею в багатих
сім'ях.
У 1932—1936 рр. під час
навчання в Оранському
університеті (Алжир), Альберу
доводилося тяжко працювати,
що призвело до виснаження
організму й він захворів на
сухоти. Проте це не завадило
йому бути життєрадісним,
енергійним, жадібним до
знань і розваг, чутливим і до
краси середземноморської
природи, і до глибин духовної
культури.
Ще в 1930 у Камю був
виявлений туберкульоз, і,
незважаючи на одужання, він
довгі роки страждав від
наслідків перенесеної
хвороби. За станом здоров'я
йому було відмовлено в
навчанні, з тієї ж причини
пізніше він не був
покликаний в армію.
Після закінчення
університету Камю
деякий час
очолював
Алжирський
будинок культури,
в 1938 був
редактором
журналу
«Узбережжя»,
потім
ліворадикальних
опозиційних газет.
У січні 1940 Камю з майбутньою дружиною Франсін Фор
переїжджає в Оран, де вони живуть, даючи приватні
уроки. Через два місяці вони покидають Алжир і
переселяються в Париж.

Франсіс Фор Діти Камю та Фор

2 дружина Камю (близнята-хлопчик та дівчинка)
В 1954 Камю
займається
постановкою
власних творів,
робить спроби
відкрити в столиці
експериментальний
театр.
У 1957 р він стає
лауреатом
Нобелівської премії
Життя Альбера
Камю 4 січня 1960
перервала
автомобільна
катастрофа, в яку
він потрапив із
сім'єю друга .
Поховали великого
письменника-
філософа на півдні
Франції, на
кладовищі в
Лурмарене.
 ТВОРЧІСТЬ
Перший етап творчості
А.Камю, визначений
ним як "цикл абсурду",
включає в себе повість
"Сторонній" (1942),
"Міф про Сізіфа" (1942),
драми "Калігула" і
"Непорозуміння" (1944),
присвячені темі
абсурдності людського
існування і життя
загалом.
Темі боротьби з безглуздою дійсністю присвячені твори
"циклу бунту": роман "Чума" (1947) і "Бунтівна людина"
(1951). У "циклі вигнання" увійшла повість "Падіння"
(1956), книга оповідань "Вигнання і царство" (1957) і три
книги публіцистики Актуальне" (1950-1958).
 ЧУМА
Перші нариси до
роману "Чума" були
зроблені Камю на
початку 1941 року,
коли він вчителював в
Орані. І хоча роман
було завершено 1943
року, робота над ним
ще тривала, роман
вийшов лише 1947
року.
Жанр роману визначали як притча. У притчах
зосереджена певна моралізаторська ідея. Це - своєрідний
авторський монолог, розбитий на окремі партії, вручені
різним персонажам.
За жанром - роман-попередження, роман-пересторога.
Це Друга світова війна. У цей час слово "чума" можна
було почути де завгодно. "Коричнева чума" - так
говорили про фашизм, та й зараз говорять.
Крізь записи хроніки вимальовувався образ "історичної
чуми". У романі чума ототожнювався з війною.
Експозиція твору - хроніка тяжкого року в Орані. Пройшовши
крізь міські ворота слідом за очевидцем того, як одного дня тут раптом
вилізли з підвалів тисячі пацюків і спалахнула епідемія чуми, читач
потрапив у сумні квартали, випалені сонцем.
Зав'язка - суперечка доктора Ріє з колегами і чиновниками, які не
бажали глянути правді в обличчя і визнати, що вони мають справу з
чумою.
Розвиток дії - створення санітарних дружин, спроби Рамбера втекти
з Орана, досягнення чумою своєї вищої точки.
Кульмінація - винахід вакцини і врятування перших хворих.
Розв'язка - зняття санітарних кордонів, прихід до Орана першого
потягу, смерть дружини лікаря, Ріє біля помираючого Тарру.
Фінал роману відкритий. Мабуть, через те, що знищити чуму
неможливо, оскільки за певних умов вона знову повернеться
 Відголоски роману "Чума"
Відголоски роману "Чума"
можна зустріти і в
українській літературі, де під
поняттям "чума" зображено
насильницьку колективізацію
та голодомор 1933 року,
пекельні кола, влаштовані
радянською системою. Це
такі твори, як "Марія" Уласа
Самчука, "Жовтий князь" В.
Барки, "Сад Гетсиманський"
І. Багряного.