ХІРУРГІЧНА ІНФЕКЦІЯ

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Визначення, умови виникнення хірургічної
інфекції.
2. Класифікація хірургічної інфекції.
3. Клініка та принципи лікування хірургічної
інфекції.
4. Місцева хірургічна інфекція (абсцес,
флегмона, фурункул, карбункул, гідраденіт).
ХІРУРГІЧНА ІНФЕКЦІЯ – група захворювань, які
виникають внаслідок взаємодії макро- та мікроорганізміів,
характеризуються утворенням місцевих вогнищ запалення,
загальною реакцією організму на збудник і вимагають
хірургічного лікування.
Умови виникнення:
 Доза вірулентної мікрофлори
 Вхідні ворота для інфекції:
- випадкові рани
- протоки сальних та потових
залоз
- ендогенний шлях
 Зниження захисних сил організму
 КЛАСИФІКАЦІЯ ХІРУРГІЧНОЇ
ІНФЕКЦІЇ.
За клінічним перебігом: За етіологією:
 Гостра: - неспецифічна  стафілококкова
 - специфічна  колібацилярна
 Хронічна: - неспецифічна  синєгнійна
 -  протейна
специфічна  стрептококкова та ін.

За локалізацією:
- місцева:
 м’яких тканин
 кісток та суглобів
 органів грудної порожнини
 органів черевної
порожнини
 головного мозку та його
оболонок
 окремих органів та тканин
- загальна
 ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
хірургічної інфекції
ЗАГАЛЬНЕ ЛІКУВАННЯ МІСЦЕВЕ ЛІКУВАННЯ.
 антибактеріальна терапія. Підбір
антибіотика визначається антибіотико- Основними принципами
грамою. місцевого лікування для
 дезінтоксикаційна терапія. Діапазон – від
форсованого діурезу на фоні збільшення
більшості хірургічних
об’єму випитої рідини до об’ємних інфузій інфекційних захворювань
дезінтоксикаційних кровозамінників (при
важких формах гнійно-запального
є:
процесу та важких супутніх  розкриття вогнища
захворюваннях (наприклад, цукровий
діабет, локалізація фурункула на гнійного запалення
обличчі)).  санація вогнища гнійного
 підвищення захисних сил організму.
Включає в себе як засоби неспецифіч- запалення
ного впливу, так і специфічного (введен-
ня імунізованої антистафілококкової
 дренування вогнища
плазми, γ-глобулінів). гнійного запалення
 симптоматична терапія. Знеболюючі,
метаболітики і т.д. – для полегшення
 подальше ведення гнійної
стану хворого як по основному, так і по рани згідно фаз ранового
супутнім захворюванням.
 Для підвищення клінічної ефективності
процесу.
антибактеріальних та протизапальних
препаратів обов’язковим компонентом
загального лікування є судинна терапія,
яка покращує доставку цих груп
препаратів до вогнища запалення
Абсцедуюча дермоїдна кіста
куприка
ФУРУНКУЛ (furunculus) — гостре гнійно-
некротичне запалення волосяної
цибулини та її сальних залоз.
Збудник – у більшості випадків
золотистий стафілокок.
Стадії: інфільтрація (перевищує зону
некротичного стержня, тромбуються
капіляри та мілкі вени) → формування
та відторгнення гнійно-некротичного
стержня (при спробі передчасного ви-
далення – видавлювання, розповсюд-
ження інфікованих тромбів та генералі-
зація процесу) → рубцювання.
Фурункул обличчя
 Фурункул обличчя

