Історія педагогіки

Кандидат педагогічних наук, професор Наталія Якушко

 Розділ 1. Становлення та розвиток освітніх та виховних систем у
західноєвропейських країнах

Тема 1. Предмет та завдання курсу «Історія педагогіки». Виховання у

первісному суспільстві

 Історія педагогіки як наука

 Предмет історії педагогіки
 Задачі історії педагогіки
 Джерела історії педагогіки
 Особливості виховання на
різних етапах розвитку
первісного суспільства
 Історія педагогіки – це наука, яка вивчає ретроспективне становлення та розвиток
освітніх і виховних систем від найдавніших часів і до сьогодення. Засвоєння цінних
надбань минулого як зарубіжної, так і української педагогіки, має неабияке значення
для відродження найкращих освітянських традицій, підготовки педагогічних кадрів та
виховання молоді.

 Предметом історії педагогіки є вивчення історичних закономірностей розвитку

освіти, виховання, навчально-виховних закладів різного типу та педагогічної думки в
різні історичні періоди.

 Основні завдання історії педагогіки як науки: сформувати у студентів систему знань

про світовий історико-педагогічний процес та про місце української педагогіки в
ньому; ознайомити із сучасними формами виховання і педагогічними течіями через їх
історичний аспект; розкрити кращі здобутки педагогічної мудрості українського й
інших народів та виробити уміння застосовувати їх у своїй майбутній професійній
діяльності; сформувати самостійне історико-педагогічне мислення (навчити бачити і
розуміти закономірності розвитку педагогічних категорій); формувати критичне
ставлення до педагогічної спадщини минулого; оволодіти методами ретроспективного
аналізу історико-педагогічних явищ і фактів; розширити професійний світогляд,
збагатити духовну культуру майбутніх педагогів.
 Джерела історії педагогіки. За своєю природою та способом донесення
інформації джерела історії педагогіки поділяються на прямі і непрямі.
 Прямі - архівні матеріали, залишки засобів праці, твори образотворчого
мистецтва, письмові твори видатних педагогів, педагогічна преса,
походження і розвиток основних педагогічних понять, педагогічний
фольклор (казки, байки, легенди, пісні, приказки), кіно-, фоно-,
фотоматеріали, документальне кіно, хроніка, відео- та аудіозаписи.
 Непрямі - праці з історії, історії літератури, історії культури, мемуари ,
художньо-педагогічна література, розвиток мови, художні кінофільми
Комплексне використання цих джерел дає змогу давати достовірну,
об’єктивну оцінку різноманітним фактам і явищам, що мали місце в історії
педагогіки.
Основні теорії походження виховання

 Біологізаторська теорія (Г.Спенсер, Ш.Летурно) - виховання успадковане

людьми з тваринного світу.
 Психологічна теорія (П. Монро) - в основі виховання лежить несвідоме
інстинктивне прагнення дітей активно наслідувати дії старших.
 Релігійна (К. Шмідт) - в основі твердження, що Бог, створивши людину,
наділив її особливим даром – умінням виховувати.
 Трудова теорія (Ф. Енгельс, Л. Морган) - поштовхом до виникнення
виховання в людському суспільстві було виробництво найпростіших
знарядь праці.
Особливості виховання на різних етапах розвитку первісного
суспільства

Форми виховання в дородових общинах

 Передача досвіду.
 Залучення до праці.
Форми виховання в родових общинах
 Ініціації.
 Будинки молоді (перші заклади для
виховання молоді).
Форми виховання в післяродових общинах
 Розпад первісного ладу: моногамія, сімейне
виховання, піктографічне письмо, будинки
молоді.
 Форми: ігри, традиції, звичаї, ритуали,
 Тема 2. Виховання та розвиток педагогічної думки в
рабовласницькому суспільстві.

1. Виховання та навчальна практика у країнах Стародавнього Сходу.

