КОНВЕНЦІЯ ПРО БОРОТЬБУ З

НЕЗАКОННИМИ АКТАМИ
СПРЯМОВАНИМИ ПРОТИ
БЕЗПЕКИ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ
Підготувала студентка Групи РС19-1
Константінова Аліна
Повна назва: Конвенція про боротьбу з незаконними актами
спрямованими проти безпеки цивільної авіації Вступила в дію: 23 жовтня 1971 року

Орган що розробив конвенцію: ООН

Країни учасниці
Афганістан 26 вересня 1984 року, Алжир 13 грудня 1995 року, Бахрейн 20 лютого 1984 року, Бразилія 24 липня
1972 року, Білорусь 31 січня 1973 року, Китай 10 вересня 1980 року, Куба 31 жовтня 2001 року, Єгипет 20
травня 1975 року, Ефіопія26 березня 1979 року, Франція 30 червня 1976 року, Німеччина 3 лютого 1978 року,
Гватемала 19 жовтня 1978 року, Індонезія 27 серпня 1976 року, Малаві 21 грудня 1972 року, Марокко 24 жовтня
1975 року, Монголія 14 вересня 1972 року, Мозамбік 16 січня 2003 року, Оман 2 лютого 1977 року, Папуа-Нова
Гвінея 4 грудня 1975 року, Перу 28 квітня 1978 року, Катар 26 серпня 1981 року, Румунія 15 серпня 1975 року,
Російська Федерація 19 лютого 1973 року, Саудівська Аравія 14 червня 1974 року, Південна Африка 30 травня
1972 року, Сирійська Арабська Республіка 10 липня 1980 року, Туніс 16 листопада 1981 року, Україна 26 січня
1973 року, Венесуела 21 листопада 1983 року.
Мета конвенції
Зменшити можливі правопорушення під час перельоту
цивільного літака, запобігти терористичним актам та діям
що можуть зашкодити або знищити літак на якому
перебуває цивільне населення.

