Зародження

опозиційного руху в
СРСР в роки
лібералізації
суспільно-політичного
життя(1953-1964).
ШІСТДЕСЯТНИКИ
 Історичні передумови виникнення опозиційного руху
в СРСР та «шістдесятництва»
Після смерті у 1953 році Й. Сталіна у Радянському Союзі
починається процес лібералізації усього суспільного
життя.
Важливою подією у процесі десталінізації став ХХ з’їзд
КПРС (1956), на якому Микита Хрущов у своїй доповіді
викрив культ особи Сталіна.
Саме в умовах хрущовської «відлиги» відбувалося
пробудження громадської активності частини населення
СРСР, що вимагало більш радикальних перетворень,
формується опозиційний рух.

Опозиція – це сила, що виступає проти діючої влади.

 Однією з форм опозиції в СРСР був рух шістдесятників.
ШІСТДЕСЯТНИКИ –
•покоління молодих радянських літераторів та митців
другої половини 50 – 60 років минулого століття,
• учасників руху за оновлення радянського суспільства, які
протестували проти заідеологізованості в зображенні
дійсності,
• в своїй творчості прославляли не радянську систему чи
комуністичну партію, а рідний край, славне минуле,
людину,
• боролися за піднесення національної свідомості й
людської гідності.
 Світоглядні засади покоління шістдесятників
• Визнання свободи в усіх її проявах: свобода совісті, свобода мислення,
свобода нації.
• Заміна культу особи культом особистості: кожна пересічна людина є
неповторною, унікальною.
• Ідеї антропоцентризму, згідно з яким людина – центр Всесвіту.
• Моралізм та етичний максималізм.
• Патріотизм і національна самосвідомість.
• Заперечення соцреалізму власною творчістю;
• Єдність традицій та новаторства
• Відстоювання свободи митця;
• Індивідуалізація.
Період «шістдесятництва» в творчості
(кінець 1950-х — початок 1960-х рр.)
Характеризувався пошуками "правди і чесної позиції",
"власної індивідуальності", нових форм творчості,
переглядом морально-етичних цінностей у житті та
літературі.
Твори численних митців стали символом творчої
розкутості, духовного демократизму, етичного
максималізму, нонконформізму, пориванням до
експерименту.
 Джерела шістдесятництва
• Український фольклор (запозичення й переосмислення
фольклорних мотивів і образів, використання
народнопісенних засобів і прийомів образотворення).
• Творчість митців Розстріляного Відродження
(естетичний взірець).
• твори зарубіжних письменників.
Лесь Танюк
 Реакція радянської влади на рух
шістдесятників
Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала
незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних
ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск
на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися
сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності».
У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.
Самвидав – видані поза цензурою(зокрема в СРСР) на друкарських
машинках або написані від руки підпільні листівки, брошури, книжки,
періодичні видання, що розповсюджувалися нелегально серед населення.
Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників
пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного
дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння радянському
режимові.
Три гілки руху шістдесятників у середині та другій
половині 60-х років ХХ століття
1) офіційне шістдесятництво (Іван Драч, Борис Олійник, Дмитро
Павличко та ін.). Вони мали змогу активно друкуватися, але натомість
змушені були йти на певний компроміс із владою.

3) «Внутрішні емігранти» - зайняли аполітичну позицію, яка коштувала їм

довгих років мовчання, писання «у шухляду» (Ліна Костенко, Василь
Шевчук).

2) Дисидентський рух (Василь Стус, Ігор Калинець, Іван Світличний,

Євген Сверстюк). Не бажаючи пристосовуватися до влади, дисиденти
зазнали арештів і ув’язнення.
ДЯКУЄМО ЗА
СПІВПРАЦЮ