Тема Українські землі

у складі Румунії.
Українські землі в складі Румунії
Під час польсько-української війни 1918-19
років, Румунія у листопаді 1919 р. захопила
землі Північної Буковини
У вересні 1919 р за Сен-Жерменським
договором Північна Буковина була
закріплена юридично за Румунією

У 1920 році країни Антанти підписали з

Румунією Бессарабський протокол, за
яким визнали приєднання Південної
Бессарабії до Румунії
Обставини входження українських
земель до складу Румунії

Сен –
“Бессарабський
Жерменський
протокол”
мирний договір

11 вересня 28 жовтня
1919 р. 1920 р.

До Румунії
Північна Буковина
відходили
передавалася до
Хотинський,
складу Румунії.
Акерманський,
Ізмаїльський
Формування території повіти колишньої
Румунії у ХХ ст. Бессарабської
губернії.
 Землі, які увійшли до складу Румунії:
Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та
Ізмаїльський повіти Бессарабії, а також Мармарощина
(Південна частина Закарпаття).
1919 р. – Сен-Жерменський договір: Буковина Румунія
1920 р. – Бессарабський протокол: Бессарабія Румунія
Політика Румунії щодо українських земель
(1921 – 1939 рр.)
Політика румунської влади щодо
українських земель
Соціально-економічне гноблення

корінні румунські землі анексовані українські

землі

Всебічна підтримка Всебічне гальмування та

соціального та стримування
економічного розвитку соціального та
економічного розвитку
 Промисловий розвиток українських
земель у складі Румунії
Умови розвитку національної промисловості

промислові мало місце найбільшу частку засилля

підприємства вивезення в економіці краю
іноземного
Північної промислового складали:
капіталу:
Буковини та устаткування французького
Бессарабії до та

оброблення шкур
залишалися центральних
промисловість

тканин, сукна
англійського,

варіння мила

виробництво
дрібними та регіонів харчова
а напередодні
напівкустар- країни. Другої
ними. світової війни
збереглися - німецького.
народні
ремесла.
 Економічне і соціальне становище
українського населення:
 Українські землі – джерело дешевої сировини й робочої сили;
 Розвиток сировинних галузей: лісова, деревообробна
промисловість Буковини, рибне господарство Бессарабії;
 Панування в промисловості дрібного кустарного виробництва з
ручною працею;
 Розвиток дрібної промисловості: обробка шкур, варіння мила,
виробництво тканини;
 Погіршення економічного становища в умовах світової
економічної кризи 1929-1933 рр.;
 Масове безробіття;
 1919 р. – аграрна реформа;
 Зниження попиту на с/г продукцію;
 Скорочення посівних площ;
 Колоніальна політика;
 Переселення румунських колоністів на Буковину;
 Уніфікація загарбаних земель;
 Ліквідація самоврядування громад.
 Аграрні реформи як засіб
колонізації українських земель

Аграрні реформи,
проведені у 1919 р.
на Буковині та у
1920 р. в Бессарабії,
нічого не змінили у
становищі
українського
селянства, оскільки
їх головною метою
було забезпечення
землею не
українських селян, а
румунських
поміщиків.

У бессарабському селі. 20-і рр.

 Сільськогосподарський розвиток
українських земель
Розвиток сільського господарства

