Б. ШОУ. ПІГМАЛІОН.

Кобзар Марія 9-А

Пігмаліон

«Пігмаліон» – п’єса Бернарда Шоу, написана в 1912 році.

Автор – Бернард Шоу
Рік написання – 1912 . Б.Шоу написав п’єсу за 4 місяці
Жанр – роман у п’яти
Тема – духовне пробудження людини за допомогою мистецтва
слова, творчості.
Ідея п’єси “Пігмаліон”: полягає в тому, що навіть бідна і
неосвічена людина може стати культурною і прекрасною, якщо
буде трудитися!
Головні герої «Пігмаліон» :
• квіткарка з нижчого стану на ім’я Еліза Дуліттл;
• її батько, який працює сміттярем;
• полковник Пікерінг;
• вчений Генрі Хігінс; 
• місіс Хілл з дітьми (дочка і син на ім’я Фредді).
“Пігмаліон” сюжет та композиція
Цей твір про професора фонетики Генрі Хігінса, який уклав парі зі своїм
товаришем, полковником Пікерінгом. За умовами парі, Хігінс мав за 6 місяців
навчити квіткарку Елізу Дулітл вимові та поведінці, яка характерна для
аристократичного суспільства, щоб на світському прийомі її прийняли за
герцогиню. Еліза старанно навчалася і справила на присуніх феєричне
враження. Але що робити дівчині після закінчення цього експерименту, як
повернутися до її життя, коли вона знає про краще?
Назва п’єси є іронічною алюзією на античний міф про скульптора Пігмаліона,
котрий створив настільки досконалу статую дівчини, що
богиня Афродіта погодилася, на прохання Пігмаліона, закоханого у створений
ним образ, оживити статую.
Елементи сюжету:
• експозиція – несподівана зустріч різних людей біля собору під час дощу;
• зав’язка – парі Пікерінга і Хіггінса щодо “створення герцогині з квітникарки”;
• розвиток дії – навчання Елізи. Перетворення обшарпанки на герцогиню
• кульмінація – нічна розмова після тріумфу Елізи.
• розв’язка – “герцогиня бунтує проти професора”. Усвідомлення Елізою
нового становища. Остання розмова Хіггінса та Елізи. Відкритий фінал
Аналіз твору
У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми:
проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської
мови.Б. Шоу особливо яскраво зміг у своєму творі висвітлити проблему
нерівності людей в умовах суспільства. У кінці твору Еліза, вже освічена,
залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним
усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям
безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. У підсумку
дівчина повертається в оселю Хіггінса, але її вже там цінують і
приймають як рівну, “свою”, як повноцінну особ
П’єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже
правильна освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті
будь-якої особистості.Сам Шоу мету своєї п’єси визначив наступним
чином: «” Пігмаліон “- це насмішка над шанувальниками” блакитної
крові”…
Головна ідея п’єси:
• вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами,
освітою – і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і
благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна
розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до
якого закликали Шоу і його однодумці.Для утвердження в суспільстві
справедливості, стверджує драматург, головне – перемогти злидні і неуцтво.
Позбавлення Елізи від цих бід зміцнюють кращі якості особистості, притаманні
їй і колись – порядність, почуття власної гідності, душевну чуйність, енергію. На
менш сильні характери, начебто Дулиттла-батька, бідність діє руйнівно. Хіггінс,
який в ході «експерименту» сприяв духовному звільненню Елізи, робив це
ненавмисно, він не в силах стати вище чисто егоїстичних міркувань. Душевна
черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює
бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси.