«РОЗЛАДИ ОСОБИСТОСТІ ТА

ПАТОХАРАКТЕРОЛОГІЧНИЙ
РОЗВИТОК. ПОРУШЕННЯ
ПСИХОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ»

Виконала
Студентка 471М групи
Дьяченко Галина
 ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

• 1. Психіатрія. Підручник під ред. проф. О.К.Напреєнко. – Київ, 2001.

• 2. Психіатрія. Підручник под ред. проф. Е.Н.Жарикова. –2000.
• 3. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – К.: “Здоров’я”, 1994.
 ПСИХОПАТІЇ
• До розладів особистості відносять стійкі аномалії характеру, що проявляються дисгармонією
емоційної та вольової сфери та переважно афективним мисленням, які перешкоджають соціальній
адаптації.
• Для визначення цього стану В.М. Бехтерев ще у 1886 р. запропонував термін "психопатія".
• Видатний московський психіатр П.Б. Ганнушкін зазначав, що "Психопатія — це аномалія
характеру, яка визначає психічний вигляд, накладаючи відбиток на весь душевний склад, протягом
життя не піддається скільки-небудь різким змінам та заважає пристосовуватися до навколишнього
середовища».
• Поширеність: виявлення справжньої поширеності психопатії істотно утруднено, оскільки
більшість психопатичних особистостей не потрапляють у поле зору психіатрів. Разом із тим,
наведені у літературі дані про поширеність психопатій серед населення відрізняються широким
діапазоном показників. У цілому, дані різних авторів свідчать про те, що серед населення і серед
хворих, які перебувають на лікуванні у психіатричних клініках та на диспансерному обліку,
психопатичні особистості становлять близько 5 % серед чоловіків. Серед жінок психопатії
спостерігаються у 2—3 рази рідше.
 ЕТІОЛОГІЯ І ПАТОГЕНЕЗ
• Формування розладів особистості зумовлене сукупністю причин. Основний внесок (до 60 %
аномальних особистостей) у це формування здійснює конституціональногенетичний
фактор. Відомо, що аномальні риси особистості успадковуються за рецесивним типом,
передбачається, що від матері до сина й від батька до дочки. Це так звані "ядерні" або
"конституціональні" психопатії. Причиною "крайових" психопатій є фактори навколишнього
середовища: виховання в аномальній родині, наявність хронічної психотравмувальної ситуації,
особливо якщо ця ситуація адресується акцентуації характеру — місцю найменшого опору.
Органічні психопатії свідчать про етіологічну роль органічної церебральної дисфункції, що
виникла внаслідок поєднаного впливу перинатальної, ранньої постнатальної патології та
несприятливих факторів навколишнього середовища.
• Патогенез психопатій складний і дотепер недостатньо вивчений. Однак відомо, що певну роль
в етіології і патогенезі розладів особистості відіграють біохімічні процеси. Деякі автори
пов'язують наявність імпульсивності з підвищеним рівнем статевих гормонів і зниженням
окремих метаболітів серотоніну, а підвищений рівень моноаміноксидази сироватки крові — із
загальним зниженням рівня соціальної активності хворих
 КЛАСИФІКАЦІЯ КЛІНІЧНИХ
ПРОЯВІВ

• В основу діагностичних критеріїв психопатії були покладені ознаки О.В.

Кербікова:
• 1) тотальність патологічних рис характеру: вони проявляються скрізь — вдома та на
роботі, у праці й на відпочинку, в умовах звичайних і емоційних стресів;
• 2) стабільність патологічних рис характеру: вони зберігаються протягом усього життя,
хоча вперше виявляються у різному віці, найчастіше в підлітковому, іноді з дитинства,
рідше в період дорослішання;
• 3) соціальна дезадаптація є наслідком саме патологічних рис характеру, а не зумовлена
несприятливим середовищем
 У МКХ-10 ВИДІЛЕНІ ПЕВНІ ТИПИ ПСИХОПАТІЙ:
• Емоційно-нестійкий розлад особистості (емоційно-лабільний тип психопатії, експлозивна,
збудлива, епілептоїдна психопатії) включає збірну групу із різними порушеннями емоційної
та ефекторновольової сфери.