2. Виховання й шкільна освіта в державах Стародавньої Греції.
3. Зародження педагогічних теорій у філософських вченнях
древньогрецьких мислителів.
4. Виховання, школа і педагогічна думка у Стародавньому Римі.
Педагогічні ідеї М.Ф.Квінтіліана.
Виховання і навчання в країнах Давнього Сходу

 Шумерія (сучасний Ірак) ↔ рання

рабовласницька держава, перші школи. Клинопис
(600 знаків). Платне навчання.
 Давній Єгипет ↔ двірцеві школи,
школи для жерців, школи писарів, ієрогліфічне
письмо (700 знаків).
 Давня Індія ↔ кастове виховання, школа
брахманів і кшатріїв (10 років).
 Давній Китай ↔ общині школи, дисципліна,
покарання; спеціальні школи, аристократичні
школи.
 Першу приватну школу відкрив Конфуцій (551-479
до н.е.).
Освіта та виховання у Давній Греції

Спартанська система

 Мета виховання; підготовка мужніх, дисциплінованих,

загартованих воїнів.
 Форми навчання і виховання:
 0 - 7 р.— сімейне виховання;
 7 - 18 р. - агелли (військові загони);
 18 - 20 р. — військова служба (ефебія).


 Зміст навчання і виховання: володіння зброєю, розвиток

сили і витривалості;
 елементарне навчання читанню й письму, розвиток
кмітливості, вміння висловлювати думки аргументовано і
лаконічно; естетичне виховання через військові пісні і танці,
розвиток почуття краси тіла.
 Методи виховання: особистий приклад, змагання,
формування звичок, покарання, бесіди; общинне виховання.
Освіта та виховання у Давній Греції

Афінська система
Мета виховання: різнобічний гармонійний розвиток
особистості
Форми та зміст:
0 - 7 р. — сімейне виховання;
7 - 1З р. — музична школа; школа граматиста (навчання
грамоті і лічбі); школа кіфариста (літературно-музичне
виховання);
13 - 18 р, — гімназичні школи: палестра (школа давнього
п'ятиборства); гімназія (риторика, гімнастика, музика);
18 - 20 р. — військова служба ефебія.
Традиційні цінності виховання; єдність, рівність перед
законом, ідеал героїчного і безкорисного служіння
рідному місту.
Сократ (469-399 років до н.е.)

Погляди:
 - заперечував пізнання світу;
 - проголошував необхідність
пізнання себе;
 - важливість вчительських
настанов;
 - дієвість переконання як засобу
виховання;
 - евристичний метод навчання.
Платон (учень Сократа)
(427-347 років до н.е.)

Засновник філософської школи в Афінах (385 р. до н.е.).

 Твори: «Держава», «Закони»;
 Погляди:
- заперечував пізнання світу;
- розробив першу в історії вікову періодизацію (4 періоди
по 6 років)
- запропонував першу систему освіти: формування «і
тіла, і душі», суспільне
виховання, дошкільні заклади, школи-палестри, гімназії,
ефебії, вищу освіту;
- ставився до праці зневажливо.
Аристотель (учень Платона)
(384-322 років до н.е.)

 Твори: «Політика», «Метафізика»

«Про душу»
 - виховував О. Македонського;
 - заснував в Афінах школу-ліцей;
 - зробив першу спробу вікової
періодизації (по 7 років);
 - заперечував трудове
виховання.
Демокріт (460-370 років до н.е.)

 - ідея грамотного розвитку;

 - принцип природо відповідності;
 - виховання в праці;
 - батьківський авторитет.
Етапи навчання у Давньому Римі

 Сімейне виховання (від народження до 7 років) —

найдавніший вид римського виховання, якому
приділялась велика увага.
 Елементарна школа (від 7 до 11—12 років) — з V ст.
н.е. — мала суто практичний характер; хлопчиків і
дівчат навчали читанню, письму, лічбі.
 Школа граматики (від 11 до 12—15 років) —
передбачалося вивчення латинської та грецької мови
та літератури (граматика, поетика, стилістика) на
основі творів Гомера, Вергілія, Теренція; вивченню
основ «вільних мистецтв» приділялось другорядне
значення.
 Відбувалося формування «досконалого оратора» як
освітнього ідеалу.
 Школа ритора (від 15 до 20 років) — незначна
кількість юнаків детально вивчала в теорії і на
практиці ораторське мистецтво за зразком промов
Цицерона для підготовки до судової діяльності.
Квінтіліан Марк Фабій (42-118 рр.)