розкриття дренування
КАРБУНКУЛ (carbunculus) — це злите гнійно-
некротичне запалення одночасно декількох
волосяних цибулин та сальних залоз.
Збудник – золотистий стафілокок, рідше
– стрептокок, кишкова паличка, протей.
Патогенез. У товщі шкіри та підшкірної
клітковини формується запальний
інфільтрат, який захоплює декілька
волосяних цибулин → розлад кровообігу
→ тромбоз судин → формування ділянок
некрозу. Під некротичними тканинами
утворюється гній → руйнування ділянок
некрозу → вихід гною через отвори.
Карбункул спини
 Місцеве лікування.
До утворення некрозу проводиться обробка шкіри
антисептиками, пов’язки з антисептиками, лікувальні
дози рентгенвипромінювання, лазеродеструкція.
Алгоритм оперативного втручання:
 положення хворого – лежачи на столі.
 знеболення. Загальне – внутрішньовенний
рауш-наркоз.
 оперативний доступ. Використовують лінійні,
хрестоподібні та Н – подібні розрізи, при наяв-
ності ускладнень – додаткові розрізи.
 оперативний прийом. Клапті шкіри відверта-
ються, некректомія, розкриття гнійних затьоків,
санація, дренування.
Подальше ведення рани згідно фаз ранового
процесу.
ГІДРАДЕНІТ (hidradenitis) — гнійне запалення апокринних
потових залоз
Обмежений запальний інфільтрат (частіше в аксілярній ділянці), який
виступає над шкірою, що набуває багряно-сизого відтінку.
Збудник – золотистий стафілокок, рідше – стрептокок, кишкова
паличка. Інфекція проникає через протоки залоз та через
невеликі пошкодження шкіри - подряпини.
Локалізація – частіше у пахвовій ямці, рідше – у паху. Розвитку
гідраденіту сприяє підвищена пітливість, використання твердих
антиперспірантів, недотримання правил особистої гігієни.
ЛІКУВАННЯ.
 Необхідно захистити суміжні залози, що досягається
використанням дублячих антисептиків (етиловий спирт, 5 %
розчин перманганату калію).
 Загальне лікування у більшості випадків полягає у адекватній
антибактеріальній, протизапальній та симптоматичній терапії.
 При появі флюктуації необхідно оперативне лікування –
розкриття гнійника (гнійників) невеликим розрізом, санація,
дренування. Подальше ведення рани – згідно фаз ранового
процесу.
Гідраденіт
 БЕШИХА (erysipelas) — інфекційне серозно-некротичне
прогресуюче запалення власне шкіри або слизових оболонок.
Збудник – стрептокок. Проникає у товщу шкіри екзогенно, через
мікротравми, рідше – лімфогенно, ще рідше – гематогенно (при сепсисі).
Інфекція передається і контагіозним шляхом: руки хворих та
медперсоналу, інструменти, білизна.

Фази перебігу:
 Еритематозна. Характеризується набряком шкіри,
появою пекучих болей, гіперемії з чіткими контурами,
з’являються загальні симптоми.
 Бульозна. Характеризується появою на поверхні
гіперемованої шкіри міхурів, наповнених серозно-
геморагічним ексудатом (іноді – гнійним).
 Флегмонозна. Характеризується появою на фоні
набрячної гіперемованої шкіри ділянок розмягчення
(флюктуації), які розповсюджуються вглиб і переходять
у підшкірну клітковину. При розрізі з останньої
виділяється гнійний вміст.
 Некротична. Характеризується появою ділянок
некрозу, які чередуються з ділянками розмягчення.
Важка загальна клініка з вираженими проявами
інтоксикації, лихоманкою.
 МАСТИТ (mastitis) — запалення молочної залози, яке
виникає частіше всього у жінок у післяпологовому та
лактаційному періоді внаслідок потрапляння
мікроорганізмів через тріщини сосків, або інші
пошкодження.
 Серозний мастит.
 Гострий інфільтративний мастит.
 Абсцедуючий. За локалізацією гнійника
розрізняють:
а) субареолярний – скопичення гною під соском
(ареолою)
б) інтрамамарний – скопичення гною у товщі
паренхіми залози
в) інтраканалікулярний – з поширенням гною по
ходу молочних ходів
г) ретромамарний – позаду молочної залози (між
m. pectoralis major та молочною залозою).
 Флегмонозний мастит.
 Гангренозний мастит.
 Хронічний інфільтративний мастит.
 ЛІКУВАННЯ маститу
Місцеве.
 Іммобілізація молочної залози підтримуюче-тиснучою пов’язкою або
косинкою.
 Посилене зціжування молока (молоковідсмоктувач, масаж).
 Волого-висихаючі пов’язки.
 При абсцедуючій, флегмонозній та гангренозній формах –
оперативне.

Алгоритм оперативного втручання:

 положення хворої – лежачи на столі.
 знеболення. Місцеве – інфільтраційна анестезія – рідко. Загальне –
внутрішньовенний рауш-наркоз.
 оперативний доступ. В залежності від форм маститу. При
інтрамамарному, субареолярному – радіарний розріз не
пощкоджуючи ареолу, при ретромамарному – підковоподібний
розріз по Банденгойєру. При необхідності – радіарна контрапертура
– додатковий розріз у нижчележачому квадранті.
 оперативний прийом. Розкриття гнійника, некректомія, розкриття
гнійних затьоків, резекція молочної залози (секторальна, тотальна),
санація (промивання антисептиками), дренування (пасивне,
активне).
 У послідуючому – ведення ран згідно фаз ранового процесу.
 ПАРАПРОКТИТ – запалення клітковини
навколо прямої кишки
Етіологія – гноєтворна інфекція (золотистий
стафілокок), кишкова флора, анаеробна флора.