• Експлозивна (афективно-лабільна) психопатія характеризується вираженими афективними
реакціями, підвищеною дратівливістю з будь-якого, навіть самого незначного приводу,
вибуховістю. Психопатичні особистості цього типу нетерплячі, не переносять заперечень, зовсім
не враховують бажань й інтересів оточуючих. У житті це непоступливі, тверді, нездатні до
тривалої цілеспрямованої діяльності люди.
• Епілептоїдна психопатія характеризується нападоподібними епізодами втрати контролю над
поведінкою, схильністю до нестримних афективних спалахів з агресією та автоагресією. Іноді
епізоду може передувати аура, потім протягом декількох хвилин виникає стан дисфорії —
тужливо-злісного настрою, під час якого хворі шукають, яким чином зірвати свою злість. Такі
хворі, як правило, мають значну фізичну силу, здатні наносити тяжкі тілесні ушкодження. Вони
жорстокі, злопам'ятні, уразливі, знущаються зі слабких, нездатних постояти за себе. Нерідко
вчиняють необдумані й навіть небезпечні дії. Особистості з цією формою психопатії дріб'язкові,
прямолінійні, уперті, схильні до «боротьби за справедливість», відстоюючи при цьому свої
егоїстичні інтереси.
• Істеричний розлад особистості (істерична психопатія) спостерігається з дитинства, частіше —
у жінок. Характер відрізняється демонстративністю, театральністю поведінки, зайвою,
недоречною емоційністю. Міміка, жести, одяг, зачіска — усе спрямовано на те, щоб
привернути до себе увагу. Хворі легко піддаються навіюванню, їхні почуття поверхневі й
нестійкі, швидко відмовляються від своїх намірів, особливо, якщо це не обіцяє негайної слави
й захоплення з боку оточуючих. Вони конфліктні в колективі й родині. Основною рисою цього
розладу є постійне бажання привернути до себе увагу оточуючих, бути в центрі уваги, щоб
про них говорили, ними захоплювалися. Для досягнення цієї мети у хворого всі засоби гарні,
вони навіть вдаються до обмовлянь, шукають аудиторію, імітують суїцидальні спроби,
волають до співчуття, жалю. Сугестивність, насправді, досить вибіркова: навіяти можна лише
те, що не суперечить егоїстичним інтересам. Вони намагаються підкреслити свою
обдарованість, претендують на високі домагання. У несприятливій соціальній ситуації у них
легко можуть виникнути істеричні реакції.
• Дисоціальний розлад особистості (психопатія нестійкого типу, антисоціальний розлад
особистості). Основною властивістю цього типу є слабкість вищих форм вольової діяльності,
беззахисність перед зовнішніми впливами, сугестивність, мінливість, що поєднується з
нездатністю до цілеспрямованої діяльності. Вони безвідповідальні, ігнорують соціальні норми,
правила й обов'язки. Швидко, часто й без коливань міняють рішення, місце роботи, проживання,
нездатні підтримувати стійкі стосунки з іншими, живуть одним днем, не замислюються про
майбутнє; легко афектують, іноді з жорстокістю; при цьому почуття провини відсутні; вони не
вміють користуватися минулим досвідом. Постійно дратівливі, схильні у всьому звинувачувати
інших і скаржитися на невдачі. Головною рисою психопатичних особистостей цього типу є
душевна нестійкість, слабохарактерність, слабовільність, постійне бажання легких розваг. Вони
безладні, неохайні, ледачі, ігнорують шкільні й батьківські вимоги. З підліткового віку легко
приєднуються до асоціальних компаній, починають уживати алкоголь, наркотики. Вони не здатні
прив'язуватися до близьких та друзів, перейматися їхніми переживаннями, намагаються втекти від
будь-яких труднощів і неприємностей. До свого майбутнього байдужі — живуть сьогоденням,
ведуть легковажний спосіб життя з безладними сексуальними зв'язками, грою в карти, пияцтвом,
безглуздою витратою грошей, вступають у конфлікт із законом, але при цьому боязливі й
слабовільні. Пагубною виявляється ситуація бездоглядності, відсутності суворого контролю.
Можуть поповнювати ряди алкоголіків, наркоманів, кримінальних елементів.
• Ананкастний (обсесивно-компульсивний) розлад особистості (психастенічна психопатія).
