Павло Скоропатський

Над проектом працював Толстов Володимир 10-А

Скоропадський Павло Петрович (1873 – 1945) –
визначний український державний і політичний діяч,
воєначальник, останній гетьман України
Походив із старовинного українського козацько-
шляхетського роду Скоропадських. Народився
Скоропадський у м. Вісбаден (Німеччина). Дитячі роки
провів у родинному маєтку у Тростянці, що на
Полтавщині. Десятирічний майбутній генерал пройшов
домашній курс навчання, а після передчасної смерті
батька вступив до Пажеського корпусу в Санкт-
Петербурзі. Цей закритий учбовий заклад, доступний
лише для дітей вищих кіл аристократії, давав курс
знань не тільки за середню школу, але й вищу освіту.
Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із
придворною службою.
Військова кар'єра П. Скоропадського складалася вдало
– молодий гвардієць отримував чергові звання. Але
настав 1904 рік, а з ним і російсько-японська війна на
Далекому Сході. Під час війни П. Скоропадський
вирушив на фронт на чолі сотні Читинського козачого
полку, а повернувся полковником і флігель-
ад'ютантом, нагородженим золотою шаблею за
хоробрість (1905 р.). На початку Першої світової війни
він був удостоєний Георгіївського хреста IV ступеня
(1914 р.). Невдовзі отримав чин генерал-лейтенанта і
був призначений командиром гвардійської кінної
бригади, а згодом 8-го армійського корпусу.
Коли відбулася Лютнева революція 1917 р., він
командував 34-м армійським корпусом на Волині.
Влітку того ж року розгорнулася українізація
військових частин, якої П. Скоропадський не
підтримував, побоюючись, що вона негативно вплине
на особовий склад армії. Однак, на вимогу уряду та
командування, українізував свій корпус і домігся
виведення його в тил на переформування. Так 34-й
армійський корпус залишився чи не єдиною
дисциплінованою і боєздатною частиною, яка
стримувала наступ більшовицьких військ на Україну.
Секретаріат військових справ Центральної Ради
призначив П. Скоропадського командуючим усіма
українськими частинами на Правобережжі. До того ж
генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва,
створення якого розпочалося влітку 1917 року.
Безлад, який панував у країні, викликав
негативне ставлення до Центральної Ради з боку
її союзників — німців та австрійців, котрі
сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх
продовольством, а тому й підтримували його.
Зростало незадоволення і селянських мас. За
обставин, що склалися, громадськість почала
схилятися до встановлення сильної влади.
29 квітня 1918 року П. Скоропадський взяв владу в
Україні. Україна була проголошена Гетьманською
державою на чолі з Павлом Скоропадським. Більшість
партій та верств населення відмовили у підтримці
Центральній Раді та її Раді Міністрів, тому переворот
пройшов без пострілів та крові. Того самого дня в
Софіївському соборі архієпископ Никодим
благословив нову владу, а на Софіївському майдані
було проведено молебень.
Гетьманська держава здобула широке міжнародне
визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Австро-
Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією,
Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією,
Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами
світу. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення
«єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську
державу.
З ініціативи української громадськості та за підтримки
гетьмана протягом 1918 р. були створені Українська
Академія наук (що існує й донині, першим її
президентом став В. Вернадський), засновані два
державні українські університети — в Києві та
Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій,
Національний архів, Національна бібліотека та інші
навчальні й культурні заклади.
Потребувало вирішення земельне питання. Гетьман
скасував закони Центральної Ради про конфіскацію
великих маєтків, але план їх викупу та розподілу між
селянами так і не вдалося виконати. Невизначеність
становища селян та поміщиків викликала
невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків
поверталися російські поміщики, відбираючи у селян
землю за допомогою збройних загонів гетьмана.
Водночас через залежність гетьманської влади від
Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася
величезна кількість українського зерна, м'яса та
цукру, відбувалося посилення невдоволення
українського населення, представників різних
політичних партій діями П. Скоропадського. Врешті-
решт, невирішеність аграрного питання, присутність в
Україні іноземних військових частин, відсутність
власної боєздатної армії, разом з поразкою держав
центрального блоку призвели до краху Гетьманату.
Цим скористалися більшовики і за допомогою
політичних демаршів та відкритих воєнних дій майже
всі національні сили, що сконсолідувалися, примусили
П. Скоропадського зректися гетьманства.

«Я, гетьман усієї України, на протязі семи з

половиною місяців докладав усіх сил,щоб вивести
край з того тяжкого становища, в якому він
опинився.Бог не дав мені сил справитись із цим
завданням. І нині я, з огляду на умови,які тепер
склалися, і керуючись виключно добром України,
відмовляюся від влади»З тексту зречення П.
Скоропадського від влади
Після вступу військ Директорії до Києва
Скоропадський деякий час перебував у місті, але
невдовзі таємно виїхав до Німеччини. Протягом двох
років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє
біля Берліна. Був співорганізатором численних філій
гетьманських осередків у багатьох країнах світу.
Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено
Український науковий інститут при Берлінському
університеті.
Внутрішня політика Скоропадського
 – Гетьман сформував новий уряд – Раду міністрів – з помірно-
консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою
Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб; міністром закордонних справ – Д.
Дорошенко; міністром освіти – М. Василенко. Інші міністри були членами
російських партій, в основному-партії кадетів.
 – Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти
старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). Однак
зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого
чиновництва являли погрозу Українській державі.
 – У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві,
заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і
встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки
відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.
 – Відповідно до головного пріоритету – земельного питання – у липні 1918
р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що
викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих
землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі
поміщицького
 – Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення
національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис.
осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.
 – В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий
збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення
української грошової системи.
 При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася
політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, :і
також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося
проведення зборів, мітингів, маніфестацій.
Зовнішня політика Скоропадського

 У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження.

Союзництво з державами Четвертного союзу стримувало його відносини з
країнами Антанти. Незважаючи на це, йому вдалося встановити
дипломатичні відносини із Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією.
 У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення
всіх територій етнічного розселення українців. Так, до Української
держави було приєднано Гомельський, Путивльський, Римський,
Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Корочанський,
Валуйський, РІчицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщину,
Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на
правах автономії.