РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА

ІНФАРКТ МІОКАРДА
Інфаркт міокарда - це ішемічний некроз серцевого м'яза,
обумовлений коронарною недостатністю. Поряд з головними факторами
гострої недостатності коронарного кровообігу (тромбоз, спазм, звуження
просвіту, атеросклеротична зміна коронарних артерій) велику роль у
розвитку інфаркту міокарда грають недостатність колатерального
кровообігу у вінцевих артеріях, тривала гіпоксія, надлишок
катехоламінів, недостатня кількість іонів калію і надлишок натрію, що
обумовлюють тривалу ішемію клітин.
Інфаркт міокарда – захворювання
поліетіологічне.
У його виникненні безсумнівну роль
грають фактори ризику, гіподинамія,
надмірне харчування і збільшена вага,
стреси.
Фізична реабілітація покликана відновити фізичну працездатність хворих,
які перенесли ІМ, що досягається адекватною активізацією на ранніх
етапах одужання, призначенням лікувальної гімнастики вже через 2–3
доби після початку захворювання за умови ліквідації гострого больового
синдрому і відсутності ускладнень або їх швидкому купіруванні.
ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА ІМ ПОКЛИКАНА
РОЗВ’ЯЗАТИ НИЗКУ ВАЖЛИВИХ ЗАВДАНЬ:
✓ створення умов, що зменшують гемодинамічне навантаження
на серце;
✓ корекція психоемоційного стану пацієнта;
✓ профілактика тромбозу дрібних гілок легеневої артерії;
✓ нормалізація функцій вегетативної нервової системи;
✓ навчання хворого правильного типу дихання;
✓ підвищення кисневої ємності крові;
✓ нормалізація білкового й азотистого обміну, профілактика
м’язової гіпотрофії;
✓ поліпшення центральної гемодинаміки;
✓ помірна стимуляція кровообігу.
Основними принципами поетапної системної реабілітації хворих,
що перенесли ІМ, є:
❖ ранній початок;
❖ комплексне використання всіх видів;
❖ безперервність і наступність між фазами;
❖ запровадження системи фізичних навантажень для кожного хворого,
здатної підтримувати достатній рівень активності протягом
тривалого часу
Розрізнюють 3 етапи реабілітації хворих, що перенесли ІМ.

