Богдан-Ігор АНТОНИЧ:

Життя і творчість
аполітичного митця:
«Є два світи: один круг нас, а
другий – це ми…».
Антонич - геній, народжений з полум'я
лемківської ватри
Він став яскравою величиною
українського також
Ле́мківщина, літературного
Лемкови́на
процесу
(лем.на початку 30пол.
Лемковина, років ХХ
століття. Народившись
Łemkowszczyzna) на
— українська
Лемківщині,
етнічна перебуваючи
територія, в
на якій здавна
офіційно польському
проживала етнографічна середовищі
група
і неформально серед українців-
українців — лемки. Розташована в
галичан,
Карпатах розумів,
(по що майбутнє
обох схилах Бескидів)–
за об’єднаними
між річками Сяномцивілізаційними
і Дунайцем (у
цінностями. Саме
межах сучасної тому для
Польщі) своєї
та на
творчості
північний обрав українську
захід від річки Уж (у
літературну мову. Лемківське
Закарпатті) до річки Попрад у
походження поета у польському
Словаччині.
оточенні були причиною його
впертості працювати над собою і
змагатись за своє “Я”.
Поет Атлантиди, один з
найталановитіших поетів ХХ ст.
За визначенням поета, Лемківщина –це
“земля вівса та ялівцю”, у якій дивовижно
переплелися залишки язичницьких вірувань,
давнини і незбагненно-чарівний світ природи.

Лемківщина зникла з лиця землі після

"добровільного" переселення частини
мешканців на Україну (1945-1946) та
сумнозвісної операції "Вісла" (1947) —
поділу між Польщею та "покійним" СРСР.
 Дитинство поета
• Жили погідно, правдивим
щастям для них був єдиний син
Богданко. Хлопчик з чорною
чупринкою, зеленими очима,
обрамленими довгими віями,
був дуже милим, слухняним і на
свій вік серйозним. Пестунка
розповідала, що він говорив
віршем. Хлопець жив у світі
фантазії… Улюбленим заняттям
дитини була забава «в
книжечки»…, цілими годинами
перебував у бібліотеці, Особливо
любив дивитися через вікно і
спостерігати за льотом птахів і за
грою хмарок. Ясні ночі були повні
чудес, шелесту і місячного
сяйва».
Василь Кіт, греко-каталицький священник,батько (Ольга
поета, перед Олійниксина
народженням ) змінив прізвище. Звертання “Отець
Кіт” викликало гумористичні асоціації, тож він поміняв прізвище на Антонич. Мати – Ольга Волошинович .
«Наука не справляла труднощів і надто
поважний, як на свій вік, вдумливий
хлопчик горів і нетерпляче вичікував того
Освіта
Антонич-гімназист
дня, коли буде складати вступний іспит захоплювався музикою,
до гімназії». «Може, покликати малого непогано грав на скрипці, котру
потім згадував у віршах як

Антонича, щоб він тобі все «музичне дерево». Виступав на

шкільних концертах і навіть

розповів?» — глузували професори компонував мелодії. Також

малював і серйозно цікавився
образотворчим мистецтвом.
зі старшокласників, коли ті чогось
недовчили.

Сяноцька гімназія була класичного типу: головна увага на

латинську і грецьку мови. Навчання тривало 8 років. Із 400
учнів українців було 80. З першого і до останнього класу
Антонич відзначався як найкращий учень.
Магістр ФІЛОСОФІЇ
• Закінчивши гімназію Антонич воступив до Львівського університету, де
вивчав слов’янську філологію, Під час п’ятирічного навчання в університеті
Антонич плідно працював, почав писати вірші, дослівно “гриз” напам’ять
поодинокі слова з правописних словників та мовознавчих підручників,
здобувши диплом магістра філософії.