 Керівник риторської школи в

Давньому Римі
 Праці «Про виховання оратора»
 Погляди:
 - всі діти здібні;
 - ранній початок навчання;
 - навчання мові, музиці;
 - викладання різних предметів;
 - вимоги до вчителя, особливо до
тих, хто є першим вчителем.
 Тема 3. Особливості освітньо-виховної практики та
педагогічної думки в епоху Середньовіччя.

1.Загальна характеристика розвитку освіти в період раннього

середньовіччя.
2. Схоластика та її вплив на зміст і методику навчання.
3. Розвиток університетської освіти в епоху середньовіччя.
4. Педагогічна думка у Європі в епоху Відродження.
Система освіти і виховання в період раннього
середньовіччя.

 Церковні школи

 Система рицарського виховання

 Міські школи та університети

Церковні школи
 Навчання за церковними книгами
 1 частина - елементарне навчання
(зазубрювання молитв, читання,
письмо, арифметика)
 2 частина – вивчали «сім вільних
мистецтв»: тривіум – граматика,
риторика, діалектика; квадривіум –
арифметика, геометрія, астрономія,
музика.
 вершина навчання – вивчення богослов'я
 Широке використання фізичних
покарань
Лицарське виховання (епоха Раннього
Середньовіччя)

 до 7 років - життя в рідній сім’ї

 з 7 до 14 років - паж при жінці
сюзерена
 з 14 до 21 року - зброєносець
при сюзерені
 у 21 рік - посвята у лицарі
Міські школи

 Навчання рідною мовою

 Загальне навчання

 Поєднання елементарного
навчання з навчанням ремеслам
Типи шкіл в країнах Західної Європи в епоху Пізнього
Середньовіччя

Типи шкіл:
 Університети (вищі факультети теологічний,
юридичний, медичний) – знання - загальні та
фахові;
 Факультети мистецтв в університетах – знання -
(Trivium (граматика, риторика,діалектика) +
quadrivium (арифметика, геометрія, астрономія,
музика);
 Школи:
 соборні, монастирські – знання – trivium;
 парафіяльні – знання - латинська граматика;
 міські, цехові, гільдійські, приватні - елементарні
знання

 Перші університети: Болонья (Італія, 1158);

Оксфорд (Англія, 1168); Кембридж (Англія, 1209);
Париж (Франція, 1253); Прага (Чехія, 1348).
Вітторіно да Фельтре (1378-1446 рр.) - італійський
педагог-гуманіст епохи Відродження.

 1423 году заснував школу нового типу

«Будинок радості».
 Особливості діяльності школи: повага до
особистості дитини, заборона тілесних
покарань, розвиваючий характер
навчання, велика увага фізичному та
естетичному розвитку, застосування
ігрових методів навчання, розвиток
учнівського самоврядування.
 Зміст освіти: класичні мови (давні мови,
римська і грецька літератури), відомості
з точних наук (діти вивчали математику,
у викладанні якої мали місце наочні
посібники і практичні роботи), сім
вільних мистецтв.
 Ера́ зм Ротерда́ мський (1466 — 1536) — мислитель епохи пізнього
Відродження.

