Акушерство — одна з

найдавніших медичних
дисциплін. У давні часи жінки
народжували без допомоги або з
допомогою однієї із старших
жінок у родині. На подальших
етапах розвитку суспільства
з'явились люди, що почали
займатись лікуванням хворих
професійно. Акушерська
допомога перебувала тоді
виключно у руках жінок-
акушерок (повитух).
 Медичні знання у них були
примітивними, проте
деонтологічні принципи —
досить високими: варто лише
згадати, що за біблійними
свідченнями баби-сповитухи
Шіфра і Пуа відмовилися
виконати наказ царя Ірода
вбивати усіх новонароджених
хлопчиків (Кн. Вихід, 1).
В Україні першими лікарями були
ворожбити і знахарі-відуни,
потворники і кудесники, — у яких
лікування йшло поруч із
закляттями та замовляннями.
Лікарське знання стало
«книжним», коли Україна
увійшла в тісні зв'язки з
Візантією. З'явилися вчені
лічителі або лічці. Перша лікарня
була заснована за княгині Ольги
при Києво-Печерському
монастирі.
 З Никоновського літопису відомо, що
князі, діячі церкви стали фундаторами
багатьох закладів, де міг отримувати
медичну допомогу простий люд,
зокрема Єфрем, єпископ
Переяславський (XI ст.) «...зданія многа
воздвиг і будови банні і врачеве і больници
всім приходящим безмездне врачування іже
не бисть допреже на Русі». Лічці-монахи,
найбільш відомі серед яких Агапіт,
Алімпій і Дем'ян Пресвітер, володіли
«мудрістю книжною», знали
"властивості лікувальних рослин і
безкоштовно лікували кожного, хто
звертався до монастиря.
 З тих же часів відомі і жінки-лічці: Февронія-цілителька і
дочка князя Мстислава Володимировича Євпраксія-
Добродія (1108-1172), яка стала візантійською
імператрицею під іменем Зоя.
Перу Євпраксії (Зої) належить перша на Русі медична
книга, написана грецькою мовою «Алімма», в якій
викладено і систематизовано медичні знання тієї пори,
зокрема з акушерства та гінекології.
Перший український доктор медицини та філософії Георгій
Дрогобич (1450-1494), «Георгій з Русі», як його називали,
був ректором Болонського і професором Краківського
університетів, учителем Коперника. Він був відомий усій
Європі своєю просвітницькою діяльністю, а також як
видатний філософ та лікар.
 Проте здобути вищу медичну освіту у ті часи можна було
лише за кордоном. І тому син полтавського священика
Нестор Максимович Максимович-Амбодик (1744-1812) їде
1770 року до Страсбурзького університету і навчається там
коштом «голіцинської» стипендії, фундаторка цієї стипендії,
княгиня Катерина-Смарагда Голіцина (1720-1761) за життя
страждала на «делікатну жіночу неміч» і побажала
позбавити інших жінок від таких страждань. Вона залишила
великий спадок, на відсотки від якого здобули освіту в
Страсбурзі, «славному своїм акушерством», Нестор
Максимович, основоположник наукового акушерства і
автор першого підручника російською мовою «Мистецтво
сповивання», Олександр Шумлянський (1748-1795), що
захистив у Страсбурзькому університеті дисертацію,
присвячену тонкій будові нирки (капсула Шумлянського-
Боумена).
 А далі працював «градським акушером» у
Москві і помер у бідності, хоч заслуги його
вже визнала вся Європа, а Париж вшанував
титулом «члена-кореспондента», відомі
лікарі та науковці І.Руцький,
М.Тереховський, С.Леонтович. У Лейдені
(1780) захистив дисертацію на акушерську
тему «Про переваги симфізеотомії перед
кесаревим розтином» майбутній славетний
епідеміолог, уродженець села Янівка
Чернігівської губернії Данило Самойлович.
 У 1805 році відкрився університет у Харкові.
Акушерська клініка на 4 ліжка була там створена
у 1829 році. Лише 1862 року, коли кафедру
акушерства та гінекології посів Іван Павлович
Лазаревич, клініка була розширена до 25 ліжок.
Блискучий хірург, І.П.Лазаревич зробив першу в
Росії оваріотомію. На Лондонській виставці 1873
p. за створення «Атласу гінекологічних та
акушерських інструментів» і прямих акушерських
щипців, які стали відомі в Європі як «російські
щипці», професор Лазаревич був нагороджений
золотою медаллю.
 У Київському університеті св.Володимира,
створеному у 1834 році, медичний факультет був
відкритий 1841 року. Кафедру акушерства та
гінекології очолив А.П.Матвєєв (1816-1882). Саме
А.П.Матвєєв запропонував метод профілактики
гонобленореї шляхом закапування очей
новонароджених 2% розчином азотно-кислого
срібла. При клініці він організував школу для
акушерок і написав для них спеціальний посібник.
Наступник О.П.Матвєєва, Георгій Єрмолайович
Рейн, впроваджував у практику асептику та
антисептику, успішно здійснив 18 оваріотомій, був
організатором Київського акушерсько-
гінекологічного товариства.
 Велику роботу щодо організації пологових будинків в
Україні провів професор Г.ф.Писемський (1862-1937).
З його ініціативи було відкрито перший колгоспний
пологовий будинок, першу жіночу консультацію в Києві,
створено перші палати патології вагітних.