Основною рисою розладу є тривожна недовірливість, що поєднується з нерішучістю, постійними
сумнівами. Патологічні риси спостерігаються з дитячого віку: вони сором'язливі, вразливі, боязкі,
невпевнені в собі, схильні до тривожних побоювань. Такі діти бояться запізнитися в школу,
одержати погану оцінку, зустріти несхвалення з боку оточуючих. Потреба повторно перевіряти
зроблене чергується із крайньою заклопотаністю відносно деталей у дріб'язкових речах. Стаючи
керівниками, вимагають підпорядкування від оточуючих, у відношенні з якими ригідні, не здатні
йти на компроміси, нетерпимі до всього, що, на їхню думку, може порушити звичний уклад життя.
Вони сумлінні та скрупульозні, педантичні й уперті, абсолютно позбавлені почуття гумору як
важливого адаптивного механізму й звичайно серйозні. Поруч із тривожністю й побоюваннями
неприємностей мають віру в добрі й погані прикмети, заклинання, ритуали. Патологічні риси
дозволяють психастенічним особистостям створювати родини, тривалий час утримуватися на
роботі, але коло друзів у них вузьке. За умов правильного способу життя їм вдається подолати свої
сумніви, але найменші зміни спричинюють тривогу, занепокоєння, починають пов'язувати
обставини з картиною всіляких негараздів. Вони патологічно педантичні, намагаються
передбачити кожну дрібницю, попередити застуду або інше соматичне захворювання, уникнути
перевтоми.
• Тривожний ("уникаючий") розлад особистості (сенситивна психопатія).

• Основні риси цього розладу особистості — вразливість і почуття власної

неповноцінності. Постійне бажання сподобатися й бути прийнятим іншими
супроводжуються почуттям внутрішнього напруження й тривоги. Невпевнені, вони бачать у
собі багато недоліків, побоюються бути осміяними й підданими критиці. Коло особистих
прихильностей у цих людей досить обмежене і, як правило, складається з тих, до кого вони
звикли й довіряють. Будь-яке відхилення в поведінці оточуючих сприймається як принизливе.
Страх бути недооціненим породжує своєрідний паттерн поведінки: неприродність і
непевність, скутість у рухах, зайва скромність, пробачний тон. У професійних питаннях
ніколи не досягають кар'єрних висот, навпаки, намагаються бути непоміченими, завжди
готовими прислужитися.
• Шизоїдний розлад особистості (шизоїдна психопатія). Основна особистісна риса —
замкнутість, відхід у себе (аутизм), нетовариськість, емоційна холодність і сухість стосовно
близьких. Риси шизоїдної психопатії розвиваються у дитячому віці. Такі діти віддають
перевагу відстороненим тихим заняттям, а не гучному дитячому колективу, їх не тягне до
однолітків, до рідних та близьких не проявляють емоційної прихильності. Прискорення
розумового розвитку таких дітей поєднується із відставанням у руховій сфері: моторика
шизоїдів недостатньо пластична, неприродна. Міміка позбавлена жвавості, голос мало
модульований, рухи обмежені, кутасті, чопорні. Вони часто живуть своїми незвичайними
інтересами й захопленнями, які заповнюють внутрішній світ, майже завжди закритий для
інших. Шизоїди — люди крайніх почуттів: зовнішня емоційна стриманість виглядає як
холодність, але внутрішні переживання при цьому можуть бути сильними. Захоплення
найчастіше своєрідні, іноді вигадливі. Характерний зовнішній вигляд шизоїда: або
підкреслена недбалість, або вишуканість, аристократичність в одязі. На спроби критики або
корекції їхньої неправильної поведінки або не реагують, або із презирством їх відкидають.
 Залежний розлад особистості - астенічна психопатія. Характерними ознаками такого виду
психопатії є неможливість витримати повсякденні фізичні й психічні навантаження, підвищена
виснажуваність, безпорадність перед труднощами, низька самооцінка, непевність у собі, боязкість,
тривожність, сором'язливість. Себе вони оцінюють безпомічними. Психопатичним особистостям
цього типу властива загальна "нервова слабкість", надмірна чутливість і вразливість. Внутрішній
світ астенічного психопата визначається складним комплексом переживань, серед яких превалюють
свідомість власної неспроможності, слабохарактерність, малодушність. Вони тривожні, майже
постійно обтяжені, пасують перед майбутніми труднощами.
