Західноукраїнські

землі в міжвоєнний
період
 Поділ українських земель між різними
державами на початку 1920-х років

Польща: Західна Волинь, Східна Галичина (Ризький договір 1921 р.; рішення Ради
послів Антанти 1923 р.)
Румунія: Північна Буковина, Північна і Південна Бессарабія (Сен-Жерменський договір
1919 р., Бессарабський протокол 1920 р.)
Чехословаччина: Закарпаття (Сен-Жерменський договір 1919 р., Тріанонський мирний
договір 1920 р.)
Економіка українських
земель:
• Мала колоніальний
характер, перевага
аграрного сектору;
• Екстенсивний
характер
господарства,
розвиток кооперації;
• Еміграція як
наслідок
малоземелля і
безробіття
Стан життя населення,
освіти, культури:
• Закриття українських шкіл (закриті
всі на Буковині, багато на Волині,
у Галичині багато перетворено на
утраквістичні; на Закарпатті
відкрито нові, але згодом
обмеження);
• Національне гноблення українців
(найменше – у Чехословаччині.
Найбільше – в Румунії);
Заборона українцям обіймати
посади в державних установах;
• Злиденне існування значної
частини населення;
• Обмеження політичних прав
українців, особливо у Румунії;
спрямованість держав на
асиміляцію українського
населення.
 Вплив міжнародної ситуації на
становище західноукраїнських земель:
Польща:
• До рішення ради послів Антанти 1923 р. –
прагнення здобути юридичні права на Галичину;
• Після легітимації прав на Галичину 1923 р. –
бажання якнайшвидше асимілювати українців
Волині і Галичини;
• Після перевороту Ю.Пілсудського 1926 р. –
прагнення стабілізувати становище, політика
федералізації.
Румунія:
• 1918-1928 рр. – утвердження румунської влади,
всякі заборони;
1928-1938 рр. – пом’якшення румунського
режиму;
• 1938-1940 рр. – диктатура, заборона всіх
політичних партій.
Чехословаччина:
• До 1938 р. – відсутність обіцяної автономії
Закарпаття, дозвіл українцям займати державні
посади;
• Надання Закарпаттю автономії у зв’язку з
Мюнхенською угодою 1938 р.
• Проголошення незалежності Карпатської України
1939 р. через розвал Челословаччини, окупацію
 Політика Польщі в
українських землях
Польський уряд поділив територію країни
на дві категорії – Польщу «А» (корінні
землі) і Польщу «Б» («східні креси» –
західноукраїнські і західнобілоруські
землі). У першій зосереджувалися
основні галузі промисловості, друга була
сировинним додатком і ринком збуту.
Землі у зоні «Б» роздавалися полякам-
осадникам.
1924 р. за законом основним видом школи
стала утраквістична (двомовна). У
Галичині було лише 5 державних
українських шкіл і 18 приватних. У
Львівський університет пускали на
більше 5% українців. Протягом 1921-1925
рр. діяв таємний український університет
у Львові. Існували «Просвіти», НТШ.
1930 р. – пацифікація (умиротворення) –
репресії щодо українців Волині і
Галичини, викликані їх опором польській
політиці.
 Суспільно-політичні течії.
Політичні партії
Найчисельнішим і найвпливовішим було
Українське національно-демократичне
об’єднання (УНДО, з 1925 р.). Його
очолював Дмитро Левицький, згодом –
Василь Мудрий. Це була організація
ліберального напряму, що виступала за
конституційну демократію і
незалежність України.
Радикальна партія (пізніше називалася
Українська соціалістична радикальна
партія) – партія соціалістичного
спрямування
Комуністична партія Західної України
(КПЗУ, 1923-1938 рр.) – діяла підпільно,
невпливова.
Український союз хліборобів-державників,
очолюваний В. Липинським. Він був
ідеологом українського монархізму у
формі конституційної монархії.
УГКЦ. А. Шептицький
Радикалізація політичного
життя у 1930-х рр.
Ідеологією революційного руху був
інтегральний націоналізм Дмитра
Донцова – нація – абсолютна
Причини: цінність. Найвища мета – здобуття
• Антиукраїнська незалежної держави, яку очолить
асиміляційна політика вождь з необмеженою владою
Польщі
• Неможливість легальної
боротьби за державу
Україну
• Перебування у підпіллі
змушувало до жорсткої
дисципліни
• Розчарування в
демократичних ідеалах
 Організація українських
націоналістів
1920 р. – створена Українська
військова організація (УВО) на чолі
з Євгеном Коновальцем
1929 р. – члени УВО об’єдналися з
іншими патріотичними
організаціями і створили
Організацію українських
націоналістів (ОУН).
1934 р. – вбивство польського
міністра внутрішніх справ Б.
Перацького, організоване
Степаном Бандерою
1938 р. – вбивство агентом НКВС Є.
Коновальця, ОУН очолює Андрій
Мельник
1940 р. – розкол ОУН на ОУН(м) –
«мельниківців» та ОУН(б)
«бандерівців».
 Політика Румунії на
українських землях
1918-1927 рр. – воєнний стан
Важке соціально-економічне
становище населення (Хотинське
повстання 1919 р., Татарбунарське
повстання 1924 р.)
Законом про шкільну систему від 26
грудня 1924 р. українців називали
«румунами, що забули рідну мову»,
держава провадила курс румунізації
приєднаних територій
1927-1938 рр. – діяльність єдиної
української політичної партії –
Української національної партії (УНП)
на чолі з В. Залозецьким. Перебувала
на ліберальних позиціях
1938 р. – у країні встановлений режим
королівської диктатури Кароля II,
політичні партії заборонені,
румунізація активізувалася
 Політика Чехословаччини
на українських землях
У розвиток краю вкладалося більше коштів, ніж вилучалося з нього
Мережа українських шкіл спочатку розширилася, але 1925 р. була визнана
«чужою» для населення краю.
Політичні течії:
- Москвофільство або русофільство – вважали закарпатців частиною
російського народу;
- Русинство – на Закарпатті сформувався окремий народ – русини;
- Українофільство – єдність з українським народом; Християнсько-
народна партія під керівництвом А. Волошина.
Карпатська Україна
11 жовтня 1938 р. – після Мюнхенської угоди край отримав автономію під назвою
Підкарпатська Русь. Уряд спочатку очолили москвофіли, але швидко передали владу
українофілам на чолі з А. Волошиним.
2 листопада 1938 р. – Віденський арбітраж віддав південне Закарпаття з Ужгородом,
Мукачевим, Береговим Угорщині, тому столиця розмістилася у Хусті.
12 листопада 1939 р. – вибори до Сойму Підкарпатської Русі, перемога Українське
національне об’єднання, яке підтримувало А. Волошина
14 березня 1939 р. – Угорщина починає наступ на Закарпатті, опір чинять загони
Карпатської Січі і чехословацькі війська
15 березня 1939 р. – Сойм проголосив незалежність Карпатської України, прийняв
конституцію і обрав президентом А. Волошина
18 березня 1939 р. – територія Карпатської України окупована угорцями