Еразм був найвизначнішим знавцем латини своєї епохи. Його твори — взірець
чистої класичної мови. Мислитель усе життя залишався вірним католиком, хоча
й критикував церкву за надмірності.
Працею життя Еразма було видання класичного тексту Біблії грецькою мовою.
Окрім того найвідомішим твором мислителя є книга «Похвала глупоті»(1511).
Книга починається з посвяти Томасу Мору, другу автора, прізвище якого
асоціюється з грецьким словом «моріяс», що значить «глупота».
Мова ведеться від імені богині Глупоти, яка на всі лади вихваляється тим
впливом і шаною, які вона здобула в суспільстві.
Еразмова сатира висміює усі сфери та явища тодішнього життя, включно із
самим Еразмом Ротердамським, але найбільше мислитель глумиться над
неправедністю та забобонністю ченців, запліснявілими доктринами.
Закінчується книга полум'яним закликом до праведності й християнських
чеснот.
«Похвала глупоті» вважається однією із найвпливовіших книг західної
цивілізації й каталізатором Реформації. Вона одразу ж стала популярною,
сподобалася Папі, ще за життя автора була перекладена німецькою й
французькою. У новітню еру ще довго вивчалася, як зразок риторики.
 Франсуа́ Рабле́ (1493—1494 р — 1553) — французький письменник, відомий своїм
сатиричним романом «Гаргантюа і Пантагрюель», також священик, лікар, ботанік.

Роман гуманістичного спрямування, проти

середньовічної схоластики, догматизму, заклик до
духовної свободи, радості життя, віри в людське добро та
гідність. Безліч анекдотів, дотепів, жартів надзвичайно
пожвавлюють оповідь. Рабле демонструє невичерпну
фантазію не лише сюжетів, а й словотвору, винаходячи
нові, часто кумедні поняття, комбінуючи просторіччя з
високим стилем, вдаючись до арготизмів та латинізмів.
 Мор Томас (1478- 1535 рр.)
англійський юрист, філософ, письменник утопічного соціалізму

 Основні праці: «Золота книга про найкращий людей і про

новий острів», «Утопія».
 Намалював картину ідеального суспільства, де була відсутня
приватна власність, панувала суспільна організація
виробництва і розподілу. У змальованій Т. Мором картині
держава піклується про освіту і виховання своїх громадян.
Навчання є загальним для дітей обох статей, ведеться рідною
мовою. Поряд з елементарною освітою учням-утопійцям
даються також знання з музики, діалектики, науки числа і
виміру, а також астрономії. Молодь
 виховується в дусі гуманістичної моралі, фізичного розвитку,
підготовки до трудової діяльності. Землеробство вивчається
теоретично в школі і практично на полях. Люди, які
займаються наукою, звільнені від фізичної праці, а ті, які не
виправдовують покладених надій, повертаються до
землеробства і ремесел. Все доросле населення Утопії може
на дозвіллі займатись наукою і мистецтвом в спеціально
відведених для цього місцях. Т. Мор проголошує принципи
загального навчання, рівноправної освіти для обох статей,
висловлює думку про організацію самоосвіти, підкреслює
велику роль праці у вихованні дітей, вперше висловлює
думку про знищення протилежності між фізичною та
Кампанелла Томазо (1568-1639 р.р.) - італійський філософ, поет, політичний
діяч, представник утопічного соціалізму, мислитель

 Основні праці: утопія «Місто Сонця» (1623), «Монархія Месії»

(1633), «Метафізика» (1638), «Переможений атеїзм» (1631),
«Апологія Галілея» (1622).
Вчення.
 У творі "Місто Сонця‖ показав ідеальний суспільний лад, при якому
люди живуть на засадах повної політичної і економічної рівності.
Приватна власність і гроші відсутні. Всі члени суспільства
зобов'язані займатись сільськогосподарською і ремісничою
працею не більше чотирьох годин на день. Найбільш здібні
займаються наукою і мистецтвом. Готуючись до трудової
діяльності, діти спочатку відвідують різні майстерні, а потім
долучаються до громадської праці. Навчання розпочинається з
двох років із застосуванням наочності. Стіни «Міста Сонця»
розписані картинами, на яких
 зображені різні галузі знань і ремесел. Гуляючи зі своїми
наставниками вздовж стін, маленькі діти засвоюють алфавіт і
вчаться говорити, потім, граючись, оволодівають навчальними
предметами. На восьмому році життя діти приступають до
активного і свідомого навчання. Виховним керівником є вчений
Сонце (метафізик), його помічники – Мон (Могутність), Сін
(мудрість), Мор (любов) .
 Тема 4. Педагогічні погляди Я.А. Коменського
1. Педагогічна діяльність Я. А. Коменського.