Підвищена стомлюваність супроводжує їхнє повсякденне життя; робота, що вимагає фізичного або
розумового напруження, швидко викликає розсіяність, зниження продуктивності, виснажує, що у
свою чергу породжує головний біль, слізливість, уразливість, що іноді досягає рівня гніву.
Астенічні психопати постійно стурбовані своїм здоров'ям. Вони завжди чим-небудь хворі й
постійно скаржаться або на серцевосудинні, або на шлунково-кишкові розлади. Навіть незначне
нездужання може надовго вибити їх з колії, змусити кинути все й звернутися за допомогою до
лікаря.
• Параноїдний розлад особистості відповідає паранояльному типу психопатії. Характеризується
постійною підозрілістю й недовірливістю до оточуючих. Це люди особливого складу: нещирі,
норовливі, примхливі, дратівливі. Вони важкі у постійному спілкуванні і це нерідко призводить до
конфліктів у родині або колективі. Основна риса паранояльних психопатів — схильність до
утворення надцінних ідей. Перебуваючи під владою цієї ідеї, підкріпленою високою емоційністю,
вони підкоряють реалізації цієї ідеї всі свої думки, прагнення, спонукання, бажання, вчинки.
Надцінні ідеї звичайно являють собою думки про власну високу значущість для суспільства й для
історії. Спроба переконати паранояльного психопата не тільки не призводить до бажаного
результату, але ще більше підтверджує віру у свою правоту й сприяє цілеспрямованій активності
для реалізації своєї ідеї. Основне тло настрою паранояльного психопата носить характер
напруженості та дратівливості, застрягання на образах і виношування планів помсти за нанесені
образи. Постійна конфліктність стає приводом для госпіталізації.
 ЗМІШАНІ ТИПИ ПСИХОПАТІЙ
• Крім наведених вище, існують ще змішані типи психопатій, коли риси різних типів
представлені відносно рівномірно й установити основний тип не уявляється можливим.
Слід зазначити, що повністю "чисті" типи психопатій спостерігаються відносно рідко.
Змішані типи можуть бути проміжними або амальгамними (коли на ендогенне ядро
особистості одного типу нашаровуються риси іншого типу психопатії внаслідок тривалого
несприятливого впливу чинників навколишнього середовища або неправильного
виховання).
 ОРГАНІЧНІ ПСИХОПАТІЇ.
• До органічних психопатій відноситься патологія особистості, формування якої зумовлене
перинатальним та раннім постнатальним ураженням центральної нервової системи. Це ураження
може бути спричинене різними факторами: патологією вагітності (гестози, гіпоксія плода),
травми, інфекції, інтоксикація, променевий вплив на плід, пологові травми, асфіксія в пологах,
черепно-мозкові травми та нейроінфекції, перенесені у віці до трьох років. Патогенний фактор
призводить до порушення морфологічного дозрівання окремих структур головного мозку та їх
дизрегуляції. Патологічні риси характеру формуються на вже "зміненому грунті". Поширеність
органічних психопатій досить висока, за даними А.Є. Лічко (1983), досягає 29 % серед
загального числа психопатій. Клінічна картина органічних психопатій зовні подібна проявам
психопатій іншого генезу, однак існуюче «органічне тло» вносить деякі особливості. Крім того, як
правило, у них виявляється неврологічна мікросимптоматика. Оборотність органічних психопатій
низька, лише 15% дорослих соціально адаптовані.
• Психогенне патологічне формування особистості виникає у дітей та підлітків під впливом
несприятливих мікросоціальнопсихологічних факторів (В. В. Ковальов, 1995), до яких можна
віднести психотравмувальну ситуацію та неправильне виховання. Біологічну основу особистості
складає темперамент, що відбиває динаміку психічних процесів. Фізіологічною основою
темпераменту є тип вищої нервової діяльності. Вчення про патологічний розвиток особистості у
процесі становлення психіатрії різними авторами трактувалося по-різному. Великий внесок у це
вчення зробив О. В. Кербіков, який сформулював низку положень. Особливо важливим є його
положення про те, що формування "набутої психопатії" є тривалим процесом розвитку
патологічних рис характеру в дитячому та підлітковому віці під впливом несприятливих
соціальних умов і неправильного виховання. Іншим, не менш важливим за своєю значущістю,
положенням, є те, що патологічний розвиток особистості може виникати також за відсутності
біологічно зумовленої психопатичної основи (так званий патохарактерологічний розвиток)
• В основі запропонованої В. В. Ковальовим (1995) класифікації психогенних патологічних
формувань особистості лежать 2 критерії:
• 1) особливості психогенезу порушень характеру, що формується;
• 2) клінічні особливості "синдрому" патологічних змін характеру.
