Характерні риси романського стилю. • Строго симетричні композиції • Чіткий контурний рисунок • Площинність зображень • Порушення пропорційності фігур • Неприродність поз • Яскраві кольори • Виразність зображень Наприкінці X—XII ст. здебільшого розвивалася монументальна скульптура, що передавала хвилювання, сум’яття образів, трагічність почуттів, відчуженість від усього земного. Митці вважали, що скульптура як вид мистецтва, нерозривно пов’язана з архітектурою, і що за межами храму немає скульптури. Вони прагнули нагадати віруючим про Бога, відобразити в камені складний устрій всесвіту, його божественну суть. Для скульптури романського стилю характерні гігантські рельєфні композиції над порталами храмів.В центрі композиції – величезна фігура Христа; у верхній частині – небо, у нижній – грішна земля; праворуч від Христа - рай і праведники, ліворуч – пекло,чорти і грішники. Скульптури використовувалися в основному в зовнішньому оформленні храмів — у вигляді рельєфів. Ними прикрашали тимпани (напівкруглі простори склепінь над входами), а також капітелі колон і декоративні обрамлення стін. У державах Західної Європи в романську добу спостерігався занепад класичного театру й піднесення інших видів театрального мистецтва: театр пантоміми (мімів), театр мімансу, мандрівний театр жонглерів. До складу театру пантоміми входили хористи, оркестрова група та кілька акторів-мімів. Актори пластичними рухами супроводжували текст п’єси, який виконував хор під музичний супровід. У Х-ХІ ст. в країнах Західної Європи набув популярності театр мімансу – видовище спотворених дітей, яких показували публіці за великі хроші. Міманс поступово витіснів театр жонглерів – у Франції так називали всіх мандрівних комедіантів і музикантів. Творчість жонглерів, що зародилася на ґрунті землеробських обрядових свят, стала професійною близько XI століття і започаткувала новий мандрівний театр, до складу якого входили міми, музиканти, поети, вокалісти, акробати, дресирувальники, майстри професійного жонглювання