Структура і опис основного змісту

Конвенція про боротьбу з незаконними актами
спрямованими проти безпеки цивільної авіації складається з
16 статей, кількість підпунктів у кожній статті може
складатися від одного до шести .
Стаття 1 описує види злочинів які можуть бути вчинені під час
польоту. Це можуть бути :
1. Акт насильства проти особи яка знаходиться на борту
повітряного судна якщо цей акт може загрожувати безпеці
судна.
2. якщо судно намагаються знищити або заподіяти
пошкодження які виведуть повітряне судном з ладу.
3. Розміщення на судні пристроїв або речовин які можуть
вивести його з ладу.
4. Знищення або пошкодження аеронавігаційного обладнання
або втручання в його експлуатацію.
5. Повідомлення неправдивих відомостей які можуть творити
загрозу безпеці повітряного судна
Також злочинцями вважаються люди які намагалися вчинити
злочин або біли його співучасником.
У статті 2 описується те коли повітряне судно вважається
таким що знаходиться в експлуатації :
1. повітряне судно вважається таким в будь-який момент від
закриття всіх його дверей та до моменту відкриття будь-
яких його дверей, під час вимушеної посадки судно
вважається в експлуатації.
2. Також судно вважається в експлуатації з початку
передпольотної підготовки судна екіпажем для конкретного
польоту та до закінчення 24 годин після посадки.
Стаття 3 зобов’язує держави що підписали конвенцію
застосовувати суворі заходи покарання щодо злочинів
вказаних у статті 1
Стаття 4 вказує на те що ця Конвенція не застосовується до повітряних суден військового
митного або поліцейського застосування.
У випадках які передбачає стаття 1 ця Конвенція застосовується незалежно від того який
переліт здійснює повітряне судно міжнародний чи внутрішній. Але існують випадки такі як:
1. Місце вильоту чи посадки повітряного судна знаходиться за межами держави реєстрації
судна
2. Коли злочин було здійснено за межами країни реєстрації повітряного судна
Конвенція може застосовуватися незважаючи на вище перелічені два пункти адже Конвенція
може застосовуватись якщо злочинець знаходиться на території іншої держави ніж держава
реєстрації судна .
Також держави які створюють спільні повітряно-транспортні експлуатаційні організації та у
випадках передбачених статтею 1 ця Конвенція не застосовується якщо фактичне або
заплановане місце вильоту або посадки що знаходиться за межами реєстрації судна але
знаходиться в межах однієї з держав що створила повітряно-транспортну організацію за
винятком коли злочин виконано або злочинець знаходиться на території будь-якої іншої
держави.
У випадках коли пошкоджують аеронавігаційне обладнання ця Конвенція застосовується
лише коли обладнання використовується для міжнародних перельотів
Стаття 5 вказує на заходи які можуть виявитися необхідними для
становлення юрисдикції над злочином однією з Договірних держав:
1. Коли злочин було вчинено на території цієї держави
2. Коли злочин було вчинено на борту що зареєстровано в цій
державі
3. Коли злочин було вчинено на борту який здійснює посадку на
території цієї країни а ймовірний злочинець ще знаходиться на борту
повітряного судна.
4. Коли злочин було вчинено на борту або щодо повітряного судна
зданого в оренду без екіпажу основне місце діяльності якого або
постійне місцеперебування знаходиться на території цієї країни.
Кожна Договірна держава вживає такі заходи які виявляться
необхідними для встановлення юрисдикції над злочинами тією
мірою якою цей пункт стосується таких злочинів у випадку коли
ймовірний злочинець знаходиться на її території і вона не видає його
одній з Договірних держав.
Ця Конвенція не виключає здійснення будь-якої кримінальної
юрисдикції відповідно до національного законодавства.
Стаття 6 розкриває що якщо обставини того потребують будь-яка Договірна
держава на території якої знаходиться злочинець має право взяти його під
варту або вживати інших заходів що забезпечать його присутність. Взяття
під варту та інші заходи здійснюються відповідно до законодавства такої
Держави але можуть здійснюватися лише протягом часу поки йдуть
кримінально-процесуальні дії або дії щодо видачі.
Держава на території якої знаходиться злочинець повинна негайно
проводити попереднє розслідування фактів.
Будь-якій особі яка здійснила злочин відповідно до статті 1 цієї Конвенції та
наразі знаходиться під вартою сприяють в негайному встановлення контакту
з державою громадянином якої він є.
Коли держава яка взяла під варту зловмисника відповідно до цієї статті
повинна одразу повідомити про це державу громадянства затриманої особи
та якщо вважає це доцільним будь-яку іншу зацікавлену державу про факт
знаходження цієї особи під вартою та про обставини через які вона туди
потрапила .Держава що проводить попереднє розслідування негайно
повідомляє про отримані нею дані вищезгаданим державам і повідомляє
про те чи має вона намір здійснити юрисдикцію.
Стаття 7 вказує на те що якщо держава яка тримає під
вартою злочинця або той перебуває на її території вирішує
не видавати його то вона зобов’язана без винятків і
незалежно від того чи було вчинено злочин на її території
передає справу своїм уповноваженим органам які в свою
чергу мають прийняти рішення як і у випадку з будь-яким
