Тема:

Загальні напрями
реструктуризації промисловості
України

Та зрушення в територіальній і
галузевій структурах
Підготувала
студентка курсу
Оф21
Гурідова Софія
 Реструктуризація
– широке поняття, що означає
зміну форми власності, способів
фінансування і керування активами
підприємства
Найбільш ефективні
напрями здійснення
реструктуризації:
 1. Реструктуризація управління підприємством —

спрямована на перетворення організаційної структури управління

шляхом раціоналізації розподілу функцій і завдань на різних
рівнях між службами та посадовими особами, виходячи з
напрямів перетворень; вдосконалення технології виконання
управлінських робіт по досягненню кінцевих цілей діяльності
підприємства; виключення дублювання і паралелізму в роботі
структурних підрозділів і окремих працівників; надання
управлінській праці характеру підприємницької діяльності;
скорочення числа рівнів в організаційній структурі;
децентралізації управління за рахунок делегування повноважень
щодо прийняття управлінських рішень і відповідно
відповідальності за їх ефективність на більш низькому рівні
управління.
 2. Реструктуризація фінансів —

поліпшення фінансового становища підприємства за рахунок

збільшення надходження грошових коштів; зниження платежів;
перенесення частини надходжень на більш ранні або більш
пізні терміни. Серед методів реструктуризації фінансів
виділяють методи, орієнтовані на активи і на пасиви.
Реструктуризація активів передбачає їх продаж, здачу в
оренду, поліпшення роботи підприємства за рахунок
інвестицій у виробничі фонди та технічної реструктуризації,
зміна структури капіталу і передбачає участь кредиторів,
акціонерів, зміна розміру й умов отримання позикових коштів і
власного капіталу, перегляд готівкових боргів.
Реструктуризація пасивів передбачає зменшення боргів за
рахунок конвертації боргу в акціонерному капіталі в гібридні
форми або борг.
 3. Організаційно-правова реструктуризація —

це зміна виробничої структури

(просторова форма організації виробничого процесу, яка
включає склад і розміри виробничих підрозділів підприємства,
форми їх взаємозв'язків між собою, співвідношення підрозділів
за потужністю (пропускною спроможністю устаткування) та
чисельністю працівників)

Та зміна правового статусу підприємств.

(зміна статусу “державний” на статус “приватний” і навпаки,
з “національний” на “іноземний” і навпаки)
 Основні завдання
реструктуризації промисловості

Підвищення рентабельності Зміна структури промислового

виробництва та фінансової виробництва у напрямі
стійкості підприємств збільшення частки підприємств
з глибокої переробки сировини

Збільшення частки наукоємної

продукції Залучення інвестицій для
оновлення виробничих фондів
Збільшення обсягів та технологічного оновлення
виробництва виробництва
конкурентоспроможної
продукції Подальший розвиток
зовнішньоекономічної
Підвищення ефективності діяльності зі збільшенням
використання всіх видів експорту продукції обробних
ресурсів виробництв
 Зрушення –
помітна зміна в чому-небудь у кращий
бік; помітний рух уперед, успіх.
У перехідний період соціально-економічного розвитку національної
економіки України структурні галузеві зрушення проявляються
Такі зрушення слід розглядати як
найбільш чітко.
трансформаційні,
оскільки вони полягають у формуванні не тільки видозміненої
галузевої структури національної економіки та економіки її регіонів, а
й у виникненні нових інститутів та інституцій, тобто формуванні
видозміненого інституційного середовища.

Трансформаційні галузеві зрушення, як зміни у галузевій структурі

господарства регіону, по-перше, напряму пов’язані з періодичністю
протікання галузевих циклів, їх глибиною та масштабністю, по-
друге, зі змінами у відповідній функціональній структурі та у
структурі за формами власності, що найбільш чітко проявлялись у
різні періоди приватизаційного процесу в Україні, зокрема при
здійсненні масової приватизації та у період стрімкого масового
розвитку малої роздрібної торгівлі та згодом торговельних мереж.
Структурні галузеві зрушення – це «зміна ролі
окремих традиційних галузей економіки, яка сполучена з
виникненням нових і вростанням у ринкове середовище таких
інститутів, як приватна та акціонерна форми власності, мале
підприємництво, іноземний та спільний бізнес, корпоративні
структури. Будь-яка зміна позиції галузі відповідно може
сприйматися як зміна відносної ролі й значущості цього інституту,
тим самим характеризуючи спрямованість трансформації всієї
інституційної структури суспільства». Це приводить до формування
нового розуміння структурних зрушень в економіці країни та її
регіонів, а саме сприйняття їх як структурно-інституційних.