2. Формування та основні риси світогляду Я. А. Коменського.

3. Зміст і методика виховання в материнській школі.

4. Обґрунтування класно-урочної системи. Дидактичні принципи.

5. Підручники для дітей Я.А.Коменського.

6. Питання виховання та шкільної дисципліни у працях Я.А.Коменського.

7. Я.А.Коменський про вчителя та вимоги до нього.

Ян Амо́ с Комèнський (1592 -1670) — чеський педагог-гуманіст, письменник, релігійний і
громадський діяч, засновник педагогіки як самостійної дисципліни, систематизатор и
популяризатор класно-урочної системи


Три ступені у вихованні:
1. людина вчиться пізнавати себе і навколишній світ
(розумове виховання);
2. володіти собою (моральне виховання);
3. вірити в бога (релігійне виховання).
Принципи:
- - природовідповідності;
- - наочності;
- -демократичності
 Вікова періодизація:
- від народження до 6 років – весна;
- від 6 до 12 років – літо;
- від 12 до 18 років – осінь;
- від 18 до 24 років - зима
• Структура шкільної системи за Я.А. Коменським:

Для дитини (0—6 р.) - школою є: материнське піклування

(школа)
Для отроцтва (6—12 р.) - елементарна школа: народна,
рідномовна
Для юнацтва (12—18 р.) - латинська школа (гімназія)
Для зрілості (18—24 р.) – університети і академія, після 24
років – подорожі (самоосвіта)

• Класно-урочна система (основні елементи: клас, урок;

фіксований початок і кінець навчального року, розклад
уроків, навчальна чверть, канікули)

• Праці «Велика дидактика» (1632), «Закони добре

організованої школи», «Про розвиток природних
обдарувань», «Материнська школа» (1650-1654).
• Підручники для початкової школи: «Видимий світ у
малюнках», «Відкриті двері до мов і всіх наук».
 Тема 5. Педагогічна спадщина педагогів Західної Європи XVII-XVIII
століття.
1. Загальна характеристика розвитку освіти в країнах Західної Європи у
ХVІІ-ХVІІІ ст.

2. Англійська педагогіка XVII ст. Педагогічна концепція Дж.Локка

3. “Еміль, або Про виховання” Жан Жака Руссо як торжество гуманістичної

педагогіки.

4. Теорія елементарної освіти Йогана Генріха Песталоцці.

Джон Локк (1632 - 1704) - англійський філософ, один із основних
представників англійського емпіризму та Просвітництва.

Педагогічна система:
 Мета виховання. підготовка джентльмена який вміє вести свої
справи розумно і прибутково.
 Програма виховання джентльмена: моральне виховання,
розумове виховання, фізичне виховання.
 Завдання виховання: розвиток здорового духу у здоровому тілі
 Методи виховання: приклад, вправи, виховні ситуації бесіди,
покарання, заохочення.
 Організація виховання: джентльмен виховується в сім'ї, а не в
школі.
 Праці: «Думки про виховання» (1691),«Що читати
джентльмену» (1703)
Жан-Жак Руссо́ (1712-1778) - женевський франко-швейцарський
філософ-просвітник, письменник, композитор.

Загально-педагогічні ідеї:
 Джерела виховання: від природи - внутрішній розвиток здібностей та органів
людини;
 від оточуючих речей - набуття власного досвіду відносно оточення;
 від людей - навчання тому, як користуватися природними здібностями.

