• Та́нго 

— жанр музики і танець, притаманний регіону

Ла-Плата, і найбільш поширений у містах Буенос-
Айрес(Аргентина) та Монтевідео (Уругвай).
Письменник Ернесто Сабато говорить про «гібридне»
становище танго. За словами поета Едуардо
Джорландіні, у ньому поєднуються негритянські
корені, культура
ґаучо, іспанські, італійські, африканські мотиви та
етнічно строката суміш впливів, привнесених
мігрантами з країн Європи.Письменник Рікардо
Горват цитує визначення дослідниці танго Беатіс
Крісоріо: «Танго — продукт багатонаціональних
впливів, як колоніальних (індіанських, африканських і
креольських), так і емігрантських». Відтоді танго
зберігає статус одного з найпопулярніших жанрів
музики, відомого в усьому світі
• Зародження танго (до 1895)
• «Стара гвардія» (1895—1925)
– I. Народження (1895—1909)
– II. Формалізація (1910—1925)
• «Нова гвардія» (1925—1950)
– I. Трансформація (1925—1940)
– II. Сорокові роки: піднесення (1940—1955)
• Авангард: модернізація (1955—1970)
• Сучасний період (1970—2000)
– I. Універсалізація (1970—1985)
– II. Незміність (1985—2000)
• Новітній період (2000 — по сьогодні)
• Корені танго сягають собою часів «танго» і «кандомбе»
африканських рабів, коли Буенос-Айрес і Монтевідео
перебували під колоніальним правлінням Іспанії[30]. З
колоніальних часів «танго» називали музичні зустрічі в
негритянських спільнотах Ла-Плати, які сформувалися
внаслідок работоргівлі. Представників цих спільнот
викрадали в Африці на південь від Сахари, головним
чином із територій сучасних Анголи, Мавританії та Гвінеї, і
насильно відправляли морем до Америки[31]. Буенос-Айрес
та Монтевідео були для Іспанської імперії важливими
центрами торгівлі невільниками, і тому в них виникли
численні негритянські спільноти, що мали свої місцеві
особливості.