СИСТЕМА РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА (ІМ) ВКЛЮЧАЄ

ПОСЛІДОВНЕ ВИКОНАННЯ ПРОГРАМ ФІЗИЧНОЇ
РЕАБІЛІТАЦІЇ В КАРДІОЛОГІЧНОМУ СТАЦІОНАРІ, У
ВІДДІЛЕННІ РЕАБІЛІТАЦІЇ МІСЦЕВОГО САНАТОРІЮ І В
ПОЛІКЛІНІЦІ ЗА МІСЦЕМ МЕШКАННЯ ХВОРОГО.
О С Н О В Н І З А В Д А Н Н Я ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ НА СТАЦІОНАРНОМУ ЕТАПІ:
1. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТРОМБОЕМБОЛІЧНИХ УСКЛАДНЕНЬ;
2. ПОПЕРЕДЖЕННЯ І УСУНЕННЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ АРИТМІЙ;
3. ПОКРАЩЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ, ПЕРИФЕРИЧНОГО
КРОВООБІГУ, ФОРМУВАННЯ АДЕКВАТНОГО КОЛАТЕРАЛЬНОГО КРОВООБІГУ В МІОКАРДІ.
4. ВІДНОВЛЕННЯ ПРОСТИХ РУХОВИХ НАВИЧОК, АДАПТАЦІЯ ДО ПРОСТИХ ПОБУТОВИХ НАВАНТАЖЕНЬ.
5. ОСВОЄННЯ ХВОРИМ ПІДЙОМУ НА СХІДЦЯХ, ДОЗОВАНОЇ ХОДЬБИ НА 2000-3000 МЕТРІВ І
САМООБСЛУГОВУВАННЯ.
6. ФОРМУВАННЯ АДЕКВАТНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАКЦІЇ ТА ПОЗИТИВНИХ ЕМОЦІЙ
Сьогодні на стаціонарному етапі фізичної реабілітації хворих на
інфаркт міокарда прийнято розрізняти чотири рухових режими:
- суворий постільний (I ступінь рухової активності);
- постільний полегшений (II ступінь рухової активності);
- напівпостільний, або палатний (III ступінь рухової активності);
- загальний (IV ступінь рухової активності).
З урахуванням цих режимів визначається обсяг фізичного
навантаження.
Програми фізичної реабілітації хворих інфаркт міокарда на стаціонарному етапі
будуються з урахуванням належності хворого до одного з 4-х класів важкості стану.
Клас важкості стану визначають на 2–3-й день хвороби після ліквідації больового
синдрому і наявності таких ускладнень, як кардіогенний шок, набряк легень, важкі
аритмії.. Кожне підвищення фізичної працездатності на одну сходинку асоціюється із
зменшенням ризику смерті від усіх причин на 8–14 %.
На стаціонарному етапі реабілітації, залежно від класу важкості ІМ, призначаються
ч о т и р и п р о г р а м и фізичної реабілітації: 3-х, 4-х, 5-тижневої та індивідуальна, кожна
з яких передбачає визначені терміни перебування хворого у стаціонарі, різні темпи
розширення рухової активності і призначення засобів ЛФК
Режими(ступені)руховоїактивності
хворихнаінфарктміокарда.
Взагалі, рекомендуючи р о з ш и р е н н я р у х о в о ї а к т и в н о с т і та,
відповідно, перехід на наступний руховий режим, оцінюють реакцію хворого на
дозоване фізичне навантаження. Так, перед тим, як перевести пацієнта із
суворого ліжкового на розширений ліжковий режим, йому пропонують посидіти у
ліжку 5 хв., на палатний режим – постояти 5 хв. біля ліжка у присутності лікаря, на
вільний руховий режим – походити по коридору 5 хв. у повільному темпі. Після
виконання навантаження враховують реакцію хворого, скарги, загальний стан,
зміни ЧСС та артеріального тиску. В разі необхідності реєструють ЕКГ до та після
навантаження. Основним к р и т е р і є м р о з ш и р е н н я р у х о в о ї а к т и в н о
с т і є фізіологічна реакція на фізичне навантаження
Показами для переведення пацієнта на наступний ступінь активності,
крім термінів, є:
•при переведенні на ІІ ступінь – початок формування на
ЕКГ коронарного зубця Т, задовільна реакція на
навантаження;
•при переході на ІІІ ступінь - задовільна реакція на навантаження ІІ
ступеню, формування коронарного зубця Т та наближення STдо
ізолінії;
•при переведенні на ІV стунінь – відсутність ускладнень,
напади стенокардії не більше 5 раз на добу, формування рубця.
Наприкінці стаціонарного етапу реабілітації хворий повинен досягти такого
рівня фізичної активності, щоб бути в змозі: самостійно обслуговувати
себе, підніматися на 1-2 прольоти сходів та здійснювати прогулянки на
вулиці в оптимальному для нього темпі до 2-3 км у 2-3 прийоми протягом
дня. Саме такий рівень активізації хворого на інфаркт міокарда допускає
переведення його у санаторій.

