Формування права УНР

(Конституція УНР)
 Робота над текстом Конституції розпочалася ще влітку 1917
р., коли було створено конституційну комісію на чолі з М.
Грушевським. Згідно з Четвертим Універсалом УЦР вона
мала бути ухвалена Всеукраїнськими Установчими
Зборами, однак в силу історичних обставин Конституція
УНР (Статут про державний устрій і вільності УНР) була
прийнята Українською Центральною Радою 29 квітня 1918
Створення р. Конституція складалася з восьми розділів та 83 статей.
Проте Конституція УНР чинності так і не набула через
Конституції гетьманський переворот 29 квітня 1918 р.
УНР Конституція УНР юридично закріпила відродження
української державності та донесла до майбутніх поколінь
глибоко гуманні й демократичні ідеї своїх творців – членів
УЦР, які намагалися створити законодавчі підвалини
справедливого суспільного життя в Україні.
 У першому розділі «Загальні постанови» визначалося, що
Українська Народна Республіка є «державою суверенною,
самостійною і ні від кого не залежною», джерелом влади в
УНР є народ, територія держави є неподільною і не може
бути зміненою без згоди 2/3 парламенту.
У другому розділі закріплювалися права громадян
УНР: проголошувалася рівність громадян, незалежно від
Перший і статі, віросповідання, національності, освіти, майнового
стану. Гарантувалися свободи слова, друку, совісті,
другий розділ організації, страйку, недоторканність «домашнього
вогнища», таємниця листування, вибору місця проживання.
Скасовувалися смертна кара, тілесні та інші покарання, що
принижують людську гідність, а також конфіскація майна
як вид покарання. Активне і пасивне виборче право
надавалося усім громадянам УНР, які досягли 20 років, за
винятком лише божевільних.
 У третьому розділі закріплювався принцип поділу влади на
законодавчу – Всенародні Збори, виконавчу – Рада
Народних Міністрів і судову – Генеральний Суд.
Компетенція та порядок формування вищих органів
державної влади визначалися у четвертому, п’ятому та
шостому розділах відповідно.
Третій,
четвертий, п'ятий
і шостий розділ
 Всенародні Збори – верховний орган влади УНР –
обиралися на підставі загального рівного прямого
виборчого рева шляхом таємного голосування строком на
три роки. Їх очолював Голова, обраний Всенародними
Зборами.
Голова Всенародних Зборів мав бути вищою посадовою
особою в державі: він представляв Республіку на всіх
рівнях, скликав і головував на засіданнях Всенародних
Зборів.
Всенародні збори
 У сьомому розділі національним меншинам гарантувалося
право на національно-персональну автономію, тобто право
на «самостійне облаштування свого національного життя»,
що мало здійснюватися через органи спеціально створеного
Національного Союзу.
У розділі восьмому передбачалася можливість часткового
обмеження громадянських прав і свобод, зокрема під час
Сьомий і війни або внутрішніх заворушень, строк обмеження
оптимістично встановлювався не довшим трьох місяців.
восьмий розділ
 Уряд УНР – Рада Народних Міністрів – мала формуватись
Головою Всенародних Зборів та затверджуватись
Всенародними Зборами. Рада Народних Міністрів
порядкувала усіма справами, що стосувалися УНР у цілому,
а також тими, що залишалися за межами компетенції
органів місцевого самоврядування. Однак структурна
невизначеність системи самоврядування, відсутність
належної правової бази та державного фінансування не
дозволили Центральній Раді організувати на практиці
Уряд УНР діяльність органів влади й управління на місцях.
Незважаючи на це, у Конституції УНР все ж знайшов
закріплення принцип децентралізації державного
управління. Посада голови уряду Конституцією
передбачена не була.
 Найвищим судовим органом мав стати Генеральний Суд
УНР. Його склад обирався Всенародними Зборами терміном
на п’ять років. Генеральний Суд був касаційним судом і не
міг розглядати справи у першій та другій (апеляційній)
інстанціях. Суд мав відбуватися від імені УНР та бути
єдиним для усіх громадян, включаючи членів Всенародних
Зборів та Ради Народних Міністрів. Детальніше питання
організації та компетенції судових установ мали бути
Генеральний суд встановлені окремими законами.
УНР
Дякую за увагу