За поширенням
інфекції у
параректальній
клітковині
розрізняють:
 Підслизовий
 Підшкірний
 Ішіоректальний
 Пельвіоректальний
 Ретроректальний
 Клініка парапроктиту
Загальна Місцева
Підвищення Поява сильного болю
температури тіла до у ділянці прямої
38-39 ºС, лихоманка, кишки, порушення
безсоння, відсутність акту дефекації,
апетиту. утруднення при ході.
У аналізі крові: Шкіра гіперемована,
лейкоцитоз, зсув набрячна, різка
формули крові уліво, болючість при
підвищення ШОЕ. пальпації та
ректальному
дослідженні (останнє
часто неможливе).
 Лікування парапроктиту
 Загальне лікування проводиться за
загальними правилами лікування
хірургічної інфекції.
 Місцеве. Оперативне: розкриття,
санація, дренування гнійників.
 Відсутність лікування або неадекватне
лікування приводять до переходу
процесу у хронічну форму – хронічний
парапроктит, який проявляється
розвитком нориць, часто з’єднаних із
порожниною прямої кишки –
параректальна нориця.
Розкриття парапроктиту по зонду
 Параректальна нориця
нориця лазерна коагуляція нориці
ПАНАРИЦІЄМ називається будь-який гнійно-
запальний процес, який локалізується у
м’яких тканинах, кістках та суглобах пальців.

Етіологія – стафілокок (70 %), стрептокок,

кишкова паличка, синєгнійна паличка.
Ворота інфекції – мікротравми, рідко –
гематогенно або лімфогенно.
Сприяючі фактори: - цукровий діабет;
- гіпо - та авітамінози;
- систематичне переохолодження рук;
- перевтома рук вібрацією
 Анатомо-функціональні особливості
будови пальців
 шкіра на долонній поверхні щільна, відзначається значною товщиною
та незначною зміщуваністю, що тривалий час маскує симптоми
запалення та затруднює прорив гною назовні;
 підшкірна клітковина із долонної поверхні розділена на окремі
„комірки” фіброзними тяжами, які фіксують шкіру до окістя. Це
призводить до того, що запальний процес швидко розповсюджується у
глибину і мало поширюється в ширину. Значне підвищення тиску в
„комірках” внаслідок ексудації приводить до здавлення нервів (біль)
та судин (ішемія).
 лімфовідтік здійснюється із долонної поверхні на тильну, де підшкірна
клітковина рихло з’єднана із шкірою, зміщувана, що сприяє
виникненню значного набряку на тилі кисті при локалізації гнійно-
некротичного процесу на долонній поверхні;
 іннервація пальців здійснюється чотирма гілками нервів (по дві з
долонного та тильного боку);
 кровопостачання пальця здійснюється від артеріальних дуг кисті по
боковим поверхням пальців;
 сухожильні піхви згиначів ІІ,ІІІ та І V пальців починаються від основи
нігтьових фаланг і закінчуються на рівні головок п’ястних кісток, не
дотикаються. Сухожильна піхва згинача І пальця з’єднується із
променевою синовіальною сумкою а V пальця – із ліктьовою
синовіальною сумкою. Таким чином, при розвитку тут гнійно-некро­
тичнго процесу, він може поширюватися на глибокий клітковинний
простір передпліччя (Пирогова - Парона). У 10-15 % сухожильні піхви
І та V пальців сполучаються, що приводить до виникнення U –
подібної флегмони.
 КЛАСИФІКАЦІЯ
(по локалізації гнійно-некротичного
процесу):
Шкірний (а)
підшкірний
шкірно-підшкірний (б - по типу
„запонки”)
сухожилковий
кістковий
суглобовий
навколонігтьовий
піднігтьовий
пандактиліт
 Кістково-суглобовий панарицій
нігтьової фаланги ІV-го пальця правої
кисті.
 Місцеве лікування.
Оперативне. При визначенні показань до оперативного
лікування залишається актуальним правило першої
безсонної ночі: якщо пацієнт провів безсонну ніч із-за болей
у пальці – його необхідно оперувати.
Алгоритм оперативного втручання:
 положення хворого – лежачи на столі, хвора
рука на приставному столику або на тулубі.
 знеболення. Місцеве: провідникова анестезія
по Оберсту-Лукашевичу, Усольцевій. Загальне
– внутрішньовенний рауш-наркоз.
 оперативний доступ. В залежності від форм
панарицію.
 оперативний прийом. Некректомія, розкриття
гнійних затьоків, секвестректомія, резекція
суглобових поверхонь, сухожилків, ампутація
(в залежності від форми та стадії гнійно-
некротичного процесу), санація, дренування.
Провідникова анестезія за
Оберстом-Лукашевичем
а – анестезія за Оберстом-Лукашевичем

