Сучасне мовознавство як

зміна парадигм
 План
1. Історичні та філософські передумови сучасного мовознавства.
2. Парадигма в науці.
3. Причини зміни парадигм.
4. Основні риси сучасного мовознавства.
Лінгвістика (від лат. lingua – мова), мовознавство – наука, що вивчає мову в
усій складності її прояву; наука про мову загалом і окремі мови світу як її
окремих представників.
Гуманітарна наука: культурологія, мистецтвознавство, літературознавство;
філологія (розділи: мовознавство і літературознавство); семіотика.
Як самостійна наука сформувалася у середині ХІХ ст.
Об’єкт дослідження – це мови, які існували (існують або можливі в
майбутньому); людську мову як таку.
Мова не доступна лінгвістові для прямого спостереження. Безпосередньо
спостережні лише факти мовлення або мовні явища, тобто мовленнєві акти
носіїв живої мови разом з їхніми результатами (текстами), або мовний
матеріал (обмежений масив письмових текстів мертвою мовою, якою вже
ніхто не користується як засобом спілкування).
Антропоцентризм – людина як центр пізнання.
Антропологія – сукупність наук про людину.

Гносеологія – теорія пізнання, розділ філософії, що вивчає джерела, форми та

методи наукового пізнання, умови його істинності, здатності людини
пізнавати дійсність.
 Основні антропологічні напрями ХХ ст.

1. Філософська антропологія (філософія людини) – напрям, який прагнув до

створення цілісного вчення про людину шляхом використання та
тлумачення даних різних наук (психології, біології, етології, соціології
тощо).
2. Неофрейдизм: індивідуальна психологія (психологія особистості) –
засновник Альфред Адлер (1870-1937 рр.); цюріхська школа аналітичної
психології, представник – Карл Густав Юнг (1875-1961).
3. Екзистенціалізм (філософія існування людини) – це

Філософський напрям, який акцентує увагу на унікальності буття людини та вважає його
ірраціональним.
Термін у філософський обіг увів Карл Ясперс (1931 р.) у роботі “Духовна ситуація часу”.
Жан-Поль Сартр поділяє екзистенціалізм на:
- релігійний (Карл Ясперс, Габріель Марсель);
- атеїстичний (Альбер Камю, Жан-Поль Сарт, Симона де Бовуар, Мартин Гайдеггер).
 Основні гносеологічні напрями ХХ ст.

1.Неопозитивізм (логічний позитивізм, логічний емпіризм, лінгвістичний позитивізм)

– один із головних напрямів першої половини ХХ ст., в якому поєднувалися основні
засади позитивізму з широким застосуванням технічного апарату математичної,
символічної логіки.
Основні ідеї сформовано філософами “Віденського гуртка”.
Людвіг Вітгенштейн (1889-1851 рр.), “Логіко-філософський трактат”: теорія, за
допомогою якої розв’язуються філософські проблеми через призму співвідношення
мови та світу.
2. Постпозитивізм –

філософський напрям, який у середині ХХ ст. прийшов на зміну неопозитивізму.

Переключення уваги філософії науки з аналізу структури готового наукового знання на проблеми
раціональної реконструкції процесів відкриття, динаміки, конкуренції та зміни наукових теорій.
Напрями позитивізму:
- критичний раціоналізм (фальсифікаціоналізм), Карла Поппера;
- методологія науково-дослідницьких програм Імре Лакатоса;
- еволюційна епістемологія Стівена Тупміна;
- методологічний анархізм Пола Фейєранбенда;
- теорія наукових революцій Томаса Куна.
 Сучасне мовознавство – друга половина ХХ – початок ХХІст.
(1960-ті або 1970-ті рр.)

