УМОВИВІД

Івасюк Ольга
Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень
виводиться нове судження, котре містить у собі нове знання.

1)Будь‐яка планета є космічний об'єкт. Отже, деякі космічні об'єкти – планети.

2) Будь‐яка книга є джерелом інформації. Будь‐який підручник – книга. Отже, будь‐який підручник
є джерелом інформації.

Наведені приклади досить наочно показують, що умовивід як форма мислення, продукує із одного
судження або із двох і більше суджень нове судження. За складом умовивід має вихідне знання та
вивідне знання.
Вихідним називають знання, із якого за правилами та зако‐ нами логіки отримують нове знання.
Вивідним називають знання, отримане із вихідного знання, згідно із правилами та законами логіки.
У наших прикладах усі судження над горизонтальною лінією являють вихідне знання, а під лінією
– вивідне знання.
Структура умовиводу складається із засновків та висновку.
Засновком називають судження, що містить вихідне знання.
Висновком називають судження, що містить вивідне знання.

Процес отримання висновку в умовиводі регламентується певними правилами та законами логіки.

Це зумовлює той факт, що процедура отримання висновку в умовиводі має закономірний характер.
Звідси, якщо поняття оцінюється як адекватне або не ‐ адекватне, судження – як істинне або хибне,
то умовивід – як правильний або неправильний.
У традиційній логіці всю множину умовиводів поділяють на:
-дедуктивні;
- індуктивні
Дедуктивним умовиводом називають такий умовивід, в якому процес міркування спрямований
від загального до одиничного, або часткового.

Індуктивним умовиводом називають такий умовивід, в якому процес міркування прямує від
одиничного до загального
У дедуктивному умовиводі думка рухається від загального до окремого, одиничного, тому
дедукцію визначають звичайно як умовивід від загального до часткового.
Дедукція є логічним засобом пізнання конкретного, одиничного на основі знання загального.
Вона збагачує наше знання одиничного, дає змогу розглядати окреме з точки зору загальної
закономірності, пояснити конкретне, керуючись загальним правилом. Щоб дійти дедуктивного
висновку, необхідно мати подвійне знання, засновки:
1) засновок, що має загальне положення або правило, під яке підводиться частковий випадок
2) засновок, у якому ідеться про той окремий предмет або частковий випадок, який підводиться
під загальне положення.
Загальні положення звичайно є готовими, заздалегідь відомими. До них відносяться закони
науки, аксіоми, наукові положення, принципи й інші судження, в котрих міститься знання
загального.
У юридичній практиці як загальні положення виступають норми права (статті кодексів та інших
законодавчих актів), положення правових наук, керівні вказівки органів суду, прокуратури та ін.
Індукцією називається умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться
висновок про всі предмети класу, про клас у цілому. Індукція — це умовивід від часткового до
загального.
Термін "індукція" походить під латинського слова inductio, що означає "наведення".
Індукція, як і будь-який умовивід, складається із засновків і висновку.
Засновки в індукції — це судження про окремі факти, одиничні предмети або групи предметів і
явищ.
Висновок — судження про клас предметів або явищ у цілому.

Будується індуктивний умовивід так :

Індукція, як і дедукція, є умовиводом опосередкованим, висновок робиться не з одного, а з
кількох засновків.
Якщо в дедуктивному умовиводі кількість засновників чітко визначено (силогізм, наприклад,
складається тільки з двох засновків), то в індуктивному умовиводі кількість засновків може бути
найрізноманітніша, більшою чи меншою, залежно від того, скільки вивчено окремих фактів,
одиничних предметів або явищ.
Індукція й дедукція відрізняються спрямованістю думки.
Безпосередні умовиводи — це дедуктивні умовиводи, які виводять з одного засновку. До них належать
перетворення, обернення, протиставлення предикатові та умовивід за «логічним квадратом».
Перетворення — вид безпосереднього умовиводу, в якому змінюється якість засновків без зміни їх
кількості.
Перетворення будуються:
1) шляхом подвійного заперечення, яке ставиться перед зв'язкою і перед предикатом (S є Р ® S не є не-Р);
2) шляхом перенесення заперечення з предиката до зв'язки (S є не-Р ® S не є Р).
Приклад перетворення:
Деякі держави є федераціями. ($S – Р)
Деякі держави не є нефедераціями. ($S~? P)
Умовивід аналізується на двох рівнях: синтаксичному та семантичному. З погляду синтаксису
умовивід являє собою правило висновку. Правилом висновку є припис, що дозволяє із суджень
однієї логічної структури як засновків отримувати судження певної логічної структури як
висновок. Кожне правило репрезентує нескінченну множину умовиводів різноманітних за змістом,
але єдиної синтаксичної структури.
Наприклад,
Правила висновку логіки суджень поділяються на:
-основні;
-похідні.
У свою чергу, основні та похідні правила поділяються на:
-прямі;
-непрямі.
Основними називаються правила, які змістовно очевидні та дозволяють відрізнити правильно побудовані
міркування від неправильно побудованих міркувань.
Похідними називають правила, які виводяться із основних і сприяють скороченню процесу висновку.
Прямими називають правила, які вказують на безпосереднє виведення висновку із засновків.
Непрямими називають правила, які дають можливість стверджувати правомірність деяких висновків на
основі визнання правомірності інших висновків.