б - анестезія за Усольцевою
Лікування пароніхії
 ОСТЕОМІЄЛІТ — гнійний запальний процес, який
уражає усі елементи кістки: кістковий мозок (власне
остеомієліт), власне кістку (остеіт) та окістя
(періостит).
 Класифікація.
 1) ГЕМАТОГЕННИЙ:
 -блискавичний
 -гострий
 -хронічний: а) первиннохронічний:
 Абсцес Броді.
 Склерозуючий Гарре.
 Альбумінозний Ольє.
 Антибіотичний Попкірова.
 б) вториннохронічний
 2) ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ (у тому числі
вогнепальний та післяопераційний)
 Кровопостачання довгих
трубчаcтих кісток у людини:
 а) флегмона кісткового мозку; б) підокісна флегмона;
в) міжм’язева флегмона з утворенням кортикального секвестру;
г) флегмона кісткового мозку з частковим некрозом компакти з під-
окісною флегмоною;
д, е) секвестрація некротизованої компакти з утворенням нориці
 Секвестр — ізольований, некротично
змінений фрагмент кістки без живлення.
1. тотальні – займають усю
кортикальну частину кістки;
2. часткові:
 коркові – знаходяться у певній

ділянці кістки, ближче до окістя;

 центральні – знаходяться ближче

до кісковомозкового каналу;
 проникаючі – проникають у

кістковомозковий канал та
розповсюджуються у бік окістя.
А – корковий; Б – проникаючий;
В – центральний; Г - тотальний
 Рентгенографія стегна, пряма проекція.
Відшарування окістя, порушення гаверсової
вичерченості та контурів кістковомозкового каналу –
ознаки гострого гематогенного остеомієліту.
 Рентгенографія великої
трубчастої кістки (стегна).
 Контур кістки бугристий,
нерівний, окістя значно
потовщене. Структура
кістки порушена (не
визначається гаверсова
вичерченість, контури
кістковомозкового
каналу). Визначаються
ділянки остеопорозу та
остеосклерозу, великі
секвестральні
порожнини із кістковим
секвестрами у них –
вториннохронічний
остеомієліт.
Рентгенографія кісток гомілки
у двох проекціях.
 Чітко контуруються зони росу
– кістка дитини. Нерівність,
бугристість окістя, нема
контурів кістковомозкового
каналу, зони остеопорозу
чередуються із остео-
склерозом. У великого-
мілковій кістці визначається
велика секвестральна
порожнина із вільним
кістковим фрагментом –
секвестром.
Вториннохронічний
остеомієліт.
 Рентгенсимптоматика форм
первиннохронічного остеомієліту.
 абсцес Броді. Поява у кістці, переважно у метафізарній
ділянці, вогнища розплавлення, оточеного навколо
сполучнотканинною оболонкою – склеротичний „вінець”.
 альбумінозний остеомієліт Ольє. Гніно-
некротичний процес ніби зупиняється на фазі серозного
запалення. У області метафізу - мілкі вогнища остеопорозу,
які не чередуються із склеротичними змінами → до діафізу.
 склерозуючий остеомієліт Гарре.
Характеризується переважанням склеротичних змін у ділянці
метафізу без вогнищ остеопорозу. Пропадає гаверсова
вичерченість, проходить розвиток сполучної тканини.
 антибіотичний остеомієліт Попкірова
(розвивається на фоні тривалого застосування антибіотиків).
Характерно: гнійно-некротичне розплавлення періосту з
незначним відновленням кістки; відсутність секвестральної
коробки; відсутність потовщення кортікального шару кістки.
 Рентгенографія нижньої третини
стегна та ділянки колінного суглобу.
 Визначається у
стегновій кістці
чіткий округлий
дефект
(просвітлення –
ділянка
остеопорозу).
Первиннохронічни
й остеомієліт
стегна – абсцес
Броді.
 РЕГІОНАРНА ТЕРАПІЯ
ОСТЕОМІЄЛІТУ, ЛАЗЕРНА
СЕКВЕСТРОТРІПСІЯ
 Тести для контролю
1) Назвіть умови виникнення
хірургічної інфекції

2) Перерахуйте форми бешихи

3) Під яким знеболенням прово-

дять розкриття абсцедуючого
маститу?
 Тести для контролю
1) Укажіть первинно-хронічну форму гематогенного
остеомієліту:
 А – посттравматичний остеомієліт
 Б – абсцес Броді
 В – гнійний артрит
 Г – сифілітична гумма кістки
 Д – туберкульозний остеопороз метаепіфізарної
ділянки кістки

2) Яке оперативне втручання не виконується у ранні

строки при гострому остеомієліті?
 А – розкриття флегмони
 Б – розсічення окістя
 В – трепанація кістково-мозкового каналу
 Г – секвестректомія
 Д – кісткова пластика

3) Під яким знеболенням проводять розкриття панарицію?