злочином серйозного характеру відповідно до законодавства
цієї держави.
У статті 8 можна дізнатися про те що злочини можуть
тягнути за собою видачу злочинця в будь-який договір про
видачу укладений між державами. Договірні держави
зобов’язані включати такі злочини в будь-який договір про
видачу укладений між державами.
Якщо держава яка обумовлює видачу наявністю договору
отримала прохання на видачу від іншої держави з якою в
неї немає договору про видачу вона може на свій розсуд
розглядати Конвенцію щодо таких злочинів як юридичну
підставу для видачі. Видача здійснюється згідно з умовами
передбаченими законодавством держави до якої звернулись
з проханням на видачу.
Також держави які не обумовлюють видачу наявністю
договору здійснюють видачу згідно умов передбачених
законодавством країни до якої звернулись із проханням на
видачу.
У статті 9 мова йде про держави які створюють спільні
повітряно- транспорті експлуатаційні організації або
міжнародні експлуатаційні агентства що експлуатують
повітряні судна які підлягають спільній чи міжнародній
реєстрації належним чином вказують щодо кожного
повітряного судна державу зі свого числа що виступає
державою реєстрації , про це повинно повідомлятися в
Міжнародну організацію цивільної авіації яка в свою чергу
попереджає про це всі держави-учасниці Конвенції.
Стаття 10 вказує на те що держави повинні робити все
можливе щоб уникнути злочинів перелічених в статті 1.
Якщо в результаті вчинення злочину політ відкладено або
перенесено тоді будь-яка держава-учасниця Конвенції на
території якої знаходиться судно повинна сприяти його
пасажирам та екіпажу в продовженні їх прямування
настільки швидко наскільки це можливо .
Стаття 11 вказує на те що Договірні держави надають одна
одній найбільш повну правову допомогу у зв’язку з
кримінально-процесуальними справами відкритими щодо
скоєних злочинів, у всіх випадках застосовується
законодавство держави до якої звернено прохання.
Пункт 1 цієї статті не впливає на зобов’язання за будь-яким
іншим договором двостороннім чи багатостороннім який
регулює взаємну правову допомогу в кримінальних справах.
Стаття 12 має на увазі що держава яка має підставу вважати
що на території іншої держави може бути скоєний злочин
щодо безпеки цивільної авіації повинна попередити цю
державу та надати всю відповідну інформацію
Стаття 13 попереджає про те що Договірна держава
повинна повідомляти Раду Міжнародної організації
цивільної авіації настільки швидко наскільки це можливо та
надавати інформацію про :
1. Обставини злочину
2. Дій вчинених при перенесенні польоту через скоєний
злочин
3. Заходів вжитих щодо злочинця та результатів будь-яких
дій щодо видачі його іншій державі.
Стаття 14 розкриває що будь-який спір між двома чи більше
Договірними державами щодо тлумачення чи застосування
Конвенції який не може бути врегульований шляхом
переговорів на прохання однієї з них передається в
арбітраж. Якщо через пів року після прохання щодо
арбітражу сторони не дійшли згоди щодо організації
арбітражу за проханням будь-якої сторони спір передається
до Міжнародного суду відповідно за його статутом.
При підписанні Конвенції чи приєднання до неї держава
може зробити заяву що вона не вважає себе зв’язаною
положенням попереднього пункту через що інші держави
також не будуть зв’язані цим положенням у відносинах з
країною яка зробила таке застереження .
Держава яка зробила застереження щодо 1 пункту 14 статті
може в будь-який момент його зняти шляхом повідомлення
урядів-депозитаріїв.
Стаття 15 вказує що ця Конвенція була підписана в Монреалі 23го вересня 1971 року державами що
брали участь в Міжнародній конференції з повітряного права. Після 10 жовтня 1971 року Конвенція
стала відкрита для підписання всіма державами в Москві, Лондоні та Вашингтоні. Будь-яка держава
яка не підпише цю Конвенцію до набрання її чинності може приєднатися до неї в будь-який час.
Ця Конвенція підлягає ратифікації державами які її підписали. Ратифікаційні грамоти та документи
про приєднання здаються на зберігання урядам Союзу Радянських Соціалістичних Республік(наразі
не існує), Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії та Сполучених Штатів
Америки які цим призначаються урядами-депозитаріями .
Конвенція набирає чинності через 30 днів після підписання першими десятьма державами які брали
участь у Монреальській конференції.
Для всіх інших держав Конвенція набуває чинності через 30 днів з дати здачі на зберігання їхніх
ратифікаційних грамот або документів про приєднання залежно від того що настає пізніще.
Уряди-депозитарії невідкладно повинні повідомляти про дати приєднання, дату здачі ратифікаційної
грамоти, дату набрання чинності та інші повідомлення.
Після набрання чинності цією Конвенцією вона повинна біти зареєстрована урядами-депозитаріями
відповідно до статті 102 статуту Організації Об’єднаних Націй та відповідно до статті 83 Конвенції
про міжнародну цивільну авіацію.
Стаття 16 повідомляє про те що кожна країна має право
денонсувати шляхом письмового повідомлення про це
урядів-депозитаріїв. Денонсація набуває чинності через
шість місяців після дати отримання повідомлення урядами-
депозитаріями.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!