Об’єднання Німеччини та Італії.

Піднесенню ідей національного об’єднання сприяв також економічний

розвиток німецьких земель:

юнкерське
ринкові
господарство
відносини в с/г

використання
машин і нових
технологій

будівництво
вільна праця
залізниць
 Велике значення для економічного об’єднання німецьких держав мав
створений у 1834 р. з ініціативи Пруссії - Митний союз.

На середину XIX ст. сформувалися два шляхи об’єднання Німеччини:

• «малонімецький» — під верховенством Пруссії;
• «великонімецький» — під верховенством Австрійської імперії.

Король Пруссії Фрідрих-Вільгельм IV разом із Саксонією й Ганновером

опублікував свій варіант Конституції Німеччини. Понад 20 німецьких держав
прийняли умови Берліна, погодившись стати членами так званого
Прусського союзу.
 Отто фон Бісмарк:
- 1862 р. король призначив на пост прем’єр-міністра
(голови уряду) і міністра закордонних справ Пруссії
О. фон Бісмарка;
- поставив перед собою мету — об’єднати Німеччину
«зверху», не допустивши розгортання широкого
демократичного руху. Як єдиний можливий метод для
цього він обрав використання військової сили.

Принцип об’єднання - «залізом і кров’ю».

Здійснив об’єднання Німеччини на пруссько-

мілітаристській основі.
 Об’єднання німецьких земель:
- захоплення Пруссією герцогства Шлезвіг внаслідок війни проти Данії;
- захоплення Пруссією герцогства Гольштейн внаслідок війни проти Австрії;
- захоплення Пруссією Ельзасу і Лотарингії внаслідок війни проти Франції.

Німецька
імперія
1871-1918 рр.

Північнонімецький Південнонімецькі
союз держави
«Рісорджименто» — рух за звільнення з-під австрійського гніту та об’єднання
Італії.

У національно-визвольному русі в Італії, що активізувався наприкінці 50-х

років XIX ст., визначилися два напрями:
- помірковано-ліберальний напрям представляв інтереси ліберального
дворянства і буржуазії Північної Італії та орієнтувався на об’єднання країни
під верховенством Сардинського королівства;
- представники революційного напряму, які спиралися на інтелігенцію,
ремісників, робітників, селян, були прихильниками революційного шляху
об’єднання Італії в єдину демократичну республіку.
 Джузеппе Гарібальді — італійський
революціонер, один з лідерів визвольного і
об’єднувального рухів. Член таємного
товариства «Молода Італія». У 1860 р.
очолив похід «тисячі», яка визволила
південь Італії і забезпечила перемогу
Італійської революції 1859-1860 рр.

Загони Дж. Гарібальді отримають назву

«червонорубашечники» через колір.
 Джузеппе Мадзіні — італійський
революціонер, один з лідерів визвольного і
об’єднувального рухів. Член таємного
товариства «карбонарії», засновник
організацій «Молода Італія» і «Молода
Європа».

Фінансово підтримував загони

Дж. Гарібальді.
Об’єднання італійських земель Сардинського королівства за підтримки
Франції:
- захоплення Ломбардії;
- захоплення Неаполітанського королівства;
- захоплення Королівства обох Сицилій;
- приєднання Венеціанської області після війни проти Австрії;
- захоплення Папської області.
Франція
підтримувала
Пруссія 1861 р. – утворення об’єднання,
підтримувала Італійського королівства; поки не
об’єднання 1870 р. – остаточне звернувся
об’єднання Італії після Папа Римський
приєднання
Папської області.
Віктор Емануїл – король об’єднаної
Італії протягом 1861-1878 рр.