Принципи виховання:
 природне виховання: спілкування з природою, гармонія з нею
 вільне виховання: ідея доброго начала як первинної сутності людини
 трудове навчання: «праця є неминучим обов'язком суспільної людини»

Праці: «Еміль, або Про виховання» - роман-трактат (1762), «Сповідь»

(1782 - 89 рр.) - автобіографічний твір.
Йо́ ганн Ге́ нріх Пестало́ цці (1746 - 1827) — видатний швейцарський педагог-новатор
Основні принципи виховання Й. Песталоцці:
 природовідповідне виховання
 саморозвиток сили серця (моральні якості) – виростають із природної схильності
до любові, віри, почуття сорому, володіння собою; сили розуму (знання) -
виростають із природної схильності до зовнішнього та внутрішнього споглядання;
сили руки (уміння) - виростають із природних здібностей до розвитку тіла та його
органів;
 гармонійний розвиток усіх природних сил людини..
Елементарність - така організація навчання і виховання, при якій виділяються
найпростіші елементи моральної сфери дитини, пізнання, практичної діяльності, що
дозволяє безперервно просуватися від простого до більш складного, доводити
доброчинності, знання та практичні навички дітей до можливого рівня досконалості.
Найпростіші елементи завдання про речі:
 Число – одиниця;
 Форма – пряма лінія;
 Слово - звук
Погляди: вивчення мови, звуковий метод навчання грамоти, фізичне виховання
Праці: «Лінгард і Гертруда» (1781—1787), «Як Гертруда вчить своїх дітей» (1801),
«Лебедина пісня»(1826), «Книга для матерів», «Азбука спостереження».
 Тема 6. Навчання та виховання в педагогічній думці
Західної Європи у ХІХ ст.

1. Педагогічна система А. Дістервега.

2. Педагогічна теорія Йогана Фрідріха Гербарта.
3. Педагогічні погляди і діяльність Р. Оуена.
Фрі́дріх Адо́ льф Вільге́ льм Дістерве́ г (1790 - 1866) - видатний німецький педагог-
демократ, послідовник Песталоцці
Принципи навчання:
 природовідповідності (урахування вікових та індивідуальних особливостей
фізичного і психічного розвитку дитини);
 культуровідповідності (урахування умов, за яких живе дитина, національної
культури);
 самодіяльності (намагання розвивати дитячу творчу активність).
Педагогічні ідеї виховання.
Теорія виховання – «теорія збудження». Вища мета виховання — самостійність у
служінні істині, красі і добру.
 Завдання школи: виховувати гуманних людей; виховувати свідомих громадян;
виховувати любов до людства і свого народу одночасно.
Цілі і принципи виховання «Виховувати — значить спонукати». Найважливіший принцип
виховання — природовідповідність: слідування за процесом природного розвитку
людини; врахування вікових та індивідуальних особливостей школяра; встановлення
тісного зв'язку між вихованням і життям суспільства.
 Основні вимоги до виховання. Розвиток в дітях самодіяльності набуває позитивне
значення лише тоді, коли спрямовується на досягнення певної мети, яка становить
об'єктивну сторону виховання.
Навчання.
 Головне завдання навчання — розвиток розумових здібностей дітей. Формальна освіта пов'язано з матеріальним.
Навчання сприяє всебічному розвитку людини і його морального виховання.
 Початкова школа. Початкова школа повинна приділяти основну увагу прищеплювання навичок. Розвивати розумові
сили і здібності. Вчити вмінню самостійно працювати, засвоювати навчальний матеріал. Використовувати
розвиваючий метод навчання.
 Середня школа повинна озброїти учнів різнобічними та науковими знаннями.
 Правила і принципи навчання. Принципи: природовідповідність, самостійність, культура. Правила навчання. Навчати
відповідно до особливостей дитячого сприйняття. Від прикладів треба йти до правил. Від предметів до позначає їх
словами. Від простого до складного. Від легкого до важкого. Від відомого до невідомого. Закріплення матеріалу.