Значним є внесок українських акушерів-гінекологів у

проблему знеболення пологів. Основи
психопрофілактичної підготовки вагітних до пологів
заклали харківські професори К.І.Платонов і
І.З.Вельвовський. Цей метод дістав визнання у багатьох
країнах світу. О.Ю.Лурьє (1897-1958), професор Київського
медичного інституту, почав запроваджувати масове
знеболення пологів фармакологічними засобами.
 Завдяки самовідданій праці лікарів-організаторів
медичної допомоги у 50-ті роки в Україні стаціонарною
родопоміччю було охоплено майже 100% жінок у містах і
70-80% у селах. Потреба в сільських пологових будинках
зменшилася, вони поступово почали закриватися,
профілактичну допомогу перебрали на себе фельдшерсько-
акушерські пункти, а стаціонарне лікування хворі із
сільської місцевості отримували у центральних районних
та дільничних лікарнях.
У повоєнні роки з ініціативи О.Ю.Лурьє було
запроваджено метод масових профілактичних онкооглядів
жінок, що шляхом ранньої діагностики дало змогу
зменшити кількість випадків запущеного раку жіночих
статевих органів.
 Позитивну роль відіграло об'єднання консультацій
для жінок з пологовими будинками і гінекологічними
стаціонарами в єдиний лікувально-профілактичний
заклад. Ці заходи сприяли кращій організації
обслуговування вагітних, роділь і породіль,
гінекологічних хворих, підвищенню кваліфікації
лікарів.
Зараз лікарів в Україні готують у 16-ти вищих
навчальних закладах — академіях, університетах.
Середніх медичних працівників навчають у
коледжах, медичних училищах та вищих навчальних
закладах. Практичну родопоміч здійснює біля 12
тисяч акушерів-гінекологів та 40 тисяч медичних
працівників середньої ланки.
Деонтологічніправила регулюють
взаємовідносини:

· медичного працівника і хворого;

· медичних працівників між собою;

· медичних працівників і родичів хворого;

· медичного працівника і суспільства.

 Акушерки надають лікувально-
профілактичну допомогу жінкам у жіночій
консультації, маніпуляційному кабінеті та
операційній, у гінекологічному відділенні
акушерсько-гінекологічного об'єднання, а
також можуть працювати у відділенні
новонароджених пологового стаціонару.
Професіоналізм акушерки полягає у
чіткому виконанні своїх обов'язків, бо від
цього значною мірою залежить
ефективність лікування.

Робота середнього медпрацівника на

різних ділянках висуває відповідні вимоги
до її кваліфікації і разом з тим має певні
особливості щодо вимог деонтологічних.
  Особливістю роботи в акушерстві та
гінекології з деонтологічної точки зору є
необхідність врахування своєрідності жіночої
психіки, зокрема, психіки вагітної жінки.
Акушерка своїми діями, поведінкою та словом
повинна створювати у хворої оптимістичний
настрій, впевненість у швидкому одужанні чи
сприятливому закінченні пологів, якщо
йдеться про роділлю. Не слід інформувати
хворих про результати аналізів, висновки
лікарських консиліумів, висловлювати свої
прогнози щодо термінів лікування,
розповідати про об'єм оперативних втручань.
Таке право має тільки лікар. Якщо у акушерки
виникли сумніви у правильності лікарських
призначень, вона повинна негайно
звернутися до лікуючого лікаря, в жодному
разі не обговорюючи це з хворими або
іншими особами.
 Слід враховувати, що за особливостями
свого фаху медичні працівники
гінекологічних та акушерських стаціонарів
часто мають справу з фактами, що
стосуються інтимного життя пацієнток, тому
необхідна велика обережність у спілкуванні
з ними та їхніми родичами, бо розголошення
лікарської таємниці може мати дуже
серйозні наслідки.