Земельні Левова Селяни не Держава

реформи 1919 частка могли обклала
та 1920 років земель після використову- селянські
не ліквідували аграрної вати машини господарства
малоземелля реформи та агротехніку непосильним
та безземелля залишалася для обробітку и податками.
селян, за землі.
призвели до поміщиками
скорочення та церквою. Значною мірою як наслідок
посівних безземелля та малоземелля
площ. селянські господарства
розорювалися.
 В економічному розвитку Румунії і Польщі було багато спільного. Румунія у
міжвоєнний період являла собою відсталу аграрну країну із слаборозвинутою
промисловістю. Після першої світової війни майже 72% населення Румунії були
зайняті в сільському господарстві. Практично майже чверть сільського
населення країни були надлишковими з точку зору продуктивності в аграрному
секторі.
Аграрна політика королівського уряду враховувала конкретні соціально-
економічні умови різних українських земель. Так, у Бессарабії поміщицька земля
була поділена між селянами: Не наважуючись відразу відібрати у селян цю
землю, румунська влада встановила високі викупні платежі. Це привело до того,
що селянам було невигідно користуватися землею і тому не менше половини
поміщицьких земель було повернутої колишнім власникам.
На Буковині у власність українських селян перейшло тільки 6% поміщицьких
земель. Середній розмір ділянки, яку одержували селяни під час аграрної
реформи, не перевищував двох третин гектара. Частка карликових господарств,
що ледве могли прогодувати своїх власників, становила близько 60 відсотків.
Для румунських колоністів аграрна реформа створила сприятливі умови. В
руках поміщиків і церкви опинилося більше половини оброблюваних земель і
майже всі лісові масиви. За землі, які підлягали парцеляції, власники
одержували державну компенсацію.

Чому аграрна реформа в Румунії не сприяла

розвиткові сільського господарства і всієї економіки
країни?
 Карликові господарства унеможливлювали впровадження техніки,
інтенсивного сільськогосподарського виробництва. А оскільки землеробство
становило основу господарського життя країни, то і всієї економіки в цілому.
Крім того, доцільно нагадати, що ціни на сільськогосподарську продукцію у
міжвоєнний період постійно падали. Особливо це було відчутно під час великої
депресії 1929-1933 рр. Звузилися можливості заробляти гроші за океаном через
обмеження на еміграцію населення з Центральної Європи. В результаті посівні
площі основних сільськогосподарських культур істотно скоротилися.
Високі податки, несприятливі ринкові умови приводили до розорення
селянських господарств. Місцева ж промисловість була надто незначною, щоб
забезпечити місцем праці надлишкову робочу силу села. Підкреслюється, що
промислові підприємства Північної Буковини і Бессарабії залишалися, як і
раніше, дрібними, напівкустарними. Румунська адміністрація не тільки не
розвивала новоприєднані території, а навпаки, нерідко вивозила промислове
устаткування в центральні регіони Румунії, як це було з обладнанням
Ізмаїльського і Ренійського портів, устаткуванням Акерманських трамвайних
майстерень і прядильної фабрики.
В умовах економічної кризи, що почалася в Румунії ще в 1928 р., кількість
промислових підприємств Північної Буковини скоротилася майже наполовину.
Робітники одержували зарплату у половинному розмірі, становище безробітних
було ще гіршим. Становище західноукраїнських земель у складі Румунії і
Польщі загалом відбивало особливості соціально-економічного життя панівних
націй і мало багато спільното.
 Політика румунської влади щодо
українських земель
Соціальне становище
населення

 жорстка експлуатація при низькій

заробітній платі та відсутності
безпеки праці;
 низький життєвий рівень;
 високий рівень безробіття;
 майже повна відсутність
медичного обслуговування, через
це висока захворюваність та
Поштова картка з видом на
смертність населення;
бессарабське поселення.
Перша половина 30-х рр.  витіснення українців та
збільшення питомої ваги румунів у
всіх сферах виробництва.
 Політика румунського уряду
Заходи Зміст Результат
Адміністратив Ліквідація самоврядування Українські землі розглядались як румунські
на реформа українських громад й заміна провінції
Закон румунською адміністрацією Українців стали називати «громадянами
«Про румунів, Закриття українських шкіл, румунського походження, що забули рідну
що забули заборона вживання української мову». Румунізовано населені
рідну мови в офіційних установах. пункти, прізвища. 155 українських шкіл
мову» — 1924 р. Сувора цензура 1927 р. — перетворені на румунські. Повне знищення
припинено викладання української українського національного життя. Закриття
мови як предмета найбільшої української газети «Буковина».
Працював один український театр. У
Бессарабії не було ні української преси, ні
товариств. Українську церкву перейменовано
в Румунську православну церкву. Автономну
Буковинську митрополію підпорядковано
румунському патріархові
Економічні Українські землі — джерело Низький рівень економіки. Дрібне кустарне
заходи сировини і дешевої робочої сили виробництво,
ручна праця
Аграрне Встановлення високих викупних Малоземелля і безземелля селян. Колонізація
реформування платежів на земельні володіння українських
1921 р. для селян. земель. Для колоністів — 0,5 га під садибу, 1 га
Розмір ділянки не перевищував пасовищ, 4,5 га ріллі. Селяни за викуп
2/3 гектара. отримували землю (Буковина).
На Буковині — обмеження Татарбунарське повстання — 1924 р.
поміщицьких володінь до 250 га
 Щодо питання воєнного стану
на українських землях
“Жандарм – фактичний
господар села. Жандарм
може арештувати
селянина прямо у полі,
побити його, кинути у
темницю. До цього краю
можна вжити вислів
Герцена і сказати, що у
ньому кожен жандарм –
некоронований король, а
король – коронований
жандарм”.