Ним же було виділено 4 основних типи психогенних патологічних формувань особистості:
• 1) патохарактерологічний розвиток;
• 2) постреактивне патологічне формування особистості;
• 3) невротичний розвиток;
• 4) дефіцитарний тип патологічного формування особистості.
• У практиці найбільше часто спостерігається перший тип - патохарактерологічний розвиток,
афективно-збудливий варіант. Цей варіант формується у дітей та підлітків із неблагополучних родин
(алкоголізовані батьки, коли у родині переважає ситуація бездоглядності) і в родинах із хронічною
конфліктною ситуацією. Для таких підлітків характерні нестриманість, афективна збудливість на
неадекватно низький подразник, злість, гнів. Все це може супроводжуватися агресивними діями. Такі
підлітки підвищено конфліктні. Значно рідше спостерігається гальмівний, істероїдний та нестійкий
варіанти патохарактерологічного розвитку особистості, що нагадують за своїми клінічними проявами
однойменні типи психопатій.
• Постреактивне патологічне формування особистості виникає у результаті психогенної патології,
як, наприклад, реактивна депресія, за якої у підлітка формується почуття провини, занижена
самооцінка й непевність у собі. Останні набувають стійке вираження і стають основою
патологічних рис характеру. Постреактивне формування особистості спостерігається рідко.
• Невротичний розвиток особистості формується на тлі затяжного неврозу, що почався в дитячому
віці. Найбільш "улюбленими" для невротичного розвитку особистості є такі клінічні форми
неврозів, як заїкуватість, неврастенія, невроз нав'язливості, нервова анорексія. Не останню роль
у цьому формуванні грають преморбідні особливості у вигляді типу вищої нервової діяльності.
Залежно від клінічної форми неврозу існують афективно-збудливий, астенічний, обсесивно-
фобічний та істеричний варіанти невротичного розвитку особистості.
• Дефіцитарний тип патологічного формування особистості виникає в дітей з фізичними
дефектами органів чуття (сліпі, глухі), із щелепно-лицьовою патологією (вовча паща, заяча губа),
із патологією опорно-рухового апарату (дитячий церебральний параліч, кіфози, сколіози,
туберкульозне ураження кісток та суглобів), із хронічною патологією органів і систем
(бронхіальна астма, природжені вади серця, псоріаз, хронічна бронхолеге- нева патологія,
гемофілія тощо). Особливу роль у патологічному формуванні особистості цього типу відіграє
усвідомлення дитиною свого дефекту, що супроводжується зниженням настрою, відходом у світ
власних переживань, ранимістю, уразливістю. Сімейна обстановка, що складається навколо
неповноцінної дитини, сприяє формуванню установок утриманця.
• Психопатії ніколи не виникають раптово, вони починаються поступово, як правило, з дитячого
віку. Розлади особистості відрізняються стабільністю: сформовані патологічні риси зберігаються
протягом усього життя психопата і якісно не змінюються. Проте ступінь їхньої вираженості в
різні періоди життя та в різних ситуаціях різна. На особливу увагу заслуговують кризові періоди.
Нейроендокринні зміни значно впливають на перебіг психопатій, при цьому патологічні риси
характеру в період пубертату більшою иірою загострюються в хлопчиків, у клімактеричний
період — у жінок. У деяких психопатичних особистостей патологічні ознаки з віком слабшають.
 ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
• Підлітковий вік звичайно сприяє загостренню психопатичних рис характеру за
рахунок несформованості компенсаторних механізмів. Однак у деяких випадках у разі
органічних психопатій, що розвинулися в дитинстві, нейроендокринна перебудова, яка
відбувається в пубертатний період, призводить до нівелювання клінічних проявів. В
інволюційний період відбувається загострення патологічних рис характеру. У
старечому віці за рахунок зниження сили емоцій і фізичного постаріння психопатичні
риси характеру згладжуються.