 Високіморально-етичні принципи, чітке

дотримання деонтологічних норм лікарями
та середнім медичним персоналом мають
величезне значення для ефективного
лікування жінок.
 Жіноча консультація
 Акушерка жіночої консультації працює з
вагітною жінкою з ранніх термінів вагітності до
пологів, а також у післяпологовому періоді. Іноді
жінка хоче перервати вагітність, звертається за
направленням на штучний аборт. У такому
випадку лікар разом з акушеркою повинні вжити
усіх засобів, щоб переконати жінку у
необхідності зберегти вагітність, пояснити
згубний вплив аборту на організм та
репродуктивну функцію. Якщо жінка вирішила
виношувати вагітність, її слід поставити на облік
та пояснити важливість регулярного
відвідування консультації, вчасного обстеження.
 Частожінок турбує страх перед можливими
ускладненнями вагітності та пологів.
Використовуючи величезну психотерапевтичну
силу слова, медичні працівники повинні керувати
емоційним станом вагітної, усуваючи нервове
напруження та негативні емоції.
Особливо відповідальним є проведення
психопрофілактичної підготовки вагітних
до пологів. Завдання такої підготовки —
зняти психічну напругу і страх перед
пологами, сформувати у корі головного
мозку позитивну домінанту пологів,
переконати жінку у сприятливому
закінченні пологів для матері і малюка.
Такі заняття мають бути не просто
інформацією про перебіг пологів та
поведінку роділлі під час першого,
другого та третього періодів, але й нести
лікувальне психотерапевтичне
навантаження, тому медичний
працівник, котрий проводить ці заняття,
повинен не лише бездоганно володіти
матеріалом, але й бути доброзичливою,
чуйною людиною.
 Акушерський стаціонар
 Організація роботи акушерського
стаціонару з роділлями, вагітними та
їхніми родичами багато в чому залежить
від персоналу, що працює в приймальному
відділенні. Акушерка, що працює у цьому
відділенні, повинна бути досвідченою,
оскільки перед нею стоять важливі фахові
завдання, які вона має вирішувати інколи
за лічені хвилини. Іншим важливим
завданням є привітне, уважне ставлення
до роділлі. З першої хвилини перебування
в пологовому стаціонарі жінка повинна
відчувати, що вона знаходиться під
постійним контролем, тому найменші
відхилення від фізіологічного перебігу
пологів будуть негайно виявлені і усунені.
Усвідомлення цього знімає зайву емоційну
напругу.
 Під час пологів роділля повинна бути оточена постійною увагою лікаря та
акушерки. Персоналу пологового будинку слід стежити за кожним своїм
словом, бо інколи обговорення результатів обстеження в присутності
роділлі може бути сприйнято жінкою, яка не знає акушерської
термінології, неадекватно, може викликати страх та негативні емоції. За
жодних умов роділля не повинна втрачати контролю над собою, бо це
ускладнює роботу персоналу і може спричинити ускладнення під час
пологів, якщо жінка не виконує розпоряджень акушерки, неправильно
тужиться та ін.

 У післяпологовому періоді акушерка повинна забезпечити психологічний

комфорт матерям і немовлятам, допомагати породіллям у вигодовуванні
малят та зціджуванні молока, пам'ятаючи, що процес лактогенезу
регулюється корою головного мозку і негативні емоції, сльози можуть
загальмувати вироблення молока.

 Матерів, які втратили дітей у пологах, слід помістити в окрему палату, щоб
не посилювати їхніх важких переживань виглядом породіль, що годують
немовлят.
 Відділення патології вагітних

 Приміщення цього відділення має знаходитися подалі

від пологових відділів і палат новонароджених, щоб
вагітних не турбували зайві звуки. Слід забезпечити
хворим повноцінний відпочинок вдень і вночі.
 Особливої уваги потребують жінки, котрих готують до
планового кесарського розтину. З ними слід щоденно
працювати, щоб переконати у необхідності операції,
усунути страх за себе і за майбутню дитину. Варто
наводити приклади інших жінок, які перебували
разом з вагітною у відділенні патології і народили
здорових дітей.
 Високий рівень фахових знань та умінь,
точність у виконанні призначень,
тактовність, людяність, уважність,
самовладання, чуйність —
ці якості необхідні акушерці.
Перинатологія –
наука про
антенатальну,
інтранатальну і
постнатальну
охорону плода.
 Перинатальний період
починається з 28 тижнів
вагітності (259 днів часу,
якому відповідає маса
плода 1000 г) включає
період пологів і 7 повних
днів життя
новонародженого, або 158
годин після народження.
 Перинатальний період
поділяють на 3 фази:
пізній антенатальний період
(28-40-й тижні вагітності);
інтранатальний період (з
початку пологової діяльності
до народження плода);
ранній неонатальний період -
до 7 повних днів життя
дитини.
Перинатальна смертність
– число дітей, що
народились мертвими
чи померли в перші 7
повних днів життя /
на 1000 народжених і
мертвими.
 Розрізняють 3 періода
перинатальної смертності:

- антенатальний,
-інтранатальний
- постнатальний.