«Антонич був у гурті цих, які пішли шляхом не

Гоголя, а Шевченка... Талановитий молодик під час
навчання у гімназії вивчив українську літературну
мову настільки добре, що міг нею писати вірші і вже
на першому курсі Львівського університету, куди
поступив осінню 1928 року, читав їх перед
неформальним гуртком україністів, зразу
отримуючи позицію найкращого з поетів-
початківців, але у розмові тоді ще почувався
непевно». (Ольга Олійник)
Від «зацофаного лемка» до одного з провідних
українських поетів ХХ століття
Усі побратими, співтворці елегантного українського слова, шкільні й
університетські друзі, дослідники творчості «селюка» з Лемківщини одностайні в
оцінці цієї непересічної особистості.
Ось чільні характеристики: розумна, інтелігентна особа, з тонким мистецьким
смаком і до поезії, музики, чутливий до природи, співець-деміург, з багатою та
вразливою душею, працьовитий, скромний настільки, що ніколи не прибирав
пози моралізатора, політика чи доктринера, чарівник слова, досконалий
обсерватор життя, психіки і довкілля, елегантний…
І найсуттєвіше: в Антонича було вроджене почуття моральної відповідальності
за все, що писав.
 Дебют поета – «Привітання життя»
• На третьому курсі ,1931 року, він видав першу збірку —
«Привітання життя». Закінчення університету співпало у
Богдана Антонича з видатною подією в його житті-виходом у
світ його другої збірки “Три перстені”(1934 рік). Ця книжка
поставила Антонича в перший ряд західноукраїнських поетів.
Літературна критика високо оцінила молодого поета. “…Ця
збірка відкриває перед нами справжнього поета, сильного
весною, незнищеного містом, поета, в якого немає ніяких
заламань, недотягнень, кривих ліній..”-писав Л. Нигрицький.

• За чотири роки (1933-1937) поет написав ще три окремі

книжки, але тільки одна з них, “Книга лева”, вийшла за його
життя, а саме, 1936 року. Дві інші -“Зелена Євангелія” і
Невисокий, худорлявий, трохи
“Ротації”-посмертні видання, датовані 1937 роком.
незграбний, волосся зачесане догори,
завжди поголений, в овальних
окулярах — Богдан-Ігор Антонич
зовсім не був схожим на поета.
Ольга Волошинович-Антонич і
Ольга Олійник, мама і кохана
МУЗИ ПОЕТА
дівчина. Ці жінки відіграли значну
роль на життєвому шляху Антонича.
Перша відкрила для нього красу
світу, людського життя, природи,
навчила шукати розраду і
підтримку у Бога, вклала живий
інтерес до всього українського.
Друга обожнювала Антонича. Вони
зустрілися на літературній вечірці
1934 року. Ольга Олійник любила
творчість Антонича, а він мав у її
особі не тільки музу, натхненницю
поезій, а й вдумливого
співрозмовника.
Залюбленість у вірші Антонича
Ольга Олійник зберігала все своє
життя. Вона писала про поета,
популяризувала його твори, була Ольга Олійник, кохана й
причетна до деяких видань. Ольга Волошинович-
наречена
Антонич, мати
 Росте Антонич, і
ПОЕТИЧНА САМОХАРАКТЕРИСТИКА
Я розумію вас, звірята і рослини,
росте трава,і я чую, як шумлять комети і
Антонич був хрущем і
зеленіють
жив колись на вишнях, зростають трави.
кучеряві вільхи.
на вишнях тих, що їх
Антонич теж звіря сумне і
кучеряве.
оспівував Шевченко...

Тепер — де б я не був і коли-небудь,

я все — п’яний дивак із сонцем у кишені.
 «Зелена Євіангелія»
Весна — неначе карусель,
на каруселі білі коні.
Гірське село в садах морель,
і місяць, мов тюльпан, червоний.

Стіл ясеновий, на столі

слов’янський дзбан, у дзбані
сонце.
Ти поклоняйся лиш землі,
землі стобарвній, наче сон цей!
 РОЗВИВАЙМО КОМПЕТЕНТНОСТІ
Як ви зрозуміли назву поезії? Які асоціації вона викликає? Поміркуйте, яку роль у
розумінні змісту твору вона відіграє . У яких зорових образах ця назва розкривається?

Символ
Природа – Священна нескінченності
книга життя,
божество
оновлення

слов’янські
Гімн поганські вірування
про приналежності
природі Добра людини природі
новина
Щоб розкрити уявлення
про ліричного героя
«Зеленої Євангелії», ваші
однолітки склали
«хмарину тегів» .
Якими словами ви
доповнили б
характеристику
ліричного героя, які
характеристики
видаються вам
хибними?