Структурні зрушення є необхідним поштовхом для перебудови та

оновлення галузевої структури господарства регіону, що призведе до
виникнення позитивних економічних ефектів. Тому структурні
зрушення, що відбуваються на галузевому рівні, безпосередньо
пов’язують з процесами структурної перебудови економіки України
загалом
За 70 років більшовицького панування в Україні склалися державні
форми господарювання і власності. Вони породжували хронічний
товарний дефіцит, деформацію ринкових відносин, низьку активність
людей, пасивність до ефективної діяльності, розвитку підприємництва
та цивілізованої конкуренції. 95 відсотків підприємств України були
підпорядковані Москві.

Становище погіршилось і у зв’язку з значними диспропорціями між

видобувними та обробними галузями. Наприклад частка
машинобудування і металообробки впала з 26,4% у 1991р. до 15,4 у
1997р., а легкої промисловості за цей час - з 12,3 до 1,7%. Дуже
незадовільне співвідношення між сировинними та продуктивними
статтями експорту, між морально застарілим та наукомістким
високотехнічним виробництвами.
Також зараз вбачає одну з основних проблем скрутного становища
промисловості у відсутності обігових коштів. А це в свою чергу
спричиняє низький рівень забезпеченості сировиною підприємств,
матеріалами та необхідними комплектуючими і робить єдино можливою
формою економічних відносин бартер. За останні чотири роки його
обсяги подвоїлися. Все це значною мірою впливає на ефективність
функціонування промислового комплексу.
Загалом досвід України свідчить, що не проведення реструктуризації
колишніх державних підприємств, відсутність майнової відповідальності
за виконання договірних зобов’язань, непослідовність у розв’язанні
бюджетних проблем призводять до таких наслідків:
зростання заборгованості бюджету та підприємств із заробітної платні та
соціальних виплат;
зацікавленість підприємств у збільшенні заборгованості з податків і
обов’язкових платежів до бюджету, оскільки існують реальні підстави
сподіватися на майбутні взаємозаліки, списання боргів,
реструктуризацію;
зацікавленість керівників підприємств у зростанні бартеру та взаємних
неплатежів
зацікавленість підприємств у дедалі більшому поширенні бартерних схем
на бюджетну сферу;
втрата державного контролю за ефективністю та напрямами
використання бюджетних коштів.
Отже відсутність реальних структурних реформ на підприємствах
України спричиняє зростання і прямих бюджетних витрат, і
різноманітних форм прихованих субсидій. Дія таких обставин створю
загрозу для життєдайності бюджету країни і означає повернення до
соціалістичної системи суб’єктивного перерозподілу доходів ефективних
підприємств на користь неефективних, а за умов втрати державного
контролю за функціонуванням підприємств і відсутності інститутів
ринкового контролю - на користь окремих осіб.
Текстильна промисловість України має з погляду
конкуренції три переваги:

відносно великі основні фонди деяких комбінатів, які ще наприкінці

80-х початку 90-х років за допомогою Міністерства легкої
промисловості було оснащено сучасним обладнанням;
близькість до західноєвропейських ринків (3-4 дні транспортування
вантажним автомобілем);
відносно низький рівень заробітної платні (близько 100 доларів США
за місяць) при високій кваліфікації зайнятих.
У більшості з 260 підприємств у процесі розукрупнення досягнуто
більший прогрес, ніж у важкій промисловості. Невелика
капіталоємність галузі полегшує модернізацію обладнання. В
середньостроковій перспективі текстильна промисловість завдяки
спеціалізації та поліпшенню має необхідний потенціал для
збільшення виробництва та перетворення на зростаючу галузь. Цей
процес був би значно поліпшений, якби з боку Європейського Союзу
було зроблено зустрічні кроки у вигляді збільшення критичних
імпортних квот. Варто було б спростити експортне регулювання та
послабити монопольні позиції.
Кольорова металургія

Кольорова металургія розвинена в Україні відносно слабо. Сировинна

база дуже мала.

