Українські Ромео і Джульєтта:

історія трагічного кохання

Петро Бєлокопитов та Йоганна Тушинська
У Полонному, що розкинулося по обидва боки
річки Хомори, є місце, куди приходять усі закохані
пари, а молодята в день одруження несуть туди
квіти… Місце це – чотиригранний обеліск двом
закоханих, котрі вирішили ліпше вмерти, аніж
страждати в розлуці.
Цю історію знають усі сторожили Полонного,
адже з покоління в покоління її переповідають,
аби ніхто не забув, що для кохання не має бути
жодних перепон. Є кілька варіантів історії кохання
і трагічної смерті цих двох людей. Ось один із них.
 Знайомство Йоганни і Петра

Колись жила у Полонному дівчина Йоганна

Тушинська. Батько її був шевцем, рано помер і
залишив у старенькій хатині дружину Агрипу
Захарівну і доньку. Дитячі роки Йоганни
проходили в нестатках, та вона була
найбільшою втіхою для матусі. Коли ж
виросла, стала такою красунею, що на неї всі
задивлялися.
 Знайомство Йоганни і Петра
Одного квітневого недільного ранку Йоганна
прогулювалася з подругами берегом Хомори. Побачив її
офіцер кавалерійської військової частини, котра стояла
тоді у місті. Вона так запала йому у серце, що наступної
неділі офіцер увесь день бродив містечком і лише
надвечір йому вдалося її зустріти. “Пробачте, панночко.
Я хотів з вами поговорити”. — “Що може бути спільного
між дворянином і бідною міщанкою?” — мовила та. “Для
мене це не має ніякого значення, - продовжував офіцер.
— Дозвольте з вами познайомитися”. Вона сором'язливо
подала руку і тихо сказала: “Йоганна Тушинська”. Не
випускаючи її руки, тремтячим голосом промовив:
“Петро Бєлокопитов. Приходьте завтра о цій же порі до
млина”.
Щонеділі вони зустрічалися, а місцем побачення обрали
крутий берег Хомори. Та недовгим було їхнє щастя — на
перепоні стояли батько Петра, який відізвав свого сина у
Новоград-Волинський, де служив сам, а також мама
Йоганни, влаштувавши заручини доньки-красуні з іншим
хлопцем. Дізнавшись про це, Петро прилетів соколом з
Новограду у Полонне і викликав кохану з хати. Було вже
за північ. Місяць світив так, що видно були сльози
дівчини. “Ти любиш мене?” — запитала вона. “Більше за
власне життя”, — гаряче відповів він. “Ми не будемо
щасливі на цьому світі, де люди розділені на багатих і
бідних. Краще піти з нього”. — мовила спокійно. Останні
поцілунки над кручею... Довге волосся дівчини обвило дві
постаті. Розімкнулося і зімкнулося плесо води. Настала
 На місці їхніх зустрічей батько Петра збудував склеп, де
поклали поруч дві домовини, щоб і по смерті вони були
разом. На могилі встановили пам'ятник, який зберігся донині.
На ньому досі зберігся напис: «Петр Белокопытов и Иоганна
Тушинская, два благороднейших существа, жертвы
общественных предрассудков, геройски покончили жизнь свою
1849 года 9 июля. Будешь помнить благородный поступок их,
если узнаешь силу любви».
Про пам'ятник закоханим знали Олена
Пчілка і Леся Українка, які не раз
простоювала годинами біля могили
закоханих. Обцілований буйними вітрами,
сніговіями, сонцем і дощем, вже 170 років
стоїть пам'ятник закоханим як засторога
всім. Майже півтора століття пройшло
відтоді, як два люблячі серця стрибнули з
високого берега у небуття, але історія
їхнього кохання й досі хвилює, бентежить,
збуджує уяву наших сучасників.
Дякую за увагу!