Обґрунтуйте свої
міркування
 ПАСПОРТ ТВОРУ
Літературний рід: пейзажна лірика. Жанр: вірш.
Напрям, течія: експресіонізм, символізм. Рік написання: 1934 р.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм. Римування: перехресне.
Строфа: два катрени.
Тема: гімн природі, весні, землі, який прирівнюється до божества
Ідея: автор показує зелений світ та природу, яка для поета є священним.
Художні засоби, стилістичні фігури:
- порівняння: "Весна — неначе карусель", "місяць, мов тюльпан", «земля, наче
сон цей» змальовують спорідненість і гармонію різнобарвного світу, в якому все
схоже в чомусь між собою — воно живе;
- метафоричні образи: "на каруселі білі коні" — неповторний образ весни (лише у
стилі цього поета);
- епітети: «білі коні», «земля стобарвна» допомагають побачити багаті кольори
землі; Ліричний герой — людина, шо
- омофони: «сонце — сон цей» створюють багатогранність образу — зорового, любить свою землю, її природу,
звукового; оспівує весну, гірське село, місяць,
- діалектизм «морель» (пелюстки квіток абрикосів) передає національну усю багатобарвність і красу землі.
своєрідність змалювання пейзажу, робить його впізнаваним. Земля -символ народження життя.
- Провідний мотив твору – гімн природі, весні, землі, якій кожен із нас має
поклонятися як божеству.
Співець єднання людини й природи
Якщо б Антонич жив би у
казковій країні, то його
окуляри були би зеленими:
найголовніше, що
потрапляло у його поетичний
погляд, – це трави й листя,
всуціль зелені ліси та всуціль
зелені гори, які здалеку –
наче великий зелений світ.
Життєлюб Антонич бачив у
всьому весняну здатність
народжуватися, рости й
розмножуватися, ставати
зеленим.
Богдан-Ігор АНТОНИЧ

ЩАСТЯ

З усіх людей найбільше я щасливий,

будую білий калиновий міст.
Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.
Великої моєї філософії
такий безглуздий зміст.

Не заплачу стражданню й горю мита,

люблю риск, небезпеку й сум’яття.
Я є рушниця, радістю набита,
якою вистрілю на честь життя.
Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,
ніщо, що людське, — не є мені чуже,
а що сьогодні я не маю грошей на обід, —
байдуже.
З першої книжки “Привітання життя” Богдан-Ігор АНТОНИЧ

АВТОПОРТРЕТ
АВТОБІОГРАФІЯ “Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені”.
“Я — закоханий в житті поганин”.
В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
Тепер — де б я не був і коли-небудь, Червоні клени й клени срібні,
я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені. над кленами весна і вітер.
Дочасності красо незглибна,
А як зійшов із гір до гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив, невже ж тобою не п’яніти?
глядів спокійно на хвиль противних гурагани.
Мої пісні — над рікою часу калиновий міст, Я, сонцеві життя продавши
я — закоханий в житті поганин.
за сто червінців божевілля,
захоплений поганин завжди,
поет весняного похмілля.
«Автопортрет» (Збірка «ТРИ ПЕРСНІ») за жанром — медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш
за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних
та естетичних засад творчості Б.-І. Антонича. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини
красою природи: «…невже ж тобою не п’яніти?». Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є
природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «…я — закоханий в житті поганин».
Автор захоплюється природою, сонцепоклонництвом.
Вірш належить до лірики з елементами пейзажної, філософської, інтимної.
Міфологізм у творі: поклоніння сонцю.
Тема: розповідь про красу навколишнього світу
Ідея: поетизація краси навколишнього світу, яка пробуджує в людині митця
1. Чотиристопний ямб 2. Катрен 3. Перехресне римування 4. Жіноча рима
Язичництво поета не тільки зумовлене суб’єктивними уподобаннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал,
свій духовний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й
почуттями. Таким було його естетичне бачення й розуміння світу й людини. В основі Антоничевого світовідчуття
лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке
бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці.
Прикметно, що як епіграф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіографія» (з книжки «Привітання
життя»).

Ліричний герой вірша Б.-І. Антонича «Автопортрет» — як дитина, що відкриває для себе світ. Він радіє сонцю,
весняному буянню природи. У нього клени чомусь червоні і срібні, а під ними гуляють, \як дітлахи, взявшись за
руки, «весна і вітер». З іншого боку — він не дитина, а поет, поганин, що поклоняється Сонцю, Вітру, Блискавиці,
Зеленому Дереву. І цей вірш — відображення його душі, закоханої у красу, справді «автопортрет».
Різдвяна казка Антонича

В умовах польської експансії на

Західній Україні Б.-І. Антонич
відбувається як український
поет, який шукає нових форм і
продукує новий погляд на світ,
поезію, де поєднуються
християнська міфологія із
традиційними національними
фольклорними ідеями й
образами. Так народилися
поезії « Різдво» та «Коляда»

