ЛЕКЦІЯ 3.

АГРОБІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЮ ЗА
ПРИХОДОМ ФАР
 ФОТОСИНТЕЗ
При фотосинтезі в зелених рослинах під дією комплексу факторів енергія сонячних
променів, які поступають на поверхню, перетворюється в органічну речовину.
Частина цієї речовини, яка так чи інакше використовується людиною, характеризує
врожай даної культури. Під інтенсивністю фотосинтезу розуміють швидкість
поглинання СО2 (мг) одиницею площі за одиницю часу (Уф), виражається вона в мг
СО2 /дм2/год.
Фактори, від яких залежить інтенсивність фотосинтезу.
1. Освітлення. При низьких рівнях освітленості швидкість фотосинтезу є незначною і
при відповідних співвідношеннях інших факторів вона може виявитися лімітуючою.
2. Вуглекислота: служить субстратом для утворення нових продуктів асиміляції, її
концентрація в повітрі дуже мала (0,03%), і навіть незначна її зміна веде до істотної
зміни (Уф).
3. Температура також впливає на хід усіх ферментативних реакцій, тому її істотний
вплив на швидкість фотосинтезу є безперечним.
4. Вплив води на швидкість фотосинтезу виражається дефіцитом насичення,
або водним дефіцитом. Він відображає недостатню кількість води до повного
насичення. Максимальна швидкість фотосинтезу досягається при досить
незначних величинах цього дефіциту, і при його величині 12-20% вона стає
нульовою.
5. Установлено, що на фотосинтез істотно впливають мінеральні речовини.
Нестача будь-якого із наведених елементів - N. Р, К, Mg, S, Са, Fе, Мn, Сu, В,
Zn і Мо - веде до зниження швидкості фотосинтезу. Усе наведене вище
дозволяє стверджувати, що формування високого врожаю
сільськогосподарської культури можливе тільки при створенні сприятливих
умов для забезпечення необхідної швидкості фотосинтезу. При цьому
збільшення цієї швидкості є одним із основних резервів інтенсифікації
рослинництва.
 Зі збільшенням швидкості фотосинтезу збільшується кількість використаної
фотосинтетичної радіації, або коефіцієнт використання ФАР (Кo), що веде до
збільшення органічної речовини. Таким чином, коефіцієнт використання ФАР
можна вважати інтегральним показником швидкості фотосинтезу, або його
ефективності. При цьому створення оптимальних умов росту і розвитку рослин
веде до збільшення цього коефіцієнта.
Одним із загальноприйнятих показників інтенсивності фотосинтезу є так
званий фотосинтетичний потенціал (ФП). Цей показник становить собою
«кількість робочих днів листової поверхні», виражається в (м2/м2)∙діб (або м2/
м2/добу), може бути встановлений як для окремих періодів розвитку рослин,
так і для всього вегетаційного періоду і визначається як добуток площі листової
поверхні та тривалості відповідного періоду: ФП = Lср×Δt,
де Lср – середня площа листків, м2; Δt – тривалість вегетаційного періоду, діб.
Відомо, що 1000 одиниць фотосинтетичного потенціалу, яку можна назвати
питомою продуктивністю ФП (Мфп), за вегетаційний період в середньому
здатна сформувати 2,50 кг зерна озимої пшениці, 2,25 кг зерна ярого ячменю,
2,70 кг зерна кукурудзи, 8,0 кг бульб картоплі, 11,0 кг коренів буряку . Таким
чином, уже на стадії програмування при відомих врожайності (Упр) і Мфп
можна визначити необхідний фотосинтетичний потенціал посіву.
Для більш детального аналізу процесу фотосинтезу, а значить, і формування
врожаю, у зарубіжній і вітчизняній літературі існують й інші показники,
основні з них наведені нижче.
1. Приріст маси сухої речовини (г)
ΔW=W2–W1,
де: W1 і W2 –- відповідно маса сухої речовини при першому і другому строках
взяття зразків.
2. Абсолютна швидкість утворення сухої речовини (г/доба):

AGR = dW / dt = (W2 -W1)/ (t2 - t ) = ∆W - ∆ t

де: t1 і t2 - відповідні періоди взяття зразків,
а (t2 –t1)=Δt – строк, за який утворився приріст ΔW.
3. Відносна швидкість росту
RGR = (ln W2 - ln W1)/∆ t ,
4. Чиста продуктивність фотосинтезу (г/м2∙добу)
ЧПФ = dW / dt х 1 / L = ∆W / ∆ t х 1 / L ,
або ЧПФ = (W2 -W1) / 0,5 (L2 – L1) х dt ,
де: L - середнє значення площі листової поверхні посіву в період Δt, а L1 та L2 – площа
листків на початку та наприкінці певного періоду.
