ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВИБІРКОВА КОМПОНЕНТА «ЛІКАРСЬКА ПРАКТИКА. СИМУЛЯЦІЙНЕ НАВЧАННЯ»

НАПАД БРОНХІАЛЬНОЇ
АСТМИ. АСТМАТИЧНИЙ
СТАТУС.

Виконав студент 2 групи 5 курса

Рябоконь Артур
 ПОНЯТТЯ.
Бронхіальна астма – хронічне запальне захворювання дихальних
шляхів, яке обумовлене значною кількістю клітин та медіаторів
запалення. Внаслідок хронічного запалення відбувається розвиток
бронхіальної гіперреактивності, що проявляється рецидивними
симптомами свистячого дихання, задишкою, відчуттям стиснення
в грудях та кашлем, особливо в нічний та ранковий час
 Напад бронхіальної астми – стан, який виникає гостро та прогресивно
погіршується, характеризується утрудненим, свистячим диханням,
спастичним кашлем, почуттям стискання в грудях або комбінацією цих
симптомів при різкому зниженні показників пікової швидкості видиху
(визначається при вимірюванні об’єму форсованого видиху (ОФВ)
 ЛІКУВАННЯ
Лікування нападу бронхіальної астми проводиться залежно від ступеня важкості,
під контролем життєвих показників, моніторингу пікової об’ємної швидкості
видиху (ПОШВ) (у дітей віком від 5 років), частоти дихання та серцевих скорочень.
Невідкладна допомога дітям із нападом бронхіальної астми на амбулаторному
етапі, незалежно від ступеня важкості, починається з повторних інгаляцій бета‑2-
агоністів короткої дії за допомогою небулайзера або дозованого аерозольного
інгалятора зі спейсером.
Початкова терапія: інгаляційний бета‑2-агоніст короткої дії кожні 20 хвилин
протягом 1 години за допомогою дозованого аерозольного інгалятора зі спейсером
чи небулайзером. Бета‑2-агоністи тривалої дії під час загострення бронхіальної
астми не використовуються. Якщо симптоми стійкі до початкового лікування
бета‑2-агоністами короткої дії, можна додати іпратропію бромід, інгаляційні
глюкокортикостероїди або системні глюкокортикостероїди.
Раннє застосування стероїдів у відділеннях невідкладної допомоги може зменшити
необхідність госпіталізації та попередити рецидив симптомів після початкового
лікування. Теофілін не рекомендується дітям з легким та помірним загостренням
астми.
 У дітей >12 років, які використовують для базисної терапії
фіксовану комбінацію будесонід/формотерол (80/4,5 мкг або
160/4,5 мкг) в якості базисної терапії, рекомендовано для
полегшення симптомів застосовувати додаткові інгаляції тієї
ж комбінації препаратів (тобто один інгалятор для лікування та
полегшення симптомів), але не більше 6 інгаляцій на добу. При
цьому слід мати на увазі, що у ситуаціях, коли для полегшення
симптомів використовується будесонід/формотерол (80/4,5 мкг або
160/4,5 мкг), не мають використовуватись одночасно інші
препарати, що можуть застосовуватись для полегшення симптомів
– бета‑2-агоністи короткої дії внаслідок можливого підвищення
ризику побічних реакцій.
 Діти з легким та середнім ступенем важкості стану можуть
отримувати лікування абмулаторно під наглядом лікаря. Важкий
ступінь – є потенційно небезпечним для життя і потребує
госпіталізації

Показання до госпіталізації дітей з нападом бронхіальної астми:

– тяжке загострення;
– відсутність покращання протягом 2–6 годин від початку
лікування;
– сатурація <92 %.
 АСТМАТИЧНИЙ СТАТУС
Астматичний статус – затяжний напад бронхіальної астми,
тривалістю понад 2 години, резистентний до введення бета‑2-
агоністів і глюкокортикоїдів
Клінічна картина астматичного статусу: на ранній стадії характерні
збудження, страх, дихальна паніка. Для пізньої стадії – сплутана
свідомість або кома, різко виражена експіраторна задишка за
участю допоміжної мускулатури, яка переходить у брадипное або
диспное, чути дистанційні свистячі хрипи, тахікардія, яка
змінюється на брадикардію, артеріальну гіпертензію.
Аускультативна картина в легенях – сухі, свистячі, розсіяні хрипи,
на пізніх стадіях – «німа» легеня.
 НЕВІДКЛАДНА ДОПОМОГА
Невідкладна допомога хворому з астматичним статусом на догоспітальному етапі:
– оксигенотерапія через лицьову маску;
– катетеризація периферичної вени та введення еуфіліну у разі резистентності бронхоспазму
до інгаляцій бета‑2-агоністів, кортикостероїдів. Болюс-доза (якщо дитина не отримувала
теофілін раніше) становить 7 мг/кг маси тіла і вводиться протягом 15 хвилин в ізотонічному 0,9
% розчині натрію хлориду або 5 % розчині глюкози на тлі інгаляції киснем. Підтримувальна доза
– відповідно до вікових дозувань;
– з метою відновлення чутливості бета‑2-адренорецепторів в/в вводять преднізолон 5 мг/кг або
дексаметазон 1 мг/кг;
– для ліквідації гіпертензії малого кола кровообігу – нітрогліцерин під язик залежно від віку під
контролем рівня артеріального тиску (АТ);
– інфузійна регідратаційна терапія ізотонічним розчином натрію хлориду повинна
здійснюватися повільно. Лікарі спеціалізованої бригади швидкої медичної допомоги після
седації кетаміном 5 % – 5 мг/кг в мг і діазепамом 0,5 % – 0,5 мг/кг встановлюють центральний
венозний доступ;
– при клініці тяжкої дихальної недостатності та зниженні сатурації крові менше 90 % перед
транспортуванням вводять натрію оксибутират 20 % розчин в 70–100 мг/кг, проводять
інтубацію трахеї для переведення дитини на ШВЛ.