Диптих про диво
• Різдво
• Народився Бог на санях
• в лемківськім містечку Дуклі.
• Прийшли лемки у крисанях
• і принесли місяць круглий.
• Ніч у сніговій завії
• крутиться довкола стріх.
• У долоні у Марії
• місяць — золотий горіх.
• 1934
• Коляда
• Тешуть теслі з срібла сани,
• стелиться сніжиста путь.
• На тих санях в синь незнану
• Дитя Боже повезуть.
• Тешуть теслі з срібла сани,
• сняться веснянії сни.
• На тих санях Ясна Пані,
• очі наче у сарни.
• Ходить сонце у крисані,
• спить слов’янськеє Дитя.
• Їдуть сани, плаче Пані,
• снігом стелиться життя.
• 1934
 Ідейно-художній аналіз поезій Б.-І. Антонича
«Різдво»
Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму: Син
Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку
Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш.
ВидДуклі»? А замістьРік
лірики: філософська. пастухів
створення:прийдуть
1934 лемки й принесуть у дарунок «місяць
круглий»,
Тема: котрий
факт народження буде у Матері Марії, як золотий горіх. І це не треба розуміти, як
Христа.
Ідея: переосмислення факту народження Христа як події, що
святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв
відбувається в кожному селі й містечку; уславлення народження
найсебе
життя гріхи людства й постраждав за нього.
радості.
Літературознавці
Провідний мотив: таїнство про твір:вечора
різдвяного (переплетення
Б.-І. Антонич не вдавався до «оязичнення християнства» чи —
християнських
навпаки. Віні язичницьких мотивів).
уміло взаємодоповнював дві однаково рідні українцям релігійні системи:
Інші мотиви: «велике в повсякденні»; «краса»; «Батьківщина»;
християнське таїнство народження Спасителя тонко помережане язичницькими мотивами. Саме
«природа».
воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волфи уподібнюються до
Збірка: «Три перстені».
лемків:
Напрям: «Прийшли
модернізм. лемки
Течія: у крисанях
символізм, і принесли
авангардизм, місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь
міфологізм.
твір, в—повсякденні»;
«велике теж праукраїнський, язичницький символ
«краса»; «Батьківщина»; Різдва, народження нового світу. Отже,
«природа».
залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції,
Образи:
робить
людей: лемкиінтимним переживання
у крисанях; Марія; віри.
міфологічних істот (умовно): бог;
природи: ніч у сніговій завії, місяць — золотий горіх;
предметів і явищ: народження; сани; містечко; крисані (круглі
капелюхи); стріхи; долоні.
ОБРАЗИ-СИМВОЛИ золотий горіх (символ-
аналог дитинчати
Христа, нового життя

лемки (символ-
аналог волхвів)

місяць сани (український

(символ символ-аналог ясел,
батьківщини) де народився
Христос)
РОЗВИВАЙМО КОМПЕТЕНТНОСТІ
Доведіть або спростуйте тезу .
Вірші Б .-і . Антонича «Різдво» і
«Коляда» пов’язані між собою
тематично.
Вірші Б .-і . Антонича «Різдво» і
«Коляда» пов’язані між собою
на рівні образної системи .
Вірші Б .-і . Антонича «Різдво» і
«Коляда» — це своєрідний
диптих, пов’язаний одним
ліричним сюжетом
ДУМКА ФАХІВЦЯ РОМАНА ЛУБКІВСЬКОГО,
письменника:
«Язичництво у Антонича — це данина землі й
природі. Формував свій стиль на основі дитячих
вражень: “корови моляться до сонця”. Поета
часто називають “містиком”, але це дуже вузьке
бачення. Адже Антонич шукає себе в різних
формах — то він співець пантеїзму, то іде в сферу
релігійної лірики. Ці пошуки є ознакою
зацікавлення долею людства, яка зробила
Антонича майстром поезії світового рівня”.
Д/З : Прочитайте оцінку, яку дав поезії Б .-і . Антонича
письменник Р . Лубківський .
Напишіть есей, розкрийте у ньому провідну тезу
висловлювання письменника
Б.-І.Антонич - національно орієнтований
митець
• За коротке земне життя він
написав біля 330 віршів, оперу в
«Проти розуму вірю, що місяць, який трьох діях “Довбуш”, 12 прозових
творів, безліч статтей та роман “На
світить над моїм рідним селом в тому березі”, який, на жаль, не був
Горлицькому повіті, є інший від закінчений. Нехай згадка про
місяця з-над Парижа, Рима, Варшави нашого “великого лемка” стане
чи Москви… Вірю в землю гідним прикладом для
наслідування нас усіх і бути гордим
батьківську і в її Поезію» не тільки своїм походженням, але
своєю працею виявити безмежну
любов до нашої Батьківщини-
УКРАЇНИ.