5. Відносне покриття листям
LAR = L / ∆W
У випадку, коли в періоді (t2 - t1) наростання сухої речовини і площі листя
відбувається не прямолінійно, точніші результати можна отримати за такими
залежностями
ЧПФ = ∆ W / ∆ t = (ln L2 - ln L1) / (L2 - L1) ,
LAR = (L2 - L1) / ∆ t х (ln W2 – ln W1) / (W2 – W1)

Такі визначення доцільно проводити як для посівів (із розрахунку на одиницю

площі), так і для окремих рослин.
ФОРМУВАННЯ
АСИМІЛЯЦІЙНОГО
АПАРАТУ
За всіх інших рівних умов продуктивність фотосинтезу істотно залежить від листової
поверхні посіву, яка може регулюватись шляхом створення структури посіву. Це в свою
чергу обумовлює основну вимогу до величини асимілюючої поверхні - вона повинна
повністю покривати поверхню ґрунту протягом всього другого періоду вегетації. Під
повним покриттям розуміють таку листову поверхню рослин, коли на поверхню ґрунту
потрапляє не більше 5% радіації, яка надходить на посів. Однак більшість культур на
початок вегетації і в другій її половині (після початку відмирання нижніх листків)
такого покриття не утворює. Тому одна із ефективних можливостей більш повного
використання радіації полягає в забезпеченні прискореного розвитку асимілюючої
поверхні на початку вегетаційного періоду.
На морфологічну структуру посіву впливає не тільки листова поверхня, а й
вертикальна структура посіву. При її оцінці враховують масу листя, число, форму,
розміщення в окремих ярусах, кількість рослин різної висоти, ступінь проникнення
сонячних променів тощо.
Продуктивність всього посіву визначається оптимальністю його структури.
Зріджені посіви поглинають сонячні промені недостатньою мірою, в результаті
чого коефіцієнти використання ФАР дуже малі. З іншого боку, дуже загущені
посіви з великим листовим покриттям досить активно поглинають сонячні
промені, однак окремі листки будуть настільки затінені, що фотосинтез в них
буде перебігати дуже слабо.
Зрозуміло, що кожне значення ІL за всіх інших рівних умов, характеризується
різною густотою посіву. Листова поверхня однієї рослини в посіві, тобто в
умовах наявності конкуренції за світло, вуглекислий газ, вологу і мінеральне
живлення, істотно відрізняється від листової поверхні однієї рослини, яка
вирощена індивідуально (за відсутності конкуренції).
Залежність площі листової поверхні однієї рослини в посіві (Li) і посіву в
цілому (L) вказує на те, що зі збільшенням густоти посіву листова поверхня
однієї рослини зменшується, а посіву в цілому - збільшується.
Існує точка зору, що оптимальною структурою характеризуються ті посіви, в
яких площа листової поверхні швидко зростає до 4 м2/м2 і по можливості
якомога довше зберігається на цьому рівні.
Методично площа листової поверхні посіву (одиниці площі поля, яка частіш за
все складає 1 м2, чи 0,25 м2) визначається як добуток площі листової поверхні
однієї рослини і їх густоти. При цьому слід зазначити, що загальноприйнятим є
положення про те, що кількісно враховується площа листа тільки з одного боку.
Для визначення площі листя однієї рослини існує ряд методів.
1. Метод безпосереднього визначення площі листя. Суть цього методу
полягає в тому, що з типових рослин відбирають кілька проб листя,
розкладають їх на папері і обводять контури. Після цього за допомогою
планіметра чи палетки визначать площу кожного із них. Якщо кожна проба
характеризує, наприклад, 5 рослин, то нескладно визначити площу листової
поверхні однієї із них як середню.
2. Метод висічок. За цим методом листя кожної проби, взяте за попередньою
методою, зважують, після чого з кожного листа із них спеціальним
пробійником роблять висічки і їх теж зважують. Знаючи площу кожної висічки
(через її діаметр) та їх кількість, із кожної проби можна визначити масу 1 см2
листа (питому масу), а поділивши загальну масу проби на одержану питому,
визначають площу листової поверхні кожної проби.
L = (M х n х K) / m
де: L – загальна площа листя у пробі, см2, M – маса листя у пробі, г; n – площа
однієї висічки, см2; K – кількість висічок, шт..; m – маса висічок, г.
3. Метод заміру параметрів листя. Цей метод найбільш поширений для
визначення площі листа злаків і полягає в замірі довжини листа та найбільшої
ширини. Добуток цих величин множать на поправочний коефіцієнт і
отримують площу листової пластини:
L = Д×Ш×К
Поправочні коефіцієнти К складають:
для пшениці - 0,67;
для ячменю - 0,68;
для кукурудзи - 0,85;
для проса - 0,72.
