Принцип

Курта
Шнайдера
 Курт Шнайдер
Курт Шнайдер народився в 1887 році в місті Крайльсхайм, яке в даний час
знаходиться в Німеччині, але на той час належав незалежному королівству
Вюртемберг. Він вивчав медицину в університетах Берліна та Тюбінгена, а 1912
року захистив кандидатську дисертацію з психопатології при синдромі (або
«психозі») Корсакова.
Курт Шнайдер вважається, поряд з Карлом Теодором Ясперсом (1883-1969),
одним з головних теоретиків школи психіатрії Гейдельберга, ядро ​якої
знаходилося в Гейдельберзькому університеті в Німеччині.
Найбільш значні внески Курта Шнайдера до галузі психопатології пов'язані з
діагностичними методами. Зокрема, він зосередив найбільш характерні
симптоми і ознаки деяких психологічних розладів систематизував і полегшив
його ідентифікацію, а також розрізнив подібні, але не еквівалентні явища.
1. Першокласні симптоми шизофренії
2. Ендогенна та реактивна депресія
3. 10 видів психопатії

2
 Діагностика - одне з найважливіших теоретичних і
практичних проблем сучасної клінічної психології.

“
Суть її полягає у виробленні об'єктивних та
достовірних критеріїв діагностики психічних станів
людини та кваліфікації їх як психологічних феноменів
чи психопатологічних симптомів.

3
Психопатологічним
симптомом
визнається лише
те, що можна
довести таким.
￮ Доказ будується на основі загальноприйнятих законів логіки
(закон тотожності, закон достатньої підстави, закон
виключеного третього) із застосуванням критерію
достовірності (переконливості) та ймовірності (із
застосуванням міркування за аналогією). При такому підході
істотним у доказі буде не безглуздість твердження, а розподіл
спектру ймовірності правильного висновку пацієнта на підставі
фактів та соціокультурних умов.
￮ Відповідно до принципу К. Шнайдера, завжди необхідно
порівнювати дві логіки: зовнішню логіку поведінки пацієнта
та логіку пояснення цієї поведінки самим пацієнтом. Тоді
перед психологом ставиться одне завдання: довести, на
підставі яких ознак він визнає суб'єктивну логіку клієнта, що йде
в розріз із зовнішньою логікою пояснення поведінки.

5
o аргументи (підстави, на які спирається психолог чи пацієнт), що пояснюють
стан та поведінку пацієнта, мають бути
o події, що описуються пацієнтом, повинні мати емпіричний зміст (або бути
ймовірними подіями за певних допустимих обставин; ступінь ймовірності в
клінічній психології часто визначається за принципом аналогії — подія тим
вірогідніша, чим більше подібності бачить психолог у тому, про що розповідає
пацієнт, з тим, що буває з більшістю інших людей, а також з тим, що йому вже
відомо про речі, що розповідаються);
￮ затвердження пацієнта мають бути переконливо доведені .

6
Дякую за увагу