Основні фонди кольорової металургії потребують відновлення. До

головних напрямків запланованої промислової політики уряду
України у цій галузі належить розбудова алюмінієвої промисловості
та розвиток виробництва титану. Через відсутність сировинної бази,
великих витрат електроенергії у галузі та надлишкових потужностей
для виробництва алюмінію на світовому ринку рентабельність
великих інвестицій в алюмінієву промисловість викликає сумніви.
Від фінансування цих проектів за рахунок бюджетних коштів слід
відмовитися.
Сталеплавильна промисловість

До 1991р. сталеплавильна промисловість постачала свою продукцію

переважно оборонним підприємствам та підприємствам важкого
машинобудування; виробництво споживчих товарів (жерсть, консервна
тара) мало другорядне значення. Тому спад промисловості (з 51
млн. тонн у 1991р. до приблизно 25 млн. тонн у 1996р.) був
значною мірою неминучим.
Однак Україна має добрі передумови для існування потужної
сталеплавильної промисловості: власні родовища залізної руди і
коксового вугілля, місця інтегрованого виробництва сталі з
гарантованим водопостачанням, великі запаси металобрухту, а також
кваліфіковані інженери та робітники. В 1995р. експорт сталі склав
лише 35% загального обсягу Українського експорту.
Рамкові умови для реструктуризації було поліпшено завдяки
проведення дерегуляції (мається на увазі, зокрема вільне
ціноутворення, полегшення технічних змін завдяки зупинці
нерентабельних установок, прискорення корпоратизації суміжних
стадій виробництва, скасування обмежень на торгівлю
металобрухтом).
Хімічна промисловість

Основні фонди хімічної промисловості дуже зношені. Центральною

проблемою галузі є відсутність замкнутих виробничих циклів.
Внаслідок цього виникають великі витрати на транспортування і
трансакції, які зменшують конкурентоспроможність кінцевої продукції.
Галузь відзначається високими витратами матеріалів та енергії.
Майже всю сировину необхідно імпортувати.

Тут також слід відмовитися від проведення вертикальної промислової

політики та прямого державного втручання.
Галузі промисловості Найбільші центри Регіон

Машинобудування і Харків, Дніпропетровськ, Донецький, Придніпровський та

Запоріжжя, Донецьк, Луганськ Північно-Східний
металообробка
Паливна Нікополь, Марганець, Павлоград, Донецький, Придніпровський
Макіївка, Горлівка, Маріуполь,
Краматорск

Електроенергетика Миколаїв, Одесса, Київ, Черкаси, Причорноморський, Центральний,

Харків, Львів Донецько- Дніпровський

Чорна металургія Кривій Ріг, Запоріжжя, Азов, Центральний, Придніпровський,

Донецьк, Макіївка Донецький

Кольорова металургія Високопілля, Сміла, Єлачинцьк, Центральний, Придніпровський,

Запоріжжя, Свердловськ, Миколаїв, Причорноморський, Донецько-
Артемівськ Луганська

Промисловість будівельних Київ, Харків, Одесса, Причорноморський,

Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Придніпрівський, Пн.-Сх.,
матеріалів Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь Столичний, Донецький

Лісова, деревообробна, Чернівці, Івано-Франківськ, Київ, Карпатський, Столичний, Північно-

Львів Західний
целюлозно-паперова
Хімічна і нафтохімічна Артемівськ, Слов'янськ, Одеси, Придніпров'я, Донецький,
Херсон, Бердянськ, Кременчук, Прикарпатский
Лисичанськ, Запоріжжя, Вінниці,

Легка Київ, Полтава, Одесса, Харків, Причорноморський, Пн.-Сх.,

Львів, Миколаїв Столичний

Харчова Вінниця, Київ, Хмельницьк, Одесса, Подільський, Придніпровський,