Хворих на ІМ після стаціонарного лікування направляють у відділення реабілітації

місцевого кардіологічного санаторію.
О с н о в н и м и з а в д а н н я м и фізичної реабілітації на с а н а т о р н о м у е т а п і є:
відновлення функціонального стану та фізичної працездатності хворих до рівня,
необхідного для виконання повсякденної побутової та трудової діяльності, підготовка
хворих до самостійного життя та їх психологічна реадаптація.
Санаторний етап реабілітації хворий проходить на базі санаторнокурортних закладів
(спеціалізовані кардіологічні санаторії).Тут хворі виконують програму фази одужання. Санаторний
етап, як і стаціонарний, має кілька рівнів, починаючи з моменту надходження до санаторію і
закінчуючи завершенням терміну тимчасової непрацездатності. Програма фізичної реабілітації на
санаторному етапі є природним продовженням стаціонарного етапу реабілітації. Спочатку вона
проводиться за програмою 4-го ступеня активності стаціонару, що триває 1-2 дні, надалі хворого
переводять на 5-й ступінь активності, продовжуючи у подальшому до 6-го і заключного – 7-го.
На санаторному етапі реабілітації хворих на ІМ розрізнюють три
рухових режими:
- щадний (V ступінь рухової активності);
- щадно-тренувальний (VI ступінь рухової активності);
- тренувальний (VII ступінь рухової активності).
НА САНАТОРНОМУ ЕТАПІ РОЗРІЗНЮЮТЬ ТРИ ПЕРІОДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ.

ПЕРШИЙ ПЕРІОД ДОРІВНЮЄ 2–3 ДНІ. ЦЕ ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ ХВОРОГО ДО ОБСТАНОВКИ, САНАТОРНОГО
РЕЖИМУ, МІКРОКЛІМАТУ. РУХОВИЙ РЕЖИМ РОЗШИРЮЄТЬСЯ ПОРІВНЯНО З ПОПЕРЕДНІМ У СТАЦІОНАРІ
ЗА РАХУНОК БІЛЬШ ТРИВАЛОГО ПЕРЕБУВАННЯ ХВОРОГО НА СВІЖОМУ ПОВІТРІ, ВІДВІДУВАННЯ ЇДАЛЬНІ
ТОЩО.
ЛІКУВАЛЬНА ГІМНАСТИКА МІСТИТЬ КОМПЛЕКС ФІЗИЧНИХ ВПРАВ, ЗАСВОЄНИХ У СТАЦІОНАРІ,
ХОДЬБУ ДО 1000 М, ПІДЙОМ СХОДАМИ (24 СХОДИНКИ).
Другий період дорівнює 15–20 дням за умови збереження непоганого самопочуття у першому
періоді. Фізичне навантаження посилюють: відстань ходьби збільшують на 500 м (близько 2
км), збільшують також підйом сходами — додають 1 проліт на тиждень. Лікувальна гімнастика
містить вправи, що зміцнюють м’язи ніг, верхніх кінцівок плечового пояса. Комплекс
починається із вправ у положенні сидячи, потім хворий виконує вправи стоячи, тримаючись за
бильце стільця, на завершальному етапі гімнастика містить дихальні вправи й елементи
аутогенного тренування. Поступово комплекс лікувальної гімнастики ускладнюється. Крім
цього, залежно від досвіду роботи санаторію та його умов, можуть використовуватися
плавання, ходьба на лижах, дозований біг, тренування на тренажерах (велоергометр,
тредбан), спортивні ігри, веслування й ін.
Третій період санаторної реабілітації становить 2–3 дні й спрямований
на закріплення у хворого різних видів рухової активності, набутих за
час перебування в санаторії. Нарощуюють навантаження шляхом
збільшення дистанцій і швидкості дозованої ходьби, кількості
сходинок на сходах, засвоєння нових комплексів лікувальної
гімнастики.
Здійснюються заключні обстеження хворого, даються
рекомендації щодо рухового режиму.
Поліклінічний етап. Після виписування зі стаціонару хворий перебуває під наглядом лікаря-кардіолога у
поліклініці, де є кабінет або відділення реабілітації. На цьому етапі кардіолог здійснює систематичні
спостереження за станом хворого, оцінюючи дані ЕКГ, біохімічні показники крові, коригує медикаментозне
лікування. На цьому етапі вирішуються питання щодо працездатності хворих, термінів поновлення трудової
діяльності, обсяги службових навантажень, питання збереження працездатності або визначення групи
інвалідності та, за необхідності, перекваліфікація. Хворі, які перенесли ІМ, на диспансерно-поліклінічному
етапі відносяться до категорії осіб, що страждають хронічною ішемічною хворобою серця із
післяінфарктним кардіосклерозом.
До поліклінічного відділення надходять для подальшої реабілітації дві
категорії хворих: особи, що пройшли санаторний етап реабілітації (ця
група є найбільш численною), і пацієнти, що надійшли зі стаціонару,
минаючи кардіологічний санаторій. Загальний стан хворих другої
категорії, як правило, тяжкий. У переважній більшості випадків вік цих
хворих — більше 60–65 років, і всім їм потрібні індивідуальні заняття з
ЛФК під керуванням методиста протягом найближчих 2–3 тижні
лікування у поліклініці. У подальшому таких хворих включають до
групи пацієнтів, які пройшли санаторний етап реабілітації та працюють
за програмою поступово зростаючих навантажень.
З а д а ч і фізичної реабілітації на даному етапі наступні:
- відновлення функції серцево-судинної системи шляхом включення механізмів компенсації
кардіального і экстракардіального характеру;
- підвищення толерантності до фізичних навантажень;
- вторинна профілактика ІХС;
- відновлення працездатності і повернення до професійної праці, збереження відновленої
працездатності;
- можливість часткового чи повного відмовлення від ліків;
- поліпшення якості життя хворого.

