ГРОМАДІВСЬКИЙ

РУХ
Громaдівський рух ГРОМАДІВСЬКИЙ РУХ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.
◦ Наприкінці 50-х років XIX ст. Санкт-Петербург стає одним з найважливіших центрів українського національного
відродження. Тут проживала велика колонія українців. Завдяки матеріальній допомозі поміщиків-меценатів, батька і
сина Тарнавських та Г. Галагана було засновано друкарню. Тут вийшли друком твори П.Куліша, І.Котляревського,
Т.Шевченка тощо. У рр. протягом 22 місяців виходив громадсько-політичний журнал «Основа», у якому публікувалися
художні твори, праці з історії, етнографії українців, приділялася увага захисту української мови тощо. Журнал мав
великі труднощі та перешкоди з боку офіційних кіл, російських шовіністів. Незважаючи на скору самоліквідацію,
журнал «Основа» відіграв важливу роль у піднесенні національної свідомості українців Російської імперії.
Перший етап громадівського руху (кінець 50-
поч. 60-х років XIX ст.)
◦ Національно-духовне піднесення охопило й власне Україну. Найбільшу активність виявили студенти Київського
університету. У 1859 р. відбувалися студентські сходки, гострі дискусії. У 1860 р. 15 студентів створили «Українську
громаду», що ставила за мету працю на благо рідного краю та народу. Очолили її В.Антонович і Т.Рильський. Серед
програмних положень були: малоросійський народ - окрема нація; кожен свідомий українець повинен віддавати усі
свої сили для розвитку самосвідомості народу, дружити з братами-словянами. До «Української громади» почали
приставати патріотичні елементи на Правобережжі та Лівобережжі. Так, на рубежі х років почався масовий
громадський рух, названий «українофільством». Однією з течій було т.зв. «хлопоманство» (ідеолог і керівник -
В.Антонович). Хлопомани розмовляли тільки українською мовою, носили національний одяг, намагалися «ходити» у
народ і т.д. Зрештою, хлопомани приєдналися до громадівців, що діяли у містах. їхня діяльність носила культурно-
просвітницький характер: відкривали школи, бібліотеки, поширювали серед населення добутки українських
письменників.
◦ Активізація діяльності українських громад викликала тривогу серед місцевих реакціонерів і уряду. Поліція,
довідавшись про спроби народницької «Землі і волі» установити звязки з громадівцями, перейшла в наступ. У 1862 р.
були заарештовані активні громадівці, незважаючи на їхню спробу відмежуватися від революційного руху. У липні
1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв оприлюднив циркуляр, що заборонив видавати «украинским наречием»
педагогічну, церковну, наукову й ін. літературу.

◦ Винятки складали тільки художні твори. На посилення реакції вплинуло і невдале польське повстання рр. (в Україні
загалом масової підтримки це повстання не знайшло). Громадівський рух призупинився. Лише наприкінці 60-х рр.
громади відновлюються в Києві, Полтаві, Чернігові.
Другий етап громадівського руху (70-80 роки
XIX ст.)
◦ Діяльність була напівлегальною, займалися громадівці в основному науковою та видавничою роботою. Особливу
роль відігравала Київська громада. На початку 70-х років тут обєдналися кращі національні інтелектуальні сили:
композитор М. Лисенко, етнограф П. Чубинський, драматург М. Старицький та ін. У січні 1873 р. було створено
Історичне товариство Нестора- літописця (200 діючих членів і член-кореспондентів).
◦ За редакцією Чубинського було видано 7 томів праць «Етнографічно-статистичної експедиції до Південно- Західного
краю». Друкованим органом київської громади у рр. була газета «Киевский телеграф». У 70-х роках спостерігається
тенденція до політизації руху. Так, у 1873 р. Київська громада виступила зі своєю політичною програмою, основним
положенням якої була вимога федеративного ладу Росії з наданням широкої автономії Україні. Носієм політичних ідей
(в т.ч. ідеї громадівського соціалізму) серед громадівців був Михайло Драгоманов (з 1875 р. жив за кордоном).
◦ Відповіддю царату на пожвавлення українського руху (який сприйняли як прояв українського сепаратизму, а іноді й як
пропаганду соціалістичних ідей) став Емський указ 1876 р. Заборонялося друкувати літературу українською мовою,
ввозити її через кордон, заборонялося співати та грати на сцені українською мовою.
◦ У Західній Європі Драгомановим розгортається діяльність, повязана з журналом «Громада» (який виходив у Швейцарії
в рр. з доручення і на гроші громадівців). М. Драгоманов у журналі сформулював ідею федералізму як справедливого
суспільного устрою українського народу, ідеї європеїзму, культурництва (визвольна боротьба повинна вестися
виключно просвітницькими формами й методами) тощо. Драгоманов виступав не за незалежність України, а за
рівність і дружбу народів Росії. Він критикував громадівців, закликав їх перейти від етнографії і просвітництва до
широкої політичної боротьби за федерацію України в рамках Російської імперії. Старі громадівці не погодилися з цим
й припинили асигнування «Громади».
Третій етап громадівського руху (90-і роки)

◦ Наприкінці 80-х років серед молоді посилилося прагнення вивести українство на ширший шлях національного
розвитку й надати йому політичного звучання. Першою такою організацією стало «Братерство тарасівців» (1891 р.),
представниками якого були І. Липа, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, брати Міхновські. Найбільшого успіху вони
досягли у Харкові, де виникла «Молода громада» (20 осіб). Погляди тарасівців на майбутнє України викладені у
програмному документі «Кредо віри молодих українців» (1893 р.), написаному І.Липою у львівському журналі
«Правда«: ідея нерозривності всіх українських земель, вимоги широкої політичної автономії, необхідність вирішення
економічних проблем тощо. Діяльність тарасівців активізувала студентський громадський рух. Ще у 1895 р. у
Київському університеті виникає таємна «Українська студентська громада», у 1897 р. - у Полтаві та Харкові
(Д.Антонович, С.Петлюра та ін.).