ГУСТОТА ПОСІВУ І ЙОГО
ПРОДУКТИВНІСТЬ
Основним елементом формування величини листової поверхні, яка забезпечує
найбільшу інтенсивність фотосинтезу, а значить, і найбільший урожай, за всіх
інших рівних умов, є густота посіву. При збільшенні густоти посіву (X) віл
нуля до базисної величини (Хо.) урожайність культури збільшується в прямій
залежності. Тобто, в даному діапазоні густоти продуктивність однієї рослини
залишається практично постійною (Ур= Const), а врожайність посіву (Уп) в
цьому діапазоні визначається як:
Уп=Ур ×Х, ц/га.
При подальшому збільшенні густоти рослини займають такий життєвий простір,
при якому вони починають конкурувати одне з одним. При всій складності і
комплексності конкуренції як явища ряд дослідників вважає, що вона має перш
за все фізичний характер, оскільки йде вона не тільки за простір, а й за світло,
воду, мінеральні поживні елементи та вуглекислий газ. Таким чином, збільшення
густоти посіву більше Хо веде до того, що продуктивність однієї рослини
починає зменшуватись, а посіву в цілому підвищуватись, але за криволінійною
залежністю.
Таким чином, при характеристиці густоти посіву і його впливу на урожайність
культури доцільним можна вважати встановлення таких характерних параметрів:
– оптимальна густота посіву (Xopt), а також відповідно до неї продуктивність
однієї рослини Упр і максимальний урожай посіву Уmах;
– базисна густота посіву (Хo) та максимальна індивідуальна продуктивність
однієї рослини даного сорту в даних умовах (Упр при Х=Хo);
– критична густота посіву (Хк) при прийнятій істотності конкуренції (Р).
СТРУКТУРА ВРОЖАЮ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
КУЛЬТУР
Серед існуючих методів визначення можливого врожаю сільськогосподарських
культур через його структуру найбільш повним можна вважати метод М.С.
Савицкого, який є біологічною основою моделювання продуктивності посівів
зернових культур. Проте необхідно зазначити, що вказаний метод після деяких
уточнень може бути досить успішно застосований і при структурній оцінці
врожаю інших культур.
Структура врожаю показує, із яких елементів складається його величина і при
якій долі участі їх формується високий урожай. За цим методом всі елементи
структури врожаю зернових культур за характером впливу на формування
врожаю умовно згруповані в шість груп елементів.
1. Основні елементи, з яких складається урожай (У): густота рослин на
одиницю площі перед збиранням (P, шт/м2); продуктивна кущистість (К);
кількість зерен у колосi (n, шт.);
маса 1000 зерен при стандартній вологості (А, г).
Всі ці елементи і визначають урожай культури:
У=Р×К× n ×М1000/10000
При вирощуванні високого врожаю зернових культур кількість продуктивних
стебел необхідно довести до 700 і більше, уникнувши при цьому вилягання
рослин і ураження хворобами. Наприклад, величина максимально можливих
урожаїв дворядного й багаторядного ячменя й показники структури наведені в
таблиці 1
Таблиця 1. Структура високоврожайних посівів ячменя дворядного й
багаторядного
Показник Ячмінь дворядний Ячмінь багаторядний
Продуктивна кущистість 1,5-2 1,5-2
Кількість, шт
рослин при викопці. на 1м2 300-400 250-300
продуктивних стебел на 1м2 600-800 500-600
колосків у колос 21 42
зерен у колосі 21 42
маса 1000 зерен, г 50-60 40-50
можливий урожай, ц/га 70-110 80-120
2. Елементи, які формують кількість рослин на одиниці площі на період
збирання врожаю: норма висіву; польова схожість насіння; відсоток рослин, які
залишились після зимівлі (для озимих культур); відсоток рослин, які збереглися
до збирання; загальне виживання - відсоткове співвідношення рослин, які
збереглися до збирання на одиниці площі до кількості посіяного схожого
насіння на тій же площі.
Показники польової схожості й виживання рослин у значній мірі залежать від
рівня агротехніки, складних ґрунтово- кліматичних умов і т.д.
У таблиці 2 представлені дані про польову схожість і виживання рослин вівса
залежно від норм висіву й умов мінерального живлення.
Таблиця 2. Оптимальні значення елементів структури врожаю деяких
сільськогосподарських культур в Сумській області
Культура Кількість Продуктивн. Число Маса 1000 Середня маса
рослин при кущення продуктивн. шт. осн. продукції
збиранні, стебел зерен, г з1
шт./м2 (рослин) рослини, г
шт/м
Озима пшениця 400-450 1,2-1,3 480-580 35-45 0,81-1,05
Озиме жито 400-450 1,2-1,3 480-580 28-35 0,73-0,93
Ячмінь 300-400 1,4-1,6 420-640 50-60 0,73-0,85
Овес 300-400 1,2-1,3 360-520 30-35 0,56-0,71
Горох 600-700 600-700 180-220 0,40-0,55
Цукровий буряк 12-16 12-16 28-30 280-310
Картопля 6-8 6-8 500-600
Кукурудза (на 8-12 8-12 200-250 500-700
силос)
6. Елементи, які визначають вихід зерна: фактична врожайність зерна; фактична
врожайність соломи; відсоток виходу зерна в загальній масі врожаю; втрати зерна
при збиранні.