Вимоги до вчителя.
Повинен досконало володіти своїм предметом, любити професію і дітей, займатися постійним самоосвітою. На уроці
повинна домінувати атмосфера бадьорості. Викладання повинно бути енергійним, щоб будити розумові сили учнів,
зміцнювати їх волю, формувати характер. Необхідно твердо і неухильно проводити свої виховні принципи. Постійно
працювати над собою. Мати твердий характер. Бути строгим, вимогливим, справедливим. Бути істинним громадянином і
мати прогресивні переконання і громадянську мужність.
 Дістервег розробив дидактику розвиваючого навчання, сформулювавши її основні вимоги у вигляді 33 законів і
правил. Він висунув ряд вимог, що стосуються наочного навчання, встановлення зв'язку між спорідненими
навчальними предметами, систематичності викладання, міцності засвоєння знань, виховує характеру навчання.
 Дістервег — автор підручників і посібників з математики, німецької мови, природознавства, географії, астрономії.
Найбільш відома його робота — «Керівництво до освіти німецьких вчителів» (1835).
Гербарт Йоганн Фрідріх (1776-1841 ) - німецький психолог, філософ,
математик, педагог
 Й.Ф. Гербарту належить положення про педагогіку як про науку і як
мистецтво. Він перший спробував оформити педагогіку як науку.
 Мета виховання: гармонія волі з етичними ідеями і викликання багатобічної
зацікавленості (має 6 видів: емпіричний, спекулятивний, естетичний,
симпатичний, соціальний і релігійний).
 Підгрунтям зацікавленості вважав увагу і висунув тому в якості
найважливіших дидактичних задач пробудження і підтримку аперцептивної
уваги і розвитку довільної уваги. Розглядаючи умови для збудження у дітей
інтересу до шкільних занять, Гербарт звернув увагу на необхідність
систематичного, зв'язного викладу матеріалу вчителем, причому виклад не
повинен бути розтягнутим, одноманітним, занадто спрощеним, тому що
знижує зацікавленість і розпилює увагу. Ряд корисних порад Гербарт дав з
приводу методики заучуванням дітьми матеріалу напам'ять з урахуванням
різних типів пам'яті.
 Вчення Гербарта про придушення «злої волі» дитини, система покарань,
жорстка регламентація навчального процесу, введення великої ролі релігії в
справі, виховання – ці положення були сприйняті урядовою педагогікою
періоду реакції в багатьох країнах.
 На першому ступені (ясності) реалізується першочергове ознайомлення учнів із
новим матеріалом, засноване на широкому застосуванні засобів наочності.
 На другому ступені (асоціації) приходе встановлення зв'язку нових уявлень із
старими в процесі вільної бесіди.
 Третій ступінь (система) характеризується зв'язним викладенням нового матеріалу
з виділенням основних положень, з виводом правил і формулюванням законів.
 На четвертому ступені (метод) у учнів в процесі виконання вправ із використанням
нових знань на практиці.

Праці: «Загальна педагогіка, виведена з мети виховання», «Нариси лекцій з

педагогіки» та інші.
Роберт Оуен (1771 — 1858) — валлійський філософ, педагог, один з
засновників соціалістичного руху

соціально-філософські основи виховання.

