Характеристика основних

законів логіки
Сафаров Аліакбар ПР-21
 Закон тотожності
 Закон тотожності: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування
тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.
 Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст
залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до
іншого, то вона не може вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка.
 Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих
думок, а опосередковано – проти їх багатозначності.
 Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або A=A.
 В сучасній логіці абстрагуються не лише від змісту, а й від обсягу думок, беручи
до уваги їх логічне значення. Тоді закони логіки, зокрема і тотожності набувають
гранично абстрактного характеру, тобто, незалежно від кількості вживаних
висловлювань в деякому міркуванні, це висловлювання не повинно змінювати
своє значення.
Об’єктивною основою закону тотожності і його
джерелом є якісна визначеність предметів і явищ
зовнішнього світу. Речі та явища реальної дійсності
перебувають у безперервному процесі руху і змін.
Причому кожна з речей, зазнаючи змін до певного часу,
лишається саме тією річчю.

Зміст закону тотожності полягає в таких вимогах. У

процесі міркування про якийсь предмет необхідно
мислити саме цей предмет і не можна підміняти його
іншим предметом думки.

Предметна область – це коло предметів, у складі якого

перебуває виділений нами предмет; область предметів, у
рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і
правила логіки.
Закон не забороняє переходити від одного предмета
думки до іншого, він забороняє підміняти один предмет
думки іншим.
У процесі міркування, у суперечці або дискусії
поняття мають уживатись в одному і тому ж
значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона
однозначна.
Поняття якими ми користуємось мають
вживатись протягом усього розмірковування,
зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо
поняття і терміни вживаються не однозначно, то
мислення стає невизначеним, процес мислення
не досягає мети.
Найчастіше трапляються помилки при
порушенні закону тотожності: підміна або
сплутання понять.
Виходячи з цього можна висловити вимоги
закону тотожності такою формулою: не можна
ототожнювати різні думки і не можна тотожні
думки розглядати як нетотожні, відмінні. Як
нелогічне ототожнювання відмінного, так
нелогічне і розрізнення тотожного
Закон суперечності

Закон суперечності: два судження, в одному з яких щось стверджується, а в

другому це саме, в той же час і тому ж відношенні заперечується, не можуть бути
одночасно істинними.

Закон суперечності не розв’язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює

конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких
одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи
хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв’язує.
Згідно з відомими висновками за логічним квадратом цей закон можна
сформулювати і так: два протилежні судження, як і два суперечні, не
можуть бути одночасно істинними.

Істинність одного із протилежних суджень зобов’язує нас визнати друге

судження хибним. Але встановлення одного з протилежних суджень не в
усіх випадках призводить до визнання істинним другого. Це пояснюється
різним характером суперечних суджень.
 Поширюється
закон
суперечності на
всі протилежні
судження..
Формула закону суперечності: А
не є не-А, що означає, що не
можуть бути одночасно істинними
судження А і його заперечення
не-А.
З допомогою символів
математичної логіки закон
суперечності виражається так:
A^A ‾, де А означає всяке
судження, A‾ - судження, що
заперечує судження А.
Формула читається так: не
можуть бути істинними А і його
заперечення - А‾.
Закон Закон виключеного третього формується так: із
виключеного двох суперечливих суджень про один і той же
предмет, в один і той же час і в одному і тому ж
третього відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне,
третього бути не може
 Якщо закон суперечності і між суперечними, і
між протилежними судженнями, то закон
виключеного третього діє лише між
суперечливими судженнями –
загальностверджувальними і
частковозаперечними, загальнозаперечними і
частковостверджувальними, одиничним
стверджувальним і одиничним заперечним.
Цей закон не може діяти між протилежними
значеннями, бо вони можуть бути одночасно
хибними.

 Необхідно прийняти одне і тільки одне

рішення.
 Схема закону виключеного третього: A_A.

Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два
суперечливі судження

Із цього випливає вимога третього закону: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними
два суперечливі судження і визнавати істинним якесь третє судження

З хибності одного судження випливає істинність другого, а саме тому істинним не може бути якесь
третє судження. Істинним може бути одне із суджень: А або не-А, третього судження не може бути.
Закон достатньої
підстави
Обов’язковою рисою логічно
правильного мислення є його
доведеність, обґрунтованість.
Даний закон нерозривно пов’язаний
з цією рисою мислення

Закон достатньої підстави:

достовірною треба вважати тільки
ту думку, істинність якої достатньо
обґрунтована.
Цей закон не тільки дозволяє, а й змушує нас істинності будь-яких думок.
Перебільшити гуманістичний потенціал цього закону дуже важко.
Забороняючи приймати на віру будь-які думки, тим самим власні погляди,
переконання, світогляд.
У науці і щоденному житті нічому не можна вірити, як цього вимагає
релігія; будь-яке положення і судження має бути обґрунтованим, доведеним.
Тобто, навести інші положення чи судження, які були б достатньою підставою
її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є інші думки, які раніше
були визнані істинними.
Хоча у вигляді формули вчені
Логічною підставою називається
записують закон достатньої
судження, які наводяться для
підстави так: А є тому, що є В,
обґрунтування істинності іншого
де А є наслідком, а В –
судження.
підставою цього наслідку.

Далеко не всі логіки надають

положення про необхідність
обґрунтованості думок статусу
логічного закону. При цьому
вдаються до вагомих
аргументів, зокрема таких, що Судження, яке випливає з інших
формулювання положення, яке суджень називається логічним
претендує на статус закону наслідком.
достатньої підстави, не
піддається формалізації, його
не можна переконливо
виразити засобами сучасної
логіки у вигляді формули.
Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість і доказовість нашого
мислення. Думки повинні бути внутрішньо пов'язаними, випливати одна з
одної, обґрунтовувати одна одну. Положення набуває логічної сили коли
наведені достатні підстави його достовірності. Думка визнається істинною
лише тоді, коли її істинність доведено. Закон достатньої підстави забороняє
визнавати істинність думки на віру. Порушення цих вимог призводить до
необґрунтованого, бездоказового і голослівного мислення.
Жодна наука не може обійтись без доказів свого походження. Будь-яка нова
теорія може бути прийнята тільки після доказу її дійсності. Наука не може
просто проголошувати свої положення, вона повинна їх обґрунтовувати.