При цьому слід зазначити, що всі складові останніх двох формул не є величинами
постійними і незалежними. Всі вони за всіх інших рівних умов залежать від
густоти посіву. При цьому вплив зовнішніх факторів (тепло, волога, живлення) на
врожайність культури апріорі вказує на вплив їх і на зазначені структурні складові.
Це, в свою чергу, підтверджує важливість пошуку кількісної моделі структури
врожаю залежно від густоти посіву і зовнішніх чинників.
У будь-якому разі кінцевим критерієм оптимальності густоти, яка забезпечує
максимальний урожай, є оптимальне співвідношення структурних складових
урожаю.
Усе вище сказане пояснює наявність у кожній зоні визначених науково-
дослідними установами оптимальних елементів структури врожаю основних
сільськогосподарських культур.
Розглядаючи питання формування врожаю в динаміці, слід зазначити, що першим
критичним періодом, в якому має місце зменшення кількості рослин на одиницю
площі, є сходи. Їх густота визначається нормою висіву (кг) та польовою схожістю
насіння (Пв). Таким чином, густота посіву на період сходів (Х1) визначається як:
Х1 = N х Пв /100 , млн.шт./ га
Польова схожість насіння залежить від ряду факторів, основними серед яких є:
якість посівного матеріалу; умови проростання та появи сходів; способи, строки
посіву та заробки насіння; пошкодження проростків хворобами та шкідниками;
попередники та обробіток ґрунту.
Якість посівного матеріалу визначається державним стандартом, тобто класом і його
репродукцією.
Значний вплив на польову схожість мають умови після посіву, і перш за все,
забезпеченість вологою і теплом. Відомо, що при недостатньому забезпеченні
вологою ґрунту схожість знижується, і тим більше, чим довшим є посушливий
період.
Найнижчий рівень температури, необхідний для проростання насіння, залежить від
виду і сорту культури, і, наприклад, для зернових, найчастіше вона знаходиться в
межах 3-5°С. При більш високих температурах і достатньому забезпеченні вологою
сходи з'являються швидко і, як наслідок, польова схожість є достатньо високою.
Стосовно способів і строків посіву слід зауважити, що в кожній ґрунтово-
кліматичній зоні це питання достатньо вивчене і для кожної культури
встановлене. Глибина заробки насіння визначається біологічними
особливостями культури і вологістю ґрунту.
Для усунення негативного впливу шкідників і хвороб на польову схожість
необхідно обов'язково висівати здорове (не вражене) і протруєне насіння.
Істотно впливає на схожість культур підготовка ґрунту. Основною умовою його
обробітку є рихлення верхнього шару на глибину сівби і формування більш
щільного насіннєвого ложа. При цьому вплив ґрунтової засухи на схожість
нівелюється прикочуванням.
Великі дози мінеральних добрив в окремих випадках також можуть бути
причиною зменшення польової схожості, що обумовлено збільшенням
концентрації ґрунтового розчину в верхньому шарі ґрунту.
Одержана таким чином густота на період сходів (X1) може істотно зменшитися
на період збирання врожаю (X). Це пояснюється таким явищем, як виживання
рослин (В). Цей показник вираховується як відсоток рослин перед збиранням
(X) від загальної кількості рослин, що зійшли (X1)
В = Х / Х1 х 100 , %
Кількісно цей показник може бути досить різним і залежить від багатьох
факторів, основними серед яких є шкідники і хвороби, пошкодження
пестицидами, механічні пошкодження, конкуренція бур'янів та погодні умови.
У цілому цей показник може досягати 65% . Для озимих культур дуже
важливим показником є умови їх зимівлі. Однак навіть за сприятливих умов
ранньої весни зберігається не більше 90-92% рослин осінніх сходів.
Таким чином, залежність норми висіву від впливу зазначених факторів
визначається як:
Н = Х / Пв х В х 104 , млн.шт./га
Враховуючи попередню формулу, можна записати залежність норми висіву (К)
від густоти посіву перед збиранням (X), маси основної продукції з однієї
рослин (Ср) та вказаних раніше параметрів (Пв, В):
Н = У / Ср х Пв х В х 103 , млн.шт./га
Вагова норма висіву при цьому визначається як:
Нв=Н×М1000шт, кг/га.
На цьому визначення норми висіву на першому етапі розрахунків можна
вважати закінченими.