• Адаптація особистості з психопатичними рисами багато в чому залежить від факторів
навколишнього середовища та від ступеня вираженості патологічних рис характеру. У разі
"глибоких психопатій" компенсаторні можливості незначні й деяка соціальна адаптація
спостерігається тільки в 1/3 випадків. В інших випадках формується стан декомпенсації - коли
стабільно зберігається яскравість патологічних рис характеру, що перешкоджає соціальній
адаптації.
• Часткова декомпенсація — стан, за якого вираженість патологічних рис характеру зберігається,
але спостерігається і соціальна адаптація, що проявляється в тому чи іншому ступені.
• Повна компенсація — стан, в основі якого лежить поєднана взаємодія компенсаторних
механізмів особистості зі сприятливим впливом навколишнього середовища, що сприяє стійкому
згладжуванню патологічних рис характеру та розвитку повноцінної соціальної адаптації.
• "Органічні" психопатії — це несприятливий варіант особистісної патології і незважаючи на
проведене лікування досягти стану компенсації вкрай складно.
• Результат психогенного патологічного розвитку особистості багато в чому залежить від
соціального середовища й організації сімейного побуту. За сприятливих умов не виключений
варіант правильного формування особистості.
 ЛІКУВАННЯ І РЕАБІЛІТАЦІЯ
• Лікування психопатій повинне виходити із принципу комплексності й містити в собі
медикаментозний вплив, соціальні та педагогічні заходи. Застосування лікарських засобів
необхідно в період декомпенсацій і в разі "глибоких психопатій". Під час призначення лікарських
препаратів слід керуватися поділом особистісних аномалій на психопатії збудливого та
гальмівного кіл. У разі загострення психопатій збудливого кола, що проявляються злостивістю,
агресивністю, вибуховістю, розгальмуванням потягів, призначаються нейролептики: неулептил
— "коректор поведінки", у деяких випадках застосовують аміназин, сонапакс. Декомпенсації
паранояльного типу психопатії з формуванням стійких маревних ідей та відсутністю критики
вимагають призначення антипсихо- тичних препаратів: трифтазину, галоперидолу, тизерцину. У
разі дисфорій призначають карбамазепін. Хворим із патологічними рисами особистості
гальмівного кола краще призначати транквілізатори, спрямовані на зменшення тривоги, дезакту-
алізацію іпохондричних переживань, хворобливих сумнівів. Препаратами вибору можуть бути
феназепам, сибазон, тазепам, гідазепам, еленіум.
 ЛІКУВАННЯ І РЕАБІЛІТАЦІЯ
• У разі декомпенсації психопатій із перевагою астенічних розладів призначають ноотропні
препарати (ноотропіл, піридитол), психостимулятори. Особам зі схильністю до дистимії показане
призначення антидепресантів (амітриптилін, азафен, гііразидол). У деяких випадках ефективне
проведення сульфозинотерапії та призначення низьких доз інсуліну. Психотерапія посідає провідне
місце у лікуванні патологічних особистостей. Застосовують різні її види: раціональна психотерапія
із проведенням роз'яснювальних бесід про характерологічні особливості психопата, про його
завищені вимоги до оточуючих, можливі варіанти гіпнотерапії, автогенного тренування. Особливе
місце у лікувально-реабілітаційних заходах за наявності психопатій займає організація соціально-
середовищного оточення: правильна трудова орієнтація, вироблення моральноетичних та
соціально-сприйнят- них норм поведінки. Переписати. Питання експертизи осіб із патологічними
рисами характеру вимагає диференційованого підходу. В основному хворі працездатні і лише в
рідкісних випадках мають потребу в призначенні третьої групи інвалідності із підбором
адекватного виду трудової діяльності. Другу групу інвалідності із визначенням непрацездатності
встановлюють у виняткових випадках, за неефективного лікування із частими і тривалими станами
декомпенсацій. Діагноз психопатії не є підставою для визнання неосудності, незважаючи на високу
криміногенність психопатичних осіб збудливого кола, виклчення становлять стани із тимчасовим
розладом психічної діяльності, що призводять до неосудності.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!