Поняття “парадигма наукових знань”,

“наукова революція”.
Томас Семюель Кун (1922-1996 рр.),
історик, філософ науки.
“Структура наукових революцій” (1962 р.).
 Сутність концепції Т.С.Куна

 Науково знання розвивається не еволюційно, істина

накопляється не поступово, а стрибками, за допомогою так
званих наукових революцій.
 Будь-яка теорія, термін тощо мають смисл не самі по собі, а в
межах відповідної парадигми, тобто певній історично
сформованій системі поглядів.
 Наукова революція є зміною парадигм.
Т.С.Кун

Під парадигмами я розумію визнані всіма наукові досягнення, які

протягом певного часу дають науковому співтовариству модель
постановки проблем і їх рішень.
 Три ознаки наукової парадигми

Дія наукових парадигм Модель того, яким

Загальне визнання чином ставиться
обмежена часом.
наукових досягнень проблема, і яким чином
(теорії, що мають вона розв’язується
локальне значення, не (визнані вчені
утворюють створюють модель або
парадигми). матрицю, їхні
послідовники
аналізують дійсність
за цією моделлю).
За Т.C.Куном, у розвитку будь-якої науки спостерігаються зміни таких
періодів:

1)допарадигмальний (до установлення

певної парадигми);

2)панування парадигми (так звана

“нормальна” наука);

3) криза нормальної науки

(неможливість цієї парадигми пояснити
істину);

4)наукова революція (зміна парадигм –

перехід від однієї парадигми до іншої).

Чітких кордонів усередині періодів

немає, але, очевидно, що
допарадигмальний етап нової парадигми
практично співпадає з науковою
Причини зміни парадигми

1. Нездатність попередньої парадигми пояснити дійсність, а в мовознавстві –

мовну дійсність.
2. Невідповідність стану науки до потреб суспільства.

“… нова теорія виникла тільки після гостро виражених невдач у діяльності

за нормальним розв’язанням проблеми” (Т.С.Кун).
 Приклади наукових революцій у галузі мовознавства

“Курс загальної лінгвістики” Фердінанда де Соссюра:

- подолання протиріччя молодограматизму,
- закладено основи структуралізму.
Хомскіанська революція

Наукова концепція Ноама Хомського,

яка змінила структуралізм
складною системою
з багатьох наукових парадигм,
у центрі яких
знаходиться людина-мовець.
 Чотири ознаки сучасного мовознавства

1. Лінгвістичний експансіоналізм:
- вторгнення лінгвістики в нові галузі, активне використання відомостей
інших наук;
- утворення суміжних наук (психолінгвістика, етнолінгвістика,
нейролінгвістика, соціолінгвістика, лінгвокультурологія, еколінгвістика,
юридична лінгвістика);
- поява нових об’єктів дослідження;
- традиційні проблеми мовознавства розглядаються з нових позицій;
- мовний матеріал досліджується за допомогою нових методик.
2. Антропоцентризм

У центрі уваги лінгвістичних теорій не абстрактні мовні явища, а явища мови як людської
діяльності.
З різних боків розглядається людина-мовець.
Соціолінгвістика: вивчення відносин мови та суспільства (мова та національність; мова і
клас; мова і соціальна група тощо).
Психолінгвістика: психічні процеси, пов’язані з породженням і сприйняттям мовлення.
Етнолінгвістика: вивчення мов у безпосередньому зв’язку з історією народів, етносів, що
розмовляють цими мовами.
Лінгвокультурологія: мова як культурний код нації.
.
3. Функціоналізм

Пояснення мовної форми її функціями.

Основні принципи сучасного функціоналізму:
- типологічна орієнтованість;
- емпіризм;
- використання кількісних методів дослідження;
- міждисциплінарність інтересів.
4. Експланаторність

Тенденція до пояснення, тобто знаходити певне пояснення внутрішньої

організації мови.

Усі ознаки сучасної лінгвістики щільно пов’язані одна з одною; кожний із

сучасних напрямів мовознавства характеризується цими особливостями.
Проблемне питання

Чому ХХ ст. визначило необхідність антропологічної проблематики в науці?