Тривалий шлях

художнього слова
Івана Багряного до
українського читача
після заборони його
творів в Україні
 Вступ
Іван Багряний (справжнє ім'я - Іван Павлович
Лозов'яга) — український письменник, чиї твори були
заборонені в період радянської влади через їх критику
тоталітарного режиму та відступ від
соцреалістичних норм. Проте, після заборони, його
твори відіграли важливу роль у розвитку української
літератури та культури загалом.
 Життя:
•Народження: 2 жовтня 1906 року (за новим стилем) в місті Охтирка,
Харківська губернія.
•Освіта: Вивчав історію на факультеті Київського університету.
•Еміграція: письменник,змушений був емігрувати за кордон, оскільки відчув на
собі весь тягар репресій і утисків, переслідувався НКВС.
•Творчість:
•Поезія: Багряний відомий своєю поезією, в якій відображені трагічні події
української історії, біль за втраченою батьківщиною та прагнення до свободи.
•Проза: Основний твір - роман "Тигролови" (1929), який є великим
літературним досягненням.
 1.Період заборони творів Багряного в
Україні:
1.Історія заборони: Багряний став об'єктом політичних
переслідувань і заборони в СРСР. Влада вважала його
творчість буржуазною та націоналістичною, що не
відповідає ідеалам радянського соцреалізму.
2.Цензура і заборона творів: Багряний був позбавлений
можливості публікації своїх творів в Україні, а його книги
не друкувались та були заборонені.
 1.Реакція письменника на заборону:
1.Творча самостійність: Багряний не змінював своїх
переконань і стилю через тиск влади. Він залишався
вірним своїм ідеалам і продовжував писати твори, які не
відповідали офіційній ідеології.
2.Емоційна реакція: Можливо, в його творах можна
виявити емоційну реакцію на заборону, яка відобразилася в
його поетичних і прозових творах.
 Роль еміграції в поширенні та збереженні
його творчості:
•Публікації за кордоном: Твори Багряного часто публікувалися
за кордоном, де вони здобули визнання та популярності.
•Збереження творчої спадщини: Еміграція дозволила зберегти
творчість Багряного, яка в інших умовах могла б бути
втрачена або забута в Україні.
 Тяжке становище І. Багряного в нашій історії літератури в тому,
що, будучи традиціонлістом за переконаннями, освітленими в
публіцистиці, й смаками, виявленими у власних художніх творах,
будучи щиро прихильним до класичних традицій українського
письменства. Він є водночас одним із яскравих модерністів за
психологією творчості, що виявляється у сприйманні людини та її
призначення у світі. Багряний представляє тих непоодиноких
українських митців, яким судилося опанувати страшний досвід
української історії ХХ ст. у досить суперечливій естетичній формі
– розриваючись між щирим прагненням служити рідному народові і
його визволенню
 Перша збірка віршів Багряного «До меж заказаних» вийшла у світ в 1929 році, відразу
привернула увагу читачів поетичним даром молодого письменника, а також своєю сміливістю,
з якою він люто критикував письменників, які вихваляли комунітичну владу і за ордени
бездумно продавали свою національну честь:

«Родившись з крилами, не вчились ви літати, родившись гордими, навчились плазувати».

Звичайно, радянська цензура не змогла пройти повз ці рядки. Неприємності з владою у І.
Багряного ще більше посилились після спроби опублікувати поему «Аве Марія», присвята до
якої звучала так:
«Вічним бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім
скривдженим, зборканим і своїй бід­ній матері крик свого серця присвячує автор» .
Йому було важливо показати злочинність Системи, як на суді,
підтвердивши правдивість своїх свідчень виразними й точними
деталями (згадаймо репліку замість посвяти, якою
починається текст «Саду Гетсиманського»: «Всі прізвища в
цій книзі, як-от прізвища всіх без винятку, змальованих тут,
працівників НКВД та тюремної адміністрації, а також
прізвища всіх в’язнів (за винятком лише кількох змінених), – є
правдиві. Автор»; очевидно, саме вона дає підстави багатьом
дослідникам говорити про документалізм творів письменника
 У своїх творах автор показав, як влада, відчуваючи
можливість організованого опору, свідомо знищувала
геніальних творців і бунтівних героїв, без яких неможлива
епоха нового українського відродження.
Ідеальна людина, яку зображує Іван Багряний у своїх творах,
внутрішньо вільна, розкріпачена, але водночас рішуча –
передусім прив’язана до власної родини та дому. Справжній
патріотизм походить від цих зв’язків. Лише дім дає повну
силу життю, а вимушена еміграція — це психологічна драма,
навіть якщо її приховано, навіть якщо її витіснили з
свідомості. Для Івана Багряного будинок – це не абстрактна
територія, а перш за все люди.
Помер І.Багряний 25 серпня 1963-го в Новому Ульмі (Німеччина).
Незадовго перед тим висувався на Нобелівську премію з
літератури.

"Я вернуся до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер

що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських
концентратах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька
система буде знесена так як і гітлерівська. Коли НКВД піде вслід
за Ґестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез
фашизм німецький...".
Іван Багряний «Чому я не хочу вертатись в СРСР?»
ДЯКУЮ ЗА
УВАГУ!