На диспансерно-поліклінічному етапі реабілітації найкращою формою ЛФК

вважаються тривалі циклічні вправи аеробного характеру.
Вони п р о т и п о к а з а н і лише при:
- аневризмі лівого шлуночка,
- частих нападах стенокардії,
- важких порушеннях серцевого ритму (миготливій аритмії, частих політопних
чи групових екстрасистоліях, пароксизмальній тахікардії),
- артеріальній гіпертензії зі стабільно підвищеним діастолічним тиском (вище
110 мм рт.ст.),
- схильності до тромбоемболічних ускладнень.
До тривалих фізичних навантажень хворим, які перенесли ІМ, дозволяється
приступати через 3-4 місяці після його виникнення. На цьому етапі зменшується
роль лікувальної гімнастики і збільшується значення циклічних вправ аеробного
характеру. Призначаються: дозована ходьба у середньому та швидкому темпі;
дозований біг у повільному та середньому темпі або ускладнена ходьба
(«лижний крок», ходьба з високим підйомом колін); тренування на
кардіотренажерах (до 5-10 хв.) потужністю 75% від порогової; елементи
спортивних ігор.
Диспансерний етап (підтримуючий) – може тривати протягом усього життя хворого. У
режимі рухової активності призначають ранкову гігієнічну гімнастику, лікувальну
гімнастику, дозовану ходьбу на свіжому повітрі, заняття на кардіотренажерах протягом
10- 20 хв. 3-5 разів на тиждень. Під час занять тренувальна ЧСС не повинна
перевищувати в середньому 120 уд./хв
Поради щодо зміни способу життя
і корекції факторів ризику
1. Відмова від куріння
2. Дієта та контроль ваги
3. Контроль фізичної активності.
4. Контроль артеріального тиску.
Протипокази до фізичної реабілітації:
➢ нестабільна стенокардія;
➢ неконтрольована надшлуночкова та шлуночкова аритмія;
➢ неконтрольована серцева недостатність;
➢ високоступенева блокада без штучного водія ритму;
➢ ТЕЛА та нещодавно перенесений тромбофлебіт;
➢ причини, не пов’язані з кардіальним захворюванням
(ортопедичні та інші захворювання)
Пацієнтам, що перенесли ІМ,
рекомендовано впродовж життя
виконувати адекватні фізичні
навантаження. Для підбору
адекватного фізнавантаження
хворим на ІХС з ІМ рекомендовано
використовувати тест з 6-
хвилинною ходьбою, який
відповідає субмаксимальному
навантаженню. Пацієнт долає за 6
хв. відстань в максимально
швидкому для нього темпі, при
дистанції менше 300 м
прогнозують несприятливий
перебіг захворювання. За
результатами тесту пацієнту
рекомендують адекватне його
функціональному стану
навантаження.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!