Зі статті у французькій
газеті “L’Umanite”.
Березень 1932 р.
Перевірка бессарабського селянина
нарядом жандармерії. Початок 30-х рр.
 Наслідки Румунської політики
• Поширення серед українців націоналістичних та комуністичних ідей
• Північна Буковина надавала перевагу націоналістичним ідеям. Тут
поширила свої перші осередки ОУН. Через переслідування румунської
влади вона вимушена була перейти в підпілля.
• Південна Бессарабія була більш сприйнятливою до комуністичних ідей
У 1924 році там спалахнуло Татарбунарське повстання, яке жорстко
придушили
Денаціоналізація – політика, спрямована на
позбавлення народу власної культури і
національного самоусвідомлення.

Румунізація – процес насадження румунської

мови та культури етнічним українцям, які
перебували у складі Румунії у період між
двома світовими війнами, з метою асиміляції.
 Головні риси румунського правління.
Точка зору влади

“У Північній Буковині проживають

аж ніяк не українці, а
слов'янізовані румуни”.

“Не буде перебільшенням, якщо

скажемо: гуцули у даний момент
– у стадії вимирання”.

“Царський батіг був поганий, та у

порівнянні з румунським
гнітом, він був іграшкою”.
А.Вайда-Воєвод,
премєр-міністр Румунії
1919-1920, 1932-1933 рр.
Александру Вайда-Воєвод
Татарбунарське повстання
(16 – 25 вересня 1924 р.)
Політика Румунії щодо українських земель
(1921 – 1939 рр.)
 Українська національна партія
(УНП, 1927 - 1938)

Мета:
Лідер: В.Залозецький
захист інтересів
українського
населення;
Тактика: “органічна робота”,
захист від компроміс з існуючим
румунізації; режимом

створення Соборної
України; • Соціальна база:
інтелігенція, селянство
легальна діяльність.
 Комуністична партія Буковини
(1918 – 1926, крайова організація КПР)

Мета:
Лідери: С.Канюк,
В.Гаврилюк, Ф.Стасюк

ссвітова революція;

Соціальна база:
радикальні соціальні робітники, найбідніше селянство,
перетворення; інтелігенція

побудова комунізму; Методи боротьби: нелегальні, збройні

повстання
приєднання до УСРР.
 Партія українських
працюючих Румунії “Визволення”
(1929-1934)
Мета:
одержавлення економіки; Соціальна база:
робітники, селянство, інтелігенція,
молодь

аграрні перетворення;

Методи боротьби: легальні,

захист соціальних прав робітників
приєднання до радянської
України;

побудова комунізму.
 Радикальна націоналістична організація (середина
30-х рр.)
Мета: Лідери:
О.Зибачинський,
І.Григорович,
• Об'єднання українських земель у Д.Квітковський.
Соборну Українську Державу

Ідейне підґрунтя:
Інтегральний націоналізм
Відомі організації:
Соціальна база: радикальна молодь “Мазепа”, “Залізняк”
Політика Румунії щодо українських земель
(1921 – 1939 рр.)