 Заперечував принцип свободи волі.
 Людина — продукт середовища. Р. Оуен спирався на близьку
філософії Просвітництва ідею про вирішальний вплив
зовнішнього середовища на характер людини.[7]
 У всіх недоліках сучасних людей винне соціальне середовище,
тобто капіталізм, який є джерелом всіх соціальних лих.
 Треба замінити капіталізм соціалізмом.
 Доводив, що основною причиною суспільного зла є
неосвіченість людей. Громадські протиріччя можна усунути
шляхом поширення знань, впровадження істини.[8]
Виховання. Мета виховання — формування самостійно і раціонально мислячої людини.
Вселюдська гармонія може бути закладена лише належним вихованням людей. Для створення
людей досконалих треба всіх виховувати з самого народження з однаковою ретельністю, без
прояву яких би то не було пристрастей і так, щоб ніхто не прагнув до кращих умов. Зміст
виховання.
•Моральне виховання — на нього головну увагу.
•Розумове виховання — знання не повинні суперечити здоровому глузду.
•Трудовое виховання — необхідна умова для всебічного розвитку людини. Дитина в школі поряд
із загальною освітою має отримати трудові навички.
•Фізичне виховання — військові вправи.
Освіта. Періоди освіти. Існують періоди — п'ятиріччя в житті людини, аж до 30-річного віку, —
створюють основу для хорошого поділу за родом занять, причому кожна група зайнята своєю
справою. Це сприяє найкращому розвитку людини. Система 4 освітніх ступенів (основа
всього — колективізм). 1. Школа — для малюків 1-5 років: читання, танці, свіже повітря. 2.
Денна школа — для дітей 5-10 років: рідна мова, арифметика, географія, природознавство,
історія. Ділиться на загальноосвітню (навчальні заняття) і індустріальну (практична робота в
майстернях, саду і полі). 3. Вечірня школа — для підлітків (працюють на фабриці). 4. Вечірні
лекції — для дорослих.
Виховний інститут
Оуен відкрив у 1816 р. «Новий інститут для формування характеру». У нього входили:
дошкільна установа для дітей від 1 до 5 років, початкова школа для дітей до 10 років, вечірні
класи для підлітків, які працювали на фабриці, вечірній осередок культури, де навчали
неписьменних робітників, функціонував лекторій, батьки отримували консультації з виховання
дітей, проводилися музичні вечори, танці, ігри і т. д. На 1 січня 1816 «Новий інститут»
охоплював своїм виховним впливом 759 осіб у віці від 1 року до 25 років.
 Тема 7.Загальні тенденції світової педагогіки кінця ХІХ-початку ХХ ст.
Провідні течії та представники реформаторської педагогіки

 Соціальна педагогіка - «Індивідуальна соціалізація» особистості шляхом її приєднання до «колективних

уявлень» (суспільно-моральних цінностей) – представники - Е. Дюркгейм, В. Дільтей, Б. Рассел, Р. Зейдель.
 Педологія – комплекс психологічних, біологічних та соціальних знань про розвиток дитини у їх цілісності –
представники Е. Мейман,, Е. Торндайк, С. Холл, А. Біне
 Експериментальна педагогіка - наукове обґрунтування принципу природовідповідності на основі вивчення
анатомії, фізіології та психології дитинства – представники Е. Мейман, В.А. Лай,А. Біне, Е. Торндайк
 Трудова педагогіка - праця як навчальний предмет і головний принцип діяльності школи, що готує до
професійної діяльності та виконання громадських обов'язків – представники Г. Кершенштейнер
 Теорія вільного виховання - принцип педоцентризму, який передбачає свободу вибору дитиною діяльності, її
вільну творчість як основу розвитку – представники Е. Кей, Л. Гурлітт, М, Монтессорі
 Прагматична педагогіка - навчання як набуття особистого досвіду розв'язання життєвих проблем; «навчання
через діяльність» – представники Д. Дьюї, Е. Паркхерст, У. Кілпатрік
 Педагогіка творчості - розвиток вільної особистості передусім засобами художньо-естетичної творчості –
представники Е. Зальвюрк, Л. Ліхтварк
 Школа дії - практична діяльність у різноманіт них формах як обов'язкова умова її розвитку – представники А.
Лай
 Педагогіка особистості - виховання вільної особистості шляхом стимулювання її творчого саморозвитку –
представники Г. Шаррельман, Г. Гаудінг, Е. Вебер
 Нова педагогіка - творче поєднання у педагогічній практиці досягнень різних напрямів реформаторської
педагогіки на основі принципів педоцентризму, вільного вибору дитиною форм діяльності, диференціації
навчання, - творчої рівноправної взаємодії між учителем та учнями – представники Е. Клапаред, А. Фер'єр, С.
Френе.